Вдосконалення правової системи України та приведення її у від­повідність до міжнародних стандартів актуалізує проблему необ­хідності трансформації вітчизняного права в напрямі відтворення традицій романо-германської правової сім´ї. За своєю правовою природою романо-германська правова сім´я настільки потужна, що за довгі роки свого існу­вання вона не лише не втратила своєї могутності та актуальності на право­вій карті світу, а й здійснила серйоз­ний поштовх для розвитку правових систем латиноамериканських, сканди­навських та інших держав.

Важливим базовим підґрунтям, що забезпечив успішне функціонування романо-германської правової системи, є її принципи. Зауважу, що різні за­гальнотеоретичні аспекти поняття та розуміння принципів у формуванні системи права романо-германської правової сім´ї та України досліджува­ли у своїх наукових працях представ­ники як вітчизняної, так і зарубіжної правової науки: С. Алексеев, Р. Давид, А. Колодій, В. Копєйчиков, М. Кравук, Н. Оніщенко, Ю. Тихомиров та ін. Ра­зом з тим вчені-теоретики зосередили увагу на змістовному наповненні та ро­зумінні сучасних принципів права, а проблема витоків та формування прин­ципів права континентальної правової сім´ї залишилася поза їхньою увагою.

Отже, мета цієї статті полягає в дослідженні генези розвитку та утвер­дження принципів романо-герман­ської правової сім´ї, що дасть змогу глибше зрозуміти діалектику розвит­ку права, шляхи його удосконалення, дасть можливість усвідомити значу­щість стійкості у збереженні правових елементів, укорінених у правовій си­стемі України.

Роль принципів права є беззапереч­ною у контексті створення теоретич­но-практичного підґрунтя виникнен­ня, організації та функціонування низки правових явищ, що істотно впливають на систему права загалом. На формування принципів системи права країн романо-германської пра­вової сім´ї суттєво вплинуло римське право. Одночасно з практичним вико­ристанням римських норм та інсти­тутів у право континентальної Європи впроваджуються і відповідні принци­пи права римської юриспруденції: взаємне визнання суб´єктів цивільно­го обороту, виключний контроль особи за власним майном та інші.

Формування загальних принципів безпосередньо пов´язане з досліджен­ням римських джерел права, переваж­но Кодифікації Юстиніана, за допомо­гою нових методів, зокрема схоласти­ки і діалектики. У період XI—XIII ст. глосатори на основі римських першо­джерел намагалися «…дать логичес­кую разработку такой системы общих юридических принципов, категорий и понятий, из которой можно дедуктив­ным способом вывести более частные правоположения, нормы и понятия» [1,445].

Прикладом розробки принципу шляхом узагальнення римських норм є створене середньовічними юристами XII ст. загальне поняття «виправдання обмеженого застосування сили», осно­вою якого є положення Аквілієвого закону, що давали право особі застосо­вувати фізичну силу для захисту влас­ного майна від протиправних пося­гань, а також правило: «До сили можна вдатися для протистояння силі». На основі узагальнення поло­жень окремих норм, які в римському праві застосовувалися до чітко визна­чених конкретних випадків, було створено загальний принцип, поло­ження якого «застосовувалися не ли­ше до цивільного та кримінального права, а й до політичних та бого­словських питань» [2, 144].

Необхідність розробки принципів у період Середньовіччя пов´язана, на на­шу думку, з необхідністю врегулюван­ня стосунків та забезпечення співісну­вання різних систем права та органів, що їм підпорядковувалися. У Західній Європі тоді співіснували: право світ­ське і канонічне, право міст і феодаль­не, право звичаєве і писане (римське право). На основі принципів здійсню­валося розмежування сфер впливу між різним правом та визначалася їх юрис­дикція. За допомогою загальних прин­ципів стало можливим, на думку Г. Бермана, здійснити перевірку пра­вової норми і довести її справед­ливість шляхом демонстрації її орга­нічної єдності з поняттями системи в цілому [2, 133].

На думку представників французь­кої школи, головне завдання юриспру­денції полягає не лише в детальному дослідженні римських текстів, але й, насамперед, у виокремленні з них загальних принципів, під які можна було б підвести конкретні життєві си­туації, що потребують правового вирі­шення [3, 53].

За доби Нового Часу в країнах романо-германської правової сім´ї роз­виваються природноправові ідеї, які ґрунтуються на принципах римського права. Багато римських правових принципів та форм стали сприйматися як універсальні та спільні для всіх народів (ius gentium), котрі створені самою природою (ins naturale) [А, 3]. Наприклад, у французькому Цивіль­ному кодексі 1804 р. закріплені такі принципи римського права: закон зво­ротної дії не має, під дію закону повин­ні підпадати всі [5, 230]. Разом з тим загальна частина німецького Цивіль­ного кодексу 1900 р. містить «набор общих правовых принципов, которые в пандектном праве считалось возмож­ным изложить путем их извлечения и приведения к общему знаменателю из казуистических положений права Юс­тиниана» [6, 317].

Водночас за радянської доби прин­ципи права фактично залишалися по­за межами правових досліджень. Учені не заперечували їх існування, проте зміст, сутність, види та форми юри­дичної реалізації принципів не стали предметом теоретичних напрацювань. Лише починаючи з другої половини XX ст. принципи права поступово по­чали досліджуватися в юридичній літературі [7].

За період незалежності України на­уковий доробок вітчизняних учених у контексті дослідження принципів права збагатився новими ідеями та теоріями, які сформувалися як під впливом сучасного розвитку права, так і в результаті переосмислення тих теоретичних здобутків, які викриста­лізовувалися впродовж багатьох сто­літь. Принципи формують правове мислення та правову культуру в су­спільстві, а отже, спрямовують розви­ток правових відносин у певних векто­рах. Якісні характеристики останніх залежать від рівня розвитку самого суспільства та його здатності не лише генерувати, а й сприймати нові пра­вові ідеї та положення.

Так, основними принципами права, на переконання А. Колодія, є: верхо­венство права та верховенство закону; забезпечення внутрішньої збалансова­ності правової системи та її інтеграція і диференціація на відповідні елемен­ти; узгодженість елементів у системі та структурі права; юридична рівність перед законом і судом; свобода дій у рамках закону, передбачення законом можливості творчої самодіяльності суб´єктів права; відповідність між скоєним правопорушенням і юридич­ною відповідальністю; неприпусти­мість повторного покарання за одне і те саме правопорушення [8, 28-40].

У загальнотеоретичній правовій науці принцип верховенства права є фундаментальним. Змістове його на­вантаження виражається не лише інституціональною об´єктивізацією права, але й як форма рівного і спра­ведливого виміру свободи, що відобра­жається у принципах правосвідомості, які забезпечують самоврегулювання суспільних відносин. Змістовно близь­ким до сучасного розуміння принципу верховенства права є твердження дав­ньоримського юриста Ульпіана про право як мистецтво добра та справед­ливості, призначене для забезпечення правосуддя, що відрізняє дозволене від недозволеного, справедливе від не­справедливого [9, 83].

Наступним важливим принципом романо-германської правової сім´ї є верховенство закону. Як слушно зауважує Ю. Тихомиров, це — стабіль­ний принцип континентальної право­вої сім´ї [10, 119]. Він означає, що «за­кон має вищу юридичну силу стосов­но всіх інших нормативно-правових актів», де останні «мають відповідати законові як першоджерелу, не можуть йому суперечити» [11, ЗО]. Ще в рим­ському праві утвердилася повага до закону як до найважливішого регуля­тора суспільних відносин, що підтвер­джується такою сентенцією: «суворий закон, але це закон».

Беззаперечна значущість та важ­ливість закону пояснюється виключ­ною його роллю у процесі формування та розвитку романо-германської пра­вової сім´ї. Дійсно, як в Україні, так і в інших державах цієї правової сім´ї за Конституцією визнається найвищий юридичний авторитет. Відомо, що не звичай, не судовий прецедент і не будь-яке інше джерело права, окрім самого закону, є тим стрижнем, навко­ло якого виокремлюється і функ­ціонує континентальна система права.

Закон, на переконання Р. Давида, на сьогодні є найважливішим джерелом права в країнах романо-германської правової сім´ї [12, 104]. Зауважимо, що таке твердження є правильним за умо­ви визначення провідного джерела права цієї правової сім´ї швидше на су­часному етапі її розвитку, ніж у період її становлення та подальшого форму­вання.

Принцип узгодженості елементів у системі та структурі права є одним із найхарактерніших для системи права країн романо-германської правової сім´ї. Юристи країн Західної Європи, починаючи з ХІ-ХП ст., опрацьовува­ли римське право в університетах за допомогою нових наукових методів і досягли при цьому високого рівня уза­гальнення та абстракції правових норм і принципів, що забезпечило можливість формування права та роз­міщення його елементів за чіткою сис­темою та структурою.

Принцип юридичної рівності перед законом і судом відігравав важливу роль у римському праві. Особливістю його реалізації було поширення дії принципу тільки на римських грома­дян, що забезпечувало їх високий со­ціально-правовий статус. Становлен­ня відповідного принципу в країнах Західної Європи відбувається в епоху Нового Часу і пов´язане з утверджен­ням буржуазного ладу в ХУІІІ-ХІХ ст.

Свобода дій у рамках закону та пе­редбачення ним творчої самобутності суб´єктів права забезпечувались у Римській державі переважно на основі принципів приватного права, що гаран­тувало її громадянам як можливість вільного розпорядження майном, так і свободу комерційної діяльності під за­хистом закону. Відповідний принцип у країнах Західної Європи утвер­джується одночасно з розвитком бур­жуазних відносин і виражається через правове положення «дозволено все, що прямо не заборонено законом».

Принцип справедливості правосуд­дя відігравав важливу роль у римсько­му праві. Так, юрист Ульпіан зауважу­вав, що правосуддя — це незмінна і постійна воля надавати кожному його права [9, 87].

Принцип неприпустимості повтор­ного покарання за одне і те саме пра­вопорушення запозичений у романо-германську правову сім´ю з римського права, де був добре відомий, що підтверджує сентенція: nemo debet bis puniri pro uno delicto («ніхто не може бути покараний двічі за одне і те саме правопорушення») [13, 26].

На важливість римських прин­ципів для системи права країн рома­но-германської правової сім´ї вказує Г. Гаррідо, який стверджує, що «прин­ципы по-прежнему сохраняются в гражданских кодексах и действуют и в юриспруденции и в доктрине» [14, 130]. На нашу думку, в перспективі роль принципів, запозичених або створених на основі римського права, зростатиме у зв´язку з формуванням та розвитком загальноєвропейського права.

З огляду на зазначене, можна дійти таких висновків:

• принципи римського права, на­повнені органічною раціональністю та справедливістю безвідносно їх належ­ності до тієї чи іншої системи права, були запозичені європейськими краї­нами та послужили базою для розроб­ки нових фундаментальних прин­ципів, які стали ключовим елементом системи права країн романо-гер­манської правової сім´ї;

• сутнісна роль та значення принципів як відправних ідей існуван­ня права, що розкривають найваж­ливіші закономірності та підвалини системи права у зв´язку з формуван­ням і розвитком загальноєвропейсько­го права, зростатимуть, оскільки вони є спільними для всіх держав романо-германської правової сім´ї, тому що у своїй основі запозичені з єдиного джерела — римського права.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1. Нерсесянц В. С. Философия права : учеб. для вузов. — М., 2003. — 652 с.

2. Берман Г. Дж. Право і революція. Формування західної традиції права. — К., 2001. — 652 с.

3. Иоффе О. С. Избранные труды по гражданскому праву : из истории цивилистической мысли. Гражданское правоотношение. Критика теории хозяйственного права. — М., 2003. — 782 с.

4. ДождевД. В. Римское частное право : учеб. для вузов / под общ. ред. акад. РАН, д-ра юрид. на­ук, проф. В. С. Нерсесянца. — М., 2004. — 784 с.

5. Косарев А. И. Римское частное право : учеб. для вузов. — М., 1998. — 254 с.

6. Аннерс Э. История европейского права. — М., 1999. — 395 с.

7. Александров Н. Г. Социалистические принципы советского права // Советское государство и право. — 1957. — № 11. — С. 17—18; Гурвич Г. С. Некоторые вопросы советского государствен­ного права // Советское государство и право. — 1957. — № 12. — С. 111.

8. Колодій А. М. Принципи права України : моногр. — К., 1998. — 208 с.

9. Дигесты Юстиниана / пер. с лат.; отв. ред. Л. Л. Кофанов. — 2-е изд., испр. — М., 2008. — Т. I. — 584 с.

10. Тихомиров Ю. А. Курс сравнительного правоведения. — М., 1996. — 432 с.

11. Законодавча діяльність: словник термінів і понять / за ред. акад. HAH України В. М. Литвина. — К., 2004. — 344 с.

12. Давид Рене. Основные правовые системы современности / пер. с фр. и вступ, ст. В. А. Туманова. -М, 1988.-496 с.

13. Підопригора О. А. Римське приватне право : підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. — К., 2001. -440 с.

14. Гарсиа Гарридо М. X. Римское частное право : казусы, иски, институты / пер. с испан. ; отв. ред. Л. Л. Кофанов. — М., 2005. — 812 с.