Вступ.

1. Сутність ризиків у біржовій діяльності.

2. Основні види та класифікація біржових ризиків.

3. Особливості застосування біржових інструментів хеджування ризиків.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Невід'ємним елементом підприємницької і, зокрема, біржової діяльності є ризики. У більшому ступені ризикам піддається діяльність біржових спекулянтів, які у своєму прагненні одержати високі фінансові результати навмисно йдуть на ризики. Нестабільність ринкової економіки в Україні, з одного боку, відсутність чітко налагодженого біржового механізму, з іншого, роблять дуже важливою проблему пошуку рішень в умовах ризику при здійсненні операцій на вітчизняних товарних біржах.

Однак ризики, властиві угодам з реальним товаром, і методи управління ними є маловивченими питаннями. Невміння своєчасно виявляти ризики, передбачати їх, а значить приймати правильне рішення щодо їх мінімізації, призводить до зменшення бажаного (очікуваного) прибутку від біржової угоди, а іноді — до банкрутства брокерської контори. У зв'язку з цим, дуже актуальною є задача вивчення цієї проблеми.

Біржові ризики є складовою частиною підприємницьких ризиків, які досліджують М. Г. Лапуста, Л. Г. Шаршукова, М. И. Баканов, В. А. Чернов та інші. Методи управління ризиками на біржовому строковому ринку запропоновано у роботах М. Казаріна, В. Штотланда, А. Кузіна, В. Бєлінського. Ризики товарної біржі вивчають І. А. Бланк, Н. Г. Каменева, В. Г. Шепілова. Аналіз робіт цих та інших спеціалістів у галузі біржової торгівлі показує, що в економічній теорії залишаються недостатньо розробленими питання класифікації біржових ризиків, методи управління ризиками біржі реального товару та інші.

Мета дослідження. Подальше дослідження біржових ризиків, їх видів, природи виникнення, уточнення та доповнення існуючих систем класифікації біржових ризиків, чинників, що впливають на ступінь ризиків.

1. Сутність ризиків у біржовій діяльності

Аналіз вітчизняної та зарубіжної наукової літератури, присвяченої дослідженням джерел і видів ризиків, дозволив зробити висновок про наявність великої кількості поглядів на це питання, на проблему визначення сутності самого ризику. Відсутня чітка система класифікації біржових ризиків.

Причинами кризи біржі реальних товарів в Україні є наступні.

Першою і головною причиною можна вважати відсутність цілісної політики держави щодо біржового руху загалом. Неможливо будувати ринкові відносини без структурування ринку на вертикалі: на ринок теперішніх цін (спот), причому саме центральні ринкові ціни на сировину, капітал та іноземну валюту; і ринок майбутніх цін (ф’ючерс) на ці найважливіші активи.

Сировинні товари, капітал, іноземна валюта — це активи, ціни та курси, яких відіграють вирішальну роль в економіці. Без визначення теперішніх цін та їх майбутніх прогнозів бізнес не може розвиватися.

Крім цього, сировина, як сільськогосподарська, так і енергоносії, що лежать в основі будь-якого виробництва – це товари, попит на які майже нееластичний за цінами. Для зменшення споживання, наприклад, енергоносіїв, необхідно змінити конструкцію двигунів або зменшити парк машин, що за короткий час зробити неможливо. Або інший, не менш красномовний приклад – споживання хліба в Україні, незважаючи на суттєве зростання цін, не зменшується. Для цього потрібно змінити раціони харчування, набір споживчого кошика, а на це потрібні роки.

Сировинний товар, а Україна, як відомо, є сировинною країною, потребує специфічних механізмів для формування прогнозних ринкових цін, де величезна кількість продавців та покупців щомиті змінюється, а саме їх рівновага робить еластичним ціноутворення і зменшує цінові коливання.

В Україні, на наш погляд, вже не потрібні біржі у тому вигляді, якими вони є сьогодні. Потрібно створити біржу ф'ючерсну (регулятор і страховий орган) для сировини та фінансових ринків.

Друга причина – недосконалість біржового законодавства. Закони України “Про цінні папери і фондову біржу”, “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”, “Про товарну біржу” та інші економічні закони не створюють цілісного правового поля для структурування ринку та впровадження у біржову практику похідних фінансових інструментів. Неабияке значення у цьому аспекті матиме прийняття Цивільного кодексу. Однак і в проекті нового Цивільного кодексу, прийняття якого очікується у 2002р., також не закріплені операції з похідними фінансовими інструментами, ф’ючерсами, опціонами, свопами та відповідальність за їх невиконання, процедура судового оскарження й арбітражу[14, c. 52-53].

Законодавство в Україні неоднозначне трактує статус бірж. У двох Законах статус товарної та фондової бірж різний. В одному документі біржа – некомерційна організація (Закон України “Про товарну біржу”), у другому – акціонерне товариство (Закон України “Про цінні папери і фондову біржу”). Обидва законодавчі акти незначні за обсягом, до них не включені вимоги до забезпечення умов для ціноутворення методом чистої конкуренції збалансованої ринкової ціни або курсу. Не обумовлюються і не характеризуються похідні цінні папери, ф’ючерси та опціони, форвардні та ф’ючерсні угоди тощо.

Найчастіше біржовий ризик розглядається як імовірність виникнення несприятливої події, пов'язаної зі здійсненням біржової угоди, що тягне за собою різні види втрат [1, c.28]. Ризик також ототожнюють зі ступенем неуспіху (успіху) учасників біржових торгів у досягненні своїх цілей при виборі рішення з числа альтернативних. Під ризиком розуміють також імовірнісну дію чи діяльність, що призводить до несприятливого результату біржової операції.

В усіх цих визначеннях відбиті різні аспекти, що характеризують ризик: ризикова подія (дія), імовірність її настання, розмір можливих фінансових втрат при її реалізації (рівень ризику), чинники ризику.

При вивченні біржових ризиків варто виходити з того, що фінансові втрати в результаті певних несприятливих подій можуть нести не тільки брокери та їх клієнти, але і сама біржа. Ризиковий характер діяльності біржі зумовлений прийняттям нею частини ризиків своїх клієнтів. Він виявляється у тому випадку, коли біржа виступає гарантом виконання біржових операцій.

Таким чином, біржовий ризик — це ризик будь-якого суб'єкта біржового ринку, що здійснює свою діяльність в умовах невизначеності, змінювання зовнішнього і внутрішнього середовища[9, c. 95-97].

2. Основні види та класифікація біржових ризиків

Розмаїття біржових ризиків робить необхідним упорядкування їх за видами шляхом виділення різних класифікаційних груп. З цією метою ризики групуються за ознаками. Частіше виділяють наступні ознаки: за ступенем допустимості, за очікуваними результатами, за тривалістю впливу, за сферою виникнення, за масштабами дії, за природою виникнення, залежно від етапу здійснення угоди, за можливістю диверсифікації, за можливістю страхування.

Така класифікація, на наш погляд, є недостатньо повною і не відображає специфіку українських бірж. У зв'язку з чим пропонується доповнити її наступними ознаками: залежно від виду біржової операції, за етапами здійснення біржової операції, залежно від учасника біржової операції.

Вимагає уточнення і виділення видів ризиків за можливістю страхування. Так, наприклад, Н. Г. Каменева вважає, що сюди відносяться ризики, що хеджуються і ризики, що не хеджуються. Не поділяючи цієї точки зору, пропонуємо виділити дві ознаки: за можливістю хеджування і за можливістю страхування (ризики, що страхуються і ризики, що не страхуються), оскільки хеджування — це біржовий механізм страхування цінових ризиків, складовою частиною якого є ф'ючерсна операція. Але існує потреба в угодах з реальним товаром страхувати вантажі, товарні запаси й ін. Такі ризики передаються за умовами страхового договору (поліса) страховим компаніям. При цьому, не страхується прибуток торговця й ін.

Залежно від виду біржової операції варто виділяти ризики, пов'язані зі здійсненням спотових, форвардних, ф'ючерсних і опціонних угод. Прийнято вважати, що за спотовими угодами ризик мінімальний, але це справедливо в більшій мірі стосовно ціни, що не встигає сильно змінитися протягом короткого періоду часу, відведеного на-виконання угоди. На українських біржах існує ризик продажу «повітря», тобто не існуючого чи вже проданого на іншому ринку товару, ризик несплати поставленого товару, ризик постачання неякісного товару й ін.[7, c. 84-86]

Форвардній угоді властиві усі види комерційного ризику: виробничі, торгові, фінансові. Серед них основне місце належить ризику, пов'язаному з постачанням та реалізацією товару; ризику, що виникає при транспортуванні; ризику, пов'язаному з платоспроможністю контрагента за угодою; змінами валютного курсу. Для більшості українських бірж залишається невирішеною задача розробки та налагодження механізму страхування зазначених ризиків. Це є стримуючим фактором у залученні підприємств до активної діяльності на товарних біржах.

Успіх ф'ючерсної угоди залежить від правильного прогнозування ціни. Ризики біржових спекулянтів, як правило, не страхуються. Однак зобов’язання сторін (постачання товару чи виплата різниці в ціні) гарантується біржею за допомогою чіткої організації роботи розрахункової (клірингової) палати біржі та системою біржових складів. При цьому існують такі ризики розрахунково-клірингових операцій, як ринковий, кредитний, системний.

Ринковий ризик — це ризик, пов'язаний з коливаннями цін на всьому біржовому ринку. Оскільки розрахунково-кліринговий процес займає визначений час, тому існує імовірність несення збитків через зміну цін. Різновид цього ризику — міжнародний ринковий ризик, що виникає через непогодженість термінів розрахунків на світових ринках (товарних, цінних паперів, ф'ючерсних контрактів).

Кредитний ризик — це ризик несвоєчасності розрахунків у одній з ланок всього ланцюжка процесу клірингу та розрахунків (менше між брокерами-посередниками, тому що існують гарантовані системи платежів, що припускають обмін варранта на платіжний документ).

Системний ризик — ризик втрат, що має місце у зв'язку з функціонуванням біржових комп'ютерних систем і систем зв'язку, комп'ютерним шахрайством, низькою якістю роботи технічного персоналу.

Обираючи одну з опціонних стратегій, спекулянти, продавці та покупці товару мінімізують ціновий ризик. При цьому, для власника (покупця) опціону максимальний ризик прогнозований. Він обмежений розміром сплаченої премії. Для передплатника (продавця) опціону ризик заздалегідь не визначений, але він завжди зменшується на розмір отриманої премії.

Ф'ючерсні угоди дозволяють страхувати (хеджувати) цінові ризики виробників товарів, пов'язані зі збереженням запасів товарів, напівфабрикатів, з майбутньою продукцією, майбутніми закупівлями, з контрактами на продаж з фіксованою ціною, угодами на закупівлю із фіксованою ціною [2, c. 245—246]. Усі перераховані ризики пов'язані з несприятливою зміною ціни, що не бере на себе жодна страхова компанія.

При прогнозуванні зниження ціни на товар продавець обирає стратегію хеджування продажем (коротке хеджування), покупець при прогнозі на підвищення ціни вдається до хеджування купівлею (довге хеджування). Страхування здійснюється за рахунок одночасної участі хеджера на двох ринках: на одному — в якості продавця, а на іншому — в ролі покупця. Як відомо, ціни на наявному та ф'ючерсному ринках змінюються в одному напрямку, що дозволяє хеджеру покрити збиток, отриманий на одному ринку, прибутком іншого ринку. Більш того, різний темп у змінах цін на обох ринках, тобто зміна базису, може принести додатковий прибуток (збиток).

Ф'ючерсні й опціонні стратегії, з одного боку, дозволяють страхувати (хеджувати) небіржові ризики, тобто виникаючі поза біржею, з іншого — вони самі не позбавлені ризику. Учасники спотових і форвардних контрактів ризикують тим менше, чим більш чітко налагоджено біржовий механізм. У цьому — особливість біржової торгівлі та її переваги над вільною неорганізованою торгівлею. При цьому не слід забувати, що «цілком безризикова система торгів — це та, де учасникам зовсім не дозволяють торгувати, тому тут важливіше знайти вірне співвідношення між надійністю системи і її ефективністю для учасників» [6, c.12—13].

Розглядаючи ризики біржової операції, варто виділяти ризики продавця (несплата за товар, часткова оплата, несвоєчасна оплата), ризики покупця (непостачання товару, часткове постачання товару, постачання неякісного товару), ризики біржового посередника (не одержання комісійної винагороди, несвоєчасне одержання винагороди, неповна винагорода), ризики дилера (ризик втрати частини прибутку в результаті неправильного прогнозу біржової кон'юнктури), ризики біржі (не одержання біржового збору, плати за оренду біржового місця, ризики біржі як гаранта виконання зобов'язань учасниками угоди).

Ризики на етапах здійснення біржових операцій (операційні ризики) залежать від виду угоди. Для термінових угод з реальним товаром характерні такі ризики [8, c. 105]:

— перший етап (укладання договору купівлі-продажу, одержання наряд-замовлення біржі постачальником на відвантаження продукції за транспортними реквізитами вантажоодержувача) — ризик відмови в постачанні обсягу продукції, передбаченого наряд-замовленням біржі; ризик недопоставки продукції у передбаченому обсязі; ризик постачання продукції з відхиленням термінів постачання; ризик постачання продукції з відхиленням якісних показників (у гірший бік); ризик невиконання замовлення покупця за асортиментом товару;

— другий етап (оформлення документів щодо передачі товару у власність покупця) — ризик відмовлення від сплати за товар; ризик затримки у сплаті за товар; ризик часткової сплати за товар.

Ризики за джерелом виникнення поділяють на зовнішні та внутрішні. Зовнішні — ризики, пов'язані з діяльністю виробників, клієнтів і контрагентів. Внутрішні — ризики, що виникають в результаті діяльності самого підприємства. Говорячи про діяльність підприємства чи його постачальника, варто виділяти діяльність на біржі та діяльність поза нею і, відповідно, ризики біржові та небіржові. Якщо мова йде про продавця, наприклад, для нього існує ризик несвоєчасної оплати за товар у зв'язку з утрудненнями, що виникли в його контрагента по біржовій угоді. З іншого боку, такий ризик може виникнути в результаті збою в одній з ланок усього ланцюга розрахунків, здійснюваних на біржі між її учасниками, чи збоями в комп'ютерній мережі. Усе це біржові ризики, джерело виникнення яких знаходиться на біржі чи поза нею. Небіржовий ризик може призвести до невиконання зобов'язань самим продавцем (недоотримана чи отримана не вчасно сировина для виробництва товару, що є об'єктом біржової угоди). У такому випадку виникає ризик для покупця (він не одержує товар) чи самого продавця, що розраховує мати визначений прибуток від біржової угоди[11, c. 153-154].

Класифікація біржових ризиків, виконана на основі існуючих критеріїв і доповнена новими, представлена на рис. 1.

Уміння ідентифікувати (виявляти) ризики потребує знання чинників, що впливають на ступінь ризику. В Україні рівень біржового ризику визначається в основному зовнішніми чинниками. Вони, як правило, неконтрольовані, але їх можна і потрібно прогнозувати та враховувати при здійсненні біржової діяльності. До чинників безпосереднього впливу відносяться наступні: законодавство, що регулює біржову діяльність; непередбачені дії органів державної влади та управління; зміни в податковій системі; взаємини з партнерами; конкуренція на біржовому ринку. Опосередкований вплив на результати діяльності біржовиків здійснюють політичні умови в країні, ситуація в економіці країни, у галузі, на біржовому ринку чи окремому його сегменті; науково-технічний прогрес; міжнародні події; форс-мажорні обставини (стихійні лиха, воєнні дії, пожежі й вибухи, аварії в енергетичних мережах й ін.).

До внутрішніх чинників ризику прийнято зараховувати: стратегію фірми (біржі, брокерської контори), принципи діяльності фірми, ресурси та їх використання, якість і рівень використання маркетингу. Як показує практика, джерелами ризику є також відсутність професійного досвіду в керівників брокерських контор, відсутність знань і навичок у брокерів з аналізу та прогнозуванню біржової кон'юнктури, невміння своєчасно і правильно реагувати на зміни, що відбуваються на біржовому ринку, змінюючи стратегію і тактику свого поводження на ньому[8, c. 105-107].

3. Особливості застосування біржових інструментів хеджування ризиків

Затяжний характер ринкових трансформацій в Україні супроводжується високою нестабільністю економічних умов господарювання. Наявність кризових явищ у національній економіці, особливо на споживчому ринку, переконливо свідчить про низьку ефективність адміністративного впливу та повільний розвиток ринкових механізмів регулювання підприємництва, що, в свою чергу, призводить до загострення конкурентної боротьби переважно нечесними, нецивілізованими методами. Одним із найпотужніших ринкових механізмів стабілізації та сталого розвитку підприємництва є біржі, однак в Україні вони дотепер не мають достатніх умов для розвитку, отже, і суб'єкти підприємництва значною мірою обмежені в можливостях регулювання ризиків, які в країнах з розвинутою ринковою економікою традиційно забезпечуються використанням біржових інструментів хеджування. Тому розвиток та поширення наукових концепцій та методів реалізації біржових технологій безумовно є одним з пріоритетних напрямків економічних досліджень сучасного періоду економічних відносин в Україні.

Основною проблемою функціонування вітчизняних бірж є відсутність у біржовому обігу класичних строкових інструментів регулювання ризику — ф'ючерсних контрактів та опціонів. Єдиним видом строкових угод, які використовуються в Україні, є форвардні контракти. Вони давно вже не застосовуються в операціях на провідних світових біржах. Але навіть їх частка значно менша від частки спотових угод (у 2003 році — 9,73% та 90,27% відповідно).

Описати переваги та технологію здійснення хеджових операцій із застосуванням сучасних ефективних біржових деривативів (ф'ючерсів та опціонів) можна за допомогою схеми (рис. 2), в якій узагальнено світовий досвід та позитивні напрацювання вітчизняних вчених, що ґрунтовно займаються вивченням означеної проблеми [2; 3; 4].

В наведеній схемі відображено умову застосування хеджевих інструментів: прийняття рішення про доцільність хеджування залежить від здійсненого цінового прогнозу. Якщо прогноз ціни є песимістичним — ймовірність позитивного результату менша ймовірності негативного результату, — то хеджування є доцільним і необхідним. У протилежному випадку рішення про застосування стратегії хеджування відхиляється[16, c. 43-45].

Негативний результат для продавця можливий за умови зменшення прогнозованої майбутньої ціни (Цм) порівняно з наявною спотовою (Цеп). Для покупця, навпаки, негативним результатом є прогнозоване зростання майбутньої ціни порівняно зі спотовою. Точкою відліку негативних та позитивних результатів є ймовірність їх настання 0,5. Оскільки сума ймовірностей обох можливих наслідків дорівнює 1,0, то рівень ймовірності 0,5 і вище є критерієм для прийняття або відхилення рішення про використання хеджування.

Звичайно, крім порівняння ймовірностей настання певних наслідків, іншим критерієм для оцінки доцільності хеджування може бути не лише зіставлення майбутньої та спотової ціни, але й певний критичний (прийнятний) рівень ціни. Тоді умову порівняння майбутньої ціни зі спотовою можна замінити зіставленням прогнозованої та допустимої (критичної) ціни (в алгоритмі Цеп замінюється на Цкр). Якщо виконується умова доцільності хеджування (більша ймовірність негативного прояву ризику), то приймається рішення про вибір інструменту хеджування. Пропоновані критерії такого вибору наведено в табл. 1. Але оскільки загальновизнаними та стандартними інструментами хеджування, які забезпечують паралельну діяльність на обох ринках (реальному та ф'ючерсному), є ф'ючерсні контракти та опціони, то лише вони й розглядаються в схемі. Форвардні контракти не розглядаються з тієї причини, що вони призначені для реального постачання в майбутньому, а не забезпечення можливості використання переваг, які на момент реального здійснення операції обов'язково виникають на одному з ринків. Результативність здійснення хеджової операції (як із застосування ф'ючерсних контрактів, так і опціонів) підтверджує важливе значення прогнозу майбутньої ціни. Так, якщо прогноз виявився правильним і ціна дійсно змінилася в невигідному напрямку, то використання хеджевого інструменту є вигідним і забезпечує отримання ризик-прибутків. У випадку помилкового прогнозу хеджова операція забезпечує певні гарантії, але фінансово означає невиправдані витрати. Саме цю ситуацію відображено на прикладі використання ф'ючерсних контрактів як хеджового інструменту[10, c. 118-119].

У випадку використання з метою хеджування опціонів прогнозування має таке саме значення для подальшої результативності операції. Але на відміну від ф'ючерсних контрактів, де величина прибутку обчислюється як різниця у прогнозній та наявній на момент завершення операції ціні, для опціонів підприємець повинен враховувати ще й величину сплаченої премії.

Тому сам лише правильний прогноз та настання в майбутньому очікуваної ситуації ще зовсім не гарантує позитивної віддачі від хеджування — прибутку. Навіть якщо ситуація змінилась у прогнозованому несприятливому напрямку, а різниця між цінами виконання опціону та наявною ціною є позитивною для підприємця, рішення про виконання опціону приймається лише у випадку, коли отримана різниця не тільки компенсує, але й перевищує розмір сплаченої опціонної премії. Тобто фактично опціон реалізується за таких умов:

для покупця: ((Це — Цеп) × О — Пр)>0;

для продавця: ((Цеп — Це)-О — Пр) > О,

де: О — обсяг контракту; Пр — сплачена опціонна премія.

В обох наведених умовах ціна виконання опціону є більш вигідною, ніж спотова ціна (для покупця — вищою, ніж спотова, для продавця — нижчою), причому така різниця перевищує розмір сплаченої премії.

У випадку збігу порівнюваних величин (віддачі від опціону та витрат — опціонної премії) теоретично хеджер має можливість прийняти одне з двох рівноцінних рішень — виконати опціон або відмовитись від такого права. Але оскільки виконання такого опціону не забезпечить йому бажаної віддачі (хоч і не призведе до втрат), доцільнішою в такому випадку буде діяльність на реальному ринку за налагодженими та добре відпрацьованими зв'язками[2, c. 35-37]. Щодо хеджування шляхом купівлі опціонів, то в наведеній схемі не випадково наведено саме такий варіант — купівля відповідного опціону («кол» — з правом купівлі або «пут» — з правом продажу), хоча теоретично хеджер міг би хеджувати ціновий ризик і шляхом продажу опціону (наприклад, продавець міг би продати опціон «кол», що фактично означає, що в такий спосіб він продає право купити свою продукцію, а сам бере на себе зобов'язання продати її). Ми вважаємо, що саме шляхом купівлі опціону хеджер забезпечує собі максимальну свободу вибору, а, отже, рішення про завершення операції цілком залежить лише від його власної волі. І таке рішення він може прийняти на основі порівняння віддачі від хеджування та витрат на його здійснення. У випадку продажу опціону хеджування є пасивним і може лише підсилити майбутній ціновий ризик для хеджера, оскільки фактично означає вже не право використати вигідну цінову ситуацію, а зобов'язання виконати контрактні умови, навіть з несприятливими для себе наслідками. Тому в такому випадку хеджування набирає характеру пасивного очікування терміну виконання угоди і подальші дії вже ніяк не залежать від волі підприємця, який продав опціон. Тому хеджування продажем опціонів може застосовуватись лише тоді, коли хеджер майже абсолютно впевнений у правильності свого цінового прогнозу.

Висновки

Біржові ризики – це небезпека втрат на біржових операцій, як наприклад, ризик несплати за комерційні угоди, ризик неплатежів комісійної винагороди брокерській фірмі та ін. Відсутність ефективних методів управління біржовими ризиками є однією з причин низької ділової активності підприємств на товарних біржах. Детальна класифікація біржових ризиків необхідна для їх ідентифікації на етапі розробки біржової угоди, планування доходів її учасників: підприємств (клієнтів біржі), брокерів, біржі. Виділення ризиків за суб'єктами біржової угоди сприятиме зосередженню зусиль кожного учасника на розробці заходів щодо їх мінімізації, підвищенню ефективності торгівлі на біржі.

Складнощі торговельної діяльності бірж значною мірою зумовлені тим, що за статутом – це нібито автономно керована структура, тоді як, з іншого боку, вона тісно пов’язана з багатьма іншими структурами, які функціонують за межами біржового поля. Тому для успіху необхідно забезпечувати узгодженість дій, об’єктивне бажання сторін чітко здійснювати будь-яку операцію, вбачаючи в цьому спільну вигоду. Такий методичний підхід в дослідженнях дозволив зробити всебічний аналіз біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією та оцінку позитивних і негативних сторін.

Сукупність причин, які обумовлюють згортання обсягів біржових операцій та зниження біржової торгівлі, доцільно розділяти за характером їх дії на наступні основні групи:

· обумовлені загальноекономічною і фінансовою кризою в країні;

· пов’язані з недосконалим механізмом функціонування бірж, недотриманням визначених статутом правил і положень та недостатньою законодавчо-нормативною базою;

· обумовлені різким спадом сільськогосподарського виробництва та зменшенням обсягів товарної продукції;

· несприйняттям, а в багатьох випадках нерозумінням суб’єктами ринкових стосунків, в першу чергу, виробниками сільгосппродукції, переваг реалізації її на біржовому ринку, хоча тут має місце і об’єктивний фактор – несприятливі економічно-фінансові умови господарювання.

Розмаїття біржових ризиків, їхній взаємозв'язок і взаємозалежність роблять актуальною задачу подальшого вивчення природи ризиків, задачу управління біржовими ризиками, створення ефективного біржового механізму, складовою якого повинний стати механізм гарантування біржових угод.

Список використаної літератури

1. Баканов М. И., Чернов В. А. Анализ коммерческого риска // Бухгалтерский учет, 2003, №10.-С. 25-28.

2. Биржевая деятельность: Учебник / Под ред. А. Г. Грязновой, Р. В. Корнеевой, В. А. Галанова. — М.: Финансы и статистика, 2005.

3. Біржовий ринок України у 2005 році. Аналітичний огляд (підготовлено фахівцями Союзу аграрних бірж України).

4. Бланк И. А. Финансовый менеджмент: учебный курс. — К.: Ника-Центр, Эльга, 2004.

5. Воскобійник Ю.П. Правове забезпечення діяльності товарних бірж в Україні //Економіка АПК. — 2006. — № 1. — С.122-128.

6. Казарин М., Штотланд В., Кузин А. Перевод фьючерсной торговли в РТС повысил надежность срочного рынка // Рынок ценных бумаг, 2003, №21 (204). — С. 12—14.

7. Каменева Н. Г Организация биржевой торговли: Учебник для вузов. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 2005.

8. Кірієнко О. Сутність і види ризиків у біржовій діяльності //Актуальні проблеми економіки. — 2005. — № 10. — С.104-110

9. Кочетков В. Размышления у подъезда биржи // Мировая экономика и международные отношения, 2002, №5. — С. 95-100.

10. Лактіонов О.В. Економічний механізм біржової торгівлі в управлінні ціновим ризиком: Дис.канд.еконмаук: 08.07.05 / Харківський держ. технічний ун-т будівництва та архітектури (ХДТУБА). —X., 2005. —256 арк.

11. Лапуста М. Г., Шаршукова Л. Г. Риски в предпринимательской деятельности. — М.: Инфра-М, 2007.

12. Мороз Л. Товарна біржа як суб'єкт господарювання //Право України. — 2007 . — № 8 . — С. 47 — 51 .

13. Протасова М. Україні потрібна принципово нова біржа, діяльність якої базувалась би на принципах прозорості, відкритості, рівних умов для всіх учасників //Пропозиція. — 2006. — № 2. — C. 26-29

14. Солодкий М.О. Біржовий ринок. — К.: Джерела М., 2004. — 336 с.

15. Сохацька ОМ. Міжнародні ф'ючерсні ринки: теоретико-методологічні аспекти: Монографія. — Тернопіль: Карт-бланш, 2003. — 454 с

16. Шепилова В. Г., Кириенко О. Э. Управление биржевыми рисками// Економіка: проблеми теорії і практики. Збірник наукових праць. — Вип. 109. — Дніпропетровськ: ДНУ, 2006.