Зміст адаптивно розвиваючої концепції самоменеджменту
Вступ.
1.Самоменеджмент як сучасний напрямок розвитку науки управління.
2. Основні концепції самоменеджменту. Адаптивно розвиваюча концепція самоменеджменту.
Висновки.
Список використаної літератури.
Вступ
Аналіз наукових джерел засвідчує, що концепції, що описано в літературі, побудовано на стрижневій ідеї, навколо якої формується система методик і прийомів роботи над собою з реалізації цієї ідеї.
У концепції самоменеджменту Л.Зейварта — це ідея економії свого часу; у концепції В.А.Андрєєва — ідея саморозвитку творчої особистості;
у концепції М.Вудкока й Д.Френсіса — подолання власних обмежень;
у концепції А.Т.Хроленка — підвищення особистої культури ділового життя;
у концепції Б. і X. Швальбе — ідея досягнення особистого ділового успіху.
На нашу думку, кожний з концептуальних підходів у комплексі з методиками їх реалізації може використовуватися для самооцінки й саморозвитку ділових якостей лідера, підвищення свого творчого потенціалу, що збільшить шанси й перспективи успішного просування по сходах ділової кар'єри.
Розглянута нами адаптивно-розвиваюча концепція самоменеджменту кар'єри заснована на таких ідеях:
— Ідеї успіху як мети і мотиву кар'єри;
— Ідеї людини як живої, біопсихосоціальної відкритої багаторівневої системи, спрямованої на своє життєзабезпечення;
— Теорії типів особистості (К.Юнг) у єдності з методикою їх виявлення (ТАРТ);
— Ідеї соціального моделювання;
— Ідеї адаптивно-розвиваючого механізму "кар'єрної"" поведінки працівника.
1.Самоменеджмент як сучасний напрямок розвитку науки управління
Самоменеджмент — це організація керівником організації своєї власної діяльності. Даний процес припускає чітке планування свого робочого й вільного часу.
На робочому місці менеджер зобов'язаний чітко розпланувати свій робочий день відповідно до тих обов'язків, які йому необхідно виконати:
керівникові рекомендується проранжирувати по ступені важливості й терміновості варті перед ним завдання;
розподілити час на їхнє виконання з невеликим запасом для дозволу екстрених питань (при форс-мажорних обставинах).
Спочатку увага важливим і терміновим справам, а потім уже розподілити інші завдання (термінові, але менш важливі або менш відповідальні; важливі але не термінові; нетермінові й не потребуючих особливих зусиль і відповідальності) між підлеглими.
Собі в цьому випадку керівник може залишити рішення тільки тих завдань, з якими його співробітники впоратися не можуть.
Складання щоденного графіка, де фіксуються всі вирішені й невирішені питання дозволяє керівникові заощаджувати свій час.
Він служить у допомогу виконанню службових обов'язків. Для цього можна завести дві папки, в одній з яких попередньо ввечері будуть складатися не переглянуті документи, а в другий — переглянуті. У кожній з папок повинен перебувати пронумерований список документів регулярно обновлюваний у міру їхнього розгляду.
Вказуються також люди й посади, яким він був переданий. У папці для вирішених справ, крім перерахованого вище, повинна стояти ще й дата підпису керівником.
Робота менеджера в першу чергу полягає в його вмінні спілкуватися й керувати людьми, умінні вести за собою.. Для ефективної роботи підприємства йому необхідно постійно підтримувати свій авторитет у підлеглих, а для цього керівник повинен удосконалювати свої особисті й професійні якості, тому що легше всього працівники підкоряються керівникові, рівень якого помітно вище. Менеджер повинен бути терпимо й справедливий, але твердий і впевнений у собі. Виховання в собі цих якостей і постійний самоконтроль є запорукою успішної роботи керівника. Не варто забувати про те, що керівник повинен бути прикладом для наслідування.
Керівник повинен уміти відпочивати, щоб здатність легко розслабитися й швидко зібратися з думками дозволила менеджерові не накопичувати стомлення, що найчастіше приводить до дратівливості, падінню уваги й зниженню продуктивності роботи як його самого, так і підприємства в цілому. У даному напрямку розроблена досить велика кількість способів релаксації (розслаблення), таких як прослуховування заспокійливої музики, установка в офісі акваріума, медитація, аутотренінг, заснований на самонавіянні й, що одержав в останній час визнання, і т.д..
Самоменеджмент — здатність менеджера організувати свою власну роботу — не менш важливий для успішної роботи підприємства, як і інші фактори зовнішнього й внутрішнього середовища.
Сила сучасного менеджменту, його ядро, складається з одного боку, у тім, що він бере свій початок від людини, його потреб і цілей, від перетворення знань, досвіду й досягнень науково технічного прогресу в продуктивну силу. З іншого боку, рушійна сила сучасного менеджменту, як видима, так і невидима полягає у творчому застосуванні інформаційних технологій[8, c. 209-211].
Самоменеджмент, а більше правильне самоврядування — самостійність і особисте керування самим собою. Ефективне самоврядування зв'язане як з людською природою, так і організацією, соціальним керуванням.
Роль, місце в структурі, масштаби участі, ресурсоємність відносин і т.д. кожної сутності визначається самоменеджментом, тимчасово забезпечуються й контролюються.
Метою самоменеджменту може вважатися тимчасове забезпечення відносин, або "взаємодопомога в умовах взаємозалежності" , або "допомога без залежності" .
Світовий досвід у реалізації принципів самоменеджменту:
1. Потреба у взаємних рішеннях, підготовлених кваліфікованими лояльними кадрами, тому що багато хто з них у цей час займаються лише "критиканством" .
2. Гнучкість у рішеннях, необхідна для компенсації втрат в одному, із придбаннями в іншому.
3. Темпи до повної реалізації програми.
4. Не можна йти в занадто швидкому темпі.
5. Послідовність + довіра мас = економічна впевненість.
6. Доведення до відомості мас про з виникнення проблем, їхня ущербність, свої зміни, витрати й т.д.
7. Зібраність.
8. Створення таких структур, які розширюють вибір і стимули, поліпшують створення загального добра.
Загальносистемні аспекти самоменеджменту полягають в обґрунтуванні, по-перше, феномена самоорганізації як нової якості при децентралізованому керуванні, і особливо при самоврядуванні.
По-друге, що така ситуація являє собою розмитий і якийсь безперервний процес некерованості, інакше кажучи, процес, названий І. Пригожиним більшим безладдям (хаосом), слабо піддаються контролю й керуванню, що характеризує погляд на класичні концепції, як на виживанні багато в чому себе. Самоменеджмент у цьому випадку стає неоднозначним і тому найбільше відповідає своєму споконвічному призначенню — організовувати будь-які процеси, передаючи реалізацію функціонерам.
Сучасний менеджер в усьому світі сприймається як ефективний, інноваційний керівник = лідер + влада + стиль роботи + кар'єру. Менеджер повинен мати широкий кругозір і системне нестандартне мислення з питань внутрішнього взаємозв'язку, факторів корпорації й взаємодії останніх із зовнішнім середовищем. Він повинен мати високі загальнолюдські якості й психологічні здатності, мати здатності йти на розумний і зважений ризик, уміти здійснювати бізнес — проектування, розробляти, коректувати й здійснювати бізнес. Уміти здійснювати маркетингові дослідження, прогнозувати розвиток організації з урахуванням потреб і заняття в ньому нових інноваційних ніш[8, c. 153-155].
Особисті якості менеджера. Менеджерові необхідно мати:
- спрагу знань, професіоналізм, новаторство й творчий підхід до роботи;
- завзятість, упевненість у собі й відданість справі;
- нестандартне мислення, винахідливість, ініціативність і здатність генерувати ідеї;
- психологічні здатності впливати на людей;
- комунікабельність і почуття успіху;
- емоційну врівноваженість і стійкість до стресу;
- відкритість, гнучкість і легку пристосовуваність до змін, що відбуваються;
- ситуаційне з і енергію особистості в корпоративних структурах;
- внутрішню з до саморозвитку й самоорганізації;
- енергійність і життєстійкість;
- схильність до успішного захисту й настільки ж ефективному нападу;
- відповідальність за діяльність і за ухвалені рішення;
- потреба працювати в колективі й з колективом.
2. Етичні норми менеджера. Менеджер у своїй діяльності з колегами й партнерами керується загальноприйнятими моральними правилами й нормами: додержуватися методів чесної з; не використовувати "брудні гроші" у своїй діяльності; "грати у відкриту" , якщо партнер робить також, намагатися виконати дане їм обіцянка при будь-яких умовах, використовувати тільки чесні методи при спробі впливати на підлеглих, бути вимогливим, але не ображати достоїнство, бути уважним і попереджувальним.
3. Особисті ресурси менеджера. Основними ресурсами менеджера є: інформація й інформаційний потенціал, час і люди, уміло використовуючи які керівник забезпечує одержання високих результатів, постійно підвищуючи конкурентоспроможність керованої їм організації.
4. Навички й здатності менеджера ефективно управляти. На ефективність керування можуть впливати:
- здатність управляти собою;
- розумні особисті цінності;
- чіткі особисті цілі;
- завзятий постійний особистий ріст;
- навички й завзятість вирішувати проблеми;
- винахідливість і здатність до інновацій;
- висока здатність впливати на навколишнім;
- знання сучасних управлінських підходів;
- здатність формувати й розвивати ефективні робочі групи;
- уміння навчати й розвивати підлеглих;
5. Обмеження саморозвитку менеджера.
До таких недоліків варто віднести:
- невміння управляти собою;
- розмиті особисті цінності;
- неясні особисті цілі;
- зупинений саморозвиток;
- недостатність навички вирішувати проблеми;
- недолік творчого підходу;
- невміння впливати на людей і їх консультувати;
- непорозуміння особливостей, процесів керування;
- слабкі навички керування людьми й ресурсами;
- невміння навчати й установлювати вимога на саморозвиток;
низька здатність формувати колектив[11, c. 189-192].
2. Основні концепції самоменеджменту. Адаптивно розвиваюча концепція самоменеджменту
Самоменеджмент — це самоуправління людиною своєю життєдіяльністю і діяльністю для досягнення поставлених цілей. Під самоуправлінням розуміють системну діяльність із самоорганізації людиною своїх життєвих функцій, що забезпечують реалізацію внутрішніх потенцій, спрямованих на досягнення певного результату за оптимального використання її внутрішніх ресурсів з урахуванням зовнішніх чинників.
Нині самоменеджмент можна розглядати як засіб, шанс, чинник успішної життєдіяльності і діяльності кожної людини.
У розвитку самоменеджменту можна виділити три етапи:
перший — пов'язаний з досвідом окремих людей, які методом проб і помилок перевіряли ефективність різних прийомів у техніку особистої роботи. Почавшись у древні часи, він триває й у наші дні в житті кожної людини. Данило Гранін у повісті "Це дивне життя" залишив нам яскравий приклад "нагромадження особистого досвіду" героєм книги біологом А.Любищевим;
другий — зобов'язаний поділу праці в цій області. Спеціалізація, що є його наслідком, привела до розвитку таких здатностей, як тренування пам'яті, раціональне читання й т.д. Сьогодні поділ праці в самоменеджменті продовжують заглиблюватися. Поряд із уже традиційними розділами, що стали (ділова телефонна розмова й т.п.) пропонуються такі розробки, як керування своїми емоціями, мистецтво слухати співрозмовника2 і ін. Безсумнівний вплив на цей етап розвитку самоменеджменту зробив прогрес у технічних і гуманітарних науках;
третій — обумовлений систематизацією знань у техніку особистої роботи. Він полягає у визначенні необхідних відділів цієї науки й побудові з них взаємозалежного цілого. Можливо, однієї з перших робіт такого роду є книга визнаного класика менеджменту Пітера Друкера "Ефективний керуючий"[4, c. 156-158].
У самоменеджменту є певне коло правил і функцій:
Постановка цілей.
Значення постановки цілей. Постановка цілей – це вираження у вигляді чітких намірів і в точних формулюваннях наших інтересів, потреб чи задач, що допомагає зорієнтувати дії і вчинки на ці цілі і на їх виконання. Для цього ціль повинна описувати кінцевий результат, а не ті дії, які необхідно виконати. Навіть найкращий спосіб роботи безнадійний, якщо керівник заздалегідь чітко не позначив те, до чого він прагне. Постановка цілі — безумовна передумова планування, а отже, і успіху — полягає в точному знанні того, що, коли, у яких масштабах треба досягти. Усвідомлення своїх цілей дуже часто означає значну самомотивацію для роботи, тому що ціль дає ясне уявлення про те, у якому напрямку необхідно рухатися.
Постановка цілей – це тимчасовий процес, оскільки протягом діяльності підприємства може з'ясуватися, що ті чи інші параметри змінилися, а це приводить до необхідності перегляду цілі. Для самоменеджменту фундаментальне значення має усвідомлення того, куди менеджер хоче прийти і куди він потрапити не хоче (але куди його хочуть привести інші). Якщо у керівника існує усвідомлена ціль, то туди ж спрямовані і всі неусвідомлені сили керівника, тобто цілі служать концентрації сил на важливих напрямках. “Випадкові успіхи гарні, але рідкі. Заплановані успіхи краще, оскільки вони керовані і трапляються частіше”.
Знаходження цілей.Для того, щоб домогтися успіху необхідно правильно вибрати цілі. У кожної фірми, у кожного менеджера є одна основна, найважливіша ціль, що розбивається на безліч невеликих проміжних цілей нижчого рівня, досягнення яких забезпечує досягнення цілі більш високого рівня і, у кінцевому рахунку, вищій цілі. Потрібно встановлювати ясні погоджені між собою цілі, що можуть бути звернені в безпосередні дії, щоб їх можна було безпосередньо планувати. Чітко визначені, зафіксовані на папері цілі автоматично здобувають обов'язковий характер, спонукають до постійного аналізу, повторному огляду і ревізії.
Ситуаційний аналіз.Являє собою свого роду реєстр особистих ресурсів (засобів для досягнення цілей) і дозволяє з'ясувати, що варто заохочувати (сильні сторони) і над чим ще треба працювати (слабкі сторони).
Шляхом аналізу своїх здібностей менеджер визначає, що узагалі він може зробити, тобто яким особистим потенціалом для досягнення своїх цілей він розташовує. З іншого боку, менеджер повинен ясно уявляти собі свої слабості, щоб уникати дій, що можуть сприяти прояву подібних «якостей», або вжити заходів до рятування від цих недоліків. Допомогти в цьому може складання балансу своїх найбільших невдач і поразок і виділення, наслідком відсутності яких якостей вони були. «Знати свої слабості – значить зміцнювати свої сильні сторони».
Формулювання цілей. Установка термінів утілення цілей і формулювання бажаних результатів. Це остання ступінь при постановці цілей, коли формулюються конкретні з практичних цілей для наступної стадії планування.
Не можна брати на себе занадто багато, щоб не загрузнути в невиконаних справах. Варто встановлювати короткострокові цілі, погоджені з досягненням довгострокових глобальних цілей[10, c. 109-111].
Концепція самоменеджменту перекривається з концепцією особистісно творчого утворення. Під самоменеджментом розуміється поведінковий ресурс підвищення ефективності керування. Менеджмент проявляється як самоменеджмент одночасно у вигляді особистої тектології (саморозвитку менеджера як індивіда й професіонала) і у вигляді роботи менеджера в специфічних умовах переваги самоорганізації. Самоменеджмент утворення — це спосіб рішення головного завдання утворення: створення умови для того, щоб освітній процес став творчістю особистості, саме здійснююче своє утворення. Він побудований на розумінні того факту, що майбутнє людини й суспільства залежить не від кількості знань, а від рівня культури, від здатності до орієнтації й ефективної діяльності людини в невідомих і нестандартних ситуаціях[9, c. 24].
Висновки
Самоменеджмент являє собою послідовне і цілеспрямоване використання випробуваних методів роботи в повсякденній практиці, для того, щоб оптимально і зі змістом використовувати свій час.
Самоменеджмент являє собою послідовне й цілеспрямоване використання методів роботи в повсякденній практиці, для того щоб оптимально й зі змістом використовувати свій час.
Основна мета самоменеджменту складається в том. щоб максимально використовувати власні можливості.
Основна ціль самоменеджменту – максимально використовувати власні можливості, свідомо керувати перебігом свого життя і переборювати зовнішні обставини. Самоменеджмент допомагає виконувати роботи з меншими витратами, краще організувати працю (отже, одержати кращі результати), зменшити завантаженість роботою і, виходить, зменшити поспіхи і стреси.
Перевагами адаптивно-розвиваючої концепції є:
— Інтеграція ідей;
— Системність;
— Можливість використовування тестових методів для самооцінки;
— Органічний зв'язок з центральною функцією людини – власним життєзабезпеченням.
Значення самоменеджменту велике як у професійної, так і в дозвілевій діяльності людей.
Що дає самоменеджмент:
- Виконання роботи з меншими витратами.
- Краща організація праці.
- Кращі результати праці.
- Менше поспіху й стресу.
- Більше задоволення від роботи.
- Більша мотивація праці.
- Ріст кваліфікації.
- Менша завантаженість роботою.
- Менше помилок при виконанні своїх функцій.
- Досягнення професійних і життєвих цілей найкоротшим шляхом.
Список використаної літератури
1. Бех І.Д. Виховання особистості: У 2 кн.: Навч.-метод. Видання. — К.: Либідь, 2003.
2. Грищенко В. О., Архипов О. Г., Журомська Л. М. Самоменеджмент: Навч. посіб. / Східноукраїнський національний ун-т ім. Володимира Даля; Холдинг МЖК "Мрія". — Луганськ : Видавництво СНУ ім. В.Даля, 2006. — 192с.
3. Комар Ю. М. Самоменеджмент навчання: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів / Донецький ін-т ринку та соціальної політики. — Донецьк : ДІРСП, 2005. — 132с.
4.Лукашевич Н. Самоменеджмент. Теория и практика: Учебник. — К. : Ника-Центр, 2007. — 344с.
5.Лукашевич Н. Самоменеджмент: как достигнуть успеха в деловой карьере / Харьковский гуманитарный ин-т "Народная украинская академия". — Х. : ОКО, 1998. Кн. 1 : Деловая карьера: путь к успеху. — 126с.
6. Лукашевич Н. Самоменеджмент: как достигнуть успеха в деловой карьере / Харьковский гуманитарный ин-т "Народная украинская академия". — Х. : ОКО, 1998. Кн. 2 : Практикум деловой карьеры. — 327с.
7. Русинов Ф. Менеджмент и самоменеджмент в системе рыночных отношений: Учеб. пособие / Федор Михайлович Русинов (ред.). — М. : ИНФРА-М, 1996. — 351с.
8.Сухова И. М. Самоменеджмент студента: Практ. пособие для студ. и преподавателей — М. : АНМИ, 2001. — 92с.
9.Хроленко Александр Тимофеевич. Самоменеджмент: Для тех, кому от 16 до 20. — М. : Экономика, 1996. — 139с.7. Шипунов В.Г., Кишкель Е.Н. Основы управленческой деятельности. М.: Смысл , 2000. – 359 с.