Вступ.

1. Цільове призначення земель,зміна цільового призначення.

2. Кримінальна відповідальність за порушення земельного законодавства. Проект позовної заяви про визнання права власності на землю.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Основу правового регулювання земельних відносин становлять принципи, які відображають характер і тенденції розвитку земельного права. Принципами права прийнято вважати основні положення, вихідні ідеї, що відзначаються універсальністю, загальною значущістю, вищою імперативністю і відображають істотні положення права. Принципи земельного права реалізуються шляхом відтворення цих положень у земельному законодавстві, які пронизують його систему та вдосконалення разом з її розвитком.

Ціла група принципів земельного права зумовлена специфікою об`єкта земельних відносин – земель, яким властиві такі риси, як просторова обмеженість, постійність місцезнаходження, незамінність у процесі сільськогосподарського виробництва, родючість. Найбільш повно особливості земельних відносин виявляються в землях сільськогосподарського призначення.

Ці особливості дають змогу виділити такі принципи земельного права, як пріоритет сільськогосподарського землекористування; цільовий характер використання земель; стабільність землекористування; принцип раціонального використання земель.

Принцип цільового використання земель пронизує зміст усіх інститутів земельного права, виходячи з того, що цільове призначення земель – це встановлені законодавством порядок, умови, межа експлуатації (використання) земельних ділянок для досягнення конкретних цілей з урахуванням категорій земель, який мають особливий мають особливий правовий режим.

1. Цільове призначення земель,зміна цільового призначення

Цільове призначення земельних ділянок наданих громадянам та юридичним особам у власність чи постійне користування, зазначається у державних актах на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою. З цією метою у формі бланків зазначених державних актів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2002р. "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою", введена графа "Цільове призначення (використання) земельної ділянки". Цільове призначення земельної ділянки, наданій в оренду, визначається у договорі оренди. Згідно зі ст. 15 Закону України "Про оренду землі" від 6 жовтня 1998р., до істотних умов договору оренди земельної ділянки, які обов'язково обумовлюються у договорі, відносяться "умови використання та цільове призначення".

Основою для визначення цільового призначення земельної ділянки є її належність до відповідної категорії земель. Поділ земельного фонду країни на категорії передбачений Земельним кодексом України. В ст. 18 Кодексу зазначено, що до земель України належать усі землі в межах її території, у тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель мають особливий правовий режим, встановлений як нормами Земельного кодексу України, так і іншими земельно-правовими актами.

Перелік категорій земель України вичерпно визначений у ст. 19 Земельного кодексу України. Згідно з цією статтею землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; д) землі рекреаційного призначення; е) землі історико-культурного призначення; є) землі лісового фонду; ж) землі водного фонд; з) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Кожна з категорій земель становить узагальнене цільове призначення земельних ділянок, що входять до тієї чи іншої категорії. Однак земельні ділянки, віднесені до однієї категорії земель, також використовуються за різним цільовим призначенням. Так, земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть використовуватись як для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, так і для задоволення особистих потреб громадян у сільськогосподарській продукції. В свою чергу, земельні ділянки, що надаються громадянам для задоволення особистих потреб у сільськогосподарській продукції, можуть використовуватися, наприклад для садівництва, ведення особистого селянського господарства, для городництва, сінокосіння і випасання худоби.

Множинність цілей використання земельних ділянок, що входять до кожної з категорій земель, зумовила необхідність встановлення видів цільового призначення за кожною категорією земель на рівні правового акта. У зв'язку з цим 24 квітня 1998р. Держкомзем України затвердив Український класифікатор цільового використання землі, у якому міститься перелік видів цільового призначення земельних ділянок, що входять до кожної із категорій земель[2, c. 86-88].

Слід наголосити, що вказаний класифікатор не зареєстрований в Міністерстві юстиції України і тому не носить нормативного характеру і призначений лише для відомчого використання. Крім того, він термінологічно застарілий і вже не відповідає сучасному земельному законодавству, тому не завжди може використовуватись на практиці. Наприклад, в класифікаторі використовується поняття землі для ведення особистого підсобного господарства, але в нових актах на право власності на землю такий термін не використовується.

Встановлення цільового призначення земельних ділянок не є централізованою функцією, яка здійснюється одним органом влади. Згідно зі ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень цільового ряду органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

За загальним правилом встановлення цільового призначення провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, провадять вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення земельної ділянки відбувається при прийнятті відповідним органом влади рішення про передачу ділянки громадянинові чи юридичній особі у власність, постійне користування чи оренду, а також при викупі ділянки для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності або вилученні її з постійного користування державної чи комунальної юридичної особи, а також при прийнятті рішення про затвердження проекту землеустрою чи про створення об'єкту природно-заповідного фонду чи історико-культурного призначення.

Незважаючи на віднесення функцій встановлення цільового призначення земельних ділянок до компетенції органів влади, певні права щодо встановлення цільового призначення наданій громаддям та юридичним особам. Зокрема, вони мають право ініціювати зміну цільового призначення ділянок, які перебувають у їх власності. Порядок зміни цільового призначення земельних ділянок з ініціативи громадян та юридичних осіб встановлений постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб" від 11 квітня 2002 р. Постановою встановлено, що зміна цільового призначення земельної ділянки проводиться на підставі заяви (клопотання) її власника до сільської, селищної, міської ради, якщо земельна ділянка розташована в межах населеного пункту, або до районної державної адміністрації, якщо земельна ділянка розташована за межами населеного пункту.

Обов'язковою умовою зміни цільового призначення земельної ділянки є погодження такої зміни з місцевими органами виконавчої влади – районним (міським) органом земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини.

Слід відзначити, що якщо земельна ділянка, цільове призначення якої змінюється, відноситься до особливо цінних земель, то рішення про зміну цільового призначення такої ділянки приймається в іншому порядку. Якщо земельна ділянка з особливо цінних земель розташована у межах населеного пункту, то рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки приймається радою лише після погодження проекту відведення ділянки Верховною Радою України. Зміна цільового призначення особливо цінних земель, розташованих за межами населеного пункту, проводиться після погодження Верховною Радою України за рішенням Кабінету Міністрів України [4, c. 72-74].

Цільове призначення є одним з основних принципів регулювання земельних відносин. З ним пов'язано багато правових норм, які регламентують різні аспекти використання земельних ділянок. Тому під цільовим призначенням конкретної земельної ділянки треба розуміти встановлену компетентним органом під час надання останньої межу її експлуатації (використання) з конкретною метою відповідно до затверджених планів розвитку певної території та зонування земель. А також правового режиму відповідної категорії земель. Суб'єкти земельних відносин повинні використовувати землі за їх цільовим призначенням. Ні землевласник, ні землекористувач не вправі на свій розсуд змінювати цільове призначення земельної ділянки.

В умовах динамічного розвитку ринку землі в Україні юристами використовуються різноманітні правові інструменти для вирішення багатьох проблем, пов’язаних із користуванням і розпорядженням земельними ділянками. Основні проблеми виникають у зв’язку із обмеженнями, які встановлені Земельним кодексом України та іншими актами земельного законодавства стосовно цільового використання землі.

Відповідно до ст. 19 ЗК земельні ділянки України за основним цільовим призначенням поділяються на дев’ять категорій. Для кожної категорії встановлені власні обмеження. Наприклад, землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися, насамперед, для сільськогосподарського використання (ст. 23 ЗК), а на землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, яка перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель (ч. 2 ст. 52 ЗК).

У ст. 19 ЗК наголошується, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісового фонду;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

А в ч. 3 ст. 20 ЗК йдеться про зміну цільового призначення земель, яка здійснюється у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. На практиці такі поняття, як категорія землі і цільове призначення землі інколи ототожнюються і дехто вважає, що в його випадку немає зміни категорії земель, він не проводить всіх визначених законодавством дій і тому несе відповідальність за нецільове використання землі.

Такий поділ був проведений із метою охорони і ефективного використання земель. Звичайно, немає потреби змінювати цільове призначення, якщо на ній будуть просто сіятися інші зернові культури, позаяк такі дії не призведуть до пошкодження і деградації земельної ділянки. Інша ж ситуація у випадку, коли землі, на яких вирощувалася пшениця почнуть використовувати для садівництва. Наприклад, на землях, наданих для садівництва, згідно ч. 3 ст. 35 ЗК можна зводити житлові будинки, а на землях, наданих для товарного сільськогосподарського виробництва, будівництво обмежене.

Крім того, слід ураховувати п. 15 Перехідних положень ЗК, яким встановлено, що громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва не вправі до 1 січня 2005 р. продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки. Однак така заборона не поширюється на земельні ділянки, надані для садівництва, тому вони можуть перебувати у вільному обігу на ринку землі України. Як бачимо, різниця в правовому режимі земельних ділянок однієї категорії є доволі суттєвою[1, c. 125-127].

Встановлення цільового призначення земельних ділянок не входить до виключної компетенції певного органу влади. Згідно зі ст. 20 Кодексу, землі відносять до тієї чи іншої категорії на підставі рішень цілого ряду органів державної влади й органів місцевого самоврядування (відповідно до їх повноважень).

За загальним правилом встановлення цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які:

· приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання в користування;

· провадять вилучення (викуп) земель;

· затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об’єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Таким чином, цільове призначення земельної ділянки встановлюється відповідним органом влади при:

· прийнятті ним рішення про передачу ділянки громадянинові чи юридичній особі у власність;

· прийнятті ним рішення про передачу ділянки громадянинові або юридичній особі в оренду чи постійне користування;

· викупі ділянки для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;

· вилученні її з постійного користування державної чи комунальної юридичної особи;

· прийнятті рішення про затвердження проекту землеустрою;

· прийнятті рішення про створення об’єкта природно-заповідного фонду;

· прийнятті рішення про створення об’єкта історико-культурного призначення.

Незважаючи на те, що встановлення цільового призначення земельних ділянок віднесено до компетенції органів влади, певні права щодо встановлення цільового призначення земельних ділянок надані й громадянам та юридичним особам. Зокрема, вони мають право ініціювати зміну цільового призначення ділянок, які перебувають у їх власності. Порядок зміни цільового призначення земельних ділянок з ініціативи громадян та юридичних осіб встановлює постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб” від 11 квітня 2002 р. Відповідно до цієї постанови для зміни цільового призначення земельної ділянки її власник має подати заяву (клопотання):

· до сільської, селищної, міської ради (якщо земельна ділянка розташована в межах населеного пункту), або

· до районної державної адміністрації (якщо земельна ділянка розташована за межами населеного пункту).

До заяви (клопотання) власник додає такі документи:

· копію державного акта на право власності на земельну ділянку;

· громадянин – власник земельної ділянки – копію паспорта (серія, номер паспорта, коли і ким виданий та місце проживання), юридична особа – власник земельної ділянки – копію статуту (положення) та копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи;

· довідку з районного відділу земельних ресурсів та з районного відділу архітектури й будівництва про встановлені обмеження (обтяження) на використання земельної ділянки та земельні сервітути;

· обґрунтування необхідності зміни цільового призначення земельної ділянки.

Сільська, селищна, міська рада або районна державна адміністрація розглядає заяву (клопотання) й документи, що додаються, та приймає рішення про її задоволення чи відхилення. Якщо відповідний орган погоджується змінити цільове призначення земельної ділянки, він дає дозвіл на таку зміну[5, c. 93-95].

Обов’язковою умовою зміни цільового призначення земельної ділянки є погодження такої зміни з місцевими органами виконавчої влади (районним (міським) органом земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом містобудування й архітектури та охорони культурної спадщини). При цьому якщо змінюється цільове призначення не всієї, а лише частини земельної ділянки, то зміна цільового призначення здійснюватиметься в рамках складання проекту відведення земельної ділянки. Необхідність складання зазначеного проекту обумовлена тим, що при зміні цільового призначення частини земельної ділянки вона поділяється на дві, одна з яких зберігає попереднє цільове призначення, а друга – набуває нового цільового призначення. Виділення частини земельної ділянки в окрему земельну ділянку потребує складання проекту її відведення.

Для підготовки проекту відведення земельної ділянки особа, зацікавлена в зміні цільового призначення частини ділянки, має укласти з землевпорядною організацією договір на складання проекту відведення земельної ділянки. Такою землевпорядною організацією може бути будь-яка державна чи приватна землевпорядна організація, яка має ліцензію Держкомзему України на виконання землевпорядних та землеоціночних робіт та ліцензію Державної служби геодезії, картографії та кадастру на виконання геодезичних робіт.

Якщо ж змінюється цільове призначення всієї ділянки, то така зміна проводиться шляхом повторного погодження раніше виготовленого проекту відведення земельної ділянки.

Нововиготовлений або раніше виготовлений проект відведення земельної ділянки відповідно погоджується або повторно погоджується з:

· органом земельних ресурсів;

· природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами;

· органом містобудування й архітектури;

· органом охорони культурної спадщини.

Державну землевпорядну експертизу, за загальним правилом, проводить обласне управління земельних ресурсів. Після отримання позитивного висновку такої експертизи замовник подає погоджені (повторно погоджені) проектні матеріали до відповідного органу влади для прийняття рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки[3, c. 138-140].

2. Кримінальна відповідальність за порушення земельного законодавства. Проект позовної заяви про визнання права власності на землю

В останні роки в Україні масовим явищем стали порушення земельного законодавства. Виникла необхідність термінового державного реагування на такі порушення.

Свого часу в нашій країні вже існувала кримінальна відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво, які визнавалися злочинами проти порядку управління (стаття 199 Кримінального кодексу УРСР 1960 р.).

Законом від 11 січня 2007 р. № 578-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки» Кримінальний кодекс України (далі КК України) було доповнено статтею 1971, що має назву «Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво». У ній йдеться про два самостійні (хоч і пов’язані між собою) злочини — самовільне зайняття земельної ділянки, яким завдано значної школи її законному володільцю або власнику, і самовільне будівництво споруд або будівель на самовільно зайнятій земельній ділянці.

Кримінально-правова відповідальність за порушення земельного законодавства виявляється в кримінальному переслідуванні злочинних порушень земельного законодавства. Основним критерієм, що відрізняє кримінальне від інших правопорушень, є неоднаковий характер їх суспільної небезпеки. Кримінальне правопорушення особливо небезпечне для суспільства, а тому потрібні спеціальні державні примусові заходи.

Кримінальна відповідальність реалізується в суворо встановлених процесуальних формах, спрямованих на швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних і забезпечення правил застосування закону з тим, щоб кожен, хто вчинив злочин, отримав справедливе покарання, а невинний не був би притягнутий до кримінальної відповідальності.

Охороні земель присвячена ст. 239 Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за забруднення або псування земель. Забруднення або псування земель речовинами, відходами чи іншими матеріалами, шкідливими для життя, здоров'я людей або довкілля, внаслідок порушення спеціальних правил, якщо це створило небезпеку для життя, здоров'я людей чи довкілля, — караються штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років[4, c. 164-165].

До кримінально-правових норм, що стосуються охорони земель, треба віднести також ст. 310 Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за посів або вирощування снотворного маку чи конопель.

Посадові особи, винні в злочинному порушенні земельного законодавства, несуть відповідальність за статтями Кримінального кодексу України про посадові злочини, зокрема за ст. 364 — зловживання владою або службовим становищем; ст. 365 — перевищення влади або службових повноважень; ст. 367 — службова недбалість.

Посадова особа може нести кримінальну відповідальність за зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 Кримінального кодексу) за таких обставин:

а) при навмисному використання свого службового становища всупереч інтересам служби;

б) якщо це діяння вчинене з корисливих мотивів чи інших особистих інтересів;

в) якщо було заподіяно істотну шкоду.

Отже, ст. 364 Кримінального кодексу застосовується при заподіянні істотної шкоди і наявності корисливих або інших особистих інтересів. За відсутності хоча б однієї з цих двох ознак зловживання владою або службовим становищем визнається не злочином, а дисциплінарним посадовим проступком. Це свідчить про те, що відповідальність за зловживання владою або службовим становищем, як засіб забезпечення додержання земельного законодавства, може бути застосовано в обмежених випадках.

Згідно зі ст. 365 КК (перевищення влади або службових повноважень) порушення земельного законодавства може бути кваліфіковано в разі умисного вчинення посадовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо вони заподіяли істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. Цей склад злочину не передбачає такої ознаки, як користь або інша особиста зацікавленість. Мотиви, якими керувалась посадова особа, допускаючи перевищення влади або службових повноважень, не впливають на кваліфікацію діяння. Однак їх слід ураховувати при визначенні винній особі міри покарання.

За ст. 367 Кримінального кодексу злочинне порушення земельного законодавства може кваліфікуватись за наявності таких умов:

а) у разі невиконання або неналежного виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них;

б) при заподіянні істотної шкоди.

Відповідальність за недбалість настає у разі, якщо істотна шкода була об'єктивно зумовлена бездіяльністю посадової особи або неналежним виконанням нею своїх службовий обов'язків. Через відсутність вказаного причинного зв'язку не буде і складу вказаного злочину [5, c. 212-213].

Особливо великої шкоди справі зміцнення законності в земельних відносинах завдає недооцінка суспільної небезпеки посадових злочинів, які викликають безгосподарність у використовуванні земель, псуванні цінних земельних угідь, внаслідок чого складається загрозливе становище щодо збереження і раціонального використання земельного фонду — головного нашого національного багатства.

Для посилення охорони земель необхідно підвищити відповідальність конкретних керівників за безгосподарське ставлення до землі. Адже сьогодні всі розуміють, що багато цінних земель пустують навколо тваринницьких ферм, тракторно-польових станів, уздовж внутрішньогосподарських доріг, полезахисних смуг, на ділянках кинутих силосних траншей, під старими непродуктивними садами, скиртами соломи, вигонами, загиблими лісосмугами.

Безгосподарське використання угідь через безгосподарне виконання своїх посадових обов'язків керівників господарств призводить до ерозії ґрунтів, заболочення, заростання земель чагарником, лісом, через що знижується родючість полів і частина земель вибуває із сільськогосподарського обороту, колективні сільськогосподарські підприємства, радгоспи зазнають великих збитків, але, як правило, за це ніхто не несе відповідальності.

За останні роки загострилась проблема підтоплення земель через підняття рівня ґрунтових вод внаслідок грубих порушень у проектуванні та будівництві, а також в експлуатації гідротехнічних і меліоративних систем.

У результаті того, що в багатьох господарствах земля використовується нераціонально, ми поступаємося розвинутим державам у врожайності полів, продуктивності праці та тваринництва, різноманітності та якості продуктів харчування.

Усуненню недоліків у використанні земель сприятиме притягнення до відповідальності, в тому числі кримінальної, винних посадових осіб, а це, у свою чергу, підвищить вимогливість з їхнього боку і вміле користування наданими їм правами.

Земля залишається незамінним засобом у сільськогосподарському виробництві, тому необхідно всебічно її охороняти і не допускати хижацького використовування, особливо коли мова йде про сільськогосподарські угіддя.

Державний примус до виконання вимог законодавства нерозривно пов'язаний з юридичною відповідальністю порушників та застосуванням до них юридичних санкцій. Заборона злочинів законом за допомогою кримінальних санкцій — це юридичне вираження їх небезпеки для суспільства [1, c. 149-151].

Можливості посилення кримінальної відповідальності за порушення земельного законодавства зростають у зв'язку з прийняттям нового Кримінального кодексу України. Життя вимагає введення таких складів злочинів і відповідних санкцій за них, які б дійсно посилили охорону земель і прав землевласників та землекористувачів, забезпечили бездоганне виконання ними земельного законодавства.

Передбачення нових складів злочинів, підвищення кримінальної відповідальності за порушення земельного законодавства свідчать, що наша держава зовсім не має наміру відмовитися від використання в необхідних випадках і специфічних державних методів боротьби зі злочинами.

«Самовільне зайняття земельної ділянки – будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними».

Відповідно до положень чинного законодавства суть самовільного зайняття земельної ділянки полягає у зайнятті та використанні особою чужої земельної ділянки без законних на те підстав, тобто за відсутності оформленого у встановленому порядку права власності чи іншого права на землю. Так, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Це означає, що наявність рішення уповноваженого органу про передачу земельної ділянки у власність або надання її у користування поки що не створює права на землю і є лише умовою для виникнення такого права у майбутньому. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди та його державної реєстрації. Земельний кодекс забороняє приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації. Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку.

Однак, у зв’язку із існуючою складністю одержання та реєстрації державного акта про право на землю, що іноді триває роками, зайняття земельної ділянки не може вважатись самовільним у випадках використання земельної ділянки особою, яка хоч і не має поки що належного правовстановлюючого документа, однак: 1) одержала земельну ділянку у власність або користування на підставі рішення органу виконавчої влади (органу місцевого самоврядування); 2) набула право на земельну ділянку на підставі цивільно-правового договору (наприклад, міни, дарування, довічного утримання) або в порядку прийняття спадщини. Так, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, установлених договором. Відповідні роз’яснення містяться у листі Державного комітету України по земельних ресурсах від 16 серпня 2006 р. № 14-17-4/6045 «Щодо застосування терміна «самовільне зайняття земельної ділянки».

Зайняття земельної ділянки як злочин може полягати у різних діях, у тому числі в експлуатації земельної ділянки у значенні вилучення її корисних властивостей. Йдеться, зокрема, про: огородження ділянки; виставлення охорони, яка перешкоджає власнику земельної ділянки чи землекористувачеві здійснювати свої права на землю; вирощування сільськогосподарських культур; видобування корисних копалин; розміщення товарів, техніки і будівельних матеріалів [3, c. 176-178].

Самовільне зайняття земельної ділянки вважається закінченим з того моменту, коли особа фактично заволоділа земельною ділянкою або розпочала її протиправну експлуатацію (освоєння), завдавши цим власнику земельної ділянки або її законному володільцю значної шкоди.

Самовільне будівництво визнається в першу чергу адміністративним правопорушенням, яке передбачено ст. 97 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Самовільне будівництво за своїми ознаками частково тотожне поняттю «Самочинне будівництво», що передбачене Цивільним законодавством України, відповідно до якого самочинним визнається будівництво, яке було здійснене за однієї з таких обставин: 1) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Кримінальним злочином самовільне будівництво може бути визнане лише при його поєднанні із самовільним зайняттям земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її власнику чи володільцю.

Самовільне будівництво визнається закінченим не з моменту зведення готової будівлі або споруди, а з початку ведення будівельних робіт на самовільно зайнятій земельній ділянці.

Притягнення винного до кримінальної відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво може потягнути повернення самовільно зайнятої земельної ділянки власнику землі або землекористувачеві без відшкодування витрат, понесених за час незаконного користування нею або знесення побудованого самочинно, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці.

Вищеназвана норма закону діє уже рік. За цей період на території Волинської області до кримінальної відповідальності за цією статтею не було притягнуто жодної особи.

Згідно статистичних даних по Україні в 2007 році одним із районних судів Чернігівської області було засуджено 1 особу за самовільне зайняття земельної ділянки, яка належить до особливо цінних земель, а саме, за неправомірне використання земельної ділянки водного фонду (ставка) для риборозведення.

Широкий розвиток демократії, прав і свобод громадян ніякою мірою не повинен послабляти громадський порядок і законність. Курс, узятий на звуження сфери державного примусу, у першу, чергу додержання норм права завдяки заходам виховання, громадського впливу, ще не доводить, що держава відмовляється від забезпечення законності за допомогою державного примусу, який застосовується до порушників законів [2, c. 242-243].

Кіровоградський районний суд

Позивач: Бойко Олена Петрівна,

що проживає за адресою: 35800, м. Кіровоград, просп. Незалежності, 83 А

Відповідач: Виконавчий комітет Кіровоградської міської ради,

що знаходиться за адресою: 35800, м. Кіровоград, вул. Гагаріна, 3

Позовна заява про визнання права власності на землю

23 лютого 2006 року я звернулась до виконавчого комітету Кіровоградської міської ради із заявою про надання дозволу на будівництво житлового будинку.

Згідно зі ст. 28 Закону України „Про планування і забудову територій” від 20 квітня 2000 року дозвіл на будівництво об’єкта містобудування надається заявнику протягом двох місяців з дня подання заяви. Однак після спливу зазначеного терміну будь-якого рішення щодо надання дозволу від виконавчого комітету Кіровоградської міської ради не надійшло. У зв’язку з цим 10 травня 2006 року я звернулася до виконавчого комітету Кіровоградської міської ради із скаргою на її бездіяльність, але відповіді у встановлений термін не одержала.

Виклад обставин справи. Зазначені факти підтверджуються заявою, витягом із рішення виконкому Кіровоградської міської ради про надання земельної ділянки з визначенням цільового призначення, державним актом на право власності на землю, актом установлення меж земельної ділянки в натурі та скаргою.

Зазначення доказів. На підставі сказаного вище та керуючись п. 1 ч.1 ст. 17 Кодексу про адміністративне судочинство та ст. 28. Закону України „ Про планування і забудову територій”,

ПРОШУ:

1. Зобов’язати Виконавчий комітет Кіровоградської міської ради видати мені дозвіл на будівництво, або мотивовану відмову у видачі такого дозволу.

ДОДАТКИ:

1. Витяг із рішення виконкому Кіровоградської міської ради про надання земельної ділянки з визначенням цільового призначення.

2. Державний акт на право власності на землю.

3. Акт установлення меж земельної ділянки в натурі

4. Копія заяви

5. Копія скарги

6. Квитанція про сплату судового збору

7. Копія позовної заяви.

Дата Підпис

Висновки

Відповідно до ст. 211 Земельного кодексу громадяни та юридичні особи, винні в порушеннях земельного законодавства несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність.

Кримінальна відповідальність за злочинні порушення екологічного законодавства передбачена Кримінальним кодексом. Природоохоронне правопорушення вважається злочином, якщо воно спричиняє суттєву шкоду вказаним у законі об'єктам природи або навколишньому середовищу внаслідок знищення, ушкодження, Псування природних об'єктів, що охороняються законом або мо-спричинити шкоду здоров'ю та життю людей. Поряд із наявністю шкоди для деяких злочинів значення юридичних фактів мають такі елементи, що характеризуються отупінню суспільної небезпеки, такі як повторність скоєння злочину та дії, вчинені загальнонебезпечним способом.

Кримінальним кодексом, зокрема, передбачені такі екологічні злочини, як: незаконна порубка лісу, порушення правил охорони вод, забруднення водоймищ та атмосферного повітря, знищення або пошкодження лісових масивів, порушення правил охорони надр, забруднення або псування земель, безгосподарське використання земель, проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля. Винні громадяни та посадові особи залежно від характеру злочину та його екологічної і суспільної небезпеки караються позбавленням волі, штрафом та додатковими покараннями у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, а також конфіскацією знарядь і засобів злочину та всього незаконно добутого.

Список використаної літератури

1. Андрейцев В. Земельне право і законодавство суверенної України: Актуальні проблеми практичної теорії/ Володимир Андрейцев; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, Юрид. фак., Євраз. асоц. правнич. шкіл та правників. Центр правнич. допомоги та досл.. — 2-ге вид., випр.. — К.: Знання, 2007. — 445 с.

2. Земельне право України: Підручник/ Г.М. Бенежар, Є.С. Бердніков, Л.О. Бондар; Ред. О. О. Погрібний, І. І. Каракаш; Одеська нац. юридична академія. — К.: Істина, 2003. — 445 с.

3. Корнєєв Ю. Земельне право: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Юрій Корнєєв, Михайло Мацелик. — К.: Центр учбової літератури, 2009. — 239 с.

4. Семчик В. Земельне право України: академічний курс: підручник для студентів юрид. спец. вищих навчальних закладів. — К.: Ін Юре, 2008. — 593 с.

5. Шеремет А. П. Земельне право України: Навчальний посібник/ А. П. Шеремет; М-во освіти і науки України, Ужгородський держ. ін-т інформатики, економіки і права . — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 631 с.