Вступ

1. Науково-технологічний прогрес та його вплив на суспільство

2. Пріоритетні напрямки технологічного прогресу у соціальній сфері

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Побудова соціальної держави (а саме це проголосила Україна) передбачає необхідність переходу від техногенної до антропогенної цивілізації, де основною цінністю є не капітал, а людина. Перехідна економіка, яка сьогодні притаманна нашій державі, характеризується еклектичністю форм господарювання. Остання поєднує у собі виникнення нових елементів, іманентних розвиненим ринковими відносинами, і збереження колишніх елементів. Певною мірою це стосується і соціального її сегмента, соціальної сфери, функціонування якої впливає на якість людського капіталу. Інвестиції в нього стали особливо затребуваними економікою знань.

В цих умовах відбувається перенесення критеріїв економічної діяльності людства у сферу соціальної діяльності, а соціальна сфера стає найпріоритетнішою. Вона завойовує все більші позиції у розвитку економіки. Адже розвиток останньої є вирішальним у забезпеченні зростання ВВП, розвитку сфери матеріального виробництва. Нині, за оцінками Всесвітнього банку, частка соціальної сфери у ВВП світу складає 68%. Є країни, де цей показник значно вищий. Так, у Нідерландах він складає 72,0%, у Великобританії – 72,7, у Бельгії – 73,2, у Франції – 75,8, а у Люксембурзі – понад 80%. Не дивлячись на те, що роль соціальної сфери у розвитку економіки України постійно зростає, її частка у ВВП є значно скромнішою. До речі, за цим показником (місцем соціальної сфери в економічному розвитку ) країни світу поділяються на 4 групи. До першої групи відносяться країни з найбільш високим показником – понад 70% частки соціальної сфери у ВВП; другу групу складають країни, де ця частка коливається від 65 до 70%; у третій групі частка соціальної сфери у виробленому ВВП знаходиться на рівні 50–65%, а до четвертої групи відносяться країни з показником менше 50%. До цієї групи відноситься й Україна.

1. Науково-технологічний прогрес та його вплив на суспільство

Необхідно зазначити, що в останні 18 років розвиток соціальної сфери, як, до речі, і всього матеріального виробництва, стримується рядом факторів. Серед найсуттєвіших варто виділити наступні: соціальні зміни, що відбулись у суспільстві, розвиток інформаційних технологій, глобалізаційні процеси, в які втягнута Україна, структурна перебудова економіки та ін. Сьогодні соціальна сфера України виходить на нові ринки, активно входить у стратегічні альянси, підвищується активність транснаціональних сервісних компаній. У цьому зв’язку соціальна сфера виходить на ринок широкого спектру інноваційних послуг, пов’язаних з інформаційними технологіями, новими способами комунікацій. Важливим чинником розвитку соціальної сфери в сучасних умовах є науково-технічний прогрес, структурно-технологічна перебудова матеріального виробництва. Науково-технічний прогрес знімає бар’єри при наданні послуг на відстані, стимулюючи розвиток міжнародного ринку послуг. Здійснена нами діагностика соціально-економічного розвитку показала, що для економіки в цілому, у тому числі й для соціальної сфери, високим є ступінь зносу основних засобів і виробничих комунікацій, втрата висококваліфікованого кадрового потенціалу, широкомасштабне затінення розвитку тощо.

Соціальна сфера – це досить значний сегмент економіки з розгалуженою і складною інфраструктурою, зі специфічними відносинами і зв’язками. Всесвітня організація торгівлі (ВОТ) виділяє понад 150 видів послуг, класифікованих у 12 секторів: ділові, послуги зв’язку, освітні, фінансові, охорони здоров’я, соціального забезпечення, туризму та мандрівок, організації дозвілля, культурних і спортивних заходів, транспортні та інші.

Науково-технологічний прогрес, що супроводжує людську цивілізацію, за своїми наслідками для навколишнього природного середовища та стану природно-ресурсного потенціалу неоднозначно оцінюється в суспільстві.

Технологічний прогрес стає основою нового суспільства і це явно видно на прикладі розвинутих країн, що дозволяє провідним вченим акцентувати увагу на тому, що суспільство в нову епоху «стає електронним».

Аналіз показує, що у світовому виробничому процесі з´явилися дві якісно нові обставини: по-перше, перетворення інформаційної сфери в пріоритетний сектор економіки з фундаментальності продукту, кількості зайнятих, впливу на виробничий процес і т. п., а по-друге, об´єктивація вартості інформації, тобто важливість самоконтролю провідної товарної продукції [4, c. 6-7].

Інформаційна сфера поступово стає фундаментальним базисом усіх видів економічної діяльності — від фінансово-кредитних операцій до промислового і сільськогосподарського виробництва, бо вона виконує найважливішу функцію — інформаційне забезпечення господарської діяльності та керівництво нею. Отже, вирішальним чинником, що забезпечує реальне буття та життєдіяльність сучасного розвиненого суспільства, виступає інформація.

Науково-технічний прогрес означає формування нового технологічного способу виробництва. Він відбувається поступово, але невпинно, адже йдеться про величезні масштаби виробництва. І сьогодні ще поряд з високотехнічним автоматизованим виробництвом існують галузі, де застосовують ручну працю.

Одне з найважливіших не тільки економічних, а й соціальних завдань зменшення частки фізичної ручної праці у виробництві. Це потребує істотних змін в умовах життя і праці людини, вимагає освоєння більш складних професій, що можливо лише для людей з достатнім культурним, освітнім та професійним рівнем.

Перехід до широкого застосування обчислювальної техніки, інформатики, комп´ютеризації багатьох сфер діяльності людини, створення розгалуженої системи персональних комп´ютерів знаменував інформаційний переворот у світі, який вніс якісно нові риси у працю і життя людини. Нині докорінно змінюється взаємодія нових поколінь техніки і нових поколінь людей. Новими поколіннями техніки вважаються такі вдосконалені засоби праці, які хоча б в одному або в кількох параметрах принаймні в 2 рази переважають попередні за своєю ефективністю. Зміна поколінь техніки супроводжується зміною поколінь людей, безпосередніх виробників. Вважається, що протягом століття змінюється три покоління людей. [9, c. 30-31]

Сучасна НТР внесла істотні зміни у суспільно-економічний розвиток: зміна поколінь нової техніки почала значно випереджати зміну поколінь працівників. Тепер за життя одного покоління людей у передових галузях виробництва змінюється кілька поколінь техніки. Сучасна НТР охоплює майже чотири десятиріччя. За цей невеликий історичний проміжок часу в електроніці змінилося чотири покоління комп´ютерів, створюється п´яте, одне покоління супутників зв´язку замінюється новим, в авіації використовують реактивні двигуни, створено надзвукові літальні апарати.

Поряд з традиційною освітою поширюється «електронна» грамотність людей, яка поступово, але невпинно охоплює все більше коло професій. Вона має стати обов´язковою для всіх, оскільки визначає кваліфікованість спеціалістів, їх здатність обробляти і використовувати інформацію.

Поверховий погляд на сучасні процеси, викликані НТР, створює враження, ніби стрімке і масштабне зростання знарядь виробництва, уречевленої праці відбувається на фоні незначних змін у живій праці, людському факторі виробництва. І справді, на фоні океанських супертанкерів, велетенських аеробусів, комп´ютерів четвертого покоління, що виконують мільйони операцій за секунду, сама людина виглядає применшено. Проте насправді це не так. Хоч витрати на технічні засоби виробництва дуже швидко зростають, але й витрати на виховання, освіту, професійну підготовку одного робітника, здатного працювати на певному робочому місці, становлять значну суму. Про це свідчать дані країн з розвинутою економікою.

Якщо враховувати кошти, які держава виділяє на навчання у дошкільних, середніх та вищих навчальних закладах, на виробниче навчання, підвищення кваліфікації та перекваліфікацію працівників (до них додаються особисті витрати людей на придбання книг, передплату періодичних видань, оплату навчання тощо), на виховання дітей, охорону здоров´я, то витрати на відтворення робочої сили стають не тільки порівнянними з вартістю матеріально речового багатства суспільства. До того ж хоч яким величезним є останнє, людина головне багатство суспільства [8, c. 54-55].

На основі зростання суспільного виробництва змінюється співвідношення між зайнятістю у матеріальному та нематеріальному виробництві, особливо у соціальній сфері. Нині у розвинених країнах частка зайнятих у соціальній сфері більша, ніж зайнятих у матеріальному виробництві. Це пов´язано з тим, що продуктивність праці у матеріальному виробництві на основі науково-технічного прогресу зростає і дає можливість спочатку при відносно, а потім і абсолютно меншій кількості зайнятих у матеріальному виробництві забезпечувати потреби суспільства і переводити все більше працівників у сферу, яка задовольняє соціальні, культурні та духовні потреби людей.

Раніше у вітчизняній статистиці до складу сукупного суспільного працівника включалися лише робітники, службовці, інженерно-технічні працівники, які безпосередньо брали/участь у створенні матеріальних благ та виробничих послуг. Сфера послуг була малорозвинутою, а її вплив на суспільне виробництво майже непомітним. Сьогодні у зв´язку із зростанням вимог до людини, до її фізичних та розумових здібностей ступінь розвитку соціальної сфери безпосередньо впливає на розвиток економіки і культури країни, Тому не можна не відносити до сукупного суспільного працівника вчителів, лікарів, працівників культури, побутового та житлово-комунального господарства, пасажирського транспорту тощо. Вони відіграють дедалі зростаючу роль у розвитку економіки і суспільства. Ось чому нині при визначальній ролі матеріального виробництва треба забезпечувати пріоритетний розвиток соціальної сфери [1, c. 37].

2. Пріоритетні напрямки технологічного прогресу у соціальній сфері

Сучасним технологіям властиві певні тенденції розвитку й застосування.

Головними з них є: по-перше, перехід до малостадійних процесів через сполучення в одному технологічному агрегаті кількох операцій, що раніше виконувались окремо; по-друге, забезпечення в нових технологічних системах мало- або безвідходності виробництва; по-третє, підвищення рівня комплексності механізації процесів на засаді застосування систем машин і технологічних ліній; по-четверте, використання в нових технологічних процесах засобів мікроелектроніки, що дає змогу одночасно з підвищенням ступеню автоматизації процесів досягати більш динамічної гнучкості виробництва.

Технологічні методи все більше й усе частіше визначають конкретну форму і функції засобів та предметів праці, а отже, ініціюють появу інших напрямків НТП, витискують з виробництва технічно та економічно застарілі знаряддя праці, породжують нові машини та устаткування, засоби автоматизації. Зараз принципово нові види техніки розробляються й виготовляються під нові технології, а не навпаки, як це було раніше, коли панував примат засобів праці.

НТП у галузі знарядь праці довів, що технічний рівень та якість сучасних машин (устаткування) безпосередньо залежать від прогресивності характеристик застосовуваних для їхнього виробництва конструкційних та інших допоміжних матеріалів. Звідси випливає величезна роль створення й широкого використання нових матеріалів, що характеризує один з важливих напрямків НТП.

За умов інтенсифікації виробництва, гострої необхідності багаторазового зростання продуктивності та радикального поліпшення соціологізації, докорінного підвищення якості продукованих виробів автоматизація виробничих процесів стає стратегічним напрямком НТП для підприємств більшості галузей народного господарства. Пріоритетне завдання полягає в забезпеченні комплексної автоматизації, оскільки впровадження окремих автоматичних машин та агрегатів часто не дає бажаного економічного ефекту, через значний залишок ручної праці. Новий і досить перспективний напрямок комплексної автоматизації зв’язано зі створенням і впровадженням гнучких автоматизованих виробництв [7, c. 7-8].

Висновки

Науково-технічний прогрес (НТП) у буквальному розумінні означає безперервний взаємозумовлений процес розвитку науки і техніки; у ширшому суттєво-змістовому значенні — це постійний процес створення нових і вдосконалення застосовуваних технологій, засобів виробництва і кінцевої продукції з використанням досягнень науки.

Зміст сучасної НТР найбільш повно розкривається через її особливості, зокрема:

• перетворення науки на безпосередню продуктивну силу (втілення наукових знань у людині, технології і техніці; безпосередній вплив науки на матеріальне виробництво та інші сфери діяльності суспільства);
• новий етап суспільного поділу праці, зв’язаний з перетворенням науки на провідну царину економічної і соціальної діяльності, що набирає масового характеру (наука перебрала на себе найбільш революціонізуючу, активну роль у розвитку суспільства; сама практика потребує випереджаючого розвитку науки, оскільки виробництво все більше стає оскільки виробництво все більше стає технологічним утіленням останньої);
• прискорення темпів розвитку сучасної науки і техніки, що підтверджується скороченням проміжку часу від наукового відкриття до його практичного використання;
• інтеграція багатьох галузей науки, самої науки з виробництвом з метою прискорення й підвищення ефективності всіх сучасних напрямків науково-технічного прогресу;
• якісне перетворення всіх елементів процесу виробництва — засобів праці (революція в робочих машинах, поява керуючих машин, перехід до автоматизованого виробництва), предметів праці (створення нових матеріалів з наперед заданими властивостями; використання нових, потенційно невичерпних джерел енергії), самої праці (трансформація її характеру та змісту, збільшення у ній частки творчості).
  

Список використаної літератури

1. Александрова В. Економічні проблеми державного програмування науково-технічного розвитку //Економіка України. — 1999. — № 10. — C. 29-37
2. Глазко В. Прогрес у різних іпостасях: Чому ми відстаємо і не лідирує Європа //Вісник Національної академії наук України. — 2006. — № 1. — C. 31-50.
3. Державна програма прогнозування науково-технічного розвитку на 2008-2012 роки //Офіційний вісник України. — 2007. — № 69. — C. 20-30
4. Дорогунцов С. Науково-технічний прогрес як основа розвитку виробництва і зниження його потенціальної небезпеки/ С.Дорогунцов //Економіка України. — 1998. — № 3. — C. 4-12
5. Иноземцев В.П. Технологичееский прогресс и социальная поляризация в XXI столетии/ //Политические исследования. — 2000. — № 6. — C. 28-39.
6. Поплавська Ж. Економічний прорив: прогрес заради добробуту/ Ж. Поплавська, В. Поплавський //Вісник Національної академії наук України. — 2008. — № 5. — C. 18-23.
7. Ситник В.П. Нові напрями розвитку науково-технічного прогресу/ В.П.Ситник //Вісник аграрної науки. — 2001. — № 12. — C. 5-8
8. Соснін О. Стратегічний ресурс суспільства: Розвиток високих технологій — запорука індустріального статусу держави //Політика і час. — 2002. — № 11. — C. 53-60
9. Яценко Б. Науково-технічний прогрес як рушійна сила господарства //Географія та основи економіки в школі. — 2001. — № 5. — C. 30-33