Вступ.

1. Економічні погляди Д. Мілля і Д. Мак-Кулоха.

2. Синтез економічних теорій вартості, капіталу, прибутку, ренти в працях Дж. Мілля.

3. Економічна теорія у Франції. Ж — Б. Сэй, Ф. Бастіа.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Розглядаючи різні види людської праці та їхні елементи, Дж. С. Мілль особливо високо оцінив значення теоретичної праці вченого, результати якої потрібно трактувати з національних і загальноцивілізаційних позицій. "З національної або загальної точки зору, праця вченого або мислителя, — твердив Дж. С. Мілль, — який займається абстрактними дослідженнями, становить частину виробництва в такому ж конкретному сенсі, як праця людини, що творить практичні винаходи, тому що багато практичних винаходів були прямим наслідком теоретичних відкрить, і кожне розширення знань про силу природи було корисним для життєвих праць".

Теорія Бастіа не є відкриттям і не вносить нічого нового в економічну думку, але вона була використана для виведення ще одного закону про визначальну роль споживача щодо виробника.

Бастіа стверджував, що досягнення гармонії інтересів відбувається тоді, коли особистий інтерес підпорядковується суспільному. Започаткування цього процесу спостерігається вже в капіталістичному суспільстві, що є виявом підкорення виробника споживачеві.

Виробник дбає лише про власний інтерес, намагаючись отримати якомога більший прибуток. Але все, що він намагається зробити для досягнення цієї мети, призводить до зниження цін, створення корисних речей у достатній кількості, до збільшення суспільного продукту і повного задоволення потреб споживача.

1.Економічні погляди Д. Мілля і Д. Мак-Кулоха

Критика економічної теорії А. Сміта — Д. Рікардо висунула на чільне місце талановитих економістів у 20-х роках XIX ст. Одним з них був Джеймс Мілль (1773—1836), який був послідовником Д. Рікардо і навіть пішов далі від нього у трактуванні земельної ренти, яку радив державі націоналізувати. Однак у своїй праці "Елементи політичної економії" (1821 р.) Мілль твердив, що джерелом вартості потрібно визнати не тільки певну працю, але й нагромаджену в засобах виробництва. Робітника і підприємця він уважав співвласниками виробленого продукту. Отже, робітники і підприємці виступали рівними товаровласниками.

Ще далі у цих питаннях пішов Рамсей Мак-Куллох (1789— 1864). У своєму основному творі "Засади політичної економії" (1825 р.) під працею він розумів певний вид дій, незалежно від того, виконують їх люди, тварини чи сили природи. Це означає, що Мак-Куллох усував із теорії вартості працю, яка глорифікувалася у класичній політичній економії.

Процес розпаду рікардіанської школи найяскравіше виражений у працях Джона Стюарта Мілля (1806—1873) — англійського філософа і економіста. Він був сином англійського економіста-рікардіанця Джеймса Мілля, під керівництвом якого швидко прилучився до проблем політичної економії. На його світогляд вплинула філософія Дж. Бентама, О. Конта та І. Канта.

Політико-економічні ідеї Дж. С Мілля найповніше викладені у "Нарисах стосовно деяких нерозв'язаних проблем політичної економії" (1844 р.). У 1848 р. вийшла у світ його праця в п'яти книгах "Основи політичної економії і деякі аспекти їх застосування до соціальної філософії". У цьому дослідженні Дж. С Мілль виступив як прогресивний для свого часу вчений і громадський діяч. Як член палати громад англійського парламенту він підтримував реформи на користь широких верств населення.

У передмові до російськомовного видання "Основ політичної економії" Дж. С. Мілля зазначено, що цей трактат "про політичну економію коронує собою всю минулу будівлю політичної економіки, так само як і Мілль завершує процесію економістів в історичній послідовності… Він досі залишається кращим, незважаючи на те, що за своїм загальним характером належить до напряму, котрий вже закінчив свою справу, а в багатьох часткових питаннях не задовольняє більше вимогам сучасної науки".

У передмові автора до "Основ політичної економії" зазначено, що попри чималу кількість видань з політичної економії "жодний з трактатів про політичну економію не містить у собі новіших удосконалень, які випливають з цієї науки… Не без користі буде провести новий огляд поля політичної економії в його повному обсязі й хоча б для того, щоби зібрати в одну книгу результати цих пошуків і узгодити їх з тими принципами, які розтлумачили кращі мислителі нашої науки".[4 c.24]

Високо оцінюючи "Багатство народів" А. Сміта, його науковий метод, Дж. С Мілль водночас зазначив, що "досвід про багатство народів" у багатьох своїх частинах застарів, а у всіх частинах незадовільний. Політична економія як сфера науки за часів Адама Сміта була молодою і з того часу змужніла, а суспільна філософія, від якої цей великий мислитель ніколи не відокремлював свій частковий предмет у практичному плані, зробила багато кроків наперед з того становища, на якому він залишив її, хоч і досі вона залишається в дуже молодій порі свого розвитку".

І це стосується не тільки теорії А. Сміта та її сприйняття новим поколінням англійських економістів, але й будь-якої іншої економічної теорії, що вичерпала свій основний ресурс і вимагає вдосконалення, а то й остаточної заміни. Така логіка історії економічної теорії, як стверджував Дж. С. Мілль, виникла недавно. Однак предмет її дослідження був потрібний у всі часи, оскільки був пов'язаний з головними практичними зацікавленнями людства. Цей предмет — багатство. Економісти ставлять метою своєї науки дослідження суті багатства, законів його виробництва і розподілу".

Дослідник звернув увагу на те, що загальні переконання одного часу, від котрих ніхто, крім геніїв, не міг бути вільний, часто стають для наступного часу такою очевидною примітивністю, що навіть важко собі уявити, як могли коли-небудь вірити в подібні речі. Наприклад, колись гроші й багатство ли синонімами. Це міркування особливо цінне для критичного сприйняття економічних теорій, які змінювалися в історичному процесі, нерідко породжуючи ностальгійні прихильності, що можна підтвердити станом економічної теорії у сучасній Україні, в якій окремі економісти не можуть звільнитися від матеріалістичних доктрин.

Дж. С. Мілль під багатством розумів "усі корисні або приємні речі, що мають мінову цінність; іншими словами, всі корисні й приємні речі, крім тих, які можна в будь-якій кількості одержати без праці або жертовності"3. Для з'ясування джерел багатства економіст розглянув, насамперед, процес виробництва і його закони. На його думку, виробництво має два елементи: працю і придатні для неї предмети природи. Праця буває фізична і розумова. Що стосується природи, то вона постачає праці не тільки матеріали, але й сили.[7 c.347-351]

Маючи це на увазі, Дж. С. Мілль висловився з приводу тверджень економістів про співвідношення праці й природи у створенні матеріальних благ. На його думку, у цьому творенні однаковою мірою беруть участь праця і природа. "Якщо два елементи однаково потрібні для отримання результату, не можна говорити, що певна його частина вироблена одним елементом, а решта — іншим. Це все одно, — писав він, — що спробувати з'ясувати, котра з двох половин ножиць бере більшу участь в розрізуванні або який з двох факторів, 5 чи 6, більше бере участь у творенні цифри ЗО. Ця дивна фантазія, звичайно, є у формі припущення, що природа більше допомагає людині в землеробстві, ніж у фабричній справі, і така хибна думка панувала у французьких економістів (фізіократів); від неї не був вільним Адам Сміт…".

2.Синтез економічних теорій вартості, капіталу, прибутку, ренти в працях Дж. Мілля

Розглядаючи різні види людської праці та їхні елементи, Дж. С. Мілль особливо високо оцінив значення теоретичної праці вченого, результати якої потрібно трактувати з національних і загальноцивілізаційних позицій. "З національної або загальної точки зору, праця вченого або мислителя, — твердив Дж. С. Мілль, — який займається абстрактними дослідженнями, становить частину виробництва в такому ж конкретному сенсі, як праця людини, що творить практичні винаходи, тому що багато практичних винаходів були прямим наслідком теоретичних відкрить, і кожне розширення знань про силу природи було корисним для життєвих праць".

Наведене міркування про продуктивність теоретичної праці було каменем спотикання трудової теорії, яку марксизм довів до абсолюту, а заодно і до абсурду. Вся праця людства не може виробити жодного атома енергії… Ми виробляємо і хочемо виробляти завжди тільки корисність; за справедливим висловом Сея "праця створює не предмети, а тільки корисності".

З уваги на ці висловлювання можна погодитися з твердженням деяких дослідників, що Дж. С. Мілль фактично відійшов від трудової теорії вартості. Звичайно, він визнавав участь праці у створенні цінності, але вона, праця, виступала лише одним з елементів процесу творення. А втім, він уважав всяку працю продуктивною, якщо вона виявилася результативною. Наприклад, дії місіонера чи проповідника можна вважати цілком продуктивними, якщо, крім релігійного вчення, вони викладають мистецтва цивілізаційних країн, як робили в окремих випадках місіонери островів Тихого океану. [1 c.502-503]

Терміни "продуктивний " і "непродуктивний" застосовуються не тільки до праці, але і до споживання. "Хто нічим ні прямо, ні опосередковано не сприяє виробництву, — казав Дж. С Мілль, — той споживач непродуктивний… Продуктивним споживанням треба вважати тільки те, котре спрямоване на підтримку із збільшенням суспільних продуктивних сил, які знаходяться в землі, в матеріалах, кількості та якості знарядь виробництва і в людях, які творять це суспільство".

Крім праці та природи, необхідним елементом виробництва є капітал, тобто "нагромаджений запас продуктів праці". Дж. С. Мілль всебічно проаналізував поняття капіталу і його виробничу функцію. "Капітал, — писав він, — є результатом заощадження". Звідси вчений робив висновок про те, що заощаджена праця породжує попит на працю, а не купівлю товарів для споживання. "Людина приносить користь працівникам не тим, що споживає, а тільки тим, чого не споживає сама", — твердив Дж. С Мілль. Праця і капітал винагороджується виробництвом, а не обміном.

Дж. С. Мілль розглянув оборотний і основний капітал, умови продуктивності елементів виробництва. Він відвів належне місце знанням і здібностям у підвищенні продуктивності праці, а також моральним якостям. "Моральні якості працівників, — на його думку, — також важливі для успішності та гідності їхньої праці, як і розумові якості". Цінною можна вважати і вказівку на роль переміни праці у підвищенні її продуктивності. "Людина, — казав Дж. С Мілль, — почергово міняючи справу, може працювати без втоми, кілька годин довше, ніж коли б залишалася при одному ділі".

Закон зростання виробництва, капіталу і продукту від землі були предметом аналізу Дж. С. Мілля. Одна з особливостей зростання землеробства є те, що "подвоєння праці не подвоює продукту". Вчений не погоджувався з Ч. Кері в тому, що витрати виробництва і, відповідно, ціни землеробського продукту завжди підвищуються зі збільшенням населення. "Скупість природи, а не суспільна несправедливість, — на думку Дж. С Мілля, — служить причиною страждань, що супроводять націю при надлишку населення".

Друга книга дослідження Дж. С Мілля присвячена розподілові, оцінці різних поглядів на цей процес. Він критикував соціалістів за їхню теорію рівного розподілу, неможливість якого пояснюється природою економічних законів і людських мотивацій до праці. При колективній власності, писав економіст, кожний постійно буде прагнути уникати тої частини праці, яка йому припадає. Щодо комуністичної праці можна сказати, що вона нікого не спонукає до належного старання.[11 c.291-293]

У другому томі йдеться про обмін. У ньому є розділи про гроші, їхню цінність, залежно від рівності попиту і пропозиції, залежність цінності грошей від обсягів виробництва, кредит, паперові гроші. У четвертій книзі розглядається вплив прогресу суспільства на виробництво і розподіл, у п'ятій — вплив уряду через систему податків та інших механізмів на впорядкування господарських відносин, створення конкурентного середовища.

Метою прогресу, на думку Дж. С Мілля, повинно бути створення умов праці, при яких не було би ніякого підпорядкування. Енергія прогресу міститься в приватному інтересі, а тому повинна бути збережена приватна власність. Дж. С. Мілль був прихильником поліпшеного капіталізму, при якому належну роль відіграють кооперативи і профспілки.

3.Економічна теорія у Франції. Ж — Б. Сэй, Ф. Бастіа

Помітне місце в історії економічної теорії займає Жан Ба-тіст Сей. Найвідоміша праця Б. Сея — трактат "Кроки політичної економії" (1803 p.). Цю працю вчений неодноразово доповнював і вдосконалював у перевиданнях. Відомі її переклади німецькою, англійською та італійською мовами. Схожим вважається "Катехизм політекономії" (Catechisme d'economie politique; Париж, 1815 p.), який передає основні положення його вчення в формі коротких запитань і відповідей, а також "Короткий курс практичної політекономії" (Париж, 1828— 1829 pp.).

Багато коментаторів представляли Сея як популяризатора Адама Сміта і, водночас, недооцінювали його значення. Ця помилкова оцінка виявляється вже у передмові перекладача праці Сея "Трактат з політекономії" Людвіга Генріха Якоба, яка починається так: "Праця пана Сея є до сьогодні у Франції найкращим коментарем до праць Сміта…". Звідси ввійшла ця оцінка в інші передмови та обговорення. Проте це помилка. Звичайно, Сей стоїть на плечах Адама Сміта, але це робили практично всі пізні економісти. Завдяки своїй простоті, наочності, на прикладі розроблених уявлень, Сей мав великий успіх у науковому світі свого часу. При цьому він суттєво сприяв розширенню економічної науки. По суті він протистояв власній методології. У передмові до "Трактату" він пише: "Національна економіка складається просто з математики, з малої кількості основних принципів і великої кількості послідовностей". Але невдовзі після цього він відмовляється від використання математики в економічній науці, оскільки для визначення цінностей встановлюють лише попит і пропозицію, але жодні найточніші обрахунки не можуть їх визначити. Сьогодні — це досить вузька інтерпретація математики.[5 c.34-36]

Характерною для Сея є його ліберальна і гуманістична позиція. Відповідальність кожного є центром кожного його інтересу. До держави Сей ставиться, як і Адам Сміт, скептично і радше негативно, так само як до церков і їхніх догм. Він мав на увазі добробут цивілізованого людства, а не добробут держави. Це принесло йому тоді й в наступному періоді деяку критику, наприклад, від В. Рошера (1874 р.): Сей розглядає всі точки зору торговців, маючи на увазі лише мінову вартість грошей, не бере до уваги особливі смаки, культуру, національні інтереси тощо. За це були нападки Ф. Ліста на Сея, до яких приєднався В. Рошер.

Найважливіші думки, якими Сей перевищує А. Сміта, можна коротко узагальнити так. Не лише робота (праця), яка враховується як фактор виробництва покладена в основу всіх ціноутворень, але є три фактори виробництва: праця, капітал і ресурси (так звані природні сили). Два останні можуть не повністю пояснювати працю. Ці фактори завжди діють разом. Однак технічні знання також впливають на продуктивність праці, яка є не лише результатом розподілу праці, але і нових способів виробництва і нових продуктів, які виникають на основі наукового дослідження. Поняття "наука" Сей використовує в дуже широкому розумінні слова. Підприємець комбінує фактори виробництва й організовує виробництво на свій страх і ризик. Він не є обов'язково ідентичним з капіталодавцем. Винагороду потрібно розглядати як заробітну плату. Джерелом усіх цін є не праця, і міра вартості не є витратами виробництва, радше це є користь, яку вони приносять, їхня якість. Правда, Сею не пощастило створити еквівалентну теорію корисності, яка справді висвітлює зв'язок між корисністю і вартістю товару. Вартість продукту покриває поточні та майбутні витрати виробництва і прибутки минулих і майбутніх етапів виробництва. Як це відбувається насправді — залишається нез'ясованим. Послуги він розглядає на рівні з фізичним (матеріальним) виробництвом (продуктами). При цьому Урядові послуги вилучаються. Державні витрати визначаються як суто споживчі: держава нічого не виробляє.

Це не відповідає іншим міркуванням Сея, згідно з якими корисність державних витрат у сукупності щодо інших витрат повинні зіставлятись. Оскільки корисні товари (включаючи послуги) створюються лише завдяки виробництву, то виникає суперечність. У Сея в багатьох місцях є посилання на те, що він використовує поняття загальної залежності цін (вартостей) і кількості продукції (обсягу виробництва). Звичайно, далі потрібно перейти до понятійного апарату народногосподарського балансу у загальних рисах; доходи і майно (можливості) чітко відрізняються; зовнішня торгівля враховується згідно з її впливом на національний дохід; рівність сукупного суспільного продукту оцінюється з боку виникнення і застосування (за сучасною термінологією). Але це залишається невизначеним і неозначеним. Економіку Сей поділяє на три частини: виробництво, розподіл і споживання — структура, яка повинна була стати прикладом для багатьох підручників.

Сей також розрізняв продуктивну працю (включаючи послуги) і непродуктивну працю (зловмисників, державних службовців і солдатів). Технічний прогрес Сей вбачає радше у розширенні знань, пов'язаних з розподілом праці. Розподіл праці обмежений потребою і оплачує себе лише при масовому виробництві так само, як і при транспортних витратах благ.

Зовнішня торгівля для всіх націй є прибутком, так само як і спекулятивна торгівля. Торговельні збитки є упередженням. Вільна морська торгівля корисніша, ніж морська державна, яка прагне збагатити власну націю завдяки експлуатації інших націй. [8 c.21-25]

Вартість чистої продукції (виручка мінус витрати) збільшує індивідуальний дохід. Нагромадження капіталу випливає з доходу і є загальною вигодою (прибутком). Звичайне марнотратство скорочує це нагромадження капіталу. Марнотратством є непродуктивні капіталовкладення. Зате нематеріальні послуги лікарів, акторів, музикантів і т. ін. є порівняно продуктивними.

Наступною є теорія капіталів збуту, згідно з якою вироби купуються лише за продукти і гроші, які служать для купівлі. Вони повинні бути обміняні на будь-які вироби. Не гроші є рідкісними, як думають практики, а інші товари. Лише той, хто може продати товари, має гроші, і тому може купувати інші товари. Якщо гроші відсутні, то їх можна легко замінити комерційними засобами (вексель, чек, відкритий кредит, дебіторські заборгованості тощо). Кожний товар створює іншим товарам збут. При цьому Сей є прихильником політики пропозиції: потрібно розширювати пропозицію благ, щоб збільшити сукупний суспільний продукт.

Характерна риса теорії Бастіа — це компіляція його ідей у Мілля, Сеніора, Сея, Кері та ін. Однак його оптимізм і віра у самовдосконалення капіталізму були щирими і він намагався обґрунтувати це за допомогою теоретичних викладок.

Учений стоїть на індивідуалістичних позиціях, вважаючи, як і Сміт, що прогрес суспільства пов'язаний з реалізацією свободи інтересів окремої людини, що приватні інтереси антагоністичні тільки ззовні, а по суті вони солідарні. Досить, щоб "кожний переслідував свій інтерес і він побачить, що, сам того не бажаючи, буде слугою інтересів інших".

Сукупність цих інтересів та їх узгодження, на думку Бастіа, є предметом політичної економії. На відміну від соціалістів, він уважав, що гармонію інтересів може забезпечити капіталізм, який також є асоціацією об'єднаних спільною метою людей, але відносини між ними складаються на основі дії природних сил — об'єктивних економічних законів. Дія цих сил забезпечує гармонію інтересів.

Він стверджував, що об'єктивні закони забезпечують гармонію соціального світу, і ця гармонія відображається в усіх явищах економічного життя: в обміні, вартості, цінності, конкуренції, розподілі, виробництві й споживанні. [10 c.241-243]

Узгодження інтересів у суспільстві, на його думку, відбувається на основі обміну та споживання, — кожна людина може знайти собі місце в ньому, довівши йому свою корисність, задовольняючи потреби інших і перебуваючи з ними у відносинах рівноцінного обміну.

Обмін між суб'єктами в суспільстві має вартісний характер, тому важливо, на думку Бастіа, визначити, що лежить в основі вартості. Намагаючись примирити всі вже відомі категорії — вартості, корисності витрат виробництва та ціни, він звертається до універсальної форми — запозичує у Сея його теорію послуг, але уточнює її. "Основи вартості завжди закладені в послугах, а не в корисності, — зазначає він, — я сподіваюся примирити економістів усіх аспектів".

Ф. Бастіа охоче б скористався трудовою теорією вартості, та не зміг з її позицій пояснити, чому різні за індивідуальними витратами праці речі обмінюються на ринку за однаковою ціною, а ціна коливається під впливом попиту і пропозиції. Визначивши спочатку величину вартості з позиції збереженої покупцем праці, як це зробив Кері, він згодом відмовляється від цієї тези, оскільки не знає, як виміряти кількість незатраченої праці.

Проста формула Сея: "Вартість є відношення двох послуг, що обмінюються" звільнила Бастіа від необхідності розв'язувати теоретичні проблеми, які ще ніхто не розгадав. Крім того, з цієї позиції можна було легко пояснити майже всі явища подібно до того, як Сміт та його послідовники стверджували, що всяка власність, усяке майно — це сума вартостей. Бастіа визначав власність як суму наданих власником послуг. Причому послуга — це не лише витрати праці, а й взагалі будь-яке зусилля, що зберігає зусилля інших.

Теорія обміну Бастіа легко виводиться з теорії послуг. Гармонійне поєднання послуг капіталіста-власника засобів виробництва, які він надає в користування, відмовляючи собі в придбанні відповідної суми послуг землевласника, земля якого використовується, та робітника, який докладає зусилля до засобів виробництва, дає їм змогу брати участь в обміні послугами. [3 c.19]

Розподіл сукупного, виробленого за участю капіталіста, землевласника та робітника продукту, відбувається пропорційно до внеску кожного з них у виробництво, тобто кількість наданих послуг визначає частку, яку буде отримано у формі прибутку, ренти, заробітної платні.

Бастіа формулює, слідом за Тюрґо, хоча й не так, тенденцію норми прибутку до падіння, але цей закон остаточно трансформується у нього в закон зменшення відносної частки капіталіста в суспільному продукті поряд із збільшенням його вкладу в виробництво. Тобто, на думку Бастіа, при розподілі загального доходу (після покриття всіх витрат) частка власника капіталу відносно зменшується, суспільний дохід перерозподіляється на користь інших учасників виробничого процесу.

Цей процес перерозподілу Бастіа називає законом розподілу суспільного продукту між капіталом та працею, завдяки чому відомі економісти Маркс, Маршалл, Бем-Баверк та ін. вбачали в ньому лише адвоката існуючого ладу і не визнавали науковості його теорії. Однак він щиро вірив, що поліпшення економічного становища усіх верств населення забезпечується успішним розвитком капіталізму завдяки зростанню суспільного продукту і змін у його розподілі, причому ці зміни зумовлені природними законами. Ф. Бастіа писав: "Якби я мав нещастя бачити в капіталі лише вигоду капіталіста, я би зробився соціалістом".

Згідно з цим законом прибуток капіталіста поступається своїми розмірами суспільному доходу і заробітній платі. Заробітна плата із зростанням капіталу збільшується, але швидше за капітал. Та це відносне зменшення частки прибутку, на думку Бастіа, не заважає абсолютному збільшенню капіталу, адже зростає весь суспільний продукт. Заснований на тезі щодо тенденції норми прибутку до падіння, закон про перерозподіл суспільного доходу на користь праці Бастіа не доводить.

Тенденція норми прибутку до падіння — це ще не власне падіння, йому протистоїть низка факторів. Статистичні дані того часу свідчать проти закону Бастіа, а збільшенням заробітної плати робітничий клас на той час завдячував тискові на капіталістів та законодавчому втручанню держави.

Теорія заробітної плати Бастіа прямо випливає з його закону перерозподілу суспільного продукту. Повна, на його думку, гармонія інтересів капіталіста і найманого робітника, єдність їхньої мети полягає у тому, що вони разом створюють продукт для майбутнього розподілу. Капітал робить виробництво продуктивнішим. З розвитком виробництва створюються умови для робітника, які дозволять йому з часом стати нарівні з капіталістом.

Бастіа робить висновок, що прибуток і заробітна плата не протистоять одне одному, — вони гармонійно поєднані.

Проблема земельної ренти у працях Бастіа розглянута також дуже поверхово. Він наводить цитати з праць Сміта та Рікардо, не спростовуючи і не підтримуючи їхні докази. Для аналізу ренти він використовує теорію послуг, яка знадобилась йому тут для розв'язання проблеми суперечностей між земельними власниками-капіталістами, орендарями та найманими робітниками.[6 c.87-91]

Висновки

Особливою прикметою розвитку економічних вчень, яка притаманна всім теоріям, науковим школам і напрямам, є послідовність еволюції, що включає принаймні три стадії: зародження, розквіту і критичного переосмислення. Це стосується і класичної політичної економії, яка досягла апогею у вченні А. Сміта і Д. Рікардо, ставши згодом предметом відповідної критики, що зумовила виникнення нових систем економічних поглядів.

Політико-економічні погляди Сея мають ліберальне і неоліберальне спрямування, започатковане Смітом — Рікардо, розвинуте Міллем і Вальрасом, а згодом Еукеном і теоретиками соціальної ринкової економіки Німеччини.

Політико-економічні ідеї Дж. С Мілля найповніше викладені у "Нарисах стосовно деяких нерозв'язаних проблем політичної економії" (1844 р.). У 1848 р. вийшла у світ його праця в п'яти книгах "Основи політичної економії і деякі аспекти їх застосування до соціальної філософії". У цьому дослідженні Дж. С Мілль виступив як прогресивний для свого часу вчений і громадський діяч. Як член палати громад англійського парламенту він підтримував реформи на користь широких верств населення.

Отже, доля класичної політичної економії майже нічим не відрізнялася від долі інших наукових напрямів і шкіл в історії економічної теорії. У нових економічних і політичних умовах класична політична економія з її трудовою теорією цінності піддавалася критичному аналізові, сприймалася не так однозначно, як раніше. Критична оцінка політичної економії, яку так яскраво презентували А. Сміт і Д. Рікардо, поступово сприяла виникненню нових шкіл, напрямів і концепцій в економічній теорії. Це було свідченням її подальшого розвитку, а не краху, як намагалися це пояснити, наприклад, марксодокси, що були обмежені певними догмами. Критика класичної школи з її трудовою теорією прокладала нові шляхи в розвитку економічної науки.

Список використаної літератури

1. Злупко С. Історія економічної теорії: Підручник/ Степан Злупко,; ЛНУ ім. І. Франка. — 2-е вид., випр. і доп.. — К.: Знання, 2005. — 719 с.

2. Історія економічних учень. Підручник/ За ред. Л.Я.Корнійчук, Н.О.Татаренко. К., КНЕД, 1999.

3. История экономических учений/Под ред. А.Автономова, О.Ананьева. -М., Инерра М, 2000.

4. История экономических учений (современный этап): Учебник/Под ред. А.Г.Худокормова. М., 1998.

5. Ковальчук В. Історія економічних вчень: Навч.- метод. посібник/ В'ячеслав Ковальчук, Михайло Сарай; М-во освіти України; Тернопільська академія народного господ., Кафедра економіч. теорії. — Тернопіль: Астон, 1999. — 126 с.

6. Лісовицький В. М. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ В. М. Лісовицький; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 219 с.

7. Мазурок П. Історія економічних учень у запитаннях і відповідях: Навчальний посібник/ Петро Мазурок,. — 2-ге вид., стереотип.. — К.: Знання, 2006. — 477 с.

8. Реверчук С. Історія економічних вчень: тести і вправи: Навчальний посібник / Сергій Реверчук, Н. Й. Реверчук, І. Г. Скоморович; Авт.передм. Сергій Реверчук, ; М-во освіти і науки України, Львівський нац. ун-т ім. І.Франка, Кафедра банківського і страхового бізнесу. — К.: Атіка, 2002. — 95 с.

9. Ревчун Б. Г. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Б. Г. Ревчун,. — Кіровоград: КДТУ, 2003. — 134 с.

10. Тараненко О. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Олександр Тараненко,; Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". — К.: Університет "Україна", 2007. — 301 с.

11. Юхименко П. Історія економічних учень: Підручник/ Петро Юхименко, Петро Леоненко,. — К.: Знання, 2005. — 583 с.