Вступ.

1. Теоретико-методологічні аспекти норм міжнародного права.

1.1. Норми міжнародного права та їхня класифікація.

1.2. Ієрархія норм міжнародного права.

1.3. Структура норм міжнародного права.

2. Умови ефективності норм міжнародного права.

2.1. Поняття і класифікація умов ефективності.

2.2. Умови, що відносяться до правотворчого процесу.

2.3. Міжнародний контроль і питання ефективності міжнародно-правових норм.

3. Імплементація норм міжнародного права у вітчизняному законодавстві — важливий аспект правової реформи.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Актуальність теми. Міжнародне право, як і внутрішньодержавне право, складається з юридичних норм. Під нормою міжнародного права розуміється правило поводження, що признається державами й іншими суб'єктами міжнародного права в якості юридично обов'язкового.

Тому що міжнародне право розвилося зі звичаю, що й у даний час не втратив свого значення, норми міжнародного права поділяються на дві групи: норми звичаєвого права і норми, що виникли в результаті узгодження воль держав. Остання група норм міжнародного права займає в його нормативному масиві значне місце, тому що, поступаючись об'єктивним вимогам стабільності міжнародного права, однозначності у визначенні прав і обов'язків учасників міжнародних відносин, договірні норми витиснули норми звичаєвого права.

У процесі створення договірних норм міжнародного права знаходить свій прояв марксистська теорія узгодження воль держав, що лежала в основі радянської доктрини міжнародного нормотворення.

Оскільки переважне число норм міжнародного права створюється державами, що виступають у якості основних авторів міждержавної системи, цю теорію для стислості звичайно називають теорією узгодження воль держав, маючи на увазі, що її положення відносяться і до створення міжнародно-правових норм іншими суб'єктами міжнародного права.

Необхідність окремого розгляду процесу створення імперативних норм міжнародного права пояснюється насамперед тим, що ці норми утворюють основу сучасного міжнародного права, надаючи йому внутрішній взаємозв'язок і узгодженість, здійснюючи тим самим безпосередній вплив на його стабільність, ефективність і обов'язковість. Імперативними нормами є основні принципи міжнародного права, розгляду яких присвячений окремий розділ.

Проблема ефективності міжнародного права і його норм висувається на одне з перших місць у доктрині й у практиці міжнародно-правового регулювання. Особлива актуальність і практична значимість її дослідження обумовлені підвищенням ролі міжнародного права в регулюванні міжнародних відносин.

В останні роки проблема ефективності привертає увагу все більшого числа вчених в області міжнародного права. Зокрема, на результати роботи вплинули праці Д. Анцилотті, А.Ш. Арутюняна, Г.Г. Арутюняна, І.Баршица, О. Бланкенагеля, С.В. Боботова, Л.Ф. Браво, Я. Броунлі, В.Г. Буткевича, М.В. Буроменського, М.В. Вітрука, А.С. Гавердовського, В.Даневського, В.Н.Денисова, В.К. Дябло, Б.С. Ебзєєва, М.Л.Ентіна, В.І Євінтова, В.К. Забігайла, І.Зайдль-Гогенвельдерна, О.В.Задорожнього, Д.Л. Златопольського, Г.В.Ігнатенка, О. Кайла, О. Камі, Г. Кельзена, І.І. Лукашука, Д.Б. Лєвіна, Ф.Люшера, В.В.Маклакова, П.Ф. Мартиненка, М. Мерлен-Демартіс, Л.Х. Мінгазова, Н.В.Міронова, М.О. Мітюкова, В.В.Мицика, В.І. Муравйова, Р.А. Мюллерсона, Нгуен Куок Диня, М.А. Нуделя, Ж.Й. Овсепян, П.М. Радойнова, М.Ф. Селівона, Б.О.Страшуна, М.В. Тесленко, О.І.Тіунова, Л.Д. Тимченка, Б.М. Топорніна, Г.Тріпеля, В.О. Туманова, Є.Т. Усенка, Л. Фаворо, Г.Г.Фітцморіса, М. Фромона, А.Цорна, С.В. Черниченка, В.Є. Чиркіна, В.М.Шаповала, С.В. Шевчука, Ю.Л.Шульженко, Б.В.Щетініна та інших вчених.

Науковий інтерес представляють публікації закордонних авторів, присвячені вивченню ефективності конкретних міжнародно-правових актів, норм і інститутів, зокрема , дослідженню ефективності норм міжнародного гуманітарного права (М.Вейтю), права збройних конфліктів (В.Бочардт, Д.Фрай), міжнародних угод в області роззброювання (Рікардо Фрай). Проблемі ефективності міжнародного права приділяли увагу також вітчизняні (радянські й російські) учені. У тім або іншому ступені, у тім або іншому аспекті вона зачіпалася більшістю юристів-міжнародників: Л.А.Алексидзе, Ю.Я.Баскин, Р.Л.Бобрів, В.Г.Буткевич, Л.И.Волова, В.А. Василенко, А.С.Гавердовский, Г.В.Игнатенко, Ю.М.Колосов, Г.И. Курейдкжов, М.Ілазарев, Д.Б.Левин, И.И.Лукашук, С.А.Малинин, С.Ю.Марочкин, Н.В.Миронов, АП.Мовчан, Г.И.Морозов АН.Талалаев, Г.И.Тункин, Е.Т.Усенко, Д.И.Фельдман, Е.А.Шибаева, С.В.Черниченко. Серед спеціальних досліджень у даній області, що одержали відбиття в наукових статтях, розділах монографій, необхідно відзначити роботи Л.Н.Галенської, Г.В.Ігнатенко, Б.М.Клименко, С.Ю.Марочкіна, Г.И.Тункина.

Метою дослідженняє розробка теоретичних основ, конструювання наукової концепції ефективності норм міжнародного права, виявлення найважливіших факторів, що визначають ефективність їхньої дії, розробка методів і методики вивчення ефективності конкретних міжнародно-правових норм для встановлення рівня їхньої ефективності, причин недостатньої ефективності (неефективності) і визначення шляхів її підвищення. Ці загальні цілі обумовили постановку й рішення наступних конкретних завдань:

— визначення поняття ефективності норми міжнародного права, розкриття її змісту;

— обґрунтування й аналіз критеріїв і показників ефективності міжнародно-правових норм;

— визначення факторів (умов) ефективності норм міжнародного права і їхня класифікація;

— аналіз показників, що характеризують досконалість (якість) норм міжнародного права;

— дослідження питання про співвідношення ефективності з міжнародним нормотворчеством. Виявлення й аналіз факторів, що впливають на нормотворчеський процес;

— дослідження найважливіших факторів, що роблять вплив на ефективність реалізації міжнародно-правових норм, зокрема , на правомірне поводження держав. Аналіз ролі інститутів міжнародно-правової відповідальності, санкцій і контролю для забезпечення ефективної реалізації міжнародно-правових норм;

— розробка методичних основ вивчення ефективності норм міжнародного права, зокрема — методики й процедури дослідження причин недостатньої ефективності (неефективності) міжнародно-правових норм і шляхів її подолання;

— формування на цій основі рекомендацій і пропозицій по вдосконалюванню норм міжнародного права, підвищенню їхньої ефективності, а також по подальшій розробці теоретичних аспектів даної проблеми.

1. Теоретико-методологічні аспекти норм міжнародного права

1.1. Норми міжнародного права та їхня класифікація

Норми міжнародного права можна класифікувати за такими критеріями:

1) за сферою дії — універсальні, регіональні та партикулярні. Універсальні норми діють у глобальних масштабах і мають загальнообов'язкову силу. Основною формою вираження цих норм є міжнародні звичаї. Прикладами універсальних норм є основні загальновизнані принципи міжнародного права, положення таких універсальних багатосторонніх договорів, як Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 p., Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 р. та ін. Регіональні норми регулюють відносини в межах певного географічного регіону між державами, що розташовані в ньому. Партикулярні норми регулюють відносини держав незалежно від географічного регіону. У більшості випадків вони містяться у двосторонніх угодах;

2) за юридичною силою — імперативні та диспозитивні. Імперативні норми регулюють найважливіші міжнародні відносини, що стосуються всезагальних інтересів. Вони багато в чому визначають характер усього міжнародного права. Порушення імперативної норми заподіює шкоду усьому світовому співтовариству. Характерна особливість імперативних норм полягає також у тому, що вони є певними критеріями юридичної чинності інших норм міжнародного права. Згідно зі ст. 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. «імперативна норма загального міжнародного права є нормою, яка приймається та визнається міжнародним співтовариством держав загалом як норма, відхилення від якої неприпустиме і яка може бути змінена лише наступною нормою загального міжнародного права, що носить такий саме характер». Ця ж стаття оголошує нікчемним міжнародний договір, «якщо в момент укладання він суперечить імперативній нормі загального міжнародного права». Прикладами таких норм є принципи сучасного міжнародного права: суверенна рівність держав, сумлінне виконання взятих на себе зобов'язань, вирішення міжнародних спорів мирними засобами та ін.[14, c. 36-37]

Види міжнародно-правових норм визначаються за різноманітними класифікуючими ознаками:

І. За змістом і місцем в системі міжнародного права:

цілі — розуміються як цілі, що реалізуються в рамках нормативної системи міжнародного права. Головною соціально-політичною метою міжнародної нормативної системи є підтримка існуючої системи міжнародних відносин;

принципи — під ними розуміють загальні, імперативні принципи міжнародного права, що встановлюють основи міжнародного правопорядку, міжнародного миру і співробітництва. Це соціально обумовлені, узагальнені норми, ідеї, що відбивають характерні риси нормативної системи і її головного змісту. З урахуванням значення виконуваних функцій вони користуються вищим авторитетом;

норми — це загальнообов'язкові правила поведінки, що виникли в результаті угоди держав та інших суб'єктів міжнародного права, реалізація яких забезпечується примусовими заходами міжнародно-правового характеру. У свою чергу, в залежності від обсягу змісту і значення, норми діляться на два види:

а) основні — регулюючі найважливіші суспільні відносини між суб'єктами міжнародного права;

б) підпорядковані — які конкретизують і доповнюють основні норми.

Підпорядковані норми, у свою чергу, діляться на два види:

піднорми основних норм — наприклад, застосування норми про територіальну юрисдикцію до індивідів, до власності і кораблів у просторах, що знаходяться під винятковою юрисдикцією територіального суверена;

вторинні норми — вони не містяться ні в якій конкретній нормі, а є продуктом взаємодії двох або більшого числа норм (дипломатичний імунітет).

За способом створення і формою існування (за джерелами):

договірні — норми, що є продуктом угоди суб'єктів міжнародного права й містяться в міжнародних договорах;

звичаєві — норми, що виникли в результаті кількаразового і тривалого застосування суб'єктами міжнародного права певних правил поведінки, але такі, що не знайшли свого закріплення в міжнародних договорах. III. За сферою дії:

а) універсальні — регулюючі відносини між усіма державами-членами світового співтовариства (наприклад, норми, що містяться в Статуті Організації Об'єднаних Націй від 26 червня 1945 року);

б) партикулярні, що у свою чергу, діляться на:

регіональні — закріплені в угодах між державами

визначених географічних регіонів (наприклад, норми, що містяться в Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі /НБСЄ, нині — О (Організація) БСЄ/ від 1 серпня 1975 року);

субрегіональні (локальні) — ті, що містяться в угодах, котрі укладаються групою держав усередині географічного регіону (наприклад, в рамках зони Чорноморського економічного співробітництва /ЧЕС/).

IV. За юридичною силою:

імперативні — до них належать основні принципи міжнародного права (Jus cogens);

диспозитивні — під ними розуміються такі норми, що припускають відступ від них у взаємовідносинах певних суб'єктів у результаті угоди між ними. При цьому не повинні торкатися права і законні інтереси третіх держав. До диспозитивних норм належить основна маса універсальних і партикулярних норм[12, c. 52-55].

V. За змістом правил поведінки:

матеріальні — містять у собі права й обов'язки сторін (суб'єктів міжнародного права) досягнутих угод;

процесуальні — це норми, що регламентують діяльність таких міжнародних правозастосовних органів, як Міжнародний Суд, Рада Безпеки ООН. Сюди ж можна віднести норми, що визначають співвідношення нормативних приписань, їхню дію в часі і просторі, порядок здійснення, правила тлумачення, реалізацію відповідальності, застосування примусових заходів і т.д.

VI. За своєю роллю в механізмі міжнародно-правового регулювання:

регулятивні — ці норми представляють суб'єктам право на вчинення передбачених у них позитивних дій;

охоронні — вони виконують функцію захисту міжнародного правопорядку від порушень, установлюють заходи відповідальності і санкції стосовно порушників.

В останні роки в міжнародному праві одержав досить широке поширення термін «міжнародне м'яке право». Щодо його застосування не тільки немає єдності думок, але найчастіше саме застосування цього поняття зазнає критики.

Проте, на думку І.І. Лукашука, це не заважає його широкому використанню в міжнародній доктрині для позначення двох різноманітних напрямків. У першім випадку мова йде про особливий вид міжнародно-правових норм, що, на відміну від «твердого права», не породжують чітких прав і обов'язків, а дають лише загальну установку, котрій проте суб'єкти зобов'язані слідувати. Для таких норм характерні слова і вирази типу «домагатися», «прагнути», «приймати необхідних заходів» і т.п. Слід зазначити, що такого роду постанови усе частіше зустрічаються в політичних договорах і за своєю юридичною чинністю признаються багатьма юристами в якості міжнародно-правових норм[8, c. 35-36].

У іншому аспекті термін «м'яке право» застосовується для позначення і закріплення неправових міжнародних норм, що містяться в неправових актах, резолюціях міжнародних органів і організацій, у спільних заявах, комюніке. Норми, закріплені в таких документах (наприклад, документах ОБСЄ), є не правовими, а морально-політичними. Водночас такі норми «м'якого права», взаємодіючи з нормами міжнародного права, виконують те, що з тих або інших причин не можуть зробити останні. Вони відіграють роль передвісника

твердого права», забезпечуючи попереднє, доправове регулювання, обкочуючи на практиці нові правила поведінки суб'єктів міжнародного права, які ще мають зайняти своє місце в масиві міжнародно-правових норм. Тому слід зазначити значну роль міжнародних норм «м'якого права» особливо в діяльності міжнародних органів і організацій, котрі з їхньою допомогою здійснюють правове регулювання, що виходить за рамки їхньої компетенції, тим самим розширюючи межі правового регулювання міжнародних відносин і впливаючи на прогресивний розвиток міжнародного права.

У багатьох наукових і публіцистичних роботах досить часто вживається стосовно різноманітних галузей міжнародного права термін «міжнародне законодавство». Представляється, що його використання є некоректним не тільки з позицій загальної теорії права, що розуміє під законодавством систему нормативно-правових актів певної держави, але і з позицій сутності самого міжнародного права — у такому випадку не можна буде вести мову про держави як суверенні суб'єкти міжнародного права, що здійснюють територіальне верховенство. Водночас, здається, буде виправданим застосування такого терміна до міжнародно-правових норм, що містяться в міжнародних договорах, які регулюють права і свободи людини, тому що такі договори підписані практично всіма державами світового співтовариства. До всіх інших груп міжнародно-правових норм, що регулюють найважливіші аспекти взаємовідносин держав у рамках багатосторонніх міжнародних договорів, можна застосувати термін «міжнародно-правові стандарти»[13, c. 28-29].

1.2. Ієрархія норм міжнародного права

Протягом століть питання співвідношення міжнародно-правових норм вирішувались на підставі правил, що визначаються сьогодні як загальні принципи права. Вони приписують, наприклад, надавати перевагу тій нормі, яка з’явилась пізніше (lex posterior derogat legi priori) або яка є спеціальною по відношенню до загальної норми (lex specialis derogat legi generalis). Такий підхід є виправданим і сьогодні. Незважаючи на те що міжнародні відносини стали більш комплексними та складними, основна функція міжнародного права як регулятора відносин юридично рівноправних суб'єктів залишилась. Міжнародно-правові зобов'язання, виражені у формі міжнародного договору чи звичаю, як і колись, розглядаються як юридично рівноцінні. Тому зараз, як і раніше, без застосування правил юридичної техніки не можна обійтись ані у практичній дипломатії, ані у теорії міжнародного права.

Разом із тим у другій половині XX ст. значення загальних принципів права перестало бути винятковим у питаннях співвідношення міжнародно-правових норм. Визнання після Другої світової війни вищої юридичної сили за імперативними нормами (jus cogens) надало нормативній системі міжнародного права тієї ієрархічної структури, у якій загальні принципи здебільшого почали виконувати допоміжні функції.

Імперативні норми складають фундамент нормативної системи сучасного міжнародного права, визначають межі чинності або нечинності його норм. Самі вони можуть бути змінені «лише наступною нормою загального міжнародного права, що носить такий саме характер» (ст. 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 p.).

Питання співвідношення зобов'язань держав-членів згідно із Статутом ООН та регіональними договорами, що укладаються ними, регулюються главою VIII. Так, відповідно до п. 1 ст. 52 «цей Статут жодною мірою не перешкоджає існуванню регіональних угод або органів для вирішення таких питань, що стосуються підтримання міжнародного миру та безпеки, які є придатними для регіональних дій, за умови, що такі угоди або органи та їхня діяльність сумісні із цілями і принципами Організації»[20, c. 17-19].

Основні принципи ООН поширюються і на ті держави, що не є її членами. З одного боку, це є результатом того, що ці принципи тривалий час сприймаються світовим співтовариством як універсальні міжнародні звичаї, що формують основу загального міжнародного права. З іншого боку, п. 6 ст. 2 Статуту ООН приписує: «Організація піклується про те, щоб держави, які не є її членами, діяли відповідно до цих принципів, оскільки це може виявитися необхідним для підтримання міжнародного миру та безпеки».

1.3. Структура норм міжнародного права

Структура норм міжнародного права має свої відмінності. Якщо в загальній теорії права визнано, що правові норми мають тричленну структуру (гіпотезу, диспозицію, санкцію), то специфіка норм міжнародного права полягає в тому, що вони складаються звичайно з двох елементів — гіпотези і диспозиції.

Гіпотеза норми міжнародного права містить опис умов, при наявності яких застосовується правило поведінки. Наприклад, відповідно до статті 1 Конвенції про права дитини 1989 року дитиною визнається кожна людська істота до досягнення 18-літнього віку, якщо за законом, застосовним до даної дитини, вона не досягає повноліття раніше.

Диспозиція міжнародно-правової норми вказує на саме правило поведінки (права й обов'язки) суб'єкта міжнародних правовідносин. Так, наприклад, стаття 2 Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року встановлює, що особи, які стверджують, що яке-небудь з їхніх прав, перерахованих у Пакті, порушено і вичерпані усі внутрішні засоби правового захисту (гіпотеза), можуть представити в Комітет з прав людини ООН письмову заяву про це (диспозиція)[22, c. 27-28].

У деяких випадках міжнародні норми можуть складатися лише з однієї диспозиції. Так, наприклад, стаття 3 Угоди СНД про допомогу біженцям і вимушеним переселенцям 1993 року визначає, що статус біженця і вимушеного переселенця підтверджується видачею відповідного документа.

Відсутність санкції в більшості міжнародно-правових норм пояснюється тим, що міри відповідальності і санкції в міжнародному праві відділені від самих правил поведінки, тому що держави й інші суб'єкти міжнародного права самостійно вибирають примусові заходи з арсеналу таких заходів, що допускаються міжнародним правом стосовно правопорушників. Як елемент міжнародної норми санкція зустрічається в нормах, застосовуваних до правовідносин приватного характеру (у міжнародному приватному праві). Наприклад, стаття 4 Конвенції ООН про морське перевезення вантажів 1978 року встановлює відповідальність перевізника за вантаж.

Jus cogens це загально визнанні норми вищого порядку. Ці принципи поширюються на всіх суб’єктів, відхилення не допустимі. Основні принципи закріплені в ст.1 та 2 статуту ООН а також в декларації “Про принципи міжнародного права”, які стосуються державних відносин і співробітництва між державами відповідно до статуту ООН (70р.):

1. суверенна рівність держав

2. добросовісне виконання міжнародних зобов’язань

3. невтручання у внутрішні справи

4. рівноправність і самовизначенність народів

5. територіальна цілісність держав

6. незастосування сили або погрози сили

7. мирне врегулювання спорів

8. непорушність кордонів

9. повага прав людини

10. співробітництво держав[9, c. 45-46].

2. Умови ефективності норм міжнародного права

2.1. Поняття і класифікація умов ефективності

Зростання регулюючої ролі міжнародного права робить актуальним дослідження тих умов, які забезпечують ефективне функціонування його норм. При цьому слід мати на увазі перш за все той факт, що міжнародне право знаходиться в тісному зв'язку з системою міжнародних відносин. Практично кожен елемент останньою має те або інше значення для функціонування норм міжнародного права і в цій якості виступає як умова їх ефективності. Проте різні умови грають неоднакову роль для права, вклад кожного з них в досягнення кінцевого ефекту далеко не однаковий, В зв'язку з цим виникає і питання методологічного характеру, зокрема — який має бути підхід до вивчення різних чинників. Одним з недоліків, що часто зустрічаються, є плюралістична трактовка чинників, коли не робиться принципової відмінності між ними і всі вони розглядуються як що мають однакову вагу.

Ми прагнутимемо до виділення тих чинників, які об'єктивно мають вирішальне значення, звичайно не заперечуючи і дії інших. Приступаючи до цього, нагадаємо, що проблема чинників ефективності багатопланова. Вона включає принаймні три круги питань: 1) виявлення соціально-економічних, політичних, природно-географічних, соціально-психологічних умов, які надають безпосереднє або опосередковане, позитивне або негативне віз дія на функціонування норм міжнародного права і, отже, впливають на її ефективність; 2) вивчення характеру, механізму дії різних чинників на дію має рацію, що передбачає розробку методики такого дослідження і на цій основі; 3) розробка практичних рекомендацій по усуненню або зменшенню дії несприятливих і створенню умов для максимального використання позитивних чинників.

У міжнародно-правовій науці проблема умов ефективності розглядується до цих пір вельми абстрактно. Є лише невелике число досліджень, в яких вона вивчається в рамках конкретно-соціологічного підходу, та і в них аналіз конкретних умов має переважно вибірковий характер. Є лише окремі спроби комплексного освітлення цього питання.

У роботах радянських юристів і юристів соціалістичних країн дана характеристика таких соціально-політичних чинників ефективності міжнародно-правових норм, як дія закономірностей епохи переходу від капіталізму до соціалізму, успіхи національно-визвольного руху, організованість і активність всіх сил миру, світова громадська думка, суспільно-політичних буд держави, нормалізації міжнародних відносин, зменшення міжнародної напруженості, зростаючої зацікавленості держав в реалізації норм міжнародного права. Важливе значення надається також вивченню юридичних умов підвищення ефективності міжнародно-правових норм. Зокрема, розглядуються умови, що відображають стан нормотворчої діяльності, вдосконалення міжнародних і національних механізмів імплементації норм міжнародного права, юридичні гарантії їх виконання, вдосконалення механізму міжнародно-правового регулювання і т.д. Розмежовувавши чинники соціальної і юридичної ефективності, Л. Н. Галенська и В. І. Козлов відзначають, що остання, тобто юридична ефективність норм має рацію в області боротьби з міжнародними злочинами, залежить від дієвості механізму міжнародно-правового регулювання, зокрема, від ступеня універсальності міжнародно-правових норм, що виробляються; імплементації норм міжнародного права у внутрідержавній сфері; вибраних правових засобів боротьби з преступностью6. К. К. Сандровський відзначає три моменти, що характеризують юридичні гарантії виконання норм дипломатичного права: ефективне застосування національних мерів відносно осіб, що скоїли злочин проти дипломатичних представників; усунення пропусків в дипломатичному праві; застосування санкцій відносно держав за порушення ними норм права[3, c. 32-34].

Умови і чинники ефективності міжнародного права вивчаються і західними ученими. Так, В. Конлін виділяє три чинники, на яких, на його думку, повинна ґрунтуватися всяка оцінка ефективності міжнародного права. До цих чинників автор відносить створення зразків поведінки («те, що можна назвати джерелами права»), що наказують, розвиток примусової основи має рацію і наявність механізму санкцій відносно неправомірних действий8. Як видно, В. Коплін обмежує чинники ефективності лише областю правових явищ, з чим погодитися не можна.

Разом з тим в роботах інших авторів розглядуються також і такі умови ефективності міжнародного права, як світова громадська думка, соціально-політичні і соціально-психологічні і інші умови і передумови підвищення ефективності міжнародно-правових норм. Так, X. Аксиолліпише, що санкції рідко застосовуються в міжнародному праві. Проте в міжнародному праві є певні гарантії здійснення його норм: це світова громадська думка, перед якою схиляються наймогутніші держави; офіційне попередження з боку дружніх і нейтральних країн і дипломатичного корпусу і, нарешті, сама боязнь війни і застосування репресалій 10. Спільна межа всіх цих мерів, указує автор, полягає в тому, що, не будучи санкцією, вони є засобами, спонукаючими держави виконувати свої зобов'язання .

Деякі західні юристи пов'язують ефективність міжнародного права з досягненням «міжнародної згоди», із зростанням «інтенсивності солідарності» держав, спільності ідеології в міжнародних відносинах і так далі Міжнародне право, пише Ж. Верховен, є продуктом політичної і моральної думки, і його ефективність залежить, природно, від інтенсивності солідарності членів міжнародного суспільства. Автори подібних поглядів виходять з тієї передумови, ніби цілісність міжнародного співтовариства держав ґрунтується тільки на їх спільній згоді відносно певних цінностей, норм, ідеології і так далі Насправді ж основа всякого суспільства, включаючи міжнародні відносини, знаходиться не у сфері свідомості, а у сфері матеріального виробництва[2, c. 56-57].

Розуміння умов ефективності і їх класифікація засновані на специфіці тлумачення і визначення ефективності норм міжнародного права. У основу визначення ефективності нами покладений широкий підхід, що включає в її зміст, також внутрішні властивості і якість норми. Показники, що характеризують внутрішні властивості і досконалість норми, виступають як причини, що безпосередньо породжують ці властивості, і, отже, не можуть розглядуватися як умови її ефективності. З етимологічної точки зору умова — це «те, від чого залежить інше», «обставини, від яких що-небудь залежить». На відміну від причин тих, що безпосередньо породжують те або інше явище, умови складають необхідну середу, в якій конкретне явище (в даному випадку норма міжнародного права) може виникати, існувати і розвиватися. На відміну від показників ефективності, які свідчать про досконалість норми має рацію, умови ефективності є зовнішніми, незалежними від досліджуваної норми обставинами, що діють окрім норми або разом з нею і що створюють обстановку, яка впливає на якість правотворчості і право реалізації.

Після цих попередніх зауважень звернемося до питання про класифікацію умов ефективності. Як відомо, всяке здійснення класифікації зв'язане з пошуком підстав ділення, з вибором критеріїв класифікації. Для того, щоб вона вірно відображала реальну дійсність і давала якнайповніше і дійсне уявлення про співвідношення і взаємозв'язки елементів системи, а значить, про побудову і внутрішню організацію системи в цілому, вона повинна проводитися на основі принципу множинності критеріїв. Виходячи з цього, для класифікації умов ефективності норм міжнародного права можуть бути запропоновані наступні критерії: характер дії даного чинника (негативний або позитивний); зміст аналізованих чинників: соціально-економічні, політичні, науково-технічні, природно-географічні, соціально-психологічні, ідеологічні; функції, що виконуються в процесі регулювання міжнародних отношений14; ступінь об’єктивізації: об'єктивні і суб'єктивні чинники; зона дії: спільні і конкретні чинники (наприклад, обставини, що відносяться до системи має рацію в цілому або до окремих галузей, інститутам має рацію); власне-правові і інші соціальні чинники, джерело походження: міжнародні і внутрішньодержавні.

В цілях продуктивного дослідження багаточисельні умови ефективності доцільно представити в систематизованому вигляді. Цьому завданню відповідає їх угрупування відповідно до стадій дії права на суспільні стосунки. Виходячи з цього, всі обставини, що впливають на ефективність, можна розділити на умови, що відносяться до міжнародної нормотворчості, і умови, що відносяться до дії і реалізації має рацію[7, c. 24-27].

Основна мета міжнародної нормотворчості — виробити ідеальну модель поведінки (досконалу норму). Якість нормотворчої діяльності — передумова якості норми. Нормотворчість, у свою чергу, визначається безліччю різних чинників, головною серед яких є державна воля — основна сила міжнародного нормоутворення, що діє. Тому вдосконалення способів і форм волевиявлення держав є основоположним, систематизуючим чинником нормотворчості, що дозволяє правильно оцінити вплив різного роду умов на ефективність норми міжнародного права. На стадії правореалізації дії має рацію таким систематизуючим чинником виступає ступінь реалізації мети норми.

Норми міжнародного права неоднорідні за змістом і формою. Різноманітність і зростання кількості норм у сучасній системі міжнародного права породжують потребу їх класифікації. Класифікувати НМП можна за такими критеріями:

1. За місцем у системі:

— принципи; — норми.

2. За сферою дії:

— універсальні; — регіональні; — локальні і партикулярні.

3. За юридичною силою:

— імперативні; — диспозитивні; — рекомендаційні.

4. За характером нормативного припису:

— зобов'язуючі;

— забороняючі;

— уповноважуючі;

— відсильні.

5. За функціями в системі:

— матеріальні; — процесуальні.

6. За формою і способом утворення:

— звичаєві; — договірні; — рішення міжнародних організацій.

7. За строком дії:

— строкові; — безстрокові.

Основними ознаками універсальних норм є глобальна дія, загальнообов'язковість, утворення та скасування міжнародним співтовариством у цілому. Основна форма існування — звичай.

Регіональні норми — це норми, що регулюють будь-які міждержавні відносини, об'єкт яких має регіональній інтерес і які визнаються всіма або більшістю держав відповідного регіону.

Універсальні норми історично створювались на базі регіональних. Разом з тим універсальні норми сприяють розвитку регіональних. Основна вимога — регіональні угоди або органи та їх діяльність не повинні суперечити цілям та принципам ООН.

Локальні або партикулярні норми регулюють певні галузі міжнародних відносин між обмеженим колом учасників. Можуть мати регіональний характер між державами певного географічного регіону, частіше за все між сусідніми державами, або нерегіональний характер між державами, які знаходяться в різних географічних регіонах. Основне джерело таких норм — договори, але є також і звичаєві партикулярні норми[15, c. 37-39].

2.2. Умови, що відносяться до правотворчого процесу

Процес міжнародного правоосвіти складається з двох основних стадій: стадії виявлення потреби в правовому регулюванні, формування міжнародно-правової позиції і стадія власне нормотворчій діяльності |6. На початковому етапі формування права проявляють себе джерела, які можуть бути названі «соціальними». Мова йде про правотвірних чинниках, які є початковою спонукальною силою, що приводить кінець кінцем до створення юридичної норми. До умов даного етапу нормотворчості можна віднести: міжнародні економічні (виробничі) відносини,8; що існує в системі виробничих стосунків комплекс похідних (вторинних, третинних і т. п.) стосунків; природна середа (наявність або відсутність на території даної держави природних ресурсів) ; географічне положення держави; стан міжнародних відносин; економічна і військова потужність держави; спрямованість зовнішньої політики держав, ідеологія; національно-етнічна, культурна спільність (або роз'єднаність), міжнародна мораль, справедливість і т. д.; світова громадська думка.

На етапі правотворчості вказані чинники базисного і надбудовного характеру також діють, проте вони діють не прямо, а опосередковано. На стадії власної нормотворчої діяльності вступають в дію правові умови. До них слід віднести — дотримання правил законодавчої техніки; правильний вибір суспільних стосунків, що вимагають правового регулювання; своєчасність розробки і ухвалення міжнародно-правової норми; міру правової урегульованості суспільних (міжнародних) стосунків; наявність або відсутність пропусків; участь в нормотворчості зацікавлених держав (дотримання принципу універсальності); відповідність нормотворчій діяльності спільним принципам міжнародного права, а також спільним правовим принципам, таким, як справедливість, добровільність, компроміс, регіональність і др.; групу чинників, обумовлених дією специфічних закономірностей правової надбудови, а саме: узгодженість норм міжнародного права, системність регулювання, об'єктивну обумовленість правової форми змістом суспільних стосунків та ін.; вибір адекватної правової форми і методу правового регулювання, міжнародна правосвідомість і так далі Разом з юридичними умовами на даній стадії діють соціальні чинники правотворчої діяльності, які, на відміну від чинників правоосвіти, виступають не як умови, а як засоби її реалізації. До них слід віднести перш за все характеристики держав ;— учасників правотворчого процесу, бо кордони можливої нормотворчості в міжнародному праві визначаються саме особливостями їх суб'єктів. Серед цих характеристик, окрім таких об'єктивних чинників, як потужність і вплив тих або інших держав на світовій арені, географічне положення, відмінності в соціально-політичних буд, рівень економічного розвитку і т. д., вирішальну в нормотворчості роль грає політична воля, інтереси держав, їх нормотворча ініціатива і інші властиві їм політико-правові, ідеологічні, ціннісні установки. Важливим в нормотворчому процесі представляються і соціально-психологічні характеристики суб'єктів, такі, як готовність держав до компромісів, відмова від конфронтаційного підходу до ведення переговорів по підготовці міжнародної угоди, прагнення і бажання врахувати інтереси партнерів по переговорах і так далі[16, c. 42-44].

Ефективність правотворчості залежить також від досконалості механізмів правоосвіти, організаційно-правового, концептуального забезпечення розробки і ухвалення текстів міжнародних угод і інших організаційних мерів.

Умови, що відносяться до дії і реалізації норм має рацію.

Всі умови ефективності дії і реалізації міжнародно-правових норм можна об'єднати в дві підгрупи. Перша — умови, що відносяться до суб'єктів реалізації має рацію. Цими умовами є точне і послідовне дотримання суб'єктами правових норм; політична воля, інтереси, мотиви, позитивна відповідальність, правова активність, рівень правосвідомості суб'єктів має рацію і ін. Друга — умови, характеризуючу обстановку і процес реалізації норм міжнародного права. До цієї підгрупи слід віднести: правильний вибір процедури, форм, методів і засобів реалізації норм міжнародного права, у тому числі — у внутрідержавній сфері; реалізацію норм має рацію відповідно до загальновизнаних принципів міжнародного права, а також з принципами справедливості, взаємності, вимогами міжнародної законності і так далі Необхідною умовою досягнення мети норм міжнародного права є використання в ході їх реалізації і організаційно-правових засобів. До них відноситься система міжнародних і внутрідержавних мерів сприяння здійсненню міжнародно-правових норм, закріплених в міжнародних угодах. Міжнародними заходами сприяння служать міжнародні гарантії, контроль, освіта і діяльність спеціальних міжнародних органів для сприяння реалізації договорів (міжнародні конференції, комісії), проведення консультації між зацікавленими сторонами з приводу здійснення договору.

До внутрідержавних заходів сприяння відносяться законодавче, організаційне, адміністративне, судове забезпечення виконання міжнародних норм, що містяться в договорах і інших міжнародно-правових актах, зокрема, приведення у відповідність норм внутрідержавного права з міжнародними зобов'язаннями, з основними принципами міжнародного права, доведення текстів міжнародних угод, що набрали чинності, до зведення компетентних органів і громадян, встановлення відповідальності осіб за дії, несумісні з основними принципами міжнародного права, міжнародними договорами і так далі

Деякі з умов ефективності служать спільними для всієї системи міжнародного права. Вони діють як на стадії міжнародної нормотворчості, так і на стадії Дії, правореалізації. Ними є чинники, що характеризують держави, — основні правосозідаючі і правореалізуючі суб'єкти: політичні інтереси, воля, позитивна відповідальність та інші; чинники соціально-економічні, політичні, соціально-психологічні (наприклад, стан міжнародних відносин, світова громадська думка); чинники, що відображають специфічні закономірності правової надбудови: узгодженість норм міжнародного права, системність регулювання і ін.[19, c. 52-53]

Норма міжнародного права — правило поведінки, яке створюється державами та іншими суб'єктами міжнародного права узгодженням своїх позицій і визнається ними як юридично обов'язкове.

Норма міжнародного права — це юридично обов'язкове правило поведінки держав та інших суб'єктів міжнародного права в міжнародних відносинах.

Міжнародно-правові норми (МПН) є універсальною формою існування міжнародного права. Без правової норми немає права.

Міжнародно-правові норми мають особливий об'єкт і метод регулювання. Об'єктом регулювання міжнародно-правових норм є особливий різновид суспільних відносин — відносини між суб'єктами міжнародного права, перш за все суверенними державами, і їх об'єднаннями. Ці відносини, у свою чергу, визначають специфіку методу міжнародно-правового врегулювання.

Норми міжнародного права створюються на засадах добровільних угод між його суб'єктами. Унаслідок компромісів, поступок і узгоджень держави приходять до взаємно погодженого рішення про певні правила взаємовідносин, закріплені у загальновизнаних юридичних формах і джерелах міжнародного права.

Важливою ознакою міжнародно-правових норм є те, що більшість із них не має загальнообов'язкового характеру. Група держав не може створити норми для інших держав. Кожна міжнародна угода або звичаєва норма створює об'єктивне право лише для держав, які висловили на те явну або мовчазну згоду.

Міжнародно-правові норми мають особливу внутрішню структуру: найчастіше вони містять лише диспозицію (правило належної поведінки), іноді — гіпотезу і диспозицію, а санкція, тобто межі відповідальності за порушення диспозиції, як структурний елемент норми — відсутня.

Санкції визначаються самостійним інститутом міжнародного права — інститутом міжнародно-правових санкцій — і застосовуються примусово потерпілими державами індивідуально або колективно[17, c. 45-46].

2.3. Міжнародний контроль і питання ефективності міжнародно-правових норм

Ефективність міжнародного контролю обумовлена ефективністю міжнародно-правових норм.

Як критерії оцінки ефективності міжнародно-правових норм можна виділити ряд умов.

Сама міжнародно-правова норма повинна відповідати суспільному прогресу, основним принципам сучасного міжнародного права, тенденції розвитку міжнародних відносин і співробітництва держав.

Міжнародно-правова норма, що відповідає сучасним вимогам, повинна відповідати по змісту досягненням науки, а за формою й структурою бути зручної, простий, не потребуючого додаткового тлумачення, конкретної для виконання.

Правова діяльність суб'єктів міжнародного права як за часом, так і в просторі повинна охоплювати всю систему міжнародних і внутрішньодержавних мір і повинна бути спрямована до своєчасного й сумлінного виконання міжнародно-правових зобов'язань.

Ефективність якісної міжнародно-правової норми означає, що її застосування й реалізація приводить саме до того оптимального результату й досягнення тієї конкретної мети, які були встановлені сторонами при розробці й прийнятті міжнародних угод.

Для досягнення ефективності міжнародно-правових норм держави в договірній практиці призначають більшу роль механізму міжнародного контролю, що із самого початку рижик діяльності суб'єктів міжнародного права вторгається в сам процес здійснення міжнародно-правової норми, тобто міжнародно-правоприємна діяльність держав до досягнення наміченої мети перебуває під міжнародним контролем, установленим самими державами-учасниками міжнародних угод.

Міжнародне право об'єктивно виступає як соціально-необхідний інструмент регулювання міжнародних відносин. При всій недосконалості його принципів і норм вони на сьогоднішній день є єдино визнаними всіма державами зводом правил, що дають можливість у процесі співробітництва вирішувати найважливіші проблеми міжнародних відносин. Але для того, щоб міжнародно-правові норми могли успішно виконувати покладені на них завдання, необхідно підвищувати їхню ефективність. У сучасних умовах рішення глобальних проблем миру, стабільності й міжнародного правопорядку ставиться в пряму залежність від ефективності дії міжнародного права.

Виникаючі в процесі контролю розбіжності із приводу застосування, дотримання, тлумачення міжнародно-правової норми можуть бути вчасно усунуті, що, безсумнівно, впливає на її ефективне виконання[10, c. 56-58].

3. Імплементація норм міжнародного права у вітчизняному законодавстві — важливий аспект правової реформи

Становлення України як демократичної, соціальне орієнтованої, правової держави, входження її у світове співтовариство одним з першочергових ставить завдання проведення широкомасштабної правової реформи, яка передбачає, зокрема, приведення національного законодавства у відповідність з нормами міжнародного права.

Від рівня зближення законодавства України з міжнародним правом значною мірою залежить ефективність співробітництва України із зарубіжними державами та міжнародними організаціями.

Вирішення цього важливого завдання, за переконанням промовців, належить здійснювати більш системно та цілеспрямовано, на науково обґрунтованих засадах. Необхідною передумовою процесу гармонізації має бути беззаперечне додержання і виконання Україною її зобов'язань за підписаними нею міжнародними договорами.

Питання поглиблення реформаційних процесів, подальшого вдосконалення законодавства на основі Конституції України і приведення його у відповідність з міжнародно-правовими актами, згідно з якими наша держава має певні зобов'язання перед міжнародними організаціями, є одним з головних напрямів діяльності Верховної Ради. Особливо важливим це стало після вступу України до Ради Європи і повинно бути інтегруючим чинником державотворення, здатним об'єднати зусилля всіх політичних сил та інтелектуальний потенціал нашого суспільства.

На сьогоднішній день в нашій державі практично відсутні концепція і відповідна комплексна програми встановлення і розвитку відносин з міжнародними організаціями з чітким визначанням цілей, завдань і механізмів їх реалізації, підходів до вибору та узгодження форм стосунків пріоритетів їх розвитку. Складність і багатоаспектність проблеми гармонізації зумовлює потребу тісної співпраці парламентарів з науковцями, з представниками різних гілок влади[18, c. 51-53].

Розглядаючи проблеми гармонізаціі національного законодавства з міжнародним Правом, важливо методологічно правильно підійти до з'ясування їх причин і шляхів розв'язання, а точніше, до механізму останнього, який би уособлював методи вирішення даного завдання. Насамперед найбільш оптимальним варіантом має бути приведення норм конституції будь-якої країни до міжнародних стандартів. Це надзвичайно важливо, якщо взяти до уваги, що конституція є основою, правовим фундаментом розвитку національного законодавства.

Цілком зрозуміло, що від того, наскільки в ній буде враховано норми і принципи міжнародного права, настільки відповідно буде їх враховано в національному законодавстві, яке покликане розвивати конституційні положення. Таким чином є всі підстави розглядати норми та принципи міжнародного права і як правотворчий фактор розвитку конституційного та інших галузей законодавства.

Досить важливим методологічним положенням гармонізації законодавства нашої держава є норма Конституції, що “чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України”.

До важливих питань у загальнотеоретичному плані належить питання про набуття чинності міжнародними договорами нашої держави, особливо тими, що визначають систему прав та обов'язків людини і громадянина 3 даним питанням безпосередньо пов'язане питання систематизації міжнародно-правових актів їх окремих норм і принципів, імплементованих у встановленому порядку в межах системи національного права і законодавства.

Не можна не зробити наголос на проблемі реалізації норм і принципів міжнародного права, які стали частиною національних правових систем. При узгодженні законодавства України з міжнародно-правовими актами необхідно гармонізувати його з правовими системами міжнародних організацій, особливо економічними.

З проблемою гармонізації національного законодавства із системою міжнародного права тісно пов'язано питання застосування норм міжнародного права, які стали складовою законодавства України. Можна зробити висновок, згідно з яким правовій державі повинен бути властивий не лише високий рівень гармонізації національного законодавства України з міжнародним правом, а и реальне застосування такого законодавства у повсякденному житті людини, суспільства та держави[5, c. 68-69].

Інтерналізація правового регулювання різних сфер діяльності шляхом розроблення та укладення відповідних міжнародних договорів викликана реальними потребами, пов'язаними з розвитком міжнародних відносин. Україна є стороною практично всіх багатосторонніх конвенцій ООН у галузі прав людини.

При розгляді проблеми гармонізації національного законодавства з міжнародним правом не можна не враховувати нинішні соціально-економічні умови України. Саме через це наша країна поки що не може забезпечити виконання ряду міжнародних норм. Реалізація проголошеного Україною курсу на більш повне входження у світове співтовариство, інтеграція у європейські структури неможлива без забезпечення ефективного процесу імплементації норм міжнародного права у національному законодавстві, його гармонізації з відповідними стандартами та вимогами[11, c. 14].

Висновки

Норми права, що відбивають національні звичаї, традиції, є об'єктивними закономірностями соціального буття, остільки національний елемент присутній у регулюванні міжнародних відносин, а міжнародні організації створюються переважно з метою задоволення національних інтересів держав. Норми національного права, трансформовані в норми міжнародного права, слугують джерелами міжнародного права. Держави беруть оптимальну участь у розробці і прийнятті міжнародно-правових норм і рішень, забезпечуючи при цьому державний суверенітет. За структурою міжнародне право наближається до структури національної системи права. Загальнолюдські принципи і норми, що містяться в міжнародному праві, вимагають від національного права, законів країни бути їх охоронювачами. Норми права перш, ніж стати частиною національного права, перевіряються на відповідність загальнолюдським цінностям, що містяться в міжнародному праві. Конституції ряду держав закріплюють основні принципи і норми міжнародного права, створюють юридичні гарантії того, що ці принципи і норми будуть враховані державними органами і посадовими особами у внутрішньому житті країни. За допомогою міжнародного права відбувається уніфікація ряду, галузей внутрішньодержавного права, тобто приведення до єдності правових норм, що діють у межах різних держав і державних утворень. Норми внутрішньодержавного права нерідко коригуються при вступі держав у міжнародні і європейські організації. Захист прав людини на внутрішньодержавному рівні менш ефективний, якщо внутрішнє право не відкрите нормам і принципам міжнародного права. У національному праві має законодавчо закріплятися дія норм міжнародного права та умови їх реалізації; Принцип верховенства міжнародного над внутрішньодержавним правом приймається державами або в законодавчому порядку, або на практиці.

Ріст значення й ролі міжнародно-правового регулювання визначається насамперед таким об'єктивним фактором, як зростаюча взаємозалежність між народами. Сучасний мир стає усе більше цілісним, інтегрованим і має потребу в упорядкованому, що передбачається поводженні держав. Це можливо забезпечити насамперед за допомогою соціальних норм, серед яких міжнародному праву належить важливе місце. Без перебільшення можна сказати, що будівництво світового порядку майбутнього тисячоріччя без міжнародного права попросту неможливо.

Інша причина зростання ролі міжнародного права і його норм пов'язана з виникненням і загостренням глобальних проблем, що мають життєво важливе значення для доль цивілізації. Жодне держава не в змозі вирішити ці проблеми поодинці, без об'єднання інтелектуальних і матеріальних ресурсів, без вироблення єдиної стратегії. Тільки міжнародне співробітництво держав на основі балансу інтересів дозволить вирішити зазначені проблеми і йти по шляху прогресу. Міжнародне право з його загальновизнаними принципами поводження держав є основою такого співробітництва.

Список використаних джерел

1. Закон України "Про міжнародне приватне право": Офіц. текст прийнятий Верховною Радою України 23 червня 2005 р. Із змінами станом на 1 січня 2006 р. / Міністерство юстиції України. — Офіц. вид. — К. : Видавничий дім "Ін Юре", 2006. — 38с.
2. Антонович М. Міжнародне публічне право: Навч. посібник для студ. вузів/ Мирослава Антонович,. — К.: КМ Академія: Алерта, 2003. — 307 с.
3. Анцелевич Г. О. Міжнародне публічне право: Підручник для студентів вищих навч. закладів/ Г. О. Анцелевич, О. О. Покрещук; За ред. Г. О. Анцелевича; М-во екон. України, Укр. акад. зовнішньої торгівлі. — К.: Алерта, 2005. — 424 с.
4. Баймуратов М. Міжнародне право: Підручник / Маріупольський держ. гуманітарний ун-т. — Суми : Університетська книга, 2006. — 424с.
5. Бігун В. А., Білоусов Є. М., Гайворонський В. М., Жуков І. М., Жушман В. П. Міжнародне приватне право: Навч. посібник / В.М. Гайворонський (ред.), В.П. Жушман (ред.). — К. : Юрінком Інтер, 2005. — 368 с.
6. Буроменський М. В. Міжнародне право/ М. В. Буроменський; Міжнар. Фонд "Відродження", Ліга жінок-виборців України "50/50". — К.: Логос, 2001. — 39 с.
7. Буткевич В. Міжнародне право: Основи теорії: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ Володимир Буткевич, Всеволод Мицик, Олександр Задорожній,; Ред. В. Г. Буткевич. — К.: Либідь, 2002. — 605 с.
8. Вишновецька С. Міжнародне приватне право: Навч.-метод. забезпечення курсу / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці : Рута, 2002. — 271с.
9. Георгіца А. Міжнародне публічне право: Навч.-метод. посіб. / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці : Рута, 2002. — 175с.
10. Дахно І. Міжнародне приватне право: Навч. посібник / Міжрегіональна академія управління персоналом (МАУП). — К. : МАУП, 2001. — 312с.
11. Дмитриченко І. Міжнародне право: Метод. вказівки з навч. дисципліни / Національний ун-т кораблебудування ім. адмірала Макарова. Гуманітаний ін-т. — Миколаїв : Атол, 2004. — 80с.
12. Дмитрієв А. Міжнародне публічне право: Навч. посібник/ Анатолій Дмитрієв, Віктор Муравйов,; Відпов. ред.: Ю.С.Шемшученко, Л.В.Губерський; М-во освіти і науки України; Киів. ун-т права; Ін-т міжнарод. відносин Киів. нац. ун-ту ім. Т.Шевченка. — К.: Юрінком Інтер, 2000. — 638 с.
13. Кисіль В. Міжнародне приватне право: питання кодифікації. — К. : Україна, 2000. — 429с.
14. Мацко А. Міжнародне право: Навчальний посібник/ Анатолій Мацко,; МАУП. — К.: МАУП, 2002. — 210 с.
15. Міжнародне приватне право. Актуальні проблеми / Анатолій Степанович Довгерт (ред.). — К. : Український центр правничих студій, 2001. — 334с.
16. Сироїд Т. Міжнародне публічне право: Навч. посібник. — 2. вид., доп. й переробл. — Х. : ТОВ "ПРОМЕТЕЙ-ПРЕС", 2006. — 268с.
17. Степанюк А. Міжнародне приватне право: теоретичні аспекти правового регулювання / Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого. — Х. : Майдан, 2005. — 200с.
18. Тимченко Л.Міжнародне право: навч. посібник для дистанційного навчання / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". Інститут дистанційного навчання. — К. : Університет "Україна", 2007. — 224с.
19. Тускоз Ж. Міжнародне право: Підручник/ Жан Тускоз,; Пер. з фр. Л.Бадешко. — К.: "АртЕк", 1998. — 401 с.
20. Фединяк Г. Міжнародне приватне право: Підруч.. — 3.вид., доп. і перероб. — К. : Атіка, 2005. — 544с.
21. Черкес М. Міжнародне право: Підручник/ Марк Черкес,. — 4-е вид., випр. і доп.. — К.: Знання, 2004. — 292 с.
22. Юлдашев О. Міжнародне приватне право: Академічний курс: Підручник для студ. вищих навч. закл.. — К. : Видавничий Дім "Ін Юре", 2004. — 528с.