Вступ

1. Ключові акценти і орієнтири зовнішньоекономічної політики

2. Процес формування і здійснення зовнішньоекономічної політики у контексті міжнародних відносин

3. Витоки й перспективи зовнішньоекономічної політики України

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Зовнішньоекономічна політика виникла водночас з появою великих суспільних груп і держав. Вона є центральним перехрестям взаємодії політики і економіки, політичного та економічного світів у галузі зовнішньоекономічної діяльності.

В операціональному плані зовнішньоекономічна політика (ЗЕП) — це політичний курс дій суб'єктів зовнішньоекономічних відносин і діяльності. Недолік цього визначення полягає в тому, що воно, по суті, зводиться до політичної стратегії суб'єкта в реалізації його зовнішньоекономічних інтересів. Загалом під зовнішньоекономічною політикою розуміють форму політичної організації публічної матеріальної можливості та спроможності соціального суб'єкта формувати й реалізувати його зовнішньоекономічні інтереси та цілі у сфері міжнародних відносин.

Отже, ЗЕП є інтегральним компонентом політики загалом, а також певною мірою її детермінантою. Ідеться насамперед про ЗЕП держави. Відповідно ця політика є функцією політичної та соціально-економічної систем суспільства.

Конкретні напрямки, форми і масштаби ЗЕП визначаються характером і гостротою політичних, економічних та соціальних проблем у будь-якій країні в певний період. Об'єктивна можливість ЗЕП визначається рівнем економічного розвитку, концентрацією виробництва й капіталу, становленням і розвитком міжнародних економічних відносин. Необхідність, що перетворює цю можливість на дійсність, полягає в концентрації проблем, їх розв'язанні державними й суспільними суб'єктами, в усвідомленні того, що внутрішня економічна політика не вичерпує й не задовольняє повною мірою потреб та інтересів особистості, суспільства, держави. У цьому плані вона доповнює і продовжує на міжнародній арені внутрішню економічну політику.

1. Ключові акценти і орієнтири зовнішньоекономічної політики

Кожна країна, виходячи на міжнародну арену, стикається із системою міжнародних відносин, урахування параметрів якої обумовлює відповідь на основне питання: чи здатна ЗЕП "вписати" національну економіку в систему світових господарських зв'язків, систему міжнародних відносин. До таких її параметрів належать:

• основна якість зовнішнього середовища — єдність системи міжнародних відносин, його цілісність як зовнішнього середовища;

• модифікація ЗЕП у системі міжнародних відносин.

Безперечно, важливо звернути увагу на ключові моменти й виконати такі дії:

• опанувати нові грані сучасного механізму інтернаціоналізації ЗЕП;

• регулярно співвідносити процес формування і здійснення ЗЕП як з національною економікою, так і з суспільним поділом праці. Це важливо з багатьох причин. Збільшується кількість учасників зовнішньоекономічних зв'язків. Кожний з них повинен розв'язати основну проблему — знайти власну "економічну нішу" у світовій системі співробітництва і розвитку;

• якщо раніше достатньо було знайти "свій" сектор зовнішнього ринку, то тепер необхідно знайти адекватну господарсько-економічну структуру для спільного виробництва і спільної реалізації товарів та послуг на світовому ринку. Звідси ЗЕП у контексті суспільного поділу праці набуває нового звучання.

Перше — важливо враховувати два різноспрямованих процеси: посилення інтернаціоналізації суспільного виробництва і поглиблення поділу праці. Проте, як важливо враховувати в сучасній ЗЕП цю єдність, свідчить ЗЕП ЄС щодо інших країн (наприклад, квантирування імпорту певних видів товарів або обсягу товарообороту з конкретною країною з наданням преференцій).

Друге — нові атрибути зовнішніх зв'язків, які становлять багатовимірний "каркас" світу ЗЕП. З'явилися нові об'єкти і суб'єкти ЗЕП. Одним з найважливіших моментів сучасних зовнішньоекономічних зв'язків є необхідність урахування взаємодії й взаємозалежності змін у національній і світовій економіці та еволюції структури ЗЕП. Об'єктивні закономірності в розвитку системи міжнародних відносин підштовхують ЗЕП до пошуку нових засобів і відповідних методів її реалізації.

До таких актуальних динамічних закономірностей належать інтернаціоналізація, мондіалізація та глобалізація.

У руслі першої закономірності світ ЗЕП постає як взаємопов’язаність ЗЕП конкретних країн, їх груп. Друга закономірність формує світ ЗЕП як цілісність, до складу якої входять не лише національні ЗЕП, а й ЗЕП транс- і міжнаціональних одиниць і світових організацій. Підпорядковується ЗЕП певною мірою наднаціональним політичним суб'єктам. Третя закономірність не просто надає цілісності світу ЗЕП якісно нового стану — формується глобальна ЗЕП.

Отже, стає зрозумілим перехід від національної до глобальної ЗЕП як синтезу у процес формування і здійснення національною ЗЕП двох груп факторів — зовнішніх (системою міждержавних відносин) і внутрішніх (держава, національне господарство та ін.). Актуальним стає завдання визначення природи й характеру між двома групами факторів, ступеня їх суперечливості в той чи інший момент, зрушень у пріоритетах однієї групи над іншою і їх причин.

2. Процес формування і здійснення зовнішньоекономічної політики у контексті міжнародних відносин

Щоб пояснити ці процеси, необхідно здійснити науковий аналіз. Сила такого аналізу явищ ЗЕП у контексті міжнародних відносин полягає в тому, що він дає змогу виявити не лише окремі аспекти розглядуваних процесів, а й визначити їх сутність, загальні закономірності, яким вони підпорядковуються, механізми їх дії та взаємодії з іншими процесами.

Аналіз сутності процесу формування та реалізації ЗЕП держави є ключовим. Передусім його необхідно послідовно здійснювати як загалом, так і при вивченні стадій розглядуваного процесу.

Оскільки будь-який реальний процес пов'язаний з матеріальним об'єктом або системою об'єктів, необхідно спочатку визначити матеріальний об'єкт або систему об'єктів аналізованого процесу. Таким об'єктом або системою об'єктів є конкретна ЗЕП.

Щоб точніше уявити собі суть процесу, слід, мабуть, звернутися до теоретико-методологічного положення: світ зовнішньоекономічної політики — це сукупність процесів формування і здійснення зовнішньоекономічної політики, де об'єкти, що видаються незмінними, як і уявні їх картини, поняття, безперервно змінюються: то виникають, то знищуються. Ідеться про стратегію розвитку внаслідок загального взаємозв'язку явищ, усіх аспектів кожного явища.

Співвідношення ЗЕП як об'єкта або системи об'єктів, з одного боку, і процесу формування та реалізації ЗЕП сучасних держав — з іншого іноді складається так, що ЗЕП постає як безпосередній результат, "вихід" такого процесу. Однак, звичайно, спрощене, звужене уявлення, у чомусь навіть таке, що спотворює реальність.

Адже насправді неможливо уявити собі зовнішньоекономічно-політичний процес держави завершеним. Певною мірою що до тієї чи іншої проблеми ЗЕП цей процес може бути циклічним, дискретним, "пунктирним", що розвивається через певні паузи і на якійсь стадії ніби стає "кінцевим". Однак це стосується швидше прийняття тих чи інших конкретних рішень у світі ЗЕП, що є лише однією, щоправда, важливою, стадією розглядуваного процесу. Проте процес загалом при всій його циклічності й дискретності, коли йдеться про окремий об'єкт або проблему, на жодній стадії не може бути визнаний справді завершеним. Навпаки, такий процес єдиний і неперервний у своєму довготривалому історичному розвитку, хоча умовно в наукових, економічних або політичних цілях він може бути структу-рований, розподілений у часі і за окремими проблемами в конкретно-історичному плані.

Зовнішньоекономічна політика в усіх своїх проявах і "підсумках" постійно органічно входить до складу розглядуваного процесу, не може бути вилучена з нього як його об'єкт чи система об'єктів. З одного боку, ЗЕП формується і здійснюється на всіх етапах процесу, з іншого — у "готовому" або навіть у "неготовому" вигляді на різних етапах свого формування і здійснення вона знову вводиться у процес і різною мірою впливає на його розвиток, на його рушійні сили, бере участь у становленні й реалізації ЗЕП держави. Усе це становить процес, який неоднозначно опосередковував певні проміжні явища ЗЕП, однак незмінно єдиний, нерозривний процес розвитку її як об'єкта або системи об'єктів.

Справжнє співвідношення між ЗЕП як об'єктом або системою об'єктів і процесом її формування та здійснення потрібно, очевидно, встановлювати, виявивши найважливіші характеристики органічно взаємопов'язаних її складових. Важливо передусім розглянути характеристики ЗЕП держави і процесу її формування та здійснення, що найвиразніше виявляють спільні риси, механізм багатопланової та багатоступінчастої, часто неодноразово опосередкованої взаємодії.

Неможливо зрозуміти ані сутності ЗЕП як специфічного об'єкта або системи об'єктів, ані процесу її розробки і втілення в життя в певній країні, не усвідомивши загальної для них, центральної, організуючої ролі держави, яка як всередині країни, так і на міжнародній арені практично монопольно, від імені політичного класу здійснює зовнішньополітичну і зовнішньоекономічну діяльність, є стрижнем процесу, під час якого розроблюється і реалізується ЗЕП держави. Розвинена держава є основним суб'єктом ЗЕП і створеної ним політичної системи не лише у внутрішній, а й у зовнішній функції.

Переломлюючись крізь призму держави та її політики, будь-яке зовнішньополітичне завдання (і його розв'язання), навіть якщо воно за змістом економічне, неминуче набирає політичного характеру. Акції держави на міжнародній арені є політичними, навіть якщо виникають через економічні, культурні, правові або інші проблеми.

Безперечно й те, що зовнішньоекономічний процес, "що оформлюється", хоч і не цілковито, діяльністю держави, за характером також є процесом політичним, зрештою "здержавленим".

Принциповим методологічним положенням у процесі аналізу взаємозв'язку між внутрішньою та зовнішньою економічною політикою є ключова думка: виокремлювати ЗЕП з економічної політики взагалі або протиставляти її економічній — хибна думка. Це означає, що зовнішня і внутрішня економічна політика органічно єдина, вона відбиває економічне становище і економічні інтереси соціальних груп, суспільства, держави (або держав).

Отже, основою внутрішньої та зовнішньої економічної політики, процесів формування і реалізації внутрішньої та зовнішньої економічної політики різних держав, що єдині та однорідні по суті, хоча й мають багато відмінностей, є економічні відносини, економічні інтереси суспільства. Однак економічні інтереси, економічне становище народу — це лише "найглибше коріння", що визначає і внутрішню, і зовнішньоекономічну політику держави лише в принципі, завжди опосередковано, у різні способи.

"Найглибше коріння" впливає на ЗЕП багаторазово і неоднозначно у зміненому, перенесеному вигляді через складну взаємодію систем об'єктів внутрішньої та зовнішньої політики і процесів їх формування та здійснення, через систему, яку визначають суспільні відносини, взаємопов'язаних структур соціального, ідеологічного, соціально-психологічного та іншого характеру, які розвиваються за певними законами. Ці структури неодноразово, але специфічно змінюють, іноді деформують економічні відносини та інтереси, переносять їх у сферу ЗЕП у вигляді, що істотно відрізняється від первинного.

Співвідношення між економічним устроєм, внутрішньою та зовнішньою економічною політикою держави не є чимось раз і назавжди сформованим, визначеної форми, тобто незмінним. Воно має конкретно-історичний характер, історично мінливе. Істотні якісні зрушення в цьому співвідношенні відбуваються на різких поворотах історичного розвитку, зокрема в сучасну епоху. Безперечно, внутрішня економічна політика так чи інакше перетинається, взаємодіє з процесом розробки та реалізації ЗЕП, а тому часто присутня в цьому процесі.

Для ЗЕП як об'єкта або системи об'єктів і процесу її розробки та реалізації державою соціальна сутність є принципово єдиною, загальною.

Аналіз ЗЕП сучасних держав і процесу її формування та здійснення дав змогу підтримати погляд у науковій літературі стосовно того, що об'єктивний чинник є широкою галуззю суспільного життя, яка охоплює всі відносини та зв'язки людей, а також міждержавні відносини в економічній сфері.

Однак у процесі формування та реалізації ЗЕП сучасних держав, певну (часом значну) роль відіграють різні об'єктивні та суб'єктивні чинники.

Необхідно постійно пам'ятати про відносність понять об'єктивного та суб'єктивного в ЗЕП держав, у процесі її формування та здійснення, про рухливість меж і можливість взаємних переходів між ними.

Зовнішньоекономічна політика, що розглядається як політична можливість, і організація спроможності ціледосягнення груп громадян, партій, націй і держав у сфері зовнішньоекономічних зв'язків, постає суб'єктивним чинником у міжнародних (міждержавних) відносинах. Однак сама собою ЗЕП, процес її розробки і здійснення — набагато складніше явище, результат одночасної дії та взаємодії об'єктивних і суб'єктивних чинників, що породжуються як внутрішнім, так і міжнародним розвитком.

Об'єктивними внутрішніми чинниками зовнішньоекономічного процесу держави, що відображуються і в зовнішньоекономічній полі-тиці як її об'єкти або системи об'єктів, можуть бути співвідношення й розстановка економічних сил, результати політичної діяльності кланів, партій, націй і держав, система політичних відносин, політична система, характерна для цієї держави в певний конкретно-історичний момент, а також геополітичні та геоекономічні детермінанти.

Суб'єктивними чинниками в цьому процесі й у ЗЕП є політична ідеологія, економічна концепція, стан політичних сил, партій і організацій, ідеї та концепції цих сил, цілеспрямованість їх дій, роль державного апарату і провідних політиків, їхня участь у процесі, особливо на стадії прийняття зовнішньоекономічних та зовнішньополітичних рішень, тощо.

Оцінюючи значення і дієвість суб'єктивного чинника, необхідно враховувати й інший бік справи. Збільшення глибини охоплення історичної дії пов'язане зі збільшенням історично дійової маси, підкреслюючи і зворотний взаємозв'язок: що більше людей, то глибші соціальні перетворення і швидші їх темпи.

Безпосереднім учасником процесу формування та здійснення ЗЕП Держав, певної ЗЕП є політичний клас, що має реальні можливості та матеріальні засоби (у вигляді держави та її органів) для досягнення своїх цілей на міжнародній арені.

3. Витоки й перспективи зовнішньоекономічної політики України

Здобуття Україною державної незалежності, потреба в її геоекономічному самовизначенні у світовому економічному просторі й інтеграція як самостійного суб'єкта зовнішньої та зовнішньоекономічної діяльності в системі міжнародних відносин зумовили необхідність створення й реалізації в державі нової ЗЕП. Посилення глобалізаційних процесів у світі підвищує значення розвитку зовнішньоекономічних відносин України, її участі в міжнародному поділі праці, фінансах, науково-технічному співробітництві. Водночас ЗЕП є засобом подолання кризових явищ в економіці України, відкриваючи доступ вітчизняній продукції на світові ринки й забезпечуючи надходження відповідних товарів і послуг до економіки України з інших країн світу.

Розробка нової ЗЕП України потребує визначення цілей і пріоритетів національного розвитку з урахуванням особливостей трансформаційного етапу вітчизняної економіки та наслідків глибокої соціально-економічної кризи. Зовнішньоекономічна політика України має бути комплексною, органічно пов'язувати всі види зовнішньоекономічної діяльності — зовнішню торгівлю, валютну та інвестиційну політику, науково-технічні зв'язки тощо. Це завдання ускладнюється через відсутність в Україні досвіду здійснення самостійної ЗЕП, оскільки в цій сфері вона почала самостійно діяти лише нещодавно.

Увійшовши в 1922 р. до складу СРСР, Україна делегувала свої зовнішньополітичні права союзному урядові. У 1944 р. їй разом з іншими союзними республіками СРСР було частково повернуто право на самостійні зовнішні відносини, а в 1945 р. вона стала одним з членів — засновників ООН. Доти, поки Україна перебувала у складі СРСР, на її території діяла планова адміністративна система, й усі зовнішньоекономічні операції здійснювалися союзними органами. Однак незважаючи на повну залежність від структур СРСР міжнародна правосуб'єктність Української держави поступово утверджувалась завдяки її активній участі в міжнародних організаціях. З 1944 по 1990 р. Україна стала членом 16 міжнародних організацій, учасницею 156 міжнародних договорів, брала участь у роботі майже 60 постійних і тимчасових міжнародних органів.

У 1991 р. після проголошення незалежності Україна стала правонаступницею прав і зобов'язань за міжнародними договорами СРСР, які не суперечать Конституції України та її інтересам, а також підтвердила свої зобов'язання за міжнародними договорами, укладеними раніше. З 1992 р. розпочався процес становлення національної економіки, пошуку торговельно-економічних партнерів і шляхів виходу на світовий ринок, розробки власної ЗЕП.

Спочатку Україна залишалася в рубльовій зоні колишнього СРСР у сфері оптового обороту незважаючи на введення в 1992 р. власної грошової одиниці у внутрішньому обігу. У молодої самостійної держави ще не було чітко визначених законодавчих актів щодо зовнішньоекономічної діяльності й митних обмежень, що призводило до неврегульованих реекспортних і бартерних операцій, криміналізації й розвитку тіньової економіки. Після остаточного виходу України зі спільного радянського економічного простору, тобто виходу з рубльової зони і введення митних обмежень по всьому кордону, розпочався процес переходу на світові ціни у взаєморозрахунках з державами колишнього СРСР, зокрема з Російською Федерацією. В Україні почали створюватись інститути самостійного регулювання зовнішньої торгівлі та інвестиційної діяльності, змінилися коло експортно-імпортних операцій, методологічна база їх обчислення, ціни, курси валют, законодавство тощо.

Нині Україна є рівноправним учасником міжнародного спілкування, бере участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах, активно сприяє зміцненню загального миру й міжнародної безпеки.

Геополітичні стратегії України. У сучасному світі дуже стрімко розвиваються геополітичні процеси, що формують розподіл політичного, економічного, ресурсного потенціалу між країнами. У біполярній моделі світового порядку дедалі гостріше вирізняється безперечний лідер — США, що схиляє розвиток геополітичних процесів у бік монополярності. Намагаючись запобігти цій тенденції, в опозицію США стають країни Європи й Азії. Виникає конфронтація інтересів, яка, зі свого боку, висуває питання стратегічного партнерства. Ця проблема постає й перед Україною під час її виходу на суперечливу арену міжнародних відносин.

Одним з пріоритетних векторів геополітичної стратегії України є інтеграція до ЄС. У червні 1994 р. між Україною та ЄС було підписано Угоду про партнерство і співробітництво, а у грудні 1999 р. Європейська Рада затвердила загальну стратегію ЄС щодо України, згідно з якою виконання Україною всіх запланованих реформ може стати передумовою її майбутнього членства в ЄС, чому передуватиме здобуття нею статусу асоційованого члена.

До основних цілей ЗЕП України щодо ЄС належать такі:

• пошук засад взаємовигідного економічного, фінансового та науково-технічного співробітництва;

• стимулювання розвитку торговельних відносин з країнами ЄС і залучення інвестицій;

• використання фінансової й технічної допомоги країн — членів ЄС для проведення Україною ринкових реформ і створення соціально орієнтованого ринкового господарства;

• зміцнення економічної безпеки України.

Основними завданнями ЗЕП України щодо ЄС є такі:

• приєднання України до окремих європейських програм інтеграційного характеру у сферах енергетики, транспорту, сільського господарства, окремих галузей промисловості, охорони навколишнього середовища, освіти тощо;

• здобуття підтримки ЄС щодо приєднання України до системи ГАТТ/СОТ.

До основних чинників, що заважають вступу України до ЄС, належать:

• відсутність реально функціонуючої ринкової економіки;

• відмінність нормативно-правової бази України від єдиних законодавчих норм ЄС;

• невідповідність структури економіки України пріоритетам розвитку ринку ЄС;

• неспроможність українських підприємств конкурувати за єдиними правилами із західними компаніями;

• нездатність України робити внески до бюджету ЄС через важкий фінансовий стан тощо.

Європейський вибір України зумовлений передусім об'єктивним чинником, а саме в Україні розміщений географічний центр Європи, за площею території (603,7 тис. км2) вона посідає друге місце в Європі, поступаючись лише Росії, а за чисельністю населення (близько 50 млн чол.) — шосте місце після Росії, Німеччини, Італії, Великобританії, Франції. Україну споріднюють з Європою також історичні традиції, демографічний склад населення, певна культурна близькість. Україна прагне стати міцною демократичною соціальною державою, якими є більшість держав ЄС. Орієнтація на досягнення в майбутньому високого рівня розвитку та безпеки стимулює Україну сьогодні проваджувати реформи. Водночас Україна вже не в змозі впоратися із системною економічною кризою без фінансової й кредитної допомоги розвинених країн, що зумовлює встановлення тісних контактів з країнами цього регіону.

Якщо Україна прямує до Європи, то ЄС також "прямує" до України і передусім у географічному вимірі — після майбутнього вступу до ЄС таких країн Східної та Центральної Європи, як Греція, Угорщина, Польща, Словакія, Естонія, Латвія, Болгарія, Румунія, Словенія, Литва, єдиний митний і фінансовий простір досягне кордонів України та Білорусії, а також міст Пскова, Новгорода і Санкт-Петербурга. Внаслідок цього на кордонах України виникне найпотужніше у світі не лише економічне, а й військово-політичне об'єднання, до якого увійдуть майже всі західні та південно-західні сусіди Києва.

Нині є підстави стверджувати, що й Росія робить значні кроки щодо тісного співробітництва з ЄС. І це дуже важливо.

Поза російським контекстом Україна не є для Заходу вагомим партнером. Як самостійна цінність підкорена, розорена й світоглядно спустошена Україна викликає у Заходу лише байдужість і зневагу. Запаси сировинних ресурсів, що постійно зменшуються, і дешева робоча сила не є рівноправним партнерським потенціалом, з яким можна прямувати до співтовариства розвинених європейських держав. Формувати власний конкурентоспроможний економічний потенціал, виконуючи рекомендації МВФ та інших міжнародних організацій, Україні дуже важко. Жодна з високорозвинених країн ніколи не співпрацювала з МВФ і ніколи його реформи не сприяли економічному успішному розвитку слаборозвинених країн. Іноземний капітал, що необхідний для відродження вітчизняної промисловості, ніколи не допустить виникнення могутнього конкурента на європейському та світовому ринках. Захід зацікавлений у проведенні ринкових реформ в Україні лише в міру забезпечення ними політичної та економічної стабільності. Несприятливі економічні умови заважають західним фірмам розгортати діяльність на українському ринку і спричинюють збитки. Наприклад, з України вивезено близько 20 млрд дол. США, які інвестують економіку країн Західної Європи; 90 % безробітних у науковій сфері зумовлюють декваліфікацію робочої сили, деінтелектуалізацію суспільства і знищення України як конкурента на міжнародних товарних ринках. За роки реформ Україна втратила понад 74 % економічного потенціалу, майже завершилась деіндустріалізація, знищено вісім промислових галузей, наукомістка електронна промисловість скоротилася більш як у 100 разів. На ринку України 92 % становлять імпортні товари, а для Заходу вигідно, щоб Україна перестала бути конкурентом навіть на власному внутрішньому ринку.

Слабка Україна, яка має 5,2 % світових природних ресурсів і перебуває за економічним потенціалом на периферії світового господарства, потрібна Західній Європі, але не як рівноправний партнер з власними інтересами, а як трофей. Доцільність спрямовування своєї геополітичної стратегії до ЄС залежить від того, чи уможливить рівень економічного розвитку України її входження в Європу, або її туди "візьмуть".

Іншим вагомим геополітичним орієнтиром України є Росія. Саме в цьому й виявляється суперечливість ЗЕП України. Адже Росія і Україна мають різні стратегічні цілі щодо Західної Європи. Якщо Україна прагне повної інтеграції до європейських структур, то Росія намагається стати самостійним регіональним геополітичним центром і стати партнером Заходу. У свою чергу, Західна Європа розглядає Росію як можливого опонента збільшення впливу США на європейському континенті. Сприймаючи Росію як правонаступницю СРСР і визначаючи її геополітичний масштаб, країни Західної Європи виявляють набагато більший інтерес до неї, аніж до будь-якої іншої країни СНД. Росія активно взаємодіє, реалізовуючи власні інтереси, з такими країнами ЄС, як Італія, Греція, Франція, Німеччина, та розбудовує новий формат співпраці з НАТО.

Якщо Західна Європа поступово втрачає інтерес до України, особливо після владнання проблеми ядерного роззброєння, то Росія розуміє, що не може ефективно реалізовувати свої зовнішньополітичні та зовнішньоекономічні інтереси без участі України. Через територію України Росія має можливість просувати на Захід ресурси, товари й послуги і отримувати звідти технології. Україна постає привабливим споживчим ринком для російських товарів і послуг; російські компанії вже скуповують акції деяких українських підприємств, а також землю. Російські фінансово-промислові групи контролюють такі українські підприємства, як Запорізький алюмінієвий завод, Южмаш, Херсоннафтопереробка, АНТК "Антонов".

Водночас Росія потрібна Україні так само, як Україна Росії. Україна має величезні газові борги, що зростають до проблеми міжнародного значення; її економіка залежить від імпорту російських енергоносіїв, що дорожчають для тих країн СНД, геополітичний курс яких суперечить курсу Росії. Енергетична залежність України від Росії виявляється, по-перше, у хронічній заборгованості перед російськими експортерами нафти, газу та електроенергії, що в середньостроковій перспективі загрожує Україні втратою суверенітету, а по-друге — у несанкціонованому забиранні нафти й газу з російських експортних трубопроводів, включаючи реекспорт Києвом частини відібраного газу. Росія є для України єдиним і найдешевшим постачальником енергії, має величезні природні ресурси і не імпортує енергоносіїв, а отже, може визначати внутрішні ціни. Росія може переорієнтувати експортні потоки газу, обминаючи територію України, і підняти внутрішні ціни в Україні до рівня, що перевищує світовий, за рахунок невідшкодування своїм експортерам ПДВ і без введення додаткового акцизу.

Якщо Україна стане геополітичним партнером Росії, вона отримає помітні переваги в економічній сфері, а енергетичні борги не будуть великою проблемою. Україна отримає доступ до російських сировинних ресурсів за прийнятними цінами і потрапить на російський ринок, де її продукція є відносно конкурентоспроможною. Водночас Україна не буде змушена виконувати всі вказівки Росії Щодо проведення реформ у внутрішній та зовнішній політиці. Прикладом є митний союз, країни якого не зазнають російських акцизів, ввізного і вивізного мита, ПДВ і не винні Росії нічого, крім узгодженості загального геополітичного курсу. У разі конфронтації з Росією продукція України дорожчатиме, експорт стане менш конкурентоспроможним і українські позиції як на західних, так і на східних ринках погіршаться. Підраховано, що через 5-7 років Україна позбавиться 2/3 російського транзиту, що завдасть її економіці великої шкоди.

З багатьох точок зору Україна не може не співробітничати з Росією, і конфронтація між ними неприпустима.

Якщо основним геополітичним пріоритетом України стане Росія, це не заважатиме їй розвивати відносини з країнами Європи. Так, один із провідних партнерів України в ЄС — Німеччина, яка до того ж є великим кредитором України, а також Франція та Італія. Важливими економічними партнерами України є також країни Східної та Центральної Європи, зокрема Польща, Болгарія, Румунія, Словенія, Чехія та Угорщина. Україна не може обминути відносин з такою могутньою наддержавою світу, як США, але вони навряд чи можуть бути основним геополітичним орієнтиром через віддаленість і відмінні історико-культурні традиції. Україна є другорядним об'єктом впливу для США і приваблює їх у міру вигідності вкладання капіталу.

Стратегічно важливим та економічно вигідним є південно-східний напрямок зовнішньої політики України, а саме Чорноморський та Близькосхідний регіони, Центральна Азія, Індія, країни АТР. Завдяки цим країнам Україна може забезпечити себе альтернативними джерелами постачання енергоносіїв та ринками збуту своїх товарів. Оскільки населення країн Близького Сходу зростає величезними темпами, перед ними постає проблема харчового забезпечення. Великі потоки біженців прямують до Європи і, зокрема, в Україну, що підриває систему безпеки й стабільності, підвищує рівень злочинності. Завдяки виваженій політиці щодо країн Сходу Україна може наповнювати їх ринки продовольчими товарами в обмін на енергоносії, вирішуючи певною мірою харчову проблему, зменшуючи свою енергетичну залежність від Росії, розвиваючи власне сільське господарство та переробну промисловість і знижуючи масштаби міграції.

Багатовекторність зовнішньої політики — дуже поширене явище, якого на певному етапі розвитку дотримуються чимало країн. Для України цей етап не може тривати довго, адже її головні стратегічні партнери мають різні суспільні цінності та пріоритети, а постійне пристосовування до кожного з них призводить до розпорошення матеріальних та інтелектуальних ресурсів, до пасивної ролі у світових геополітичних процесах, до втрати стратегічної перспективи. Отже Україні потрібно розробити таку геополітичну стратегію, яка б дала змогу їй стати активним суб'єктом геополітики за умов збереження економічного та політичного суверенітету, захисту її національних цінностей та соціально-культурної ідентичності.

Висновки

Зовнішньоекономічна політика, виконуючи допоміжну і службову функції, це, так би мовити, другий бік внутрішньої економічної політики держави. Зазначимо, що відокремити внутрішню економічну політику від зовнішньої дуже важко, оскільки межа між ними з часом зникає, а у XXI ст. дедалі виразніше виявлятиметься тенденція до їх злиття. Нині для нових незалежних держав, наприклад, витрати на оборону країни не тільки переобтяжують державний бюджет, а й обмежують можливості динамічної зовнішньоекономічної діяльності. Отже, вони позначаються і на соціально-економічному розвитку держави. Водночас ЗЕП реалізується в інших суспільних умовах, аніж внутрішня економічна політика. Це випливає вже з того, що міжнародні відносини структурно відрізняються від внутрішніх. Істотним чинником, що обмежує ЗЕП, є міжнародні зобов'язання держав. Отже, ЗЕП не може бути лише продовженням внутрішньої економічної політики, оскільки має певні специфічні ознаки, що відрізняють її від внутрішньої економічної політики. Можна виокремити такі ознаки ЗЕП:

• визначення і реалізація цілей ЗЕП;

• визначення національних інтересів держави та узгодження цих інтересів з інтересами інших держав;

• власне організаційно-інституціональне й концептуальне забезпечення ЗЕП.

Визначення і правомірне розуміння характерних ознак ЗЕП має істотне значення не лише для з'ясування сутності взаємозв'язку і взаємозалежності внутрішньої та зовнішньої економічної політики, а й наукової організації зовнішньоекономічної діяльності.

Список використаної літератури

1. Гелей С. Політологія: Навчальний посібник/ Степан Гелей, Степан Рутар. — 5-є вид., перероб. і доп.. — К.: Знання , 2004. — 645 с.

2. Дробінка І. Г. Політологія: Навчальний посібник/ І. Г. Дробінка, Т. М. Кришталь, Ю. В. Підгорецький; Мін-во освіти і науки України. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 289 с.

3. Кирилюк Ф. Політологія Нової доби: Посібник для студ. вищ. навч. закл./ Федір Кирилюк,. — К.: Академія, 2003. — 303 с.

4. Обушний М. Політологія: Довідник/ Микола Обушний, Анатолій Коваленко, Олег Ткач; За ред. Ми-коли Обушного; КНУ ім. Т. Г.Шевченка. — К.: Довіра, 2004. — 599 с.

5. Політологія: Навчальний посібник/ Валентина Штанько, Наталія Чорна, Тетяна Авксентьєва, Лідія Тіхонова,; Мін-во освіти і науки України, Науково-методичний центр вищої освіти. — 2-є вид., перероб. і доп.. — К.: Фирма "ИНКОС": Центр учбової літератури, 2007. — 287 с.

6. Політологія: Академічний курс: Підручник/ Л. М. Герасіна, В. С. Журавський, М. І. Панов та ін.; М-тво освіти і науки України. — 2-ге вид., перероб. і доп.. — К.: ВД "Ін Юре", 2006. — 519 с.

7. Політологія: терміни, поняття, персоналії, схеми, таблиці: Навчальний словник-довідник для студентів вищих закладів освіти/ Укл.: В.М. Піча,Н.М. Хома,; Наукова ред. В.М. Пічі. — К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000, 2001. — 311 с.

8. Холод В. Політологія: Навчальний посібник/ Володимир Холод,. — Суми: Університетська книга, 2001. — 405 с.

9. Шляхтун П. Політологія: Теорія та історія політичної науки: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ Петро Шляхтун,; Ред. В. М. Куценко. — К.: Либідь, 2002. – 573 с.