Вступ

Конституція України у ст. 54 гарантує кожному громадянинові свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Окрім цього, держава визнає за кожним громадянином право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності, встановлює пряму заборону використання чи поширення вказаних результатів без згоди автора.

Усі ці положення дістають свій розвиток у нормах ЦК України, зокрема, Книзі Четвертій та цілій низці інших актів цивільного законодавства, які регулюють суспільні відносини у сфері інтелектуальної, творчої діяльності.

Право інтелектуальної власності — це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений чинним законодавством.

У ЦК України (ст. 420) визначено такі об’єкти права інтелектуальної власності: літературні та художні твори; комп’ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організації мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин та породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.

1. Поняття права інтелектуальної власності

Відповідно до ч.1 ст. 41 Конституції України „кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності”.

З урахуванням цього конституційного положення усі результати інтелектуальної, творчої діяльності людини отримали назву „об’єкти інтелектуальної власності” або „інтелектуальна власність”, а правовий інститут, що їм присвячено – „право інтелектуальної власності”.

Разом з тим, результатами інтелектуальної, творчої діяльності людини вважаються не предмети матеріального світу — речі, а ідеї, думки, міркування, образи, символи тощо, тобто нематеріальні об’єкти.

Матеріальні носії, у яких містяться результати інтелектуальної, творчої діяльності не є об’єктами права інтелектуальної власності, вони є об’єктами речових прав, зокрема права власності.

Згідно ст.. 419. Співвідношення права інтелектуальної власності та    права власності:

1. Право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного.
2. Перехід права на об’єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ.
3. Перехід права власності на річ не означає переходу права на об’єкт права інтелектуальної власності.

Спільні ознаки між правом інтелектуальної власності та правом власності:

1)       права інтелектуальної власності як і право власності є абсолютними (Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом – ч.3 ст. 418 ЦК);

2)       суб’єкт права інтелектуальної власності, як і суб’єкт права власності, має право вчиняти щодо належних йому результатів інтелектуальної, творчої діяльності будь-які дії, не заборонені законом; в той же час він може заборонити усім іншим особам вчиняти ці дії без його дозволу [2, c. 14-15].

Відмінності між правом інтелектуальної власності та правом власності:

1) зміст права інтелектуальної власності складають майнові та особисті немайнові права, зміст права власності полягає лише в майнових правомочностях;

2) неможливість застосування правомочності володіння до об’єктів права інтелектуальної власності;

3) можливість перебування об’єктів права інтелектуальної власності в користуванні одразу великої або невизначеної кількості осіб;

4) збереження змісту права інтелектуальної власності (можливість використання) після відчуження цих прав.

Поняття права інтелектуальної власності:

—         В об’єктивному розумінні – це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у процесі створення і використання результатів інтелектуальної, творчої діяльності.

—         В суб’єктивному розумінні – (ст. 418 ЦК) особисті немайнові та майнові права особи на результати інтелектуальної, творчої діяльності, визначені Цивільним кодексом та іншим законом [4, c. 18].

2. Об’єкти та суб’єкти права інтелектуальної власності

До  об’єктів  права  інтелектуальної  власності,  зокрема, належать:

• літературні та художні твори;
• комп’ютерні програми;
• компіляції даних (бази даних);
• виконання;
• фонограми, відеограми, передачі   (програми)   організацій мовлення;
• наукові відкриття;
• винаходи, корисні моделі, промислові зразки;
• компонування (топографії) інтегральних мікросхем;
• раціоналізаторські пропозиції;
• сорти рослин, породи тварин;
• комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки  (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;
• комерційні таємниці.

Суб’єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об’єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та/або майнові права інтелектуальної власності відповідно до актів цивільного законодавства чи договору (ст. 421 ЦК).

Суб’єктами  права  інтелектуальної  власності  є:  творець (творці)   об’єкта   права   інтелектуальної   власності   (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові  та  (або)  майнові  права   інтелектуальної   власності відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору.

Право  інтелектуальної  власності,  яке  належить  кільком особам спільно,  може здійснюватися за договором між ними.  У разі відсутності  такого договору право інтелектуальної власності,  яке належить кільком особам, здійснюється спільно [9, c. 121-122].

Особисті  немайнові  права  інтелектуальної  власності  на об’єкт,  створений  у  зв’язку  з  виконанням  трудового договору, належать  працівникові,  який  створив  цей  об’єкт.  У  випадках, передбачених    законом,    окремі    особисті   немайнові   права інтелектуальної  власності  на  такий   об’єкт   можуть   належати юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник.

Майнові   права   інтелектуальної   власності  на  об’єкт, створений у зв’язку  з  виконанням  трудового  договору,  належать працівникові,  який створив цей об’єкт,  та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором.

Особливості   здійснення   майнових  прав  інтелектуальної власності на об’єкт,  створений у зв’язку з  виконанням  трудового договору, можуть бути встановлені законом [8, c. 22-23].

3. Особисті немайнові та майнові права інтелектуальної власності

Зміст права інтелектуальної власності становлять особисті немайнові та майнові права. До особистих немайнових прав інтелектуальної власності належать:

1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об’єкта права інтелектуальної власності;

2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об’єкта права інтелектуальної власності;

3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Своєю чергою, майновими правами інтелектуальної власності є:

1) право на використання об’єкта права інтелектуальної власності;

2) виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об’єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Використання права інтелектуальної власності здійснюється або особою, яка має виключне право, або за її дозволом іншою особою, крім випадків правомірного використання без такого дозволу. Здійснення права інтелектуальної власності, що належить декільком особам, здійснюється за договором між ними чи за спільною згодою. Певними особливостями наділено також і використання об’єкта інтелектуальної власності, який створено у зв’язку з виконанням трудового обов’язку чи на замовлення. В цьому разі, особисті немайнові права залишаються у творця, тоді як майнові права на об’єкт інтелектуальної власності спільно належать творцеві та особі, з якою він перебуває у трудових відносинах, чи замовнику, якщо інше не встановлено законом чи договором [1, c. 43-44].

У своїй сукупності право інтелектуальної власності умовно можна поділити на:

• авторське право та суміжні права;
• право промислової власності;
• засоби індивідуалізації товарів, робіт і послуг та їх виробників.

Суб’єктивні права інтелектуальної власності поділяються на дві групи: особисті немайнові права інтелектуальної власності і майнові права інтелектуальної власності.

Суб’єкти права інтелектуальної власності наділяються відповідно до ЦК України особистими немайновими правами інтелектуальної власності, які визначають їх правовий статус, а саме:

• правом на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об’єкта права інтелектуальної власності;
• правом перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдавати шкоду честі та репутації творця об’єкта права інтелектуальної власності; йдеться про захист від змін твору: доповнення, скорочення, зміну його назви, зміну опису та формули винаходу тощо без дозволу автора твору;
• іншими особистими немайновими правами інтелектуальної власності, встановленими законом. Так, ст. 438 ЦК України уточнено перелік особистих немайнових прав автора, виконавця твору і зміст прав на ім’я (назву) виробників фонограм (відеограм, організацій мовлення) у ст. 38 Закону України «Про авторське право і суміжні права».

Вищеназвані права належать творцеві, за винятком окремих випадків, передбачених законом, і не залежать від майнових прав інтелектуальної власності, є невідчужуваними, невіддільними від творця і діють безстроково, якщо інше не передбачено законом. Отже, право на визнання людини творцем (право авторства) може належати тільки дійсному творцеві твору. Право авторства є абсолютним, тобто будь-яка інша особа має утримуватися від його порушення.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності не залежать від майнових прав інтелектуальної власності [5, c. 32-33].

Майнові права інтелектуальної власності перелічені у ст. 424 ЦК України. Серед них, перш за все, право на використання об’єкта права інтелектуальної власності. У ЦК України і окремих законах визначається зміст права використання та інших майнових прав інтелектуальної власності для окремих об’єктів прав інтелектуальної власності (наприклад у статтях 441, 453-455, 464 та ін.). За загальним правилом, право на використання належить творцеві. Може належати це право на підставі договору чи закону також іншим особам, а також необмеженому колу осіб, які мають за законом право здійснювати вільне використання об’єкта права інтелектуальної власності, наприклад, у наукових цілях чи домашніх умовах тощо.

Майновими правами є також виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності і виключне право перешкоджати неправомірному використанню об’єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання, та інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Отже, законодавець допускає винятки з метою надати широкому колу осіб можливість обмеженого використання об’єкта права інтелектуальної власності в наукових цілях, з метою навчання, у цитуванні тощо.

Майнові права інтелектуальної власності можуть також використовуватися в інших цивільних відносинах, зокрема бути предметом договору застави та інших зобов’язань тощо.

Одним з основних майнових прав інтелектуальної власності є право суб’єкта на винагороду за створення і використання об’єкта права інтелектуальної власності. Існують також випадки «вільного» використання об’єкта без виплати винагороди.

Строк дії майнових прав інтелектуальної власності визначається ЦК України та спеціальними законами. Дострокове їх припинення також можливе за певних умов. Наприклад, дострокове припинення майнових прав інтелектуальної власності може мати місце на підставі договору; для об’єктів права промислової власності — внаслідок відмови від нього володільця охоронного документа, несплати збору за підтримання його чинності тощо.

На умовах, визначених у ліцензійному договорі, майнові права інтелектуальної власності можуть передаватися іншій особі повністю або частково.

Використання об’єкта права інтелектуальної власності може здійснюватися будь-якими способами, що не суперечать закону. Сам суб’єкт права інтелектуальної власності може використовувати цей об’єкт будь-яким способом на свій розсуд, але з додержанням прав інших осіб; має виключне право дозволяти використання об’єкта іншим особам, як фізичним, так і юридичним; а також має право передавати свої суб’єктивні майнові права інтелектуальної власності іншим особам повністю або частково відповідно до чинного законодавства (така передача, як правило, оформляється цивільно-правовим договором або іншим правочином) [3, c. 24-25].

Висновки

Для сучасної концепції українського цивільного права характерним є те, що право інтелектуальної власності стосовно особи розглядається у 2 значеннях: 1) як елемент правосуб’єктності (правоздатності, статусу) особи; 2) як суб’єктивне право. Відповідно і тлумачиться зміст права інтелектуальної власності.

По-перше, йдеться про сукупність майнових та немайнових прав, які разом становлять «право інтелектуальної власності» як елемент статусу приватної особи. Саме так «зміст права інтелектуальної власності» визначений у ст.ст. 418,423, 424, 425 ЦК.

Зокрема, ч. 2 ст. 418 ЦК розкриває зміст права інтелектуальної власності як елементу правосуб’єктності, вказуючи, що право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об’єктів права інтелектуальної власності визначається ЦК та іншими законодавчими актами.

Оцінюючи зміст права інтелектуальної власності як суб’єктивного права творця та інших осіб, зазначених у законі, слід виходити із загальної характеристики суб’єктивного цивільного права як такого, що містить 3 складових: 1) можливість певної власної поведінки (здійснення права); 2) можливість вимагати певної поведінки від інших осіб; 3) можливість вимагати захисту від суду або інших державних органів.

Найбільш повно специфіка змісту права інтелектуальної власності проявляється у першому із вказаних елементів.

Список використаної літератури

1. Антонов В. Інтелектуальна власність і комп’ютерне авторське право. — К. : КНТ, 2005. — 520с.
2. Базилевич В. Інтелектуальна власність: підручник. — 2 вид., стер. — К. : Знання, 2008. — 431c.
3. Бондаренко С. Інтелектуальна власність: Навч. посібник / Павло Миколайович Цибульов (ред.). — К. : УкрІНТЕІ, 2006. — 276с.
4. Головань С. Інтелектуальна власність у сфері захисту інформації: [підруч.] / Державний ун-т інформаційно-комунікаційних технологій / Володимир Олексійович Хорошко (ред.). — К. : ДУІКТ, 2009. — 177с.
5. Довгий С. О., Дроб’язко В. С., Жаров В. О., Захарченко Т. Г., Клявлін В. В.. Інтелектуальна власність в Україні: правові засади та практика: Наук.- практ. вид.:У 4 т. / Академія правових наук України; Державне патентне відомство України / О.Д. Святоцький (ред. ), С.О. Довгий (ред.) — Т. 1 : Право інтелектуальної власності. — К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 1999 — 498с.
6. Кожем`яко В. Інтелектуальна власність: навч. посібник для студ. спец. «Лазерна та оптоелектронна техніка» / Вінницький національний технічний ун-т. — Вінниця : ВНТУ, 2009. — 237c.
7. Поліщук В. Інтелектуальна власність: навч.-метод. посіб. (для студ. заоч. форми навч. неекон. спец.) / Кам’янець-Подільський національний ун-т. — Кам’янець-Подільський, 2008. — 144с.
8. Понікаров В. Авторські права та інтелектуальна власність: підруч. для студ. ВНЗ / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ВД «ІНЖЕК», 2008. — 304с.
9. Потоцький М.Ю. Особливості норм права інтелектуальної власності / М. Ю. Потоцький // Актуальные проблемы интеллектуальной собственности: 13-я междунар. науч.-практ. конф., 1-5 сент. 2008 г.: тезисы докл. – Ялта, 2008. — С. 121—127
10. Стрижак О. Інтелектуальна власність: навч. посіб. / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : Видавництво ХНЕУ, 2007. — 216с.