Зародження і розвиток в Україні сучасних видів спорту
Вступ.
1. Історія становлення та розвитку футболу в Україні.
2. Зародження та становлення баскетболу в Україні.
3. Історія розвитку волейболу.
Висновки.
Список використаної літератури.
Вступ
Місцем народження багатьох видів спорту на Україні в дореволюційні роки були Київ, Одеса, Харків (згадаємо хоча б історію виникнення й розвитку українського футболу, крос-коунтри, лаун-тенісу). Так гра баскетболу спочатку зустріла недовіру з боку спортсменів, але через два роки придбала популярність. І першим українським містом "прописки" баскет- болла став Чернігів. Перші баскетбольні команди ("Зірка" і "Вікторія") були організовані при Чернігівському Військово-Спортивному Клубі 6 липня 1921 року, а вже 30 серпня в Міському саду був проведений перший показовий матч.
1. Історія становлення та розвитку футболу в Україні
Футбол на етнічній українській території й у Російській імперії взагалі з'явився в 1878 році в Одесі, привезли його англійці, що працювали в цьому місті. Вони організували першу команду — "Одеський Британський Атлетичний Клуб" (ОБАК). У Києві перші тренування зафіксовані в 1900 році. Тут першими футболістами також були іноземні робітники — чехи. В 1912 році утворився Всеросійський футбольний союз. З українських міст у нього ввійшли: Київ, Одеса, Миколаїв, Севастополь, Харків і Юзовка (нині Донецьк). У першому чемпіонаті Росії, що відбулись в 1912 році, з українських міст брав участь тільки Харків, зате в другому в 1913 одесити у фінальному матчі здолали визнаних фаворитів пітерців 4:2.
У Львів, що тоді входив до складу Австро-Угорщині, футбол також принесли британці в 1890 році. Саме у Львові відбувся перший документально зафіксований матч за участю української по своєму національному складі команди. Це відбулося під час 2-го конгресу українського спортклубу "Сокіл" 14 липня 1894 року. Грали команди Львова й Кракова. Матч закінчився перемогою львів'ян. Піонерами футболу в Ужгороді стали старшокласники, що познайомилися із цією грою в 1893 році. Перший офіційний матч відбувся 15 серпня 1901 року, збірня Ужгорода програла однієї з найсильніших угорських команд БАК 0:3. В 1914 році ужгородська команда УАЦ стала чемпіоном Північно-Східної Угорщини. На Буковині, що також входила до складу Австро-Угорщині, футбол з'явився в 1902 році. Тоді в Черновецький університет приїхали фахівці австрійського походження. Вони заснували кілька спортивних секцій, у тому числі й футбольну.
У результаті громадянської війни й перемоги радянського Харкова над самостійним Києвом перший став столицею УРСР і залишався нею аж до 1934 року. Не дивно, що з 1921 по 1931 роки всі сім чемпіонатів України виграв саме Харків. Збірня Харкова відігравала помітну роль і на всесоюзному рівні. В 1922 році вона під прапором України посіла друге місце в чемпіонаті РСФСР. А в 1924 році харків'яни перемогли в першому офіційному чемпіонаті СРСР. В 1928 році збірня України знову дійшла до фіналу, де поступилася 0:1 москвичам (турнір, природно, проходив у Москві). В 1932 році команда міста Києва вперше стало чемпіоном республіки, перервавши гегемонію харків'ян. Через два роки столицею УРСР стане Київ, і він же стане лідером республіканського футболу. Перша міжнародна гра збірні України на рівні національних команд відбулася в Києві в серпні 1933 року. Матч зі збірні Туреччини пройшов у взаємних атаках, у завзятій боротьбі й завершився перемогою українських гравців з рахунком 3:2. З 1936 року кращі українські команди стали брати участь у чемпіонаті СРСР для клубів. І хоча новий лідер українського футболу — київське Динамо — першу перемогу одержав лише через чверть сторіччя, але постійно був на очах, регулярно завойовуючи медалі.
Західна Україна в чемпіонатах Польщі, Чехословаччині й Румунії (1921-1939). Львівський футбол котирувався в Польщі досить високо. "Pogon" ставала чотири рази чемпіоном країни в 1922, 1923, 1925 і 1926 роках, ще тричі ставала срібним призером. Провідними львівськими футболістами були: один із кращих спортсменів-універсалів Польщі В.Кухар, воротар С.Албанським, колишнім капітаном збірні Польщі М.Маттіас. У Закарпаття найбільшу популярність одержала українська команда СК "Русь", яка ставала в 1933 і 1936 роках абсолютним чемпіоном Словаччини й вищої чехословацької ліги, що брала участь у чемпіонаті. Ця команда крім того стала першою командою в Європі, що почала регулярно користуватися літаками для польотів на календарні ігри. Буковинські клуби в чемпіонаті Румунії не домагалися більших успіхів, хоча чернівчани тричі входили в четвірку найсильніших (двічі "Ян" і один раз "Драгош Воде"). Гравець "Драгош Воде" А. Айзенбайзер-Ферару виступав за збірню Румунії на чемпіонаті світу 1930.
Спад і реставрація (1941-1959). Війна завдала непоправного удару українському футболу. Назавжди залишаться в пам'яті шанувальників матчі київської команди "Старт" проти німецьких і угорських команд, що відбулися в окупованому Києві в 1942 році. Кияни виграли цілий ряд ігор, а потім у важкому матчі 9 серпня 1942 року перемогли збірню німецьких льотчиків "Люфтваффе". Загарбники розстріляли гравців команди Івана Кузьменко, Миколи Трусевича, Миколи Коротких і Олексія Кузьменко. Перші післявоєнні роки для ослаблених війною українських команд нічим особливим відзначені не були. Але поступово вони почали виходити із кризи, і вже в 1951 році "Шахтар" завоював бронзові медалі чемпіонату СРСР, в 1952 київське "Динамо" стало вороням, а через два роки вперше виграло й Кубок СРСР.
Із приходом наприкінці 50- х в "Динамо" В.Соловйова, а в "Шахтар" О.Ошенкова український футбол зробив різкий прорив у лідери радянського футболу. Досить сказати, що після 2-го місця в 1960 у наступному році київська команда стала чемпіоном, а "Шахтар" виграв Кубок СРСР, повторивши свій успіх в 1962 і дійшовши до фіналу в 1963. Справжній розквіт київського "Динамо" почався із приходом В.Маслова в 1964. Відразу ж команда взяла Кубок, а в 1966-1968 тричі підряд ставало чемпіоном СРСР. "Динамо" Маслова було однієї з перших команд у світі, що перейшли на системи 1-4-3-3, а потім і 1-4-4-2. П'ять киян — В.Банників, Л.Островський, Й.Сабо, В.Сріблярів, В.Поркуян — стали в 1966 четвертими призерами чемпіонату миру в складі збірні СРСР. Ю.Войнов у ній же став чемпіоном Європи-60. В 1967 році на першому ж етапі розіграшу Кубка чемпіонів "Динамо" обіграло шотландський "Селтик", за кілька місяців до того Кубок, що виграв цей самий. Цю перемогу можна вважати провісником майбутніх міжнародних перемог киян. Справжню сенсацію піднесли в 1969 році львівські "Карпати", ставши єдиною радянською командою другого ешелону, що виграла Кубок СРСР.
Золоте століття українського футболу (1971-1990). Цей період по праву можна вважати золотим століттям українського футболу. За 20 років українські команди виграли 12 чемпіонатів СРСР, 10 розіграшів Кубка СРСР, 2 Кубки власників Кубків європейських країн, Суперкубок Європи, 18 українських футболістів стали воронятами Європи, 4 — Олімпійськими чемпіонами, 2 — кращими гравцями Європи… Левова частина цих успіхів пов'язана з ім'ям тренера В.Лобановського. Саме при ньому київське "Динамо" виграло 3 європейських турніри й взагалі було на помітних ролях у Європі. Досить сказати, що в 1986 році по опитуванню авторитетного журналу "World Soccer" "Динамо" було визнано 2- й командою миру, зовсім мало-мало поступившись чемпіонам миру аргентинцям, Лобановський був названий 2- м тренером миру, а І.Беланов — 2- м футболістом світу. Київські динамівці тягли на собі не тільки внутрішні турніри, але й збірню СРСР.
В 1986 році в цієї команди був реальний шанс стати чемпіоном миру в Мексиці, настільки потужною і переконливою виглядала гра радянських футболістів, насамперед киян. Але в справу втрутилася політика, і збірня СРСР була безжалісно викинута з турніру за допомогою суддів. Реноме українського футболу також підтримували дніпропетровський "Дніпро", що двічі став у ці роки чемпіоном СРСР і Кубок, що виграв; луганська "Зоря", що стала чемпіоном СРСР; донецький "Шахтар", що двічі виграв Кубок; харківський "Металіст", що виграв Кубок; а також одеський "Чорноморець", що наробив шуму в єврокубках.
В 1991 році відбувся останній чемпіонат СРСР. З розпадом цієї держави український футбол став виступати на міжнародній арені самостійно. Багатьом спочатку здавалося, що золотий століття його протриває. Але ряд обставин перешкодив цьому. Насамперед , змінилася психологія футболістів. Вони перестали грати в "аматорів", як їх змушували комуністичні влади, сталі прагнути до більших заробітків і більше гідним умовам життя, на Захід. Але, бажаючи скоріше й швидше там опинитися, найчастіше попадали в досить посередні клуби. Від цього страждали не тільки українські клуби, але й клас самих гравців, а виходить, і рівень збірні. Вирішальний удар нанесла колишня метрополія — Росія. Вічно друга в останні 25-30 років існування СРСР, вона завдяки значно більшим міжнародним зв'язкам чиновників змогла стати єдиним правонаступником Союзу, прихопивши із собою ще й десяток кращих українських футболістів. Тільки прихід до керівництва київського "Динамо" молодих талановитих керівників і бізнесменів на чолі з Г.Суркісом змінив положення справ в українському футболі до кращого. І першим кроком стало повернення з арабських країн В.Лобановского.
2. Зародження та становлення баскетболу в Україні
Загальні симпатії, особливо серед жінок, гра стала завойовувати з 1922 року. 11 травня в Чернігові була створена баскетбольна ліга Чернігівщини, що поєднувала баскетбольні секції клубу "Спартак" і кружка "Спорт" і 5 позаклубних команд губернського міста. Все літо 1922 року йшли тренування й товариські матчі. З 28 травня по 2 червня відбулися лігові матчі, у яких брали участь три чоловічих і одна жіноча команди. Через брак спаринг-партнера жінки грали із чоловічими командами. З 6 по 14 серпня в Чернігові були влаштовані губернські змагання, у програму яких входили сокольска гімнастика, легка атлетика, футбол, плавання й баскетбол.
Для поширення баскетболу були розіслані в деякі повіти губернії правила гри, але спроба не увінчалася успіхом через відсутність на повітах знаючу гру осіб і неможливості послати керівників із Чернігова.
Для поширення баскетболу на території України й Криму Комітет баскетбольної ліги вніс Всеукраїнському Олімпійському комітету пропозицію організувати в Харкові Всеукраїнський комітет з поширенню цієї гри.
Можливо, саме завдяки цьому, уперше в Києві на відкритті навігації навесні 1922 року кияни вперше могли бачити цю гру. Програма свята, улаштованого Київським Пролетарським Яхт-клубом з нагоди відкриття навігації, містила в собі крім "водної" програми (урок плавання, прийоми плавання, стрибки у воду, водне поло, показові гребні перегони) і "сухопутну", у якій "цвяхом" були вільні вправи, матчі лаун-тенісу й баскетболу.
Історики спорту на Україні вважають 1922 рік датою народження баскетболу в нашій республіці. Хоча треба було б уважати 1921 рік, коли українці вперше побачили цю гру. Але отут питання: побачили, а чомусь не стали грати по відомим у світі правилам. Правила ж були прийняті 7 червня 1922 року. А отут ще питання: правила прийняті, але популярності немає. У такому випадку, що вважати датою народження? Здається, що відправною крапкою варто вважати загальне "захворювання" цією грою — 1923 рік. Саме цього року майже вся молодь Чернігова була залучена в баскетбол: клуб "Спартак" мав 8 чоловічих і 3 жіночі команди, ВУЗи — 1 чоловічу, Перша радшкола — 2 чоловічих і 2 жіночих, "Юний Спартак" — 6 чоловічих і 3 жіночих і школа фабзавуча друкарів — 3 чоловічі команди. Щотижня влаштовувалися товариські матчі, а єдина на весь Чернігів площадка була зайнята для тренувань щодня з 12 годин дня до 8 годин вечора. Не відстає в популяризації гри й печатка. Газети й журнали все частіше й частіше поміщають "повідомлення з місць" про розвиток баскетболу: узимку 1922 — 1923 в університеті ім. Артема в Харкові була створена перша міська секція баскетболу. Потім подібні секції з'явилися в спортивному клубі "Червоний Залізничник", небагато пізніше в "Металісті "; в 1923 році під час 1 Всесоюзного свята фізкультурників був проведений чемпіонат країни; у вільних місцях між футбольним полем і поворотами бігових доріжок улаштовані гімнастичне містечко й баскетбольна площадка (Харків); з'явилися гандбольна й баскетбольна площадки (Луганськ); організовані баскетбольні жіночі команди (Новгород-Сіверський); робоча спортивна площадка "Спартак", улаштована на так називаному "Синім полі" має дві баскетбольні площадки" (Сімферополь).
28 жовтня 1923 року в Одесі в залі державного спортивного клубу "Криті ринки" між командами трудшколи й інтернату Червоного Хреста був зіграний перший офіційний баскетбольний матч. У січні 1924 року в Одесі відбулася нарада представників баскетбольних команд, на якому був вибраний Комітет ліги. На початку лютого пройшли календарні матчі серед 12 чоловічих, 3 жіночих і 5 підліткових команд. Незважаючи на те, що баскетбол — вид спортивної гри для Одеси зовсім новий, матчі залучили багато глядачів.
Остаточним визнанням на Україні цієї гри можна вважати 1924 рік — рік проведення 2-й Всеукраїнської Спартакіади в Харкові. Баскетбол був офіційно включений у програму змагань по літніх видах спорту. І хоча в них взяло участь лише 4 баскетбольні команди, ці змагання з повним правом можна назвати першими офіційними змаганнями республіканського рівня.
Цікаво, що печатка не залишила без уваги й питання про відношення футболістів до баскетболу. В 1925 — 26 роках гра залучає симпатії цілого ряду гравців, звичайно не так-то легко відмовляються від виняткового захоплення одним лише футболом. Корисна (у баскетболі ми маємо елементи перегони, стрибка й метань), але ще мало відома гра набирає силу.
На сторінках журналу "Вісник фізичної культури" Доктор Бех особливо підкреслює, що "гри в Будинках відпочинку повинні зайняти почесне місце й підбиратися під силу й настрій відпочиваючих". У списку ігор для відпочиваючий Доктор Бех на 10- е місце відніс баскетбол. Друкуються й теоретичні статті, що служать однієї мети: правильному розвитку цього виду спорту. Журнал "Вісті спорту" поміщає "Правила баскетболу", полемічні замітки "Правила по баскетболі в СРСР і Франції" (з посиланням на перероблений текст американських правил), дає ради й рекомендації із пристрою баскетбольних площадок.
А от як виглядає хроніка розвитку баскетболу на Україні в 1925 — 1929 роках.
Улітку 1925 р. Всеукраїнський спортивно-технічний комітет затвердив правила гри й устаткування площадок.
1925 — 26 — роки організації перших баскетбольних команд у Києві й проведення змагань на першість міста, у яких взяли участь по класі А 12 організацій, по класі Б — 8. Від кожної організації було представлено по двох команди.
1926 — Харківська окружна рада фізкультури виділив кошти на пристрій курсів по підготовці суддів ряду ігор, у числі яких був і баскетбол.
1927 — уперше в Чернігові проводиться розіграш першості по баскетболі серед шкіл Радвоса. Брало участь 6 чоловічих і 3 жіночі команди з 4- х шкіл.
1927 — Вища рада фізкультури затверджує нові правила по баскетболі.
1927 — Київська рада фізкультури зайнята проробленням правил різних ігор: баскетбол, волейбол, гандбол.
1927 — планується проведення першості по баскетболі й гандболу серед команд профшкіл і фабзавуча.
1927 — проведені міжсоюзні змагання з баскетболу серед чоловічих команд. Залізничники трьома командами виграли в союзу зв'язку. Цукровики першою командою виграли в Союзу будівельників, але програли їм же другими й третіми командами.
1927 — у програму параду фізкультурників, проведеного 8 травня, включені змагання з баскетболу.
1928 — на Всесоюзній спартакіаді в Москві честь України захищали жіноча й чоловіча команди одеситів. У товариських зустрічах українські чоловіки виграли з рахунком 14:18 у команди Туркменії, а жінки — у команди Сибіру з рахунком 7:5 . У командних змаганнях кримчани виграли в москвичів (54:7 ), а команди України в ЗСФСР — 17:12 (чоловіка), 23:5 (жінки). У результаті українські баскетболісти посіли друге місце.
1929 — проведені Всеукраїнські першості по всіх основних видах спорту: хокей, біг на ковзанах, лижах, футбол, гандбол, городки, легка атлетика, гімнастика, плавання, боротьба, перегони на велосипедах і мотоциклах. Баскетболу місця не найшлося.
1929 — 19 травня на площадках Червоного стадіону в Києві відбулися товариські матчі по баскетболі. Перші й другі команди райкомвода грали проти команд радработников, перші й другі команди текстильників — проти харчовиків, перші команди кожевників — проти харчовиків, перші команди залдора — проти райкомвода. Ціль змагань — популяризація всіх видів спорту серед широких шарів працюючого населення.
1929 — проведені Всеукраїнські першості по всіх основних видах спорту: хокей, біг на ковзанах, лижах, футбол, гандбол, городки, легка атлетика, гімнастика, плавання, боротьба, перегони на велосипедах і мотоциклах. Баскетболу місця знову не найшлося.
Новітня історія українського баскетболу починається восени 1991 року, коли практично всі ніколи республіки СРСР почали проводити свої національні чемпіонати.
На старому багажі, те пак за рахунок залучення абсолютно всіх молодих і перспективних українських баскетболістів у минулі роки, флагманом вітчизняного баскетболу став столичний "Будівельник", що виграв перший шість чемпіонатів країни.
Перевага цієї команди над всіма іншими учасниками змагання був настільки відчутний, що перша поразка на внутрішній арені в історії на той момент уже "Будівельник" потерпів тільки в четвертій першості.
На жаль, долі "Шахтаря", " Біпа-Моди" і " Денді-Баскета" трохи схожі. Керівники перших двох колективів були вбиті, після чого донецька команда незабаром взагалі зникла з баскетбольної карти країни, а одеська нині переживає глибока матеріальна криза.
Столичний колектив у силу інших причин також припинив своє існування, а більшість лідерів тієї команди й нині на провідних ролях в інших командах Суперліги.
Особняком в історії українського баскетболу стоїть команда БК "Київ" — нині дворазовий чемпіон країни.
У вищий дивізіон організована Волковим структура ввійшла всупереч всім спортивним принципам, але від цього рівень змагання тільки виріс, адже "Беки" спочатку повернули на батьківщину більшість українців, а потім стали залучати іменитих "зоряних" легіонерів.
Основним конкурентом столичної команди нині є також дворазовий чемпіон України маріупольський "Азовмаш".
Ця команда вікова, але раніше в силу залишкового принципу фінансування виступала з рук геть погано.
Усе змінилося в 2000 році із приходом до президентського штурвала Савчука, що забезпечив команду всім необхідним, а згодом маріупольці змогли собі дозволити купувати навіть колишніх гравців НБА.
Найвищими досягненнями українських клубів на міжнародній арені є перемога "Азовмаша" у Північній конференції Кубка виклику 2002 року й вихід БК "Київ" у фінал Євроліги ФІБА 2005 року.
Національна чоловіча збірня чотири рази виходила у фінальний турнір чемпіонату Європи, де особливих лаврів не здобула: в 14 зіграні на Євробаскетах матчах виграла тільки 4 рази.
3. Історія розвитку волейболу
У СРСР перші правила гри затверджені в 1926. У 1932 створена Всесоюзна секція волейболу (нині Федерація волейболу СРСР). Перша офіційна першість СРСР проведена в 1933 серед збірних команд міст. З 1938 першість країни розігрується щорічно для клубних команд. Найбільших успіхів у цих змаганнях домагалися жіночі московські команди "Спартак", "Локомотив", "Динамо", ЦСКА і чоловічі команди "Спартак" (Москва і Ленінград), "Динамо" (Москва), ЦСКА, "Калев" (Таллін), "Буревісник" (Алма-Ата).
У 1948 Федерація волейболу СРСР вступила у ФІВБ. Радянські волейболісти — багаторазові переможці найбільших міжнародних змагань. Жіноча команда СРСР вигравала першість Європи в 1949, 1950, 1951, 1958, 1963, 1967 і першість світу в 1952, 1956, 1960, 1970; радянські волейболістки — переможці Олімпійських ігор у 1968. Ч оловіча збірна СРСР — чемпіон Європи в 1950, 1951, 1967 і світу в 1949, 1952, 1960, 1962, переможець Олімпійських ігор у 1964 і 1968. Радянські волейболісти неодноразово вигравали змагання на Кубок Європи для клубних команд — чемпіонів країн. Серед кращих радянських волейболістів — заслужені майстри спорту В. А. Осколкова, Л. С. Булдакова, И. В. Рискаль, А. І. Чинілін, К. К. Ревіння, Г. Г. Мондзолевский.У 1970 у СРСР волейболом регулярно займалися 6 млн. чіл., нараховувалося близько 1 тис. майстрів спорту, 64 заслужених майстра спорту, 26 заслужених тренерів СРСР по волейболі.
У 2005 році українському волейболу виповнилося 80. Його історія тісно пов’язана з радянським спортом. На території колишнього СРСР «летючий» м’яч розпочав свою ходу 1920-1921 років.
До України ж ця гра завітала 1925 року. У тодішньому Харкові мешкав професор В.Блях. Це був спортивний чоловік: якось у Москві він випадково потрапив на цю гру й не на жарт зацікавився таким дійством. Щось подібне вирішив організувати в Харкові. Професора підтримали його колеги, учні. За кілька днів у місті було зведено перші волейбольні майданчики. Почалися масові змагання, які, власне, і поклали початок розвитку волейболу в Україні.
У лютому 1926 року при Губернській раді фізкультури створюють організаційну групу з розповсюдження та розвитку цього виду спорту. Всеукраїнський спортивно-технічний комітет затвердив єдині правила. На той час у Харкові вже налічувалося близько ста команд. Створюються перші колективи в Дніпропетровську, Одесі, Києві.
1927 року в Харкові розіграно першість України. У змаганнях взяли участь колективи з 11 міст. Перемогу святкували дніпропетровці. Цей турнір, висловлюючись сучасною термінологією, став доброю перевіркою сил перед стартом Всесоюзної спартакіади, яка відбулася в серпні 1928-го.
У фінальному матчі українці з рахунком 2:0 переграли господарів майданчика – москвичів. Таким чином, наші гравці стали першими тріумфаторами у всесоюзних змаганнях. Жіночий колектив посів друге місце.
У квітні 1933 року в Дніпропетровську стартувало так зване волейбольне свято – згодом воно трансформувалося на чемпіонат СРСР.
Зокрема прекрасний український жіночий колектив у Харкові створив Георгій Шелекетін. У складі слобожанської чоловічої дружини відмінно діяв Олексій Єсипенко. У збірній Дніпропетровська своєю неординарною грою вирізнявся популярний на той час волейболіст Семен Великий.
Київ також славився своїми майстрами «летючого» м’яча. Це Михайло Берлянд, Лев Вайнтрауб, Яків Маргуліс. Поруч з ними свій тренерський фах удосконалював Леонід Небилицький, котрий пізніше успішно працював з юнацькими збірними України. На Всесоюзних спартакіадах школярів наша юнь завжди виборювала призові місця. Непогано виступали й вихованки Давида Заславського. Українські дівчата – багаторазові чемпіонки СРСР. Наших волейболістів наставники запрошували з превеликим задоволенням, бо добре знали: українці – відмінні спортсмени. Нерідко саме вони визначали перемогу збірної на будь-якому престижному міжнародному турнірі.
Приміром, на Олімпійських іграх 1964 року харків’яни Юрій Венгеровський, Юрій Поярков, одесит Едуард Сибіряков у складі радянської команди здобули золоті медалі. На той час, до речі, Поярков був уже дворазовим чемпіоном світу, а Венгеровський і Сибіряков мали по одному такому титулу.
Через чотири роки в спекотному Мехіко семеро українських волейболістів зійшли на найвищу сходинку п’єдесталу. Це – харків’яни Василіус Матушевас, Юрій Поярков, луганець Володимир Бєляєв, одесити Євген Лапинський, Віктор Михальчук, кияни Володимир Іванов, Борис Терещук. До них можна сміливо приєднати й Едуарда Сибірякова – вихованця вітчизняного волейболу, котрий у ті роки захищав кольори одного з московських клубів. Усього ж Україна має 14 олімпійських чемпіонів, 11 чемпіонів світу, 27 переможців європейських форумів.
Висновки
Європейські види спорту – футбол, боротьба, фехтування і гімнастика – поширюються в Україні наприкінці XIX ст. – на початку ХХ ст. Створюються футбольні команди, різноманітні клуби спортсменів — аматорів, організовуються змагання.
Значно активізувався розвиток українського спорту та фізкультури після 1917 року. З 1921 року почали проводитися Всеукраїнські спартакіади, олімпіади та інші заходи. З часом запроваджуються кафедри фізичного виховання, відкриваються інститути.
В 30-х роках ХХ ст. дуже популярними стали різні велопробіги, велотури, піші походи тощо. У 1936-1937 рр. були проведені велопробіги українських спортсменів за маршрутами Одеса–Владивосток (14 317 км ), "Уздовж кордонів СРСР" (30 872 км ) та інші .
У часи Другої світової війни одним з найгероїчніших епізодів в історії українського спорту став „Матч смерті”, з яким пов'язано багато легенд. В окупованому Києві футболісти „Динамо” організували команду „Старт” і провели серію переможних матчів з німецькими військовими. Деяким футболістам за перемогу довелося заплатити концтабором і розстрілом.
Після війни спорт в Україні продовжував розвиватися, організовувалося багато грандіозних спортивних свят, кожні чотири роки проводилися українські спартакіади та Спартакіади народів СРСР, на яких українська збірна завжди здобувала почесні місця.
Багато українських спортсменів стали всесвітньо відомі, виступаючи в складі збірних команд СРСР з різних видів спорту. Представниці української школи художньої гімнастики Ірина Дерюгіна, Олександра Тимошенко, Оксана Скалдіна та інші неодноразово ставали чемпіонками світу та Європи. А гімнастка Лариса Латиніна завоювала 18 олімпійських медалей — це найбільше досягнення в історії Олімпіад.
Список використаної літератури
1. Спортивные игры; Учеб. для студентов пед. ин-тов по спец. № 2114 «Физ. воспитание» / В.Д. Ковалева. – М.: Просвещение, 1988
2. Мондозолевский Г.Г. Щедрость игрока. – М.: Физкультура и спорт, 1984
3. Тер–Ованесян А. А. Педагогические основы физического воспитания. М., «Физкультура и спорт», 1980.
4. Теория и методика физического воспитания: Учебное пособие для студентов фак. физ. Воспитания пед. ин-тов/ Б. А. Ашмарин, М. Я. Вилевский, К. Х. Грантынь. – М., Просвещение, 1985
5. Правдин В.А. и др. Футбол – игра для всех – М.: Физкультура и спорт, 1966
6. Віхров К. Л. Футбол у школі: Навчально-методичний посібник.- К: Комбі лтд 2002.- 256 с.
7. Футбол: Справочник / Авт. – сост. Чумаков Е.М. – М.: Физкультура и спорт, 1985.
8. Все о спорте. Справочник, 2-е изд., в 3-х т. – М.: Физкультура и спорт, 1988
9. Мягченков Н.И. Мини футбол: Справочник – М.: Физкультура и спорт, 1984 .
10. Физкульура и спорт. Малая энциклопедия – М.: «Радуга», 1982.