«Зовуть мене Чарльз Дарвін. Народився я в 1809 році, учився, проробив кругосвітнє плавання — і знову вчився». Ця сама коротка автобіографія відбиває основні віхи життянайбільшого натураліста XIX в. англійського вченого — основоположника еволюційного навчання.

З 1831 по 1836 р. Ч. Дарвін робить кругосвітню подорож на кораблі «Бігл» як натураліст, ґрунтовно вивчаючи геологію, фауну й флору Південної Америки й інших країн на шляху. Там же він переніс лихоманку, від наслідків якої не міг оправитися все життя. Погане здоров'я змусило його після повернення оселитися в 1842 р. у селі Даун, недалеко від Лондона, де він і провів все своє життя.

В подорожі на «Біглі» Дарвін привіз не тільки більші зоологічні, ботанічні, палеонтологічні й мінералогічні колекції, не тільки теорію походження коралових рифів і островів (зберегли значення й до наших днів), але й тверде переконання, що види змінюються, живаючи природа не є щось застигле з моменту дня утвору. Про еволюції писали багато хто, але ніхто до робіт Дарвіна не запропонував задовільного пояснення механізму цього процесу.

Після вивчення рукописів і записних книжок Дарвіна стало відомо, що основи нової еволюційної теорії були сформульовані її творцем ще в 1839 р. Через три роки він уже накидав нарис, що залишився в рукописі, на 35 сторінках. Основна ж книга «Происхождение видов путем естественного отбора, или Сохранение благоприятствуемых пород в борьбе за жизнь» побачила світло лише в 1859 р., і те після того, як Дарвіна ледве було не випередив А. Уоллес. Дарвін надрукував її на настійну вимогу друзів, терзаючись сумнівами, чи досить він зібрав фактів для обґрунтування теорії й чи не варто поступитися першістю Уоллесу: «Я скоріше спалю свою книгу, чим допущу, щоб він (А. Уоллес)… подумав, начебто я керуюся невартими спонуканнями».

«Походження видів» — книга, що зробила революцію в природознавстві, вийшла у світло й була розкуплена в один день — 24 листопада 1859 р. У ній Дарвін показав, що види рослин і тварин не залишаються незмінними, існуючі нині відбулися природним шляхом від інших видів. Доцільність, спостережувана в живій природі, — результат природного добору корисних для організму ознак.

Надалі Дарвін продовжував розробляти відкритий їм еволюційний принцип на різних об'єктах — від комахоїдних рослин до людини. Він встиг побачити перемогу своєї теорії; популярність Дарвіна при його житті була величезна.

Помер Чарльз Дарвін 19 квітня 1882 р. зі словами: «Я зовсім не боюся вмерти». Він був похований у Вестмінстерському абатстві поруч із Ньютоном. Дарвін був одним з найвидатніших учених в історії біологічної науки.

Дарвінізм — теорія еволюції органічного миру за допомогою природного добору, створена великим англійським натуралістом Ч. Дарвіном. Вона зробила справжню революцію у всім природознавстві. Перший варіант її Дарвін накидав в 1842 р., незабаром після завершення кругосвітньої подорожі на кораблі «Бігл». Однак його книга «Происхождение видов путем естественного отбора, или Сохранение благоприятствуемых пород в борьбе за жизнь» вийшла у світ тільки в 1859 р. Термін «дарвінізм» уперше ввів англійський натураліст А. Уоллес, випустивши у світ книгу під такою назвою. Незалежно від Дарвіна він в 1858 р. прийшов до подібних висновків, але визнав першість за Дарвіном.

Дарвінізм, матеріалістична теорія еволюції органічного миру Землі, заснована на поглядах Ч. Дарвіна. Почавши розробку еволюційної теорії в 1837, Ч. Дарвін уперше лише в 1858 на засіданні Линнєвського суспільства в Лондоні прочитав доповідь, що містила основні положення теорії природного добору. На тім же засіданні була прочитана доповідь А. Уоллеса, що виказали погляди, що збігалися з дарвінівськими. Обидві доповіді були опубліковані разом у журналі Линнєвського суспільства, але Уоллес визнав, що Дарвін розробив теорію еволюції раніше, глибше й повніше, і своя основна праця, що вийшла в 1889, назвав «Дарвінізм», підкреслюючи тим самим пріоритет Дарвіна.

В 1859 була надрукована книга Ч. Дарвіна «Происхождение видов путем естественного отбора, или Сохранение благоприятствуемых пород в борьбе за жизнь». У цій книзі Ч. Дарвін показав, що перетворення порід домашніх тваринних і культурних рослин відбувається на основі незначних змін в ознаках окремих організмів. Людина свідомо вибирає організми, що володіють найціннішими з господарської точки зору особливостями, зберігає їх і від них одержує потомство, тобто проводить мистецтв, добір. Дарвін довів, що аналогічний процес спостерігається й у природі. При цьому виникаючі у тварин і рослин спадщин, зміни попадають під дію природного добору, так що в боротьбі за існування виживають форми, найбільш пристосовані до даних умов середовища. Тим самим Дарвін матеріалістично пояснив доцільність організації живих істот на відміну від більше ранніх спроб створити еволюційну теорію, побудовану на допущенні іманентної (внутрішньо властивої) здатності організмів доцільно змінювати у відповідь на зовнішні впливи й передавати потомству такі доцільні зміни. Таким чином, він уперше в історії біології побудував теорію еволюції, керуючись, зокрема, даними, отриманими господарською практикою. Це мало велике методологічне значення, тому що дозволило не тільки наочно й переконливо для сучасників обґрунтувати ідею органічної еволюції, але й перевірити справедливість самої теорії. Незважаючи на запеклу критику, теорія Дарвіна швидко завоювала визнання завдяки тому, що концепція історичного розвитку живої природи краще, ніж подання про незмінність видів, пояснювала спостережувані факти, а також завдяки пропаганді дарвінізму багатьма біологами. Майже одночасно з перемогою концепції історичного розвитку живої природи стали виникати численні анти-дарвіністичні концепції еволюції, автори яких інакше, чим Дарвін, пояснювали рушійні сили цього процесу, — теорії, часто засновані на ідеалістичних або механістичному світогляді.

Ч.Дарвін виходив з існування двох основних типів мінливості: певної, що представляє собою пристосує, реакції організмів на вплив факторів зовнішнього середовища, і невизначеної, що також виникає під впливом зовнішніх факторів, але не має пристосує, характеру.

Певні зміни при відсутності їхнього фактора, що викликав, зникають, як правило, уже в наступному поколінні. Невизначені зміни, навпаки, передаються від покоління до покоління незалежно від умов середовища. Тому Ч. Дарвін уважав, що головний матеріал для еволюції поставляє саме невизначена мінливість. Довгий час подання про невизначену мінливість як про матеріал еволюції залишалося найбільш уразливою стороною дарвінізму. Наприклад, англ. інженер Ф. Дженкін розрахував, що потомство, одержуване при схрещуванні особин, що характеризуються кількістю ознакою, з особинами, їм не володіють, повинне мати вдвічі ослаблене вираження даної ознаки. Отже, у ряді поколінь нові властивості повинні зникати, а не закріплюватися, тому еволюція неможлива.

Дарвін уперше дав строго наукову теорію еволюції. При цьому він виходив з наступних положень:

1. Всі тварини й рослини піддаються невизначеної спадкоємної мінливості й роблять на світло потомство, що відрізняється за багатьма ознаками. Дарвін привів численні докази існування такої мінливості, як у природі, так і в домашніх тваринних і культурних рослин.

Зараз ми знаємо, що ця мінливість — результат мутацій, змін у будові генів, у ДНК.

2. Всі організми на Землі розмножуються в геометричній прогресії, число потомства, що з'являється на світ, перевершує число дорослих особин. При сприятливих умовах (відсутність ворогів і необмеженість харчових ресурсів) чисельність будь-якого виду могла б досягти фантастичних величин.

Слон плодиться повільніше всіх відомих тварин, але за 740-750 років потомство однієї пари склала б близько 19 млн. особин. Пари горобців за 10 років дала б потомство в 257 716 983 636 особин! Дуже швидко наступило б перенаселення.

3. Як правило, нічого подібного в природі не відбувається. Звичайно, бувають випадки вибухового розмноження, наприклад, вірусу грипу при епідемії, завезених з Європи кроликів в Австралії, європейського будяка в Аргентині. Але чисельність всіх організмів у середньому залишається більш-менш постійної (найчастіше вона коливається біля середньої величини). Причина проста: далеко не все потомство доживає до статевозрілості. Тому Дарвін зробив висновок — виживають переможці в боротьбі за існування.

Отже, невизначена спадкоємна мінливість поставляє матеріал для природного добору, що здійснюють умови зовнішнього середовища — хижаки й паразити, недолік їжі, клімат і багато чого іншого. Доживають до статевозрілості й залишають потомство більше швидкі зайці й більше спритні лисиці, самі плідні, найбільш морозотривкі особини й т.д. — дивлячись по тому, у яких умовах живе вид, з якими факторами зовнішнього середовища він зіштовхується.

У цьому принципову відмінність дарвінізму від всіх попередніх еволюційних теорій, наприклад навчання Ж. Б. Ламарка. І до Дарвіна були еволюціоністи, що писали про зміни в органічній природі. Дід Чарльза Дарвіна, Еразм Дарвін, написав навіть поему про еволюції. Але всі вони не могли розгадати механізм еволюційного процесу й в остаточному підсумку зводили еволюцію до ламаркізму, тобто до спрямованих, пристосувальних, доцільних змін, до неправильного уявлення про те, що організм сам здатний змінити себе й своє потомство в корисному для себе напрямку.

Дарвін принципом природного добору ненаправлених (випадкових) спадкоємних змін пояснив і пристосованість всіх організмів до умов зовнішнього середовища, і розбіжність (дивергенцію) ознак у процесі еволюції, і ускладнення, удосконалювання організації (прогресивну еволюцію).

До кінця життя Дарвін продовжував розвивати створене їм еволюційне навчання: він писав про походження людини й половий добір (частці випадку природного добору), про комахоїдні рослини й здатність рослин до руху, про ролі схрещування в еволюції й змінах домашніх тваринних і культурних рослин. У всіх випадках він простежував відкритий ним же еволюційний принцип.

Дарвінізм стрімко завоював в XIX ст. прихильність біологів; на сторону Дарвіна стала більшість великих прогресивних учених.

У часи Дарвіна практично не була розроблена генетика — наука про закономірності спадковості й мінливості. Причини виникнення невизначеної спадкоємної мінливості для Дарвіна і його сучасників залишалися неясними. Дарвін під кінець життя допускав невірне «ламаркистское» положення про спадкування ознак, придбаних при житті в результаті вправи або прямого впливу зовнішнього середовища. Неясності в навчанні Дарвіна переборені в сучасному еволюційному навчанні, що є результатом синтезу дарвінізму й генетики, а в останні роки й молекулярної біології.

Варто особливо підкреслити, що сучасне еволюційне навчання не витиснуло дарвінізм, а розвилося з нього. Дарвінівський принцип природного добору випадкових, невизначених спадкоємних змін дотепер служить єдино науковим поясненням законів еволюції.