Вступ.

1. Сутність самоменеджменту та його технологій.

2. Основні соціальні складові самоменеджменту.

3. Реалізація програми самовиховання.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Під самоменеджментом розуміється використання випробуваних методів роботи в робочій та повсякденній діяльності з метою оптимального та змістовного використання власного та робочого часу. Власне технологія самоменеджменту менеджера не є предметом даної роботи.

Тут важливим є принцип персоналізації професійних знань: усвідомлення менеджером особистих професійних надбань.

У відповідь на еволюцію менеджменту, на світові зміни у сфері управління, самоменеджмент впевнено заявляє про себе, як про новий напрямок сучасного менеджменту в цілому і менеджменту в освіті зокрема.

Організація самоменеджменту визначає перед керівником ряд завдань, які мають свою специфіку, залежно від умов організації роботи організації, проблеми над якою працює колектив, стабільності колективу, його вікового цензу, фінансування, матеріальної бази, застосування передового досвіду, складу учасників робочого процесу. Без вирішення цих завдань, перелік яких далеко не закінчений – успіх прогнозувати складно.

Поряд із завданнями, які керівники визначають першочерговими в процесі підвищення своєї управлінської компетенції слід врахувати, що важливими складниками самоменеджменту є:

— вміння організувати аналіз стану якості праці

— врахування масштабів динамізму в управлінні закладами

— опанування менеджерами нових підходів і навичок управління

— наявність потреби безперервної самоосвіти і саморозвитку

— ознайомлення з досвідом наукових шкіл управління

— уміння керувати собою

— створення концепції і методів управління даної організації, прогнозування перспективи розвитку

— оволодіння сучасними управлінськими методиками

— формування процесу переоцінки свого власного потенціалу, з метою його зростання

— підвищення вимог до управлінського персоналу, його професіоналізму

— навчання та підготовка на вимогу сучасних змін, що відбулись і відбуваються

— вміння самоорганізуватись за умов самоуправління саморозвитку управлінців і т.п.

1. Сутність самоменеджменту та його технологій

Соціальна тріада типів життєдіяльності й діяльності компонент світогляду містить у собі:

Діяльність соціального суб'єкта, що вимагає для своєї реалізації соціально-інструментального виховання, розвитку й саморозвитку людини. У підставі цієї частини діяльнісної компоненти світогляду лежать досягнення гуманітарних і соціальних наук в області формування індивідуального освітнього простору й віртуальних освітніх середовищ, концепцій поліонтологічності буття й формування множинної картини світу, акмеології, збереження й виробництва ресурсу ділової активності, соціального самоменеджменту.

Концепція самоменеджменту заснована на розумінні останнього як поведінкового ресурсу підвищення ефективності керування. Менеджмент проявляється як самоменеджмент одночасно у вигляді особистої тектології (саморозвитку менеджера як індивіда й професіонала) і у вигляді роботи менеджера в специфічних умовах переваги самоорганізації. Самоменеджмент утворення — це спосіб рішення головного завдання утворення: створення умови для того, щоб освітній процес став творчістю особистості, саме здійснююче своє утворення.

Доцільно зупинитися на структурі професійної компетентності менеджерів, яка складається з таких чинників:

1. Компетентність у самоменеджменті, що передбачає наявність знань, умінь і навичок організації управлінської діяльності, спрямованої на самого себе, та забезпечує саморозвиток і самоосвіту. Компетентність у самоменеджменті виявляється у здатності до таких функцій: 1) самопізнання, спрямованого на бачення, розуміння, прийняття свого особистісного „Я” в порівнянні з іншими людьми та існуючим ідеалом; 2) самоорганізації, спрямованої на окреслення перед собою цілей і проектів їх досягнення та актуалізацію зусиль на реалізацію цих проектів; 3) самоконтролю діяльності, спрямованого на регулювання майбутнім учителем власних дій на кожному з етапів організованої ним діяльності.

2. Іншомовна комунікативна компетентність, що передбачає сукупність знань, умінь і навичок, які дозволяють ефективно реалізовувати комунікативний процес іноземною мовою в залежності від побутових або професійних потреб. Іншомовна комунікативна компетентність проявляється у наявності таких компетенцій, як-от: 1) мовна компетенція, яку формують знання одиниць мови всіх рівнів (фонетичного, лексичного, словоформуючого, морфологічного, синтаксичного); 2) мовленнєва компетенція, що передбачає володіння чотирма видами мовленнєвої діяльності: аудіюванням, говорінням, читанням та письмом як засобом спілкування і здійснення педагогічної діяльності в різних типах навчальних закладів; 3) соціокультурна компетенція, що проявляється як здатність ефективно спілкуватися мовою, що вивчається, як з носіями певної культури, так і з представниками інших культур на основі знання норм, правил і формул етикету, реалій національної культури цієї країни та лінгвокраїнознавчих фактів.

3. Операційна компетентність, що передбачає прикладні, інструментальні здібності, які дозволяють у найефективніший спосіб виконувати складні професійні завдання. Виконання означених завдань потребує певних знань, умінь, стратегій і рутинних процедур. Операційна компетентність проявляється у сформованості таких умінь, як-от: 1) прогностичні вміння, які передбачають уміння здійснювати реальні прогнози на основі всебічного аналізу реальних ситуацій та будувати конкретні моделі функціонування педагогічного процесу на кожному з рівнів і в різному тимчасовому режимі: оперативному, тактичному та стратегічному; 2) організаторські вміння, які виявляються у здатності спланувати, реалізувати та коригувати робочий процес, тобто діяльність щодо різних рівнів управління з урахуванням загальноприйнятих вимог і принципів з метою досягнення цілей; 3) пізнавальні вміння, які спрямовані на самовдосконалення працівника в особистісному і професійному плані шляхом оволодіння технологією учіння, формування способів самостійного опанування знань і розвитку вмінь та навичок.

4. Загальнокультурна компетентність, що передбачає розвиток особистості, який зумовлює його місце в суспільстві й просторі. Загальнокультурна компетентність виявляється у сформованості таких чинників, як-от: 1) розумова культура, тобто здатність індивідуального мислення до саморозвитку та вміння виходити за межі сформованих в індивіда форм і канонів мислення. Розумова культура відображує реальний стан пізнавальних і творчих можливостей індивіда та може виявлятися через різні здібності, зокрема здібності аналізувати, синтезувати, узагальнювати, класифікувати, здійснювати логічні операції, абстрагувати; 2) загальна ерудиція, тобто глибокі, всебічні знання з усіх галузей науки, широка обізнаність у довкіллі й законах його розвитку; 3) культура спілкування, тобто готовність і вміння налагоджувати соціальний контакт на різних психологічних дистанціях[7, c. 118-120].

Отже, на нашу думку, професійну компетентність можна представити як інтегративну якість особистості менеджера, що має свою структуру та ознаки і дозволяє спеціалісту в найбільш ефективний спосіб вирішувати навчально-виховні завдання, розраховані насамперед на формування особистості іншої людини, а також сприяє саморозвитку і самовдосконаленню особистості.

Концепція соціального самоменеджменту продовжує перетворення особистості зі стану B (кінець екологічного й початок соціального самоменеджменту, описуване додатково ключовими поняттями: динамічна рівновага організму і його функцій з умовами навколишнього середовища, ситуативна реалізація резервних можливостей організму, скептицизм, готовність до зваженої, гармонічної, екологічно безпечної соціальної діяльності) у стан C (кінець соціального й екологічного самоменеджменту, початок інтерсуб’єктивної діяльності, описуване ключовими поняттями: множинна картина миру й безперервне утворення, екоцентрична парадигма й толерантність, багатоканальне мислення й поліфункціональна соціальна діяльність, ситуативні патерни поводження й горизонтальна кар'єра, корпоративна психологія й робота в команді) за допомогою операторів: відмова від парадигм соціоцентризму й антропоцентризму; соціальна активність; особиста тектологія; горизонтальна кар'єра. Формування технологічної культури самоменеджменту являє собою етап формування постекономічного світогляду Суб'єкта діяльності, продуктивно й гармонійно, що реалізує себе, у рухливому соціальному й екологічному середовищі й розвивається до форматів Інтерсуб’єкта й Гіперсуб'єкта, самопізнання, саморозвиток і самореалізація якого представляють сторони його суб'єкт-об'єкт- інструментальної технологічної й світоглядної культури, що лежить у підставі діяльності Суб'єкта творчості[9, c. 84-86].

2. Основні соціальні складові самоменеджменту

Самоосвіта має своєю метою придбання знань і вмінь, необхідних для підвищення якості життя, розвиток здатності самоорганізовуватися й організовувати.

Самоосвіта — це самостійне збільшення знань, піднесення в майстерності: чим різнобічне й глибше знання й досвід, тим точніше вибір рішення й дій по його реалізації. Майстерність спричиняє визнання навколишніх, що піднімає людини, затверджує його в житті, допомагає реалізувати себе.

Самоосвіта — це необхідне мимовільне прагнення людини або організації до змін внутрішньої бази даних і бази знань. Для організації самоосвіти необхідно використовувати робочий час керівника. Організація самоосвіти складається в постановці мети, визначенні пріоритетів (головних напрямків), виборі способу й забезпеченні регулярності роботи над собою.

Самоосвіта може проводитися у звичайних формах суспільного навчання (вище, середнє й професійне утворення) на базі державних і приватних освітніх установ, а також самостійно за індивідуальною методикою. Керівникові потрібно знати багато більше будь-якого свого підлеглого.

Основні соціальні складові самоменеджменту:

самопізнання (пізнання самого себе, свого місця й своєї ролі в цій дійсності);

• самоорганізація (організація свого життя й діяльності);
• самовиховання (формування пріоритетних якостей);
• саморегуляція (підтримка внутрішньої рівноваги);
• самоконтроль (оцінка й коректування своєї діяльності);
• вибір цілей життя й особистої роботи;
• планування особистого часу;
• самоосвіта (підвищення якості життя);
• технологія здоров'я (збереження і зміцнення здоров'я як першооснови високої працездатності й повноцінного життя);
• спілкування;
• ритми й гармонія;
• робота в групі;
• ризик творчого мислення;
• робота з конфліктами.

Самопізнання має своєю метою пізнання себе як особистості, як керівника, своїх властивостей і здатностей, своїх сильних і слабких якостей, усвідомлення своїх взаємин з іншими людьми, освоєння образів, ідей і речей об'єктивного миру, спробу розібратися в розумінні сенсу життя й кар'єри, у своєму внутрішньому світі, у призначенні й покликанні. Самопізнання неможливо без оцінки себе в порівнянні з іншими людьми.

Самопізнання містить у собі пізнання наступних компонентів: сенс життя, покликання, інтереси, потреби, мотиви, ідеал (образ "внутрішньої мети" і діяльності), мрії (уява, спрямована в майбутнє, у перспективу життя й діяльності), переконання (зрозумілі й відчуті людиною судження й думки, в істинності яких він не сумнівається і якими керується в роботі), віра в себе, здатності[4, c. 61-63].

Інструментарій самопізнання:

концентрація — фокусування й часткова фіксація уваги на якому-небудь внутрішньому або зовнішньому об'єкті;

споглядання — почуттєве пізнання, пов'язане з одержанням інформації про себе через органи почуттів і утворення відчуттів, сприйняттів і подань;

спостереження — цілеспрямоване, планомірне сприйняття;

уява — створення образів- подань нового, тобто того, що в минулому дана людина не сприймала, із чим раніше не зустрічався, виникнення наочного образа того, що ще тільки буде створено;

інтуїція — це внутрішній зір, внутрішній голос, упевненість у тім, що потрібно діяти певним чином.

Самоорганізація своєю метою має оволодіння методологією й методикою організації життя й діяльності з, розвиток здатностей і вмінь шляхом самонавчання, самовиховання, самоконтролю й т.д. Самоорганізація містить у собі наступні компоненти: здатність до самоаналізу, самоконтролю, саморегуляції, уміння передбачати, цілеспрямованість, самостійність, рішучість, наполегливість, мужність, енергійність, ініціативність, самовладання, стриманість, самокритичність, самодисципліна, терпіння.

Самовиховання своєю метою має самоврядування особистості, свідому, цілеспрямовану, творчо перетворюючу діяльність, у ході якої індивід вольовим зусиллям, відповідно до вибраної мети, по вимогах зовнішніх обставин розвиває в собі соціально й личностно значимі природні задатки й здатності, нові якості, звільняючись від звичок і властивостей, що заважають його самореалізації й успіху.

Весь процес самовиховання виражається в пошуку відповідей на три ключових питання: чим я був(а)? що я зробив(а)? чим я став(а)?

Самовиховання вимагає розвиненого інтелекту, професійних знань і широкої ерудиції. На думку М. Вудкока й Д. Френсіса, менеджерові необхідні наступні навички й здатності:

• здатність управляти собою;
• розумні особисті цінності;
• чіткі особисті цілі;
• упор на постійний особистий ріст;
• навичка вирішувати проблеми;
• винахідливість і здатність до інновацій;
• висока здатність впливати на навколишнім;
• знання сучасних управлінських підходів;
• здатність керувати;
• уміння навчати й розвивати підлеглих;
• здатність формувати й розвивати ефективні робочі групи[2, c. 46-48].

3. Реалізація програми самовиховання

При реалізації програми самовиховання рекомендується звернути увагу на наступні десять пунктів:

Поставте перед собою ясні цілі: люди іноді зазнають невдачі через те, що слабко уявляють собі мети, до яких прагнуть.

Визначите, по яких ознаках ви будете судити про успіх: мети стають набагато корисніше, якщо їх можна виміряти.

Будьте задоволені скромним прогресом: імпульсивна людина, що сподівається змінити себе як оком змигнути, рідко досягає цього. Успіх підживлює успіх.

Ризикуйте в незнайомих ситуаціях. Часто доводиться вибирати між ризиком і поверненням назад до безпеки. У той же час невизначеність нової ситуації стає негативним фактором і гальмує прогрес.

Пам’ятайте, що своїм розвитком управляєте головним чином ви самі. В усі періоди життя перед людьми є вибір — учитися й рости на основі життєвого досвіду або ігнорувати отримані уроки, зосередитися на безпеці й дати перемогти себе. Особиста ефективність вимагає, щоб ви навчилися відповідати за хід вашого власного життя.

Ваша зміна може викликати занепокоєння навколишніх.

Не упускайте можливостей. Уміння розпізнавати й використовувати можливості відрізняє людей, що працюють над собою.

Будьте готові вчитися в інших.

Учитеся на своїх невдачах і помилках. Якщо ви неправі, будьте готові визнати це.

Одержуйте задоволення від свого розвитку.

Саморегуляція своєю метою має приведення себе в норму, нормальний стан, підтримку, у тому числі автоматично, сталості або ж зміна за необхідним порядком або з ініціативи самого менеджера, або адаптивного типу, що по суті своєї зводиться до простого пристосування до наявної обстановки.

Алгоритми саморегуляції можна підрозділити на:

три правила аналізу проблем занепокоєння: безсторонній і об'єктивний збір фактів про проблему (занепокоєння звичайно зникає у світлі знання); аналіз і осмислення цих фактів, ухвалення рішення; початок дій з метою рішення проблеми;

шість правил, як перебороти звичку турбуватися, перш ніж вона здолає вас: людина, що страждає від занепокоєння, повинен повністю забутися в роботі; не дозволяйте собі розбудовуватися через дрібниці; запитаєте себе: "Які шанси того, що подія, через якого я турбуюся, коли- або відбудеться?"; зважайте на неминучий; коли перед вами виникає спокуса продовжувати упорствовать у безнадійній справі, установите "обмежник"; не намагайтеся "пиляти підмножину" (не повторюйте минулих помилок);

п'ять правил вироблення щиросердечного спокою: думайте й поводьтеся життєрадісно й ви відчуєте себе життєрадісно; не намагайтеся звести рахівницю з вашими ворогами, тому що цим ви принесете собі набагато більше шкоди, чим їм; замість того щоб переживати через невдячність, не очікуйте подяки й робіть добро заради власної радості; ведіть лік своїм удачам, а не своїм неприємностям; не наслідуйте іншим, а краще постарайтеся знайти себе;

п'ять правил, дотримання яких дозволить запобігти утомі й занепокоєння, а також підтримувати високий тонус і гарний настрій: відпочивайте, не чекаючи утоми, і ви додасте годину в день до вашої активного життя; навчитеся розслаблюватися на роботі; розслаблюйтеся будинку; застосовуйте трудові навички (виконуйте справи в порядку їхньої важливості; коли виникає проблема, вирішуйте її негайно, якщо ви маєте у своєму розпорядженні факти, із для ухвалення рішення; навчитеся організовувати роботу, делегувати відповідальність і здійснювати контроль); намагайтеся трудитися з ентузіазмом[5, c. 43-45].

Цілі можуть формулюватися за допомогою у двох особистих документів: життєвому плані й плані кар'єри, а процес знаходження цілей здійснюватися за допомогою чотирьох щаблів (по Л. Зайверту):

• розробка загальних подань про життєві устремління;
• диференціація в часі життєвих цілей;
• розробка дороговказних подань у професійній сфері;
• інвентаризація цілей.

Цей підхід сполучається із класифікацією цілей людини, розробленої Енкельманном:

• професійні цілі;
• особисті цілі, що стосуються приватної життя;
• мети, пов'язані зі зміцненням здоров'я;
• мети, пов'язані із задоволенням культурних запитів.

Планування особистого часу керівника має своєю метою керування й економію часу за допомогою розробки плану життя, якісними параметрами якого є "сенс життя", "якість життя", "рівень життя", "спосіб з" (спосіб життя).

Вихідний початок планування — структурування часу. Планування часу методом "Альпи" містить у собі наступні стадії:

перша стадія — складання завдань, переліку основних справ дня й тижневого (місячного) плану;

друга стадія — оцінка тривалості акцій (проставте проти кожного завдання приблизний час для виконання, просумуйте й визначите орієнтовно загальний час);

третя стадія — резервування часу про запас, планом повинне бути охоплене не більше 60% часу й приблизно 40% повинне бути залишене в якості резервного часу;

четверта стадія — прийняття рішень по пріоритетах, скороченням і передорученню з метою скорочення часу, відведеного на виконання завдань;

п'ята стадія — контроль і перенос незробленого.

Серед правил ефективного планування особистого часу керівника можна виділити наступні:

планування повинне охоплювати не більше 60% робочого часу, оскільки щодня доводиться займатися непередбаченими заздалегідь справами;

всі витрати робочого часу повинні документуватися й перевірятися, як і на що використано;

всі невиконані заплановані завдання повинні ставати основою для складання плану на наступний часовий період;

планування особистого часу керівника повинне бути регулярним і носити системний характер;

плануватися повинен тільки той обсяг завдань, що реально може бути виконаний;

плани складаються не для заспокоєння совісті, а для досягнення особистих цілей;

втрати часу повинні заповнювати відразу, краще довше попрацювати, чим пізніше наганяти;

планування особистого часу необхідно здійснювати в писемній формі власного зразка;

у планах повинні фіксуватися шукані результати, а не якісь дії;

кожний пункт плану повинен мати чіткі тимчасові рамки;

у плані повинні бути встановлені пріоритети (ступінь важливості) у виконанні завдань;

при плануванні необхідно відзначити, які завдання необхідно виконати особисто, а які припустимо й доцільно делегувати іншим особам;

всі непередбачені справи й відвідувачі є "поглиначами" особистого часу;

планування повинне охоплювати як робоче, так і вільний особистий час керівника;

при плануванні необхідно враховувати час для підготовчої й творчої роботи;

при плануванні час на непродуктивну роботу необхідно максимально скорочувати;

планування особистого часу необхідно співвідносити із планами начальників, підлеглих, колег.

Інформаційний пошук своєю метою має задоволення інформаційних потреб керівника. Особисте поводження й діяльність в інформаційному полі в першу чергу є наслідком застосовуваних методик раціонального читання й активного слухання. Раціональне читання допомагає краще впоратися з потоком інформації, оскільки безсистемне читання означає втрату часу й порожню витрату засобів[10, c. 59-62].

Висновки

Самоменеджмент, як напрямок менеджменту включає такі складові, як інформація і комунікація. Адже керівник – особистість, яка визначає вирішення всіх проблем робочого процесу в органзації. Йому притаманна постійна широка інформованість, ознайомлення з результатами наукових досліджень.

Самоменеджмент — це керування власними ресурсами, тобто вміння їх здобувати, зберігати, розвивати й раціонально використовувати й бути успішною й самодостатньою людиною. Навички самоменеджменту — виховання впевненості у собі, постановка цілей, планування й організація часу.

Експериментально доведено, що оптимізація самоорганізації управлінської діяльності працівників може бути забезпечена за рахунок використання спеціальних психологічних технологій самоменеджменту, спрямованих на формування навичок самоорганізації в процесі управлінської діяльності менеджерів.

Основні складові самоменеджменту: самопізнання (пізнання самого себе, свого місця й своєї ролі в цій дійсності); самоорганізація (організація свого життя й діяльності); самовиховання (формування пріоритетних якостей); саморегуляція (підтримка внутрішньої рівноваги); самоконтроль (оцінка й коректування своєї діяльності); вибір цілей життя й особистої роботи; планування особистого часу; інформаційний пошук; раціоналізація мислення; самоосвіта (підвищення якості життя); технологія здоров'я (збереження і зміцнення здоров'я як першооснови високої працездатності й повноцінного життя); спілкування; ритми й гармонія; робота в групі; ризик творчого мислення; робота з конфліктами.

Список використаної літератури

1. Бех І.Д. Виховання особистості: У 2 кн.: Навч.-метод. Видання. — К.: Либідь, 2003.

2. Грищенко В. О., Архипов О. Г., Журомська Л. М. Самоменеджмент: Навч. посіб. / Східноукраїнський національний ун-т ім. Володимира Даля; Холдинг МЖК "Мрія". — Луганськ : Видавництво СНУ ім. В.Даля, 2006. — 192с.

3. Комар Ю. М. Самоменеджмент навчання: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів / Донецький ін-т ринку та соціальної політики. — Донецьк : ДІРСП, 2005. — 132с.

4.Лукашевич Н. Самоменеджмент. Теория и практика: Учебник. — К. : Ника-Центр, 2007. — 344с.

5.Лукашевич Н. Самоменеджмент: как достигнуть успеха в деловой карьере / Харьковский гуманитарный ин-т "Народная украинская академия". — Х. : ОКО, 1998. Кн. 1 : Деловая карьера: путь к успеху. — 126с.

6. Лукашевич Н. Самоменеджмент: как достигнуть успеха в деловой карьере / Харьковский гуманитарный ин-т "Народная украинская академия". — Х. : ОКО, 1998. Кн. 2 : Практикум деловой карьеры. — 327с.

7. Русинов Ф. Менеджмент и самоменеджмент в системе рыночных отношений: Учеб. пособие / Федор Михайлович Русинов (ред.). — М. : ИНФРА-М, 1996. — 351с.

8.Сухова И. М. Самоменеджмент студента: Практ. пособие для студ. и преподавателей — М. : АНМИ, 2001. — 92с.

9.Хроленко Александр Тимофеевич. Самоменеджмент: Для тех, кому от 16 до 20. — М. : Экономика, 1996. — 139с.

10. Шипунов В.Г., Кишкель Е.Н. Основы управленческой деятельности. М.: Смысл , 2000. – 359 с.