Теорії заробітної плати
Вступ.
1. Заробітна плата як економічна категорія.
2. Теорії заробітної плати.
2.1. Теорія «мінімум засобів існування».
2.2. Класична теорія.
2.3. Марксистська теорія.
2.4. Продуктивна теорія заробітної плати.
2.5. Соціальні теорії заробітної плати.
2.6. Теорія експлуатації.
Висновки.
Список використаної літератури.
Вступ
Актуальність теми. Розглядаючи ринкову економіку слід зазначити, що її основою є фінанси, підприємницька діяльність, різні форми власності та види діяльності, а мотивацією праці — заробітна плата — винагорода, яку одержує власник робочої сили за свою працю, або ціна, яку платить підприємець працівникові за його працю.
Перш ніж розкривати дане питання, слід відзначити, що заробітна плата — це сума грошей (коштів), які працівник отримує за свою виробничу діяльність, або за кількість виробленої (виготовленої) продукції чи матеріальних благ.
Заробітна плата— це грошовий дохід працівників, що залежить від кількості витраченої праці під час створення матеріального блага або конкретного товару, або витрат робочого часу при наданні послуги.
Заробітна плата є головним стимулом до праці освітян та працівників бюджетних галузей, яка нині є вкрай низькою до прожиткового рівня і вимагає державних заходів щодо її підвищення до середньої заробітної плати промислових працівників.
Неможливо об'єктивно розглядати властивості, структуру, форми вияву тощо будь-якого процесу, явища, не з'ясувавши попередньо його природу з урахуванням конкретних історичних умов. Це положення повною мірою стосується й пізнання сутності заробітної плати в нових економічних умовах.
В Україні останнім часом з'явилась низка публікацій з досліджуваної проблеми, закони України про заробітну плату та її рівень, навчальні посібники та підручники таких авторів як М. М. Баб'як, Л. А. Пешенкова, О. Д. Василик, М. В. Вачевський, М. І. Савлук, А. М. Мороз, М. Ф. Пуховкіна, Ю. В. Пасічник, де висвітлено загальні аспекти заробітної плати та її кількості за виконану роботу.
Теоріями заробітної плати є теорія фонду, теорія граничної продуктивності, теорія змінюваної форми вартості робочої сили, теорія "соціальної сили". На кожному етапі розвитку суспільства формувались економічні вчення, які тою або іншою мірою стосувались питань заробітної плати.
Мета роботиполягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси теорій заробітної плати.
Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:
· визначити сутність заробітної плати як економічної категорії;
· охарактеризувати теорію «мінімум засобів існування»;
· дослідити класичну теорію заробітної плати;
· проаналізувати марксистську теорію;
· охарактеризувати продуктивну теорію заробітної плати;
· здійснити аналіз соціальних теорій заробітної плати;
· дослідити теорію експлуатації.
Об’єктом дослідженняє заробітна плата як економічна категорія.
Предметом дослідженнявиступають основні теорії заробітної плати та їх основні положення.
1. Заробітна плата як економічна категорія
У науковій літературі постійно велися дискусії щодо сутності заробітної плати, робилися спроби дати найбільш вичерпне її визначення, обґрунтувати принципи організації, переглянути або уточнити складові механізму функціонування.
Заробітна плата як економічна категорія належить до найскладніших. Поряд з такими категоріями, як прибуток, податки, зайнятість, вона є одним з головних елементів, своєрідним «нервовим центром» суспільного організму. За нинішніх умов як правило її поділяють на:
— номінальну заробітну плату, яку одержує працівник у грошовій формі за виконану роботу або витрачений час;
— реальну заробітну плату, яка являє собою кількість товарів і послуг, які можна придбати за номінальну заробітну плату або це «купівельна спроможність» номінальної заробітної плати.
Невідповідність реальної зарплати прожитковому рівню спонукає десятки мільйонів висококваліфікованих працівників здійснювати маятникову міграцію в інші країни для пошуку більшої зарплати.
Перехід від централізованої планової економіки, заснованої на пануванні «загальнонародної» власності, до ринкової, з багатоманітністю форм власності й господарювання, спричинив нову хвилю дискусій. Адже формування уявлення про сутність заробітної плати в економіці, заснованій на ринкових відносинах, значно ускладнюється з огляду на догматизм економічної теорії і стереотипи, що склалися за часів існування Російської імперії й домінують у нашому суспільстві досі.
Розгляд сутності заробітної плати за умов соціалізму обов'язково супроводжувався наголошуванням на докорінній відмінності її природи в капіталістичному суспільстві. Обґрунтування цього базувалося, як правило, на двох постулатах:
— при соціалізмі заробітна плата була формою реалізації розподілу за працею, а при капіталізмі — перетвореною формою вартості (або ціною) робочої сили;
— залучення до праці у формі найму при соціалізмі полягає у планомірному включенні робітників і службовців у суспільне виробництво, засноване на загальнонародній власності, а при капіталізмі воно означає купівлю-продаж робочої сили.
За офіційними поглядами, що домінували в командно-адміністративній економічній теорії за радянських часів, заробітна плата як результат дії закону розподілу за працею в соціалістичному товарному виробництві має репрезентувати виражений у грошовій формі еквівалент тієї частки трудового внеску працівника в кінцевий спільний результат праці, яка забезпечує особисте споживання працівника (за винятком його трудового внеску на задоволення спільних потреб і в фонд утримання непрацездатних)[3, c. 95-96].
Щодо капіталізму, то згідно марксистської теорії заробітна плата у цій економічній системі як результат дії закону розподілу за вартістю (ціною) робочої сили зводиться до ціни продуктів (життєвих засобів), необхідних для відтворення цієї самої робочої сили, або, що те саме, до відображеної в них кількості абстрактної праці.
Згідно цієї теорії працівник протягом робочого дня, витрачаючи свою робочу силу, створює не тільки вартість, достатню для її відтворення, а й додаткову вартість.
Відповідно, робочий час, протягом якого він забезпечує відтворення своєї робочої сили, отримав назву необхідного, а інший — додаткового. У свою чергу, суспільний продукт, спрямований на відтворення робочої сили, визначався як необхідний, а привласнений капіталістом — як додатковий.
Чи діє в сучасній економічній системі, заснованій на багатоманітності форм власності й господарювання, а отже, в економіці змішаного типу, закон розподілу за працею, чи його дія припиняється й розподільні відносини стосовно найманих працівників регулюються виключно законом розподілу за вартістю (ціною) робочої сили? Відповідь на це питання має суттєве як теоретичне, так і практичне значення, оскільки становлення в Україні ринкової економічної системи, а отже, й нової організації заробітної плати, потребує всебічного розгляду природи цієї складної категорії, з'ясування механізмів її формування. Правильна організація оплати праці передбачає додержання певних принципів.
Принцип оплати праці за кількість і якість. Це означає, що при оплаті праці повинні враховуватися кількість виробленої продукції і складність її виготовлення, важливість, якісні характеристики.
Принцип підвищення рівня оплати праці. На скільки зростає продуктивність праці, настільки ж підвищується заробітна плата працівників.
Принцип державної політики в оплаті праці проявляється в тому, що основні питання регулювання оплати праці вирішуються урядом. Розміри тарифних ставок, посадові оклади, всі елементи тарифної системи, коефіцієнти, надбавки до заробітної плати встановлюються в централізованому порядку.
Якщо порівняти характеристики сутності розподілу за працею при соціалізмі й розподіл за вартістю (ціною) робочої сили при капіталізмі, то передовсім привертає увагу їхня якісна єдність, адже в обох випадках об'єктом розподільних відносин є необхідний продукт, що поступає в розпорядження найманого працівника як плата за його працю і становить обсяг життєвих засобів, які забезпечують за досягнутого рівня розвитку продуктивних сил відповідний рівень споживання матеріальних і нематеріальних благ та послуг.
Таким чином, необхідний продукт, величина якого визначається передовсім рівнем розвитку продуктивних сил, поступає в розпорядження працівника у формі заробітної плати незалежно від того, в якому суспільстві він живе — капіталістичному чи соціалістичному[11, c. 87-89].
Розглядаючи заробітну плату як форму існування необхідного продукту, як історично й економічно зумовлений обсяг життєвих засобів, необхідних для повноцінного відтворення робочої сили, не можна не наголосити на кількох об'єктивних обставинах, які зумовлюють появу на певних етапах суспільного розвитку різних форм існування необхідного продукту, що раніше входили до заробітної плати.
Передусім підкреслимо, що людина є біосоціальною істотою. Це значною мірою зумовлює наявність різних форм існування необхідного продукту. Справді, здатність до праці в людини з'являється не одразу після народження, а згодом, і лише після відповідної теоретичної та практичної підготовки.
До настання працездатного віку й після втрати працездатності людина живе за рахунок сім'ї та суспільства. На цих етапах життєвого циклу людина відчуває різноманітні потреби, зв'язок яких з трудовим внеском і можливостями їхнього задоволення за рахунок працездатних членів суспільства є різним. Є відмінності й у характері задоволення потреб, оскільки вони можуть бути задоволені індивідуально. Названі та деякі інші обставини соціально-економічного характеру зумовлюють різні форми існування необхідного продукту заробітної плати, пенсій, стипендій, допомог, інших виплат, що надходять у розпорядження членів суспільства переважно у грошовій формі.
У формі заробітної плати необхідний продукт надходить у розпорядження функціонуючої робочої сили, як зазначено:
— у формі стипендій;
— у формі пенсій;
— у формі оплати допомоги з тимчасової непрацездатності;
— у формі допомоги з безробіття.
Формами існування необхідного продукту, що виступає не в грошовій, а в натуральній формі, є безоплатне надання житла, а також послуг освіти, медицини, транспорту. Надання безоплатних форм необхідного продукту передбачає існування цілої системи відрахувань у позабюджетні фонди та бюджети різних рівнів у вигляді прямих і побічних податків на заробітну плату та інших відрахувань[2, c. 59-60].
Різні форми існування необхідного продукту передбачають і різні форми взаємодії трьох головних суб'єктів соціально-трудових процесів — найманих працівників, роботодавців і держави.
Організація заробітної плати, наприклад, передбачає безпосередню, пряму взаємодію роботодавців і найманих працівників за виконання державою функцій забезпечення мінімальних гарантій та посередника. У пенсійному забезпеченні головну роль відіграє держава, взаємодія найманих працівників і роботодавців є побічною — через відрахування останніх у Пенсійний фонд України.
Серед багатьох форм існування необхідного продукту провідне місце займає заробітна плата, через яку зв'язується розмір необхідного продукту, що надходить у розпорядження працівника, з його працею. Практика господарювання країн з різним економічним устроєм переконливо свідчить, що чим більше необхідного продукту розподіляється поза механізмом виплати заробітної плати, тобто чим менший обсяг необхідних для життя потреб задовольняється за рахунок трудового внеску, тим (за інших однакових умов) нижча роль заробітної плати як чинника-стимулятора.
Усе сказане є важливим для розуміння сутності заробітної плати, проте недостатнім для комплексної характеристики цієї надто складної економічної категорії.
Варто звернутися до найхарактерніших визначень заробітної плати, які ще донедавна формували уявлення про її сутність. У літературі командно-адміністративної економіки можна натрапити на понад два десятки визначень заробітної плати. Найпоширенішими є визначення заробітної плати як частки суспільного продукту (національного доходу), що розподіляється за працею між окремими працівниками. Так, у словнику-довіднику з питань заробітної плати, виданому в середині 80-х років, читаємо: «Заробітна плата — виражена в грошах частка робітників і службовців у фонді індивідуального споживання національного доходу, становить основну форму необхідного продукту і розподіляється відповідно до кількості і якості витраченої ними праці в суспільному виробництві» [14, 247—249].
Винятково важлива роль заробітної плати в механізмі функціонування ринкової економіки зумовлена тим, що вона має виконувати принаймні чотири основні функції, а саме:
— джерела коштів для розширеного відтворення робочої сили (відтворювальна функція);
— основної ланки мотивації високоефективної праці, встановлення безпосередньої залежності заробітної плати від кількості і якості праці кожного працівника, його трудового внеску (стимулююча функція);
— засобу перерозподілу робочої сили з урахуванням ринкової кон'юнктури (регулююча функція);
— забезпечення соціальної справедливості, однакової винагороди за однакову працю (соціальна функція).
Отже, заробітна плата має бути водночас і «годувальницею», і «пряником», і «батогом», і «кермом». Ці функції заробітної плати тісно взаємозв'язані, і лише за їхньої сукупної наявності досягається ефективна організація заробітної плати. Протиставлення, а тим більше гіпертрофія будь-якої з них сприяє, як свідчить і світовий, і вітчизняний досвід, кризовим явищам в економіці.
До регулюючої функції заробітної плати найбільш «схильні» державні органи, що зацікавлені в повноцінному функціонуванні ринку праці.
У реалізації соціальної функції заробітної плати зацікавлені переважно наймані працівники, а також держава як гарант прав і свобод трудящих та соціальної справедливості в суспільстві.
У реалізації стимулюючої функції заробітної плати найбільш зацікавлений роботодавець, оскільки саме він повинен отримати певний виробничий результат від використання найманої робочої сили, бо лише це надає йому змогу мати очікуваний дохід і, водночас, власний зиск — прибуток[6, c. 104-105].
Слід зазначити, що характерною особливістю планової економіки було штучне заниження заробітної плати як ціни робочої сили щодо її справжньої вартості. Монопольне становище державної форми власності дозволяло державі ігнорувати закон вартості робочої сили, не зважати на необхідність забезпечувати нормальне її відтворення.
Заробітній платі властиві такі риси:
— в умовах переходу до ринкової економіки складається нова система оплати праці;
— підпорядкування завдання інтенсивного типу розвитку економіки. Оплата праці використовується як найважливіший засіб стимулювання зростання праці, прискорення науково-технічного прогресу, підвищення якості продукції, підвищення ефективності виробництва і зміцнення дисципліни;
— забезпечення прямої та жорстокої залежності оплати праці від кінцевих результатів господарської діяльності трудових колективів;
— оптимальне поєднання інтересів трудових колективів з загальнонародними;
— усунення будь-якої «зрівнялівки» і верхньої межі в оплаті праці, що дає можливість послідовніше здійснювати принцип соціальної справедливості;
— посилення зацікавленості працівників у використанні робіт меншим числом працюючих;
— створення переваг в оплаті тим категоріям працівників, від яких залежить прискорення темпів наукового-технічного прогресу;
— чіткість і доступність механізму нарахування заробітної плати, що сприяє розумінню широкими верстами працівників у зв'язку оплати праці з результатами виробництва.
В умовах кризових явищ при переході до ринку відбувається затримка виплати заробітної плати, яка негативно впливає на рівень доходів населення у зв'язку з тим, що за період затримки зарплати можуть збільшитись споживчі ціни. Порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати регулюються Кабінетом Міністрів України[7, c. 115-117].
2. Теорії заробітної плати
Для найбільш повного з'ясування сутності заробітної плати необхідно розглянути основні теорії заробітної плати.
Такі теорії є похідними від зазначених вище поглядів економістів на різні об'єкти купівлі-продажу, а саме: праці, робочої сили, послуг праці або робочої сили.
2.1. Теорія«мінімум засобів існування»
Вперше заробітну плату як ціну праці визначив основоположник класичної політичної економії в Англії економіст У.Петті ще у XVI ст. Її величина, на його думку, визначається необхідними засобами для існування робітника, тобто забезпечувати лише фізіологічний прожитковий мінімум, щоб примусити робітників працювати. Низька заробітна плата гарантує одержання прибутку капіталістами, здійснення нагромадження, а зрештою – конкурентно спроможність. Аналогічно сутність цих понять розглядав А.Сміт. Водночас основою заробітної плати він вважав вартість засобів існування, необхідних для забезпечення життя робітника і виховання дітей, а її нижчою межею фізичний мінімум. Крім цього, величина зарплати визначається нормами споживання, що склались, традиціями, культурним рівнем, боротьбою робітників та співвідношення сил між ними і капіталістами.
Дотримуючись таких поглядів, Д. Рікардо виділяв природну і ринкову ціну праці. Природна — це вартість певної суми життєвих засобів необхідних як для утримання робітників, продовження їхнього роду і, певною мірою, для їхнього розвитку. Ринкова ціна коливається навколо природної під впливом природного руху працездатного населення, співвідношення попиту і пропозиції на працю[1, c. 106-107].
Видатний англійський дослідник виділяв також номінальну заробітну плату як грошовий вираз ціни праці і реальну заробітну плату як її натуральний вираз.
Томас Мальтус доводив, що в силу тиску зростання населення на рівень заробітної плати, остання визначається мінімальною вартістю засобів існування робітника, визначає рівень заробітної плати, але сам мінімум в різних країнах може суттєво відрізнятися. Зокрема, Мальтус наводить такий приклад: якщо в Англії основу харчування робітників складає пшениця, то в Ірландії – картопля; але ринкова ціна пшениці вища від ринкової ціни картоплі, тому заробітна плата англійського робітника вища ніж ірландського, а результатом є „ірландські халупи і лахміття”
У середині XIX ст. теорію заробітної плати як мінімум засобів існування пітримував А.Тюрго. Німецький соціаліст Ф.Лассаль назвав її теорією залізного закону заробітної плати і стверджував, що цей закон не буде діяти тільки за умов ліквідації системи найманої праці. Для цього він пропонував робітникам організовувати виробничі асоціації, у яких самі робітники повинні бути власниками застосованих ними засобів виробництва. П.Самуельсон вважає марксистську теорію заробітної плати лише іншою версією залізного закону заробітної плати, що слід розцінювати як навмисне спотворення поглядів Карла Маркса, особливо з огляду на те, що останній різко критикував концепцію Ф.Лассаля[4, c. 134].
2.2. Класична теорія
На першому етапі еволюції класичної політичної економії основоположники трудової (витратної) теорії вартості товарів і послуг В. Петті і П. Буагільбер заробітну плату характеризували як ціну праці працівника, що є мінімумом коштів для його існування та існування його родини. Таку точку зору поділяли Д. Рікардо і Т. Мальтус. В. Петті стверджував: "Закон мав би забезпечувати працівнику тільки кошти до життя, бо якщо дозволити отримувати вдвічі більше, то він працюватиме вдвічі менше, ніж міг би працювати, а це для суспільства є втратою тієї самої кількості праці". З цього приводу цікаве зауваження В. Леонтьева: "Посилання на те, що жоден працівник не торгувався за реальну заробітну плату — навіть якщо це так, — абсолютно нічого не доводить, оскільки, торгуючись за власну заробітну плату у грошовому виразі, працівник може насправді керуватись у своїх діях реальною купівельною спроможністю доходу".
Проблеми заробітної плати завжди перебували в центрі уваги представників усіх шкіл і течій економічної думки. Причому в минулому і сьогодні багато представників немарксистської політекономії визначають суть заробітної плати як ціну праці. Такої думки у свій час дотримувалися фізіократи і в певній мірі А. Сміт. Сьогодні її поділяють такі відомі економісти, як С Брю, К. Макконнелл, В.Нордхау з, П. Самуельсон та ін. Вони вважають, що заробітна плата становить собою ціну, яку платить підприємець робітникові за використання його праці.
Але ж щоб можна було продати працю і одержати за неї плату у формі заробітної плати, праця повинна б існувати до моменту купівлі-продажу. Проте на ринку праці робітник виступає лише власником робочої сили, яку капіталіст починає використовувати після її купівлі. Тобто погляд на заробітну плату як ціну праці неминуче наштовхує на думку, що якби самостійно існувала праця як товар, то це означало б, що робітник не є найманим працівником, а виступає дрібним приватним виробником, який продає не саму працю, а її продукт – товар[6, c. 145-146].
Популярною в західних країнах є теорія граничної продуктивності, яку в XIX столітті висунули англійський економіст А. Маршалл і американський економіст Дж. Кларк. На їх думку, в кожному суспільстві діє закон "спадної продуктивності", згідно з яким збільшення чисельності робітників при незмінному обсягу капіталу з якогось моменту дає більш низьку продуктивність в порівнянні з попереднім збільшенням. Тому рівень заробітної плати визначається продуктом найменш продуктивного прирощення праці. При наймі додаткових робітників (понад "граничну" їх чисельність) вироблена ними вартість буде менше витрат на оплату їх праці. Але ж такий підхід не бере до уваги розвиток науково-технічного прогресу, в результаті якого продуктивність праці постійно зростає.
Визначаючи сутність і розмір заробітної плати працівника, А. Тюрго погоджувався з В. Петті та Ф. Кєне і вважав, що вона є результатом "від продажу своєї праці іншим" і що вона "обмежена необхідним мінімумом для його існування … тим, що йому безумовно необхідно для підтримання життя". Проте на відміну від своїх попередників, А. Тюрго відносив заробітну плату до числа елементів, що лежать в основі введеного ним поняття загальної економічної рівноваги, яка, за його словами, встановлюється між цінністю всіх витворів землі, споживанням різноманітних товарів, різноманітними видами виробів, кількістю зайнятих їх виробництвом людей та ціною їх заробітної плати.
Другий етап еволюції класичної політекономії пов'язаний з ученням А. Сміта, який зазначав: "За наявності високої заробітної плати можна завжди знайти працівників більш діяльних, старанних і тямущих, ніж за низької заробітної плати". Разом з іншими ученими він сформулював теорію фонду загальних суспільних коштів на оплату праці, згідно з якою такий фонд потрібно поділити на кількість працюючих, що й покаже рівень середньої заробітної плати.
Прихильники теорії граничної продуктивності вважали, що виробничі фактори (в тому числі і праця) прирощують багатства. Кожному фактору відповідає свій доданий продукт і прибуток.
Об'єктом купівлі-продажу працю розглядають і деякі сучасні західні економісти (німецький економіст М. Гертнер, американський учений М. Фрідмен, англійський економіст Дж. Хікс).
Цей підхід найбільш послідовно заперечував К. Маркс. Він вважав, по-перше, що працю не можна продати, оскільки її не існує до моменту купівлі-продажу. Адже праця — це процес свідомої, доцільної діяльності людей, у якій вони видозмінюють зовнішню природу. На ринку робітник може продати лише здатність до праці, тобто певну сукупність своїх фізичних і духовних властивостей або робочу силу. Праця є функцією товару робочої сили і ці категорії не слід ототожнювати. По-друге, якщо припустити, що робітник продає працю і отримує за неї певний еквівалент (що остання повністю оплачується), то тоді стає незрозумілим, звідки береться додатковий продукт[13, c. 93-95].
2.3. Марксистська теорія
Проте найбільш повно проблеми заробітної плати дослідив К. Маркс в "Капіталі". Він доказав, що заробітна плата в умовах капіталізму становить собою перетворену форму вартості і відповідно піни товару робоча сила. її речовим і матеріальним змістом виступає кількість Життєвих благ, необхідних для відтворення робочої сили найманого робітника і членів його сім'ї. Заробітна плата є перетвореною формою вартості і ціни товару робоча сила тому, що на поверхні суспільства вона сприймається як ціна праці. Продаж робочої сили сприймається як продаж праці в результаті того, що робітник одержує заробітну плату після завершення процесу праці, що величина заробітної плати змінюється залежно від тривалості робочого дня, а індивідуальні відмінності у заробітній платі обумовлені неоднаковою інтенсивністю праці робітників.
Праця не може ні продаватися, ні бути товаром хоча б тому, що в момент акту купівлі-продажу вона відсутня. Для уточнення наведемо такий приклад. Припустимо, щ0 робітник пропрацював 8 годин і одержав у вигляді заробітної плати 8 дол. На поверхні суспільства ці 8 дол. сприймаються не ціною робочої сили, а вартістю і ціною праці робітника. Виникає враження, що капіталіст нібито оплатив працю робітника протягом всього робочого дня. Таким чином зникає поділ робочого дня на необхідний та додатковий і відповідно праці — на необхідну і додаткову, оплачену і неоплачену. Складається видимість, що вся праця найманого робітника є оплаченою. Саме в цьому полягає одна із особливостей капіталістичної форми експлуатації. У рабовласницькому суспільстві навіть необхідна праця раба здавалася йому неоплаченою, працею на рабовласника. При феодалізмі необхідна й додаткова праця чітко розмежовані[10, c. 43-44].
К.Марkс вважав, що праця не може ні продаватися ні бути товаром, бо: по-перше, працю не можна продати, оскільки її не існує до моменту купівлі- продажу. Адже праця — це процес свідомої, доцільної діяльності людей, у якій вони видозмінюють зовнішню природу. На ринку робітник може продати лише здатність до праці, тобто певну сукупність своїх фізичних і духовних властивостей або робочу силу. По-друге, якщо припустити, що робітник продає працю і отримує за неї певний еквівалент, то тоді стає незрозумілим, Вітки береться додатковий продукт. По-третє, праця немає вартості.
За переконанням К. Маркса, реальна заробітна плата „ніколи не зростає пропорційно збільшенню продуктивної сили праці” і навіть профспілки, на які могли б розраховувати робітники, за умов вільної конкуренції не можуть скільки – небуть серйозно змінити таку ситуацію.
К. Маркс дійшов висновку, що робітник продає капіталістові робочу силу, а не працю чи її продукт, які на момент купівлі-продажу не існують.
Найбільшу різноманітність поглядів економісти виявляють при поясненні рівня заробітної плати. Так, в другій половині XIX століття Дж. Мілль, Мак-Куллох та деякі інші економісти виходили з того, що1 рівень заробітної плати залежить від чисельності робітників та якогось "фонду заробітної плати", величина якого є незмінною і постійною. На їх думку, якщо частина робітників доб'ється підвищення заробітної плати, то інша частина буде мати меншу заробітну плату або зовсім залишиться без роботи, оскільки не буде коштів для виплати заробітної плати. Ця теорія базується на висновку, що нібито суспільний капітал є постійною величиною, а маса життєвих засобів, в яку втілюється змінний капітал, являє собою відособлену частину суспільного багатства, визначену силами природи[15, c. 158-159].
2.4. Продуктивна теорія заробітної плати
Продуктивна теорія заробітної плати бере свій початок із теорії факторів виробництва Ж.Б. Сея. У XX ст. її розробку найбільш повно продовжив американський економіст Дж.Б. Кларк. Щоб відокремити у продукті частку капіталу, він використовував закон знижувальної продуктивності. Згідно з цим законом при однаковій величині капіталу (тобто засобів виробництва) збільшення чисельності працівників супроводжується їх нижчою продуктивністю, а з часом настане такий момент, коли праця останньої додаткової групи працівників не принесе капіталістам ні прибутку, ні збитків. Величина заробітної плати, на його думку, встановлюється відповідно до продуктивності робітника, зайнятого в найгірших умовах, а оплата його праці нібито є повною.
Англійський економіст А. Маршалл, П. Самуельсон (США) та інші також розглядали заробітну плату як ціну одного із факторів виробництва, що визначається "граничним" продуктом — додатковим випуском продукції при використанні ще однієї одиниці праці (або одного працівника) за умов незмінності всіх інших витрат.
Хибність цих теорій полягає у відстоюванні концепцій оплати праці та факторів виробництва, запереченні експлуатації. Важливо зауважити, що окремі західні економісти, як зазначалося, хоч і визначають теорію "факторів виробництва", але вбачають за ними не фізичну продуктивність засобів праці, землі, а працю людей[7, c. 70-71].
2.5. Соціальні теорії заробітної плати
Соціальна теорія заробітної плати,яку відстоювали Т. Веблен, Й. Шумпетер, М. Туган-Барановський та ін., розглядає заробітну плату як результат співвідношення соціальних сил суспільства і, насамперед, робітничого класу і буржуазії. Цей фактор дійсно впливає на величину заробітної плати, але він не є визначальним. У методологічному аспекті ця теорія заперечує заробітну плату як категорію виробництва і розглядає лише як категорію розподілу. В цьому випадку ігнорується відтворювальна функція заробітної плати, що передбачає дію закону вартості стосовно товару "робоча сила", його купівлі-продажу.
Чільне місце в обґрунтуванні заробітної плати займають соціальні теорії. Видатний український політеконом Туган-Барановський вбачав в заробітній платі дві сторони: продуктивну (економічну) і соціальну. Він вважав, що рівень заробітної плати в значній мірі визначається боротьбою людей найманої праці за свої економічні права.
Різновидом соціальної є “колективно-договірна” теорія заробітної плати, яку умовно можна поділити на два напрямки: інституціональний та психологічний. Спільним для обох є погляд про існування верхньої та нижньої межі ставок заробітної плати для робітників однієї спеціальності, рівної кваліфікації і які виконують однакові роботи[8, c. 131-132].
2.6. Теорія експлуатації
Із теорією заробітної плати органічно пов'язана теорія експлуатації, тобто привласнення капіталістом частини неоплаченої праці, а отже, джерела вартості і додаткової вартості. У зв'язку з цим нагадаємо коротко погляди класичної школи політекономії і з'ясуємо концепцію експлуатації сучасних західних економістів.
Так, У. Петті, визнаючи зарплату мінімумом засобів існування, доходив висновку, що у вигляді зарплати робітник отримує лише частку вартості, яку він створив. Таку ж позицію займав А. Сміт, коли стверджував, що зі створеної працею робітника вартості йому перепадає у вигляді зарплати лише певна частка. Проте поряд із таким розумінням проблеми у його роботі наявна інша точка зору, згідно з якою джерелом доходу капіталіста є його діяльність за працю і ризик.
Подвійна природа поглядів на дане питання притаманна і Д. Рікардо. Він не бачив різниці між робочою силою і працею як її функцією. Правильно визначаючи вартість товару працею, Д. Рікардо одночасно вважав, що робітник продає капіталісту працю. Але в цьому випадку він мав би отримувати повний еквівалент своєї праці (відповідно до вимог закону вартості), який дорівнює всій створеній робітником вартості. Оскільки Д. Рікардо знав, що такий еквівалент робітник не отримує, то джерелом прибутку він називав нееквівалентний обмін, а отже, не дотримувався вимог закону вартості.
Із сучасних концепцій експлуатації значного поширення набула теорія англійської економістки Дж. Робінсон. Вона, по-перше, заперечувала неокласичне тлумачення експлуатації, що виникає внаслідок нерівності позицій найманих працівників і власників засобів виробництва на переговорах про заробітну плату, оскільки таку нерівність можуть усунути профспілки та держава. Ці твердження є науково некоректними, оскільки економічний аспект проблеми про наявність експлуатації переводиться в юридичну площину, а при веденні переговорів економічна нерівність найманих працівників і капіталістів переноситься у правову сферу[14, c. 58-59].
Справжню причину експлуатації Дж. Робінсон пов'язувала з існуванням монополії, а отже, недосконалої конкуренції на ринку праці і товарів, зокрема з наявністю меншої за абсолютну еластичність пропозиції праці або попиту на товари, внаслідок чого заробітна плата менша граничного фізичного продукту праці. Цей випадок, однак, може розглядатись як ознака найвищого ступеня експлуатації за умов сучасного капіталізму, а не її відсутності загалом.
Непослідовною є позиція вченої щодо поширення поняття "експлуатація" на всі фактори виробництва, особливо коли йдеться про експлуатацію капіталу. Про експлуатацію речових факторів виробництва можна говорити лише на побутовому рівні.Водночас конструктивним слід вважати її висновок про можливість високого ступеня експлуатації за умов недосконалої конкуренції, якщо поширити його лише на найману працю.
Американський економіст Дж. Гелбрейт, виділяючи планомірну та ринкову системи за умов сучасного капіталізму, намагається довести, що перша з них представлена могутніми корпораціями (а отже, монополіями) шляхом нав'язування цін та умов торгівлі. Крім того, він виділяє такі види експлуатації, як експлуатація споживачів шляхом нав'язування їм різних матеріальних благ, які не сприяють задоволенню їхніх духовних та інтелектуальних потреб; жінок-домогосподарок як домашньої прислуги; найманих працівників у межах ринкової системи внаслідок дискримінації в оплаті праці та відсутності соціальної захищеності; низькокваліфікованих і низькооплачуваних робітників завдяки значній сегментації ринку, особливо національних меншин, жінок тощо; експлуатації ТНК країн, що розвиваються, через їхню значну відсталість та ін. Зокрема, вищі доходи зайнятих у межах пануючої системи певною мірою забезпечуються, на його думку, пограбуванням слаборозвинених країн. Проте така системна характеристика цих форм експлуатації може доповнити наявність основної форми — безоплатного привласнення результатів найманої праці. Таку позицію підтримують представники сучасної радикальної політичної економії Д. Гордон, Е. Едваддс, Е. Хант та інші. Ефективність форм і систем заробітної плати з погляду найманих працівників передусім залежить від того, наскільки вони сприяють реалізації відтворювальної функції, що, у свою чергу, залежить від рівня реальної заробітної плати[12, c. 167-169].
Висновки
Для повнішого розуміння сутності заробітної плати як категорії ринкової економіки треба звернути увагу на такі принципові положення:
по-перше, заробітна плата формується на межі (на стику) відношень сфери безпосереднього виробництва і відношень обміну робочої сили;
по-друге, заробітна плата має забезпечувати об'єктивно необхідний для відтворення робочої сили й ефективного функціонування виробництва обсяг життєвих благ, які працівник має отримати в обмін на свою працю;
по-третє, заробітна плата є водночас і макро-, і мікроекономічною категорією;
по-четверте, заробітна плата — це важлива складова виробництва, її рівень пов'язаний як з потребами працівника, так і з процесом виробництва, його результатом, оскільки джерела коштів на відтворення робочої сили створюються у сфері виробництва і їхнє формування не виходить за межі конкретного підприємства.
Спираючись на ці вихідні положення, зробимо спробу сформулювати поняття про сутність заробітної плати, що відповідає сучасним економічним умовам. На нашу думку, це можна зробити за умов розгляду заробітної плати принаймні з п'яти позицій.
По-перше, заробітна плата — це економічна категорія, що відображає відносини між власником підприємства (або його представником) і найманим працівником з приводу розподілу новоствореної вартості (доходу).
По-друге, заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, в грошовому вираженні, яку за трудовим договором власник або вповноважений ним орган сплачує працівникові за виконану ним роботу. Відтак заробітна плата залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства в цілому. Джерелом коштів на оплату праці є власні кошти — дохід підприємства.
По-третє, заробітна плата в сучасному товарному виробництві, що базується на найманій робочій силі, є елементом ринку праці, що виступає як ціна, за якою найманий працівник продає свою робочу силу. З огляду на це, заробітна плата виражає ринкову вартість використання найманої робочої сили.
По-четверте, заробітна плата для найманого працівника — це його трудовий дохід, який він отримує в результаті реалізації здатності до праці, і який має забезпечити об'єктивно необхідне відтворення робочої сили.
По-п'яте, заробітна плата для підприємства — це елемент витрат на виробництво, що включаються до собівартості продукції, робіт (послуг), і водночас, головний чинник забезпечення матеріальної зацікавленості працівників у досягненні високих кінцевих результатів праці.
Розглядаючи заробітну плату як ціну робочої сили та форму витрат роботодавця, маємо обов'язково зробити певні уточнення. Для роботодавця ціна робочої сили — це його сумарні витрати на робочу силу. Останні не рівнозначні витратам на заробітну плату, як плату за виконану роботу.
Заробітна плата — це лише частина сукупних витрат, які несе роботодавець на робочу силу в процесі її використання.
Роботодавець вимушений виплачувати винагороду й під час відпустки, вносити кошти у фонди соціального страхування. З метою залучення й закріплення робочої сили він згоден нести додаткові витрати на утримання житла, медичних, дитячих та інших закладів.
Таким чином, ціна робочої сили за сучасних умов враховує всі витрати роботодавців, пов'язані з наймом, функціонуванням і розвитком робочої сили. З огляду на це заробітну плату слід розглядати як основну частину ціни робочої сили, яка має індивідуалізований характер і прямо залежить від трудового внеску найманого працівника.
Список використаної літератури
1. Архієреєв С. Політична економія: Навч. посібник для студ. екон. спец. / Національний технічний ун-т "Харківський політехнічний ін-т"; Харківський економіко-правовий ун-т / Сергій Ігоревич… Архієреєв (ред.). — Х. : ТОВ "ПРОМЕТЕЙ", 2006. — 364с.
2. Башнянин Г.І. Політична економія: Підручник для вузів. Ч.1: Загальна економічна теорія. Ч.2: Спеціальна економічна теорія/ Г.Башнянин, П.Лазур, В.Медведєв. — К.: Ніка-Центр: Ельга, 2003. — 526 с.
3. Біленко Т. І., Бодров Володимир Григорович, Волинцев В. В., Глаголєва О. Б., Гримайло В. М. Політична економія: Навч. посібник / Володимир Олександрович Рибалкін (ред.), Володимир Григорович Бодров (ред.). — К. : Академвидав, 2004. — 672с.
4. Дмитриченко Л. Політична економія: навч.-метод. посібник за кредитно-модульною системою (для студ. спец. "Економічна теорія") / Донецький національний ун-т. Обліково- фінансовий факультет. Кафедра економічної теорії. — Донецьк : Норд-Прес, 2008. — 141с.
5. Заглинський А. Політична економія: Навчальний посібник/ Анатолій Заглинський, Микола Матусевич. — Рівне: ППФ "Волинські обереги", 2005. — 408 с.
6. Зазимко А. Політична економія: Структурно-логічний навчальний посібник/ Анатолій Зазимко; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. — 2-е вид., без змін. — К.: КНЕУ, 2006. — 358 с.
7. Кукурудза І. Політична економія: матеріали до лекцій та семінарів / Черкаський національний ун-т ім. Богдана Хмельницького. — Вид. 2-ге, доп. — Черкаси : Вид. від. ЧНУ ім. Богдана Хмельницького, 2007. — 368c.
8. Мельник Л. Політична економія: Навч. посіб. для підгот. бакалаврів з напряму 0501 "Економіка і підприємництво" в агр. вищ. навч. закл. III-IV рівнів акредитації — Д. : Пороги, 2005. — 430с.
9. Мочерний С.Політична економія: Навч. посіб./ Степан Мочерний,. — К.: Знання-Прес, 2007. — 687 с.
10. Оганян Г. Політична економія: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Міжрегіональна академія управління персоналом (МАУП) / Георгій Артемович Оганян (ред.). — К. : МАУП, 2003. — 520с.
11. Палехова В. Політична економія: підручник / Миколаївський держ. гуманітарний ун-т ім. Петра Могили комплексу "Києво-Могилянська академія". — Миколаїв, 2007. — 332с.
12. Політекономія: Підручник/ Ред. Ю.В. Ніколенко. — К.: ЦУЛ, 2003. — 411 с.
13. Політична економія: Навчальний посібник/ О. Є. Степура, О. С. Єремєєв, Т. Ю. Пономарьова, М. О. Степура; За заг. ред. О. С. Степури; Ін-т підприємництва та сучасних технологій. — К.: Кондор, 2006. — 405 с.
14. Політична економія: Навчальний посібник/ Т. І. Біленко, В. Г. Бодров, В. В. Волинцев та ін., За ред. Володимира Рибалкіна, Володимира Бодрова. — К.: Академвидав, 2004. — 671 с.
15. Політична економія: Навчальний посібник/ Костянтин Кривенко, Володимир Савчук, Олександр Бєляєв та ін.; За ред. Костянтина Кривенка,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2005. — 508 с.
16. Політична економія : Навч. посібники для екон. спец./ Ред. С. В. Мочерний. — Львів: Світ. –2006 — Ч. 1/ Л. Г. Андрєєв, З. Г. Ватаманюк, Т. В. Гайдай. — 2006. — 678 с.
17. Федоренко В. Політична економія: підручник / Валентин Григорович Федоренко (наук.ред.). — К. : Алерта, 2008. — 486с.