Вступ.

Розділ 1. Загальна характеристика злочинів проти виборчих прав людини і громадянина.

1.1. Місце виборчих прав в системі прав і свобод людини та в системі Особливої частини КК України.

1.2. Основний зміст виборчих прав як об’єкта кримінально-правової охорони.

1.3. Повноваження державних органів щодо захисту виборчих прав людини і громадянина.

Розділ 2. Кримінально-процесуальна характеристика окремих видів злочинів проти виборчих прав людини і громадянина.

2.1. Види злочинів проти виборчих прав громадянина.

2.2. Кримінально-правова характеристика злочинів проти виборчих прав громадян України.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми дослідження. З прийняттям Конституції України на загальнодержавному рівні було визначено, що народ України як носій суверенітету і як єдине джерело влади в Україні має безумовне і пріоритетне право на її здійснення безпосередньо та через органи державної влади і органи місцевого самоврядування, а однією із основних форм безпосередньої демократії, за допомогою якої реалізується народне волевиявлення, є вибори. Від того наскільки якісно діє механізм правового регулювання та правового захисту виборчих правовідносин залежать: результати виборів, а отже, і належна реалізація виборчих прав громадян України; швидке та ефективне формування якісного та кількісного складу органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що в майбутньому дасть змогу зберігати народні кошти на справи більш корисні для України, ніж проведення нескінченних виборчих марафонів.

Захист виборчих та інших політичних прав виступає гарантією стійкого еволюційного розвитку конституційно-політичної системи країни. Політична стабільність, в свою чергу, – це гарантія стабільності в економіці та інших сферах суспільства і держави, реалізації всього обсягу конституційних прав і свобод людини і громадянина. Тому підходимо до визначення виборчих прав у взаємозв’язку із іншими основними правами і свободами (особистими, соціально-економічними та іншими), що реалізуються у виборчому процесі. Ясно, що без захисту всього комплексу прав і свобод неможливе проведення вільних демократичних виборів.

Сьогодні в Україні саме вибори є універсальним демократичним способом реформування конституційної системи влади в країні, засобом соціально-політичного структурування громадянського суспільства як необхідної умови його самостійності і самоврядування.

Викладене зумовлює зростаючу важливість дослідження правових проблем захисту виборчих прав від злочинних посягань і вимагає негайного вдосконалення правової регламентації боротьби із ними.

Хоча кримінальну відповідальність за порушення виборчих прав громадян України в науці кримінального права не можна вважати новою проблемою, вона є розробленою недостатньо. Навіть останнім часом, коли відмічається зростання значення виборчого законодавства в політичному житті суспільства, в кримінальному праві практично відсутні глибокі монографічні та роботи на цю тему.

Це зумовлює необхідність ретельного вивчення та аналізу засобів кримінально-правової охорони виборчих правовідносин від протиправних посягань.

На загальнотеоретичному рівні характеристику злочинів, у тому числі проти виборчих прав громадян, проводили А. Кім, С. Келіна, М. Коржанський, О. Костенко, В. Кудрявцев, Н. Кузнецова, В. Навроцький, В. Орлов, В. Тацій та ін. Проблему феномена прав людини, у тому числі виборчих, досліджували у своїх працях А. Азаров, М. Бонгард, Ю. Вєдєнєєв, А. Красіков, Є. Кузнецов, С. Лихова, М. Мельник, М. Ставнійчук, А. Солдатен-ко, М. Хавронюк та ін.

Метою дослідженняє здійснення кримінально-правової характеристики злочинів проти виборчих прав людини і громадянина, визначення та наукове обґрунтування на цій підставі критеріїв відмежування даних злочинів від інших порушень виборчих правовідносин та від суміжних злочинів, а також формулювання основних підходів та правил щодо кваліфікації злочинів, що порушують виборчі права громадян України.

У зв’язку із цим робота була зорієнтована на вирішення таких завдань:

1) провести всебічний кримінально-правовий аналіз злочинів проти виборчих прав громадян України;

2) проаналізувати ознаки основних та кваліфікованих складів даних злочинів через призму змін, що відбулися з прийняттям нового КК України;

3) розглянути структуру виборчих правовідносин як видового об’єкту злочинів проти виборчих прав громадян України та зміст і структуру виборчих правовідносин в залежності від етапів виборчого процесу;

4) проаналізувати судову практику з питань застосування законодавства про кримінальну відповідальність за порушення виборчих правовідносин;

5) виробити конкретні пропозиції щодо законодавства в досліджуваній сфері.

Об’єктомдослідження є проблеми кримінальної відповідальності за злочини, юридичні склади яких передбачені в ст. ст. 157-159 КК України.

Предмет дослідження– кримінально-правова характеристика перешкоджання здійсненню виборчого права через призму норм кримінального законодавства України, правозастосовчої практики, доктринальних положень науки кримінального права, які стосуються категорії об’єкту злочину, кваліфікації злочинів тощо.

Розділ 1. Загальна характеристика злочинів проти виборчих прав людини і громадянина

1.1. Місце виборчих прав в системі прав і свобод людини та в системі Особливої частини КК України

Виборчі правовідносини є самостійним об’єктом кримінально-правової охорони і саме в такій якості включаються в механізм кримінально-правового регулювання. На сучасному етапі розвитку науки кримінального права кримінально-правова охорона виборчих правовідносин може розглядатися в якості самостійної складової предмету вітчизняної теорії кримінального права.

Водночас варто зазначити, що монографічні праці чи спеціальні дисертаційні дослідження зазначеної проблеми в Україні наразі відсутні.

В той же час, факт незначної кількості розглянутих судами кримінальних справ даної категорії ні в якому разі не слід вважати підставою для ігнорування проблем, які виникають щодо кримінальної відповідальності за посягання на виборчі правовідносини, у тому числі на рівні наукових досліджень, особливо з урахуванням високої латентності цих діянь.

Крім того, як свідчить практика, поряд з традиційними способами вчинення злочинів у сфері виборчих правовідносин, в характері злочинних посягань відбулися радикальні зміни, а з підвищенням значення конституційного законодавства в цілому, та виборчого права зокрема, виникли і нові нетрадиційні прийоми злочинного втручання у виборчі правовідносини (порушення фінансування виборчих кампаній, порушення, які відбуваються на стадії складання списків виборців, втручання в діяльність виборчих комісій та перешкоджання діяльності виборчих комісій). Кримінальне законодавство на ці порушення виборчих правовідносин не завжди реагує адекватно та послідовно.

Парадокс вітчизняної правової науки, як, до речі, і інших гуманітарних наук, полягає у тому, що поряд із глибокими фундаментальними розробками теорії прав і свобод їх реалізація залишається незадовільною. Не дивлячись на стрімкість конституційних перетворень, українське суспільство і держава знаходяться в самому початку довгого еволюційного і разом з тим історично обумовленого шляху свого громадянського і правового становлення [19, c. 73].

Ігнорування положень теорії прав людини та положень конституційного права призводить, в свою чергу, до того, що теоретики кримінального права при вивченні таких правових феноменів, як, зокрема, виборчі права обмежуються штампами, не проникаючи у їх внутрішній зміст і структуру. В сучасній юридичній літературі практично завжди в якості об’єкту злочинів, передбачених ст. ст. 157-184 КК України, називаються права людини, але не розкривається їх структура і зміст, а це, в свою чергу, не дає можливості зрозуміти механізм спричинення шкоди цим правам.

Аналізуючи принципи виборчого права та стадії виборчого процесу, автор ставить за мету визначити, на якій із стадій можливе порушення виборчого права, яким чином виборчі правовідносини трансформуються у окремі різновиди відносно родової конструкції цих відносин, які складові компоненти цих правовідносин залишаються незмінними протягом всього часу реалізації і практичного існування виборчих правовідносин, і які саме структурні елементи являють собою “вразливу ціль” у механізмі посягання, а які компоненти виборчих правовідносин в цілому як відносно самостійного правового феномену сьогодні залишаються поза межами кримінально-правової охорони.

Суспільно-небезпечне протиправне діяння спрямовується на руйнування тих правових відносин, які виникають в ході реалізації їх суб’єктами своїх прав. При цьому вказане діяння може бути спрямоване як безпосередньо на суб’єкта правовідносин, так і на інші структурні елементи цих правовідносин.

Об’єктом даної групи злочинів (ст. ст. 157-159 КК України) є конституційні правові відносини, пов’язані із реалізацією права громадян на участь у політичному житті суспільства. Інтерес – це компонент правових відносин. Саме через правові відносини їх суб’єкти досягають певних благ чи задовольняють певні конкретні інтереси.

Виборчі права, які охороняються ст. ст. 157-159 КК України, реалізуються виключно через участь їх носіїв у правових відносинах і не існують поза їх межами. Виборчі правовідносини мають свою специфіку, пов’язану із їх тимчасовим і, як наслідок цього, динамічним характером. Кожному етапу виборчого процесу відповідають специфічні виборчі відносини. Кримінально-правову охорону цих відносин та механізм спричинення їм шкоди необхідно пов’язувати з їх динамікою [15, c. 10-11].

Вважаємо, що на практиці можливі деякі види посягань, які формально підпадають під ознаки діянь, передбачених ст.ст. 127-129 КК України поза межами виборчих правовідносин. Зокрема назвемо виготовлення виборчих бюлетенів у спосіб, не передбачений законом; порушення таємниці голосування після виборів (за попередньою редакцією ст. 129 КК України). Однак, на нашу думку, об’єктом злочинів проти виборчих прав громадян є виборчі правовідносини. Цей висновок можна зробити на такій підставі:

Реалізація будь-якого права поза правовідносинами неможлива. Саме в правовідносинах суб’єктивні права наповнюються реальним змістом. У структурі правовідношення суб’єктивне право існує як окремий елемент і проти нього може спрямовуватися посягання (перешкодження здійсненню виборчого права), але лише в межах відповідних правовідносин. Однак у зв’язку з правовідносинами посягання може спрямовуватися і проти інших структурних елементів правовідносин, наприклад, порушення кореспондуючого виборчому праву обов’язку зобов’язаних вказаним правом осіб діяти певним чином (виборчий підлог, завідомо неправильний підрахунок голосів та ін.).

Як випливає з диспозиції ст. 127 КК України, злочинні посягання, передбачені нею, можливі лише стосовно громадян, які здійснюють свої виборчі права.

Суспільна небезпека порушення таємниці голосування не зменшується і тоді, коли воно вчиняється після проведення виборів. Тому більш доцільною видається попередня редакція згаданої статті, де час вчинення злочину не був обов’язковою ознакою складу злочину. Однак і в цьому разі порушити таємницю голосування можна лише щодо тих виборців, які взяли участь у голосуванні.

Крім того, всі суспільно небезпечні дії проти виборчих прав громадян, які в часі вчиняються поза виборчими правовідносинами, наприклад перешкодження проведенню з’їзду політичної партії, на порядку денному якого вирішується питання про висунення кандидатів на майбутні вибори, не можуть кваліфікуватися за ст.ст. 127-129 КК України у зв’язку з тим, що такі відносини не набули ознак виборчих правовідносин [12, c. 292].

1.2. Основний зміст виборчих прав як об’єкта кримінально-правової охорони

Нормативна регламентація організації та проведення виборів здійснюється виборчим законодавством, що постійно розвивається, змінюється, вдосконалюється. В Україні на сьогодні спостерігається тенденція до проведення чергових виборів різного рівня за новими редакціями виборчих законів, процедури в яких стають все більш деталізованими, але, як свідчить практика, це породжує нові порушення виборчих норм — більш цинічні, пов'язані з прямим чи опосередкованим підкупом виборців, схемами нелегального фінансування передвиборчої кампанії, зловживаннями в організації та проведенні виборів тощо. Пряма залежність відповідної реалізації виборчих прав громадян України від якісної дії механізму правового регулювання та правового захисту виборчих правовідносин зумовлює актуальність дослідження проблеми кримінальної відповідальності за порушення виборчих прав як однієї з гарантій виконання виборчого законодавства. Інтерес до цієї проблеми пояснюється і тим, що захист політичних прав є гарантією розвитку конституційно-політичної системи держави, за якої реалізується весь обсяг конституційних прав і свобод людини та громадянина. Викладене зумовлює зростаючу важливість дослідження правових проблем захисту виборчих прав від злочинних посягань і вимагає негайного вдосконалення правової регламентації боротьби із ними.

Кримінальну відповідальність за порушення виборчих прав громадян України в науці кримінального права не можна вважати новою проблемою, але розроблена вона недостатньо. Вивчення теоретичних джерел, наукових публікацій, законодавчих актів дозволяє зробити висновок про те, що проблема кримінально-правової охорони виборчих прав всебічно не досліджена, залишається багато дискусійних питань, відсутні єдині підходи до кваліфікації злочинів, які порушують виборчі права громадян України.

Аналіз будь-якого складу злочину починається з дослідження об'єкта злочину, оскільки суспільні відносини, які виступають об'єктом злочину, є первинними відносно не лише кримінального закону, а й самого злочину. Злочин завжди посягає на об'єктивно існуючий об'єкт, на визначену реальність. Чинний Кримінальний кодекс (далі — КК) України містить п'ять статей, що передбачають відповідальність за злочини проти виборчих прав громадян, однак, на нашу думку, такий підхід до визначення об'єкта кримінально караного посягання на сьогодні є дискусійним. Аргументувати тезу про недоцільність використання як об'єкта злочину виборчих прав слід починати із з'ясування змісту поняття «виборчі права громадян» та «виборчі правовідносини» [10, c. 70-71].

Поняттям «виборчі права громадян» охоплюється складний комплекс як конституційних, так і похідних від них інших прав і свобод людини та громадянина, що забезпечує вільний характер виборів до органів державної влади та місцевого самоврядування, закріплюючи юридичні можливості повнолітніх громадян держави брати участь в управлінні державними справами, вирішувати питання місцевого значення за допомогою обрання своїх представників і здійснення інших виборчих процедур. У сучасній теорії кримінального права більшість науковців дотримується позиції, згідно з якою об'єктом злочину визнаються саме виборчі права. Однак виборчі права громадян та їх гарантії (як специфічний юридичний різновид обов'язку) є елементом змісту правовідносин, через які визначаються варіанти можливої та необхідної поведінки суб'єктів виборчого процесу, тобто виборчі права знаходять свою реалізацію у специфічних виборчих правовідносинах. Зокрема, в рамках виборчих правовідносин знаходять своє втілення такі суб'єктивні права, як:

• право обирати (активне виборче право);

• право бути обраним (пасивне виборче право);

• право брати участь у висуванні кандидатів;

• право брати участь у передвиборній агітації;

• право брати участь у спостереженні за проведенням виборів і роботою виборчих комісій;

• право робити внески до виборчих фондів;

• право на безперешкодний доступ до документованої інформації про себе (а також списку виборців в цілому), на уточнення цієї інформації з метою забезпечення її повноти та достовірності;

• право на участь у роботі виборчих комісій;

• право на фінансування виборчої кампанії;

• право на оскарження порушень виборчих прав громадян;

• право брати участь в інших заходах, пов'язаних із виборами.

Слід зазначити, що цей перелік не є вичерпним і тому носить відкритий характер. Перелічені похідні права від активного виборчого права здійснюються в порядку, встановленому законом, зокрема, закон може встановлювати певні обмеження щодо здійснення цих прав окремими категоріями громадян [4, с. 52].

Реалізувати виборчі права поза правовими відносинами неможливо, оскільки правовий вплив конституційних норм і їх реалізація можливі лише через правовідносини. Так, існування суб'єктивного виборчого права у громадянина допускається за наявності певних юридичних фактів (досягнення певного віку, перебування в громадянстві держави, наявність дієздатності), але реалізувати своє виборче право громадянин може лише під час конкретної виборчої кампанії. Отже, існування суб'єктивного права та його реалізація — поняття різнозмістовні. Як наслідок, забезпечити реалізацію суб'єктивного виборчого права за допомогою правових засобів можна у процесі його реалізації. На думку Ю. Тодики, конституційно-правові норми виявляються в особливості механізму реалізації їх суб'єктами своїх прав та обов'язків, але деякі з них безпосередньо втілюються у правовідносинах (зокрема виборчих), а інші — через інші правовідносини. Таким чином, обмежувати змістовну сторону виборчих правовідносин лише виборчою кампанією, в рамках якої здійснюється правове забезпечення процесу організації та проведення виборів, невиправдано, адже публічна функція виборчих правовідносин поширюється і на створення належних умов реалізації виборчих прав громадян у міжвиборчий період, зокрема на створення системи обліку виборців, розроблення та запровадження програм підвищення електоральної культури учасників виборів, запровадження автоматизованих систем збереження й обробки інформації про результати виборів тощо [5, c. 148-149].

За радянських часів учений А. Кім обґрунтовував необхідність диференціації норм виборчого законодавства залежно від місця в системі норм і можливості їх потрапляння під дію механізму кримінально-правового регулювання як об'єкта злочину на норми, що регулюють виборчі права громадян, та на норми, які мають відношення до формування представницьких органів, але виборчі права не регулюють. Аналогічної позиції дотримується М. Постніков, який розмежовує норми, що регулюють організацію виборів, та норми, що регулюють виборчі права. С. Лихова вказує на практичну доцільність такого розмежування з огляду на можливість визначення відносин, які не входять до механізму кримінально-правового регулювання [8, с. 329].

Оскільки об'єктом кримінального посягання може бути визнане лише те, чому злочином завдається чи створюється загроза заподіяння шкоди (бо явище, якому злочином не може бути завдано шкоди, не потребує охорони), а будь-який злочин завдає шкоду чи створює загрозу її завдання саме суспільним відносинам, а не чомусь іншому (нормам права, правовому благу, майну тощо), то під дію норм кримінального права України потрапляють виборчі права громадян, які реалізуються через виборчі правовідносини.

Виборчі правовідносини опосередковують забезпечення реалізації політичних виборчих прав громадян, тому їм, як основному елементу механізму правового регулювання, властиві такі ознаки:

• вони фіксують коло осіб, на яких поширюється дія окремих норм виборчого законодавства в той чи інший момент (кожному етапу виборчого процесу відповідають специфічні виборчі відносини);

• вони визначають юридичну структуру поведінки, якій повинні чи можуть відповідати суб'єкти виборчого процесу;

• вони мають соціально-політичний зміст, що передбачає реалізацію закріпленої Конституцією влади народу, найвищим вираженням якої є вільні вибори;

• вони не замикаються лише на правовому забезпеченні процесу організації та проведення виборів, а поширюються також на створення належних умов реалізації виборчих прав громадян у міжвиборчий період;

• вони є умовою для можливого застосування спеціальних юридичних засобів забезпечення виборчих прав громадян і обов'язків, що кореспондуються, інших учасників виборчого процесу.

Виборчі правовідносини виникають у зв'язку з реалізацією виборчого права й опосередковують повсякденну практичну реалізацію конституційного права громадян обирати та бути обраним до органів державної влади й органів місцевого самоврядування. Вони похідні від відповідного конституційно-правового відношення, розвивають та доповнюють його як у процесі організації та проведення виборів, так і в період між виборами. Оскільки виборчий процес охоплює встановлену законодавством сукупність процесуальних форм проведення виборів, які визначають кількість та зміст стадій виборчого процесу, доцільно, на нашу думку, акцентувати увагу на діяльності уповноважених органів і громадян держави у позавиборчий період [14, c. 100-101].

Безперечно, саме в рамках виборчих правовідносин створюються передумови для здійснення виборчих прав громадян, відбувається передача публічної влади від її носія й єдиного джерела виборним державним і місцевим органам, їх посадовим особам, а порушення встановлених правил має тягнути за собою настання юридичної відповідальності. Але не можна безапеляційно відносити всі виборчі правовідносини до об'єктів злочинних посягань, оскільки аналіз статей КК України дає можливість виділити лише ті з них, які виникають у зв'язку з реалізацією суб'єктивного виборчого права громадянина. Таким чином, суспільні відносини, що виникають між учасниками виборчого процесу, але не пов'язані безпосередньо з процесом регулювання й охорони виборчих прав громадян, залишаються поза механізмом кримінально-правового регулювання. Це відносини щодо створення системи обліку виборців, розроблення та запровадження програм підвищення політичної культури учасників виборів, запровадження автоматизованих систем збереження й обробки інформації про результати виборів, порядок утворення та діяльності виборчих комісій, розроблення та втілення програм розвитку виборчої системи тощо.

Однак на практиці можливі ситуації, коли посягання стають суспільно небезпечними через їх пов'язаність з виборчими правовідносинами. Так, виготовлення або поширення агітаційних матеріалів поза виборчими правовідносинами буде розцінюватись як кримінально каране діяння лише тоді, коли такі дії пов'язані з майбутньою виборчою кампанією. Зв'язок із виборчими правовідносинами простежується у тому, що специфічною ознакою виборчих відносин прийнято вважати обмеженість їх дії у часі, але відносини, пов'язані не з реалізацією виборчих прав громадян, а з організацією виборів загалом, можуть існувати і поза виборчим процесом. Таким чином, можна дійти логічного висновку про доцільність поширення дії механізму кримінального регулювання на інші відносини у випадку пов'язаності їх змісту з майбутніми виборами. Так, своєчасне призначення та проведення виборів, облік і реєстрація виборців, попередження порушень виборчих прав громадян, проведення з'їзду політичної партії, на порядку денному якого стоїть питання щодо висування кандидатів на майбутні вибори, гармонійно доповнюють безпосередній процес організації та проведення виборів, забезпечують стабільний характер здійснення конституційного права громадян обирати та бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування [11, c. 36-37].

А. Солдатенко зазначає, що виборчі правовідносини досягають рівня мінімально достатнього для визнання їх об'єктом злочинів проти виборчих прав громадян з моменту початку виборчої кампанії [18, с. 198]. Однак, оскільки конституційні права громадян опосередковують принципові зв'язки між суспільством і його представниками, державою та її громадянами, виборчі правовідносини, що реалізуються під час виборів, не припиняють своє існування і не виникають знову, а існують постійно в однаковому обсязі та змісті, мають особливий механізм забезпечення.

Таким чином, можна стверджувати, що за дією у часі виборчі правовідносини поділяються на безпосередньо пов'язані з організацією та проведенням виборів і реалізацією виборчих прав громадян під час виборчого процесу та пов'язані з організацією і проведенням виборів і реалізацією виборчих прав громадян у міжвиборчий період. Отже, кримінально-правовій охороні мають підлягати відносини, що виникають поза виборчим процесом, але у майбутньому матимуть вплив на виборчу кампанію.

1.3. Повноваження державних органів щодо захисту виборчих прав людини і громадянина

Конституція України проголосила, що волевиявлення народу здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії. Стаття 38 Основного Закону закріплює, що громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Строки розгляду справ щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності, пов'язаних із виборчими відносинами, встановлені також в ст. 172 Кодексу адміністративного судочинства. Враховуючи, що в законодавчих актах, які регулюють оскарження рішень, дій і бездіяльності суб'єктів виборчих відносин, встановлюються загальні строки як для оскарження у виборчі комісії, так і в суді, а також у зв'язку з тим, що норми цих актів застаріли та не враховують особливостей адміністративної юрисдикції, їх потрібно скасувати у встановленому законодавством порядку та окремо розробити відповідні норми, які регулювали б порядок позасудового оскарження діянь суб'єктів виборчого процесу, та викласти їх або в окремому законі, або в Кодексі адміністративних процедур, проект якого вже розроблено фахівцями адміністративного права.

Нове законодавство розширило також повноваження місцевих судів щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення, що посягають на здійснення народного волевиявлення, а також застосування заходів кримінальної відповідальності. Після прийняття Закону України від 23 лютого 2006 р. «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів України щодо відповідальності за порушення виборчих прав громадян» захист прав виборців значно посилився. Так, у цьому законі було передбачено доповнення Кодексу України про адміністративні правопорушення окремою главою 15-А та в такий спосіб запроваджено більш дієвий механізм адміністративно-правової охорони прав громадян на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення. Цим законом також надано право голові, заступнику голови, секретарю, іншим членам виборчої комісії, комісії з референдуму складати протоколи про адміністративні правопорушення, передбачені в статтях 212-11, 212-15-212-20, цебто в справах про порушення виборчих прав громадян. Окремі вади є і в новому законодавстві, на які вже зверталась увага вчених-юристів.

Таким чином, можна зазначити, що законодавство України останнім часом більш детально врегулювало повноваження державних органів, які необхідні для захисту прав виборців. Однак потрібно проводити постійний моніторинг законодавства з метою недопущення дублювань у регулюванні відносин, а також різночитань в окремих нормативно-правових актах, присвячених проведенню виборів і референдуму [2, c. 80-81].

Розділ 2. Кримінально-процесуальна характеристика окремих видів злочинів проти виборчих прав людини і громадянина

2.1. Види злочинів проти виборчих прав громадянина

Посягання, передбачені кримінальним правом, можуть бути спрямовані або проти права, закріпленого за кожним окремим громадянином, або ж проти права, присвоєного окремій групі, станові або колу виборців як цілому. Така відмінність в об'єктах посягання не може, проте, лягти в основу класифікації подібно до того, як це зроблено у сфері прав особистих і майнових, оскільки в обох випадках право є надане і охороняється в інтересах суто громадських; індивідуальне виборче право не може розглядатися як приватна сфера певної особи, а повинно визнаватися делегованим йому громадським повноваженням. При таких умовах відпадає потреба в принципових розмежуваннях вказаних нами випадків: ми завжди будемо мати справу з посяганнями на інтереси суто громадські.

Становлячи собою самостійний вид злочинних дій, що характеризується особливою важливістю його охорони для державного ладу, злочини проти виборчого права виділяються якщо не в особливий закон, то в самостійний розділ кримінального кодексу, який розташовується звичайно безпосередньо після розділу про злочини, що називаються державними. Звичайний заголовок цього відділу «Про злочини проти здійснення політичних прав» не повністю відповідає його змістові, оскільки норми кримінального виборчого права охоплюють взагалі регламентацію виборчого права, а не тільки захист можливості правильно користуватися цими правами.

В подальшому викладі ми розглянемо окремі види злочинів проти виборчого права, порівнявши окремі західні законодавства і критично розглянувши їх у світлі міркувань політики права.

Сам розгляд проведемо в такому порядку: 1) посягання проти вільного подання голосів окремими виборцями, 2) насильство над виборчими зборами і порушення порядку їх проведення, 3) підкуп під час виборів, 4) посягання на право участі у виборах і порушення законності виборів, 5) фальсифікація результатів виборів, 6) розкриття таємниці поданого голосу і 7) порушення обов'язку участі у виборах [2, c. 82].

В основі правильної постановки виборчого права лежить можливість для кожного виборця вільно віддати свій голос за того кандидата або за ту пропозицію, якого/яку він за своїм незалежним переконання визнає найкращими. В правовій державі така свобода кожного від примусу і погроз забезпечується загальними нормами кримінального закону. Але стосовно виборчого права ці норми виявляються недостатніми. Внаслідок визначеності тієї цілі, яку правопорушник у цьому випадку має на меті досягнути (а саме: утримання від голосування або примус до голосування з визначеним змістом), законодавець досить повно може визначити тут заборонені засоби впливу. З іншого боку, важливість дії, до якої когось примушують, та особлива потреба у забезпеченні вільного подання голосу примушують законодавця розширити обсяг заборонених засобів порівняно з тим, який визначений для загальних посягань, і тому передбачити окремо цей вид насильства. В той час як погрози і насильство з метою примусити когось до відмови від майнового або особистого блага зустрічають з боку особи, якій погрожують, достатню протидію внаслідок особливої близькості до неї цих благ, погрози і насильство, що застосовуються для примусу до відмови від політичного права голосування з боку громадянина, який стоїть на середньому щаблі суспільного розвитку, зустрінуть менш сильну протидію, оскільки індивідуальну цінність і близькість цього права він усвідомлює меншою мірою. Проте в інтересах громадських така відмова від вільного здійснення свого права вкрай шкідлива, оскільки вона призводить до спотворення представництва і до переваги найбільш безцеремонних і нахабних осіб. З цих причин поняття насильства і погрози над правом голосування є звичайно ширше, ніж таке саме поняття, встановлене для захисту особистих та майнових прав.

Як засоби впливу при посяганнях на свободу подання голосу у всіх кодексах вказуються насильство і погроза. Але в той час як перше поняття не викликає розбіжностей, поняттю погрози даються різні визначення.

Стосовно посадових осіб злочинним слід визнати обмеження свободи обирати шляхом зловживанням довіреною владою. Так, наприклад, буде злочинною діяльність слідчого судді або іншого органу, що має владу арештовувати або притягати до суду, який з метою перешкодити комусь або віддати голос, або бути обраним, арештує або притягає його до суду5. Карається це діяння так само, як і будь-який інший службовий злочин, хоча часом (наприклад, у німецькому кримінальному кодексі) передбачається і спеціально [4, c. 53-54].

Ще один вид небажаного і небезпечного обмеження свободи виборців, на нашу думку, це — вплив на виборців з боку духовної влади. Я тут маю на увазі не тільки можливість для духовенства добиватися партійних цілей за допомогою релігійного впливу (напр., вказівками на нечестивість якоїсь партії або забороною під страхом гніву Божого або церковного голосувати на її користь; навіювання того, що віддання голосу взагалі або конкретного змісту є гріх і т.д.), але і пропаганду (хоча б, наприклад, сектантську), яка має на меті впливати на релігійні почуття з метою масової відмови від виборів. У цьому випадку не тільки обмежується свобода осіб, які підпадають під вплив подібних засобів (а такий вплив при значній темноті нашого народу може бути дуже сильним), але і тих окремих осіб, які, не підкоряючись масовому впливові таких людей, спробували б реалізувати свої виборчі права. При загальному голосуванні ця небезпека є дуже великою, і тому використання засобів релігійного впливу повинно бути визнаним за обставину, яка кваліфікує вину. Необхідність особливо передбачити його випливає також і з того, що не тільки залякування злом, але і фанатизм, неуцтво і влада можуть бути в цьому випадку засобами впливу.

Об'єктом виду посягання, який ми розглядаємо, є свобода подання голосу. Порушення її може полягати в перешкоджанні віддати голос або в змушуванні віддати голос взагалі або тільки певного змісту. Ми говоримо про подання голосу, хоча в більшості кодексів вказується загалом на здійснення політичних прав. Проте у значній більшості держав ці права зводяться тільки до виборчих. Швейцарський проект, пристосований до організації Швейцарської Республіки, говорить про здійснення права голосу, виборів, референдуму та ініціативи, оскільки ці суспільні функції належать цілому народові; в інших європейських державах всі вони, крім виборчого права, зосереджені в народному представницькому органі. Правда, часом окремі кодекси, наприклад, німецький, говорять про право голосу і право вибору, але лише маючи на увазі інші вибори, окрім політичних. Таким чином, поняття політичних прав і прав виборчих на цей час майже рівнозначне, і заміною одного іншим ми не змінюємо суті предмету [9, c. 61-62].

2.2. Кримінально-правова характеристика злочинів проти виборчих прав громадян України

Широке залучення громадян до участі в органах законодавства й управління повинно покликати до життя ряд нових правових інститутів, які будуть потребувати охорони, що забезпечується кримінальним правом, від посягань, можливих при збереженні старих навичок свавілля, і при тому величезному значенні, якого набудуть ці інститути для керівництва державним життям. Із числа цих інститутів особливо важливою є організація виборчого права як способу формування загальної волі, як єдино правильного засобу досягти найтіснішого єднання представників з народом, з одного боку, і найбільш активного відображення в законодавстві та управлінні інтересів і потреб населення — з іншого. Верховна влада народу формується шляхом відображення у все тісніших і тісніших колах суспільства активних суспільних переконань багатомільйонної маси населення, і тому важливим правовим інститутом має бути визнаний той, що призначений для організації цих активних переконань в органи, які безпосередньо впливають на хід державної машини. Таким інститутом і є виборче право, яке вийшло з кола тісних станових, економічних і наукових спілок і стало важливим політичним правом самовизначення у питаннях найвищої державної політики. З його організуванням керівництво державним життям перестає вже бути справою індивідуальної волі, мотиви і загальне спрямування якої приховані і слабко піддаються громадському впливу, а стає надбанням усього народу, причому кожен громадянин робить уже свій внесок у з'ясування і здійснення завдань управління державою.

Хоча вибори як правовий інститут існували і раніше, ніж організації народного представництва, але лише при установленні останнього вони зі сфери станових, професійних, корпоративних і т.д. прав переходять у сферу прав політичних і набувають внаслідок цього особливо важливого державного значення. Запровадження політичного виборчого права є настільки важливим юридичним фактом, що з його появою постановка виборчого права і його норми повинні істотно змінитися.

Визначення основних умов організації і користування виборчим правом відноситься до галузі державного права: воно встановлює способи і межі представництва окремих груп населення, воно визначає структуру й умови діяльності представницьких органів, воно, нарешті, юридично з'ясовує його роль у житті народу. До галузі адміністративного виборчого права належить регламентація другорядних форм та процедур проведення виборів, пристосування загальних засад державного права до конкретних умов окремих місцевостей, визначення участі різних адміністративних органів у виборах, наскільки конституція залишає можливість для цього. Нарешті, є ще третя гілка — кримінальне виборче право, яке забезпечує правильне існування цього інституту в загальному правовому устрої [13, c. 203-204].

Значення кримінального виборчого права полягає у забезпеченні вільних умов здійснення виборчих прав, в захисті правдивості й незалежності поданого голосу, так щоб він міг служити правильним відображенням політичних переконань цього громадянина на виборах. Кримінальне виборче право, спираючись на суд, надійно захищає виборця і від сваволі адміністративної влади, оскільки його існування позбавляє адміністрацію можливості на власний розсуд застосовувати примус для запобігання порушень норм виборчого права, отже вона зобов'язана звертатися до суду, який констатує правильність чи неправильність тої поведінки, у якій поліція когось звинувачує. Вся організація виборів там, де вона не базується на вільній, наданій як право діяльності виборців (тобто діяльність комісій зі складання виборчих списків, діяльність бюро, діяльність спеціальних виборчих агентів і т.д.), підтримується нормами кримінального виборчого права, які забезпечують правильне виконання відповідними особами покладених на них обов'язків щодо виборів.

Поки виборче право здійснюється в тісному колі пов'язаних між собою якимись спільними інтересами осіб, для запобігання зловмисній поведінці, що руйнує створені законом умови правильного функціонування цих відносин, вистачає взаємного контролю членів і побоювань підпасти під загальне презирство, а часом і бути виключеним з певного суспільного кола. З огляду на достатність цих запобіжних заходів, для правильності виборів підтримка кримінального закону не потрібна. Але чим ширшим є коло осіб, яке охоплюється виборчим правом, чим слабшими стають ті суто моральні зв'язки, які об'єднують їх в одне ціле, тим, отже, складнішим стає взаємний контроль і тим меншого значення набуває загроза морального презирства. Моральна оцінка тут не буває настільки сильною (а часом вона і зовсім відсутня), щоб слугувати достатнім мотивом для утримання від порушень загальнообов'язкових норм у цій сфері, і тому законодавство неминуче повинно звернутися до підтримки кримінального покарання як засобу, що визначає соціальну оцінку і підтримує у громадян мотив дотримання норм. З іншого боку, коли виборче право набуває великого державного значення і коли зловживання ним можуть приносити значну користь окремим особам, видається вкрай небезпечним залишати справу репресування різних зловживань виключно хиткому прояву і непостійному критерію моральної оцінки навколишніх: виборче право у цих випадках набуває інтересу не тільки для цих відносин, але і для держави в цілому, і тому сама держава повинна виступати в тих випадках, коли здійснюється замах на її інтереси2. Вона втручається кожного разу, коли замах здійснений; вона застосовує репресію за наперед суворо визначеними правилами, розмежувавши границі дозволеного й недозволеного; вона, нарешті, встановлює співмірність сили репресії з важливістю замаху. Репресія, встановлена державою, може набрати сили, якої ніколи не досягне суто моральна репресія суспільства, і з такої точки зору посилення значення виборів повинно тягти за собою заміну суто соціальної репресії на державну. Без встановлення останньої правильність виборів буде вкрай нестійкою, і їх результат значною мірою буде залежати від випадку [10, c. 113-114].

Перешкоджання здійсненню виборчого права (ст. 157). Частина 1 цієї статті передбачає відповідальність за перешкоджання насильством, обманом, погрозами, підкупом або іншим чином вільному здійсненню громадянином права обирати і бути обраним Президентом України, народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатом місцевої ради або сільським, селищним, міським головою, вести передвиборну агітацію.

З об'єктивної сторони цей злочин виражається в двох самостійних діях: 1) у перешкоджанні вільному здійсненню громадянином права обирати і бути обраним; 2) у перешкоджанні здійсненню права вести передвиборну агітацію.

Перешкоджання — це активний вплив на волю особи з метою примусити її відмовитися від участі у виборах або змінити зміст свого волевиявлення. Така протидія може мати місце як під час голосування, так і в період всієї виборчої кампанії.

Злочин вважається закінченим з моменту перешкоджання, тобто здійснення тиску на волю потерпілої особи, незалежно від того, чи добився винний бажаного результату під час виборів чи ні.

Способи перешкоджання можуть бути різними — насильство, обман, погрози, підкуп та ін. Насильство полягає у нанесенні побоїв, спричиненні тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, зв'язуванні тощо. Якщо таке насильство утворює більш тяжкий злочин (наприклад, тяжке тілесне ушкодження, незаконне позбавлення волі), кваліфікація настає за сукупністю злочинів — ст. 157 і статей 121 або 146. Обман передбачає перекручення певних відомостей з метою введення потерпілого в оману щодо обставин, пов'язаних з виборами, наприклад, щодо особистості кандидата в депутати, часу, місця проведення виборів тощо. Погроза — це залякування застосуванням фізичного насильства як до потерпілої особи, так і до її близьких, знищенням їх майна, поширенням ганебних відомостей тощо. Підкуп являє собою передачу особі грошей, інших цінностей, надання будь-яких вигід, пільг майнового характеру як винагороду за зміну свого волевиявлення в участі у виборах або за відмову в такій участі.

Інший спосіб перешкоджання — це, наприклад, ненадання приміщення для зборів виборців або неповідомлення про зміну часу зустрічі з кандидатом, необґрунтована відмова депутату виступити на телебаченні зі своєю програмою тощо.

Частина 2 ст. 157 посилює відповідальність, якщо цей злочин вчинений за попередньою змовою групою осіб або членом виборчої комісії чи іншою службовою особою з використанням влади або службового становища [12, c. 295-296].

Найнебезпечнішим відповідно до ч.3ст.157 визнається перешкоджання, якщо воно реально вплинуло на результати голосування або виборів (наприклад, особа не була обрана до відповідного органу влади).

У частинах 2 і 3 ст. 157 передбачена відповідальність спеціальних суб'єктів — члена виборчої комісії чи службової особи з використанням влади або службового становища.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 157 — обмеження волі на строк від трьох до п'яти років або позбавлення волі на строк від двох до чотирьох років; за ч. 2 ст. 157 — позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років; за ч. З ст. 157 — позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років.

Неправомірне використання виборчих бюлетенів, підлог виборчих документів або неправильний підрахунок голосів чи неправильне оголошення результатів виборів (ст. 158). Предметом цього злочину є передбачені законами про вибори виборчі документи: виборчі бюлетені (тобто документи, що дають виборцю право брати участь в голосуванні), списки виборців, протоколи підрахунку голосів, заяви кандидатів про згоду балотуватися, протоколи результатів голосування тощо.

Об'єктивна сторона цього злочину може виявлятися у певних діях: 1) видачі членом виборчої комісії виборчого бюлетеня особі, яка не внесена до списку виборців або у видачі виборцю виборчих бюлетенів (виборчого бюлетеня) замість інших виборців (ч. 1 ст. 158); 2) вчиненні підлогу, тобто виготовленні виборчого документа невстановленого зразка чи виготовлення у спосіб, не передбачений законом, внесенні до виборчого документа завідомо неправдивих відомостей чи будь-яка інша його підробка; 3) використанні завідомо підробленого виборчого документа, тобто пред'явленні його до виборчої комісії, органів влади, керуючих виборчою кампанією, відповідальних за її проведення (ч. 2 ст. 158); 4) завідомо неправильному підрахунку голосів, тобто умисному зменшенні або збільшенні кількості голосів, поданих за того чи іншого кандидата, або завідомо неправильному оголошенні результатів виборів, тобто оголошенні їх такими, що відбулися, або, навпаки, що не відбулися, оголошення вибраним кандидата, який насправді потрібної кількості голосів не набрав і навпаки (ч 3 ст. 158).

Суб'єктом незаконної видачі виборчого бюлетеня (ч. 1 ст. 158), а також завідомо неправильного підрахунку голосів або завідомо неправильного оголошення результатів виборів (ч. З ст. 158) може бути тільки член виборчої комісії; за ч. 2 ст. 158 суб'єкт — будь-яка особа, яка досягла 16-ти років.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 158 — обмеження волі на строк від трьох до п'яти років або позбавлення волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 158 — позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років; за ч. З ст. 158 — позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років [6, c. 289-290].

Порушення таємниці голосування (ст. 159). Об'єктивна сторона цього злочину виражається в порушенні таємниці голосування, тобто спеціального порядку виборів, що забезпечує здійснення громадянином свого виборчого права без втручання будь-яких осіб. Порушення може виражатися як в дії (наприклад, прилаштування в кабіні спеціальних технічних засобів для спостереження за виборцями), так і в бездіяльності (наприклад, невстановлення закритих спеціальних кабін для особистого, у відсутності інших осіб, заповнення бюлетенів; неопломбування урн тощо).

Порушення законодавства про референдум (ст. 160). Стаття 69 Конституції України визначає референдум як одну з форм безпосередньої демократії Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» референдум — це спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення. При цьому рішення, прийняті всеукраїнським референдумом, мають вищу юридичну силу щодо інших законодавчих актів Верховної Ради України.

Предмет цього злочину — документи референдуму, тобто списки громадян, які мають право брати участь в референдумі, бюлетені для голосування, протоколи про результати підрахунку голосів та інші документи.

Об'єктивна сторона цього злочину виражається в двох діях: у перешкоджанні вільному здійсненню громадянином права брати або не брати участь у референдумі, вести агітацію до дня проведення референдуму (ч. 1 ст. 160) або в підробленні документів референдуму, приписуванні, завідомо неправильному підрахунку голосів, порушенні таємниці голосування (ч. 3 ст. 160).

З психологічної сторони злочинна дія припускається навмисною, тобто досягнення результату (утримання від голосування або голосування в певному сенсі) передбачається і є бажаним для винного; проте законодавство спеціально не обумовлює навмисність, щоб не ускладнювати труднощів доведення чиєїсь провини [14, c. 103-104].

Висновки

Отже, в ч. 1 ст. 157 КК України міститься два юридичні склади злочинів – “перешкоджання здійсненню виборчого права” та “перешкоджання вести передвиборну агітацію”. На мою думку, при наявності вже існуючих відступів від загальних правил законодавчої техніки при конструюванні норм Особливої частини в тексті диспозиції ч. 1 ст. 157 КК України слід було б передбачити як окремий склад злочину “перешкоджання роботі виборчої комісії”, а в ч. 2 ст. 157 КК України передбачити юридичний склад злочину “втручання з використанням посадового або службового становища в роботу виборчої комісії з метою вплинути на результати виборів”.

Під об'єктом злочинів проти виборчих прав громадян необхідно розуміти виборчі правовідносини, тому видається невиправданим використання у чинному КК України як об'єкта виборчих прав громадян.

Зміст поняття «виборчі правовідносини» є широким і передбачає відносини як безпосередньо пов'язані з організацією та проведенням виборів і реалізацією виборчих прав громадян під час виборчого процесу, так і пов'язані з організацією та проведенням виборів і реалізацією виборчих прав громадян у міжвиборчий період.

Злочини, пов'язані з порушенням законодавства про вибори, є багатооб'єктними, де основним об'єктом виступають виборчі правовідносини щодо формування органів державної влади та місцевого самоврядування, а додатковим — правовідносини щодо реалізації виборчих прав громадян.

Вбачається доцільним поширити дію механізму кримінального регулювання на відносини, що виникають поза межами виборчого процесу, але лише у разі пов'язаності їх змісту з майбутніми виборами.

Визначення змісту ознак спеціального суб’єкта злочинів, склади яких передбачені ст. ст. 157-159 КК України, вимагає з’ясування, по-перше, змісту поняття “службова особа”, і, по-друге, правового становища членів виборчих комісій – Центральної, окружних, дільничних.

Відповідно до формулювання, яке вживає законодавець у ст. ст. 157-159 КК України, члени виборчих комісій є службовими особами, які виконують (постійно або тимчасово) функції представників влади. При цьому слід звернути увагу, що такий висновок витікає не з глибинного смислу розуміння правового статусу членів виборчих комісій, який сьогодні у конституційному законодавстві є невизначеним, а із тлумачення норм кримінального права. В даному розділі розглядаються правила кваліфікації даних злочинів при конкуренції кримінально-правових норм та за сукупністю з іншими злочинами.

Основна проблема полягає в суб’єктивному факторі. Навіть при наявності підстав кримінальні справи не порушуються, практики по даній категорії справ не достатньо. Причини цього лежать поза межами кримінального законодавства, в сфері взаємовідносин між окремими політичними угрупуваннями.

Вважаємо, що сприятливим фактором по вдосконаленню законодавства, що передбачає відповідальність за порушення виборчих прав громадян, буде уніфікація законодавства про відповідальність за виборче правопорушення. Необхідно чітко розмежувати, які види виборчих правопорушень тягнуть конкретні види юридичної відповідальності. Це можливо зробити як на рівні окремого нормативного акта, так і Постанови Пленуму Верховного Суду України із відповідними роз’ясненнями щодо можливостей застосування того чи іншого виду юридичної відповідальності за окремі виборчі правопорушення.

Список використаної літератури

1. Барабаш О. Підкуп як спосіб перешкоджання вільному здійсненню виборчого права: матеріально-правові аспекти злочину та процесуальний порядок його встановлення //Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 4. — C. 51-54

2. Білецький І. Злочинність у сфері виборчого процесу: проблеми визначення і класифікації //Право України. — 2005. — № 12. — С.80-83.

3. Білецький І. Контрольно-попереджувальний моніторинг виборчого процесу як засіб попередження злочинів проти виборчих прав //Підприємництво, господарство і право. — 2007. — № 1. — C. 109-111

4. Білецький І. Попередження злочинності у сфері виборчого процесу в Україні //Підприємництво, господарство і право. — 2006. — № 12. — C. 52-55.

5. Виборче право України / За ред. В. Ф. Погорілка, М. І. Ставнійчук. — К, 2003. — 383 с.

6. Конститущйне право України / За ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка, Ю. М. Тодики. — К., 2007. -568 с.

7. Лащук Є. Інформація з обмеженим доступом як предмет злочину // Право України. — 2001. -№ 3. — С. 76-78.

8. Лихова С. Я. Злочини у сфері реалізації гр-мадянських, політичних та соціальних прав і свобод людини і громадянина (розділ V Особливої частини КК України). — К„ 2006. — 573 с.

9. Люблінський П.І. Злочини проти виборчого права //Вибори та демократія. — 2007. — № 3. — C. 61-74

10. Люблінський, П.І.. Злочини проти виборчого права/ П.І. Люблінський //Вибори та демократія. — 2007. — № 1. — C. 70-78; Вибори та демократія. — 2007. — № 2. — C. 113-119

11. Медіна Л.П. Виборчі права громадян України як об’єкт злочину // Вісник прокуратури. – 2003. – № 11. – С. 36-41.

12. Медіна Л.П. Захист виборчих прав за Кримінальним кодексом України // Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку. – Випуск 2. – К. – 2002. – С. 292-296.

13. Медіна Л.П. Кримінальна відповідальність за злочини проти виборчих прав громадян за чинним кримінальним законодавством // “Вибори Президента України – 99: проблеми теорії і практики. Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції (доповіді, виступи, рекомендації). – Київ. – 2000. – С. 198-206.

14. Медіна Л.П. Кримінальна відповідальність за злочини проти виборчих прав громадян України та актуальні питання її вдосконалення // Становлення правової держави в Україні: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання. – Дніпропетровськ: “Наука і освіта”. – 2001. – С. 100-104.

15. Медіна Л.П. Місце виборчих прав у системі прав і свобод людини та у системі Особливої частини Кримінального кодексу України // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – 2003. – № 4. – С. 9-14.

16. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. — К., 2003. — 976 с.

17. Науково-практичний коментар Закону України «Про вибори народних депутатів України»/ За ред. Ю. Б. Ключковського. — К., 2006. — 408 с.

18. Солдатенко А. Об'єкт злочинів проти виборчих прав громадян // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали VII регіон, наук.-практ. конф., 13-14 лютого 2001 р. — Л., 2001. — С. 197-199.

19. Тимошенко І. До питання про об'єкт злочинів проти виборчих прав громадян //Підприємництво, господарство і право. — 2007. — № 9. — C. 73-76.