Розбудова української державності в сучасних умовах світових інтеграційних процесів у сфері економічних, соціальних, державно-правових явищ об´єктивно зумовлює проведення фундаментальних наукових досліджень методологічних, доктринальних засад, практичних проблем і питань становлення, розвитку та забезпечення ефективного функціонування основних елементів національної правової системи з метою забезпечення незалежності України й утвердження законності та правопорядку в усіх сферах суспільного життя українського народу.

З огляду на це великий науковий інтерес становить підготовлене й опубліковане НАПрН фундаментальне наукове видання у п´яти томах, у кожному з яких відомі вчені київської, харківської, одеської, львівської наукових правничих шкіл висвітлюють актуальні проблеми методології, теорії, практики, стану, тенденцій та перспектив розвитку правової системи України*. Зокрема, четвертий том цього видання за загальною редакцією академіка НАН України та НАПрН України Ю. Шемшученка присвячений методологічним засадам розвитку екологічного, аграрного, земельного та господарського права.

У першому розділі праці автори В. Семчик, О. Погрібний, М. Шульга, П. Кулинич у ретроспективному плані досліджують еволюцію аграрного і земельного права на території України як окремих галузей права та юридичної науки, розкривають зміст і стан основних інститутів цих галузей, визначають перспективи розвитку аграрного та земельного права і законодавства, обґрунтовують необхідність виокремлення у самостійну галузь кооперативного права.

З урахуванням позитивних і негативних наслідків реформування аграрних правовідносин, аналізу нормативних джерел з аграрного права, наукових ідей та поглядів на існуючі проблеми правового регулювання суспільних відносин у сфері сільського господарства та сільської поселенської мережі автори визначають місце та роль аграрного права у сучасній правовій системі України. Не можна не погодитися з висновками, що аграрні суспільні відносини мають комплексний характер, детерміновані об´єктивними чинниками щодо використання землі, природних ресурсів, живих організмів, людської праці та знань, потребують особливого правового регулювання нормами аграрного законодавства і становлять предмет аграрного права як самостійної галузі національної правової системи. При цьому утвердження аграрного права як самостійної галузі права цілком справедливо поєднується з необхідністю розроблення Аграрного кодексу України, прийняття якого буде свідчити, з одного боку, про закінчення сучасного етапу становлення аграрного права, а з другого — ознаменує початок нового етапу становлення аграрного права й аграрного законодавства, етапу нового якісного наповнення їх змісту задля подальшого розвитку.

Важливим внеском у розвиток теорії земельного права України можна вважати підрозділи рецензованого видання, в яких викладені доктринальні ідеї, думки, висновки і пропозиції щодо стану та перспектив розвитку земельного права і законодавства України.

Незважаючи на те, що в українській науці земельного права існують різні погляди на юридичну природу сучасних земельних відносин і тривають наукові дискусії щодо предмета, системи, структури земельного права, його місця у правовій системі України, автори цього видання єдині у тому, що земельне право Україи і земельне законодавство, а також доктрина земельного права — це самостійні елементи національної правової системи, кожний з яких має свій зміст і функціональне призначення.

Оцінюючи сучасний стан земельного права в Україні, автори погоджуються, що воно має перехідний характер — від радянського земельного права до якісно нового за своєю суттю, функціональне призначення якого після завершення земельної реформи полягатиме в утвердженні нового земельного ладу відповідно до Конституції України. Майбутній розвиток земельного права має відбуватися з урахуванням сучасних тенденцій та перспектив правового регулювання земельних відносин, а саме: застосування комплексного підходу до вибору правових форм, норм, методів, принципів публічного і приватного права до регулювання земельних відносин з метою забезпечення балансу суспільних і приватних інтересів у використанні землі; недосконалість земельно-правової системи зумовлює необхідність розробки нової юридичної моделі правового регулювання земельних відносин відповідно до Конституції України; розвиток земельного законодавства потребує прийняття нового Земельного кодексу України, а також спеціальних законів з питань цільового використання земель, розмежування земель державної та комунальної власності, консолідації сільськогосподарських земель, державної реєстрації прав на земельні ділянки тощо; розбудова земельного права України має здійснюватися з урахуванням сучасних процесів адаптації земельного законодавства до правової системи Європейського Союзу (ЄС) та вимог Світової організації торгівлі щодо використання й охорони землі.

У першому розділі рецензованого видання розглядаються також стан та перспективи правового регулювання кооперативних відносин, що мають місце нині в економіці та суспільстві, правове регулювання яких здійснюється відповідними законами з питань кооперації та сільськогосподарської кооперації зокрема. На основі аналізу міжнародних кооперативних принципів, схвалених Міжнародним кооперативним альянсом, В. Семчик розкриває юридичну природу сучасного кооперативного права України і доходить обґрунтованого висновку про те, що національне кооперативне право об´єктивно буде утверджуватися у національній правовій системі й розвиватиметься з метою забезпечення діяльності різних типів та кооперативів у всіх сферах економіки, особливо у сільському господарстві та соціальній сфері села.

Другий розділ рецензованого видання (автори — Ю. Шемшученко, В. Андрейцев, А. Гетьман, Н. Малишева) присвячений методологічним, історичним, теоретичним і конституційним засадам розвитку екологічного права як еволюційно сформованої комплексної галузі права національної правової системи, норми якої регулюють суспільні відносини у сфері використання природних ресурсів, охорони навколишнього середовища та забезпечення екологічної безпеки в інтересах теперішнього і прийдешніх поколінь.

На основі наукового аналізу сучасного стану екологічного законодавства, ефективності його норм у регулюванні природоресурсних, природоохоронних, екологічних відносин, забезпеченні права кожного на екологічну безпеку, наукових точок зору щодо систематизації екологічного законодавства дискутуються проблеми кодифікації екологічного законодавства з урахуванням вимог міжнародних конвенцій, використання досвіду правового регулювання екологічних відносин країн ЄС, інших країн світу.

Розглянувши теоретичні, конституційні та міжнародно-правові основи становлення та розвитку інституту екологічних прав людини у законодавстві України, автори висловлюють своє бачення сучасних тенденцій і перспектив правового забезпечення реалізації комплексу суб´єктивних прав у сфері природокористування, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, і пропонують доповнити систему екологічного законодавства процесуальними нормативними актами щодо врегулювання порядку реалізації громадянами права на участь у розробці та реалізації заходів з охорони довкілля, на доступ до інформації про стан довкілля та його впливу на здоров´я людини тощо.

Окремо розглянуто можливі шляхи вдосконалення екологічного законодавства України у контексті його адаптації до права ЄС, а також інституційне і функціональне забезпечення реалізації норм екологічного законодавства у їх практичному застосуванні, правові форми участі громадськості в охороні довкілля. Не залишено поза увагою проблему становлення системи космічного права у контексті національного і міжнародного екологічного права, норми якого поширюються на космічну діяльність як вид господарської діяльності. Наголошено на необхідності дослідження проблем моніторингу навколишнього середовища, екологічного лімітування, екологічної експертизи, екологічного нормування і стандартизації, екологічного ліцензування, державного, громадського і виробничого контролю та юридичної відповідальності.

Значним внеском у розвиток доктрини екологічного права можна вважати розглянуті методологічні засади використання термінології в екологічному законодавстві, висновки і рекомендації щодо проблем із використанням слів, термінів, словосполучень у текстах екологічних законів та інших нормативно-правових актів: застосування термінологічних визначень, уніфікація термінології, розробка та створення реєстрів термінів екологічного законодавства за предметно-підгалузевим принципом, однозначність термінів і стійких словосполучень, визначення та тлумачення у початкових статтях законів та кодексів екологічної спрямованості.

Розділ «Господарське право в правовій системі України», підготовлений колективом провідних учених — представників науки господарського права, містить розробки, актуальні та важливі не лише для теорії господарського права, а й загалом для сучасної теорії права України.

Слід зазначити, що попри значну кількість наукових досліджень (дисертаційних робіт, підручників, посібників, науково-практичних коментарів тощо) цілий ряд питань формування та розвитку господарського права залишається не просто гостро дискусійним, а й таким, що загалом не сприймається представниками окремих наукових шкіл.

У рецензованому розділі представлені концептуальні здобутки представників донецької, київської та харківської шкіл господарського права в таких напрямах досліджень, як: господарське право як галузь національного законодавства, конституційні засади розвитку господарського права, господарський кодекс у системі правового забезпечення економіки України, забезпечення державою інноваційного розвитку економічних відносин та підприємництва, адміністративно-господарські санкції як форма господарської відповідальності, господарсько-правове забезпечення використання природних ресурсів. Попри різноманітність досліджених у колективній монографії правових проблем та методології наукового пошуку, єдність рецензованого розділу виявляється у спільному пошуку шляхів забезпечення гармонійності та ефективності сучасного господарського законодавства — стосується це інноваційних функцій держави, що повинна мати своїм головним об´єктом впливу формування та прискорений розвиток інноваційного ринку (Д. Задихайло), чи шляхів удосконалення та напрямів державного регулювання підприємницької діяльності (О. Крупчан), проблем відповідальності суб´єктів господарювання за порушення правил здійснення господарської діяльності (В. Щербина) чи господарсько-правових засобів щодо використання природних ресурсів у сфері господарювання (А. Бобкова).

Однією з основних проблем сучасної доктрини господарського права є проблема забезпечення системності правового регулювання відносин в економічній сфері, яку може бути вирішено за допомогою цілого комплексу методів і засобів, спрямованих на досягнення, насамперед, узгодженості норм чинного законодавства. При цьому, як переконливо обґрунтовується в роботі, методологічно це може бути забезпечено через розвиток системи економічного законодавства, тобто такої сукупності норм різногалузевих норм (конституційного, трудового, кримінального, адміністративного, земельного, екологічного, господарського, цивільного та деяких інших галузей), які так чи інакше спрямовані на регулювання економічних відносин (професор Г. Знаменський). Оскільки система права, як і будь-яка інша складна система, визначається насамперед характером функціональних зв´язків між її елементами, економічне законодавство має набути не просто значення поняття, що містить відомості про найбільш принципові, основні законодавчі положення, які впливають на економічні відносини, а й операційного та інтеграційного (гармонізуючого) характеру Узгодження економічного законодавства має досягатися через застосування функціонально-цільового методу, який дає змогу за допомогою відповідного інструментарію виявляти взаємоузгодженість (чи навпаки суперечливість) цілей окремих норм або їх груп.

У зв´язку з цим надзвичайно цікавим і перспективним для подальших наукових досліджень є проведений у розділі 3.2 аналіз конституційних засад розвитку господарського права, конституційно-правових механізмів забезпечення відповідності змісту господарського законодавства основним положенням національної правової політики, закріпленої в Конституції України (доцент Д. Задихайло). Системно-структурні зв´язки між нормами Конституції України та нормами господарського законодавства виявляються насамперед у ст. 5 Господарського кодексу України (далі — ГК), де закріплено системоутворюючу категорію «правовий господарський порядок» і його конституційні основи, та ст. 6 ГК, де закріплено загальні принципи господарювання. Проте, як справедливо зазначається у праці, вплив конституційно-правових норм на господарське законодавство не є достатнім, зокрема, через відсутність в Основному Законі у вигляді структурної частини групи норм, яка б встановлювала (визначала) конституційний економічний порядок. Слід підтримати і запропоновані та ретельно проаналізовані (зокрема із залученням здобутків зарубіжної конституційно-правової доктрини) складові змісту цієї категорії: суб´єкти та об´єкти економічних відносин; свобода економічної діяльності; умови здійснення економічної діяльності; роль держави у функціонуванні ринкового механізму. Наголосимо, що в рецензованій праці переконливо доводиться теза про те, що сучасний конституційний економічний порядок не може існувати поза посиленням ролі держави в суспільному розвитку загалом і економічній сфері зокрема. Серед неоднорідних функцій держави, окрім власне економічних (інституційного забезпечення умов та механізмів ринкової саморегуляції, компенсації так званих не-спроможностей ринку, збереження та розвитку державного сектору економіки тощо), запропоновано виділяти групу публічних вимог щодо якісних параметрів функціонування економічної системи, що покладаються на державу (соціальна спрямованість економіки, економічна, енергетична, інформаційна та інноваційна безпека суспільства та держави, національний і державний економічний суверенітет). Цікавою є пропозиція щодо шляхів вирішення проблеми впровадження мобілізаційних стратегій економічного розвитку. Надзвичайно актуальними з огляду на перспективи конституційної реформи є розроблені пропозиції щодо внесення змін та доповнень до Конституції України.

Важливе значення має проведений у рецензованому науковому дослідженні аналіз проміжних підсумків кодифікації господарського законодавства та проблем реалізації норм ГК України (академік В. Мамутов). Методологічно важливими як для розвитку теорії господарського права, так і господарського законодавства є положення про те, що регулювання господарської діяльності в Україні — це важлива частина правового забезпечення економіки, зокрема її державного регулювання та ринкової саморегуляції, а також про те, що господарське право можна розглядати як «право технології сучасного господарювання», макро-і мікротехнологій організації та здійснення господарської діяльності, розробка яких потребує не лише знань правової теорії та практики, а й знань економіки, сучасного господарства, досвіду управління господарством. У змісті ж сучасного господарського законодавства слід ураховувати дію об´єктивних економічних законів та особливості сучасної змішаної економіки. Це і є підґрунтям зближення систем правового регулювання господарської діяльності, що існують у різних країнах, оскільки регулювання організації та здійснення господарської діяльності — це здебільшого спільна «технологія» забезпечення нормального функціонування суспільного виробництва.

З огляду на викладене, рецензована праця є важливим теоретичним внеском і практичним кроком у напрямі вирішення нагальних проблем сучасного аграрного, земельного, екологічного і господарського права та законодавства, вона буде надзвичайно корисною широкому юридичному загалу. Врахування ж отриманих доктринальних здобутків у законотворчому процесі сприятиме підвищенню якості законів, ефективності функціонування системи права України.