Закони ринкових відносин та ціноутворення

Вступ.

Розділ 1. Теоретичні засади визначення ринку.

1.1. Сутність та особливості ринку.

1.2. Суб’єкти ринкових відносин.

1.3. Об'єкти ринкових відносин та структура ринку.

Розділ 2. Основні закони ринкових відносин та ціноутворення.

2.1. Характеристика закону попиту.

2.2. Закон пропозиції.

2.3. Закон вартості.

Розділ 3. Роль ціноутворення у формуванні ринкових відносин.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Світовий досвід показує, що найефективнішою формою організації економічного життя суспільства є ринкова економіка. Ринок характеризується передусім тим, що продукт у його умовах створюється виробником не для власного споживання, а для споживання іншими через обмін. В економічній літературі немає єдиного визначення суті ринку. У побуті під ринком розуміють передусім простір (місце, територію, зону), на якому здійснюється купівля-продаж товарів. Цим простором можуть бути торговий зал магазину або біржі, територія сільського або міського ринку, територія адміністративного району, держава або кілька держав, територія світу. З територіальної позиції ринок можна ділити на місцевий, національний, регіональний і світовий.

В економічній літературі наводиться безліч визначень категорії «ринок», що виражають ті чи інші сторони ринкових відносин. У підручнику «Економікс» ринок розглядається як «…інститут або механізм, який зводить покупців (представників попиту) і продавців (постачальників) окремих товарів та послуг» (див.: Кэмпбелл Р. Макконнелл, Стэнли Л. Брю. Экономикс. — М.: Республика, 1992. — T.l. — С. 61). В іншому посібнику ринок визначається як «.. .обмін, який здійснюється за законами товарного виробництва і обігу» (див.: Гальчинський А. С, Єщенко П. С, Палкій Ю. І, Основи економічних знань: Навч. посібник.— К., 1998. — С. 157). Одні економісти вважають ринок механізмом, за допомогою якого «…покупці і продавці взаємодіють, щоб визначити ціну і кількість товару» (див.: Семюелсон П. А., Нордгауз В. Мікроекономіка. — К., 1998. — С 75), інші — що це «…набір взаємозв’язків або процес конкурентних торгів» (див.: Хейне Пол. Экономический образ мышления. — М.: Новости, 1991. — С. 204).

Основна мета цієї роботи— з'ясувати суть і об'єкт ринкових відносин та ціноутворення, основні умови його виникнення та ефективного функціонування, найважливіші принципи ринкової економіки. У роботі розглянуто кругопотік ресурсів, продуктів і доходів. Усі питання теми розглядаються у тісному зв'язку з процесом формування ринкових відносин в Україні.

Завдання дослідження:

— розкрити сутність поняття «ринок», визначивши його природу;

— охарактеризувати місце ринку, його функції, суб’єкти та об’єкти;

— проаналізувати аспекти сучасного ринку.

Багатьма економістами ринок розглядається як фаза обміну процесу відтворення. Відтворення як безперервний процес повторення і відновлення виробництва включає в себе виробництво, розподіл, обмін і споживання. Із цих чотирьох простих моментів відтворення ринок обмежується лише одним — обміном.

Предметом роботивиступає ринок, його суть та характеристика. Об’єктом роботи — є розгляд ринкових відносин на Україні.

Розділ 1. Теоретичні засади визначення ринку

1.1. Сутність та особливості ринку

Поняття "ринок" сьогодні є чи не найпопулярнішим в нашому суспільстві. Зумовлено це переходом України до ринкової економіки, ринкових відносин.

У чому полягає зміст цих понять? В економічній літературі наводяться різні визначення ринку. Його визначають як сферу обміну або місце зустрічі покупців і продавців товарів і послуг, або сукупність угод купівлі і продажу товарів тощо. Ці визначення обмежують ринок виключно сферою обміну, купівлі-продажу, що не відображає його дійсної суті.

Як економічна категорія, поняття "ринок" відображає сутність економічних відносин, що виникають між суб'єктами економічної системи (виробниками і покупцями) з приводу обміну результатами і умовами (факторами) виробництва.

Економічні відносини завжди проявляються як економічні інтереси (усвідомлені людиною потреби, спонукальні мотиви господарської діяльності). Тому ринок — поняття, яке відображає процес взаємодії економічних інтересів суб'єктів господарської системи.

Отже, поняття "ринок" тотожне поняттю "ринкові відносини".

Економічна система, що функціонує на засадах ринкових відносин, у реальній дійсності є формою організації господарської діяльності суспільства, яку називають по-різному: ринкова система, система вільного підприємництва або ж просто — ринок.

Таким чином, поняття ринок можна розглядати як у вузькому, так і широкому розумінні. У першому — це форма економічного обміну, в другому — система відносин господарювання, здатна вирішувати життєво важливі завдання у сферах суспільного виробництва, обміну, розподілу та споживання.

Ринок виступає як сукупність форм і організації співробітництва людей один з одним, призначених для того, щоб звести разом з комерційною метою продавців та покупців, а також надати можливість першим продати, другим — купити товар. Тобто це місце добровільних угод, де продаж товарів відбувається лише в тому випадку, коли обидві сторони — продавець і покупець — знаходять компроміс, який проявляється в ціні.

Як явище господарського життя ринок з'явився багато сотень років назад як наслідок природно-історичного розвитку виробництва і обміну, що породили товарне ведення господарства. Відбувалося це через розвиток суспільного поділу праці, появу економічно самостійних, юридичних суб'єктів і перехід від натурального виробництва до прямого продуктообміну, а потім і до товарного обміну на ринку[4, c. 61-63].

Ринок функціонує за певних умов, які можна поділити на чотири групи. Економічні умови — основою яких є демократизація економіки — пов'язані з введенням загальних умов господарювання, які забезпечують ринкові зв'язки, передбачають:

— вільний вибір форм власності на засоби виробництва (утвердження права господаря);

— вільне ціноутворення;

— забезпечення та захист конкуренції;

— вільний вибір виду діяльності;

— вільний обіг товару, капіталу, праці;

— оподаткування, фінансування, кредитування, валютна політика, які стимулюють підприємницьку діяльність.

Соціальні умови, які забезпечують гуманність ринкової економіки, охоплюють:

— систему захисту малозабезпечених верств населення (пенсійне забезпечення);

— система соціальної допомоги дітям, молоді, безробітним;

— система соціального захисту від безробіття.

Правові умови включають систему заходів, пов'язаних з розробкою правового законодавства і прийняття економічних положень з переходу на ринкові методи господарювання.

Соціально-психологічні та соціально-культурні умови, які забезпечують самореалізацію особи та повагу до неї, включають:

— забезпечення свободи розвитку потенціалу особи — кваліфікаційного, освітнього, творчого, комунікативного, підприємницького, морального та ін.;

— свобода політичної діяльності;

— система соціальної відповідальності особи перед трудовим колективом, суспільством;

— система задоволення духовних потреб особи;

— можливість вивчення культурних надбань народів України та світової культури в цілому.

Основними ознаками, що визначають суть ринку, є:

— доступність для будь-якого споживача всіх товарів, представлених на ринку (відсутність фондування, карток, талонів та інших обмежуючих форм розподілу);

— необмежена кількість конкурентів, абсолютно вільний вхід у ринок та вихід з нього;

— повна інформація учасників конкуренції щодо пропозиції, попиту, цін, норм прибутку та ін.;

— свобода реалізації товарів і послуг, вибору товарів споживачем та прийняття рішень;

— пануючий диктат споживача[9, c. 28-31].

1.2. Суб’єкти ринкових відносин

Суб'єктами ринкової економіки можуть бути: практично кожний індивідуум як фізична особа, що не обмежена законом у правосуб’єктності та дієздатності; групи громадян (партнерів); трудові колективи;

юридичні особи всіх форм власності. Щодо останніх, то світова практика нагромадила значну кількість різних форм господарювання, які водночас є господарськими суб'єктами. Зокрема, йдеться про такі організаційно-господарські форми, як індивідуально-трудова діяльність;

державні підприємства; кооперативи; орендні підприємства; фермерські господарства; колективні господарства; народні підприємства; акціонерні товариства; малі підприємства; корпорації, об'єднання, господарські товариства; асоціації, консорціуми; спільні (змішані) підприємства.

На ринку, як правило, виступають дві головні діючі особи: продавці та покупці. Між ними і встановлюються відносини купівлі-продажу. Розглянемо як продав і покупців трьох головних суб’єктів економіки – державу, підприємства (фірми) і населення у вигляді домашніх господарств. Їхні товарно-грошові відносини через ринок, на якому вони виступають і в ролі продавця, і в ролі покупця.

Кожний з трьох суб’єктів товарно-грошових відносин постає на ринок товари, що є їхньою власністю. Підприємства продають передусім вироблені ними засоби виробництва, які мають придбати інші покупці (держава, підприємства, населення). Вони реалізують також споживчі товари і послуги, якими користується переважно населення[14, c. 52-53].

Держава має можливість поставляти на ринок природні, паливно-енергетичні ресурси, що є у її розпорядженні, а також надає державні платні послуги (оренда землю тощо) і державне майно (під час аукціонів у процесі приватизації).

Головний товар, який продає на ринку праці населення, є його робоча сила. Водночас населення може торгувати на ринку різними товарами, які йому належать.

Усі три суб’єкти ринкових відносин можуть продавати цінні папери у вигляді акцій, облігацій, векселів. І держава, і підприємства, і населення використовують на ринку гроші як засіб оплати за куплені товари і отримують їх у вигляді платежу за реалізований товар. Різниця полягає лише в тому, які це розрахунки: готівкові чи безготівкові.

Держава як покупець придбаває на ринку в населення робочу силу для використання на державній службі. У підприємств вона купує замовлені товари і послуги, потрібні для задоволення загальнодержавних потреб.

Найпоширенішими є три основні форми підприємництва (бізнесу): одноосібне володіння, товариства, корпорації. Узагальнюючим для всіх цих форм є поняття фірми, тобто всі вони є юридичними особами, суб'єктами ринкової економіки.

В останні десятиліття суттєво змінилася роль певних суб'єктів господарського життя. Технологічні зрушення у виробництві значно зменшили можливості й переваги великосерійного виробництва, гігантських підприємств та об'єднань. Водночас рентабельність і життєздатність малих форм господарювання, так званих малих підприємств, суттєво зросла. В результаті в країнах з розвинутою ринковою економікою питома вага суб'єктів малого бізнесу та підприємницької діяльності стрімко зростає.

У США, наприклад, функціонує понад 15млн малих фірм, тобто близько 80 відсотків усіх підприємницьких організацій. Частка малого бізнесу у ВНП досягла 43 відсотки, а в загальній чисельності найманої робочої сили — 58 відсотків.

Основні переваги малих фірм такі:

· незалежність дій, самостійність і свобода при виборі та здійсненні господарського маневру;

· індивідуалізована мотивація розумового ризику та високого кінцевого результату;

· чітко персоніфікована відповідальність за свої рішення, дії та результати роботи;

· гнучка й оперативна адаптація до ситуацій, що перманентне змінюються;

· більш низькі управлінські витрати;

· націленість у завтрашній день, перспективу, що зумовлено активною інноваційною політикою фірми.

Це не означає, що малий бізнес не має недоліків. Вони є, і їх не менше, ніж переваг. Однак у цих формах постать власника, підприємця нероздільно пов'язана з функціями виробника.

Звідси його працелюбство, діловитість, турбота про завтрашній день[1, c. 74-76].

Першорядною умовою функціонування ринкової економіки та забезпечення її подальшого розвитку є наявність самостійних, економічно відповідальних не тільки своїми поточними доходами, а й їх майновою власністю товаровиробників.

Вони повинні мати свободу для господарського маневру, включаючи право займатися на свій ризик і під свою відповідальність будь-якою діяльністю, не забороненою законодавством, самостійно визначати виробничу програму, вибирати постачальників, споживачів, установлювати ціни, виходячи з кон'юнктури ринку, розпоряджатися доходами, що залишилися після сплати податків і внесення інших обов'язкових платежів, наймати і звільняти працівників відповідно до чинного законодавства, визначати форми та розміри заробітної плати понад прожитковий мінімум, встановлювати винагороди та матеріальні стимули до ефективної праці.

Вирішальним кроком до ринкового господарства є якнайшвидше зростання самостійних товаровиробників — власників індивідуальних, колективних, кооперативних, без яких ринкова економіка неможлива. Зародження й подальший розвиток прошарку господарів як основних суб'єктів ринкової економіки в змозі завести механізм товарно-ринкової саморегуляції, розпочати інтенсивну самоорганізацію всієї економічної системи при активній регулюючій і цілеспрямовано підтримуючій участі держави. Економічна система, що функціонує на засадах ринкових відносин, у реальний дійсності є формою організації господарської діяльності суспільства, яку називають по-різному: ринкова система, система вільного підприємництва або ж просто — ринок.

Приватна власність породжує економічну обособленість суб’єктів ринку та їх економічну незамкненість. Незалежність суб’єктів ринкових відносин проявляється в здібності самостійно приймати господарські рішення. Діапазон приймаємих рішень дуже широкий. Виробник вирішує , що виробляти і в якому об’ємі , які ресурси використовувати і по якій ціні їх закуповувати, по якій ціні реалізовувати свою продукцію, як реагувати на поведінку других суб’єктів ринку. Покупець вирішує, що купувати, в якому об’ємі, по якій ціні, у якого продавця.

Господарські рішення приймаються без якого-небудь зовнішнього адміністративного тиску , на добровільній основі. Мотив поведінки суб’єктів ринку в умовах господарювання приватної власності один – особиста економічна вигода. Наслідки прийняття того чи іншого господарського рішень повністю лягають на плечі економічного суб’єкта ринку[6, c. 42-44].

Для системи ринкових відносин, які базуються на приватній власності, характерна наявність прямих зв’язків, як між продавцями так і між покупцями, так і між виробниками. Це виявляється в відсутності яких-небудь адміністративних органів, які визначали б, хто і кому поставляє готові види продукції. Для ринкових відносин, одним із суб’єктів яких являється держава , характерне те, що при наявності цих відносин держава може встановлювати зв’язки між продавцем і покупцем.

1.3. Об'єкти ринкових відносин та структура ринку

Сучасний ринок представляє собою складну систему господарювання, в якій тісно взаємодіють ринкові закономірності, численні регулюючі інститути (передусім державні) і масова свідомість. У промислово розвинутих країнах цивілізований характер ринку визнається перш за все широким арсеналом перевірених часом і господарською практикою законодавчих і моральних норм, багатоплановою і компетентною політикою держави щодо розвитку економіки та соціальної інфраструктури, інформативністю керівників господарських структур на всіх рівнях та правовою свободою економічної діяльності людини.

Ринок як складне полісистемне утворення має, відповідно, і складну та надзвичайно багату структуру, від якої значною мірою залежить ефективність і вдосконалення національної економіки в цілому. В сучасній економічній літературі структура ринку визначається як сукупність різних видів і типів ринкових утворень, які тісно взаємопов'язані і постійно взаємодіють між собою.

За об'єктами обміну розрізняють ринки товарів, послуг, капіталів, цінних паперів, праці, валютний, ринок інформації і науково-технічних розробок. В умовах все більшого залучення у виробничий процес науково-технічних досягнень зростає значення ринку інформації і науково-технічних розробок. Його складові — ринок інновацій, винаходів; ринок інформаційного продукту (сфера інформаційних послуг); ринок продукту творчої праці (книги, кінофільми і ін.).

Деякі економісти залежно від об'єкта ринкових відносин виділяють наступні три групи ринків: товарні, фінансові і ринки праці. У кожній з них виділяють відповідні спеціалізовані ринки. До першої групи відносяться споживчий ринок, ринок матеріальних ресурсів, ринок виробничих товарів, інформаційний ринок та ринок науково-технічних розробок; до другої — інноваційний, короткострокових позик, цінних паперів і валютний ринки; до третьої — ринки робочої сили різного рівня кваліфікації і ринки по окремих спеціальностях.

У просторовому розрізі виділяються місцевий (локальний) ринок, який обмежується одним або декількома районами країни; національний ринок, що охоплює всю національну територію; регіональний по групі країн; всесвітній, або, світовий ринок, що включає всі країни світу[8, c. 34-36].

За механізмом функціонування розрізняють:

— вільний ринок, що діє на основі вільної конкуренції незалежних товаровиробників;

— монополізований ринок, де умови виробництва та обігу визначає група монополій, між якими зберігається монополістична конкуренція;

— державно-регульований ринок, де важлива роль належить державі, яка використовує економічні інструменти дії.

Іноді виділяють планово-регульований ринок, де провідна роль в забезпеченні основних пропорцій виробництва та обміну належить плану, існує централізоване планування і регулювання ціноутворення, фінансово-кредитного і грошового обігу.

За механізмом функціонування розрізняють ринки досконалої та недосконалої конкуренції. Ринок досконалої конкуренції є саморегульованою системою ринкових відносин. До ринків недосконалої конкуренції відносяться монополізовані та регульовані ринки.

Відповідно до чинного законодавства розрізняють легальний, або офіційний ринок і нелегальний, тіньовий ринок.

За ступенем насичення виділяють рівноважний ринок, на якому попит та пропозиція приблизно співпадають, дефіцитний ринок, де попит перевищує пропозицію; надмірний ринок, коли пропозиція перевищує попит.

Кожний із перелічених складових елементів структури ринку здатний функціонувати в гак званому автономному режимі, а всі вони взаємодіють як частини єдиної системи, оскільки органічно пов'язані між собою в становленні і розвитку. Порушення цього взаємозв'язку стає серйозною перешкодою існування повноцінного ринкового середовища.

Сучасний ринок не може обійтися без інфраструктури — системи установ і організацій, що забезпечують рух товарів і послуг на ринку. Зустрічаються і інші визначення ринкової інфраструктури, зокрема: як комплекс елементів, інститутів та видів діяльності, що створюють організаційно-економічні умови для функціонування ринку; як сукупність установ, організацій, державних і комерційних підприємств і служб, що забезпечують нормальне функціонування ринку; як сукупність інститутів ринку, які обслуговують і забезпечують рух товарів і послуг, капіталів і робочої сили[2, c. 56-57].

Розділ 2. Основні закони ринкових відносин та ціноутворення

2.1. Характеристика закону попиту

В умовах ринку ціни на продукцію і послуги все частіше стають індикатором їхньої суспільної корисності, відображаючи рівень потенційного задоволення потреб споживачів. З іншого боку, ціна на продукти окремого підприємства опосередковано характеризує рівень його виробничих і збутових витрат, фінансові можливості, вибрану стратегію розвитку бізнесу. Такий дуалізм сутності ринкових цін вимагає комплексного підходу до їхнього формування з урахуванням як внутрішніх можливостей підприємства, так і його зовнішніх загроз і переваг на ринку.

До найважливіших законів ціноутворення відносять закон попиту, закон пропозиції та закон вартості.

Попит виражає сформовану на ринку потребу в життєвих засобах, що визначається кількістю товарів і послуг, які споживачі можуть придбати за цінами, що склалися на ринку, та наявністю коштів

Попит завжди конкретно виражений, динамічно змінюється під впливом ряду чинників.

Розглянемо деякі положення, що уточнюють поняття «попит».

По-перше, попит тісно пов'язаний з дійсними суспільними потребами, бажаннями, але не збігається з їхньої кількісною визначеністю. Порівняйте: ви маєте бажання купити ряд товарів, але коли оцінюєте свої фінансові можливості, то бачите, що ваше бажання значно випереджає ваші можливості, тому що останні залежать від платоспроможного попиту.

По-друге, суб'єкт попиту репрезентує сферу споживання і виступає на ринку покупцем. Об'єктами попиту можуть бути будь-які об'єкти ринкових відносин, що мають вартісну оцінку і певну корисність для споживання[7, c. 39-40]

Іноді чинники, що впливають на попит, зводяться лише до цінових, тобто визнається тільки вплив рівня цін на зміни у попиті. В реальному економічному житті все значно складніше. На попит впливає багато чинників (рис. 1), аналіз яких дає можливість визначити потреби людини в певних товарах і послугах.

Рух попиту об'єктивно регулюється законом попиту. Він відбиває причинно-наслідковий зв'язок між зміною ціни і зміною величини попиту. При цьому цей зв'язок має зворотний характер: підвищення ціни зумовлює зменшення попиту і навпаки — зниження ціни веде до його зростання.

У законі попиту виявляється суперечність між ціною і платоспроможністю, а точніше — між зміною ціни і постійною на цей час величиною платоспроможного попиту населення.

Якщо ціна зросла, то при тому самому платоспроможному попиті населення зменшуються можливості здійснення покупок. Вони скорочуються не в номінальному грошовому, а в натуральному вираженні. Інакше кажучи, замість 5 кг якогось харчового продукту ви зможете придбати уже тільки 3-4 кг, або змушені будете купувати дешевший замінювач звичного для вас продукту. Наприклад, замість вищого сорту чаю купують нижчий, замість кави — чай.

Вихід з цієї суперечності полягає у зменшенні попиту на товари, ціна на які зросла.

Протилежна ситуація виникає тоді, коли ціна знизилася. Споживач має можливість придбати ті товари, продаж яких раніше стримувався через недостатню купівельну спроможність. У цьому разі попит зростає на більш дорогі товари.

Форми вияву закону попиту найрізноманітніші [12, c. 41-42].

2.2. Закон пропозиції

Пропозиція показує кількість товарів і послуг, яка е у продажу за певною ціною.

Пропозиція представлена результатами господарської діяльності (виробництва), що набувають товарного вигляду і можуть бути доставлені на ринок в певному обсязі та в певний час.

Як і чинники, що визначають попит, чинники пропозиції також поділяють на об'єктивні та суб'єктивні.

До об'єктивних належать економічні, соціальні, демографічні.

До суб'єктивних чинників відносять психолого-традиційні, естетичні, природно-кліматичні.

Об'єктивний рух пропозиції регулюється відповідним економічним законом — законом пропозиції. Пропозиція стосується насамперед економічної діяльності виробників, тобто основних суб'єктів конкурентної боротьби. Отже, процесом-причиною закону пропозиції виступає зміна ціни: вона може знижуватись або зростати. Цей процес тісно пов'язаний з певною масою товарів, послуг, що пропонується споживачам.

Якщо ціна знижується, то при тій самій масі товарів і послуг підприємець одержує менше коштів від реалізації і навпаки. У другому випадку, коли ціна зросла, коштів стає більше. Як бачимо, у причинно-наслідковому зв'язку закону пропозиції на відміну від закону попиту існує прямий зв'язок.

У кожний конкретний момент, як правило, зміна ціни означає, що маса товарів і послуг виробляється (надається) при тих самих витратах виробництва. Ця обставина змушує виробників змінювати тактику. Насправді витрати виробництва не змінились, але цю саму масу товарів і послуг через зниження ціни продано дешевше. Різниця між сумою реалізації та витратами виробництва зменшилась, отже, виробник одержав менший прибуток. Норма прибутку знизилась. Це досить серйозний привід для оцінки доцільності виробництва цього виду товару.

Підприємець має вжити заходів щодо зміни асортименту товару або щодо зниження витрат виробництва. Закон пропозиції, по суті, вимагає привести пропозицію у відповідність з існуючим попитом або знизити витрати виробництва, узгодити їх з новою ціною[17, c. 64-65].

2.3. Закон вартості

У товарному виробництві діє закон вартості. Його сутність полягає у тому, що обмін товарів і послуг між виробниками та їх купівля на ринку здійснюються відповідно до суспільно необхідних витрат на їх виготовлення. Це є процесом-наслідком закону вартості. Механізм дії цього закону зображено на рис. 2

Індивідуальний робочий час — це час, витрачений працівником на 1 виготовлення певного товару

Мірилом ринкової (суспільної) праці є не індивідуальний робочий час, а суспільно необхідний.

Суспільно необхідний робочий час — це мірило вартості товару, оскільки це час, який потрібен для виготовлення будь-якої споживної вартості за існуючих суспільно нормальних умов виробництва і середнього в цьому суспільстві рівня вміння та інтенсивності праці

Суспільно нормальні умови — це такі умови, за яких створюється більшість товарів. Інакше кажучи, ці умови є найтиповішими в суспільстві

Споживні вартості, призначені для обміну на ринку, не тільки різні за своїми властивостями, а й є результатом різної за складністю праці. Одна з них є результатом простої праці, яка виконується працівниками без спеціальної підготовки з використанням нескладних знарядь праці. Інші створюються із застосуванням найновітнішої техніки як результат складної праці, що потребує високої професійної майстерності, глибоких спеціальних знань, високої загальної культури виробника [9, c. 56-58].

У процесі реалізації товарів у будь-якій країні проста праця є вихідною, з якою порівнюють усі види складної праці. За одиницю часу складна праця створює більшу вартість, ніж проста. Зведення складної праці до простої здійснюється на ринку одночасно з прирівнюванням індивідуальних витрат до суспільно необхідних.

В умовах розвиненого товарного виробництва закон вартості діє як закон цін. Це зумовлено тим, що здійснювати безпосередній облік кожного товару в робочих годинах неможливо. Для цього застосовують опосередкований вимірювач, яким є загальний еквівалент у вигляді грошей.

Через механізм цін закон вартості виконує функції регулятора товарного виробництва, рушійної сили розвитку продуктивних сил, диференціації товаровиробників.

Функція закону вартості як стихійного регулятора виробництва полягає в тому, що через механізм цін він сприяє поділу праці за різними галузями відповідно до суспільних потреб. Якщо, наприклад, певного блага виробляється менше, ніж існує суспільна потреба в ньому, то попит на нього зростатиме, і відповідно ціна буде вищою, ніж вартість. Той, хто виробляє такі товари, отримуватиме більші прибутки, що сприятиме припливу в цю галузь капіталу. Виробництво товарів розширюватиметься. Проте, як тільки випуск цієї продукції перевищить платоспроможний попит, ціна стане нижчою за суспільну вартість. Тоді розпочнеться зворотний процес: згортатиметься виробництво і відбуватиметься переливання капіталу, всіх елементів виробництва у галузі, де виробляється благо, суспільна потреба в якому не задовольняється.

Функція закону вартості як рушійної сили зумовлена тим, що обмін товарів за суспільною вартістю стимулює товаровиробників постійно зменшувати індивідуальні випрати виробництва. Кому це вдається, той отримує найбільші вигоди і додатковий прибуток. Для того щоб не програти у конкурентній боротьбі або утримати свої позиції на ринку, товаровиробник мас постійно вдосконалювати виробництво, запроваджувати нову техніку і технологію, поліпшувати якість продукції, що сприяє розвитку продуктивних сил, зростанню суспільної продуктивності праці[1, c. 38-39].

Закон вартості активно впливає на суспільну диференціацію товаровиробників, перетворюючи певну частину з них на тих, хто збільшує масштаби виробництва, і на тих, хто розорюється і виштовхується з ринку. Цей процес охоплює різні групи товаровиробників, особливо дрібних і середніх, посилюючи їхню майнову диференціацію. Зазнає банкрутства і розорюється переважно та група підприємців, у якої індивідуальні витрати виробництва вищі за суспільні. І навпаки, товаровиробники, в яких вони нижчі за суспільні, розширюють виробництво і збагачуються особисто.

Розділ 3. Роль ціноутворення у формуванні ринкових відносин

Основою фундаментальної проблеми економіки є спосіб узгодження дій учасників суспільного виробництва. Залежно від вибору того чи іншого способу залежить сутність та функціонування різних соціально-економічних груп. Вибір зводиться до сформульованої економічною наукою альтернативи: «план» чи «ринок».

Трактування поняття «план» передбачає ідеальний, заздалегідь продуманий та прорахований економічний механізм функціонування суб'єктів господарства. Директивна економіка залежала від дій єдиного центру, який визначав суспільні потреби, кількість необхідних для задоволення цих потреб ресурсів та на основі проведених розрахунків складав план розвитку всього народного господарства. Як відомо, все геніальне — просто. Здавалося б, що може бути ефективніше за чітку взаємодію «потрібно» та «буде зроблено»? Державне регулювання економічних процесів було всеохопним. Політика цін передбачала повний контроль за ціноутворенням всіх галузей народного господарства.

Сувора регламентація та розрахунок середньогалузевих цін товаровиробника призводила до того, що діяльність деяких підприємств та навіть ланок народного господарства мала збитковий характер. Такі підприємства функціонували за рахунок дотаційних виплат з державного бюджету.

Головною «місією» Комітету цін було задоволення тільки державних інтересів. Встановлення цін проводилося за єдиною загальновизнаною методологією, за чітко визначеними нормами витрачання всіх видів ресурсів, тобто мало місце прейскурантне господарство.

Економічна політика країни була спрямована на здобуття «дешевого авторитету», а політичні амбіції передували ефективній економіці. Витратне ціноутворення гальмувало, унеможливлювало раціональність, доцільність економічного механізму країни.

Об'єктивні закони розвитку, а також прагнення населення до підвищення рівня життя і соціально-економічних умов, привели в дію «колесо» перетворень командно-адміністративного устрою на ринковий.

Ринкова економіка означає якісний стрибок в історії людства. Це — «ринок покупця», в якому виробник втрачає статус диктатора. Ринок — це поява вільного, із можливістю вибору своєї споживацької вигоди покупця. Діалог замість монологу — ось чим є ринкова економіка [5, c. 74-75].

У такій системі споживач прагне максимізувати задоволення; фірма — прибуток; держава — суспільний благоустрій. Якісні перетворення, які відбулися у зв'язку з переводом економіки на ринкові рейки, знайшли відображення у всіх сферах господарювання.

Принципово змінився підхід до процесу ціноутворення. Ціна є об'єктивною економічною категорією, яка функціонує відповідно до діючих економічних законів. Ціна є важливим регулятором взаємодії суб'єктів ринкових відносин. Ціноутворення в умовах ринку є вільним відповідно до попиту та пропозиції на конкретний товар. Таким чином, на величину ціни впливає кон'юнктура ринку — співвідношення попиту та пропозиції. Розглянемо яким чином виникає залежність ціни від величини попиту. Теорія споживацької поведінки розкриває принципи та закономірності, на які орієнтується індивід у виборі певного набору благ. Єдине, чому віддає перевагу споживач — це задоволенню власних смаків та потреб. Тому кожен обирає для індивідуального споживання ті види товарів, які на даний момент мають високу цінність. Цінність трансформується в корисність. Корисність — це властивість товару, яка набуває статусу блага та знаходиться в колі інтересів споживача.

Існує певна залежність між корисністю блага та його ціною. Цю залежність можна назвати прямою: вище ціна на той товар, корисність якого більша. Враховуючи питання цінності споживач і формує попит на конкретний вид продукції. Як то кажуть, це одна сторона медалі. Далі розглянемо вплив величини пропозиції на рівень ціни. Пропозиція — це певна кількість товару, який виробник має можливість представити на ринку. Задачею пропозиції є задоволення попиту. Основою формування ціни на виробництві є витрати на виготовлення та реалізацію продукції. Саме собівартість є «відправною точкою» здійснення цінової політики підприємства.

Таким чином, процес формування ціни враховує, з одного боку, переваги споживача (які надають конкретному товару певну цінність), а з іншого — витрати підприємства (які неминуче несе товаровиробник перетворюючи ресурси на благо) [3, c. 61-62].

Економічною наукою сформульовані залежності між попитом та ціною, а також пропозицією та ціною. Відомий закон попиту стверджує: чим нижче ціна, тим вище обсяг попиту та навпаки. Закон пропозиції: чим вища ціна, тим вище обсяг пропозиції. Ідеальне положення, в яке може досягти ціна — це рівноважний стан величини попиту та пропозиції. Ціна рівноваги — це таке співвідношення, за якого обсяг виробленої продукції, тобто пропозиція, дорівнює величині необхідних споживачу матеріальних благ, тобто попиту. Але така ситуація на ринку неможлива з тієї причини, що на поведінку споживача мають вплив різного роду чинники: зміни переваг, смаків, моди; індивідуальних доходів; наявність товарів-замінників, економічно-політична ситуація в країні. Виробництво також змінюється у зв'язку з ростом досягнень НТП, змін інфраструктури ринку, недосконалістю в організації господарської діяльності підприємства.

Виходячи з вищевказаних чинників впливу на формування ціни в ринкових умовах, з'явилась певна кількість методів ціноутворення. При цьому кожен товаровиробник обирає найбільш прийнятний для нього в даний період метод.

Вільне, нерегульоване ціноутворення враховує економічну природу ціни, тобто існування в її структурі певного рівня прибутку. Прибуток в ринкових умовах — єдиний засіб існування господарських суб'єктів, а також забезпечення процесу відтворення. Не можна не помітити і соціальну направленість у отриманні прибутку. Якщо в плановій економіці населення країни було вимушене задовольнятися тією кількістю матеріальних благ, яку давала держава, то ринкова економіка дала поштовх в напрямку усвідомлення людиною того, що максимізація достатку можлива власною кваліфікованою працею. При цьому рівень соціально-культурного добробуту населення також зростає [14, c. 56-57].

Висновки

Таким чином, підбиваючи підсумки дослідження основних властивостей та особливостей процесу формування системи нових ринкових відносин, можна зробити такі висновки:

Є декілька визначень ринку. Серед них:

1) це сфера обміну, у якій здійснюються угоди купівлі — продажу товарів і послуг; тобто це торгівля;

2) це сфера обігу, тобто форма товарно — грошового обігу, який включає не лише товарний обмін, а й грошовий обіг, обіг цінних паперів тощо;

3) це місце, де зустрічаються покупці та продавці;

4) це форма організації і функціонування економічних суб'єктів, що групуються на основі купівлі — продажу.

В цілому ринок як економічну категорію визначають:

— як сукупність економічних відносин, що виникають між суб'єктами економіки з приводу обміну результатами виробництва, товарного і грошового обігу та розподілу умов виробництва (виробничих факторів);

— як сферу економічних інтересів (потреб) суб'єктів економіки, де відбувається їх зіткнення і взаємодія;

— як форму об'єктивного і само регульованого функціонування товарного виробництва.

Суб'єктами ринкових економічних відносин є ті, хто є їх носієм, тобто хто продає та купує: практично кожна фізична особа, що не обмежена законом у правоздатності та дієздатності; групи громадян; трудові колективи; юридичні особи всіх форм власності, держава.

Носії ринкових відносин — це ті, хто займається індивідуально-трудовою діяльністю; державні підприємства; кооперативи; орендні підприємства; фермерські господарства; колективні господарства; народні підприємства; акціонерні товариства; асоціації, консорціуми; спільні (змішані) підприємства, міжнародні економічні організації тощо.

Одночасно суб'єктів ринкових відносин поділяють на виробників (продавців) та споживачів (покупців). Окрім того виділяють посередників, які "зводять" покупців та продавців. Такими посередниками є приватні комерсанти, банки, біржі, торгові філії, торгово — промислові палати, страхові компанії. Найбільш крупний посередник — держава. Прийнято виділяти чотири крупні суб'єкти ринкового господарювання: домогосподарства, фірми, банки та державу (уряд).

Об'єктами ринкових відносин є те, щодо чого вони існують: насамперед, це товари та послуги (предмети споживання та засоби виробництва), капітал, праця, земля та інша нерухомість, цінні папери, інтелектуальні досягнення (ідеї, відкриття тощо), інформація (в т. ч. реклама). Тобто об'єктами ринкових відносин є все те, що продається і купується.

Ціна в умовах ринкової економіки — найважливіший економічний фактор, що характеризує діяльність підприємства. Ціни є засобом встановлення певних відносин між виробниками і покупцями і допомагають створенню певних уявлень про підприємство, що може вплинути на його подальший розвиток. Ціни визначають рентабельність і прибутковість, а отже, життєздатність підприємства; вони є істотним елементом, що визначає фінансову стабільність і стабільність підприємства, а також сильним засобом у боротьбі з конкурентами.

Список використаної літератури

1. Архієреєв С. Політична економія: Навч. посібник для студ. екон. спец. / Національний технічний ун-т "Харківський політехнічний ін-т"; Харківський економіко-правовий ун-т / Сергій Ігоревич… Архієреєв (ред.). — Х. : ТОВ "ПРОМЕТЕЙ", 2006. — 364с.

2. Башнянин Г.І. Політична економія: Підручник для вузів. Ч.1: Загальна економічна теорія. Ч.2: Спеціальна економічна теорія/ Г.Башнянин, П.Лазур, В.Медведєв. — К.: Ніка-Центр: Ельга, 2003. — 526 с.

3. Біленко Т. І., Бодров Володимир Григорович, Волинцев В. В., Глаголєва О. Б., Гримайло В. М. Політична економія: Навч. посібник / Володимир Олександрович Рибалкін (ред.), Володимир Григорович Бодров (ред.). — К. : Академвидав, 2004. — 672с.

4. Дмитриченко Л. Політична економія: навч.-метод. посібник за кредитно-модульною системою (для студ. спец. "Економічна теорія") / Донецький національний ун-т. Обліково- фінансовий факультет. Кафедра економічної теорії. — Донецьк : Норд-Прес, 2008. — 141с.

5. Заглинський А. Політична економія: Навчальний посібник/ Анатолій Заглинський, Микола Матусевич. — Рівне: ППФ "Волинські обереги", 2005. — 408 с.

6. Зазимко А. Політична економія: Структурно-логічний навчальний посібник/ Анатолій Зазимко; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. — 2-е вид., без змін. — К.: КНЕУ, 2006. — 358 с.

7. Кукурудза І. Політична економія: матеріали до лекцій та семінарів / Черкаський національний ун-т ім. Богдана Хмельницького. — Вид. 2-ге, доп. — Черкаси : Вид. від. ЧНУ ім. Богдана Хмельницького, 2007. — 368c.

8. Лановик Б. Економічна теорія: Курс лекцій/ Богдан Лановик, Микола Лазарович,. — 6-те вид., стереотип.. — К.: Вікар, 2006. — 405 с.

9. Мельник Л. Політична економія: Навч. посіб. для підгот. бакалаврів з напряму 0501 "Економіка і підприємництво" в агр. вищ. навч. закл. ІІІ-ІV рівнів акредитації — Д. : Пороги, 2005. — 430с.

10. Мочерний С.Політична економія: Навч. посіб./ Степан Мочерний,. — К.: Знання-Прес, 2007. — 687 с.

11. Оганян Г. Політична економія: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Міжрегіональна академія управління персоналом (МАУП) / Георгій Артемович Оганян (ред.). — К. : МАУП, 2003. — 520с.

12. Палехова В. Політична економія: підручник / Миколаївський держ. гуманітарний ун-т ім. Петра Могили комплексу "Києво-Могилянська академія". — Миколаїв, 2007. — 332с.

13. Політекономія: Підручник/ Ред. Ю.В. Ніколенко. — К.: ЦУЛ, 2003. — 411 с.

14. Політична економія: Навчальний посібник/ О. Є. Степура, О. С. Єремєєв, Т. Ю. Пономарьова, М. О. Степура; За заг. ред. О. С. Степури; Ін-т підприємництва та сучасних технологій. — К.: Кондор, 2006. — 405 с.

15. Політична економія: Навчальний посібник/ Т. І. Біленко, В. Г. Бодров, В. В. Волинцев та ін., За ред. Володимира Рибалкіна, Володимира Бодрова. — К.: Академвидав, 2004. — 671 с.

16. Політична економія: Навчальний посібник/ Костянтин Кривенко, Володимир Савчук, Олександр Бєляєв та ін.; За ред. Костянтина Кривенка,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2005. — 508 с.

17. Політична економія : Навч. посібники для екон. спец./ Ред. С. В. Мочерний. — Львів: Світ. –2006 — Ч. 1/ Л. Г. Андрєєв, З. Г. Ватаманюк, Т. В. Гайдай. — 2006. — 678 с.

18. Федоренко В. Політична економія: підручник / Валентин Григорович Федоренко (наук.ред.). — К. : Алерта, 2008. — 486с.

referat-ok.com.ua