Вступ.

1. Структура сучасної екології.

2. Основні завдання екології.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Сьогодні екологія є не просто наукою, а способом мислення та життя. Навколишнє природне середовище, яке оточує людину протягом всього життя, не є безладом або просто набором якихось умов, а є взаємопов'язаною складною системою. Саме ця обставина і дає можливість розвитку та еволюції біосфери, життю і праці людини. Природне середовище, яке існувало ще до появи людини розвивалось і, в історії еволюції Землі, є численні факти різких змін умов середовища існування на Землі, що ставало причиною змін напрямків еволюції біосфери. Проте, визначним для історії Землі, є поява людини і її господарська діяльність, що стало причиною змін умов довкілля, порушення екологічної рівноваги в природі тощо. Загальновизнаним є принцип споживацького існування людини і Микола Федорович Реймерс наголосив "Екологічно люди виступають в ролі нерозумних паразитів, що руйнують середовище життя". Але такий підхід є все ж таки однобічним, адже сучасне людство розуміє і визнає цінність природи і, для її збереження, організовує природоохоронну діяльність. Сьогодні людина є не тільки головним збурювачем природи, але і гарантом її стійкості, тому що сьогоднішня людина без природи існувати не може. Можливо, колись, людство буде спроможне створити власне середовище існування, яке буде альтернативним природі, проте це поки що є фантастикою.

Тому, особливої значимості набувають екологічні знання, які є теоретичними основами охорони природи і довкілля людини. Розмежувати екологію як науку та природоохоронну діяльність людини доцільно як з методологічної точки зору, так і з точки зору систематизації інформації.

1. Структура сучасної екології

Існують різні підходи до структуризації екології як науки. На основі сформованих напрямків в екології, у 1990 році М.Ф.Реймерс запропонував таку структуру екології як науки (див. рис. 1), Саме структура екології за М.Ф.Реймерсом була основою для розвитку цієї науки в 90-і роки минулого століття.

Як видно із запропонованої структури, екологія вміщує ряд підрозділів, кожний із яких має свої завдання. Так, за М.Ф.Реймерсом (1990), "глобальна екологія — це науковий напрямок, що розглядає деяку значиму для центрального члену аналізу (суб'єкту) сукупність природних і частково соціальних (для людини) явищ і предметів з точки зору інтересів цього центрального суб'єкту чи живого об'єкту".

М.Ф.Реймерс (1990) звертає увагу на те, що "екологія розпалась на ряд наукових галузей і дисциплін, які можуть бути далекими від початкового розуміння екології як біологічної науки (біоекології) про відношення організмів з оточуючим їх середовищем, хоча в основі всіх цих сучасних напрямків екології лежать фундаментальні ідеї біоекології". За М.Ф.Реймерсом, екологія за розмірами об'єктів вивчення поділяють на аутекологію (організм і його середовище), популяційну екологію або демекологію (популяція і її середовище), синекологію (біотичні угрупування, екосистеми та їх середовище), географічну або ландшафтну екологію (крупні геосистеми, географічні процеси за участю живого та їх середовище) і глобальну екологію (мегаекологія, вчення про біосферу Землі).

По відношенню до предметів вивчення, М.Ф.Реймерс поділяє екологію на екологію мікроорганізмів (прокаріот), грибів, рослин, тварин, людини, сільськогосподарську, промислову та загальну (як теоретично узагальнюючу дисципліну).

За середовищем і компонентам, М.Ф.Реймерс розрізняє екологію суходолу, прісних водойм, морську, Крайньої Півночі, високогір'я, хімічну (геохімічну, біогеохімічну) тощо. За підходами до предмету вивчення виділяють аналітичну і динамічну екологію[3, c. 44-45].

Кожний підрозділ (напрямок) екології має свої завдання і свою структуру. За рівнем біотичних систем біоекологію поділяють на:

— аутекологію або екологію особин, яка вивчає взаємозв'язки представників виду з навколишнім їх природним середовищем. Вона, головним чином, вивчає межі стійкості виду і його ставлення до різних екологічних факторів, а також досліджує дію середовища на морфологію, фізіологію і поведінку організмів, розкриває загальні закономірності дії біотичних та абіотичних факторів довкілля на живі організми;

— демекологію або популяційну екологію, яка вивчає структуру популяцій, описує коливання їх чисельності і виявляє причини цих явищ. Популяційна екологія має велике значення для господарської діяльності людини;

— синекологію або екологію спільнот, яка вивчає стосунки між особинами, що належать до різних видів даного угрупування організмів, а також між ними і навколишнім середовищем. Вивчає, головним чином, умови формування угрупувань та особливості їх функціонування, формування та функціонування екологічних систем, особливості кругообігу речовини та енергії в їх межах, встановлює основні закони цих явищ;

— глобальну екологію (Вчення про біосферу Землі), яка вивчає особливості функціонування біосфери в цілому, виявлення механізмів гомеостазу цієї глобальної системи, тощо.

Геоекологія або ландшафтна екологія вивчає особливості функціонування екологічних систем, в залежності від їх географічного положення. Об'єктами вивчення геоекології є геосистеми, що представляють собою контрольовані людиною територіальні системи — ділянки ландшафтів з характерними для них процесами тепло- та вологообміну, біохімічним кругообігом, видами господарської діяльності людини та соціально-економічними відносинами.

Прикладна екологія займається вивченням меж впливу господарської діяльності людини на довкілля. Важливе значення тут має вирішення проблем охорони природи і довкілля людин.

Інтенсивно розвивається екологія людини та соціальна екологія. Ці галузі екології особливо бурхливого розвитку набули протягом останніх десяти років і частина їх складових за М.Ф.Реймерсом сьогодні виділилися в окремі галузі екології, зокрема, екологія міста, екологічна культура, тощо[5, c. 34-36].

Деякі автори поділяють екологію тільки на дві складові: теоретична екологія тобто загальна екологія і прикладна, причому прикладна екологія базується перш за все на природничих науках. Прикладна екологія як дисципліна, вивчає механізми руйнування біосфери людиною, способи запобігання цим процесам і розробляє принципи раціонального використання природних ресурсів без деградації природних екосистем. Отже, прикладна екологія базується на системі законів, правил і принципів екології і природокористування. На наш погляд, такий поділ є невірним, тому що в такому визначенні прикладна екологія ототожнюється з охороною природи. Ототожнювати термін "Екологія" з термінами "Охорона природи" або "Охорона довкілля" не можна. Останні дисципліни базуються головним чином на введенні заборон та регламентацій, а не на загальній раціоналізації природокористування.

Екологія — це наукова дисципліна, а охорона природи та охорона довкілля — це комплекс знань і дій. М.Ф.Реймерс (1994) зазначає: «.. почти все стали называть экологией, в том числе и охрану природы, и охрану окружающей человека среды. При этом начисто были смешаны и два последних понятия…». На думку М.Ф.Реймерса кінцева мета охорони природи і охорони довкілля єдина — збереження всієї природи Землі і оточення людини задля здоров'я і життя людини. Екологія є фундаментальна основа охорони природи та охорони довкілля.

Взаємозв'язок екології з охороною природи чи охороною довкілля є очевидним, проте з точки зору систематизації інформації їх слід розмежовувати зазначаючи, що ця межа між ними є умовною, адже, на думку М.Ф.Реймерса, екологія є невід'ємною і необхідною основою природоохоронної діяльності та охорони довкілля.

При функціонуванні промислових підприємств та інших об'єктів господарської діяльності людини, які є джерелами забруднення природного середовище чи довкілля людини, доводиться мати справу з охороною природи чи охороною довкілля. Останні поняття є дещо різними, адже мають різні пріоритети. В природному середовищі основним пріоритетом є забезпечення природного біорізноманіття та збереження первинних ландшафтів. В довкіллі людини трансформованому середовищі, основним пріоритетом є життя і здоров'я людини. При цьому слід зазначити, що людина не є самим чутливим компонентом природи, хоча більшість функцій людини є консервативними. Це істотно ускладнює охорону довкілля. Якщо ж ці поняття об'єднати в термін природоохоронна діяльність, стає очевидним взаємозв'язок природи і людини. Отже, природоохоронна діяльність — це система заходів, скерованих на підтримку взаємодії суспільства та природного середовища, що забезпечують збереження та відновлення природних багатств, раціональне використання природних ресурсів, попередження безпосереднього або опосередкованого впливу результатів діяльності суспільства на природу та здоров'я людини.

Започаткувались найрізноманітніші напрямки екологічних досліджень, які можна об'єднати за ознаками галузевої належності, пріоритетності, теоретичного та практичного значення. Саме за останнє десятиліття кардинально змінилась структура екології, чому сприяли розвиток таких галузей знань як екологічний менеджмент, економіка природокористування, екологічне право, екологічна культура, екологічна освіта тощо. Тому, екологія як наука, за В.Ю.Некосом трансформувалась в неоекологію. В.Ю.Некос (2001)[2, c. 27-28]

2. Основні завдання екології

Основними завданнями екології як науки є:

— дослідження особливостей функціонування екосистем, взаємозв'язків компонентів природи і виявлення змін, що викликані антропогенним навантаженням;

— створення наукової основи раціонального використання

природних ресурсів;

— прогнозування змін природи під впливом діяльності людини та виявлення меж трансформації природних екосистем людиною;

— розробка теоретичних основ охорони середовища існування людини та природи, збереження природного біорізноманіття тощо.

Предметом дослідження екології є детальне вивчення за допомогою кількісних методів основ структури та функціонування природних, природно-антропогенних та антропогенних екосистем, з метою розробки теоретичних основ їх охорони. Тому, будь-яка зміна середовища існування є компетенцією екології.

Методологічну основу екології складають поєднання системного підходу, спостереження, експерименту, оцінки та моделювання. Методи екології прийнято поділяти на такі групи:

• методи збору інформації;

• методи обробки інформації;

• методи інтерпретації отриманих результатів;

• методи прогнозування та математичного моделювання. Кожний із етапів є надзвичайно важливим і має свої складності.

Зупинимось на деяких з них.

Методи збору інформації, це і спостереження, і біоіндикація, і експеримент, і вимірювання параметрів стану довкілля. Вони є вкрай різноманітними і базуються на комплексній системі спостереження за — станом навколишнього середовища, яку називають моніторингом. Принципи моніторингу довкілля систематизовано Клименко М.О., Прищепа A.M., Вознюк Н.М (2004).

Методи збору інформації повинні забезпечувати оперативність, достовірність і повноту первинної інформації про стан об'єктів спостереження, тому слід дотримуватись двох основних принципи: принципу системності і принципу переважності.

Принцип системності полягає в тому, що в природі все взаємопов'язане і необхідно розглядати будь-яке явище як систему, на яку діють різні фактори. Для забезпечення системного підходу необхідна єдина методологія збору первинної інформації, всі стадії якої повинні бути стандартизовані.

Принцип переважності полягає в тому, що кількість визначуваних параметрів довкілля повинна бути обмеженою, але вони повинні найбільш повно відображати реальний стан об'єктів спостереження і реакцію екосистем на зовнішній вплив.

Проблема обробки інформації, яку проводять методами математичної статистики, полягає в тому, що серед показників стану об'єктів природного середовища важко виявити екстремальні їх значення. Важко визначити, наскільки ці показники стану об'єктів виходять за межі природного коливання значення цих параметрів довкілля. Тому, особливого значення набуває достовірність даних екологічної інформації про стан об'єктів довкілля.

Проблема методів інтерпретації результатів є виявлення управляючих параметрів та змінних довкілля. Ця проблема є однією із найбільш складних для вирішення, адже потоки інформації в екосистемах надзвичайно потужні. Оцінку екологічного стану об'єктів довкілля проводять шляхом порівняння реальних значень параметрів довкілля з певними нормами, тому правильний вибір норми екологічного стану об'єктів довкілля є вкрай важливим[8, c. 22-24].

Отже, головні завдання екології:

· встановлення закономірностей взаємозв’язків між організмами, їхніми угрупованнями та умовами довкілля;

· дослідження структури та функціонування угруповань організмів; розробка методів визначення екологічного стану природних і штучних угруповань;

· спостереження за змінами в окремих екосистемах та біосфері в цілому, прогнозування їхніх наслідків;

· створення бази даних та розроблення рекомендацій для екологічно безпечного планування господарської і соціальної діяльності людини;

· застосування екологічних знань у справі охорони навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів.

Висновки

Термін екологія походить від грецьких слів "ойкос" (житло, місце існування) та "логос" (вчення, слово). Цей термін введений німецьким зоологом Ернстом Геккелем у 1866 році. За Геккелем "Екологія — це наука про економію, домашній побут тваринних організмів. Вона покликана вивчати загальні взаємовідносини тварин як в органічному, так і в неорганічному середовищах, їх дружні відношення до інших тварин і рослин, з якими вони вступають у прямі чи непрямі контакти".

Отже, за Геккелем екологія — це пізнання економіки природи. Після нього в поняття екології вносились різні смислові відтінки, які розширювали або звужували предмет екології.

Отже, екологія з врахуванням її структури створює фундамент для вирішення проблем в області взаємодії суспільства з навколишнім природним середовищем, раціонального природокористування та охорони навколишнього середовища, а також для створення сприятливих умов існування людства.

В останній час спостерігається бурхлива екологізація різних галузей діяльності людини, під якою слід розуміти процес неухильного та послідовного впровадження системи технологічних, управлінських та інших рішень, які дозволять підвищувати ефективність використання природних процесів поряд з поліпшенням, або хоча б зі збереженням якості природного середовища.

Список використаної літератури

1. Гирусов З.В. и др. Экология и экономика природопользования:

Учебник для вузов. — М: Закон и право, ЮНИТИ, 1998. — 445 с.

2. Екологія: Навч.-метод, посібн. для самост. вивч. дисципліни/ І. Дорогунцов, К.Ф. Коценко, О.К. Аблова та ін. -— К.: КНЕУ, 2005. — 104 с.

3. Екологічний менеджмент: Навчальний посібник/ За ред. В. Ф. Семенова, О.Л. Михайлюк. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 407 с.

4. Закон України від 26 червня 1991 р. №1268-ХП «Про охорону

навколишнього природного середовища».

5. Костецький В.В. Екологія перехідного періоду: держава, право, економіка (економіко-правовий механізм охорони навколишнього природного середовища в Україні). — К., 2001.

6. Нестеров П.М., Нестеров А.П. Экономика природопользования и рынок: Учебник для вузов. — М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1997. — 413 с.

7. Папенов К.В. Зкономика и природопользование. — М: Изд-во МГУ 1997. — 240 с.

8. Шемшученко Ю. Вибране/ Екологічне право/Юрий Шемшученко,; Ред.Кузьміна О. М.. -К.: Юридична думка , 2005. -590 с.