Зв’язок інфляції і безробіття. Крива Філліпса, її обґрунтування і критика
Вступ
Дослідження взаємозв’язку інфляції та безробіття є особливо актуальним на сучасному етапі розвитку більшості розвинених країн. Зростання безробіття та низька інфляція значно гальмують подолання наслідків економічної кризи, що розпочалася у 2007 році. Важливою ця проблема є і для України, оскільки, такий показник безробіття не відповідає дійсному стану ринку праці. Розрахунки «дооціненого безробіття» (з урахуванням квазізайнятих та мігрантів), проведені в Інституті економіки та прогнозування НАН України, дають показник у 20% [1, с. 8], що наближається до рівня безробіття у проблемних європейських країнах (Греція — 26,9%, Іспанія — 26,3%, Кіпр — 17,3% — за даними Євростату на червень 2016 р.) [12]. Статистичні дані вказують на те, що інфляція та безробіття стають ключовими макроекономічними проблемами, які потребують негайного вирішення з боку урядів та ставлять їх перед необхідністю вибору ефективних теоретичних конструкцій для проведення обґрунтованої економічної політики.
Тому метою дослідження виступає дослідження та аналіз закономірностей взаємозв’язку між інфляцією та безробіттям, а також його відповідність сучасним економічним реаліям.
На відміну від західних та російських вчених, які активно досліджують саме взаємозв’язок інфляції та безробіття, серед вітчизняних науковців дана проблема не дістала належної уваги. Якщо наукові здобутки провідних дослідників у розвинених країнах використовуються при розробці економічної політики, то в українських реаліях для аналізу взаємовпливу інфляції та безробіття їх застосувати досить важко через відсутність систематичного огляду в науковій літературі та глибокого розуміння їх взаємовпливу. На даній проблемі наголошують В.М.Геєць та А.А.Гриценко. Разом з тим, теоретичні та емпіричні спроби відобразити за допомогою кривої Філліпса залежність між інфляцією та безробіттям в Україні були здійснені у працях І.І.Джус, В.В.Піщанської, В.В.Байдали, В.М.Бутенко, а також в серії консультативних робіт Інституту економічних досліджень та політичних консультацій і Німецької консультативної групи при Уряді України.
1. Взаємозв ‘язок інфляції та безробіття та розвиток інфляційних процесів на сучасному етапі
Високі темпи інфляції негативно впливають на функціонування економіки. Перш за все інфляція підриває купівельну спроможність національної грошової одиниці, що призводить до втрати здатності грошей повноцінно виконувати свої основні функції. Зокрема, в умовах гіперінфляції національна валюта припиняє виконувати такі функції як міра вартості та засіб обігу. Таким чином, коли грошова система виходить з ладу, це призводить до порушень економічної діяльності та спаду виробництва в цілому.
Оскільки коливання цін та відповідне наростання інфляційних процесів відбувалося внаслідок значних коливань грошової маси в бік її збільшення, то логічно виникало питання щодо причин надмірного зростання кількості грошей в обігу. М.Фрідмен виявив три основні причини, які можуть сприяти прискореному темпу зростання пропозиції грошей: 1) зростання державних видатків; 2) державна політика «повної зайнятості» та 3) помилкова політика Центрального бан^. Отже, кількість грошей в обігу, за М.Фрідменом, зростала внаслідок дій уряду, тому відповідальність за інфляцію повністю лягала на державну політику у грошовій сфері. Важко не погодитися з позицією вченого, враховуючи той факт, що функціонування грошової системи господарства повністю залежить від діяльності центрального банку, який здійснює монетарну політик в рамках держави. В свою чергу держава, для покриття своїх витрат, починаючи від соціальних програм та військових витрат і закінчуючи прямим фінансуванням бюджетного дефіциту, може використовувати здатність центрального банку та банківської системи створювати гроші шляхом їхньої емісії або створення депозитів.
Іншим каналом збільшення кількості грошей в обігу виступала політика «повної зайнятості». При цьому М.Фрідмен зазначав, що «зростаюча сила профспілок може бути джерелом інфляції» [6, с. 118]. Існування більшості великих профспілок вчений визнавав однією з головних причин інфляції через їхнє монопольне становище на ринку праці та вплив на формування розміру заробітної плати. Якщо профспілкам вдається домогтися підвищення заробітної плати працівникам певної спеціальності (галузі), то це призводить до скорочення кількості робочих місць за цією спеціальністю (у галузі). Внаслідок таких дій збільшується як кількість безробітних, так і паралельно зменшується заробітна плата в інших галузях. В цьому випадку стає необхідним втручання держави, яка дотримуючись політики «повної зайнятості», прагне створити нові робочі місця в основному за рахунок прискореного збільшення кількості грошей в обігу.
Проте така політика, на думку М.Фрідмена, є абсолютно помилковою, оскільки призводить до розгортання повномасштабної інфляції. Серед усіх передумов, які вчений називає причинами інфляції, найгіршою можна вважати політик «повної зайнятості». Утримання безробіття на низькому рівні за рахунок постійної емісії грошей в кінцевому рахунку свідчить про приховану інфляцію, яка стримується за рахунок урядового контролю над цінами на товари та послуги, фактори виробництва та валютні курси. Якщо відкриту інфляцію, яка є в основному помірною в умовах вільного функціонування ринкової економіки, то її можна спрогнозувати, і таким чином, передбачити негативний вплив на економічні показники. Натомість вплив прихованої інфляції передбачити майже неможливо, а найгіршим наслідком для існування такої інфляції є масштабне розбалансування всієї господарської системи.
З метою довести, що інфляція має гірші наслідки для економіки ніж безробіття, М.Фрідмен висунув гіпотезу, що між безробіттям та інфляцією існує слабкий зв’язок у короткостроковому періоді і не існує зв’язку довгостроковому періоді. Ідея про зміщення акцентів щодо вибору між інфляцією та безробіттям стала революційною в теоретичних дискусіях між кейнсіанцями та монетаристами. Вона стала одним з найбільш глибоко розроблених та досліджених положень в теорії монетаризму.
Поштовхом до бурхливих досліджень проблеми інфляції та її взаємозв’язку з безробіттям, а також ефективності грошово-кредитної політики стали дослідження М.Фрідмена та його послідовників, особливо К.Бруннера, А.Мельтцера, Д.Лейдлера, Ф.Кейгана. Саме в період активної розробки проблеми інфляції та безробіття представниками монетаризму висуваються практичні рекомендації для подолання високих темпів інфляції. При цьому головним інструментом у боротьбі з інфляцією та з метою стабілізації економіки вони запропонували використовувати державну дискреційну грошово-кредитну політику.
М.Фрідмен застосував власну теорію грошей у дослідженні проблеми взаємозв’язку між темпами розвитку інфляції та безробіття. Згідно з монетаристським підходом, зміна обсягу грошової маси впливає на зайнятість так само, як і на динамі^ реальних обсягів виробництва, — лише в короткостроковому періоді (протягом 6-9 місяців), після чого впливає лише на зростання цін, тобто на інфляцію.
У М.Фрідмена, на відміну від Дж.М.Кейнса, який аналізував залежність між зайнятістю та інфляцією, посилаючись на криву Філліпса, знаходимо твердження, що інфляція не забезпечує зростання зайнятості. Критикуючи висновок про те, що за допомогою політики стимулювання попиту, тобто інфляції, можна «купити» постійно низький рівень безробіття, він стверджував, що довготривалої залежності між рівнем інфляції та зайнятістю не існує. Тобто підтримувати стійкий зв’язок між безробіттям та інфляцією неможливо, оскільки він визначається інфляційними очікуваннями економічних суб’єктів, які враховують наміри уряду знижувати безробіття.
Монетаристи стверджують, що в довгостроковому плані не існує зворотної залежності між темпом інфляції і рівнем безробіття. А це означає, що неможливо, керуючи сукупним попитом за допомогою бюджетно-податкових інструментів скоротити безробіття, допустивши деяке прискорення інфляції. Результатом таких заходів економічної політики буде лише прискорення інфляції, скоротити ж безробіття не вдасться, оскільки безробіття в довгостроковому періоді тяжіє до так званого «природного рівня». Ця логіка знайшла своє відображення у побудові довгострокової кривої Філліпса, яка у монетаристів має вигляд вертикальної лінії (Рис. 1).
Природний рівень безробіття не залежить від макроекономічних факторів, таких як інфляція, обсяг грошової пропозиції, розмір процентної ставки, а тільки від мікроекономічних — індивідуальних очікувань щодо макроекономічної ситуації, надання переваг індивідами, вибору між зайнятістю й заробітною платою та відпочинком і допомогою у зв’язку з безробіттям. Він робить висновок, що зайнятості, як і виробництву, притаманна циклічність. Її природа криється в недостатній пропозиції грошової маси. Зменшення грошової маси — ознака криз та застою, воно обов’язково супроводжується зміною кон’юнктури на ринку праці. Тобто безробіття він пов’язує з існуванням «об’єктивного» грошового попиту на робочу силу, розміри якого залежать від обсягів виробництва. Якщо намагатись стимулювати цей попит за допомогою штучного впливу, то відповіддю стане зростання цін, а не зайнятості.
Сучасна рецесія значно відрізняється від криз 1970 — 80-х років, коли інфляція знижувалася швидше при зростанні рівня безробіття (Рис. 2).
Зниження волатильності інфляції пояснюється фіксованим характером довгострокових інфляційних очікувань. Відповідно до теоретичних положень монетаризму, останніми десятиліттями для центральних банків більшості розвинутих країн характерні наступні напрямки діяльності:
— підвищення довіри до центральних банків та успішності грошово-кредитної політики у забезпеченні стабільного рівня інфляції;
— встановлення низьких цільових показників інфляції (не більше 2%);
Завдяки подібним діям темпи інфляції значно уповільнилися, а її взаємозв’язок з безробіттям та вплив на економічний спад став менш вираженим. Тим більше в довгостроковому періоді інфляційні очікування залишаються близькими до цільових показників.
Таким чином, боротьба центральних банків з можливими проявами неочікуваної інфляції як основного джерела макроекономічної нестабільності сприяла:
а) послабленню взаємозв’язку між інфляцією та безробіттям, що було зумовлено зниженням волатильності темпів інфляції;
б) послабленню взаємозв’язку між поточною та минулою інфляцією за період з 1970-х рр. і до теперішнього часу;
в) зниженню тенденції впливу глобальної інфляції на інфляцію в окремих країнах.
Уповільнення темпів інфляції, зниження її впливу на безробіття та економічну динаміці в цілому відбувалося головним чином завдяки змінам у проведенні грошово-кредитної політики, зокрема надання більшої незалежності центральним банкам, прийняттю режимів таргетування інфляції з метою фіксованості інфляційних очікувань. Необхідність боротьби з інфляцією як з найбільш негативним економічним явищем ринкової економіки було обґрунтовано М.Фрідменом та його послідовниками. Тому відсутність інфляції в умовах сучасної рецесії можна пояснити проведенням грошово-кредитної політики, заснованої на теоретичних постулатах монетаризму.
2. Крива Філліпса, її обґрунтування і критика
Проблема зв’язку між інфляцією та безробіттям (або крива Філіпса) залишається чи не найбільш вивченим та дослідженим аспектом монетарної теорії за досить тривалий час. Утім, процеси глобалізації внесли свої корективи в базову макроекономічну версію такого зв’язку. Наприклад, неокейнсіанці й далі наполягають на тому, що вплив глобалізації на монетарну політику не значний, внаслідок чого актуальним є національно-центричне бачення кривої Філіпса. Неокласики, у свою чергу, наголошують на підвищенні значення трансформації монетарного режиму щодо розірвання порочного кола між низькою інфляцією та високим безробіттям, і навпаки. Таргетування інфляції та здобуття центробанками довіри є потужним фактором генерування подальших структурних зрушень у сфері макроекономіки відповідно до переходу на рівноважні рівні низької інфляції. Зазначені погляди об’єднує намагання звести глобалізаційні детермінанти впливу на монетарну політику до специфічних транзитивних шоків, які не повинні розглядатися з позиції факторів визначення базових рамкових макроекономічних умов функціонування центробанків.
Разом із тим на сьогодні сформований потужний пласт досліджень, які розкривають специфічний вплив глобалізації на процеси монетарних трансформацій і наголошують, що такий вплив має структурний характер, отже змінює базову макроекономічну модель економіки.
Наразі фактично усталилася думка про те, що саме глобалізація в аспекті глобальної торговельної та фінансової інтеграції розриває не тільки обернений зв’язок між цими параметрами, а й узагалі зв’язок між інфляцією та циклічною позицією економіки. У розрізі міжнародної торгівлі це загалом стосується того, що національна сукупна пропозиція визначається глобальним сукупним попитом. У розрізі фінансової інтеграції — того, що шоки попиту та пропозиції можуть бути згладжені за рахунок підвищення мобільності капіталів і диверсифікації ризиків. Таким чином, центральний банк може обрати за оптимальний нижчий рівень інфляції, порівняно з тим, який випливав би з огляду на обмеження, що накладаються на такий вибір презумпцією оберненого зв’язку між інфляцією та безробіттям. А це є своєрідною детермінантою зміни мотивів формулювання політики, тим більше що глобалізація транс-формує репрезентативну споживчу функцію економічного агента, внаслідок чого центральний банк повинен обрати як оптимальну нижчу інфляцію й не зважати на імовірнісний характер зв’язку між інфляцією та безробіттям за типом кривої Філіпса.
Серед досліджень впливу глобалізації на характер зв’язку між інфляцією та безробіттям намітився своєрідний розкол, пов’язаний із тим, як глобалізація визначає кут нахилу короткострокової кривої Філіпса. Так, представники більш ранніх досліджень глобалізації констатують: збільшення відкритості та посилення глобальної конкуренції призводить до того, що ця крива стає крутішою (кут нахилу зростає, що означає помітне збільшення інфляції на одиницю зростання ВВП). По суті, йдеться про те, що глобалізація нейтралізує монетарну політику, тобто робить її неспроможною підвищити природний рівень зайнятості без негативних інфляційних наслідків.
Альтернативна позиція полягає в тому, що під впливом глобалізації нахил даної кривої стає менш крутим (кут нахилу зменшується, й це означає, що інфляційні наслідки зростання ВВП помірніші). Таким чином, глобальна конкуренція та підвищення продуктивності створюють позитивні передумови для зростання ВВП. Саме із глобалізацією пов’язане перманентне досягнення фактичним ВВП його потенційного рівня, внаслідок чого навіть тривале й затяжне економічне зростання може не супроводжуватись інфляцією.
М.Фрідмен не погоджувався з О.Філліпсом, що номінальна заробітна плата залежить тільки від рівня безробіття. «Аналіз Філліпса, — писав вчений, — уже в своїй основі має дефект — у ньому не проводиться різниця між номінальною та реальною заробітною платою» [6, с. 135]. Дійсно, працівникам потрібна не номінальна, а реальна заробітна плата, розмір якої залежить від інфляційних очікувань. Так само і роботодавцям зручніше орієнтуватися на реальні величини, ніж на номінальні, завуальовані «грошовою ілюзією». Крім того, завдяки гіпотезі «природного рівня безробіття» вдалося пояснити явище стагфляції завдяки включенню в цінові та зарплатні рівняння фактор пропорційного впливу на них інфляційних очікувань.
Зміщення кривої Філіпса вниз (коли вона стає більш пологою) може також відображати послаблення тиску на центральні банки в напрямі створення монетарних стимулів для пожвавлення економічного зростання, оскільки його детермінантами дедалі більше стають глобальні фактори. Попри те, що така ситуація в цілому сприяє реалізації монетарної політики (зростання ВВП створює менше ін-фляційних загроз), майбутні межі економічного зростання без прискорення інфляції залишаються невизначеними. Це зумовлено, головним чином, тим, що гло- балізаційні детермінанти позитивної динаміки ВВП випливають із посилення конкуренції та інновацій, дію яких неможливо прогнозувати та звести до певної структурної моделі, на основі якої можна було би прогнозувати відхилення в той чи той бік фактичного ВВП від потенційного.
З другого боку, такий однозначно позитивний вплив відкритості на зміщення кривої Філіпса вниз не слід протиставляти факту підвищення нейтральності монетарної політики, що в категоріях цієї кривої означав би її крутіше зростання. Можна сказати, що похиліша крива Філіпса та пов’язане з цим істотніше зростання ВВП на одиницю інфляції, порівняно з випадком, коли дана крива є крутою, не означає підвищення стабілізаційних можливостей монетарних регуляторів сукупного попиту. Тобто, якщо крива Філіпса не є крутішою, це не означає, що монетарна політика стає менш нейтральною.
3. Аналіз впливу відкритості економіки на характер зв’язку між інфляцією та безробіттям
Інфляція веде до перерозподілу доходів та багатства між групами населення: програють ті, хто дає в борг — ссудодатели, кредитори, а виграють ті, хто отримують кредити — одержувачі позичок, дебітори. За термін повернення кредиту гроші можуть знецінитися більше, ніж компенсує відсоток за кредит.
Великий виграш від інфляції отримує, як правило, уряд, так як воно зазвичай є великим боржником, а інфляція знецінює борги.
Наслідки інфляції в чому залежать від того, чи є вона очікуваною або неочікуваною. Якщо очікувана інфляція, тобто відомий її темп, то власники факторів виробництва своєчасно включають у ціни факторів інфляційну надбавку і вплив інфляції на економіку незначно. Доходи не будуть відставати від зростання цін, а ціни — змінюватися відносно один одного. Фіксовані доходи, такі, як зарплата державних службовців, пенсії, стипендії, також можуть бути своєчасно відкориговані, проіндексовані.
Вважається, що інфляція досить відчутно реагує на скорочення росту грошової маси. Але платою за успіх у цій ситуації може стати тимчасовий спад виробництва і надлишкова безробіття.
Таблиця 1. Основні показники ринку праці
| Економічно активне населення | у тому числі | |||||||||||
| у віці 15-70 років | працездатного віку | зайняте населення | безробітне населення (за методологією МОП) | |||||||||
| в середньому, тис.осіб | у % до населення відповідної вікової групи | в середньому, тис.осіб | у % до населення відповідної вікової групи | у віці 15-70 років | працездатного віку | у віці 15-70 років | працездатного віку | |||||
| в середньому, тис.осіб | у % до населення відповідної вікової групи | в середньому, тис.осіб | у % до населення відповідної вікової групи | в середньому, тис.осіб | у % до економічно активного населення відповідної вікової групи | в середньому, тис.осіб | у % до економічно активного населення відповідної вікової групи | |||||
| 2010 | 20 894,1 | 63,6 | 19 164,0 | 71,9 | 19 180,2 | 58,4 | 17 451,5 | 65,5 | 1 713,9 | 8,2 | 1 712,5 | 8,9 |
| 2011 | 20 893,0 | 64,2 | 19 181,7 | 72,6 | 19 231,1 | 59,1 | 17 520,8 | 66,3 | 1 661,9 | 8,0 | 1 660,9 | 8,7 |
| 2012 | 20 851,2 | 64,5 | 19 317,8 | 72,9 | 19 261,4 | 59,6 | 17 728,6 | 66,9 | 1 589,8 | 7,6 | 1 589,2 | 8,2 |
| 2013 | 20 824,6 | 64,9 | 19 399,7 | 72,9 | 19 314,2 | 60,2 | 17 889,4 | 67,3 | 1 510,4 | 7,3 | 1 510,3 | 7,8 |
| 2014 | 19 920,9 | 62,4 | 19 035,2 | 71,4 | 18 073,3 | 56,6 | 17 188,1 | 64,5 | 1 847,6 | 9,3 | 1 847,1 | 9,7 |
| 2015 | 18 097,9 | 62,4 | 17 396,0 | 71,5 | 16 443,2 | 56,7 | 15 742,0 | 64,7 | 1 654,7 | 9,1 | 1 654,0 | 9,5 |
| 2016 | 17 955,1 | 62,2 | 17 303,6 | 71,1 | 16 276,9 | 56,3 | 15 626,1 | 64,2 | 1 678,2 | 9,3 | 1 677,5 | 9,7 |
| 2017 | 17 854,4 | 62,0 | 17 193,2 | 71,5 | 16 156,4 | 56,1 | 15 495,9 | 64,5 | 1 698,0 | 9,5 | 1 697,3 | 9,9 |
| Середньооблікова кількість штатних працівників,
тис. осіб |
Коефіцієнт обороту робочої сили | Середньомісячна заробітна плата | ||||
| по прийому | по звільненню | номінальна | реальна | |||
| у % до середньооблікової кількості штатних працівників | гривень | у % до прожиткового мінімуму для працездатних осіб3 | у % до попереднього року | |||
| 2010 | 10 262 | 25,0 | 27,7 | 2 250 | 244,0 | 110,2 |
| 2011 | 10 083 | 28,3 | 30,5 | 2 648 | 263,7 | 108,7 |
| 2012 | 10 123 | 26,1 | 29,9 | 3 041 | 268,2 | 114,4 |
| 2013 | 9 720 | 26,6 | 30,3 | 3 282 | 269,5 | 108,2 |
| 2014 | 8 959 | 22,8 | 30,3 | 3 480 | 285,7 | 93,5 |
| 2015 | 8 065 | 24,0 | 30,2 | 4 195 | 304,4 | 79,8 |
| 2016 | 7 868 | 26,1 | 29,2 | 5 183 | 323,9 | 109,0 |
| 2017 | 7 679 | 30,5 | 31,8 | 7 104 | 403,2 | 119,1 |
Якщо держава проводить неефективну політику щодо регулювання зайнятості, то це завдання потрібно перекласти на ринок. М.Фрідмен наголошував, що резерв робочої сили забезпечує рівновагу, дозволяє швидко збільшувати зайнятість за умов пожвавлення виробництва, повніше використовувати виробничі ресурси, швидко нарощувати товарну пропозицію і запобігати значному зростанню заробітної плати. Він вважав економічно виправданим рівень безробіття у 4–5%, оскільки соціальне забезпечення такої кількості безробітних не становить проблеми для держави. У результаті М.Фрідмен дійшов висновку, що інфляція є більш загрозливим дестабілізуючим суспільно-економічним явищем, ніж безробіття, боротися з якою потрібно за допомогою здійснення дискреційної грошово-кредитної політики.
У 2016р. доходи населення становили 1989,8 млрд.грн, витрати – 2007,7 млрд.грн, зменшення заощаджень – 17,9 млрд.грн.
У 2016р. порівняно з попереднім роком номінальні доходи населення зросли на 14,6%. Наявний дохід, який може бути використаний населенням на придбання товарів та послуг, збільшився на 14,8%, а реальний наявний, визначений з урахуванням цінового фактору, збільшився на 0,8%.
Наявний дохід у розрахунку на одну особу у 2016р. становив 35776,9 грн, що на 4732,6 грн більше, ніж у 2015р.
Витрати населення у 2016р. порівняно з попереднім роком збільшились на 16,5%.
При аналізі відповідності фрідменівських теоретичних конструкцій сучаснім реаліям економічної ситуації привертає увагу головним чином той факт, що не дивлячись на значне зростання безробіття, інфляція, після різкого підвищення у 2008 р. та зниження у 2009 р., залишається стабільно низькою в провідних країнах і коливається в межах 1–2% (Рис. 2).
Таблиця 2. Доходи та витрати населення
Уповільнення темпів інфляції, зниження її впливу на безробіття та економічну динаміку в цілому відбувалося головним чином завдяки змінам у проведенні грошово-кредитної політики, зокрема надання більшої незалежності центральним банкам, прийняттю режимів таргетування інфляції з метою фіксованості інфляційних очікувань. Тому відсутність інфляції в умовах сучасної рецесії можна пояснити проведенням грошово-кредитної політики, заснованої на теоретичних постулатах монетаризму.
Висновки
Проведений аналіз взаємозв’язку інфляції та безробіття з позицій монетаристського підходу показав, що завдяки проведенню політики дезінфляції більшістю розвинутих країн відповідно до теоретичних положень М.Фрідмена, вдалося не тільки уповільнити інфляційну динаміку, а й стабілізувати рівень інфляції на визначеному рівні.
Навіть в умовах сучасної рецесії інфляції знаходиться у визначених межах в 1-2%. Це стало можливим завдяки встановленню стабільних інфляційних очікувань та довіри населення до політики центральних банків. В той же час уповільнення темпів інфляції не сприяє економічному пожвавленню, на чому наголошують низка вчених, зокрема відомі економісти П.Кругман та О.Бланшар. Вони наголошують на тому, що політик ФРС та ЄЦБ щодо інфляції потрібно переглянути і встановити цільовий рівень інфляції не 2%, а 4%. Це дозволить у кризових умовах, по-перше, підвищити привабливість позик для інвесторів за рахунок знецінювання валюти, в якій вона взята. По-друге, висока інфляція допоможе зменшити реальну вартість накопичених державою та приватними особами боргів.
Але особливо важливе значення помірне прискорення темпів інфляції має для ЄС з її постійно зростаючим рівнем безробіття внаслідок спадної номінальної жорсткості заробітної плати. В цьому випадку переважаючу роль відіграє психологічний фактор, який полягає у тому, що працівники спокійніше сприймають зниження купівельної спроможності грошей за рахунок інфляції, ніж пряме скорочення заробітної плати на 5% роботодавцем.
Враховуючи аргументи на користь заходів, спрямованих на пожвавлення інфляції, можна зробити висновок, що урядами ключове значення у стимулюванні економіки відводиться також і грошово-кредитній політиці, ефективність якої залежить від рішучості дій центрального банку.
Натомість директор-розпорядник МВФ К. Лагард наголосила, що стабільна інфляція і дотримання її встановлених цільових показників дає переваги урядам у проведенні стабілізаційної економічної політики, зокрема у здійсненні глибоких реформ для сприяння довгострокового зростання та забезпечення фінансової стабільності.
Список використаної літератури
- Геєць В.М., Гриценко А.А. Вихід з кризи (роздуми над актуальним у зв’язку з прочитаним) / В.М.Геєць, А.А.Гриценко // Економіка України. / 2013. / № 6 (619). % С. 4/19.
- Кругман П. Выход из кризиса есть! / Пол Кругман; пер. с англ. Ю.Гольдберга. — М.: Азбука Бизнес, Азбука-Атти^с, 2013. — 320 с.
- Лагард К. Глобальные исчисления нетрадиционных мер денежно-кредитной политики / Обзор МВФ, Джексон-Хоул, 23 августа 2013. % [Електронний ресурс]. / Режим доступу: http://www.imf.org/external/russian/np/speeches/2013/082313r.pdf
- Перспективы развития мировой экономики. Надежды, реалии, риски. Апрель 2013. / Вашингтон, округ Колумбия: Международный валютный фонд. / С.85/103.
- Фридман М., Фридман Р. Свобода выбирать: Наша позиция / Пер. с англ. М.: Новое издательство, 2007. — 356 с. — (Библиотека Фонда «Либеральная миссия»).
- Фридмен М. Если бы деньги заговорили… / Пер. с англ. — М. : Дело, 1998. — 160 с.
- Фридмен М. Инфляция и безработица / М.Фридмен // Мировая экономическая мысль. Сквозь призму веков. В 5 т./ Сопред. редкол. Г.Г.Фетисов, А.Г.Худокормов. Т. V. В 2 кн. Всемирное признание: Лекции Нобелевских лауреатов/ Кн. 2. — М.: Мысль, 2005. 3А С. 258-283.
- Офіційний сайт Державного комітету статистики України. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/
- Офіційний сайт Європейської комісії. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://epp.eurostat.ec.europa.eu/portal/page/portal/eurostat/home/
- Козюк В.В. Зв’язок між інфляцією і безробіттям у світлі глобалізації та відкритості економіки // Журнал європейської економіки. — 2004. — Т. 3 (№ 3). — С. 262—276.
- Козюк В.В. Вплив відкритості економіки на монетарну політику: емпіричний аналіз на прикладі ОЕСР // Вісник НБУ. — 2005. — № 7. — С. 50—54.
- Козюк В.В. Дезінфляція на тлі глобалізаційного процесу // Фінанси України. — 2005. — № 6. — С. 40—46.