Вступ

Актуальність теми. Розвиток політичних процесів в Україні неможливий без дальшої демократизації суспільства, важливим елементом якої є виникнення та функціонування в конституційних рамках політичних партій та рухів. Створення політичних партій в Україні почалося на межі 90-х років. Спочатку через громадські рухи, а потім і політичні партії до активної державотворчої діяльності залучалися значні прошарки населення, діяльність яких мала надзвичайно велике значення для формування засад української демократії.

Економічним фундаментом становлення нової політичної системи в нашому суспільстві є процес створення багатоукладної економіки, пов’язаний із роздержавленням власності, створенням спільних і власних підприємств, індивідуально-трудової діяльності, широкого кооперативного руху, фермерства і т. д. Ці нові форми власності й господарської діяльності значною мірою сприяють появі нових соціальних структур суспільства, які виявляють свої конкретні інтереси в політиці.

Становлення політичних партій і громадських рухів в Україні відбувається за надзвичайно складних умов. Тривала економічна криза, крах попередніх суспільних ідеалів, які поділяла значна частина населення нашої держави, призводять до стрімкого зростання соціальної напруженості в суспільстві, дискредитують в очах певної категорії громадян демократичні цінності. Як свідчать проведені різними соціологічними службами дослідження суспільної думки, більшість населення є байдужою до політики і політиків.

Нині в Україні склалася досить парадоксальна ситуація, коли тільки зареєстрованих політичних партій налічується вже понад 100, але жодна з них не має достатнього впливу в загальнодержавному масштабі. Значна кількість зареєстрованих міністерством юстиції політичних партій поки що не стали міцними організаціями, які б спромоглися виражати й захищати інтереси різних верств населення. Ці партії ще не здатні вести за собою маси, здобути сталу соціальну базу та справити помітний вплив на суспільство.

У звіті проаналізовано Всеукраїнське об’єднання «Громада». «Громада» — політична партія в Україні, заснована у 1993 році, вона брала участь у виборах 1998 та 2006 років. У позачергових виборах 2007 р. участі не брала, оскільки ЦВК відмовилася реєструвати Павла Лазаренка кандидатом у депутати.

1. Що таке політичні партії

Становлення багатопартійності в Україні відбувається за екстремальних умов. Продовжується поглиблення соціально-економічної кризи, зростає соціальна напруга, девальвуються для значної частини населення демократичні цінності. Монополію на владу від КПРС-КПУ перехопила «партія влади». Замість єдиної ідеології, яка виконувала державницько-охоронні функції, виникло безліч нових концепцій, теорій, програм, що претендують на істину в першій інстанції. Чимало партій намагаються нав’язати свою модель соціального розвитку посткомуністичного суспільства. За винятком однієї-двох партій інші не мають достатнього впливу на загальнонаціональному рівні. Розколи у деяких партіях свідчать про їхню внутрішню нестійкість, залежність від різних партійних фракцій. Діяльність більшості партій є соціально безадресною, не спирається на конкретну соціальну базу. Чимало партій є «загадковими», невідомими для широкого загалу.

Виникнення партій – не випадкове явище. їх поява зумовлена об’єктивними потребами розвитку суспільства; вони є центром кристалізації політичних інтересів, засобом контролю діяльності уряду, розвитку демократії, громадянського суспільства, формування громадської думки.

Нині в політичному житті України умовно можна виділити п’ять головних напрямків диференціації діяльності політичних об’єднань, виходячи з їх ставлення до: 1) ідеї державної незалежності; 2) історичного періоду перебування України в складі Росії та СРСР; 3) самої нинішньої Росії та СНД; 4) форми державного устрою, організації влади і політичного режиму; 5) цілей, форм і методів проведення ринкових реформ. Класифікуючи таким чином сучасні політичні партії України, можна назвати чотири основні напрямки: націонал-радикальний, націонал-демократичний, ліберально-центристський та соціал-комуністичний.

Характеризуючи програмні настанови та практичну політику націонал-радикалів та націонал-демократів, треба наголосити, що головним спрямуванням їхньої діяльності є ідея розбудови незалежної української держави і все, що з цим пов’язане. Як свідчить навіть невеликий досвід практичної політичної діяльності цих партій, саме державотворчій ідеї вони схильні підпорядковувати інші сфери суспільного життя (економічні, соціальні, духовні, моральні тощо). А відокремити націонал-радикалів від націонал-центристів можна за методами, якими вони користуються у своїй діяльності.

Так, до націонал-радикалів належать Всеукраїнське політичне об’єднання «Державна самостійність України» (ДСУ), Конгрес українських націоналістів (КУН), Українська консервативна республіканська і національна консервативна партії (УКРП і УНКП), Організація українських націоналістів в Україні (ОУНУ), Українська національна асамблея (УНА), Українська народна самооборона (УНСО) і т. д. Для цих партій і рухів домінуючою є ідеологія інтегрального націоналізму, для якої характерні крайні вияви «етнічного патріотизму». Головним для націонал-радикалів є розбудова незалежної української держави. Державотворчій ідеї вони підпорядковують усю свою діяльність, а методи досягнення цієї мети вибираються, звичайно, найрадикальніші [10, с. 322].

Як і в інших політичних напрямках, у націонал-радикальному є партії і політичні організації, налаштовані більш помірковано. Такими, очевидно, можна назвати ДсУ, Організацію українських націоналістів в Україні, Українську консервативну національну партію, Українську консервативну республіканську партію. Ці політичні сили виступають за створення та розбудову на етнічних українських землях сильної незалежної унітарної держави з громадянським суспільством та розвинутою багатопартійністю, де права людини гарантувалися б державою. Вони прихильники розвинутих ринкових відносин, проведення політики мінімуму одержавлення й максимуму приватизації за справедливих стартових умов (дещо меншу активність виявляють такі об’єднання, як ДСУ та ОУН в Україні).

Слід зазначити, що активізація правих сил характерна не тільки для України. Це загальна тенденція. Та якщо в Європі ультраправі пропагують ідеї «захисту» від переселенців зі сходу та півдня, у Росії — ідеї реваншизму і відновлення старої імперії, то в Україні метою багатьох ультраправих є побудова нової слов’янської імперії на кшталт Київської Русі з центром у Києві.

До націонал-демократів можна віднести Народний рух України (НРУ), Українську республіканську партію (УРП), Демократичну партію України (ДПУ), Українську селянську демократичну партію (УСДП), Християнсько-демократичну партію України (ХДПУ), політичне об’єднання «Конгрес національно-демократичних сил» (КНДС), Всенародний рух України (ВНРУ). До цих же партій у найбільш принципових питаннях усе частіше приєднуються Партія демократичного відродження України (ПДВУ) і Соціал-демократична партія України (СДПУ). Історично об’єднання політичних сил націонал-центристського спрямування відбулося з утворенням Народного Руху України (вересень 1989 року). До проголошення незалежності та виборів Президента України (1 грудня 1991 року) блок діяв у системі Руху, об’єднуючись на ґрунті боротьби за національну, демократичну державу. Після перемоги на виборах Л. Кравчука і необхідності визначення стратегії державотворення в період становлення Української держави виникло два напрямки: національно-державницький, котрий орієнтувався на підтримку Президента як гаранта нової держави (ДемПУ, УРП), та націонал-демократичний, центристський, що задекларував статус опозиції (Рух) [10, с. 324].

Рух уважає, що соціальною базою політичної стабільності та економічних реформ в Україні має стати широкий середній клас власників і сім’я. Основним пріоритетом економічної реформи має стати підвищення добробуту народу та надання соціальних гарантій усім громадянам України. А засобами для здійснення цих заходів мають бути лібералізація цін, запровадження конкуренції та демонополізація. Проведення земельної реформи має відбуватися через приватизацію землі та майна на основі паювання. Потрібно створити ринок землі, який забезпечить її вільний продаж. Соціальною базою Руху є ті громадяни України, що поділяють ідеї національного відродження і розбудови демократичної незалежної України.

До партій ліберально-центристського політичного спрямування належать Ліберальна партія України (ЛПУ), Народно-демократична партія (НДП), Партія праці України (ЛПУ), Українська партія солідарності і соціальної справедливості (УПССС), Аграрна партія України (АПУ) та ін.

Найбільш впливовою політичною партією цього блоку є Народно-демократична партія України (НДП). Партія у своїх програмних настановах проголошує розвиток соціально орієнтованої економіки ринкового типу, що забезпечує стійкі темпи зростання та економічну рівновагу. НДП підтримує всі форми та види підприємницької діяльності, виступає за активне cприяння держави вільному розвитку виробничого, банкового, торговельного і посередницького бізнесу, усунення адміністративного диктату державно-бюрократичних структур, за приватну власність на землю, розвиток фермерських господарств за державної підтримки, надання переваги іноземним інвестиціям перед імпортом товарів. Завдання держави: забезпечення вільного розвитку ринку, заохочення конкуренції, запобігання монополізму, структурна перебудова народного господарства. НДП наполягає на структурній перебудові народного господарства з метою збільшення частки галузей та підприємств, що працюють для потреб людини; приватизації державної власності в масштабах, необхідних для розвитку конкуренції; передачі засобів виробництва незалежним власникам; створення механізму соціальної орієнтації економіки, коли зростання виробництва товарів народного споживання стимулювалося б зростанням прибутків усіх верств населення.

До політичних партій соціал-комуністичного спрямування належать Комуністична партія України (КПУ), Соціалістична партія України (СПУ), Селянська партія України (СелПУ), Прогресивна соціалістична партія України (ПСПУ).

Найбільш важливою партією лівого спектра є Комуністична партія України. Партія збирається зосередити свої зусилля на виведенні країни з глибокої кризи, протидії капіталістичній реставрації, на збереженні Радянської влади. Водночас КПУ підтримує рівноправний розвиток різних форм власності, що виключають експлуатацію чужої праці, з одночасним забезпеченням суспільної власності на засоби виробництва, виступає за збереження землі, її надр, лісів, вод як спільного надбання всього народу. КПУ визнає необхідним припинення «обвальної» приватизації; відновлення порушених, як уважають комуністи, з політичних міркувань господарських, наукових, культурних зв’язків з Росією та іншими державами СНД; усебічне стимулювання інтеграційних процесів; здійснення комплексу заходів для запобігання масовому безробіттю [10, с. 327].

Аналіз програмних положень партій, організацій і рухів свідчить, що більшість із них ще не мають серйозної концепції, спрямованої на стабілізацію суспільства, вихід його з кризи, не кажучи вже про перспективи просування по шляху прогресу. Декларації одних — це перелік абстрактних загальнолюдських цінностей, інших — антикомуністичні маніфести, третіх — повторення ортодоксальних марксистсько-ленінських ідей, агітація за повернення до застійних часів, четвертих — екстремістські, націоналістичні та шовіністичні заклики. Така розбіжність політичних поглядів не може не хвилювати, особливо за умов поглиблення кризи в усіх сферах суспільства.

Говорячи про чинники консолідації суспільства, які можуть бути покладені в основу діяльності громадсько-політичних організацій, слід назвати насамперед загальнодержавний ринок. Такий ринок не тільки можливий, але об’єктивно необхідний, бо поодинці регіони України і навіть колишні республіки СРСР вийти з кризи неспроможні: немає в них для цього матеріальних, фінансових і людських ресурсів.

Однак треба погодитися з думкою багатьох учених, котрі хоч і вважають ринок інтегруючим чинником, який так чи інакше є регульованим, контрольованим і керованим державою (саме такий ринок функціонує в розвинутих капіталістичних країнах), але впевнені, що його треба вводити поступово, з дозріванням інфраструктури, готовності людей і колективів вступати в ринкові відносини, без «шокової терапії» [10, с. 328].

Тому політичним партіям і громадським організаціям слід розглядати ринок не як самоціль, а як засіб оздоровлення економіки й суспільно-політичного життя України, а в кінцевому підсумку — як засіб для задоволення інтересів і запитів людей, забезпечення зростання виробництва, підвищення рівня життя.

Отже, вихід України з кризи багато в чому залежить і від того, як політичні партії, громадські організації та рухи зможуть консолідувати суспільство.

Порівняння програм і платформ дає підставу висновувати, що багато світоглядних позицій громадсько-політичних рухів ніколи не зблизяться і завжди існуватимуть причини для ідейного суперництва з широкого кола проблем. Однак ідеї громадянського миру та ненасильства, побудова правової незалежної держави, забезпечення прав людини, захист навколишнього середовища, інші демократичні цілі й цінності можуть і мусять бути покладені в основу зближення різних позицій, досягнення розумних компромісів з метою виведення суспільства з кризи. Розширенню бази для співробітництва має сприяти спільна робота з утвердження державного суверенітету та незалежності України, перехід до соціально орієнтованої ринкової економіки. Саме з цих базових цілей мають виходити політичні партії та громадські організації, визначаючи можливість взаємної співпраці [10, с. 329].

Важливим елементом розвитку політичних процесів в Україні має стати завершення правового оформлення багатопартійності. Ухвалені Верховною Радою закони «про об’єднання громадян», «Про політичні партії» є лише першим кроком на цьому шляху. Треба ще ухвалити відповідні нормативні акти, які б чітко визначили характер державного фінансування політичних партій за результатами парламентських виборів, і здійснити необхідні заходи для державної підтримки виборчих кампаній. Визначною подією в розвитку демократичних процесів в Україні стало прийняття нової Конституції. Прийняття Основного закону нашої держави сприятиме розвиткові громадянського суспільства, формуванню професійного парламенту та ефективній реалізації принципу поділу влади. А щоб політичні процеси рухалися саме в такому напрямку, державні інститути повинні цілеспрямовано, активно впливати на розвиток багатопартійності, допомагати становленню партій та суспільно-політичних організацій в Україні.

2. Програма, статут Всеукраїнського об’єднання “Громади”

Основні положення ідеологічної платформи та політичної стратегії партії ВО “Громада” беруть витоки в соціал-демократизмі Л.Українки та І. Франка, державницьких програмах М. Драгоманова та М. Грушевського.

Партія є прямим спадкоємцем і продовжувачем традицій українських громад, які започаткували себе у середині 19 століття. Ідеологія громадівців поєднувала любов до рідного народу, прагнення до всебічного народовивчення зі щирим українським патріотизмом. Ці фундаментальні особливості світогляду громадівців відбилися у практичній діяльності, головним змістом якої стало служіння національно-культурному відродженню України.

Сьогодні в Україні вони реалізуються в новій історичній формі, обумовленій специфікою сучасного етапу розвитку української державності та змістом постіндустріальної інформаційно-технологічної цивілізації. Прояви останньої в Україні ще не встигли визначитись у своїй класичній завершеності. Але динаміка її розвитку в перспективі, в тенденції свідчить про те, що світова спільнота переростає стадію традиційного капіталізму; постіндустріальний світ соціалізується, все більше повертається лицем до людини. Залучити Україну, визначити її справжнє місце у цьому процесі – завдання першочергової ваги.

Все це об’єктивно визначає ідеологічну платформу “Громади” як гармонійний синтез європейського соціал-демократизму, української національної ідеї та загальнолюдських християнських цінностей.

На порозі третього тисячоліття в Україні складається нова соціально-економічна та політична ситуація.

Уникаючи справжніх реформ і прагнучи при цьому зберегти підтримку Заходу, Україна не може вічно покладатися на свою геополітичну важливість, на місію держави, що стримує регіональні зовнішньополітичні інтереси Росії. Орієнтація на латиноамериканську економічну модель не наближає, а навпаки віддаляє Україну від Європи.

Однією з основних причин глибокої суспільно-політичної та економічної кризи є відсутність обґрунтованої концепції соціально-економічного розвитку України. Існуюча влада дедалі більше втрачає контроль за наростаючими руйнівними процесами в економіці, разом з тим посилює тиск на опозицію, вдається до руйнування і розколу демократичних партій, переслідує реальних претендентів на пост Президента України, вибори якого мають відбутися восени 2004 року.

Стратегічною метою ідеологічної роботи партії на сучасній стадії розвитку є формування ідейних засад демократичного, громадянського, справедливого суспільства, яке забезпечує народовладдя в рамках правової держави, реальну рівноправність усіх етнічних спільнот і соціокультурних груп, рівноправність форм власності, реальні можливості для повної самореалізації людини, яка стає самоціллю історичного розвитку.

Історична ситуація, що склалася в Україні в ході переходу до ринкової економіки визначає основні складові політичної стратегії партії ВО “Громада” в таких пріоритетах:

• Соціал-демократична концепція (система цінностей).
• Національна ідея, відродження української нації як політичної нації.
• Соціальна держава, соціальна справедливість, соціальний захист.
• Приватизація та формування середнього класу. Право на приватну власність.

Соціальна демократія, демократична правова держава, політичний плюралізм, ідеологія національної державності. Громадянське, або відкрите суспільство (пріоритет прав, свобод і інтересів людини і громадянина перед інтересами держави; гуманізація соціально-економічних процесів; екологічна безпека).

Соціально-християнські цінності, свобода совісті, незалежність церкви від держави, рівноправність конфесій. Європейський соціал-демократизм та українська національна ідея.

Стратегія партії ВО “Громада” визначає політичні перетворення в Україні як логічну послідовність окремих фаз розвитку, на кожній з яких окремі програмні цілі партії набуватимуть першочергового значення відповідно до конкретних умов і вимог розвитку держави та суспільства.

Ці пріоритети визначилися як закономірний результат історичної еволюції посткомуністичних східноєвропейських країн в напрямку загальнолюдських цінностей та ідеології соціал-демократизму.

Переважна більшість розвинених європейських країн будує свій добробут і історичну долю на засадничих положеннях соціал-демократії. Модифікації соціал-демократичної концепції можуть значно різнитися в різних країнах в залежності від національних та історичних особливостей. Але її фундаментальна перевага і привабливість для європейських народів полягає в тому, що вона принципово орієнтована на досягнення політичного і громадського компромісу, досягнення соціальної злагоди і соціального партнерства на основі балансу інтересів та ефективної системи представницької демократії.

Соціал-демократична концепція найкраще відповідає українським національним традиціям, системі християнських цінностей та характеру економічних ринкових перетворень в українській державі. Тому що одним з її засадничих положень або принципів є принцип толерантності, терпимості, обов’язкового вирішення соціальних конфліктів шляхом політичного компромісу (за рахунок балансу інтересів). І в цьому відношенні соціал-демократична перспектива є абсолютно співзвучною українському національному менталітету, історично вираженому в понятті національної ідеї М.Грушевського.

Саме в рамках європейського соціал-демократизму цей процес набув загальнолюдського прогресивного характеру, що вирішальним чином сприяло піднесенню української спільноти до рівня зрілої політичної нації. Соціал-демократизм поступово став консолідуючим фактором розвитку української спільноти і зробив реальністю споконвічну мрію українського народу про державне самовизначення.

Якщо порівнювати партії (блоки), які лідирували в одномандатних округах на виборах до Верховної Ради в 1998-му і в 2002 році, можна побачити цікаву картину.

Таблиця 1. Результативність партій та блоків на виборах 1998 та 2002 років

1998 рік
Партія (блок)	Кількість округів
Комуністична партія України	152
Народний рух України	29
Виборчий блок СПУ—СелПУ «За правду, за народ, за Україну!»	18
Всеукраїнське об’єднання «Громада»	12
Соціал-демократична партія України (об’єднана)	5
Виборчий блок партій «Національний фронт»	4
Партія зелених України	2
Прогресивна соціалістична партія України	2
Аграрна партія України	1
2002 рік
Партія (блок)	Кількість округів
Комуністична партія України	100
Виборчий блок політичних партій «Блок Віктора Ющенка «Наша Україна»	94
Соціалістична партія України	12
Виборчий блок політичних партій «За єдину Україну!»	18
Виборчий блок політичних партій «Виборчий блок Юлії Тимошенко	1

Всеукраїнське об’єднання «Громада», що в 1998 році лідирувало майже в усіх округах Дніпропетровської області (12 округів), у 2002 році взагалі не брало участі у виборах. За кількістю округів, виборці яких майже стовідсотково реалізовували своє право голосу, лідером була Дніпропетровська область — 3 округи (завдячуючи Всеукраїнському об’єднанню «Громада «); по одному округу виявилося також у Сумській (там виборців зачарувала Н. Вітренко) та в Херсонській областях (тут майже всі голоси відійшли лівим партіям та блокам). Та й загалом найменше голосів виборців було втрачено в тих округах, де виборці віддали перевагу лівим.

Орієнтація на європейську модель соціал-демократизму є виграшною і з геополітичної точки зору: подібна орієнтація може стати домінантою політичного розвитку багатьох посткомуністичних країн, зокрема Росії, що в перспективі виключатиме загрозу конфронтації з нею і сприятиме реальному встановленню стратегічного партнерства.

Таким чином, європейський соціал-демократизм та українська національна ідея (яка органічно включає християнські цінності) — це ті наріжні камені, що визначають політичну стратегію партії у найближчій історичній перспективі.

3. Політична діяльність партії “Громада”

Особливістю сучасного етапу політичного розвитку є інтенсифікація процесів соціально-політичної структуризації суспільства, обумовленої, насамперед, підготовкою до виборів Президента України. Саме під цим впливом відбувається в явній або неявній формі інтеграція багаточисельних, маловпливових партій у більш потужні блоки або об’єднання. Програмні розходження між політичними силами, які здавалися доволі істотними виявляються не настільки суттєвими, щоб перешкодити процесу консолідації різних партій навколо декількох основних центрів впливу.

Одним із таких центрів стає єдиний пропрезидентський блок, який має намір висунути єдиного претендента на кандидата у Президента України. Ій протидіє організована опозиція, до складу якої входить і „Громада”. Влада обрала надзвичайно агресивну і ворожу позицію по відношенню до “Громади”, що визначає брутальні нецивілізовані форми дискредитації Голови партії П. Лазаренка, якого бездоказово звинувачуючи у всіх гріхах, погрожуючи та переслідуючи, змусили покинути Україну та шукати політичного притулку у США.

Партія “Громада” сьогодні — це організована центристська політична сила, яка за своєю чисельністю, інтелектуальним потенціалом та політичним досвідом здатна створити реальну альтернативу антинародному курсу нинішньої влади. Її соціал-демократична орієнтація передбачає не лише історично вивірену програму відродження країни, але і нову (основану на європейській традиції) культуру створення політичних союзів, об’єднань різних політичних сил, що обстоюють національні інтереси України. Можливість перехопити політичну ініціативу у партії влади ще не втрачено і завдання не допустити обрання кандидата від пропрезидентського блоку цілком реальне.

Партія ВО “Громада” знаходиться в прямій і жорсткій опозиції до діючої Адміністрації (Президента і Уряду). В умовах загострення політичної кризи це означає, що жодне серйозне порушення конституційних прав громадян, жодна політична подія, пов’язана з авторитарними, волюнтариськими і нелегітимними намаганнями можновладців, не повинна залишатися повз уваги партії, насамперед, без своєчасної чіткої оцінки з боку її керівних органів в заявах, зверненнях, прес-конференціях та інших акціях. Це дозволяє залучити до підтримки програмних цілей партії електорат, використовуючи не лише привабливість партійних лозунгів, але і соціально-психологічний ефект нереалізованих очікувань впливових і численних соціальних груп (бюджетники, пенсіонери, пільговики, регіональні і культурні спільноти ).

Партія налаштована на безпосередню участь у виборах Президента України 31 жовтня 2004 року, має потенційні можливості об’єднання в перспективі навколо себе низки інших демократичних, нелівих партій, які заявлять про свою опозиційність до існуючого режиму, для того, аби у 2006 році подолати прохідний бар’єр у Верховну Раду і повернути собі статус парламентської партії.

Одним із фундаментальних політичних пріоритетів партії ВО “Громада”, що може стати фактором широкої консолідації суспільства, є установка на створення соціальної держави. Така держава безпосередньо не реалізує функцію створення і накопичення суспільного багатства, але, до певної міри, опосередковано, через податкову політику, забезпечує функцію його перерозподілу. Заперечуючи методи адміністративного управління економікою як анахронізм, партія, разом з тим, наголошує на визнанні відповідальності держави за підтримання соціальної стабільності. А це означає, що соціально відповідальна держава (за визначенням Нобелівських лауреатів Самюельсона і Нордхауза) змушена “гарантувати людям мінімальний прожитковий рівень незалежно від ринкових прибутків”.

В такій державі кожен власник бачить гаранта недоторканності своєї власності, а незахищені верстви населення — гаранта певного прожиткового мінімуму.

В економічному вимірі поняття соціальної держави кореспондує з концепцією «народного капіталізму», започаткованою Людвігом Ерхардом в ФРН, але найповніше реалізованою в Швеції та скандинавських країнах, як концепцією «розподільного соціалізму». Капіталісти виробляють — держава розподіляє).

Таким чином, держава не лише забезпечує економічні і політичні свободи, рівноправність усіх форм власності, але разом з тим бере на себе відповідальність за добробут найбідніших, соціально незахищених верств населення. Саме це може стати запорукою довіри до держави, участі людей в реформах і підтримки ними курсу реформ, широкого розвитку господарської ініціативи і підприємливості населення.

Для України це особливо актуально, тому що правлячий сьогодні режим, за яким стоять інтереси фінансово-промислових кланів та олігархів, скомпрометував саму ідею ринкових перетворень в очах народу.

А саме довіра до уряду, до системи державно-правових фінансових інститутів є вирішальною передумовою нагромадження внутрішніх інвестицій та економічного росту.

Одним із пріоритетів партії ВО “Громада” на нинішньому етапі має стати концепція соціальної справедливості в її сучасній історичній формі, орієнтована на європейську модель народного капіталізму. Це обумовлено як актуальною ситуацією політичної діяльності партії, так і об’єктивними тенденціями, пов’язаними з економічною та соціальною інтеграцією України в європейські світові структури.

Президентська виборча кампанія 2004 року, без перебільшення, визначить політичну долю України. А оскільки переважна більшість населення знаходиться на межі бідності, то пріоритетним завданням “Громади” є створення програм соціального захисту найбільш уражених кризою, незахищених верств населення. Пенсійна реформа, охорона здоров’я та допомога сім’ям, особливо багатодітним, стає єдино можливим способом завоювати довіру населення та відвоювати електорат у лівих партій. По суті, формування і реалізація програми соціального захисту населення вже була започаткована практичними ініціативами лідера партії ВО “Громада” П. Лазаренка, спрямованими на збільшення пенсійного мінімуму в Дніпропетровській області, прийняттям низки законів з ініціативи народних депутатів парламентської фракції “Громада” у 1998-2000 роках.

У ширшому контексті концепція соціальної справедливості є одним із атрибутів (засадничих положень) тієї моделі народного капіталізму, яка утверджується сьогодні в розвинених країнах Заходу. Її характерними ознаками є вплив держави на вирівнювання доходів, зменшення різниці між багатством і бідністю, більша соціальна відповідальність держави та інше. Такий підхід базується на соціально-демократичних принципах, морально-етичних цінностях, властивих для українського менталітету, національних традиціях. Саме він визначає роль і місце партії ВО “Громада” в українському політикумі як партії соціал-демократичного спрямування.

Необхідною передумовою політичних перетворень, орієнтованих на ці пріоритети, мають бути соціально-економічні реформи, зокрема приватизація, від якої залежатиме створення середнього класу та економічно незалежного від влади громадянина. Лише справедлива приватизація сприятиме переходу від різних модифікацій номенклатурного і кланового одержавлення до справжніх державних інститутів громадянського суспільства.

У політичному плані для партії ВО “Громада” це означає необхідність більш наполегливо обстоювати конституційні права громадян України, і передусім, реального забезпечення права на приватну власність, гарантом якого виступає правова держава. Ми повинні не втрачати політичну ініціативу і забезпечити внесення відповідних нормативних актів в регулююче законодавство.

Починаючи з 1997 року, партія ВО “Громада” спрямовує свої зусилля на демократизацію перш за все економічного життя, зокрема, демократизацію відносин власності. Враховуючи те, що в класичному варіанті держава повинна гарантувати існування всіх форм власності (суспільної, приватної і державної), партія ВО “Громада” вважає пріоритетом саме розвиток приватної власності з орієнтацією на прискорені (випереджаючі) темпи формування середнього класу та розкріпачення приватної ініціативи.

Сприяння соціально-економічним трансформаціям, пов’язаним із формуванням середнього класу, — без перебільшення, — визначатиме політичну долю партії ВО “Громада” в найближчій перспективі. Тому що саме середній клас складає соціальну базу партії не стільки де-факто, скільки в тенденції. А головне, лише з формуванням чисельного і заможного середнього класу можна сподіватися на досягнення відносної соціальної стабільності суспільства і забезпечення базових конституційних свобод і прав людини, що є одною із цілей партії ВО „Громада”.

Процес соціального розшарування в Україні, що супроводжується “вимиванням” середнього класу, дедалі зростаючою різницією між багатством і бідністю несе в собі реальну небезпеку для партії ВО“Громада” і близьких до неї партій демократичного спрямування.

Заперечуючи архаїчні форми державного патерналізму радянських часів, пряме втручання держави в сферу управління виробництвом, підприємництвом, в реалізацію функції власності (створення суспільного багатства), партія, разом з тим, вважає неправильним усунення держави від усякого регулювання соціальних відносин в процесі виробництва. Держава має забезпечити соціальну функцію приватної власності таким чином, щоб вільна господарська ініціатива не суперечила досягненню соціально значимих цілей. Тобто, держава є відповідальною за реалізацію відносин власності в країні, їх координацію, спрямовану на забезпечення соціальної стабільності та балансу інтересів. Для цього соціальна держава не може користуватися адміністративними методами перерозподілу національного доходу, а лише загальновизнаними методами цілеспрямованої фіскальної політики.

На нинішньому етапі історичного розвитку України, який завершиться президентськими виборами в 2004 році, як і в попередні періоди, політичним пріоритетом партії ВО “Громада” залишатиметься становлення і розвиток представницької (парламентської) демократії.

У рамках представницької демократії формуються ефективні механізми підзвітності всіх владних структур народові, розподілу державної влади між різними її гілками, розмежування владних повноважень між законодавчою, виконавчою і судовою владою, між владними структурами різних рівнів, періодична ротація кадрів у всіх владних структурах шляхом прямих виборів і, особливо, недопущення узурпації влади в руках однієї особи або клану, чи номенклатурного прошарку.

Кланово-олігархічний режим, який утвердився сьогодні в Україні у формі президентсько-парламентської республіки, продовжує створювати видимість економічних реформ, не забезпечує реалізацію конституційних прав громадян та інтеграцію країни в цивілізоване європейське співтовариство.

Відсутнє ефективне управління економікою, відбувається концентрація реальної влади в руках Президента і його найближчого оточення. Поступово трансформуються методи управління в напрямі посилення волюнтариського адміністрування і, зокрема, “ручного управління”, що неминуче веде до встановлення тоталітаризму. Тому вдосконалення демократичного народовладдя, зокрема обмеження влади Президента (парламентсько-президентська держава), політична структуризація Верховної Ради, створення Уряду, відповідального перед парламентом, розвиток місцевого самоврядування та регіонального управління лишається для партії важливим пріоритетом політичної стратегії на період до президентських виборів.

Особливої уваги потребує реформування системи місцевого самоврядування відповідно до соціально-економічних реалій, національно-культурних традицій та Європейської Хартії місцевого самоврядування. Членство України в Раді Європи і та важлива роль, яку вона відіграє в розвитку європейської інтеграції, визначають орієнтацію на більшу економічну та політичну автономію регіонів як запоруку сильної, децентралізованої, унітарної держави. Партія ВО “Громада” розробляє на основі європейського та вітчизняного досвіду збалансовану програму децентралізації влади, перерозподілу владних повноважень від центру до регіонів, яка передбачала б оптимізацію їх взаємовідносин в інтересах громадян, в інтересах розвитку економічної самодіяльності населення.

Особливістю нинішнього етапу політичного розвитку України є реальна багатопартійність, те, що легітимний політичний плюралізм (гарантований Конституцією) своєрідно поєднується з політичною нетерпимістю посттоталітарного суспільства, дефіцитом конструктивного елемента. Переважна більшість партій і політичних лідерів заперечують саму можливість досягнення своїх програмних цілей шляхом компромісу, балансу інтересів, домагаються повної перемоги над суперниками.

Партія “Громада” уникає прямої конфронтації зі своїми політичними опонентами, шукає порозуміння і поєднання зусиль для національного відродження України.. Партія заявляє про свою жорстку опозицію до діючого режиму.

Висновки

Отже, як було з’ясовано, особливістю сучасного етапу політичного розвитку є інтенсифікація процесів соціально-політичної структуризації суспільства, обумовленої, насамперед, підготовкою до виборів Президента України. Саме під цим впливом відбувається в явній або неявній формі інтеграція багаточисельних, маловпливових партій у більш потужні блоки або об’єднання. Програмні розходження між політичними силами, які здавалися доволі істотними виявляються не настільки суттєвими, щоб перешкодити процесу консолідації різних партій навколо декількох основних центрів впливу.

Влада обрала надзвичайно агресивну і ворожу позицію по відношенню до “Громади”, що визначає брутальні нецивілізовані форми дискредитації Голови партії П. Лазаренка, якого бездоказово звинувачуючи у всіх гріхах, погрожуючи та переслідуючи, змусили покинути Україну та шукати політичного притулку у США.

Партія “Громада” сьогодні — це організована центристська політична сила, яка за своєю чисельністю, інтелектуальним потенціалом та політичним досвідом здатна створити реальну альтернативу антинародному курсу нинішньої влади. Її соціал-демократична орієнтація передбачає не лише історично вивірену програму відродження країни, але і нову (основану на європейській традиції) культуру створення політичних союзів, об’єднань різних політичних сил, що обстоюють національні інтереси України. Можливість перехопити політичну ініціативу у партії влади ще не втрачено і завдання не допустити обрання кандидата від пропрезидентського блоку цілком реальне.

Список використаної літератури

1. Богашева Н. Проблеми інституціалізації політичних партій в Україні //Вибори та демократія. — 2008. — № 2. — C. 29-40.
2. Кальцева С. Традиційний аспект процесу формування партійної системи України //Політичний менеджмент. — 2008. — № 4: Спеціальний випуск. — C. 82-89.
3. Кафарський В. Політичні партії і конституційне будівництво в Україні //Право України. — 2008. — № 4. — C. 13-20.
4. Павленко І.А. Ідеологічні трансформації провідних політичних партій України //Стратегічні пріоритети. — 2008. — № 1. — C. 13-19.
5. Якименко Ю. Особливості еволюції партійної системи України у 2004-2007 роках //Політичний менеджмент. — 2008. — № 2. — C. 89-100