Зміст та організація фінансової діяльності підприємства
Вступ.
Розділ 1. Теоретичні аспекти фінансової діяльності підприємств.
1.1. Сутність, місце та призначення фінансів підприємств.
1.2. Склад та структура джерел фінансових ресурсів підприємства.
1.3. Контролінг фінансової діяльності підприємств.
Розділ 2. Фінансово-економічна характеристика ВАТ «Молочник».
2.1. Організаційно-виробнича та економічна характеристика ВАТ «Молочник».
2.2. Аналіз фінансового стану ВАТ «Молочник».
Розділ 3. Напрямки покращання фінансового стану ВАТ «Молочник».
3.1. Контроль прибутковості ВАТ «Молочник».
3.2. Контроль обігових коштів ВАТ «Молочник».
Висновки та пропозиції.
Список використаних джерел.
Вступ
Формування раціональної структури джерел фінансових ресурсів підприємницьких структур для фінансування необхідного обсягу затрат та забезпечення бажаного рівня доходів є одним із найважливіших завдань фінансової діяльності підприємств. За умов ринку фінансові ресурси оптимізуються для підвищення ринкової вартості підприємства, що залежить від чистої рентабельності власних коштів та норми розподілу на дивіденди. Тому, на думку фахівців, методики, прийняті в світовій практиці щодо оптимізації структури фінансових ресурсів підприємства, можуть бути реалізовані лише за наявності розвинутого ринку цінних паперів та статистики про нього. В Україні питома вага акціонерних товариств, які реалізують власні цінні папери на фондовому ринку, поки що незначна, проте сам механізм оптимізації фінансових ресурсів в умовах їхнього дефіциту становить певний інтерес.
В ринковій економіці акціонерна форма власності переважає над іншими і має деякі особливості формування власних фінансових ресурсів, що полягають у їхній структурі. Можна виділити три основних джерела: акціонерний капітал, фонди власних коштів та нерозподілений прибуток. Таким чином, фінансування господарської діяльності акціонерних товариств із зовнішніх джерел (зовнішнє фінансування) здійснюється за рахунок позик та емісії облігацій підприємства. Це дає змогу вирішувати протиріччя між акціонерами та адміністрацією щодо неоднозначного ставлення до форми власності.
Мета: розкрити зміст та показати організацію фінансової діяльності підприємства.
Завдання роботи:
— охарактеризувати теоретичні аспекти фінансової діяльності підприємств;
— фінансово-економічна характеристика ВАТ «Молочник»;
— визначити напрямки покращання фінансового стану ВАТ «Молочник».
Об`єктом дослідження є відкрите акціонерне товариство „Молочник”, основним видом діяльності якого є виробництво і реалізація плавлених і твердих сирів, масла і макаронних виробів.
Розділ 1. Теоретичні аспекти фінансової діяльності підприємств
1.1. Сутність, місце та призначення фінансів підприємств
Фінанси підприємств — складова частина фінансової системи держави і являються її основою. Через це всі зміни в фінансах підприємств пов’язані зі змінами в фінансовій системі держави. Вони функціонують в тій сфері суспільного виробництва, де створюються матеріальні та нематеріальні блага, де формується основна частина фінансових ресурсів держави. Тому фінансове оздоровлення країни визначається стійкістю фінансів підприємств.
Фінанси підприємств – це система грошових відносин, які виражають формування, розподіл та використання грошових доходів та фондів суб’єктів господарювання у відтворювальному процесі [1, с. 34].
До фінансів відносяться наступні групи грошових відносин:
— пов’язані з формуванням статутного фонду суб’єктів господарювання;
— пов’язані з утворенням та розподілом первісних грошових доходів: виручки, валового доходу, прибутку, грошових фондів підприємств;
— відносини, які виникають між господарюючими суб’єктами в зв’язку з інвестуванням в цінні папери та отриманням по них доходів у вигляді відсотків, дивідендів, внесенням пайових внесків та участю в розподілі прибутку від спільної діяльності, отриманням та сплатою штрафів;
— відносини, які виникають у підприємств з банками, страховими компаніями в зв’язку з отриманням та погашенням кредитів, сплатою відсотків за кредит та інші види послуг, отриманням відсотків за розміщення та зберігання грошових коштів, страховими платежами та відшкодуванням по різним видам страхування;
— відносини, які виникають у підприємств з державою з приводу податкових та інших платежів в бюджет і позабюджетні фонди, бюджетним фінансуванням, отриманням субсидій та інш [1, с. 36].
В суспільному процесі фінанси підприємств як економічна категорія проявляють та виражають свою сутність, свою внутрішню властивість виконуючи ряд функцій, вивчення яких необхідне для реалізації ефективної фінансової діяльності:
— формування фінансових ресурсів в процесі виробничо-господарської діяльності;
— використання фінансових ресурсів для забезпечення поточної виробничої діяльності, при виконанні своїх зобов’язань перед фінансово-банківською системою, для соціально-економічного розвитку підприємства;
— контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів у відтворювальному процесі.
Формування фінансових ресурсів на підприємствах відбувається під час формування статутного фонду, а також в процесі кругообігу капіталу в процесі відтворення.
Використання фінансових ресурсів необхідне для фінансового забезпечення операційної та інвестиційної діяльності, виконання фінансових зобов’язань перед державою та іншими суб’єктами господарювання.
Контрольна функція заключається в грошовому контролі за реальним грошовим обігом та формуванням фінансових ресурсів і випливає з необхідності об’єктивно відображати кількісні та вартісні пропорції виробництва та реалізації продукції (робіт, послуг) [1, с. 39].
Основними цілями фінансового контролю на підприємстві є: інформаційне забезпечення оперативного управління фінансами; забезпечення зберігання фінансових ресурсів та іншого майна; перевірка цільового характеру та ефективність використання грошових коштів [1, с. 39].
Об’єктами фінансового контролю є: процес руху готівки в касі підприємства; процес руху грошових коштів на рахунку; зовнішні та внутрішні інвестиції підприємства; інше майно підприємства [1, с. 41].
Значення фінансів підприємств може бути зведене до трьох вирішальних факторів:
— економічної стабілізації, яка на мікрорівні невід’ємна від загальної фінансової стабілізації в економіці. Фінансова стабільність підприємства – стійкий прибуток на вкладений капітал. Можливість залучення джерел фінансування на ринку капіталів, накопичення коштів для розширення діяльності;
— адаптації до ринкових перетворень, яка полягає в тому, що підприємство є повноправним учасником ринку капіталів. Організація фінансів дозволяє швидко реагувати на зміну ситуації на ринку, пристосовуватись до нових умов і т.д.;
— стимулювання інвестиційної активності. Інвестиційна активність підприємства – індикатор та результат його фінансового стану. Фінанси підприємств відіграють вирішальну роль в залученні інвестицій, створенні позитивних умов для функціонування ринку капіталів.
Фінанси підприємств слід відрізняти від грошей, грошових коштів, фінансових ресурсів. Гроші, грошові кошти, фінансові ресурси — це специфічні, самостійні економічні категорії, які мають свій зміст. Їх можна змінювати кількісно (збільшувати, зменшувати). Фінанси ж підприємств — це грошові відносини, які функціонують на основі грошей. Їх не можна змінювати кількісно.
Призначення фінансів підприємств — забезпечити фінансовими ресурсами безперервність процесу виробництва господарюючих суб'єктів, розширення їх виробничих фондів (основних і оборотних), спричиняти активний вплив на зростання продуктивності праці, зниження собівартості продукції, зростання накопичень і підвищення ефективності виробництва [12, с. 61].
Отже, фінансові ресурси підприємств — це власний (акціонерний), позичений та залучений грошовий капітал, який використовується підприємствами для формування своїх активів та здійснення виробничо-фінансової діяльності з метою отримання відповідного доходу, прибутку.
1.2. Склад та структура джерел фінансових ресурсів підприємства
Фінансові ресурси визначені як капітал підприємства, що використовується для формування активів та здійснення виробничо-фінансової діяльності з метою отримання відповідного прибутку.
При цьому, активи — це ресурси, які створюються підприємствами в результаті минулих заходів, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічної вигоди в майбутньому.
Активи бувають оборотні та необоротні.
Оборотні активи — грошові кошти та їх еквіваленти (короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції), не обмежені у використанні, а також інші активи підприємства (сировина, матеріали, готова продукція і т.д.), і які призначені для реалізації або споживання протягом операційного циклу або протягом дванадцяти місяців з дати балансу. Необоротні активи — всі активи, які не являються оборотними (основні засоби, довгострокові фінансові інвестиції та ін.) [13, с. 83].
Власний, позичений та залучений капітал який формує, з одної сторони фінансові ресурси підприємства і приймає участь у фінансуванні його активів, з іншої сторони, представляє собою зобов'язання перед конкретними власниками — державою, юридичними та фізичними особами.
Зобов'язання — це заборгованність підприємства, яка виникла в наслідок подій, які виникли, та погашення якої, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють в себе економічні вигоди [13, с. 84].
Зобов'язання бувають довгострокові та поточні. Довгострокові зобов'язання — це зобов'язання, які повинні бути погашені підприємством після операційного циклу або через дванадцять місяців їх виникнення (довгострокові позики банків, відстрочені податкові зобов'язання, довогострокові векселі, які видані, довгострокові зобов'язання з оренди, інші довгострокові зобов'язання).
Поточні зобов'язання — це зобов'язання, які повині бути погашені протягом операційного циклу підприємств або протягом дванадцяти місяців з дня їх виникнення (короткострокові кредити банків, всі види кредиторської заборгованості та ін.) [13, с. 85].
Формування фінансових ресурсів відбувається в процесі створення підприємств і реалізації їх фінансових відносин при здійсненні господарсько-фінансової діяльності. Це проявляється в формуванні, перш за все, статутного капіталу при створенні підприємств, а в процесі їхньої діяльності — відповідних джерел грошових коштів.
Джерела формування фінансових ресурсів різноманітні. При створенні підприємств вони залежать від форми власності, на основі якої створюється підприємство. Так, при створенні державних підприємств фінансові ресурси формуються за рахунок бюджетних коштів, коштів вищестоящих органів управління, коштів інших аналогічних підприємств при їх реорганізації, тощо. При створенні колективних підприємств вони формуються за рахунок пайових (часткових) внесків засновників, добровільних внесків юридичних і фізичних осіб, тощо. Всі ці внески (кошти) являють собою статутний (первинний) капітал і акумулюються в статутному фонді створеного підприємства.
Походження та розміщення капіталу підприємства проходять певні етапи. Підприємство починає функціонувати, маючи певний власний стартовий капітал. Власний капітал — це капітал, що належить власникові (або власникам) підприємства. До власного капіталу належать статутний фонд ( акціонерний капітал), тобто перше та наступні вкладення власних засобів власниками, акціонерами, а також приріст капіталу за рахунок прибутку [13, с. 89].
Статутний капітал є основним джерелом власних фінансових ресурсів підприємства. За рахунок його грошових коштів формуються основні фонди і оборотні активи підприємств. У цілому статутний капітал являє собою загальну вартість активів підприємства. Статутний капітал — це сума вкладів засновників певного суб'єкта господарювання для забезпечення його життєдіяльності. Величина статутного капіталу відповідає сумі, зафіксованій у засновницьких документах, і є незмінною. Збільшення або зменшення статутного капіталу може здійснюватися у встановленому порядку, який регулюється законодавством та засновницькими документами. Внесками у статутний капітал можуть бути: будівлі, споруди, обладнання, інші матеріальні цінності, цінні папери, права на користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, інші майнові права, грошові засоби [13, с. 92].
В процесі подальшої роботи фінансові ресурси можуть поповнюватись за рахунок власних джерел, залучених та позичкових.
При цьому, до складу власних фінансових ресурсів, крім статутного (пайового) капіталу, включають додатковий вкладений капітал, інший додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток, цільове фінансування та ін.
Додатковий вкладений капітал відображає суму перевищення вартості реалізації випущених акціонерним товариством акцій над їх номінальною вартістю.
Інший додатковий капітал включає: суму дооцінки необоротних активів; вартість активів, отриманих безоплатно підприємством від інших юридичних або фізичних осібта інші види додатквого капіталу.
Резервний капітал відображає суму резервів, створених за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства у відповідності з діючим законодавством або засновницькими документами.
Нерозподілений прибуток являє собою суму свободного прибутку, який залишився та рейінвестований у підприємство, а цільове фінансування — сума цільових надходжень, отриманих з бюджету.
Залучений капітал — це капітал, яким підприємство володіє лише пев¬ний час, після закінчення якого капітал повинен бути повернений його власникові з оплатою за тимчасове володіння. До складу залученого капіталу, крім взятих в банку кредитів, включається також і капітал, отриманий шляхом випуску цінних паперів (крім акцій), а також орендовані підприємством машини, обладнання, споруди.
Залучені засоби можуть бути в грошовій (наприклад, банківський кредит) і натуральній формах, але з грошовим еквівалентом (наприклад, підприємство спожило, але ще не оплатило електроенергію на конкретну суму).
До складу залучених фінансових ресурсів включають кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги, а також всі види поточних зобов'язань підприємства по розрахункам.
До складу позикових фінансових ресурсів входять довгострокові і короткострокові кредити банків, а також інші довгострокові фінансові зобов'язання, пов'язані з залученням позикових коштів (крім кредитів банків), на які нараховуються відсотки та ін.
Власний капітал і залучені засоби (зобов'язання) формують всі джерела капіталу в розпорядженні підприємства, або так звані пасиви, за фінансово-бухгалтерською термінологією.
Підприємство розміщує всі джерела капіталу (пасиви) у вкладеннях (активах) за фінансово-бухгалтерською термінологією України. Усі вкладення (активи) підприємства поділяються на два основних види: основні засоби та оборотні засоби.
Основні засоби — це грошові засоби, авансовані на придбання основних фондів, що утворюють базу для організації процесу створення прибутку. Вкладення грошових засобів у фонди здійснюється авансом, тому поняття вкладених засобів адекватне поняттю авансованих засобів. До основних засобів належать також довготермінові фінансові вкладення в статутні фонди інших підприємств, в довгострокові цінні папери (акції, облігації). У сільському господарстві до основних за¬собів належить основне стадо [13, с. 98].
Оборотні засоби (оборотний капітал) поділяються на дві групи: засоби у виробництві та засоби у розрахунках.
У результаті розподілу праці продукти праці одних суб'єктів господарювання є предметами праці для інших. Тому з метою забезпечення неперервності виробництва та споживання товару необхідна наявність запасів предметів і продуктів праці на кожному підприємстві та на шляху від одного до іншого.
Запаси предметів праці — це речові елементи оборотних фондів. Вони складаються з двох частин: предметів праці, які ще не вступили в процес виробництва, але вже є у розпорядженні підприємства, і предметів праці, які знаходяться в процесі виробництва і в міру їх обробки перетворюються у готову продукцію. Утворення запасів предметів праці вимагає вкладання в них певних грошових засобів. Ці витрати суб'єкт господарювання здійснює авансом. Авансування грошових засобів для утворення кожної з цих частин здійснюється різними шляхами та в різний час. Для утворення першої частини оборотних фондів реалізовані у виробничих запасах грошові засоби авансуються одночасно з отриманням у розпорядження суб'єкта господарювання предметів праці. Друга часина оборотних фондів, реалізована у незавершеному виробництві, утворюється за рахунок повністю перенесеної на нього вартості предметів праці (сировини), частково перенесеної вартості основних фондів (амортизації) і частини доходу, створеного у виробничому процесі (заробітної плати, нарахувань на неї) [13, с. 99].
Оборотні виробничі фонди беруть тільки один раз участь у виробничому процесі, змінюючи при цьому свою натурально-речову форму. Їх вартість повністю переходить на створений продукт. При цьому одні предмети праці (паливо, електроенергія) повністю споживаються в процесі виробництва засобами праці і не входять до продукту праці. При цьому вони втрачають свою споживчу вартість. Інші предмети праці (сировина) речовинне входять у продукт праці і набувають у процесі виробництва таку споживчу форму, в якій вони надалі можуть бути використані. До речовинних елементів оборотних фондів належать також запаси малоцінних та швидкозношуваних предметів [13, с. 100].
Фонди обігу пов'язані з обслуговуванням процесу обігу товарів. Вони охоплюють дві відносно самостійні групи: готову продукцію, що знаходиться у процесі реалізації, і грошові засоби (в касі, в дорозі, на рахунках, у розрахунках). Фонди обігу не беруть участі в утворенні вартості, а є носіями вже створеної. Основне призначення фондів обігу — забезпечення ритмічного процесу обігу грошових засобів. Це, перш за все, та продукція і послуги підприємства, які відвантажені та надані, але розрахунок за які ще не здійснений. Це все те, що підприємство відпустило в борг, або, за фінансово-бухгалтерською термінологією, своїм дебеторам. Сюди належать і аванси, видані будь-кому, позики працівникам, короткотермінові фінансові вкладення, засоби в банку, в касі, видані у вигляді чекових книжок тощо.
До активів підприємства належать і збитки, які ще не покриті за рахунок прибутку, а є прямою втратою власного капіталу, або частини залучених засобів. Іншими словами, це значить, що частина капіталу вкладена у збитки.
Підводячи підсумок розгляду теоретичних аспектів фінансування діяльності підприємств, можна зробити висновок, що склад фінансових ресурсів, їхні обсяги залежать від виду та розміру підприємства, роду його діяльності, обсягів виробництва. При цьому обсяг фінансових ресурсів тісно пов'язаний з обсягом виробництва, ефективною роботою підприємства. Чим більше обсяг виробництва і вище ефективність роботи підприємства, тим більше обсяг власних фінансових ресурсів, і навпаки.
1.3. Контролінг фінансової діяльності підприємств
Поняття “контролінг” походить від англійського “to kontrol” , яке в економічному розумінні означає управління, спостереження, контроль. У теорії та практиці зустрічається чимало підходів до тлумачення контролінгу та його функцій. Вітчизняні економісти досить часто з контролінгом ототожнюють виключно внутрішній контроль, що здійснюється фінансовими службами підприємства, однак контролінг — це значно ширше поняття. Контролінг — це спеціальна система методів і інструментів , яка спрямована на функціональну підтримку менеджменту підприємства, що охоплює інформаційне забезпечення, планування, координацію, контроль і внутрішній консалтинг. Вважається, що контролінг — це система, орієнтована на майбутній розвиток підприємства. Основною його метою є орієнтація управлінського процесу на максимізацію прибутку й вартості капіталу при мінімізації ризику та збереженні ліквідності й платоспроможності підприємства [10, с. 56].
Відома декілька підходів до визначення місця контролінгу в організаційній структурі підприємства. Істотна різниця між ними проявляється у характері підпорядкованості служби контролінгу безпосередньо директору підприємства чи його заступнику. Враховуючи коло функцій і завдань, які виконує контролінг, відділ конролінгу має бути включений у структуру фінансово-економічних служб підприємства, які підпорядковуються заступнику директора з фінансів (чи з економічної роботи) (рис.1.1).
Із наведених функціональних завдань контролінгу випливає необхідність його впровадження на підприємствах, що перебувають у кризі. У даному разі його слід розглядати як елемент антикризисного управління. Діяльність служби контролінгу на підприємствах, що опинилися в кризі, повинна концентруватися на таких напрямах:
-впровадження і водночас підвищення ефективності функціонування системи раннього попередження та реагування з тим, щоб прискорити виявлення кризових явищ і забезпечити вжиття адекватних заходів для їх подолання;
-вироблення ефективної санаційної концепції та плану санації у тісному співробітництві із зовнішніми експертами;
-контроль за реалізацією плану санації та своєчасне виявлення відхилень, шансів із відповідною корекцією плану [10, с. 58].
Названі цілі досягаються в ході виконання службою контролінгу своїх функцій і в використання специфічних методів та інструментів.
Таким чином, функціями контролінгу є:
— формування інформаційних каналів та інформаційне забезпечення підприємства;
— координація планів і діяльності;
-стратегічне і оперативне планування;
-контроль, ревізія і аудит;
— методичне забезпечення і внутрішній консалтинг.
Стосовно виконуваних функцій розрізняють стратегічний та оперативний контролінги. Розглянемо спочатку інструменти і функції стратегічного контролінгу.
Одне з головних завдань стратегічного контролінгу — своєчасне виявлення стратегічних проблем підприємства. З цією метою суб'єкти господарювання повинні звертати особливу увагу на формування інформаційних каналів та інформаційне забезпечення підприємства. Інформація — основа проведення аналізу фінансово-господарської діяльності, оцінки ризиковості, планування, вироблення стратегії розвитку підприємства тощо. Оскільки недоліки в побудові системи інформаційного забезпечення можуть бути "рушієм" кризи, то в ході вироблення концепції антикризового управління підприємством значну увагу доцільно звертати на підвищення ефективності (або створення) інформаційного менеджменту. Як правило, функція забезпечення інформацією виконується на основі створення системи раннього попередження та реагування [10, с. 59].
Система раннього попередження та реагування (СРПР) — це особлива інформаційна система, яка сигналізує керівництву про потенційні ризики й шанси, які можуть насуватися на підприємство як із зовнішнього, так і з внутрішнього середовища. Першочерговим завданням системи раннього попередження є своєчасне виявлення кризи на підприємстві, тобто ситуації безпосередньої чи посередньої загрози його існуванню. З іншого боку, з допомогою вказаної системи виявляються додаткові шанси для суб'єкта господарювання [10, с. 59].
Процес створення системи раннього попередження складається з таких етапів:
— виокремлення сфер спостереження;
— визначення індикаторів раннього попередження, які можуть вказувати на розвиток того чи іншого негативного процесу;
— визначення цільових показників та інтервалів їх зміни в розрізі кожного індикатора;
— формулювання завдань для центрів обробки інформації (розробка висновків щодо впливу тієї чи іншої інформації на діяльність підприємства);
— формування інформаційних каналів: забезпечення інформаційного зв'язку між джерелами інформації та системою раннього реагування, між системою та її користувачами — керівниками усіх рівнів.
Одним із головних завдань СРПР є виявлення загрози банкрутства — прогнозування банкрутства, що полягає в своєчасній розробці контрзаходів, спрямованих на подолання в роботі підприємства негативних тенденцій. Коло осіб (інституцій), для котрих надзвичайно важливі результати прогнозування банкрутства є достатньо широким. Сюди можна віднести як менеджмент, наглядову раду, власників даного підприємства, так і його клієнтів, кредиторів, конкурентів, фінансові органи тощо. Існує думка, що прогнозування банкрутства (кризи) є не чим іншим, як оцінкою платоспроможності підприємства, тобто основний зміст його зводиться до прогнозування й оцінки можливих негативних сценаріїв розвитку підприємства, що можуть призвести до неплатоспроможності й втрати ліквідності даного підприємства, а отже, до неповернення кредитів і збитків для кредиторів. Існує чимало підходів до прогнозування фінансової неспроможності суб'єктів господарювання. Будь-яка методика оцінки кредитоспроможності за своєю суттю є одночасно методикою прогнозування банкрутства. У зарубіжній практиці досить поширеними є різноманітні моделі прогнозування банкрутства, найвідоміші з них — модель Альтмана та модель Спрінгейта [10, с. 60].
Дехто з економістів головне завдання контролінгу вбачає в координації різних функціональних систем на підприємстві, зокрема, окремих ланок системи управління. Необхідність функції координації випливає із розділення системи управління на складові: організацію, систему планування та контролю, інформаційну систему, систему управління персоналом, систему цілей, систему постачання й збуту тощо.
Особливого прояву функція координації набуває в процесі планування фінансово-господарської діяльності підприємства. Йдеться про необхідність:
— узгодження "дерева цілей" із наявними у підприємства ресурсами;
— узгодження довгострокових планів із визначеними цілями та стратегією, розвитку підприємства;
— приведення у відповідність оперативного планування з довгостроковими планами;
— координації окремих планів підприємства і зведення їх у єдиний план;
— координації функцій контролю й планування;
— координації системи забезпечення інформацією з інформаційними потребами підприємства, які виникають у ході аналізу й планування;
— узгодження організаційної структури підприємства з виробничими потребами.
Координація забезпечує організацію ефективнішого використання усіх видів ресурсів (фінансових, трудових, виробничих), якими володіє підприємство. Вимоги щодо координації окремих параметрів діяльності підприємства та його функціональних систем набувають особливої актуальності при розробці та реалізації плану санації підприємства [10, с. 61].
До сфери функціональних компетенцій контролінгу належить також стратегічне планування, основні завдання якого зводяться до:
— визначення стратегічних напрямів діяльності підприємства;
— формулювання стратегії розвитку;
— вичленування стратегічних факторів успіху;
— окреслення горизонтів планування.
Оскільки складовою системи антикризового управління є розробка стратегії оздоровлення, можна стверджувати, що необхідність запровадження контролінгу на підприємствах, які перебувають у кризовому стані, серед іншого, зумовлена потребою вироблення стратегії санації. Якщо криза на підприємстві є не надто глибокою, то їй можна протидіяти шляхом реалізації оперативних санаційних заходів у межах існуючої стратегії розвитку суб'єкта господарювання. Коли ж виробляється концепція фінансового оздоровлення підприємства, основою якої є стратегія санації, то йдеться про зміну загальної стратегії розвитку. Розрізняють чотири види стратегії санації підприємства при вирішенні конфлікту між підприємством та оточуючим середовищем: наступальна стратегія; стратегія делегування повноважень; стратегія компромісу й консенсусу; захисна стратегія [10, с. 61].
Як правило, санація підприємства пов'язана зі зміною структури окремих параметрів підприємства. Йдеться про зміну структури власного капіталу, капіталу взагалі, організаційної та технологічної структури.
Виходячи зі стратегічних цілей і довгострокових планів розвитку підприємства, розробляються оперативні плани. Основною формою оперативного планування є бюджетування. Оскільки план санації можна розглядати як систему бюджетів, розглянемо основні характерні ознаки бюджетування. До таких ознак можна віднести:
— короткостроковість;
— високий рівень конкретизації;
— внутрішню спрямованість;
— тісну інтеграцію з контролем та аналізом відхилень.
Бюджетування охоплює розробку операційного бюджету та оперативного фінансового плану. Операційне бюджетування доповнюється розробкою виробничої програми, плану реалізації, плану затрат тощо. Оперативне фінансове планування доповнюється складанням балансу надходжень і видатків, платіжного календаря, а також плануванням показників прибутків і збитків, і показників балансу підприємства.
Розрізняють при цьому такі основні методи бюджетування: традиційне бюджетування й нуль-базис-бюджетування (ZВВ). Основна відмінність ZВВ від традиційного планування полягає в тому, що останнє переважно зорієнтоване на показники діяльності й, зокрема, показники рівня витрат попередніх періодів (які можуть бути невиправдано завищеними). Базою для нуль-базис-бюджетування є так звана точка-нуль. Планові показники за цим методом розраховуються шляхом нового обчислення всіх норм і нормативів затрат, їх складу й структури. Головною метою ZВВ є визначення оптимального рівня валових витрат підприємства та визначення пріоритетних напрямів використання обмежених фінансових ресурсів. У межах ZВВ аналізуються усі статті затрат і за кожною з них визначаються можливості економії [10, с. 61].
До сфери функціональних обов'язків контролінгу належить також внутрішній аудит і внутрішній консалтинг. Виконання функції консультування здійснюється службами контролінгу в ході розробки методичного забезпечення діяльності окремих підрозділів підприємства, підготовки на замовлення керівництва висновків і рекомендацій щодо розв'язання тих чи інших проблем, з якими стикається підприємство в цілому або ж його структурні підрозділи. Консультаційні послуги можуть надаватися і під час проведення внутрішнього аудиту, у разі виявлення певних недоліків чи резервів.
Предметом внутрішнього аудиту є перевірка всіх комплексів завдань і підрозділів підприємства з метою визначення організаційно-правової відповідності їх діяльності. Внутрішній аудит — це незалежна експертна діяльність служби контролінгу підприємства з перевірки й оцінки адекватності та якості виконання обов'язків співробітниками. Головна увага внутрішнього аудиту зосереджена на аналізуванні інформаційної системи, включаючи систему бухгалтерського обліку і супутніх видів контролю, вивченні фінансової та операційної інформації, дослідженні економічності й у цілому ефективності операцій [10, с. 62].
Особлива практична цінність охарактеризованого функціонального інструментарію контролінгу проявляється при розробці та реалізації плану фінансового оздоровлення підприємства. Координація та контроль за якістю реалізації запланованих заходів визначають загальний успіх санації. Антикризовий менеджмент призначений своєчасно виявляти й використовувати нові санаційні резерви, а також приймати об'єктивні кваліфіковані рішення для подолання можливих перешкод у здійсненні оздоровчих заходів. На нашу думку, дієву допомогу тут може надати оперативний санаційний контролінг, основним завданням якого є ідентифікація оперативних результатів, аналіз відхилень і підготовка проектів рішень щодо використання виявлених резервів і подолання додаткових перешкод у процесі господарювання.
Розділ 2. Фінансово-економічна характеристика ВАТ «Молочник»
2.1. Організаційно-виробнича та економічна характеристика ВАТ «Молочник»
ВАТ „Молочник” — колишня відома маслосирбаза — була заснована в 1948 р. В своєму складі мала один холодильник для зберігання масла і матеріальні склади для забезпечення маслосирзаводів Житомирської області устаткуванням, запчастинами та допоміжними матеріалами. Холодильник був призначений для концентрації масла з усієї області і відвантаження за її межі вагонними партіями.
Починаючи з 1992 р. намітився спад виробництва. Це пояснювалось тим, що маслозаводи області почали самостійно реалізовувати продукцію.
На даний час відкрите акціонерне товариство „Молочник” функціонує на законних засадах і в своїй діяльності керується чинним законодавством та засновницькими документами.
Статут ВАТ „Молочник” затверджено регіональним відділенням ФДМУ по Житомирській області 25.07.1995 р. і зареєстровано Житомирським міськвиконкомом 02.08.1995 р.
ВАТ „Молочник” засновано шляхом перетворення підприємства Житомирської облмаслосирбази у відкрите акціонерне товариство відповідно до Указу Президента України „Про корпоратизацію державних підприємств” (15.06.1993 р.). Перший випуск простих іменних акцій зареєстровано Житомирським облфінвідділом 28.02.1996 р. в кількості 557200 шт. на суму 139300 грн., номінальною вартістю 0,25 грн. кожна. Статутний фонд сформовано на 01.01.2003 в сумі 139300 грн.
Основними видами діяльності є:
— виробництво молочної продукції, товарі в народного вжитку і виробничо-технічного призначення та їх реалізація;
— посередницькі послуги;
— благодійна діяльність.
Основними видами продукції товариства є плавлені і тверді сири, а також масло.
Сир вироблений ВАТ „Молочник” на міжнародній виставці „Молоко-2000” в м. Києві отримав золоті медалі та дипломи якості.
На зборах акціонерів ВАТ «Молочник» 26.11.1999 р. була затверджена організаційна структура підприємства (рис. 2.1.)
Організаційна структура управління ВАТ "Молочник" являє собою склад, взаємозв'язки та супідрядність організаційних одиниць і ланок, які виконують функції управління підприємством. Підприємство самостійно визначає структуру управління, встановлює штати.
Правління є виконавчим органом підприємства, що здійснює повсякденне управління його справами в межах повноважень, наданих Зборами акціонерів. Роботу Правління контролює Спостережна рада. Голова правління повністю відповідає за управління поточною діяльністю підприємства, йому безпосередньо підпорядковані: начальник відділу забезпечення, головний бухгалтер, головний інженер, начальники відділу збуту, планово-економічного відділу, відділу кадрів та інженер з охорони праці.
Головний інженер — перший заступник керівника підприємства, який здійснює технічну політику підприємства. Він керує роботою основних підрозділів підприємства: бригади по будівництву, службою головного механіка, транспортною ділянкою та іншими виробничими підрозділами.
Керівник планово-економічного відділу здійснює річне та квартальне планування, доводить до виробничих ділянок планові завдання, веде статистичний облік.
Інженер з охорони праці займається нормуванням, тарифікацією і оплатою праці, контролює дотримання техніки безпеки праці.
Керівник відділу кадрів здійснює набір і підготовку робітників, оформлює звільнення працівників з підприємства.
У функції головного бухгалтера входить облік матеріальних та грошових цінностей, розрахунок заробітної плати, облік виробництва і результатів діяльності, складання бухгалтерської звітності, контролює законність всіх операцій.
Відділ маркетингу складається з однієї людини — маркетолога. Маркетолог вивчає попит, аналізує збут продукції і є відповідальним за організацію рекламних заходів.
Трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю працею беруть участь в його діяльності на основі контракту, що регулює трудові відносини працівників з підприємством.
Середньоспискова чисельність працівників у 2006 році складала 114 чоловік. Серед загальної чисельності працюючих 40 чоловік мають вищу освіту.
У 1996 році на підприємстві був укладений колективний договір, який регулює виробничі, трудові і економічні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства, питання охорони праці, соціального розвитку.
Оплата праці на підприємстві проводиться з урахуванням тарифних ставок і посадових окладів, що передбачені галузевою тарифною угодою. На підприємстві діє відрядно-прогресивна оплата праці. Для кожної категорії працівників на підприємстві існують норми виробітку. Вони становлять 150% від планових. Так, норма виробітку по плавленим сирам становить 80 кг, по твердим сирам – 30 кг. Якщо працівники виконують ці норми виробітку, то заробітна плата нараховується за 4-ма тарифними ставками. Якщо норми для виробітку виконані до 100-150%, то заробітна плата нараховується за 2-ма тарифними ставками. Якщо норми виробітку виконані до 100%, то робітник отримує тільки одну тарифну ставку.
Для аналізу основних показників, які характеризують діяльність підприємства в 2004-2006 рр. доцільно скласти таблицю
За 2006 рік випущено валової продукції (в оптових цінах) на 1786,6 тис. грн., що 355,3 тис.грн. більше обсягу 2005 р. і на 441,5 тис. грн. більше обсягу 2004 року. Разом з тим в 2006 р. порівнянно з 2004 р. збільшилось незавершене виробництво на 16,8 тис. грн. Реалізовано продукції на 957,0 тис. грн., що на 51,5% більше реалізації 2004 року і на 24 % більше реалізації 2005 року.
Від усієї господарської діяльності в 2006 році підприємство отримало збитків на суму 84 тис. грн. Якщо порівняти цей результат з результатами минулих років, то можна судити про погіршення фінансового стану підприємства, а саме про збитковість виробництва. Все це свідчить про неконкурентоспроможність продукції підприємства, що пов'язано з великими матеріальними витратами на її виробництво, а також про незадовільну роботу відділів збуту та маркетингу.
Собівартість реалізованої продукції в 2006 р. порівняно з 2004 р. збільшилась на 258 тис. грн. (30,2%). Як стверджують спеціалісти підприємства, якість продукції, що виготовляється, досить висока, але через велику ціну (яка обумовлена високим рівнем собівартості продукції) продукція підприємства не користується попитом серед населення.
Аналіз ефективності використання основних фондів підприємства здійснено в табл. 2.2.
Середньорічна вартість основних засобів 2004-2006 рр. зменшилась, причиною є поступове зношення основних фондів підприємства.
Про негативний стан свідчить високий рівень фондомісткості. Хоча й на кінець звітного періоду вона знизилась, відбулось це головним чином за рахунок збільшення випуску продукції. Підприємству доцільно було б продати частину з основних засобів, оскільки вони вже застарілі, та на отримані кошти закупити нове, більш досконале обладнання.
Показники фондовіддачі менші нормативу, що рекомендується спеціалістами (в межах 3,0). Тобто на одиницю фондів припадає менше одиниць продукції (в 2004 – 2006 рр. відповідно 0,31, 0,33 та 0,42).
В 2006 році в порівнянні з відповідним періодом 2004 року чисельність всього персоналу становила 91,3%, а фонд оплати праці збільшився на 72 тис. грн. (40,7%). Через нестачу коштів у підприємства та відсутність замовлень воно було змушено в 2004 – 2006 рр. звільнити 18 працівників.
Таким чином, результати аналізу основних показників діяльності підприємства за 2004-2006 рр. свідчать про незадовільне становище підприємства. Це обумовлено, перш за все, моральним застарінням основних засобів, недостатнім забезпеченням виробництва власними обіговими коштами, неконкурентоспроможністю продукції внаслідок високої собівартості, заборгованістю підприємства перед постачальниками та бюджетом.
Зараз діяльність підприємства орієнтована на розширення зв'язків із зарубіжними партнерами, що дасть змогу за рахунок надходження валютних коштів поліпшити і стабілізувати фінансовий стан підприємства.
2.2. Аналіз фінансового стану ВАТ «Молочник»
Збільшення залучених коштів на підприємство відбулося за рахунок збільшення кредиторської заборгованості за всіма статтями, крім зобов'язань за отримані аванси, які в 2006 р. зменшились на 5,2 тис. грн.
В структурі власних коштів найбільшу питому вагу мають додатковий капітал та цільове фінансування. Частка додаткового капіталу у власному капіталі за звітній період зросла на 12,9 тис. грн., або на 0,33%, а частка цільового фінансування зменшилась на 15,3 тис. грн. (15,94%). Розмір статутного фонду не змінився і становив 56,4 тис. грн.
Велике значення мають власні обігові кошти підприємства, величина яких обчислюється як різниця між власним капіталом та необоротними активами і показує , яка частка із загальної суми власних коштів підприємства спрямовується на покриття обігових коштів:
— в 2004 р. : 4143,2 – 3562,2 = 581,0 тис. грн.;
— в 2005 р. : 4123,7 – 3428,6 = 695,1 тис.грн..
— в 2006 р.: 4056,8 – 3388,7 = 668,1 тис. грн.
Тобто за 2004-2006 рр. сума власних обігових коштів зросла з 581,0 тис. грн. до 668,1 тис. грн., тобто на 87,1 тис. грн.
Короткострокові кредити підприємство не залучало. Це пояснюється досить високою обліковою ставкою НБУ та жорсткими умовами кредитування. Більшу частину обсягу кредиторської заборгованості складає заборгованість перед постачальниками, яка являє собою комерційний кредит, по якому не потрібне забезпечення та який майже безкоштовний. Зростання обсягу даної заборгованості в звітному році свідчить про фінансові ускладнення на підприємстві. Про це свідчить і зростання заборгованості робітникам по оплаті праці на 35,1 тис. грн. (110,03%). За досліджуваний період збільшилась заборгованість по розрахунках з бюджетом на 18,8 тис. грн. (67,14%), по страхуванню – на 6,1 тис. грн. (26,75%), по позабюджетних платежах – на 11,4 тис. грн. (600,00%), інша заборгованість – на 63,8 тис. грн. (4557,14%).
Аналіз активів підприємства дозволяє надати загальну оцінку змін всього його майна. Оцінка сукупних активів, в свою чергу, дозволяє зробити висновок про те, в які активи вкладені знову залучені фінансові ресурси або які активи зменшились за рахунок зменшення фінансових ресурсів, чи навпаки.
Загальна вартість майна підприємства збільшилась на 110,9 тис. грн. або на 2,59%. В складі майна частка необоротних активів зменшилась на 173,5 тис. грн. (4,87%). Це спричинено зменшенням частки основних засобів – на 173,5 тис. грн.
Оборотні ж активи за останні три роки збільшились на 284,4 тис. грн. (39,77%). Але не слід розглядати це збільшення як позитивну тенденцію, оскільки воно відбулось головним чином за рахунок збільшення залишків готової продукції (на 149,4 тис. грн.) і значного збільшення дебіторської заборгованості за товари (на 139,4 тис. грн.). Це свідчить про те, що продукція підприємства не користується попитом. Причиною цього є висока собівартість продукції. Тому слід переглянути цінову політику підприємства та доцільність надання знижок для негайної оплати.
Виробничі запаси зменшились на 2,4 тис. грн. (1,10%), але все рівно становлять значну суму – 215,8 тис. грн. Варто подумати про продаж частини виробничих запасів задля збільшення грошових коштів, тим паче, що грошові кошти та їх еквіваленти за досліджуваний період зменшились на 0,5 тис. грн. і на кінець 2006 р. взагалі були відсутні. Також, аналізуючи дану таблицю, слід звернути увагу на збільшення сум дебіторської заборгованості за товари (на 139,4 тис. грн.), по розрахунках з бюджетом (на 3,7 тис. грн.), по внутрішніх розрахунках (на 2,9 тис. грн.) та іншої поточної дебіторської заборгованості (на 6,5 тис. грн.). Дані зміни свідчать про погіршення розрахункової дисципліни в бік зниження платоспроможності. Підприємство може скоротити відвантаження продукції, тоді рахунки дебіторів зменшаться. Наявність заборгованості дебіторів спричиняє фінансові труднощі, оскільки підприємство відчуває недолік фінансових ресурсів для здійснення фінансово-господарської діяльності, виплати заробітної плати та ін.
Розподіл коштів між основним та оборотним капіталом в 2004р. складає відповідно 83,28%, та 16,72%., в 2005 р.: 82,05% і 17,95%, а в 2006 р.: 77,22% і 22,78%. Отже, на кінець 2006 р. основний капітал зменшився на 173,5 тис. грн. (4,87%), а приріст оборотного склав 284,4 тис. грн. (39,77%). Тобто трапився перерозподіл коштів в бік зниження менш мобільної їх частини – основних коштів. Основний капітал повністю покривається власними джерелами. Перевищення суми власних джерел над сумою їх використання на покриття основного капіталу спрямовується на формування оборотного капіталу. За рахунок даних джерел покривалось 81,24% поточних активів (загальної суми оборотного капіталу) в 2004 р. і 66,84% – в 2006 р.. Такий стан склався, в основному, за рахунок випередження темпів росту загальної суми оборотного капіталу.
Частка кредиторської заборгованості в формуванні оборотного капіталу складала:
— 2004 р.: (134,2 : 715,2) × 100 = 18,76%;
— 2005 р.: (313,3 : 795,8) х 100 = 39,37%;
— 2006 р.: (331,5 : 999,6) × 100 = 33,16%.
Отже, беручи до уваги проведений аналіз можна стверджувати, що структура фінансових ресурсів підприємства за останні роки була задовільною (це пов'язано з перевищенням власного капіталу в структурі пасивів), незважаючи на наявність значної дебіторської заборгованості, яка пов'язана з традиційними труднощами збуту продукції в нашій економіці.
Оцінку фінансового стану підприємства слід розпочати з аналізу платоспроможності і ліквідності підприємства.
Аналіз отриманих даних свідчить про недостатню ліквідність балансу. Наприклад, наявні грошові кошти в декілька разів менше термінових зобов'язань. Це означає, що підприємство, якщо всі кредитори водночас пред'являть вимогу погасити заборгованість, буде не в змозі розрахуватися в повному обсязі, та в кінцевому підсумку буде вимушене користуватися для цих цілей іншим джерелом (менш ліквідним – дебіторською заборгованістю). В даному випадку це був би найбільш ймовірний вихід, тому що кредитів підприємство не залучає (ні довгострокових, ні короткострокових). Хоча підприємство в цілому, можна сказати, забезпечене оборотними коштами, але всі вони мобілізовані в дебіторську заборгованість і в активи, які повільно реалізуються.
Але аналізу тільки ліквідних активів підприємства не достатньо для визначення ступеню його ліквідності, тому розрахуємо коефіцієнти ліквідності.
Згідно таблиці 2.4 можна зробити висновки про не досить високий рівень ліквідності підприємства за період, що аналізується. Це, звичайно, свідчить про нестабільне фінансове становище підприємства протягом даного періоду.
Згідно отриманим даним, коефіцієнт абсолютної ліквідності в 2000 і 2005 роках є дуже низький. Його значення свідчить про те, що тільки 0,4% короткострокової заборгованості підприємство могло погасити негайно. В 2006 р. значення даного коефіцієнту дорівнює нулю, оскільки в підприємства були відсутні грошові кошти.
Коефіцієнт миттєвої ліквідності теж має низьке значення, яке в декілька разів нижче оптимального. В 2006 р. цей показник трохи збільшився і становив 0,49. Це зумовлено збільшенням дебіторської заборгованості. А оскільки даний коефіцієнт має вирішальне значення для банків, так як характеризує ступінь надійності підприємства при поверненні кредитів, тенденція до збільшення свідчить на користь підприємству.
Отже, як бачимо, показники абсолютної і миттєвої ліквідності набагато нижчі нормативних значень. Це викликано перевищенням темпів росту поточної заборгованості над темпами росту ліквідних коштів підприємства.
Високими лишаються тільки показники загальної ліквідності. Але вони також мають тенденцію до зменшення. На жаль, високі показники загальної ліквідності свідчать не про стабільний фінансовий стан підприємства і про ефективність його діяльності, а про наявність у підприємства понаднормативних виробничих запасів, що не є позитивною рисою при аналізі фінансового стану підприємства.
Далі слід проаналізувати показники платоспроможності підприємства (табл. 2.5.).
Загальний коефіцієнт покриття підприємства протягом всього періоду, що аналізується, залишався досить високим і відповідав нормативному значенню (навіть перевищував його). Тобто в 2004 р. на кожну гривню короткострокових зобов'язань припадало 5,33 гривні поточних активів; в 2005 – 2,54 , а в 2006 р. – 3,02 гривні.
Відбувається також значне перевищення обсягу кредиторської заборгованості над обсягом дебіторської. Але слід відмітити тенденцію цього показника до зниження. Так, на кінець 2006 р. він зменшився на 86,10%. Високе перевищення кредиторської заборгованості над дебіторською свідчить про проблеми при реалізації продукції і розрахунках з постачальниками.
Таким чином, не можна стверджувати про ліквідність і платоспроможність молокопереробного підприємства. Через брак ліквідних коштів підприємство не здатне покрити короткострокових зобов'язань. Більшість коштів підприємства мобілізовані в виробничі запаси і затрати, які є важкореалізованими активами і не можуть забезпечити високу платоспроможність підприємства.
Причинами нестачі ліквідних оборотних засобів є збитковість діяльності підприємства, що веде до нестачі власних джерел для самофінансування, а також відволікання коштів у дебіторську заборгованість.
Наступним важливим показником, що характеризує фінансову стійкість підприємства, є показник автономії, який показує наскільки підприємство незалежне від позикового капіталу.
Частка власних коштів у загальній сумі джерел коштів досить висока і в 2004-2006 рр. становила відповідно 0,969 і 0,929. А на кінець 2006 року трапилось зниження коефіцієнту на 4,64%.
Взагалі отримані дані свідчать про високу ступінь незалежності підприємства від зовнішнього фінансування.
Наступними показниками, які заслуговують на увагу з погляду фінансового аналізу є коефіцієнт фінансової стійкості та коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів.
Показник фінансової стійкості підприємства відповідає нормативному значенню, навіть в кілька разів перевищує його. Різке зниження даного коефіцієнту в кінці 2006 р. обумовлено підвищенням обсягу позикових коштів майже в 2,5 рази.
Згідно даних таблиці 2.6. на кожну гривню вкладених в активи підприємства власних коштів в 2004 р. припадало 3 коп. позикових коштів, в 2005 р. – 7,6 коп., а в 2006 р. – 8 коп. Тобто підвищився рівень фінансової залежності підприємства від позикових коштів.
З метою визначення рівня фінансової стійкості підприємства оцінимо також показники, які характеризують забезпеченість запасів і затрат відповідними джерелами їх фінансування.
Як видно з даних таблиці 2.7., на підприємстві в 2004 і 2006 роках спостерігалася нестача коштів для формування запасів і затрат. Це спричинено недостатнім обсягом власних обігових коштів та повною відсутністю в підприємства довгострокових кредитів. Протягом 2005 року загальна нестача джерел фінансування скоротилася з 82,8 тис. грн. до надлишку в розмірі 107,5 тис., а в 2006 р. знову відчувалась нестача джерел формування оборотних коштів в розмірі 60,8 тис.грн. Дане скорочення спричинене, значною мірою, збільшенням кредиторської заборгованості. У випадку одночасної вимоги погашення боргу з боку кредиторів підприємство опиниться в дуже скрутному становищі.
Ділова активність підприємтсва характеризується абсолютними і відносними результативними показниками використання ресурсів та обсягами господарської діяльності (табл.2.8.).
Дані табл. 2.8. показують, що в 2006 р. обсяг продажу збільшився порівняно з 2004 р. на 325,2 тис.грн, або на 51,5%. Собівартість реалізованої продукції збільшилась на 258 тис.грн, або на 30,3%. Проте внаслідок того, що собівартість перевищує виручку від реалізації підприємство в 2004 і 2006 р. було збитковим. В 2005 р. було одержано прибуток в розмірі 81,4 тис.грн.
Узагальнюючими показниками ділової активності є оборотність майна. Коефіцієнт оборотності оборотних активів на підприємстві зріс, проте оборотні активи здійснюють менше одного обороту за рік, що є оцінюється негативно. Оборотність оборотних активів уповільнилась порівняно з 2004 р. на 32 дні, це означає, що в 2006 р. стало необхідним додаткове залучення коштів в оборот. Тривалість оборотів коштів в розрахунках також зросла, що оцінюється негативно і засвідчує несвоєчасність погашення дебіторської заборгованості підприємства. Тривалість обороту запасів зменшилась на 88 днів, проте як свідчать розраховані показники залишки запасів на підприємстві надлишкові.
Тривалість погашення кредиторської заборгованості набагато перевищує тривалість погашення дебіторської заборгованості, це свідчить про те, що підприємство активно використовує позикові кошти. Перевищення кредиторської заборгованості над дебіторською свідчить про проблеми при реалізації продукції і розрахунках з постачальниками.
Тривалість операційного і фінансового циклу є занадто високими для підприємства молокопереробної галузі, час від оплати рахунків за сировину до отримання коштів від покупців продукції в 2004 р. становив 336 днів, в 2005 р. – 228 днів, в 2006 р. – 255 днів.
Таким чином, ВАТ „Молочник” має нестійке фінансове становище. З одного боку, підприємство має достатньо високу частку власних коштів в загальній сумі джерел їх формування і досить високий рівень незалежності від зовнішнього фінансування, але з другого боку, цих коштів не вистачає для того, щоб забезпечити ними виробничі запаси і затрати підприємства. Причина збитковості підприємства в високій собівартості продукції, внаслідок чого продукція стає неконкурентоспроможною за ціною і обсяги реалізації зменшуються.
Розділ 3. Напрямки покращання фінансового стану ВАТ «Молочник»
3.1. Контроль прибутковості ВАТ «Молочник»
Продукція ВАТ „Молочник” відрізняються досить високою якістю. Проблема збиткової діяльності підприємства в дуже високій собівартості. Це пов'язано з високими цінами на ресурси, що закуповуються для виробництва даної продукції. Витрати на виробництво продукції в 2006 р. збільшились порівняно з 2004 р. на 424,2 тис.грн., або на 32,6%, а порівняно з 2005 р. — на 749,6 тис.грн., або на 76,8%. Збільшення витрат відбулось за всіма статтями, а особливо по матеріальним витратам. Інші операційні витрати підприємства в 2006 р. зменшились.
Змінилась і структура витрат: збільшилась доля матеріальних витрат, витрат оплату праці, на соціальні заходи , а частка амортизації та інших операційних витрат зменшилась.
Тому найголовніша задача для даного підприємства – управління прибутком через зниження собівартості виробництва.
Для ефективного управління прибутком слід починати з управління витратами. Управління витратами — це:
— усвідомлення того, де, коли і в яких обсягах витрачаються ресурси підприємства;
— прогноз того, де, для чого і в яких обсягах необхідно залучати додаткові фінансові ресурси;
— вміння забезпечити максимально високий рівень віддачі від використання ресурсів.
Управління витратами — це вміння економити ресурси і максимізувати віддачу від них.
Переваги ефективного управління витратами є наступними:
1) виробництво конкурентноздатної продукції за рахунок більш низьких витрат і, відповідно, цін;
2) наявність якісної і реальної інформації про собівартість окремих видів продукції та їх позиції на ринку порівняно з продуктами інших виробників;
3) можливість застосування гнучкого ціноутворення;
4) надання об'єктивних даних для складання бюджету підприємства;
5) можливість оцінки діяльності кожного підрозділу підприємства з фінансової точки зору;
6) прийняття обґрунтованих і ефективних управлінських рішень.
Основними шляхами зниження витрат є економія всіх видів ресурсів, що споживаються у виробництві: трудових та матеріальних. Так, значну долю в структурі витрат виробництва займає оплата праці. Тому актуальною є задача зниження трудомісткості продукції, що виготовляється, зростання продуктивності праці, скорочення чисельності персоналу.
Зниження трудомісткості продукції, збільшення продуктивності праці можна досягнути різними шляхами. Найбільш важливі з них – механізація та автоматизація виробництва, розробка та застосування прогресивних, високопродуктивних технологій, заміна та модернізація застарілого обладнання. На даному підприємстві дуже багато застарілого обладнання, яке можна продати без будь-якої шкоди для виробництва. Отримані кошти можна вкласти в нове, ресурсозберігаюче обладнання, яке підвищить фондовіддачу.
Матеріальні ресурси займають 72,88% в структурі витрат на виробництво продукції. Звідси, зрозуміло значення економії цих ресурсів, раціонального їх використання. І знову на перший план тут виступає застосування ресурсозберігаючих технологічних процесів. Важливим є підвищення вимог та застосування вхідного контролю за якістю сировини та матеріалів, які надходить від постачальників — місцевих сільськогосподарських підприємств.
Скорочення витрат по амортизації основних виробничих фондів можна досягнути шляхом кращого використання цих фондів, максимізації їх завантаження, а також списання з балансу непрацюючого, морально застарілого обладнання.
Розподілимо витрати підприємства на постійні і змінні. При аналітичних розрахунках необхідно розрізняти перші витрати від других за допомогою проміжного результату діяльності підприємства. Цю величину називають валовою маржею. Головною метою підприємства має бути максимізація валової маржі, оскільки саме вона є межею покриття постійних витрат і формування прибутку.
Операційний аналіз дозволить розрахувати таку суму або кількість продаж, при яких надходження дорівнює витрачанню
Запас фінансової міцності показує, як виручка від реалізації віддаляється від межі рентабельності. Розрахунок показників по видам продукції наводиться в таблиці 3.1.
Як видно з табл. 3.1., в 2006 р. змінні витрати підприємства перевищують виручку від реалізації на 524,7 тис.грн., що є головною причиною збиткової діяльності підприємства. Тому запас фінансової міцності і сила впливу операційного важеля не розраховуються.
Шляхом розрахунку можливих змін витрат і ціни складено план на 2007 р. На основі моделювання різних варіантів змін витрат і ціни визначено, що ціна на продукцію підприємства має бути підвищена на 60%, а витрати на виробництво знижені на 20%. Управління прибутком має базуватись на врахуванні комерційних ризиків: зменшення обсягу продажу внаслідок підвищення ціни, зростання цін на матеріальні і енергетичні ресурси і т.д. Будь-яке зниження виручка завжди викличе зменшення прибутку і підприємство може отримати збиток. Сила впливу операційного важеля показує на скільки відсотків зміниться прибуток при змінні виручки на 1%.
Сила впливу операційного важеля: валова маржа/прибуток = 345,81/101,55 = 3,41. Це означає, що при скороченні виручки на 10% прибуток знизиться на 34,1% (10*3,41).
Таким чином, потрібно постійно контролювати запас фінансової міцності підприємства, знаходити шляхи зменшення витрат, проводити гнучку цінову політику, що сприятиме збільшенню обсягу реалізації продукції. Як тільки підприємство досягне межі рентабельності (1081,6 тис.грн), можна використовувати систему знижок, інші заходи по стимулюванню збуту.
3.2. Контроль обігових коштів ВАТ «Молочник»
Умовою життєздатності підприємства та основою його розвитку є його фінансова стійкість. Як переконує проведене дослідження, це комплексне поняття, яке перебуває під впливом різноманітних фінансово-економічних факторів, які необхідно враховувати керівництву підприємства. Стабільність фінансово-господарської діяльності підприємства у ВАТ „Молочник” може бути забезпечена тільки за умови постійної реалізації та одержання виручки, достатньої за обсягом, щоб виконати свої зобов”язання. Водночас для розвитку підприємства необхідно, щоб після здійснення всіх розрахунків і зобов”язань у нього залишався такий розмір прибутку, який би дав змогу розвивати виробництво й виводити його на конкурентоздатний рівень. Загальна стійкість підприємства передбачає насамперед такий рух його грошових потоків, який забезпечив би постійне перевищення доходів над витратами. А на досліджуваному підприємстві господарські операції приносять великий збиток, що зменшує прибутковість підприємства.
Стратегія управління фінансовою стійкістю ВАТ „Молочник” повинна спрямовуватись на :
— якість управління оптимальним складом і структурою поточних активів: зменшення частки дебіторської заборгованості шляхом встановлення штрафів у розмірі 0,25-0,5% за кожний день прострочення платежу покупцями;
— правильний вибір стратегії і тактики управління структурою власних фінансових ресурсів: підприємство має значний нерозподілений прибуток, по-суті не використовується наявне джерело фінансування інвестиційних проектів;
— заходи щодо управління коштами, що додатково мобілізуються на ринку позичкових капіталів. Тут стратегія повинна бути направлена на усунення фінансового ризику нездатності підприємства своєчасно і в повному обсязі розплатитися зі своїми кредиторами.
Щодо джерел отримання грошових коштів, то до них відносяться:
1. Реалізація продукції з негайною оплатою.
2. Отримання дебіторської заборгованості.
3. Продаж резервних грошових активів.
4. Продаж матеріальних і нематеріальних активів (зайвих запасів).
5. Отримання банківських кредитів.
6. Залучення інвестицій, приватного капіталу та інших внесків.
Перші чотири шляхи більш доцільні, тому що не приводять до збільшення валюти балансу. В цих випадках грошові кошти формуються шляхом реструктуризації активів. Два останніх – можуть використовуватись для підтримки поточної платоспроможності в крайніх випадках, тому що вони приводять до відволікання залучених фінансових ресурсів від цільового використання.
Щодо управління дебіторською заборгованістю, то найбільш ефективними будуть такі шляхи:
1) визначення термінів прострочених залишків на рахунках дебіторів і порівняння цих термінів із середніми показниками в галузі, показниками конкурентів і даними минулих років;
2) періодичний перегляд граничної суми кредиту, виходячи з реального фінансового становища клієнтів;
3) якщо виникають проблеми з одержанням грошей, то необхідно вимагати заставу на суму, не меншу, ніж сума на рахунку дебітора;
4) використання арбітражних судів для стягнення боргів при наявності порук чи гарантій;
5) продаж рахунків дебіторів факторинговій компанії чи банку, що надає факторингові послуги, якщо це вигідно;
6) при продажу великої товарної партії негайне виставлення рахунку покупцю;
7) використання циклічної виписки рахунків для підтримання одноманітності операцій;
8) відправлення поштою рахунків покупцям за декілька днів до настання терміну платежу;
9) страхування кредитів для захисту від значних збитків за безнадійними боргами;
10) обминання дебіторів з високим ризиком, наприклад, якщо покупці переживають істотні фінансові труднощі.
Слід приділити значну увагу збуту продукції за готівку. Цьому має сприяти правильна маркетингова політика (пошук нових, більш платоспроможних споживачів продукції, нових ринків, розширення збутової мережі тощо). Треба розробити гнучку систему знижок та кредитування для оптових покупців, вивчити ефективність організації та проведення сезонних розпродаж зі знижками в ціні. Ці всі заходи будуть закладом підвищення виручки, а також прибутку, що, в свою чергу, дозволить підвищити рентабельність капіталу.
Так, щоб оптимізувати значення коефіцієнту абсолютної ліквідності з тією ж сумою короткострокової заборгованості, треба мати 26,84 тис. грн. в готівці або короткострокових фінансових вкладеннях або суму поточної заборгованості 2,5 тис. грн., що є нереальним шляхом, оскільки у підприємства не буде вистачати коштів для здійснення поточної діяльності. Тобто вихід з цієї ситуації – удосконалення виробництва та розширення збутової мережі, з метою нарощення обсягів реалізації та надходження коштів на поточний рахунок.
Фінансові труднощі на підприємстві викликає зростаюча дебіторська заборгованість. За темпами динаміки чистий дохід підприємства зріс на 51,5 %, а поточна дебіторська заборгованість — в 17,7 раз.
Сума дебіторської заборгованості та запасів підприємства покриває суму оборотних активів у нормативному значенні. Якщо провести правильну політику по управлінню дебіторською заборгованістю, то необхідну суму можна отримати з неї, а частину дебіторської заборгованості спрямувати на покриття кредиторської. Але для цього потрібно вибрати найбільш доцільні строки платежів та форми розрахунків із споживачами (попередня оплата, оплата по факту відвантаження продукції). Доцільною, в даному випадку, є оплата по факту відвантаження продукції покупцям, а також надання знижок споживачам за умови попередньої оплати (для стимулювання надходження грошових коштів) [8, с.93].
Для поповнення власного капіталу треба, перш за все, оцінити вартість його залучення з різних джерел. До того, як звертатись до зовнішніх джерел формування власного капіталу, повинні бути реалізовані всі можливості його формування за рахунок внутрішніх джерел. А основні внутрішні джерела — прибуток та спеціальні фонди.
Але якщо сума власного капіталу із внутрішніх джерел є недостатньою, треба звертатись до зовнішніх джерел залучення. Це вимагає необхідність розробки емісійної політики підприємства. Основною метою цієї політики є залучення на фондовому ринку необхідного обсягу фінансових коштів в мінімально можливі строки і за мінімальну плату.
Процес управління вартістю залученого капіталу за рахунок зовнішніх джерел характеризуються високим рівнем складності і потребує відповідної кваліфікації виконавців.
Не слід також нехтувати позиковим капіталом. В розвинутих країнах за питомою вагою у складі залучених джерел фінансування значне місце займають саме банківські кредити та кредиторська заборгованість, в тому числі комерційний і товарний кредити. Необхідність кредиту як джерела поповнення фінансових ресурсів підприємства визначається характером кругообігу основних і оборотних активів. Як джерело фінансування, позиковий капітал теж має свої особливості:
1) відносна простота формування базових показників оцінки вартості. Це вартість обслуговування боргу в формі процентів за кредит;
2) виплати по обслуговуванню боргу відносяться на собівартість, що зменшує розмір оподатковуваної бази підприємства, тобто розмір вартості позикового капіталу зменшується на ставку податку на прибуток;
3) вартість залучення позикового капіталу має високу ступінь зв'язку з рівнем кредитоздатності підприємства, оціненого кредитором. Чим віще кредитоздатність підприємства по оцінці кредитора, тим нижче вартість залученого позикового капіталу;
4) залучення позикового капіталу пов'язано із зворотним грошовим потоком по обслуговуванню боргу та по погашенню зобов'язань по основній сумі боргу.
Вартість внутрішньої кредиторської заборгованості при визначенні вартості капіталу враховується по нульовій ставці, тому що це, фактично, безплатне фінансування підприємства. Але не можна збільшувати суму капіталу за рахунок цього джерела, бо якщо кошти затримуються на тривалий час в обігу і своєчасно не повертаються, це може стати причиною простроченої кредиторської заборгованості, що в кінці призведе до сплати штрафів, санкцій та погіршення фінансового стану.
Щодо позикового капіталу, то у підприємства при існуючій структурі коштів і низькій рентабельності активів у порівнянні з процентними ставками за кредит є дуже незначні можливості по його залученню. Треба в першу чергу вирішувати збутові проблеми і підвищувати кредитоспроможність підприємства[8, с.95].
Висновки та пропозиції
Фінансова діяльність — це система використання різних форм і методів для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення поставлених ними цілей, тобто це практична фінансова робота.
Фінансова діяльність має бути спрямована на вирішення наступних основних завдань:
— фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської та інвестиційної діяльності;
— пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;
— виконання фінансових зобов’язань перед господарюючими суб’єктами, бюджетом, банками;
— мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фінансування виробничого та соціального розвитку, збільшення власного капіталу;
— контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням фінансових ресурсів.
ВАТ „Молочник” має недостатню фінансову стійкість. Про це свідчить ряд показників. Зокрема, коефіцієнт абсолютної ліквідності вказує на те, що підприємство в змозі негайно погасити лише 0,4% поточної заборгованості. Значення коефіцієнту миттєвої ліквідності також має низьке значення, вдвічі менше нормативного. Лише значення коефіцієнту загальної ліквідності знаходиться в межах норми, навіть перевищує її. Але ж високі показники загальної ліквідності свідчать не про стабільний фінансовий стан підприємства і про ефективність його діяльності, а про наявність у нього понаднормативних виробничих запасів.
Загальний коефіцієнт покриття свідчить, що на кожну гривню короткострокових зобов'язань припадає 5,33 грн. поточних активів на початок року та 3,02 грн. – на кінець року. Коефіцієнт автономії має велике значення, оскільки засвідчує високу ступінь незалежності підприємства від зовнішнього фінансування. ВАТ „Молочник” має значний запас фінансової стійкості – про це свідчить коефіцієнт фінансової стійкості. Згідно коефіцієнту співвідношення власних та позикових коштів на кожну гривню власних коштів припадало 3 коп. позикових (на початок звітного періоду) та 8 коп. – на кінець періоду.
Незважаючи на те, що підприємство має добрі результати по деяких показниках, воно знаходиться в нестійкому фінансовому стані через нестачу грошових коштів. Великі обсяги готової продукції на складі свідчать про те, що дана продукція не дуже користується попитом через високу ціну, яка, в свою чергу, обумовлена великою собівартістю.
Оскільки на ВАТ „Молочник” існує дві великі проблеми – проблема збуту та оптимізації дебіторської заборгованості, на них потрібно звернути особливу увагу. Проблему збуту можна вирішити через реалізацію продукції з негайною оплатою і, звісно ж, шляхом зниження відпускних цін. Щодо дебіторів, то потрібно вибрати найбільш доцільні строки платежів та форми розрахунків зі споживачами.
Доцільно також продати частину основних фондів, оскільки вони вже застарілі, а отриману суму спрямувати на придбання нового обладнання чи на розширення виробничої та збутової діяльності.
Потрібно розробити стратегію управління фінансовою стійкістю з врахуванням ризику. Насамперед потрібно:
— виявити і ліквідувати втрати і збитки , їх причини і перебудувати організаційну структуру таким чином, щоб підприємство могло одержати максимальний прибуток;
— налагодити жорсткий внутрішньогосподарський контроль і проводити глибоку ревізію діяльності, інвентаризацію статей балансу, детально вивчити склад матеріальних цінностей, особливості готової продукції, дебіторської заборгованості;
— впровадити автоматизовану систему інформації, яка б могла своєчасно, достовірно, повно і систематично надавати керівним органам підприємства необхідну інформацію про зовнішні та внутрішні умови, інформацію про реальний економічний стан на підприємстві;
— об`єктивно оцінити недоліки у керівництві, практичній діяльності та кваліфікації керівного персоналу; вдосконалити методи управління підприємством на основі правильного добору керівників, підвищення рівня їх загальної і спеціальної освіти, а також шляхом застосування колективних форм керівництва підприємством;
— постійно дотримуватись розрахунково-платіжної дисципліни при розрахунках як з постачальниками , так і з покупцями продукції.
Комплексне виконання цих заходів дозволить покращити фінансовий стан підприємства.
Список використаних джерел
1. Бандурка О.М., Коробов М.Я. та ін. Фінансова діяльність підприємства –К.: ЛИБІДЬ, 1998
2. Брігем Є. Основи фінансового менеджменту – К.: Молодь, 1994
3. Гридчина М.В. Финансовый менеджмент: Курс лекцій. – К.: МАУП, 1999. – 136 с.
4. Економіка підприємства /За заг.ред. С.Ф. Покропивного. – К.: Вид-во КНЕУ, 2000. – 528 с.
5. Житна І.П., Нескреба А.М. Економічний аналіз господарської діяльності підприємств: Навч.посібник. – К.: Вища шк., 1992. – 191 с.
6. МамонтоваН.А. Умови забезпечення фінансової стійкості підприємств/ Фінанси України. – 2000. — №8. -с.103-105
7. Пан Л.В. Управління обіговими коштами підприємницьких структур / Фінанси України. – 2000. — № 6. — с. 96-98
8. Петленко Ю.В. Оптимізація джерел фінансових ресурсів підприємства / Фінанси України. – 2000. — № 6. — с. 91-95
9. Поліщук Н.В. Фінансовий аспект діяльності підприємства /Фінанси України. – 2000. — № 12. — с. 109-116
10.Терещенко О.О. Контролінг у системі антикризового управління підприємством / Фінанси України. – 2001. — № 12. — с. 56-63
11.Третяк О.Д. Оцінка фінансового стану акціонерних товариств / Фінанси України. – 2000. — №12. — с. 95-102
12.Фінансова діяльність підприємства: Навч.посібник /За ред. Г.Г.Кірейцева. – Житомир: ЖІТІ, 2000. – 326 с.
13.Філімоненков О.С. Фінанси підприємств. Навч.посібник. Житомир: ЖІТІ, 2000. – 440 с.
14.Шило А.П. Управління оборотним капіталом підприємств /Фінанси України. – 2000. — №11, с.152-155