Вступ.

1. Сутність міжнародного інвестиційного менеджменту.

2. Функції і механізм міжнародного інвестиційного менеджменту.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Сучасний світогосподарський стан позначений процесами перетворень, спричинених розвитком економіки в умовах глобалізації. Нині формується інтегрована система, яка поєднує міжнародну науково-технічну, виробничо-інвестиційну, торговельну діяльність та валютно-фінансові відносини. Усі ці чинники обумовлюють зростаючу потребу в інвестиційних ресурсах, найбільші обсяги яких створюють і перерозподіляють країни з розвиненою економікою та нові індустріальні країни. Ці ж країни визначають напрямок руху сучасного інвестиційного процесу, перебіг якого є важливим саме для їх економіки. Наслідком розуміння цього є зростаюча кількість зарубіжних наукових праць стосовно міжнародної інвестиційної діяльності. Значний внесок у розгляд багатьох аспектів перерозподілу і використання міжнародних ресурсів в межах інвестиційної діяльності фінансових інституцій та транснаціональних корпорацій зробили зарубіжні вчені Д. Тобін, С. Хаймер, Ч. Кіндлебергер, П. Бакслі, М. Кессон, А. Ругман, Р. Грос, Д. Куджава, М. Портер, Д. Даннінг, Г. Марковіц, У. Шарп та інші.

Міжнародне інвестування має всі підстави стати ключовим фактором у вирішенні проблеми зупинення економічного спаду та наступного економічного розвитку в Україні. Позитивний фактичний та потенційний вплив міжнародного інвестиційного процесу на соціально-економічну ситуацію в Україні спонукає до поглибленого вивчення умов утворення, переміщення та використання світових інвестиційних ресурсів. Вітчизняні вчені намагаються виробити засади ефективного залучення та використання таких ресурсів в Україні, що знайшло своє відображення у роботах В.М. Гейця, Ю.М.Пахомова, Г.Н.Климка, В.П.Нестеренка, А.А.Чухна, В.С.Савчука, Д.Г.Лук’яненка, О.М.Мозгового, Б.В.Губського, А.А.Пересади, А.І.Кредисова, А.С.Філіпенка, В.Гаврилюка, Ю.В.Макогона, А.В.Мертенса та багатьох інших.

1. Сутність міжнародного інвестиційного менеджменту

Управління інвестиціями (інвестиційний менеджмент) — процес управління всіма аспектами інвестиційної діяльності. Взагалі управління інвестиціями розглядається на рівні держави, на рівні підприємства та окремих інвестиційних проектів. Воно включає:

1) управління інвестиційною діяльністю у масштабах держави, що передбачає регулювання, контроль, стимулювання та підтримку інвестиційної діяльності законодавчо-регламентованими методами;

2) управління окремими інвестиційними проектами, що вклю-чає діяльність з планування, організації, координації, мотивації та контролю протягом життєвого циклу проекту шляхом використання системи сучасних методів та техніки управління. Ця система має на меті забезпечити найбільш ефективну реалізацію визначених у проекті результатів за складом та обсягом робіт, вартості, якості та відповідності до інтересів учасників інвестиційного проекту;

3) управління інвестиційною діяльністю окремого господарюючого суб'єкта — підприємства — передбачає управління інвестиційним портфелем підприємства (формування, моніторинг, оцінка якості, реінвестування та ін.), управління оборотним капіталом (короткострокові інвестиції) та ін. Управління інвестиційною діяльністю включає такі функції: аналіз та прогнозування; стратегічне, поточне, оперативне планування і організація; облік, мотивація, моніторинг (контроль), координація та регулювання управління діяльністю. Перераховані функції суттєво розрізняються у залежності від рівня суб'єкта управління: держави, галузі, регіону (суб'єктів України та АР Крим), господарюючих суб'єктів — підприємств.

На рівні держави управління інвестиційною діяльністю спрямовано на соціально-економічний та науково-технічний розвиток України і здійснюється:

♦ у відповідності до державних інвестиційних програм;

♦ шляхом прямого управління державними інвестиціями;

♦ законодавчими засобами стимулювання та заохочування або підтримки: наприклад, введення податкових ставок та пільг, впровадження системи платежів за користування визначених ресурсів тощо;

♦ проведенням відповідної політики: ціноутворення, фінансової та кредитної, амортизаційної;

♦ шляхом контролю за додержанням державних норм та стандартів, а також за виконанням правил обов'язкової сертифікації;

♦ антимонопольними мірами, приватизацією об'єктів державної власності, у т. ч. об'єктів незавершеного будівництва;

♦ експертизою інвестиційних проектів.

Основна мета міжнародного інвестиційного менеджменту — забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізації інвестиційної стратегії держави. На рівні держави функції управління інвестиціями такі (табл. 1)[3, c. 18-20].

У процесі реалізації основної цілі інвестиційний менеджмент на рівні держави, суб'єктів України, регіонів має забезпечувати:

1) високі темпи економічного зростання країни (суб'єктів України та АР Крим, регіонів й ін.) за рахунок ефективної інвестиційної діяльності;

2) максимальну частину національного доходу від інвестиційної діяльності;

3) мінімізацію інвестиційних ризиків.

Міжнародний інвестиційний менеджмент як самостійна галузь знань сформувався у зв'язку з інтенсивним розвитком досліджень та накопиченням відповідного досвіду у сфері портфельного інвестування. З формуванням портфельної теорії пов'язано виникнення і самого терміну «інвестиційний менеджмент», під яким спочатку розумілася система управління фінансовими інвестиціями підприємства, а пізніше до інвестиційного менеджменту було включено і питання реального інвестування. У наш час інвестиційний менеджмент є однією з областей знань, яка найбільш динамічно та постійно розвивається, доповнюється новими дослідженнями щодо проблем у цій сфері[7, c71-73].

У нашій країні багато аспектів управління інвестиціями підприємства, що складають основний об'єкт розглянутої функціональної системи управління, поки знаходяться лише у стадії становлення, зіштовхуючись з об'єктивними економічними труднощами сьогодення, недосконалістю нормативно-правової бази, недостатнім рівнем підготовки фахівців до роботи у складних ринкових умовах. Просування країни по шляху ринкових реформ та подолання кризових економічних тенденцій дозволить повною мірою застосувати теоретичні результати, накопичений закордонний і вітчизняний досвід управління інвестиціями на всіх рівнях.

Незважаючи на те, що процеси створення та використання ресурсів в розвинених країнах мають значну теоретичну основу, однак для аналізу економічних процесів в країнах з перехідною економікою використання лише цієї теоретичної бази недостатнє. Причини цього не тільки в тому, що будь-яка теорія не може слугувати прямою рекомендацією до дії. Головна причина – це те, що в країнах з перехідною економікою ціни не реагують на попит і пропозицію; фактори виробництва не реагують на економічні стимули; наявні недосконалість ринку та високий рівень монополізації; проблеми та труднощі індустріального розвитку пов’язані з тим, що внутрішнє споживання в таких країнах є занадто великим, а заощадження — від’ємними (це не дозволяє прискорити темпи зростання і збільшити обсяги валового національного доходу), наявна структурна недосконалість економіки і, головне, відсутня парадигма економічного руху.

Що ж до міжнародних фінансових інституцій, які надають кредити та позики на некомерційній основі, то автор дослідження вважає, що фактором (крім глобальних політичних цілей), який впливає на вибір міжнародними фінансовими інституціями тих чи інших країн як країн-реципієнтів, є довготермінові глобальні економічні цілі урядів тих країн, які заснували ці міжнародні організації. За таких обставин визначальну роль відіграє міра впливу держав-засновників на керуючі органи міжнародних фінансових інституцій.

Інвестиційний менеджмент — це система принципів та методів розробки і реалізації управлінських рішень, пов'язаних зі здійсненням інвестиційної діяльності підприємства.

При розробці державою інвестиційної стратегії слід визначити тип інвестиційної моделі, джерела фінансування, систему гарантій, мету інвестування тощо.

Інституційна структура віддзеркалює відносини між фінансовими посередниками (банками, фінансово-кредитними установами та фондовими біржами), позичальниками і кредиторами (офіційними інвесторами в особі центральних банків, державних установ, міжнародних організацій; комерційними банками, страховими компаніями, пенсійними фондами, транснаціональними компаніями, приватними фірмами). Зокрема, американським типом інвестиційної моделі (переважаючий вплив фондового ринку) на відміну від континентального (провідна роль банківської системи) передбачається зовнішній контроль за проектами та коротші цикли прийняття інвестиційних рішень. Щодо тенденцій розвитку функціональної структури світового ринку капіталів, то слід відзначити процес сек'юритизації, тобто перехід позичальників від кредитних форм надання позик до випуску цінних паперів (зокрема, єврооблігацій, коли банки виступають посередниками між позичальниками та безпосередніми кредиторами)[6, c. 91-92].

Із глобалізацією руху капіталу загальні темпи зростання міжнародних інвестицій стали істотно перевищувати темпи зростання міжнародної торгівлі товарами. Зокрема, збільшується частка прямих інвестицій у загальному обсязі приватного й державного капіталу (в 1990-ті роки — близько 33%). Вивезення державного капіталу теж зростає і становить сьогодні чверть від загального обсягу експорту капіталу. Втім, ці процеси більше стосуються країн із розвинутою економікою (на них припадає близько 70% від загального обсягу іноземних інвестицій). Частка країн, що розвиваються, на світовому ринку позичкового капіталу постійно зменшується. Водночас серед цих країн іноземні інвестиції розподіляються досить нерівномірно. Починаючи з 1992 року, зарубіжні компанії інвестували в Китай понад 270 млрд. доларів США, тобто майже половину всіх інвестицій у країни, що розвиваються. Прямі іноземні інвестиції в Україну за роки незалежності становили 2-9 млрд. доларів, або менше 7% від ВВП (за станом на кінець І півріччя 1999 року), що є одним із найнижчих показників серед постсоціалістичних країн у розрахунку на душу населення. Зокрема, іноземні інвестиції у вітчизняну банківську систему становлять нині у доларовому еквіваленті 180 млн. доларів, або близько 6% від загальної суми зареєстрованих статутних фондів українських комерційних банків (нині в Україні функціонує 26 банків за участю іноземного капіталу).

Невід'ємним елементом ефективного механізму інвестування є система гарантій, яка покликана забезпечувати умови для досягнення кінцевих цілей фінансування, задаючи параметри його окремих ланок. Нею має передбачатися не лише формування страхових резервних фондів на покриття кредитних ризиків, фонду гарантування вкладів населення, інших страхових фондів, які вже нині стають вагомим фактором зміцнення довіри до вітчизняної банківської системи та інших інвестиційних інститутів. Так, потребує коригування діючий у даний час механізм використання іноземних кредитів, залучених під гарантію уряду України, коли право на користування ними надається юридичній особі — резиденту згідно з рішенням Кабінету Міністрів за поданням Валютно-кредитної ради. Тобто всі комерційні ризики щодо повернення іноземних кредитів у разі ненадання уповноваженим урядом банком-агентом зустрічних гарантій відшкодовуються із державного бюджету. Такий порядок збільшує витрати держбюджету і не сприяє підвищенню ефективності інвестиційних рішень[1, c. 51-53].

2. Функції і механізм міжнародного інвестиційного менеджменту

Інвестиційні стратегії багатонаціональних підприємств (multinational enterprises, MNEs) можуть забезпечити додаткове проникнення іноземного капіталу. В останні роки глобалізація стала складовою частиною корпоративної стратегії, а прямі іноземні інвестиції зробились невід’ємними, а не просто можливими.

Окрім того, прихід нових технологій (наприклад, Інтернет) надає компаніям можливість посилити дієвість стратегії, посередництвом якої вони проникають на зарубіжні ринки, а також підвищити ефективність своїх інвестицій.

Тим не менш, зростання іноземних інвестицій є до певної міри взаємопроникненням: конкуренти слідують один за одним на ринок, а прямі іноземні інвестиції можуть стимулювати інші інвестиції, утворюючи вертикальний ланцюг постачальників або провайдерів бізнес-послуг. Тому короткострокова перспектива для потоків інвестицій видається сприятливою і зараз прогнозується тенденція їх постійного зростання.

За визначенням англомовної Вікіпедії, інвестиційний менеджмент (investment management) – це професійне управління різноманітними цінними паперами (акції, облігації тощо) та іншими активами (наприклад, виробничим обладнанням) з метою досягнення специфічних інвестиційних цілей для забезпечення прибутку інвесторам.

Термін «менеджмент активів» (asset management) використовується як синонім інвестиційного менеджменту у випадку колективного інвестування; в той час як синонім «менеджмент фондів» (fund management) є більш узагальнюючим. В якості понять тотожних терміну «інвестиційний менеджмент» також часто використовують «менеджмент капіталу» (wealth management) та «портфельний менеджмент» (portfolio management).

Інвестиційний менеджмент – це велика і важлива глобальна індустрія, яка несе відповідальність за трильйони доларів, євро, фунтів та ієн. Активи цієї світової індустрії у 2006 році досягли рекордного показника у 55 трлн. дол. Найбільшим світовим джерелом інвестиційних ресурсів є США (48%), на другому місці – Японія (11%) та Велика Британія (7%). В останні роки найбільше зростання демонструють країни Азійсько-Тихоокеанського регіону, а також Китай та Індія.

Десятка найуспішніших світових компаній у галузі інвестиційного менеджменту за рейтингом «Global Investor’s» наведена в табл. 2[2, c. 51-54]

Система міжнародного інвестиційного менеджменту реалізує свою головну мету й основні задачі шляхом здійснення певних функцій. Ці функції поділяються на дві основні групи, які визначені комплексним змістом системи управління інвестиційною діяльністю:

1. Функції міжнародного інвестиційного менеджменту як управлінської системи. Ці функції є складовими частинами будь-якого процесу управління поза залежністю від виду діяльності підприємства, його організаційно-правової форми, розміру, форми власності і т. ін.. В теорії управління ці функції характеризуються як загальні.

2. Функції міжнародного інвестиційного менеджменту як спеціальної області управління підприємством. Склад цих функцій визначено конкретним об’єктом даної управлінської системи. Теорія управління розглядає ці функції як специфічні.

У найбільш загальному вигляді склад функцій інвестиційного менеджменту у розрізі цих груп представлений в табл. 3.

Основні функції міжнародного інвестиційного менеджменту як спеціальної області управління підприємством розглянуті у найбільш агрегованому вигляді. Кожна з цих функцій може бути конкретизована більш цілеспрямовано з урахуванням специфіки інвестиційної діяльності окремих підприємств. При здійсненні такої конкретизації на кожному підприємств може бути побудована багаторівнева функціональна система управління інвестиційною діяльністю. Принципова схема побудови такої деталізованої багаторівневої функціональної системи наведена на рис. 1[5, c. 4-6].

Процес управління інвестиційною діяльністю базується на певному механізмі. Механізм інвестиційного менеджменту представляє собою систему основних елементів, що регулюють процес розробки і реалізації інвестиційних рішень підприємства.

Для того, щоб пояснити причини того, що інвестиційні менеджери досягають результатів вищих за посередні, часто використовують закон «трьох П» – «принципи, процес та персонал» (3-P's – Philosophy, Process and People).

Під принципами у даному випадку розуміють основні засади інвестиційного менеджменту організації: наприклад, чи обере менеджер для придбання акції з високою вартістю чи високим зростанням (і чому); чи спирається він на внутрішні розрахунки чи винаймає команду аналітиків тощо. Доцільно, щоб ці засади були сформульовані у засновницьких документах компанії.

Процес означає шляхи, якими впроваджуються загальні принципи: наприклад, як менеджером приймається рішення щодо того, які активи і в який момент часу купувати; які активи і в який момент часу продавати; хто приймає остаточне рішення і чи приймається воно колегіально тощо.

Персонал включає в себе працівників компанії, особливо фінансових менеджерів. Питання полягає в тому, хто вони, як вони відбираються, хто кому підзвітний, наскільки велика команда (і чи розуміють усі її члени принципи і процеси, які вони використовують), і наскільки довго ця команда працює разом[4, c. 102-104].

Висновки

Особливостями інвестиційної діяльності в країнах з перехідними економіками є те, що іноземна фізична особа — інвестор оцінює ризик такого інвестування як високий і оцінює майбутній доход як низький; фінансові інституції оцінюють мобільність капіталу в таких країнах як низьку; корпорації інвестують в ті країни, де їх дії підтримані власними урядами; уряди зарубіжних країн намагаються створити таке економічне середовище, яке дозволить зменшити значення детермінантів конкурентної переваги таких країн, де починають діяти корпорації; міжнародні фінансові інституції реалізують довготермінові глобальні економічні цілі урядів тих країн, які заснували ці міжнародні організації.

Обсяги залучених в Україну ресурсів залежать від вигод, які розраховують одержати власники ресурсів, та міри ризику. Ефективність використання міжнародних інвестиційних ресурсів в Україні залежить від мети їх одержання та ефективності конкретних інвестиційних проектів, вартості цих ресурсів, терміну надання, певних додаткових умов.

Процес безпосереднього надання іноземною фізичною особою власних ресурсів суб’єктам господарювання в Україні майже неможливий через відсутність ефективного практичного процедурного механізму.

Іноземні фінансові інституції надають ресурси Україні лише у процесі здійснення короткотермінових депозитно-позичкових операцій.

Малі та середні зарубіжні корпорації приймають позитивне рішення щодо використання ресурсів в Україні лише в окремих інвестиційних проектах з високою прибутковістю і короткими термінами окупності, що можливе в галузях з невисокими капітальними витратами і високою швидкістю обігу грошей.

Транснаціональні компанії приймають рішення щодо інвестування в Україні в межах довготермінових інвестиційних проектів, в цілому позитивно оцінюючи динаміку українських економічних процесів і визначаючи інвестування в Україну як прибуткове.

Фінансові ресурси, надані за рішенням іноземних урядів Україні, мають умовою їхнього надання експорт іноземних товарів з відповідної країни, що спрямовано на створення сприятливих ділових умов компаніям своїх країн на українській території.

Ресурси міжнародних фінансових інституцій надаються в Україні як засоби тимчасової соціальної стабілізації і для створення умов ефективного іноземного бізнесу.

Враховуючи те, що пріоритети держави, інвестора та об'єкта інвестування неповністю співпадають за причин, які обумовлені різницею в підходах власників фінансових ресурсів та власників об'єктів інвестування до очікуваного ефекту, завданням України є зближення зазначених пріоритетів та використання ресурсів саме в пріоритетних з національної точки зору напрямках.

Список використаної літератури

1. Гайдуцький А.П Мотиваційні чинники міжнародних інвестиційних процесів //Фінанси України. — 2004. — № 12. — С.50-57.

2. Губський Б. Проблеми міжнародного інвестування в Україні //Економіка України. — 1998. — № 1. — C. 51-57

3. Загашвили В. Мировая торговля и международные инвестиции//Мировая экономика и международные отношения. — 2000. — № 8. — C. 17-24

4. Захарін С. Перспективи інтеграції України у міжнародний інвестиційний ринок //Фінанси України. — 2003. — № 9. — С.102-112

5. Кибенко Е. Международно- правовые аспекты регулирования иностранных инвестиций в Украине/ Е.Кибенко //Предпринимательство, хозяйство и право. — 2000. — № 5. — C. 3-10

6. Кредісов А. Особливості міжнародного інвестування //Економіка України. — 2006. — № 5. — C. 91-92

7. Харламова Г. О. Перспективи інтеграції України у міжнародний інвестиційний ринок в умовах глобалізації//Актуальні проблеми економіки. — 2004. — № 12. — C. 71 — 76.