Зміст організації дозвілля людей похилого віку в закладах культури

Вступ

Актуальність теми. Сьогодні кожний п’ятий житель України (20,4 %) досяг 60-річного віку. Число людей 65 років і старших, що у 1994 році складали 14 %, у 2025 році збільшиться до 21 %. Проблеми літніх людей мають глибинні причини і носять довготривалий характер. Вони існували завжди, але в кожному історичному періоді проявлялися по-різному. В останні три-чотири роки тема старіння населення України, проблеми людей похилого віку доволі чітко окреслені офіційними структурами, науковими колами, громадськістю і засобами масової комунікації. На рівні офіційної ідеології в нашій країні прийнята концепція забезпечення умов благополучного життя не на принципах «спокійного доживання», а на основі повнокровної участі людей похилого віку в житті суспільства через їх можливості і бажання. Про це свідчить підписання Україною основних міжнародних документів з проблем людей похилого віку, розробка національної законодавчої бази, яку на сьогодні складає низка законів і законопроектів.

Проблеми старості, старіння вирішують спеціалісти з медицини, філософії, соціології, психології, геронтології. Соціальна педагогіка, в тому числі її підрозділи андрагогіка, герогогіка, розробляють проблематику, пов’язану із соціально-педагогічним аспектом життєдіяльності в соціумі представників старшої вікової групи, зокрема проблеми соціалізації, соціальної адаптації людей геронтологічної групи.

Стан розробленості проблеми. Проблеми людей похилого віку досліджувались соціологами (М. Александрова, А. Дмитрієв, З. Саралієва, В. Шапіро). Значний вклад у розвиток соціальної геронтології внесли: психолог Б. Ананьєв, який обґрунтував необхідність комплексного підходу до процесу старіння; сучасні геронтологи Г. Абрамова, В. Альперович, А. Лідерс, А. Козлов, Р. Яцемирська, а також зарубіжні автори – А. Адлер, Е. Берн, К. Хорнц, Е. Фромм, Т. Шибутані. Накопичений значний теоретичний матеріал та емпіричний досвід соціальної роботи з людьми похилого віку (Р. Вебер, Н. Дементєва, І. Лотова, Е. Карюхін, О. Краснова, Є. Холостова, Н. Щукіна та інші). З’явилась низка наукових досліджень, у яких розглядаються соціально-педагогічний компонент у системі соціального захисту населення (В. Бочарова, М. Гурьянова, І. Ліпський, В. Нікітін); питання організації соціально-педагогічної підтримки людей похилого віку (Н. Басов, В. Фокін, Н. Шмельова та інші); технології соціально-педагогічної роботи (Б. Алмазов, Н. Гарашкіна, Л. Мардахаєв та інші).

Безумовно, збільшення тривалості життя в країні деякою мірою відображає позитивні зміни якісних характеристик сучасного соціуму. Але при цьому старіння населення — це дуже гостра соціальна проблема, яка впливає на планування і здійснення соціальної політики держави. Вона ставить перед суспільством гострі питання економічного, соціально-культурного, психолого-педагогічного, морального плану.

На жаль, соціально-культурний статус людей похилого віку не завжди відповідає загальносвітовим нормам і стандартам. Гранично обмежений набір соціальних ролей і культурних форм активності, які можуть бути доступні їм. Звужені рамки способу життя, гранично обмежений вибір соціально-санкціонованих можливостей у сферах життєзабезпечення, комунікації, рекреації. У результаті люди похилого віку практично позбавлені осмислених стимулів до подолання свого стану.

Роль дозвілля в житті літньої людини індивідуальна і залежить від психофізичних можливостей, суспільного становища й умов. Проживання літньої людини в окреслених умовах накладає істотний відбиток на її життєвий тонус, активність, психологічний настрій, зміну ціннісних настанов, рівень домагань.

Об’єктом роботи є дозвілля людей похилого віку.

Предметом роботи є вивчення змісту організації дозвілля літніх людей в закладах культури.

Мета: дослідити зміст організації дозвілля людей похилого віку в закладах культури.

Завдання роботи:

— охарактеризувати людей похилого віку як соціально-демографічну група;

— показати форми проведення дозвілля людей похилого віку в закладах культури;

— окреслити діяльність закладів культури в організації дозвілля людей похилого віку.

Для досягнення мети дослідження були використані наступні методи: аналіз, визначення, опис, спостереження, порівняння.

Практичне значення курсової роботи полягає у використанні даного матеріалу в подальшому вивченні проблеми організації дозвілля людей похилого віку, а висновки можуть бути використані фахівцями установ культури в організації дозвілля людей похилого віку, менеджерами соціально-культурної діяльності у вдосконаленні роботи культурно-дозвіллєвих закладів.

Структура курсової роботи обумовлена логікою дослідження і складається зі вступу, двох розділів і чотирьох підрозділів, висновків, списку використаних джерел (18 назв). Обсяг роботи 28 сторінок (без списку використаної літератури).

Розділ 1. Форми проведення дозвілля людей похилого віку

1.1. Люди похилого віку як соціально-демографічна група

У другій половині ХХ століття суттєво змінилась вікова структура населення планети, що визначається рівнями народжуваності та смертності, збільшенням числа людей похилого віку. За даними ООН, чисельність представників старшої вікової групи за останні 50 років зросла в 5 разів. Дані демографічного прогнозу свідчать про постійне зростання кількості осіб похилого віку в загальній структурі населення України. Сьогодні кожний п’ятий житель нашої держави досяг 60-річного віку. В останні три-чотири роки тема старіння населення України, соціальних проблем людей похилого віку доволі чітко окреслена офіційними структурами, громадськістю, засобами масової інформації, науковими колами. Б. Ананьєв, Т. Корсаєвська, С. Рубінштейн присвятили свої праці дослідженню особистості в процесі її розвитку протягом життя. Питання зміни соціального статусу людей похилого віку та наслідки, пов’язані з цим, проблеми соціалізації та адаптації пенсіонерів досліджені такими вченими, як М. Шахматов, М. Александрова, Л. Анциферова, І. Давидовський, О. Краснова, Т. Козлова, В. Альперович, Е. Чеканова, Р. Яцемирська та інші.

Однак, ставлення до людей похилого віку як до багаточисельної соціально-демографічної групи населення, що здатна активно впливати на хід соціально-економічного розвитку, ще не сформувалося. Держава та суспільство мають вирішувати економічні, політичні, психологічні, медичні, соціальні, соціально-педагогічні проблем представників старшої вікової групи населення.

Принципові зміни, що відбулися останнім часом в економіці та суспільній думці, призвели до зміни вимог суспільства до особистості. Сучасне суспільство має потребу в активній людині, яка здатна орієнтуватися в складних ситуаціях, самостійно приймати рішення і усвідомлювати всію міру відповідальності за свої дії. Філософські, психологічні, педагогічні, в тому числі соціально-педагогічні напрями і школи по-різному трактували співвідношення індивідуального і соціального в процесі формування особистості. Різні аспекти особистості були в центрі уваги вчених. Так, проблеми формування особистості розглядали Л. Виготський, А. Леонтьєв, А. Лурія, С. Рубінштейн.

Питаннями діяльності, як аспектом формування особистості, займалися В. Давидов, А. Леонтьєв, Д. Ельконін та інші. Б. Ананьєв, К. Абульханова-Славська, І. Кон звертались до проблем формування самої особистості. Вплив власної активності людини та її соціальної діяльності на процес формування особистості розглядали Ю. Орлов, І. Харчев. Соціальний розвиток особистості, включення особистості в соціум, педагогізацію середовища досліджували А. Капська, Л. Мардахаєв, А. Мудрик та інші.

Девіз ООН „Зробити повнокровним життя людей похилого віку” висловлює погляди на місце та роль людей похилого віку в світовому співтоваристві. Принципи ООН стосовно людей похилого віку – незалежність, участь, догляд, реалізація внутрішнього потенціалу – привертають увагу до літніх людей як до особливої соціально-демографічної групи населення. Люди похилого віку – найбільш соціально вразлива та незахищена частина населення нашої країни, становище якої в сучасному транзитивному суспільстві пов’язане зі значними соціальними ризиками. Це й погіршення здоров’я, низький рівень матеріального забезпечення, зниження спроможності до самообслуговування, втрата звичного соціального статусу, низька соціальна мобільність тощо [2, с. 49]. У посттрудовий період відбувається злам соціальних норм, втрата соціальних зв’язків, обмеженість комунікаційного простору. Соціалізація людини похилого віку в нових для неї умовах ускладнюється втратою свободи; втратою соціальної ідентичності; неприйняттям норм, ідеалів, цінностей сучасності; відмовою від можливості самостійно діяти в різних сферах суспільного життя; процвітанням ейджизму. Зосередимося на цих проблемах докладніше.

Що стосується втрати свободи, то свободу в даному випадку будемо розглядати як можливість повноти самореалізації людини старшого віку. Для представників старшої вікової групи поняття свободи включає: конкуренцію з точки зору свого економічного стану; свободу пересування, яка дозволяє освоювати оточуючий світ; свободу політичну; свободу самовираження. Щодо українських пенсіонерів, то можна сказати, що вони абсолютно не готові до конкуренції в економічному плані. За радянських часів пенсіонери мали невеликі накопичення на гідну старість. Після розпаду СРСР люди втратили всі свої накопичення. Сьогодні літні люди вмирають не від старості, а від недоїдання та відсутності необхідних ліків внаслідок браку грошей.

Люди похилого віку мають досить обмежену свободу пересування в межах своїх фізичних можливостей і використання безкоштовного проїзду у громадському транспорті. Одночасно соціальне середовище надає небагато альтернатив для розширення життєвого простору пенсіонера (спеціальних застосувань, безбар’єрного простору в містах та селищах тощо) [14, с. 5]. З усіх перерахованих вище свобод пенсіонер має тільки декларовані політичні свободи, але це теж питання дискусійне.

Втрата соціальної ідентичності веде до неможливості самовизначення індивіда в соціальному просторі. Покоління пенсіонерів, які все своє свідоме життя прожили при соціалізмі, дійсно насилу визначаються, ким вони є в сучасному суспільстві і часто не спроможні виробити свою стратегію життєдіяльності та позицію. Переважна більшість з них не сприймають соціально-економічних, політичних, соціально-культурних змін, що відбулися за останні двадцять років. Людям, котрі належать до епохи соціалізму, важко прийняти норми „дикого” капіталізму, який раніше вони засуджували.

Що стосується соціальної активності людей похилого віку, їх суб’єктності як громадян в різних сферах суспільного життя, то тут пенсіонер частіше всього виступає як об’єкт соціальної допомоги або соціальної зневаги.

Щодо процвітання ейджизму, то два десятиліття реформ українського суспільства призвели до того, що очікування кращого зв’язуються, в основному, з молодими, а люди похилого віку розглядаються як „відпрацьований матеріал”.

Середовище літніх людей і його субкультура — явище досить статичне. Це пов’язано із загальною утомою від життєвих проблем, значною втратою уміння радіти і дивуватися, зниженням рівня емоційних реакцій, перевагою байдужності до проблем, не пов’язаних із власною особистістю, утрудненням у пересуванні через фізичні недуги, загальним зниженням рухової активності і прогресуванням розумової інфантильності.

Таким чином, враховуючи подане вище, можна констатувати повну або часткову „соціальну смерть” більшої частини представників старшої вікової групи.

Соціалізація – процес залучення людини до суспільного життя, який полягає в засвоєнні індивідом визначеної системи знань, норм, цінностей, що дозволяє йому стати особистістю. В процесі соціалізації людина отримує соціальний статус та набір соціальних ролей. Адаптаційна функція соціалізації дозволяє людині реалізовувати свої потреби, можливості, здібності, вступати у взаємовідносини з іншими представниками суспільства, соціальними інститутами, організаціями та суспільством у цілому. Сьогодні дослідники дотримуються думки, що соціалізація триває протягом усього життя людини, окрім того, кожний віковий період має свою специфіку цього процесу [14, с. 8]. Визнанням того, що соціалізація у пізньому віці продовжується, є концепція Е. Еріксона щодо восьми вікових періодів життя людини. Останній період – „зрілість” (більше 65 років) – Е. Еріксон визначив як „мудрість”, що відповідає остаточному становленню особистості [2, с. 53].

Отже, з одного боку, в суспільній думці щодо людей похилого віку відбуваються деякі зміни, з іншого, – змінюються ціннісні орієнтації самих пенсіонерів. Вони більше, ніж раніше, орієнтовані на активну соціальну позицію, самореалізацію та повагу. Американський психолог А. Маслоу створив ієрархічну теорію потреб і самореалізації. Відповідно до теорії А. Маслоу, людина піднімається сходами нагору, від фізіологічних потреб до потреб безпеки і самозбереження, звідти до потреб любові та визнання, вище – до самоповаги та самоствердження, нарешті, вершина – потреба в самоактуалізації. Превалювання одних потреб над іншими залежить від обраної життєвої стратегії [2, с. 54]. На початковому етапі відразу після виходу на пенсію люди похилого віку зберігають ціннісні орієнтації та мотиви, що притаманні більш молодим людям. Однак, потреби людей похилого віку поступово знижуються від професійних до потреб суто вітального характеру, швидкість проходження етапів, тобто швидкість „спуску”, а також тривалість кожного етапу залежить від типу пристосування особистості до зовнішніх та внутрішніх умов старіння.

При проходженні кожного вікового етапу людина вирішує визначені завдання розвитку. А. Мудрик виділяє три групи завдань, які людина вирішує на кожному етапі соціалізації: природно-культурні

1); соціально-культурні

2); соціально-психологічні

3) [3, с. 12].

Для пізнього віку це:

1) збереження досягнутого рівня фізичного розвитку;

2) освоєння нових ролей; трансформація від статусу працюючої людини до статусу пенсіонера (перерозподіл свого часу, структурування сфери власної зайнятості; перебудова стосунків з дружиною (чоловіком); прогрес розвитку або регрес;

3) формування ідентичності [3, с. 12].

Отже, одночасно зі змінами, що відбуваються в нашій державі на політичному, економічному, соціальному рівнях, зростає самостійність людей похилого віку, посилюється їхня орієнтація на самореалізацію та соціальні комунікації. Це означає, що установи соціального обслуговування, соціальні працівники та соціальні педагоги повинні шукати шляхи допомоги представникам старшого покоління, які вже не є пасивними користувачами таких послуг, а перетворюються на активних суб’єктів життєдіяльності, що на практиці виявляється складнішим. У процесі соціалізації людини формуються соціальні цінності.

Ціннісні орієнтації особистості – це уявлення людини щодо головних цілей життя та основних засобів їх досягнення. В. Ядов відзначає, що система ціннісних орієнтацій, ідеологічна за своєю сутністю, формується на основі вищих соціальних потреб (потреба включення в певне соціальне середовище в широкому сенсі як інтерналізація стосовно соціальних умов діяльності) і відповідно до суспільних умов, що надають можливості реалізації визначених соціальних та індивідуальних цінностей [3, с. 14].

Ціннісні орієнтації людей похилого віку пов’язані із соціальними, соціально-психологічними потребами, потребами збереження здоров’я.

В. Шапіро виділив ціннісні орієнтації старшого покоління радянського періоду нашої історії: робота на виробництві, громадська діяльність, усвідомлення обов’язків, спілкування з людьми, сім’я (діти; внуки), повага, авторитет, турбота оточуючих, матеріальне забезпечення, добре здоров’я, активність, цікаве дозвілля, спокій, відпочинок, незалежність від оточуючих. Специфічними для цієї категорії була орієнтації тільки на звільнення від справ та орієнтація на внуків. Джерело задоволення люди старшої вікової групи вбачали не тільки у власному благополуччі, але й у благополуччі, успіхах родини, близьких людей.

Однак, ціннісна сфера людини змінюється відповідно до загальних тенденцій ціннісних змін покоління. Ієрархія цінностей людей похилого віку помітно змінилася за останні двадцять років. Сьогодні „матеріальне благополуччя” і спілкування домінують у переліку цінностей осіб старшої вікової групи, а „робота на виробництві” залишила ціннісне ядро і розташувалася на периферії шкали цінностей. Незмінно значущими залишилися вічні цінності: сім’я, діти, здоров’я. Серед цінностей опинилася і „незалежність в житті” [14, с. 12]. При цьому, такі цінності, як суспільні взаємодії, громадська робота залишаються, як і раніше, на останньому місці. Це пов’язано із загальною культурою життєдіяльності в Україні і відповідає реальній ситуації, оскільки, на відміну від західних країн, волонтерська громадська робота недостатньо розвинута в Україні.

Соціальна педагогіка володіє значним арсеналом засобів, форм та методів, щоб розробити власну теоретичну базу, яка була б підґрунтям для створення та реалізації на практиці програм соціально-педагогічної діяльності з людьми похилого віку для подолання проблем переходу до нового життєвого етапу та адаптації до нових умов життя, знизивши до мінімуму негативні наслідки посттрудової соціалізації.

Перспективами подальшого розгляду питання може бути розробка концепції соціально-педагогічної адаптації людей похилого віку до умов інформаційного суспільства, теоретичне обґрунтування та впровадження програми соціально-педагогічної адаптації людей похилого вік до умов інформаційного суспільства.

1.2. Форми проведення дозвілля людей похилого віку в закладах культури

Необхідно зазначити, що людина похилого віку стикається з багатьма проблемами. Так, з виходом на пенсію зменшується прибуток, знижується життєва активність, слабшають фізичні й духовні сили, з’являється відчуття соціальної ізоляції (на самотність як на одну з головних причин старіння всього організму вказував ще лікар Стародавньої Греції Гален), відвідуються лише соціально-культурні заклади, розташовані неподалік від власного будинку.

Дослідження виявили, що характерним для людини похилого віку є загострене відчуття самотності через обмеження спілкування з навколишнім світом, переживання втрати близьких та друзів, відчуття власної непотрібності та покинутості. Часто людина похилого віку повністю позбавлена людського спілкування, що викликає депресію, підозрілість, недовіру, самоізоляцію, відчуття тривоги, небажання виробляти стиль самостійного життя.

Однією з найбільш гострих проблем літніх людей у сучасному соціумі є дефіцит спілкування з родичами, друзями, молодшим поколінням. Одним з інструментів рішення цієї проблеми може стати повсюдне створення спеціальних центрів — клубів людей похилого віку на базі діючих установ культури (філармоній, бібліотек, музеїв, культурно-інформаційних центрів, будинків культури і т.д.) [1, с. 81].

Сучасна бібліотека є важливим осередком культури, що безоплатно надає користувачам не лише інформаційні послуги, але й сприяє розвитку інтелектуального та творчого потенціалу особистості, організації спілкування, відпочинку та розваг. Бібліотеки, втілюючи оригінальні культурно-дозвіллєві програми, організовуючи літературно-музичні салони та вітальні, естетичні студії, кружки і клуби за інтересами, диспути, презентації, читацькі конференції, тематичні вечори, творчі зустрічі, круглі столи сприияють створенню оптимальної інфраструктури для організації відпочинку в бібліотеках різних типів, а тікож сприяють диференціації рекреаційних запитів користувачів з урахуванням потреб сучасного українського суспільства.

Ці установи, оснащені устаткуванням, зв´язком з інтернетом, локальними телестанціями. Таким чином, створюються зовсім нові ресурси для різкого розширення можливостей старшого покоління користуватися культурними, естетичними й іншими знаннями, а значить, і самому активізувати культурні потреби, створюючи мотивацію до діяльності.

Важливе значення для організації дозвіллєвих програм має активізація цивільної позиції літньої людини. Це може бути її участь у соціально-значимих акціях: перепису населення, виборах, фестивалях, розробленні різноманітних програм і проектів, у тому числі міждержавних, за рішенням проблем літнього населення.

Для збагачення практики організації дозвіллєвої діяльності людей похилого віку доцільно узагальнити форми і методи роботи. Зараз застосовується більше як тридцять різноманітних видів такої діяльності. Практично в кожній соціальній установі і клубному формуванні для літніх людей використовують цілий комплекс культурної діяльності, включаючи і дозвілля. Особливістю організації дозвілля і творчої діяльності в клубних об´єднаннях є диференційований підхід з обліком індивідуальних, психологічних і соціальних особливостей кожної людини. Збереження і підтримка давніх інтересів і хобі — одна з частин політики установ соціальною обслуговування, тому що багато колишніх захоплень людини можуть мати продовження, незважаючи на здоров´я, яке погіршилося, або зміну місця проживання.

Одним зі способів вирішення проблеми дозвілля є кооперація діяльності різноманітних соціальних установ для людей похилого віку і культурно-дозвіллєвих установ. Іноді організуються взаємні відвідування клубів, центрів у тому самому регіоні для проведення дискусій, командних ігор і змагань, свят, спільних пікніків на природі й інших культурних заходах.

Невід’ємною складовою дозвілля є організація відпочинку в парках, які наприкінці XX ст. перетворилися на соціально-педагогічні комплекси, що виконують просвітницьку, рекреаційну, соціальну, виховну, культурну, екологічну функції. Паркові комплекси пропонують великий асортимент послуг: творчі заходи, гольф, теніс, велосипедні прогулянки, плавання, екскурсії, гральні майданчики для дітей, культурно-мистецькі клуби, групи здоров’я. У парках використовуються різноманітні форми організації дозвілля: вистави балету на воді, вечори відпочинку для дорослих, ігрові конкурси, спортивні змагання, рекреаційні програми.

Парки співпрацюють також із будинками для літніх людей, реабілітаційними центрами, соціальними службами. Наслідками такої співпраці є створені у парках клуби для осіб похилого віку, центри організації дозвілля інвалідів, хобі-групи, табори для літніх людей, програми «Відпочинок у парку для літніх», «Золотий вік», «Нові горизонти» та ін. [1, с. 83].

Вагому допомогу паркам надають пенсіонери-волонтери: здійснюють зоологічні та ботанічні описи, активно допомагають облаштовувати екологічні стежки, ремонтують екологічні центри та туристичні бази. Мотивація волонтерів не зводиться лише до альтруїстичного – «бути корисним суспільству», Люди похилого віку беруть активну участь у волонтерській діяльності з різних причин: щоб задовольнити свої потреби (культурні, просвітні), поспілкуватися з однодумцями, прилучитися до природного світу, активно відпочити тощо. Неабияку роль відіграють атмосфера у волонтерському колективі, своєрідна «ієрархія», внутрішня і зовнішня свобода дій, можливість забути про щоденні проблеми.

Однією з особливостей культурної активності людей похилого віку є баланс групової та індивідуальної участі. Хоровий спів, дискусійні клуби, фізичні вправи, ігри, майстерні за виготовлення предметів народної творчості, освітні курси — такі заходи не тільки підвищують статус людини в її власних очах, задовольняють її особисті, культурні потреби, а й підвищують комунікативність, яка надто важлива для людей похилого віку.

Розділ 2. Діяльність закладів культури в організації дозвілля людей похилого віку

2.1. Організація дозвілля людей літнього віку в закладах культури клубного типу

Сучасні культурно-дозвіллєві центри виступають як місце певної концентрації соціально-культурної діяльності людей у сфері дозвілля, де люди здобувають навички самореалізації, самоствердження у творчості, досвід дозвіллєвого поводження. І вони постійно повинні піклуватися про якісне поліпшення змісту і форм своєї діяльності, про створення позитивного культурно-дозвіллєвого середовища. Для того щоб цього досягти, необхідно відмовитися від заорганізованості, одноманітності і шаблонності культурно-дозвіллєвих форм, в основу діяльності покласти структуру і характер запитів людини, постійно прагнути розробляти і включати в практику нові, нетрадиційні і нестандартні форми розваг, освіти, спілкування і творчості різних верст населення [1, с. 85].

Головною метою проектів для осіб похилого віку має бути забезпечення умов для активного способу життя, надання морально-психологічної підтримки, усунення конфліктних ситуацій, формування відчуття власної гідності, доцільності докладених зусиль і позитивної самооцінки, уникнення дестабілізуючих факторів життя. Успішними будуть проекти типу “Срібний вік”, “Нова професія”, “Мистецтво та здоров’я”, “Відпочинок за містом”, “Активне дозвілля”, “Забуті історії” та ін. [1, с. 85].

У проектній роботі з людьми похилого віку використовуються різні форми: виготовлення керамічних виробів, бальні танці, уроки самообслуговування, гра в бридж, гуртки живопису, оздоровчі заходи; консультації для родичів і близьких, які доглядають осіб літнього віку.

На особливу увагу заслуговують проекти, орієнтовані на реалізацію виховних можливостей осіб похилого віку. Прикладом може бути створення проектів і програм, метою яких є поєднання інтересів молоді та людей похилого віку. Така інтеграція відбувається шляхом творчої активності (участі у танцювальних, музичних, театральних гуртках); спортивної та оздоровчої діяльності (спеціальні програми для різних вікових груп); організації дозвілля в клубах за інтересами та рекреаційних центрах.

Головними в успішній реалізації таких проектів повинні бути:

— види соціально-культурної діяльності, орієнтовані на творчу активність особистості (танцювальні вечори, виступи аматорських колективів, концерти за участю самодіяльних ансамблів i хорових колективів);

— спортивна і фізкультурно-оздоровча діяльність (гра з м’ячем, туризм, катання на човнах, національні ігри, плавання) для зміцнення здоров’я, протистояння старінню організму, підтримання належної фізичної форми;

— створення “хобі-груп” на основі спільних художніх, естетичних, релігійних, літературних та інших інтересів, любительських і клубних об’єднань за інтересами, що урізноманітнюють палітру культурної діяльності людини;

— задоволення потреби в людському спілкуванні (дискусії, бесіди, прогулянки, що позитивно впливають на загальний стан здоров’я, життєвий тонус, психіку людини похилого віку) [14, с. 33].

Проект «Підвищуймо якість життя літніх жінок», започаткований Світловодською районною інформаційною службою з актуальних питань жіноцтва та міським Палацом культури, спрямовано на підвищення якості життя жінок літнього віку шляхом забезпечення соціальної рівності у доступі до інформації в усіх сферах суспільного життя через участь у лекціях, тренінгах, просвітницьких та пізнавальних заходах, екскурсіях, дружніх зустрічах.

В рамках проекту реалізуються безкоштовні освітні та культурні програми “Здоровий спосіб життя”, “Захисти свої права”, “Комп’ютерна грамотність”; проводяться цикли лекцій юристами, краєзнавцями, лікарями, мистецтвознавцями. Для учасниць тренінгів проходять різноманітні заходи: розповідь-екскурсія краєзнавця Галини Суховещенко ‘‘Передісторія та заснування міста Світловодська’’, лекція акушера-гінеколога Бірюкової Раїси Іванівни, концерт викладачів музичної школи ім. Генріха Нейгауза “Тріумф любові”; презентації клаптикового шитва Людмили Кривенко, ляльки-мотанки Аліси Абгарян, вишивки Наталії Ганоцької та ін. [1, с. 91]

Жінки – учасниці проекту отримають нові знання та навички, стануть інформаційно грамотними, підвищать свій соціальний статус, стануть користувачами соціальних мереж в Інтернет, отримають постійне місце для зустрічі, нових друзів.

Участь у проекті допоможе літнім жінкам подолати соціальну ізоляцію, “побудувати мости” між представниками різних вікових груп, сприятиме успішній соціальній адаптації, інтеграції і саморозвитку.

Цей захід став можливим завдяки проекту «Розвиток громадянського суспільства», який впроваджується Програмою розвитку ООН в Україні та фінансується Міністерством закордонних справ Данії протягом 2009-2012 рр. [1, с. 92].

2.2. Роль менеджера соціокультурної діяльності в поліпшенні організації дозвілля людей похилого віку

Виходячи з практичного досвіду, можна дійти висновку, що ефективність дозвіллєвої діяльності як цілісної системи соціально-культурної активності літніх людей багато в чому залежить від таких факторів:

— фінансової і матеріальної бази: розмірів власної пенсії, бюджетного фінансування (у тому числі на соціально-культурні заходи), спонсорських і благодійних вкладень (у тому числі гуманітарної допомоги), часткової комерційної діяльності окремих установ;

— моделі організації вільного часу: переваги традиційного блоку дозвіллєвих заходів і технологій;

— кадрового ресурсу: наявності фахівців, які забезпечують реалізацію соціально-культурних технологій з людьми похилого віку;

— морально-психологічного ресурсу: соціальної активності літніх людей, їхнього інтересу до дозвіллєвих форм і засобів, рівня культурних запитів і потреб;

— інформаційно-методичного ресурсу: банку методичної літератури, спеціалізованих журналів;

— соціально-демографічного ресурсу: потенціалу історико-культурної самобутності регіону, територіального положення, професіоналізму працівників сфери соціального обслуговування, соціально-психологічної і культурної атмосфери [2, с. 154].

Дозвілля має бути орієнтоване, насамперед, на активізацію особистої активності літньої людини, формування її життєвого тонусу. Людина народжується, живе й помирає за законами тієї культури, у якій проходить її життя. Саме ціннісні змісти культури створюють передумови відновлення соціальних зв’язків особистості і суспільства, розвиваючи механізми ресоціалізації засобами дозвіллєвих інтересів. На підставі такого підходу можна виділити такі основні функції дозвілля людей похилого віку:

— збереження зв’язку з широким колом людей. Соціальні контакти похилих людей природним чином скорочуються. Зайняття різними видами дозвіллєвої діяльності створюють можливість зустрічей із широким колом людей;

— задоволення потреби у визнанні. її випробовують усі покоління, однак для людей пенсійного віку вона має особливе значення у зв’язку з відходом зі сфери професійної активності. Завдяки хобі можна придбати репутацію знавця в тій чи іншій галузі, одержувати премії, призи, радіти визнанню з боку великої кількості людей;

— поліпшення і підтримка психофізичного стану. Кожен вид дозвілля поліпшує ті чи інші психофізичні задатки, настрій, розслаблює людину, оптимізує її, спричинює задоволеність життям;

— збереження і посилення соціальної активності особистості — своєрідний генератор творчої активності, духовних потреб і соціального досвіду [2, с. 155].

Базовий модуль менеджера соціокультурної діяльності зумовлює необхідність використання традиційних дозвіллєвих форм діяльності, методів, технологій, послуг, до яких відносяться:

— проведення заходів, присвячених державним, місцевим, народним, великим особистим датам і подіям;

— художня творчість (музичне, пісенне, танцювальне, фольклорне, ремісно-прикладне та ін.);

— робота з книжковим фондом і періодичними виданнями;

— екскурсійна діяльність;

— комунікативна діяльність (бесіди, обговорення, чаювання тощо);

— перегляд телевізійних і відеопрограм, прослуховування радіопередач;

— відвідування різноманітних культурно-дозвіллєвих установ;

— концертна діяльність як самих людей похилого віку, так і запрошених для них виконавців;

— оздоровчі заняття і виїзди на природу;

— лекційно-просвітня тематична діяльність [2, с. 156].

У зміст варіативного модуля пропонується включення додаткового блоку заходів і технологій, що ставлять соціально-культурну діяльність на вищий щабель організації, а також підсилюють терапевтичний, інтелектуальний, соціальний ефект проведеної роботи. До них доцільно віднести:

— роботу в саду, на земельній ділянці, у присадибному господарстві, домашнє квітництво;

— колекціонування;

— заняття живописом, малюнком;

— кулінарія;

— клуби знайомств;

— робота на комп’ютері;

— ігрова діяльність (настільні і рухливі ігри, конкурсні програми);

— волонтерська практика;

— театральні види діяльності;

— суспільно корисна робота;

— технічна творчість;

— нетрадиційні види оздоровлення (йога, лижі, біг, тренажери);

— театр моди (шиття, в’язальна і перукарська справи);

— заняття ікебаною і флористикою;

— догляд за тваринами;

— різні кафе (літературні, музичні, історичні, туристичні, інтернет);

— інші, більш складні, дозвіллєві форми і технології [2, с. 158].

Соціально-культурна трансформація способу життя, побуту і дозвілля людей похилого віку ґрунтується насамперед на розширенні їхніх самостійних зв’язків з оточенням. Коло інтересів літньої людини не можна уявити без придбання нею навичок самостійного пошуку і розвитку міжособистісних контактів, її включення в інформаційний простір (телебачення, радіо, преса, книги), посильної участі в суспільно корисній праці, організації повсякденного дозвілля і розваг.

Тому соціально-культурні технології не можуть і не повинні бути засобом тільки «приємного часопроведення», задоволення гедоністичних потреб людей похилого віку в розвагах. Кожній з технологій слід виконати визначену утилітарну, сугубо прагматичну функцію. По суті одне з надзадань соціально-культурних технологій полягає в тому, щоб кожну літню людину включити в повсякденні соціальні контакти, навчити підтримувати цивілізовані відносини з найближчими сусідами й іншими людьми в стандартних соціально-культурних ситуаціях щодня і щогодини. Саме повноцінне дозвілля дозволяє людям похилого віку надовго закріпити навички збереження приятельських, дружніх відносин зі своїм найближчим оточенням, у рамках яких особисті негоди уявляються не такими значними, як раніше. Оскільки призначення соціально-культурних технологій допускає й адаптацію старших громадян при доборі видів дозвіллєвих занять пріоритетним стає їхня практична корисність, а розважальний момент вторинний.

Найбільш типовим обмеженням у розробленні програм соціально-культурної реабілітації людей похилого віку є незатребуваність багатьох апробованих технологій соціально-культурної дозвіллєвої діяльності. Практично відсутні технології зв’язків із громадськістю, стимулювання цивільної ініціативи і добродійності, технології формування суспільної думки в діяльності засобів масової інформації. Найчастіше фахівці із соціальної роботи не використовують можливості спеціалізованих вузів і залучення студентської молоді до волонтерської діяльності в умовах проходження виробничої практики. Фактично в процесі організації соціально-культурної реабілітації фахівці бачать тільки її об’єкт, хоча не менш важливим виявляється фактор суспільної рефлексії на проблему самітності літніх людний у соціумі. У більшості випадків саме від суспільного резонансу і соціально-педагогічної діяльності центрів залежить розвиток ідеалів милосердя, толерантності і добродійності в нашому суспільстві [2, с. 159].

Головне завдання менеджера соціально-культурної роботи полягає в тому, щоб об’єднати індивіди, групу з зовнішніми і внутрішніми джерелами тих ресурсів, які необхідні для виправлення, поліпшення або збереження певного статусу. Більше розвиває сили людини та діяльність, яка спрямована не на потребу, а на виробництво матеріальних і духовних цінностей і віддачу результатів своєї праці іншим.

Менеджери соціокультурної діяльності повинні розуміти процеси старіння і мати у своєму розпорядженні великий перелік дозвіллєвих послуг для людей похилого віку. У соціально-культурній роботі повинні бути задіяні добре підготовлені і сприйнятливі люди, які одержали спеціальну освіту в рамках спеціальних програм. Прискорене зростання чисельності старших вікових груп і пов’язані з цим проблеми поставили керівників і фахівців соціально-культурної сфери в складну ситуацію, оскільки підготовка соціальних педагогів і соціальних працівників з організації дозвілля людей похилого віку практично не розгорнута. Усе збільшуються за масштабами і змістом потреби соціально-культурного обслуговування громадян старшого віку, що потребує підготовки фахівців, які володіють геріатричними знаннями, уміннями, навичками.

Соціально-культурні технології мають необмежені можливості застосування, вони дуже мобільні і сприйнятливі до інновацій. В основу типології цих технологій можуть бути покладені й інші ознаки. У цьому зв’язку мова не може йти про якусь універсальну технологію, а треба говорити про безліч технологій, кожна з який узгодиться зі специфікою конкретної діяльності.

Для визначення оптимальної соціально-культурної технології доцільно використовувати напрацювання педагогічної науки; зокрема, будуть корисні критерії виявлення технологічності:

— критерій результативності, спрямований на впровадження найбільш продуктивної технології, яка забезпечує високу зацікавленість у діяльності літніх і старих людей, у нормалізації їх психічного і фізичного здоров’я;

— критерій оптимальності, що передбачає максимальну ефективність при найменших фізичних, розумових і тимчасових витратах з боку людей похилого віку;

— критерій мотиваційної значимості технології, тобто створення умов, за яких підвищувалося б бажання діяти, брати участь у проведених заходах, в організаційних справах;

— критерій керованої технології, що допускає здійснення діагностики настрою, стану здоров’я, схильності літніх до різного роду дозвіллєвої діяльності;

— критерій системності технології, тобто системне використання тієї або іншої технології проведення вільного часу за наявності цілей соціально-культурної діяльності, формулювання її завдань, визначення її змісту, підбір методів, методик, конкретних форм проведення дозвілля.

Кожна з технологій дозвілля має бути включена до повсякденного побуту, неодмінно сприяти продовженню творчого, активного життя літньої людини, наданню широких можливостей для її самовираження, максимального використання життєвого, професійного досвіду, збереження енергії й оптимізму. Тільки в цьому випадку організація дозвілля літнього населення зможе здійснити свою головну місію — ствердити справжні права старшого покоління на свою дієздатність і активну роль у житті суспільства [2, с. 161].

Менеджер соціокультурної діяльності може виступати в ролі своєрідного «містка» між внутрішнім світом особистості і впливом зовнішнього світу. Він прагне впливати насвідомість і поведінку особистості, враховуючи її потреби та інтереси. Саме інтереси стають в певній ситуації своєрідними важелями, завдяки яким ми маємо можливість здійснювати вплив на практичний образ життя людини, створювати умови для реалізації її потенціалу, підносити рівень потреб. Діяльність, яка виникає на грунті пізнавальних і культурно-творчих інтересів, як правило відрізняється високою емоційною насиченістю, яка проявляється у формі особливого ставлення до цілей, предметів, процесу, інших учасників любительських занять т.п.

Висновки

Населення старшого віку – це неоднорідна група. Фізіологічні та психологічні особливості осіб старшого віку суттєво змінюються протягом кожних п’яти років. Люди у віці від 60 до 65 років мають інші потреби, ніж особи від 65 до 70 років; бажання осіб 70–75-літнього віку відрізняються від бажань людей 75–78 років. Тому першорядного значення в роботі з цією віковою групою населення набуває готовність працівника дозвіллєвої установи (рекреатора, соціального педагога, менеджера дозвілля) враховувати чинники соціального, психологічного, економічного характеру, пов’язані з рівнем і стилем життя особистості, її становищем у сім’ї та суспільстві, бажанням і можливістю працювати, станом психічного й фізичного здоров’я.

Характерним для людини похилого віку є загострене відчуття самотності через обмеження спілкування з навколишнім світом, переживання втрати близьких та друзів, відчуття власної непотрібності та покинутості. Часто людина похилого віку повністю позбавлена людського спілкування, що викликає депресію, підозрілість, недовіру, самоізоляцію, відчуття тривоги, небажання виробляти стиль самостійного життя.

Однією з особливостей культурної активності людей похилого віку є баланс групової та індивідуальної участі: хоровий спів, дискусійні клуби, фізичні вправи, ігри, майстерні за виготовлення предметів народної творчості, освітні курси.

Менеджери соціально-культурних програм повинні розуміти процеси старіння і мати у своєму розпорядженні великий перелік дозвіллєвих послуг для людей похилого віку. У соціально-культурній роботі повинні бути задіяні добре підготовлені і сприйнятливі люди, які одержали спеціальну освіту в рамках спеціальних програм. Прискорене зростання чисельності старших вікових груп і пов’язані з цим проблеми поставили керівників і фахівців соціально-культурної сфери в складну ситуацію, оскільки підготовка соціальних педагогів і соціальних працівників з організації дозвілля людей похилого віку практично не розгорнута. Збільшуються за масштабами і змістом потреби соціально-культурного обслуговування громадян старшого віку, що потребує підготовки фахівців, які володіють геріатричними знаннями, уміннями, навичками.

Список використаних джерел

Азарова Т.В. Центр місцевої активності на базі будинку культури: методологія та технологія розвитку територіальної громади /Т.В., Азарова, Л.К. Абрамов. – Кіровоград, ІСКМ. — 2011. – 243 с.
Бочелюк В.Й. Дозвіллєзнавство. Навчальний посібник /В.Й. Бочелюк, В.В. Бочелюк. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 208 с.
Досуговая деятельность людей «третьего возраста». Инф. сб. //Культура в современном мире: опыт, проблемы, решения. — Вып. 1. — М., 2003. — 60 с.
Дюмазедье Ж. Культурная революция свободного времени. Инф. сб. // Культура в современном мире: опыт, проблемы, решения. — Вып. 2. — М., 1991. — 92 с.
Ерошенков И.Л. Культурно-досуговая деятельность в современных условия. — М.: НГИК, 1994. — 69 с.
Каменец А.В. Деятельность клубных учреждений в современных условиях: Учеб. пособие. — М.: МГУК, 1997 — 141 с.
Киселева Т.Г. Теория досуга за рубежом: курс лекций. — М., 1992. — 163 с.
Киселева Т.Г. Социальный педагог в культурно-досуговой сфере /Т.Г. Киселева, Ю.Д. Красилышков. — М., 1991. — 236 с.
Клюско ЕМ. Центры досуга: содержание и формы деятельности // Центры досуга. — М.: НИИ культуры, 1999. — С. 31-33
Концепция видов и функций досуга в монографии Роже Сю «Досуг» // Культура в современном мире: опыт, проблемы, решения. Науч.-информ. сб. — Вып. 3. — М.: РГБ, 1995. — 128 с.
Кулътурно-досуговая деятельность: Учебное пособие / Под ред. Жаркова А.Д., Чижикова В.М. — М.: МГУК, 1998. — 248 с.
Орлова Э.А. Введение в социальную и культурную антропологию. — М.: МГУК, 1994. — 214 с.
Основы социальной работы: Учебник /Отв. ред. П.Д.Павленок. — М.: Инфра — М, 1999. — С. 214
Петрова І. В. Особливості організації дозвілля у клубах людей похилого віку //Організація культурно-дозвільної діяльності в клубних закладах. — К.:УЦКД, НПБ, 2008. — 51 с.
Проблемы культуры маргинальных груп: Организация культурной деятельности пожилых людей //Культурно-просветительная работа. Любительская деятельность в сфере досуга. — Вып. 2. — М., 2007. — 20 с.
Стрельцов Ю.А. Социально-культурная деятельность на современном этапе: тенденции и перспективы развития //Культурология: новые подходы: Альманах — ежегодник. №3–4. — М.: МГУК, 2008. — С.68
Худошин А. О старцах, «старицах» и старости. — М.: Благовест, 2004. — 286 с.
Чижиков В.М. Методическое обеспечение культурно-досуговой деятельности. — М., 1991. — 332 с.

referat-ok.com.ua