Вступ

Актуальність теми. Журналістика є найбільш мобільною частиною культури, завжди відповідає соціополітичному статуту держави. Стратиграфічний ізоморфізм культури і журналістики породжує властивість її транзитивності, гнучку здатність відображати головні парадигматичні складові того чи іншого відрізку часу. Такою є популярна журналістика. Усупереч ринковому успіху, по суті, вона мало досліджена, а основні її — характеристики, які ще далекі від точності.

Інформаційні потоки постіндустріального інформаційного суспільства, їхня семантика, стилістика, формальні рамки — типологічний простір ще регулюються журналістами. Якісні трансформації соціальної та політико-економічної сфери, комерціалізація ЗМІ актуалізували новий тип медіа, що зветься популярним виданням чи таблоїдом.

У наш час поняття популярні, таблоїдні, жовті, бульварні ЗМІ сприймаються як синонімічні, що, на наш погляд, не є коректно, вимагає їх більш суворої наукової дефініції та віднесення до різних сегментів медіа-ринку.

Американський таблоїд — це форматно і якісно новий тип газети, як за змістом, так і зовнішньо. Окрім сенсаційності, він відрізняється підкресленим спрямуванням до побутових проблем нижчих соціальних верств населення. Коло інтересів охоплює насамперед пересічності публічного та приватного, найважливіші відмінності (стилістичні) торкаються основних сповітуючих механізмів. Стиль популярної журналістики сенсаційний, іноді скептичний, іноді моралістично прямий; її тон популістський, модальність оповіді плавно переходить стилістичні кордони між документальним і надуманим, між новинальним і розважальним.

У багатьох аспектах американські ЗМІ вже протягом двох століть відіграють роль своєрідного ідейного лідера в галузі журналістики. З набуттям незалежності українська преса, копіюючи досвід інших країн, намагається створити особливий національний продукт. Актуальність дослідження зумовлена великим значенням засобів масової комунікації в сучасному світі, які забезпечують діалог аудиторії з фахівцями та державою.

Журналістика Сполучених Штатів Америки привертає увагу як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників. На думку відомого російського теоретика С. Михайлова, це цілком зрозуміло й виправдано: США є найрозвиненішою в інформаційному плані державою, що дає їм змогу активно впливати не тільки на умонастрої власних жителів, а й на події, що відбуваються далеко за кордоном [5]. З небагатьох дослідників цієї теми можна згадати таких авторів теоретичних публікацій і літературно-критичних статей за цією тематикою, як С. Михайлов [5], М. Макеєнко.

Тому мета нашого дослідження – дослідити засоби масової інформації США.

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти розвитку ЗМІ в США

1.1. Сутність, масштаби, роль та інтенсивність впливу засобів масової інформації (ЗМІ)

Становлення та бурхливий розвиток інформаційного етапу розвитку людської цивілізації, удосконалення існуючих та поява нових засобів масової інформації прискорюють процес глобалізації, додають до сукупності засобів впливу соціуму на людину елементи інших культур, інших життєвих цінностей та орієнтирів. На нашу думку, щоб краще усвідомити роль ЗМІ на сучасному етапі розвитку суспільства необхідно проаналізувати історію їх виникнення.

Існує декілька визначень поняття “засоби масової інформації”. Так,за законодавчими актами, засоби масової інформації – це установи, створені для відкритого, публічного поширення за допомогою спеціального технічного інструментарію різноманітних відомостей будь-яким особам. Ми будемо розглядати ЗМІ як комплекс організаційних структур та комунікаційних каналів, які виробляють та поширюють інформацію, призначену масовій аудиторії. Відомо, що сам термін “засоби масової інформації” вперше з’явився в офіційних документах після його внесення до преамбули статуту ООН з питань освіти, науки та культури у 1946 р.

Щодо видів ЗМІ, то необхідно зазначити, що друковані видання за знаковою природою поділяють на чотири види: текстові, зображувальні, картографічні, нотні. До текстових засобів належать такі види видань: листівки, брошури, книги, газетні, журнальні, календарні видання. До зображувальних – буклети, проспекти, плакати, слайди тощо.

Більш традиційно друковані ЗМІ поділяються на газети та журнали. Газети – це періодичні видання, котрі виходять раз на тиждень або частіше, матеріали яких мають оперативний характер і повідомляють поточну інформацію. Журнали – це періодичні видання, котрі виходять раз на тиждень або рідше, їх матеріали здебільшого не мають оперативного характеру, відзначаються великими розмірами та аналітичним або художньо-публіцистичним характером. Розподіл всіх друкованих ЗМІ на газети й журнали склався історично, протягом століть.

Існують такі класифікації друкованих ЗМІ: 1) за методом відображення дійсності (інформаційні, інформаційно-аналітичні, аналітичні, художньо-публіцистичні); 2) за засновником видання (урядові або регіонально-урядові, незалежні, партійні та інших громадських організацій, корпоративні); 3) за метою видання (політичні, суспільно-політичні, наукові та науково-просвітницькі, розважальні, спеціальні: жіночі та чоловічі, ділові, галузеві та професійні, етнічні, релігійні, рекламні та такі, що відображають додаткові потреби чи захоплення читачів); 4) за віком читачів (дитячі, молодіжні, для зрілого віку, для літніх людей, сімейні); 5) за територією розповсюдження (транснаціональні, центральні або всеукраїнські, регіональні, локальні); 6) за періодичністю виходу (ранкові й вечірні, щоденні, тижневики, щомісячні, видання, що виходять за спеціальними нагодами). О.Д. Кузнецова поділяє друковані видання на масові та соціальні. Масові, у свою чергу, поділяються на суспільно-політичні, науково-популярні, культурологічні, а соціальні – на наукові, фахово-галузеві, соціально-групові.

Не меншою популярністю серед населення користується такий вид мас-медіа, як радіо. Слово “радіо” в перекладі з латинської означає “випромінюю проміння”. Загальновідомо, що радіо – це спосіб передачі інформації на відстань за допомогою радіохвиль. Радіомовлення – це засіб масової інформації, що через радіоканали передає необмеженій кількості слухачів мовленнєві, музичні, драматичні та інші передачі з метою інформативно-емотивного впливу.

Роль радіомовлення як засобу масової інформації особлива, адже передача інформації здійснюється через звуки людського голосу, музики, шумів, що мають сильний емоційний вплив на слухачів [11, c. 717]. Радіо здійснює навіювання на людину, тому радіомовлення використовували як засіб масової агітації, пропаганди, для формування громадської думки, впливу на свідомість, почуття та вчинки слухачів. Специфікою радіо є одночасність та всеохоплюваність, тому що його можна слухати в будь-якому місці, воно доступне навіть для безграмотних і дає можливість людині займатися одночасно й іншою діяльністю. А візуальна за своєю суттю комунікація спонукає дітей та підлітків уявляти те, що відбувається, а це сприяє розвитку абстрактного мислення. Цей виховний аспект надзвичайно важливий, адже величезний потік інформації людина отримує в цьому віці в процесі регулярного навчання через слух.

Радіопередачі поділяють на декілька груп за тематикою (інформаційні, суспільно-політичні, освітні, релігійні, економічні, спортивні, музичні, літературно-драматичні, рекламні, інформаційно-розважальні), за аудиторією, за періодичністю, за методом відображення (мовленнєві, музичні, змішані, ігрові).

Одним з найбільш популярних сьогодні видів ЗМІ, який виступає абсолютним лідером у структурі дозвілля дітей та молоді, є телебачення.

Засоби масової інформації, як відомо, є «четвертою владою» в суспільстві, а з переходом людства в еру інформаційних технологій та поширенням процесу глобалізації, мають значний вплив і на планетарному рівні. До прикладу, сьогодні американські ЗМІ є популярними та авторитетними не лише на території США, а й користуються визнанням далеко за їх межами. Серед найвідоміших — друковані видання «USA Today», «The Wall Street Journal», «The New York Times», «International Herald Tribune», «The Washington Post», «Time», «Fortune», «Forbes», «Harvard Business Review», «The New Yorker»; радіостанції «Voice of America», «National Public Radio»; телеканали «National Broadcasting Company», «Columbia Broadcasting System», «American Broadcasting Company», «Fox Broadcasting Company», «The CW Television Network» [12, c. 62].

1.2.Класифікація сучасних ЗМІ США

Американські засоби масової інформації не мають рівних у світі по кількості, різноманітності та технічними можливостями. Весь світ дивиться в кіно і на відео американські бойовики, комедії, мюзикли, «мильні опери» і мультфільми. Майже всюди вони займають значне місце у сітці мовлення місцевих телеканалів. Найбільш масовим і впливовим ЗМІ в США є, поза сумнівом, телебачення. Три загальнонаціональні канали — Ей-бі-сі, Сі-бі-ес та Ен-бі-сі — безроздільно панували в ефірі кілька десятиліть. Потім їм склали конкуренцію сотні кабельних каналів і телемережа «Фокс». Американське телебачення — жваве, видовищний і швидка на зміни. Воно живе перш за все за рахунок реклами, а тому нові програми постійно народжуються і вмирають в залежності від рейтингу глядацьких симпатій. У країні налічується близько 10 тисяч комерційних радіостанцій. У великих містах вони вузько спеціалізуються на обслуговуванні конкретної аудиторії. Людина з будь-якими музичними вподобаннями, рідною мовою і поглядами на життя знайде хвилю по своєму смаку. Новинні та спортивні станції в основному ведуть мовлення на середніх хвилях, музичні — на FM.

Свобода слова в США гарантована Конституцією, і деякі мовці надають ефір носіїв крайніх політичних і релігійних поглядів. Ремарки деяких провідних також іноді виходять за рамки гарного смаку. Американське радіомовлення, на відміну від телебачення, частково фінансується державою. Національне громадське радіо, що включає в себе близько 600 станцій по всій країні, пропонує слухачам якісні новини, музику і ток-шоу без реклами. Ряд університетів і коледжів містить власні станції. На відміну від Європи, США практично не мають загальнонаціональної преси. Переважна більшість з приблизно півтора тисяч щоденних газет розраховані на читачів одного штату або великого міста.

Америка — батьківщина Інтернету. За даними на початок 2004 року, 63 відсотків населення країни регулярно відвідували Всесвітню мережу [5].

Всі засоби масової інформації у США можна умовно поділити на чотири блоки (Додаток А):

I блок — преса (газети, журнали)

• «Вашингтон пост» «Нью-Йорк таймс» «Ю-ес-ей тудей» «Крісчен сайенс монітор» «Уолл-стріт джорнел» «Лос-Анджелес таймс» «Бостон глоб» «Нью-Йорк пост» «Філадельфія інкуайерер» «Балтімор сан», «Ньюсуік»- щотижневий політичний журнал «Тайм» — щотижневий політичний журнал і інші менш популярні видання.

 II блок — телебачення (телемережі і канали)

• Ей-Бі-Сі — велика комерційна телемережа
• Сі-Бі-Ес — велика комерційна телемережа
• Ен-бі-сі — велика комерційна телемережа
• «Фокс» — велика комерційна телемережа
• Сі-Ен-Ен — американський і міжнародний супутниковий канал, перша в світі розпочав цілодобову трансляцію новин практично в режимі реального часу
• Ем-ті-ві — піонер музичного телемовлення
• Ейч-бі-о («Хоум бокс офіс») — платна телемережа; першою запустила багато хто з найбільш вдалих програм американського ТБ
• Пі-Бі-Ес (Громадська служба мовлення) — громадське телемовлення, обслуговує близько 350 некомерційних каналів та інші поодинокі приватні канали.

 III блок — радіо (державні структури та комерційне вішання)

• «Нешнл паблік радіо» (Національне громадське радіо) — некомерційна мережа радіостанцій, які транслюють якісні новини, музику та культурні програми
• «Кліар ченнел» — найбільша комерційна мережа, що включає понад 1200 станцій
• «Інфініті» — комерційна мережа, що включає близько 180 станцій всіх основних напрямків
• Ей-бі-сі радіо нетуоркс — оператор ряду провідних радіостанцій, які ведуть мовлення від Атлантичного до Тихоокеанського узбережжя «Голос Америки»-іномовлення, що фінансується урядом США
• Радіо «Свобода» і «Вільна Європа» — віщає на мовах народів східної Європи, колишнього СРСР і Близького Сходу; базується в Празі; фінансується Конгресом США

 IV блок — агентства новин

• Ассошіейтед прес
• Юпі (Юнайтед прес інтернешнл)
• Блумберг бізнес ньюс
• «Нью-Йорк таймс» і «Вашингтон пост», відомі і авторитетні у всьому світі.

Розглянемо більш детально основні ЗМІ в США.

The New York Times — найбільша загальнонаціональна газета США. Її тираж складає більше мільйона примірників. Журналісти газети завоювали 98 Пулітцерівських премій (головних журналістських нагород США) (Додаток В).

Від часу заснування газети в 1851 р. вона прагнула знайти підтримку серед освіченої, інтелектуальної аудиторії США і намагалася уникати сенсаційності у висвітленні новин.

В 1896 газета була куплена Адольфом Оксом, який вивів її на рівень респектабельної міжнародної газети. Престиж газети значно підвищився завдяки репортажам про катастрофу Титаніка та з фронтів двох світових воєн.

В 1970-х роках газета була пов’язана зі скандалом навколо публікації секретних документів Пентагону щодо участі США у В’єтнамській війні. Верховний Суд США дозволив газеті друкувати цей матеріал, який викликав значну зацікавленість в американської аудиторії і підвищив рейтинг газети. Пізніше під керівництвом Артура Окс-Шульцбергера газету було реорганізовано, радикально змінився її творчий штат і розпочався друк газети в інших штатах США.

Сьогодні «Нью-Йорк Таймс» — одна з найповажніших і найвпливовіших газет у світі. «Нью-Йорк Таймс Компані» крім цієї газети також видає інші (зокрема, Бостон Глоуб), журнали та інші ЗМІ включно з електронними та інтернет-виданнями.

«Вашингтон пост» (англ. The Washington Post) — американська газета. Видається в місті Вашингтоні. Найбільша газета столиці Сполучених Штатів Америки, також входить до числа найстаріших.

Незважаючи на багату історію, в недавній період газета прославилася публікаціями, які сприяли Уотергейту — одному з найбільших політичних скандалів в історії США. Репортери газети Боб Вудвард і Карл Бернстін, таким чином, зіграли помітну роль у відставці президента Річарда Ніксона.

Газета входить до числа провідних щоденних видань США, поряд з Нью-Йорк таймс, відомої в свою чергу міжнародними репортажами Wall Street Journal, що спеціалізується на економічних публікаціях та газетою Лос-Анджелес таймс. Вашингтон пост, у свою чергу, зарекомендувала себе репортажами про політичні події Білого дому, Конгресу та інших побічних аспектах діяльності американського федерального Уряду.

Газета є приватною і, як і раніше, належить родині своїх засновників. Вона входить до складу Washington Post Company, яка, в свою чергу, також володіє іншими медійними і не-медійними компаніями, включаючи журнал Newsweek й Інтернет-журнал Slate.

«New York Daily News» («Нью-Йорк дейлі ньюз») — п’ята за обсягом тиражу щоденна газета США; перша газета, надрукована у форматі таблоїд.

«Уолл-стрит джорнел» (англ. The Wall Street Journal, WSJ) — щоденна газета, одне з найбільших і найвпливовіших американських видань. У 2005 році щоденний наклад газети становив 2,6 мільйони примірників. Існують європейське та азіатське видання газети. Друкуються новини політики, економіки, фінансів, аналітики, культури[4, c. 9].

Назва газети походить від нью-йоркської вулиці «Уолл-стрит» — фінансового центру США. Видання присвячено в першу чергу американським і міжнародним діловим і фінансовим новинам.

У 2007 її міжнародний щоденний обіг складав понад 2 мільйони екземплярів і приблизно 931 000 передплатників у онлайнової версії. До листопада 2003 року у газети був найбільший у США наклад, поки її не обігнала USA Today. Її головний конкурент сьогодні — що знаходиться в Лондоні Financial Times, яка також видає кілька міжнародних випусків. Газета була нагороджена Пулітцерівською премією 33 рази. Майбутнє WSJ широко обговорювалося, починаючи з придбання компанії Доу-Джонс Корпорацією Новин Руперта Мердока. Керівний редактор Маркус Брочлі, ветеран газети, який пропрацював у ній 20 років, і перший іноземний кореспондент, сумнівався, що Мердок зможе провести глибокі зміни в газеті. Хоча Брочлі вважав за краще залишатися в News Corporation як консультант, його відмова від головної редакційної роботи, якою він займався близько року, породжувала різні чутки про плани Мердока.

Chicago Tribune («Чикаго Триб’юн») — найпопулярніша газета Чикаго та американського Середнього Заходу. Незважаючи на прийнятий в 1920-і рр. девіз «найбільша газета світу», Chicago Tribune залишається в значній мірі регіональним виданням.

Газета була заснована в 1847 році та через 8 років мало не збанкрутувала, після чого її викупив підприємницький канадець Джозеф Меділл. В кінці 1850-х стала одним з рупорів аболіціонізму. Меділл залишався видавцем газети до 1899 року і придбав такий авторитет, що зміг балатуватися на посаду мера Чикаго.

У 1914 р. володіння газетою перейшло до полковника Роберту Маккормік. Маккормік вимагав ізоляції США від зовнішнього світу в роки світових воєн і жорстко критикував адміністрацію Рузвельта.

В даний час видання є ядром медіа-конгломерату Tribune Company і розходиться щоденним накладом в 542 тисячі екземплярів.

Розділ 2. Вплив ЗМІ на розвиток суспільства в США

2.1. Механізм саморегулювання ЗМІ у США

Саморегулювання засобів масової інформації – це недержавна організаційна система, що забезпечує соціальну відповідальність ЗМІ, тобто відповідальність ЗМІ за свою діяльність не перед державою, а перед суспільством на підґрунті цих етичних норм[2, c. 312].

Можна виокремити наступні засоби саморегулювання преси:

— ради преси;

— етичні кодекси;

— омбудсмени.

Кожен з них має свої вади та переваги. Рада преси у тій чи іншій країні є зазвичай неурядовою організацією, що створюють журналісти або журналісти разом із видавцями. У їх склад входять представники обох груп, що призначаються національними асоціаціями журналістів та видавців. Рада преси має дві важливі функції – по-перше, розтлумачувати суспільству, як працюють ЗМІ, а по-друге, виступати у якості альтернативи судам при врегулюванні конфліктів. Такі організації існують у більш ніж 25 країнах. Вони можуть розглядати скарги від населення та робити заяви про те, що те чи інше ЗМІ порушило певні етичні норми. Але ради преси також захищають самі мас-медіа від тиску з боку державних органів[11, c. 718]. Фінансуються вони зазвичай за рахунок ЗМІ.

У США поштовх до розробки та впровадження різноманітних механізмів саморегулювання преси дала Комісія зі свободи преси, також відома як «Комісія Хатчінса» (на честь її голови, президента Чиказького університету Роберта Хатчінса). Фінансував її роботу Генрі Люс, власник журналів «Time», «Life» та«Fortune». Генрі Люс побоювався того, що безвідповідальність журналістів та власників ЗМІ та надмірна концентрація медіа призведуть до посилення вже існуючої тенденції втручання уряду у справи ЗМІ. Щоб перевірити свої припущення, у 1943 році він виділив 215 тисяч доларів на Комісію зі свободипреси, яка у 1947 році опублікувала результати своїх досліджень[1, c. 45]. «Якщо сучасне суспільство потребує у великій кількості засобів масової інформації, якщо ЗМІ у результаті концентрації отримують таку силу, що становляться загрозою для демократії, якщо демократія не може вирішити цю проблему шляхом демонополізації – то засоби масової інформації або контролюватимуть себе самі, або контролюватимуться державою. Якщо вони контролюватимуться державою, то ми втратимо наш головний захист від тоталітаризму і зробимо великий крок у напрямку до нього», — йшлося в документі.

Проте журналістське співтовариство досить скептично поставилося до висновків Комісії і минуло два десятиріччя перш ніж вони почали реалізовуватися на практиці[17]. На відміну від європейських країн, у США такий засіб саморегулювання як ради преси не прижився. Вони виникли у Сполучених Штатах у 50-60-х рр.. ХХ сторіччя, а у 1973 році була створена Національна рада ЗМІ.

Створення подібного органу було одним з рекомендацій Комісії Хатчінса у 1947 році. Але американські журналісти негативно поставилися до цієї ініціативи, вбачаючи уній загрозу свободі преси та утиснення прав журналістів. Потужний спротив журналістського співтовариства призвів до того, що у 1984 році Національна Рада ЗМІ припинила своє існування, а згодом її прикладу наслідували місцеві ради. Етичні кодекси, навпаки, отримали у Сполучених Штатах широке розповсюдження. Перший документ з цієї серії був прийнятий Американським товариством видавців газет (The American Society of Newspaper Editors (ASNE))у 1923 році і мав назву «Канони журналізму». Наведені в ньому принципи журналістської діяльності згодом увійшли у багато інших етичних кодексів. Але поштовхом до активізації їх розробки стала вже згадана вище доповідь Комісії зі свободи преси Хатчінса, в якій була викладена теорія соціальної відповідальності журналіста, висловлена у п’яти головних нормах:

— журналіст повинен давати справедливий та всебічний звіт про подію;

— діяльність журналіста повинна бути форумом для обміну коментарями;

— журналіст повинен давати представницьку картину груп;

— журналіст повинен представляти і роз’яснювати цілі та цінності суспільства;- журналіст повинен забезпечувати повний доступ до інформації дня[2]. Важливу роль у саморегулюванні преси відіграють журналістські організації – Товариство професійних журналістів, Гільдія робітників газет,різноманітні об’єднання власників та видавців. Вони ж із самого початку виступали ініціаторами розробки етичних кодексів.

Сьогодні свої кодекси мають не тільки національні та міжнародні журналістські організації, але й багато окремих ЗМІ – наприклад, «New YorkTimes», «Washington Post». Зміст їх у багатьох аспектах співпадає. Розбіжності існують частіше за все лише в пріоритеті тих або інших етичних норм. Так, у Кодексі преси боснійських журналістів особливе місце займає позиція неприйнятності підбурення та дискримінації. В Кодексі професійної журналістської етики Союзу журналістів Білорусі «професійній солідарності» журналістів присвячена ціла глава. В кожному кодексі також обговорюється те, що є неприйнятними наклеп та приниження гідності, плагіат, навмисне викривлення фактів, отримання хабарів [4, c. 10].

У кожному кодексі підкреслюється необхідність неупередженості, незалежності та точності у журналістській діяльності. у журналістській діяльності. Не менш важливими є чесні способи отримання інформації.

У 1926 році з’явився документ, відомий як «Етичні принципи Товариства професійних журналістів США». Товариство професійних журналістів(«Society of Professional Journalists») є однією з найбільш потужних та розгалужених журналістських організацій в світі. Вона була заснована у 1909році під назвою «Sigma Delta Chi». На початку ХХІ сторіччя вона об’єднувала13,5 тис. членів – професійних журналістів та студентів журналістських факультетів. Головною метою організації є створення середовища, де журналістська діяльність могла б здійснюватись максимально вільно,повноцінно та з дотриманням етичних норм[3].

Перший кодекс «Sigma Delta Chi» (тобто згадані вище «Етичні принципи Товариства професійних журналістів США») був взятий у Американського товариства газетних видавців у 1926 році, і тільки у 1973 році організація розробила свій власний Кодекс, який був переглянутий у 1984, 1987 і 1996 роках.

Головні положення Кодексу кажуть про необхідність шукати правду та повідомляти про неї, намагатись мінімізувати шкоду від власної діяльності,бути незалежними, але підзвітними – своїм глядачам, слухачам, читачам [14]. Порівнюючи із «Етичним кодексом російського журналіста», дослідники відзначають функціональність та реалістичність першого, наближеність американського кодексу до повсякденної журналістської практики. Кодекс Товариства професійних журналістів США також закликає «досліджувати власні цінності і уникати нав’язування цих цінностей іншим», а також чинити опір спробам тиску при подачі новин. «Журналісти повинні бути вільні від будь-яких зобов’язань, окрім інформування громадськості», — йдеться в документі.

У другій частині автори кодексу як найважливіший засіб запобігання конфліктам закликають журналістів займатися «пошуком і розповсюдженням альтернативних поглядів на розвиток подій з тим, щоб не лягти жертвою прихованого впливу сильних або впливових супротивників суспільних інтересів» [4, c. 12].

2.2.  Моделі добору новин та їх виклад в американських мас-медіа

Сучасне суспільство стрімко рухається від «інформаційного вибуху» до інформаційного перевантаження. Інформація – скрізь. Починаючи від анонсів подій в інтернет-виданнях і закінчуючи розлогим висвітленням подій в американському Конгресі двома загальнонаціональними телеканалами, що працюють цілодобово, кожен може подати або отримати інформацію в реальному часі. Якщо новина містить лише інформацію, вона вже нічого не варта. Минулися часи тридцятирічної давнини, коли читачі чекали свіжого номера «Нью-Йорк таймс» – газети більше не виступають єдиним джерелом інформації для їхніх споживачів. Справді, людина, що хоче дізнатися новини, не чекатиме на вихід «Нью-Йорк таймс», а звернеться до Інтернету або отримає потрібну інформацію на мобільний телефон.

Засоби масової інформації перебувають під контролем певних структур (як державних, так і недержавних), безперервно продукують величезну кількість знаків – мільйони слів і тисячі зорових образів, які несуть ідеологічне навантаження, орієнтують величезні аудиторії людей на досить визначене світосприйняття та поведінку. Через ЗМІ здійснюють, передусім, пропагандистський вплив. Але є й інший напрям їх використання – просвітницький вплив, хоча загальний обсяг повідомлень такого спрямування дещо менший [12, c. 62].

Проте людям складно точно зрозуміти значення інформації у стрімкоплинному часі. Людина шукає шляхів, щоб зрозуміти світ і впорядкувати події у ньому. Читач потребує історій. Ось головні підходи в теперішній американській журналістиці, і звідси можна зробити висновок, як американські журналісти добиратимуть матеріали для своїх видань. Матеріали не повинні бути лише інформацією, а мусять розповісти, пояснити читачеві, що означає ця новина і які наслідки вона матиме для американської громадськості. Інакше кажучи, уся концепція об’єктивного висвітлення подій поступово витісняється розповідями, які мають дедалі більшу тенденцію до коментування і критики. Парадокс, але саме цього спершу американці намагалися уникати. За результатами щорічного комплексного дослідження Незалежної громадської організації журналістів, у 2004 році намітилася тенденція до відродження «партійної преси»: громадськість віддає перевагу певному виданню чи передачі, знаючи наперед, що вони відображають мислення демократів або республіканців.

Модель добору інформації у відділах міжнародних новин американських видань раніше оберталася довкола протистояння двох супердержав – США та СРСР. Тепер можна спостерігати виникнення двох моделей. Одна з них має на меті донести читачеві прогресивні інформаційні цінності, що обстоюють соціальну справедливість. Її називають ще «нова світова гуманна журналістика». Матеріали цієї моделі спонукають до морально-етичних суджень. Друга модель подання міжнародних подій скеровується діями та ініціативами американської зовнішньої політики. Її можна представити як пропаганду «Американської фортеці» у світовому хаосі. Обидві моделі на рівних співіснують і конкурують. У газеті «Нью-Йорк таймс» спостерігаються дві моделі, тоді як наймасовіший національний кабельний телеканал «Фокс» – явний зразок «Американської фортеці». На противагу останньому впливовий журнал «Економіст» тяжіє до першої моделі.

Слід зазначити, що «Нью-Йорк таймс» залишається однією з найкращих газет і часто дотримується стандартів, вищих за усталені. Але на загал вона йде в курсі тенденцій зображення «решти світу» в негативному ключі [12, c. 63].

Обсяг щоденного міжнародного огляду подій у «Нью-Йорк таймс» – 16 шпальт, включаючи рекламу, яка є найефективнішою саме в цій секції. Журналістські матеріали в чистому вигляді займають приблизно 8 шпальт. Цікаво, що секція з оглядом місцевих новин має приблизно такий само обсяг. Газету завжди критикували за роздуту міжнародну панораму, проте нещодавно редакція вирішила навіть збільшити обсяг «міжнародки» на кілька сторінок, оскільки усвідомила, що, окрім «Нью-Йорк таймс» і «Вашингтон пост», у країні обмаль газет з якісними міжнародними оглядами подій. По-друге, газета виходить у місті, що вважається найбільш європейським у США, і тому багато мешканців цікавляться подіями у світі, навіть якщо цей інтерес специфічний і має крен до «поганих новин». По-третє, читачі видання стали більше цікавитися міжнародними подіями, відколи агресивна зовнішня політика президента Джорджа Буша почала давати певні результати, й люди хочуть дізнатися, як зміниться їхнє життя. Тож залишається значна частина читацького загалу, що підтримує «нову світову гуманну журналістику» – як єдину надію для решти світу.

2.3. Особливості американських газет на прикладі газети “Лос-Анджелес Таймс”

Назвемо три найбільш відомі редакції новин США — “Нью-Йорк Таймс” (The New York Times), “Вашингтон Пост” (The Washington Post) і “Лос-Анджелес Таймс” (Los Angeles Times), які впливають на світовий інформаційний простір. Через те, що більшість інших газет друкують (або “запозичають”) інформаційні матеріали в головних американських газет і журналів, вони мають великий міжнародний вплив, що поширюється далеко за межами їхньої власної читацької аудиторії.

Поява “електронних” газет і журналів в Інтернеті свідчить лише про початок здійснення глобального проекту перенесення в цю мережу засобів масової інформації, що має досить впливові соціально-політичні наслідки.

Американці, можливо, були першими, хто дозволив думці журналіста з’явитися в пресі. До появи передової статті й авторської колонки думка автора проникала в публікації, змішуючись нерозривно з новинами. Журнали дня повідомляли про новини, але робили так для пропаганди певної політичної думки. Тому вони схожі на більшість сучасних інформаційних бюлетенів.

На початку ХІХ ст. американці почали розвивати поняття журналістської об’єктивності. У цей час з’являється окрема редакційна полоса для передових статей і листів читачів. Сучасні газети розширили цей простір на газетних шпальтах для думок авторів, коментарів запрошених експертів і колумнистів.

“Лос-Анджелес Таймс” (“The Los Angeles Times’) — щоденна газета, що видається в Лос-Анджелесі (штат Каліфорнія). Це друга за величиною обігу столична газета в Сполучених Штатах і четверта з найбільш поширених газет у країні.

“The Times” була заснована 4 грудня 1881 р. Натаном Коулом і Томасом Гардіне- ром і мала назву “Los Angeles Daily Times”. У липні 1882 р. редактором газети став Харрісон Грей Отіс, видатний бізнесмен і маніпулятор, здатний впливати на політику країни та суспільну думку заради власного збагачення. Зусилля в боротьбі “Лос-Анджелес Таймс” проти місцевих профспілок призвели до вибуху в їхній штаб-квартири 1 жовтня 1910 р., унаслідок якого загинула двадцять одна людина [13].

На сьогодні вже п’яте покоління Отісів обіймає керівну посаду в “Лос-Анджелес Таймс”. У першому десятилітті ХХІ ст. в газеті відбулося декілька неприємних подій — скорочення чисельності персоналу, заміна редакторів, банкрутство, але газета й досі є однією з найвпливовіших у США.

Газета Los Angeles Times, як типова американська газета з великим тиражем, має такі рубрики:

L.A. Now

Local U.S.

World Now

Business

Sports

Entertainment

Health

Living

Travel

Opinion

 

Місцеві новини

Новини країни

Новини світу

Бізнес

Спорт

Розваги

Здоров’я

Різне

Подорожі

Точка зору

Однією з особливостей “Лос-Анджелес Таймс” є колонка “Один з них”, яку зараз веде Патт Моррісон (Patt Morrison). Вона виходить щодня на головній шпальті зліва. Створена у вересні 1968 р. Це місце для розповідей про цікавих людей і їхню причетність до певних подій. Кожна така розповідь починається з імені винуватця події (“Fred and Kathy Santos: Justice for Luis” 22 січня 2011; “Cassy Aoyagi: Going native” 11 грудня 2010; “Michael D. Antonovich: County mayor” 4 грудня 2010; “Brian Michael Jenkins: Risky business” 13 листопада 2010) і має різноманітну тематику: політика, економіка, бізнес, міжнародні відносини [14].

Проаналізувавши склад, структуру, тематику та авторський актив представника якісної преси США — газети “Лос-Анджелес Таймс”, доходимо висновку, що така газета розрахована на широке коло читачів, від бізнесменів до домогосподарок, тому що містить у собі дуже велику кількість матеріалу з найрізноманітніших тем. Та, незважаючи на кількість, якість друкованих текстів, є надзвичайно високою, тому що в газеті працюють висококваліфіковані, досвідчені й професійні журналісти. На жаль, ми не можемо назвати жодної української газети такого рівня, як “Лос-Анджелес Таймс”, за кількістю і якістю матеріалів.

Висновки

Отже, ЗМІ відіграють вирішальну роль у формуванні того образу реальності, на котрий реагують люди, і масова комунікація забезпечує прозорість потенційних проблем і відіграє важливу роль у визнанні проблеми легітимної як суспільно значимого питання або ж її дискредитації як нелегітимної.

Сучасна друкована преса дуже виразно розподіляє інформаційні та розважальні видання, котрі навіть продаються в різних містах, а щодо асортименту і одних і других, то їх багато і вони дуже різноманітні. Американські газети (як і європейські), як правило носять регіональний характер. Популярні щотижневі таблоїди відокремлені в жанровому і тематичному відношенні, вони підігрівають зацікавленість публіки завдяки постійним і шумним судовим скандалам.

Однак їх політичний та ідеологічний вплив на читача достатньо обмежений, оскільки розважальні функції таких газет американським суспільством ясно усвідомлюються.

У Сполучених Штатах такий вид ЗМІ як телебачення (особливо інтерактивне) створює ілюзію безпосереднього спілкування між суб’єктами політики. Це зумовлює найбільший вплив телебачення на масову свідомість. Ось чому в США чи не найбільше розвинута індустрія різноманітних політичних шоу та дебатів. А втім ця особливість телебачення швидкими темпами розвивається і в Україні. Головними конкурентами, які борються за глядача в Сполучених Штатах стали телекомпанії CNN (Cable News Network), яка транслюється у 54 країнах і має у своєму зірковому арсеналі Теда Тернена й Fox Broadcasting Company.

Американські ЗМІ завжди відігравали неабияку роль у створенні громадської думки. Кожен із кандидатів на пост президента намагався якнайкраще зарекомендувати себе в наданий йому ефірний час на телеканалах. Таким чином, усі кандидати поставлені практично в рівні умови. Вирішальну роль у впливі на вибір громадян мають теледебати, популярність яких за останні кілька років значно зросла. Глядачі мають можливість побачити кандидатів такими, якими їх роблять іміджмейкери.

Засоби масової комунікації виступають регуляторами стосунків між громадянами США й державними політичними структурами. Для ефективного здійснення цього завдання засоби масової комунікації мають бути вільними і незалежними від владних структур. Вільними не тільки ззовні, але й усередині. Тільки в цьому разі політична комунікація буде рівноцінною з обох боків. Водночас ЗМІ стали невід’ємним елементом політичної системи. Саме завдяки мас-медіа і реалізується політика держави.

Спілкування у мережі та за рахунок ЗМІ посилює відчуженість людей.

Можна відзначити такі особливості функціонування та впливу різних видів ЗМІ в США, а і:

– сприйняття події залежить від виду використаного ЗМІ;

– різні види ЗМІ можуть як доповнювати, так і суперечити один одному, доповнюючи чи нейтралізуючи інформацію;

– ЗМІ часто відіграють ключову роль у формуванні громадської думки.

Список використаної літератури

1. Джозеф Пулитцер. Газеты для всех [Текст] / GROUP DF // Корреспондент. — 2012. — № 33 (24 августа). — С. 45
2. Кара-Мурза С. Г. Манипуляция сознанием [Текст] / С. Г. Кара-Мурза. — К. : Оріяни, 2003. — 863 с.
3. Карпенко В. Інформаційна політика та безпека [Текст] / В. Карпенко. — К. : Нора-Друк, 2006. — 320 с.
4. Кертли Д. Правовые основы свободной прессы в Соединенных Штатах / Кертли Д. // Глобальные проблемы. – 2003. – Т. 8. – № 1. – С. 9–13.
5. Михайлов С.А. Журналистика Соединенных Штатов Америки [Електронний ресурс] / С.А. Михайлов. — СПб. : Изд-во Михайлова В.А., 2004. — Режим доступу: http://www.evartist.narod.ru/text6/06.htm.
6. Немировский А. Профессия — репортер [Текст] : Джозеф Пулитцер / Александр Немировский // Натали. — 2007. — № 4. — С. 132-141
7. Прохоров Е. П. Введение в теорию журналистики [Текст] / Е. П. Прохоров. — М. : Аспект-Пресс, 2007. — 349 с.
8. Речицкий В. В. Символическая реальность и право / Речицкий В. В. – Львов : ВНТЛ–Класика, 2007. – 732 с.
9. Свобода преси. Рішення Верховного Суду США / під ред. Морін Гаррісон та Стіва Гілберта ; пер. з англ. – К. : Оптима, 2004. – 276 с.
10. Свобода слова. Рішення Верховного Суду США: / під ред. Морін Гаррісон та Стіва Гілберта ; пер. з англ. – К. : Оптима, 2004. – 252 с.
11. Середюк-Буз В. В. Американська парадигма обмеження свободи масової інформації / В. В. Середюк-Буз // Форум права. – 2011. – № 3. – С. 717–721
12. Шлапаченко, Д. Добір новин та їх виклад: зміна моделей в американських мас-медіа [Текст] / Д. Шлапаченко // Віче. — 2006. — № 5-6. — С. 62-63
13. Bill Dwyre. Bubba Watson, Phil Mickelson and Jhonattan Vegas produce riveting drama at Torrey Pines [Електронний ресурс] / Bill Dwyre // The Los Angeles Times. — 2011. — 30 січня. — Режим доступу: http://articles.latimes.com/2011/jan/ 30/sports/la-sp-dwyre-20110131.
14. Bill Dwyre. One NFL team in Los Angeles is not enough [Електронний ресурс] / Bill Dwyre // The Los Angeles Times. — 2011. — 26 січня. — Режим доступу: http://articles.latimes.com/2011/jan/26/spor ts/la-sp-dwyre-20110127.
15. Bill Dwyre. The golfing future is bright, indeed, for Rickie Fowler [Електронний ресурс] / Bill Dwyre // The Los Angeles Times. — 2011. — 28 січня. — Режим доступу: http://articles. latimes.com/2011/jan/28/sports/la-sp- dwyre-20110129.
16. Bill Dwyre. Tiger Woods stays in play [Електронний ресурс] / Bill Dwyre // The Los Angeles Times. — 2011. — 27 січня. — Режим доступу: http://articles.latimes.com /2011/jan/27/sports/la-sp-dwyre-20110128.
17. Bill Plaschke. “For fans of Packers and Bears, cheeseheads are a wedge issue [Електронний ресурс] / Bill Plaschke // The Los Angeles Times. — 2011. — 22 січня. — Режим доступу: http://articles. latimes.com/2011/jan/22/sports/la-sp-plas chke-20110123.