Вступ.

1. Поняття та структура золотовалютних резервів.

2. Роль золотовалютних резервів та їх обсяги.

3. Інтервенційне використання золотовалютних резервів.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Золотовалютні резерви — це запаси іноземних фінансових активів та золота, які належать державі і перебувають у розпорядженні органів грошово-кредитного регулювання і можуть бути реально використані на регулятивні та інші потреби, що мають загальноекономічне значення. Ці потреби визначають цілі накопичення золотовалютних резервів. Основними з них є:

— забезпечення країни достатнім запасом міжнародних платіжних засобів, з тим щоб держава, її окремі структури та недержавні економічні агенти могли своєчасно розрахуватися за своїми зовнішніми зобов'язаннями. Це так зване трансакційне призначення золотовалютних резервів, спрямоване на обслуговування зв'язків національної економіки зі світовою. У цьому призначенні вони слугують запасом ліквідних коштів, які забезпечують платоспроможність країни на світовому ринку;

— забезпечення державі можливості проводити інтервенції на валютному ринку та ринку грошей, з тим щоб підтримувати на потрібному рівні на них попит і пропозицію та обмінний курс національної валюти. Це так зване інтервенційне призначення резервів, спрямоване на підтримку зовнішньої та внутрішньої вартості національних грошей.

Досягнення цих цілей залежить від достатності обсягу золотовалютних резервів та ефективності механізму їх використання. У зв'язку з цим виникає ряд проблем з використанням цього регулятивного інструменту:

— проблема оптимізації обсягу золотовалютних резервів;

— проблема інтервенційного їх використання;

— проблема розміщення резервів та ін.

Наприклад, Т. Золотухіна вважає, що потреба держави в обсягах золотовалютних резервів залежить від обраного режиму обмінного курсу (для підтримки фіксованого курсу необхідно більше резервів), доступу до міжнародних ринків капіталу (країни, що розвиваються, зазвичай не мають вільного доступу, а зовнішні запозичення для них дуже дорогі), рівня відкритості та гнучкості економіки (масштабу зовнішньої торгівлі та здатності адаптуватися до зовнішніх шоків) тощо.

Оптимізація розміру золотовалютних резервів має важливе економічне значення тому, що занижений їх обсяг погіршує платоспроможність країни на світовому ринку та обмежує регулятивні можливості держави у монетарній сфері, а завищений — призводить до заморожування значної частини національного багатства країни на тривалий період. Практичне вирішення цього питання виявилося набагато складнішим, ніж це може видатися на перший погляд. Широке коло чинників, що визначають необхідність формування резервів та впливають на обсяги цих резервів, практично унеможливлює вироблення універсального правила їх оптимізації, придатного для будь-якої країни і в будь-яких умовах. Не випадково фактичні обсяги цих резервів істотно коливаються в розрізі окремих країн.

1. Поняття та структура золотовалютних резервів

Фінансова стабільність, яка спостерігається останніми роками в Україні, є запорукою економічного зростання. Проте для її досягнення недостатньо контролювати тільки один індикатор інфляції. Необхідно здійснювати аналіз тенденцій розвитку й інших важливих показників, значення яких для пом'якшення негативного впливу фінансових і валютних криз на економіку суттєво зростає. До таких показників відноситься обсяг офіційних міжнародних (золотовалютних) резервів. Якщо держава має у своєму розпорядженні значні обсяги міжнародних валютних резервів, вона зможе інтервенційними заходами локалізувати дію будь-яких чинників, що спричиняють порушення рівноваги на фінансовому ринку.

Усі країни світу намагаються збільшувати свої валютні резерви навіть в умовах, коли стан економіки не сприяє цьому. Аналіз свідчить про загальносвітову тенденцію нарощування обсягів міжнародних резервів. При цьому, зростання валютних резервів у країнах, що розвиваються, відбувається переважно за рахунок Азії. В країнах-експортерах нафти темпи збільшення валютних резервів набагато нижчі, ніж у неекспортерів. Отже, в основі зростання валютних резервів лежать не структурні чинники зростання світових цін на ринках первинних ресурсів, а монетарні, які провокують темпи світової інфляції.

Важлива роль міжнародних валютних резервів у врегулюванні фінансової та курсової стабільності постійно актуалізує проблему визначення оптимального розміру цих резервів, які повинна мати та чи інша країна, оскільки занижений їх обсяг істотно обмежує регулятивні можливості держави, а завищений — призводить до заморожування значної частини національного доходу на тривалий період. Проте, як свідчить міжнародна дискусія науковців із питань визначення оптимального рівня золотовалютних резервів, кількісно встановити такий показник неможливо через вплив на його величину багатьох чинників.

Широке коло чинників, які визначають необхідність формування резервів та їх обсяги, робить практично неможливим вироблення універсального правила для визначення оптимальних обсягів золотовалютних резервів, придатного для будь-якої країни і в будь-яких умовах. Не випадково фактичні обсяги цих резервів істотно коливаються в розрізі окремих країн. Суттєво розрізняються обсяги валютних резервів і в країнах СНД. Перше місце серед країн колишнього Радянського Союзу посідає Росія, яка має дуже високі темпи зростання резервів, друге — Україна, третє — Казахстан (табл. 1)[13, c. 108-109].

Фінансові кризи, які відбувалися протягом 90-х років минулого сторіччя, змусили більшість країн світу скорегувати свою резервну політику, і це стимулювало розвиток якісно нових підходів до визначення мінімально достатнього рівня офіційних валютних резервів. Якщо в докризовий період обсяги резервів вважалися достатніми, щоб здійснювати контроль за обмінним курсом національної валюти, підтримувати його стабільність і забезпечувати імпорт протягом 3-х місяців, то після масштабних фінансових криз стало зрозумілим, що при визначенні адекватності суми резервів необхідно враховувати те, що резерви водночас виконують декілька функцій [3, c. 137]. Унаслідок цього висновку в міжнародній теорії та практиці з'явилися нові критерії визначення рівня достатності офіційних золотовалютних резервів держави.

Перед тим, як розглянути сутність даних критеріїв, визначимо функції, які виконують офіційні золотовалютні резерви на сучасному етапі. До них відносяться:

— фінансування від'ємного сальдо балансу поточних операцій країни;

— обслуговування валютних зобов'язань, в тому числі державного зовнішнього боргу;

— проведення валютної політики, насамперед регулювання волатильності і рівня обмінного курсу національної валюти;

— забезпечення ліквідності на фінансових ринках у процесі виникнення криз;

— формування заощаджень держави, запасу її ліквідності;

— отримання прибутку при здійсненні фінансових операцій.

До цього необхідно додати, що міжнародні валютні резерви є символом і гарантом стабільності національної грошової системи. Так, під час азійської кризи країни з великими валютними резервами практично не мали фінансових потрясінь, тоді як країни з їх дефіцитом (наприклад, Росія, Україна тощо) були змушені здійснити девальвацію своїх валют.

Враховуючи функції, які виконують офіційні резерви та специфіку фінансового стану країн, фахівцями було розроблено та реалізовано на практиці критерії адекватності суми резервів, а саме: критерії Редді (Індія), Гвідотті (Аргентина), Грінспена (США). Сутність критерію Редді полягає в тому, що при визначенні рівня достатності міжнародних валютних резервів до уваги береться сума платежів за імпорт і витрати на обслуговування зовнішнього боргу (термін — один рік). Правило Гвідотті можна сформулювати дуже коротко: обсяг резервів достатній, якщо він дозволяє країні обходитися без зовнішніх запозичень протягом одного року. Фахівці вважають, що це правило ідеалізує ситуацію в економіці і роблять певні застереження. Наприклад, припускається, що поточний рахунок зовнішнього балансу збалансований і, крім кредитних угод, не здійснюються інші фінансові операції, також не передбачена можливість відпливу капіталу за кордон. Дослідження американських економістів М. Бюссерата М. Мюльдера, які застосували правило Гвідотті для реальних даних, свідчать про його ефективність. Було встановлено, що розрахований показник є однією з небагатьох ключових перемінних, які здатні передбачити фінансову кризу: «висока ліквідність (представлена як рівень резервів до короткотермінового боргу) може компенсувати слабкі фундаментальні макроекономічні чинники (такі як дефіцит поточного рахунку платіжного балансу та зміцнення реального валютного курсу) і обмежити вразливість країни в період розгортання кризи».

Згідно з критерієм Грінспена, золотовалютні резерви повинні перевищувати суму офіційного і офіційно гарантованого урядом короткотермінового зовнішнього боргу[2, c. 3-5].

Міжнародний досвід формування обсягів офіційних валютних резервів показав, що відношення офіційних резервів до короткотермінового боргу дійсно є простим і характерним показником достатності резервів для країн, які мають обмежений доступ до міжнародних ринків капіталу. Більше того, це відношення лягло в основу розробки прогнозів виникнення фінансових криз у країнах із помірним дефіцитом рахунку поточних операцій платіжного балансу та ринковим обмінним курсом. Цей показник можливо використовувати й Україні в практиці визначення мінімального обсягу офіційних золотовалютних резервів, додавши до нього суму трьохмісячного імпорту товарів і послуг.

Експериментальні перевірки вищезазначених підходів фахівцями Міжнародного валютного фонду (МВФ) дозволили фонду сформулювати та висловити свою позицію щодо визначення рівня адекватності суми валютних резервів, яка полягає в тому, що мінімальний рівень обсягу валютних резервів повинен дорівнювати одній п'ятій імпорту країни після сплати заборгованості, а максимальний — відповідно одній третій. Крім цього, частка валютних резервів до ВВП, за рекомендаціями МВФ, не повинна перевищувати 10%, оскільки великі валютні резерви — це ознака внутрішньої слабкості економіки і свідоцтво очевидного дисбалансу: країна виробляє значно більше, ніж споживає.

Проте не всі країни дотримуються рекомендацій фонду. Наприклад, частка офіційних резервів до ВВП в Китаї складає приблизно 35%. За рахунок високої норми накопичення та зовнішньоторговельного профіциту країна здійснює модернізацію: розвиває свою промисловість, купуючи облігації США, стимулює споживання своїх товарів у світі. Аналогічний показник має і Японія, яка за обсягами валютних резервів посідає друге місце у світі. Цим Японія підтримує свою занадто розвинуту промисловість, забезпечуючи їй комфортні умови на світових ринках, щоб не втрачати технологічного лідерства[8, c. 92-93].

Зазначимо, що ступінь пріоритетності різноманітних функцій міжнародних резервів і необхідний їх обсяг можуть суттєво відрізнятися і змінюватися з часом під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників. Не вдаючись до конкретних розрахунків рівня адекватності валютних резервів в Україні, просто зазначимо, що до кризи 1998 р. основною функцією офіційних резервів в Україні вважалася підтримка стабільності обмінного курсу гривні, тобто наявність резервів для здійснення інтервенцій. Оскільки обсяги біржового сегмента внутрішнього валютного ринку в Україні, на якому формувався офіційний курс гривні і здійснювалася його підтримка, на той час були невеликими, то величина валютних резервів на кінець 1997 р. складала всього 2341,1 млн. дол. США. Після дефолту за зовнішніми та внутрішніми зобов'язаннями головною функцією золотовалютних резервів стало забезпечення обслуговування державного зовнішнього боргу.

Зазначимо, що структура золотовалютних резервів є таємницею будь-якого центрального банку. Офіційно надається інформація про загальну суму резервів та за видами інструментів: валюта, цінні папери, золото. Згідно з інформацією НБУ (див. табл. 2), структура офіційних золотовалютних резервів України протягом 2005—2006 pp. зазнала певних змін. На початок 2007 р. частка депозитів у структурі золотовалютних резервів складала 56,6%, у той час як у 2006 р. цей показник був на рівні 78%. Частина резерву була переведена в цінні папери. Таким чином, тільки за один рік питома вага цінних паперів у валютних резервах зросла вдвічі — з 20,5% до 41,6%. Такі зміни обумовлюються тенденціями в структурі резервів інших країн світу. Наприклад, у Японії та Китаї частка цінних паперів у золотовалютних резервах перевищує 90%.

Збільшення золотовалютних резервів позитивно впливає на інвестиційну привабливість України: знижує ризик дефолту за зовнішніми запозиченнями у випадку несприятливих змін світової кон'юнктури, а також зменшує вірогідність різких коливань курсу національної валюти. В той же час зростання золотовалютного запасу більше оптимального рівня є скоріше недоліком національної економіки, ніж позитивом. Проте, в Україні обсяг офіційних валютних резервів на наш погляд, не перевищує оптимальний рівень. Заданими платіжного балансу НБУ за І квартал 2007 р. коефіцієнт покриття імпорту (традиційний критерій визначення мінімального обсягу міжнародних резервів, за яким сума резервів повинна перевищувати трьохмісячний обсяг імпорту) складає 4,3 місяці без урахування суми короткотермінового зовнішнього боргу [13, c. 110].

2. Роль золотовалютних резервів та їх обсяги

На сьогодні функції, які виконують офіційні золотовалютні резерви в Україні та їх пріоритетність, на наш погляд, є такими:

— обслуговування зовнішнього державного боргу;

— здійснення валютних інтервенцій з метою підтримки стабільності обмінного курсу гривні;

— підтримка стабільності зовнішньої торгівлі держави;

— формування державного фонду накопичення фінансових ресурсів;

— отримання прибутку від операцій із резервами.

Формування офіційних валютних резервів будь-якого центрального банку відбувається за рахунок таких джерел:

1. Золота та дорогоцінних металів, видобування яких здійснюється на території країни.

2. Профіциту торговельного балансу країни. При перевищенні обсягів експорту над імпортом надлишок валюти зараховується на рахунок експортера. За необхідності поповнення своїх обігових коштів і вирішення інших фінансових потреб експортери продають валюту центральному банку або іншим банкам, отримуючи за це національні гроші. Національну валюту емітує центральний банк, тому в результаті зростає безготівкова складова агрегату М2. За рахунок цієї національної валюти експортери сплачують податки, а залишки використовують на інші потреби. Після всіх цих операцій у центрального банку виникає надлишок валюти, яку він купив у експортерів і яка формує золотовалютні резерви.

3. За рахунок кредитів міжнародних фінансових інституцій.

Якщо країна має дефіцит торговельного балансу, а золотовалютні резерви необхідно поповнювати через їх нестачу, центральний банк вдається до заходів прямого валютного регулювання, сутність яких полягає у встановленні нормативу обов'язкового продажу валютної виручки від експорту. Цей норматив може бути різним — від 100 до 20% від обсягів отриманої валюти. Наприклад, у Польщі в момент проведення економічних реформ експортери повинні були продавати державі всю свою валютну виручку. В Росії в різні часи норматив обов'язкового продажу валюти центральному банку складав від 70 до 30%. У Казахстані та Україні цей норматив не перевищував 50%. За досягнення відповідного обсягу валютних резевів та усталених темпах їх зростання, а також за фінансової стабілізації ці заходи валютного регулювання скасовуються[15, c. 164-165].

Золотовалютні резерви в більшості країн складаються з іноземної валюти та монетарного золота, а також з інших компонентів (наприклад, коштовного каміння). Зберігатися валютні резерви можуть або на території країни (наприклад, монетарне золото), або на депозитах в іноземних банках. Можлива також купівля високонадійних, в основному державних облігацій, номінованих в іноземній валюті. Оскільки основною валютою у здійсненні міжнародних експортно-імпортних операцій є долар США, то, відповідно, доларова складова золотовалютних резервів країн із профіцитом торгового балансу зберігається в американських доларах.

Проте кожна країна має власне бачення структури своїх золотовалютних резервів. Наприклад, у 2006 р. Японія левову частку своїх резервів — 710,5 млрд. дол. США утримувала в іноземних цінних паперах. Більше 122 млрд. дол. США припадало на вклади у різних валютах і близько 14 млрд. дол. США знаходилось у золотих зливках. Левова частка золотовалютних резервів Китаю також утримується в іноземних цінних паперах (в основному в американських бондах) [13, c. 111].

США більшу частину своїх офіційних резервів (близько 61,1% суми офіційних резервів) утримує в золоті. За показником частки золота у валютних резервах США посідають перше місце у світі. Це пов'язано з тим, що Федеральна резервна система США не бачить доцільності утримувати свої резерви у власній валюті. До того ж, США не єдина країна, яка має великий золотий запас. У числі лідерів знаходиться Німеччина — 3,4 тис. т (48,7%), Франція — 2,96 тис. т (51,2%), Італія — 2,45 тис. т (54,4%), Нідерланди — 0,72 тис. т (49,7%), Швейцарія — 1,28 тис. т (24,0%).

Україна також має свою структуру офіційних золотовалютних резервів. Так, на 1 січня 2007 р. в структурі резервів Національного банку переважав американський долар — його частка складала 55,8%, частка євро складала 33,1% (див.

Згідно з табл. 3, у другому півріччі 2006 р. НБУ суттєво збільшив частку у швейцарських франках. Депозити в цій валюті зросли в 7 разів — до 6% резервів НБУ. Особливістю структури валютних резервів України є те, що НБУ взагалі не має депозитів у японських ієнах, хоча у світовій структурі резервів частка японської ієни складає 3,6% [13, 112].

Разом з тим для забезпечення плавності поточних змін курсу гривні на внутрішньому валютному ринку в Україні достатньо обсягу резервів, який відповідає традиційному критерію. При здійсненні спекулятивних атак на курс національної валюти, резерви потрібні тільки для попередження спроб її девальвації. При тиску, спрямованому на зміцнення курсу гривні, НБУ, навпаки, викуповує надлишок запропонованої до продажу іноземної валюти, здійснюючи, як зазначалося вище, емісію національної валюти. У сучасній макроекономічній ситуації національному банку доводиться боротися саме зі зміцненням курсу гривні.

Аналізуючи динаміку валютних резервів НБУ за 2000—2006 рр,. необхідно звернути увагу на те, що до 2005 р. золотовалютні резерви НБУ були досить малими і не перевищували позначки у 10 млрд. дол. США. Тільки починаючи з 2005 р. резерви почали суттєво зростати. Це зростання — наслідок надходження на рахунки НБУ надлишкової валюти. Важливішим, на наш погляд, є контроль за динамікою грошового агрегату М2, оскільки збільшення грошової маси безпосередньо впливає на ринок. Однак, динаміку золотовалютних резервів необхідно враховувати тому, що, по-перше, вона здійснює відповідний психологічний вплив на учасників торгівлі і, по-друге, міжнародні рейтингові агентства звертають увагу на зростання або падіння валютних резервів як на найважливіший чинник у прийнятті рішення про зміну рейтингу країни. Крім цього, за допомогою показників обсягів золотовалютних резервів та грошової маси (агрегату МІ) можливо оцінити поточну курсову політику центрального банку.

Розрахунки показують (див. табл.4), що в Україні досить низьке співвідношення кількості грошей в обігу та обсягах золотовалютних резервів. Це свідчить про переоцінку валютного курсу гривні. Починаючи з 2005 р. кількість грошей в обігу приблизно дорівнює обсягу золотовалютних резервів, в той час як у Японії це співвідношення дорівнює 4,3, Канаді — 5,4, Німеччині — 26,2 (див. табл. 5). В Україні за період з 2000 р. по теперішній час це співвідношення зменшилося з 2,56 до 1,08. Сталося це тому, що золотовалютні резерви збільшилися внаслідок зростання експортних доходів, при цьому грошова політика НБУ була спрямована на стримування зростання грошової маси в обігу з метою зниження темпів інфляції. Таке співвідношення кількості грошей в обігу та валютних резервів із суто арифметичної точки зору призвело до зміцнення курсу гривні. Проте стратегічно це означає, що фінансові можливості країни перевищують потенційність використання цих ресурсів. Висновок із ситуації такий: якщо країна не може використати гроші, то це призведе до відтоку капіталу. Цим, можливо, пояснити відтік капіталу з України, який за експертними оцінками щорічно дорівнює 3 млрд. дол. США[11, c. 215

Таке аномальне співвідношення кількості грошей в обігу та золотовалютних резервів обумовлювалося тактичними діями уряду та НБУ, які призвели до підвищення експортних доходів, хоча економіка зростала високими темпами. Це зростання було обумовлене матеріальною базою, створеною ще за часів Радянського Союзу. На сьогодні такий капітальний запас вже вичерпано. Прямі та портфельні інвестиції, які протягом останніх двох років значно зросли, тільки частково забезпечують розвиток української економіки. Державі потрібні ресурси, щоб розвиватися далі. Про дефіцит ресурсів свідчить зростання темпів запозичення коштів на міжнародних ринках комерційними банками. Тільки протягом 2006 р. сума запозичень зросла з 6112 млн. дол. США на 1 січня 2006 р. до 13870 млн. дол. США на 1 січня 2007 року[13, c. 113-114].

3. Інтервенційне використання золотовалютних резервів

Інтервенційне використання золотовалютних резервів пов'язане з проведенням політики валютної інтервенції. Якщо в країні відбувається економічне зростання та досягнута макроекономічна стабілізація, політика валютної інтервенції стає вирішальним інструментом валютного регулювання. За наявності в країні економічної кризи, фінансової розбалансованості тощо цього інструменту виявляється недостатньо. Широке його застосування в таких умовах може призвести до повної втрати золотовалютних резервів держави і не дати бажаних наслідків. Перед такою загрозою опинилася Україна восени 1998р. після тривалих спроб утримати гривню в межах "валютного коридору" методом валютної інтервенції, унаслідок чого золотовалютний резерв скоротився з 2,5 млрд дол. США на кінець 1997 р. до приблизно 800,0 млн дол. у жовтні 1998 р. Тому в умовах кризового стану економіки політика валютної інтервенції повинна застосовуватися надто виважено і в комплексі з іншими заходами регулювання попиту і пропозиції на валютному ринку (фінансово-бюджетна політика, квотування та ліцензування, кредитно-емісійна політика, нормування використання валютної виручки, регулювання цін тощо).

Проте і в умовах економічної кризи, коли роль інтервенційної політики перестає бути ключовою, значення її зовсім не втрачається. Жодний з інших регулятивних інструментів не може забезпечити достатньої рівноваги на грошовому ринку, якщо не буде доповнений і підтриманий дійовими інтервенційними заходами. Тому навіть в умовах жорсткої економічної та фінансової кризи в Україні в 1991-2000рр. валютна інтервенція залишалася одним із найдійовіших інструментів в арсеналі НБУ при проведенні стабілізаційної монетарної політики.

Ефективність політики валютної інтервенції залежить не тільки від виваженості технології її проведення, а й від багатьох інших обставин, у тому числі від обсягу та структури золотовалютних резервів. Якщо держава має у своєму розпорядженні значні обсяги валютних резервів, вона зможе інтервенційними заходами локалізувати будь-які чинники, що спричинюють порушення рівноваги на валютному ринку, і втримати курс валюти на потрібному рівні. Тому всі країни світу ведуть наполегливу боротьбу за накопичення золотовалютних резервів — навіть в умовах, коли стан економіки не сприяє цьому. Характерно, що МВФ у своїй політиці надання фінансової допомоги країнам, що розвиваються, у тому числі новоствореним державам, вимагає від них накопичення золотовалютних резервів і навіть надає для цього на досить ліберальних умовах валютні кредити. Такі кредити надаються й Україні, вони відіграли важливу роль у формуванні її резервних активів У найскладніший період її економічного розвитку[2, c. 5-7].

Розміщення золотовалютних резервів має важливе значення для страхування їх від знецінення та для одержання додаткових доходів і збільшення обсягів. Тому золотовалютні резерви звичайно тримають у кількох найбільш сталих валютах, що найширше використовуються як міжнародні платіжні засоби (долар США, марка ФРН, фунт стерлінгів тощо), і періодично конвертують запаси однієї валюти в іншу, якщо очікується падіння курсу однієї чи підвищення курсу іншої. Валютні резерви зберігаються на високодохідних депозитних рахунках у найнадійніших банках-нерезидентах. Певна частина їх розміщується також у високодохідні цінні папери надійних емітентів, зокрема в коротко- та довгострокові зобов'язання урядів США та інших країн. Незначна частина резерву може зберігатися центральними банками в готівковій формі для забезпечення поточних потреб у готівці на внутрішньому ринку. Ці активи не дають доходу, і тому розміри їх мінімізуються. Країни-члени МВФ частину своїх резервів зберігають у вигляді резервного внеску у Фонді та у вигляді запасу СДР.

Золота складова централізованих резервів теж не приносить центральним банкам доходів. Більше того, вона не захищає резервні активи від знецінення, тому що вже тривалий час ціни на міжнародних ринках золота знижуються, що спричинює відповідні втрати. Цим можна пояснити тенденцію до скорочення золотих запасів державами — найбільшими його власниками. Проте ситуація на ринках золота може в будь-який час змінитися і ціни почнуть зростати, що зумовлює збереження багатьма країнами частини своїх резервних активів у золоті, підтримання його традиційного видобування в одних країнах та організації нового видобування в інших, наприклад в Україні.

Дефіцит грошових коштів створює реальні обмеження для розвитку української економіки і в цьому випадку українська гривня є дійсно переоціненою. Без суттєвого розширення базового капіталу (грошей) у промисловості недостатньо потенціалу для нарощування економічної ефективності. Цей висновок підтверджується тим фактом, що при підвищенні заробітних плат і пенсій рівень інфляції в державі починає зростати. Така тенденція обумовлюється недостатньо розвинутим внутрішнім ринком товарів та послуг, для розвитку яких необхідні гроші.

Крім цього, залежність грошового ринку від зовнішніх джерел (левова частка грошей в обіг потрапляє через валютний ринок, тобто купівлю іноземної валюти НБУ в експортерів на міжбанківському ринку) може спричинити негативні тенденції у випадку суттєвого зменшення українського експорту, основною з яких буде зниження рівня монетизації економіки, який на сьогодні є невисоким — близько 42% від ВВП, у той час як у розвинутих країнах цей показник перевищує 90—100%. Наявність цього основного джерела поповнення грошей в обігу та легкість його використання призводить до стагнації розвитку інших джерел, таких як рефінансування комерційних банків та операції з цінними паперами на первинному та вторинному ринках[5, c. 34-35].

Висновки

Отже, розміри централізованих резервів як запасу світової ліквідності визначаються:

— обсягами платежів за зовнішніми зобов'язаннями держави та недержавних економічних суб'єктів;

— рівнем збалансованості платіжного балансу країни;

— рівнем інтегрованості національної економіки у світову та розвиненістю доступу резидентів до міжнародних валютних ринків.

Потреби в резервах, у їх інтервенційному призначенні залежать насамперед від обсягів грошової маси, яка функціонує у внутрішньому обороті країни. Це пояснюється тим, що формування резервів базується на надходженнях валютної виручки економічних агентів від реалізації їх продукції на зовнішніх ринках, на припливі іноземних капіталів та доходах від іноземних інвестицій тощо. Використання цих надходжень валюти усередині країни можливе лише через обмін на національну валюту. Якщо для такого обміну наявної пропозиції (маси) національних грошей недостатньо, центральний банк повинен викупити надлишок валюти в централізований резерв за рахунок емісії, яка призведе до відповідного збільшення маси національних грошей. Якщо він своєчасно цього не зробить, розпочнеться зростання курсу національної валюти (ревальвація), яке може негативно вплинути на економічний стан експортерів, призвести до скорочення експорту та експортного виробництва, дестабілізації всієї економіки.

Якщо пропозиція валюти буде меншою від попиту на неї за національні гроші, виникне загроза знецінення останніх, і центральний банк повинен буде скупити надлишок національної валюти за рахунок золотовалютного резерву. Одночасно відбудеться зменшення обсягів цього резерву і грошової маси в обороті. Якщо центральний банк своєчасно цього не зробить, розпочнеться падіння курсу національної валюти (девальвація), що може призвести до подорожчання імпорту, зростання цін на внутрішньому ринку, загрози інфляції.

Такий взаємозв'язаний, однонапрямлений рух обсягів централізованих золотовалютних резервів та грошової маси в обороті зумовлює певний внутрішній зв'язок між цими двома макроекономічними явищами. Централізовані резерви є своєрідним забезпеченням для національних грошей, за допомогою якого можна збільшити чи зменшити масу останніх в обороті, впливаючи у такий спосіб на їх стабільність. Наявність указаного внутрішнього зв'язку дає підстави говорити про оптимальний рівень золотовалютних резервів відносно наявної маси грошей в обороті, хоча у світовій практиці подібний показник не визначається.

Разом з тим у світовій практиці широко застосовується кілька показників оптимальності рівня централізованих золотовалютних резервів. Зокрема широкого застосування набув показник відношення обсягу централізованого резерву до річного обсягу імпорту, що називається "коефіцієнтом достатності". Загалом для світового ринку цей показник вважається оптимальним, якщо резерви центральних банків усіх країн наближаються до 50% загальної вартості світового річного імпорту. Для окремих же країн цей показник вважається оптимальним на рівні, адекватному вартості 3-4-місячного обсягу імпорту товарів та послуг. Такі рівні вказаного показника визнані достатніми також МВФ.

Список використаної літератури

1. Андрианов В. Золото и золотовалютные резервы России //Маркетинг. — 2003. — № 5. — C. 12-23

2. Андрианов В. Золотовалютные резервы: формирование, структура и эффективность использования //Маркетинг. — 2008. — № 4. — C. 3-14

3. Артус М. Гроші та кредит: Навчальний посібник/ Мирослав Артус,; Європейський ун-т. — К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2004. — 161 с.

4. Бєляєв Д. О. Структура класів активів золотовалютних резервів //Актуальні проблеми економіки. — 2008. — № 5. — C. 139 — 145

5. Ветрова І. Національний банк України: питання незалежності і управління золотовалютними резервами //Юридична Україна. — 2007. — № 8. — C. 30-35

6. Гроші та кредит: Підручник для вузів за спец. "Фінанси та кредит"/ Михайло Савлук, К.Г. Зуллас, А. М. Коряк. — К.: Либідь, 2002. – 330 с.

7. Гроші та кредит: Підручник/ За заг. ред. М.І. Савлука,; М-во освіти України. Київський нац. економ. ун-т. — К.: КНЕУ, 2001. — 602 с.

8. Гроші та кредит: Підручник/ За ред. Богдана Івасіва,; М-во освіти і науки України, НБУ, Терноп. акад. нар. госп.. — Тернопіль: Карт-бланш, 2000. — 510 с.

9. Демківський А. Гроші та кредит: Навчальний посібник/ Анатолій Демківський,. — К.: Дакор, 2003,, 2005: ВИРА-Р. — 527 с.

10. Денисенко М. Гроші та кредит у банківській справі: Навчальний посібник для студентів вищих нав-чальних закладів/ Микола Денисенко,; Авт.передм. К. Г. Федоренко. — К.: Алерта, 2004. — 477 с.

11. Дзюблюк О. Валютна політика: підручник / Олександр Дзюблюк. — К. : Знання, 2007. — 422 с.

12. Колодізєв О. Гроші та кредит: Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни/ Олег Колодізєв, Оксана Яременко,; М-во освіти і науки України, Харківський держ. екон. ун-т. — Харків: ВД "ІНЖЕК", 2004. — 153 с.

13. Мельник П.В. Міжнародні резерви України: обсяги і структура //Актуальні проблеми економіки. — 2007. — № 12. — C. 108- 116.

14. Михайловська І. М. Гроші та кредит: Навчальний посібник/ І. М. Михайловська, К. Л. Ларіонова. — Львів: Новий Світ-2000, 2006. — 431 с.

15. Щетинін А. І. Гроші та кредит: Підручник/ А. І. Щетинін; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 429