Вступ.

1. Технічні міри охорони пам’яток культури.

2. Завдання законнодавства про охорону пам’яток культури.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

В Україні усі пам'ятники історії і культури як усенародне надбання охороняються державою. Для цього урядом виділяються засоби на їхню охорону і реставрацію.

В країні створена система охорони культурної спадщини,, що знайшла відображення в Конституції України, Законах України про охорону і використання пам'ятників історії і культури й інші законодавчі акти. Заведено облік пам'ятників, забезпечується порядок їхнього використання, змісту, ремонту, консервації і реставрації. Установлено міри відповідальності за порушення законодавства про пам'ятники.

На Україні нині є на обліку під державною охороною близько 70 тис. пам'ятників історії і культури. У містах, районах і селах державне керування охороною і використанням пам'ятників здійснюють виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів.

Охорона і використання пам'ятників — комплексна галузь людської діяльності. Вона спирається на висновки теоретичних і прикладних наук, досягнення техніки, рекомендації міжнародних спеціалізованих організацій при ЮНЕСКО. Пам'ятник — унікальний, неповторний предмет. Якщо його зносять або піддають перекручуванням, він безповоротно губиться для нашого і майбутнього поколінь.

У наші дні, коли небувало зросло значення історичної пам'яті і почали затверджуватися ленінські принципи заощадження й освоєння духовної спадщини, подібне відношення до пам'ятників особливо нетерпимо. Розроблена партією стратегія ідеологічного забезпечення перебудови вимагає чітких орієнтирів у справі збереження пам'ятників, історичного вигляду наших міст при спорудженні в них нових будинків і мікрорайонів.

При рішенні долі кожного з пам'ятників неприпустимі волюнтаризм і суб'єктивні судження осіб, що не володіють професійними знаннями. В усіх випадках потрібне строге дотримання закону, технічних інструкцій, консультацій із вченими і громадськістю.

Законодавство передбачає участь у справі охорони і пропаганди пам'ятників різних громадських організацій — профспілок, організацій молоді, творчих союзів, Українського суспільства охорони пам'ятників історії і культури, а також органів і установ науки, народної освіти, державних і кооперативних організацій і установ.

Активність громадських організацій, установ і широких мас радянських громадян по охороні пам'ятників зв'язана з необхідністю роз'яснення основних принципів практики збереження культурної спадщини.

Охорона пам'ятників відноситься до проблем світоглядного порядку, рішення яких немислимо без історизму мислення, без глибокої конкретної оцінки явища в цілому, що особливо важливо при реконструкції населених місць.

1.Технічні міри охорони пам’яток культури

Види виробничо-реставраційних робіт. З метою фізичного збереження пам'ятників історії і культури, а також підтримки їх у належному експозиційному стані, повернення їм втраченого або виправлення перекрученого первинного історико-художнього вигляду проводяться спеціальні будівельні роботи.

На нерухомих пам'ятниках виконуються наступні види виробничо-реставраційних робіт: консервація, ремонт, пристосування як профілактичні міри, а також більш складні заходи для відновлення пам'ятника шляхом реставрації і відтворення.

Консервація — комплекс заходів, що охороняє пам'ятник від подальшого руйнування й обеспечивающий зміцнення і захист конструктивних частин і декоративних елементів без зміни історично сформованого вигляду будинку .

Ремонт (у тому числі експлуатаційний ) — заходу щодо підтримки технічного стану пам'ятника шляхом проведення періодичних робіт без зміни його існуючого вигляду.

Пристосування — комплекс мір, проведених для створення умов сучасного використання пам'ятника без нанесення збитку його історико-художньої цінності і схоронності.

Реставрація (у тому числі фрагментарна) — комплекс науково-технічних заходів, що забезпечують збереження і розкриття історичного й архітектурно-художнього вигляду пам'ятника видаленням не має цінності пізніших нашарувань, що спотворюють первинний вигляд пам'ятника, і відновлення втрачених елементів будинку , ансамблю, комплексу на основі науково обґрунтованих даних.

Відновлення — це архітектурно-творчі і виробничі заходи щодо відтворення утраченого вигляду пам'ятника при наявності достатніх наукових даних і при особливій історичній, науковій, художній або іншій культурній його значимості.

Консервація, ремонт, пристосування і реставрація можуть здійснюватися на пам'ятнику в різних сполученнях і іменуються ремонтно-реставраційними роботами.

Обов'язку по діагностиці деформації пам'ятника і втрат його форм і деталей, а також по визначенню необхідних технічних мір відновлення пам'ятників покладаються на підприємства, організації й установи , у користуванні яких знаходяться пам'ятники історії і культури.

Діагностика старіння і деформацій пам'ятників. Виробництво будівельно-реставраційних і ремонтних робіт ґрунтується на діагнозі стану пам'ятника, тобто на науково-технічному висновку про характер і суть технічних дефектів, що з'явилися, у результаті агресивних впливів природних і антропогенних факторів, а також природного старіння і зносу його матеріалів і конструкцій.

Діагностика — комплексний метод дослідження пам'ятників, його геологічної основи і матеріального оточення з метою об'єктивного виявлення технічного стану , деформацій і інших аномалій для вживання необхідних заходів по запобіганню подальшого руйнування. Результатом досліджень є акт технічного стану пам'ятника, що служить обґрунтуванням для складання проектно-кошторисних пропозицій .

Методологія обстеження пам'ятника передбачає: одержання вихідних даних від замовника або архітектора-реставратора; загальні попередні обстеження пам'ятника; детальне обстеження будинку пам'ятника, камеральну обробку; складання технічного висновку.

Технічне обстеження пам'ятника супроводжується вибірковим розкриттям фундаментів, геологічними зондажами, узяттям для дослідження проб будівельного матеріалу, фотофіксацією, замальовками й обмірюванням, що представляються у виді додатка до основного акта в органи охорони пам'ятників.

Офіційно установлена форма "Акта технічного огляду пам'ятника" при передачі його в користування містить : технічний стан пам'ятника, рекомендації на ремонтно-відбудовчі і капітальні роботи і місцеві умови використання пам'ятника.

У розділі "Технічний стан пам'ятника" характеризується: загальний стан пам'ятника; стан зовнішніх архітектурних форм (фундаменти, стіни, дахи, декоративний пристрій і ін.); стан внутрішніх архітектурно-конструктивних і декоративних елементів пам'ятника (перекриття, статі , стіни, двері , вікна, ліпні прикраси й ін.); живопис; предмети прикладного мистецтва (меблі, освітлювальні прилади й ін.); сад, парк, двір, ворота й огорожа.

Розділ "План ремонтно-відбудовчих і капітальних робіт" містить указівка на необхідність ремонтно-реставраційних або реставраційних робіт.

У "Особливих умовах використання пам'ятника" указується на визначений характер доцільного використання пам'ятника по функціональному призначенню.

Ремонт пам'ятників. До числа найбільш діючих економічних заходів охорони пам'ятників відноситься регулярний їхній ремонт, що полягає у виправленнях, що не порушують дійсності пам'ятника. У задачу ремонтних робіт входить відновлення і фізичне збереження пам'ятника в існуючому виді без зміни його художньо-історичного вигляду.

Ремонт пам'ятника викликає в ряді випадків необхідність видалення прибудов, що спотворюють історичне спорудження , або ж відновлення втрачених конструктивних і декоративних деталей. У цьому випадку задача ускладнюється і переходить у ремонтно-реставраційні роботи.

Ремонтні і ремонтно-реставраційні роботи можуть виконуватися реставраційними майстернями, а також звичайними будівельними організаціями за умови кваліфікованого науково-технічного нагляду.

Консервація пам'ятників ставить своєю головною задачею їхня схоронність. Роботи з консервації характеризуються застосуванням нових додаткових технічних засобів або тимчасових технічних заходів.

Роботи, зв'язані з консервацією, проводяться в профілактичних цілях як по всьому обсязі, так і в окремих частинах пам'ятника. Рівною мірою об'єктом консервації можуть служити як окремі конструктивні частини (перекриття, стіни, фундаменти), так і елементи декоративної обробки і художні твори (скульптура, живопис і т.д. ).

Уживання заходів по консервації визначається наявністю технічних дефектів нерухомого пам'ятника, що загрожують його схоронності, а також ознак деформації і руйнівних дій, що носять аварійний характер.

Роботи з консервації носять в основному технічний характер — зміцнюються конструктивні частини для запобігання пам'ятника від подальших руйнувань. До цих робіт відносяться : пристрій стрічкового водонепроникного шару по стінах руїн, пристрій козирків і наметів над руїнами, ін'єкція розчину в тріщини кам'яних стін пам'ятника, інженерні зміцнення пам'ятників, зведення підпірних стінок, зміцнення колон, установка контурних обвязок, пристрій подовжніх зв'язків, прокладка вимощень біля руїн із плануванням місцевості, а також виробництво різного роду тимчасових зміцнень частин пам'ятника, що деформуються, і ін. До робіт по консервації відносяться також зміцнення барвистого шару ґрунту, штукатурки, настінного живопису , зміцнення скульптури, дерев'яного різьблення, кам'яних виробів і т.д..

Роботи зі зміцнення стародавніх споруджень зв'язані з технічно складними процесами і з рішенням у кожнім окремому випадку специфічних науково-дослідних питань, що вимагає глибокого дослідження і знання самого пам'ятника й агресивних факторів, що викликали його аварійний технічний стан . Для виконання настільки відповідальних робіт використовуються кращі засоби і матеріали, досить перевірені теорією і практикою.

Робота з консервації в деяких випадках підказує проведення фрагментарної реставрації, коли, наприклад, що збереглися елементи в результаті розчищення і виявлення первинних форм цілком відновлюються і зберігаються як оригінали.

При консервації круглої Ковальської вежі в Кам'янець-Подільському було підраховано, що робити тимчасове шатрове покриття неекономічне і більш раціонально провести реставрацію, тобто виконати постійне покриття на підставі наукових вишукувань.

Пристосування пам'ятників для корисних цілей. До складу робіт з ремонту і консервації входять і технічні задачі пристосування стародавніх будинків у корисних цілях, що припускає їхню реконструкцію для поліпшення експлуатаційних умов, внесення внаслідок цього обмежених змін без порушення художньо-історичної цінності. Не допускається завдавати шкоди справжнім частинам, спотворювати пам'ятник і його фрагменти.

До типових робіт по фундаментальному пристосуванню пам'ятників відносяться : сантехнические і электроосветительные, а також внутрішнє перепланування, внутрішній благоустрій, благоустрій території й ін.

Поряд з пам'ятниками, що дійшли до наших днів, історії і культури, у яких використовуються внутрішні приміщення, для музейно-експозиційного фонду історичних міст можуть бути також використані і фрагментарні залишки пам'ятників, що дійшли до наших днів у виді руїн і фундаментів. Прикладами можуть служити викладення в натурі після археологічних розкопок стрічкового фундаменту Десятинної церкви в Києві (996 р.) і пристрій павільйону над відкритим археологами фундаментом Спаськ церкви (рубіж XІ-XІІ вв.) у Переяславі-Хмельницькому. Відомі також приклади консервації цілих пам'ятників — будиночка Петра І у Санкт-Петербурзі і дерев'яної Спаської церкви в Полтаві, над якими зроблені захисні кам'яні павільйони.

Реставрація нерухомих пам'ятників. Реставрація має на меті відновлення або відтворення нерухомого пам'ятника в його первісній формі в тім виді , у якому він знаходився на визначену , науково обґрунтовану дату. У задачу реставраційних робіт входить реконструкція і відновлення цілого пам'ятника або в якійсь частині втраченого, перекрученого або деформованого вигляду будинку або спорудження .

Характер реставрації визначається містобудівним і художнім значенням пам'ятника і його технічним станом . Загальне поняття "реставрація" містить у собі більш вузькі професійні різновиди, до числа яких відносяться : власне реставрація, реконструкція, відновлення і відтворення історичних споруджень .

Реставрація має на меті відтворення частин і форм пам'ятника з використанням реальних матеріалів і справжніх документів, для наукового обґрунтування яких маються безперечні дані на самому спорудженні .

Професійна сутність реставрації укладена в єдності методичної основи і технології. Методика реставрації включає постановку мети , розробку проектних пропозицій і кошторисів, заснованих на дослідженні пам'ятника і його середовища . Технологія ж реставрації є технічним засобом утілення поставлених задач , заснованих на досягненнях науки і техніки.

Виробництво реставраційних робіт супроводжується проведенням вичерпних науково-дослідницьких робіт, безпосереднім вивченням самого пам'ятника в натурі, для чого виробляються попередні і наступні розвідки — розчищення, зондажі, технологічні аналізи й інші вишукування, спрямовані на найбільш повне виявлення якісних особливостей об'єкта і визначеного складу реставраційних робіт.

Виявлення історичних етапів еволюції пам'ятника і його первісного архітектурно-художнього вигляду проводиться шляхом розшуків іконографічного, літературного і документального матеріалу в бібліотеках, архівах, музеях, приватних колекціях.

Реставраційні роботи здійснюються розчищенням і оголенням пам'ятника або його частин від усього пізнішого малоцінного, що спотворює первісні форми; відновленням утрачених частин і деталей пам'ятника.

При реставрації історичних споруджень не ставиться задача відтворення єдності стилю. Всі істотні нашарування епох у своїй архітектурно-художній своєрідності підлягають збереженню з метою представлення повноцінної біографії пам'ятника.

У реставрируемом будинку передбачається пристосувати цей пам'ятник для практичного його використання, а також забезпечення подальшої його схоронності й економічної віддачі вкладених у нього витрат.

Роботи з відтворення втрачених елементів вирішують дві складні , важко сумісні задачі : жодною мірою не допускаються підробки "під старовину", в інтересах науки не стушовуються нашарування епох, а втрачені елементи пам'ятника відновлюються сучасними технічними засобами з застосуванням нових матеріалів; заповнення і нові доробки не повинні створювати контрастів і залишаються помітними лише для фахівців. В інтересах цілісного художнього сприйняття пам'ятника при провадженні робіт первісна технологія і матеріали максимально наближаються до відповідної історичної епохи.

В окремих випадках при частковій реставрації нерухомих пам'ятників історії і культури, коли для відновлення втрачених частин немає документального матеріалу, допускається принцип нейтралізації. У таких випадках, наприклад, утрачені частини настінного розпису заповнюються і зашпаровуються одноколірним барвистим покриттям з розрахунком тільки замаскувати втрату.

Реконструкція, відновлення і відтворення пам'ятників. Реконструкції відносяться до ремонтно-рестав-рационным робіт по пам'ятниках з великими втратами частин і форм або знаходяться у фрагментарному стані . У такому випадку старі частини будинків і їхніх форм не тільки реставруються, але і відновлюються заново, якщо виявляються втраченими. Якісні критерії реконструкції визначаються ступенем вірогідності наукового обґрунтування запропонованих заповнень.

У науці, ще з часів Ренесансу, установився прийом графічної реконструкції сильно зруйнованих або перебудованих будинків з метою відтворення їх первісного ахритектурно-художественного вигляду. Такого роду графічні реставрації відносяться до категорії моделювання, наукової розшифровки матеріальної спадщини і корисні фахівцеві для з'ясування характеру художніх стилів і творчого методу минулих поколінь. Реконструктивні відтворення пам'ятників носять гіпотетичний характер, як правило, відрізняються суб'єктивним розумінням достоїнства і тому в ряді випадків одержують суперечливі якісні оцінки.

Під відновленням розуміється повторне зведення спорудження на фундаментах або залишках зруйнованого пам'ятника. Вигляд нового не завжди ідентичний зниклий, тому що представляє позбавлений документальності макет у натуральну величину, своєрідний "переказ" форм і змісту за допомогою збережених не завжди повних і зроблених іконографічних матеріалів. Необхідність відновлення пам'ятників підказується поруч причин: важливою містобудівною роллю історичного спорудження , із утратою якого суспільна думка ніяк не може примиритися; художньою цінністю пам'ятника, що є історичною реліквією даної місцевості; меморіальним значенням пам'ятника й ін.

Відновлені об'єкти втрачають значення оригіналу пам'ятника, але зберігають культурну цінність, залишаючись як музейний експонат історичного міста.

Відтворення пам'ятників зв'язане з будівництвом зовсім утрачених культурних цінностей або збережених у виді залишків фундаментів, споруджень , виявлених археологами.

Разом з тим неприпустимі підробки і наукоподібні фальсифікації "старовини". В післявоєнні роки в ряді країн проявилося захоплення відтворенням історичних споруджень і комплексів на старих фундаментах або руїнах без наявності достатніх даних, на підставі лише власних суджень.

З'явився й у нашій країні ряд зовсім нових споруджень , оброблених "під старовину", з використанням як аналоги різних форм і деталей пам'ятників відповідних епох.

Такого роду умоглядні відтворення, цілком виправдані в театральних декораціях, неприпустимі постійному монументальному історичному середовищу , не сумісної з підробками і домислами.

Обґрунтування вибору ремонтно-реставраційних і інших будівельних робіт. Визначення напрямку технічних мір охорони і відновлення пам'ятників історії і культури складає найважливішу задачу історичного, морального, економічного і технічного змісту. При рішенні її виходять з технічної доцільності намічуваних робіт, інтересів збереження дійсності пам'ятника з економічної рентабельності.

Для одержання дозволу на ремонтно-реставраційні роботи на пам'ятники користувач направляє заяву в державні органи охорони пам'ятників за місцем перебування об'єкта з мотивуванням про необхідність проведення робіт, про мету і передбачуваний їхній характер.

Сутність намічуваних робіт визначається науковими дослідженнями і технічною діагностикою стану пам'ятника. Для цього державні органи видають попереднє завдання на роботи з пам'ятника, у якому вказується наявність у державних організаціях раніше розроблялася дослідницької документації й одночасно "Дозвіл на нове вивчення пам'ятника історії і культури".

Підсумки і висновки досліджень служать науковим обґрунтуванням вибору методології і технології ремонтно-реставраційних робіт, що мають кінцевою метою відновлення художнього справжнього історичного образа пам'ятника історії і культури.

Порядок ремонтно-консервационных робіт. Ремонт, консервація, пристосування і реставрація пам'ятників історії і культури проводяться з дозволу державних органів охорони пам'ятників і під їхнім контролем. Дозволи видаються ними після розгляду і твердження проектно-кошторисної документації на ці роботи.

На підставі матеріалів попередніх робіт органи охорони пам'ятників разом із замовником розробляють реставраційне завдання на науково-проектні і ремонтно-реставраційні роботи, пристосування, відтворення пам'ятника, що через замовника передається проектної і реставраційної організації. У ньому утримуються дані про необхідну черговість науково-проектних робіт, про розробку декількох варіантів проекту, а також пропозиції по черговості реставраційних робіт з років.

До узгодження науково-проектної документації органи охорони пам'ятників можуть допускати виробництво невідкладних противоаварийных робіт, що не порушують сформованого вигляду пам'ятника.

Проведені роботи, незалежно від їхнього характеру і задач , повинні вироблятися на основі наукових досліджень і виконуватися високоякісними матеріалами і на високому технічному рівні.

При веденні робіт на пам'ятниках спеціалізовані проектні організації здійснюють наукове керівництво й авторський нагляд за цими роботами. Керівник забезпечує виконання наукового обґрунтування робіт з оформленням відповідної документації, здійснює нагляд і керівництво самими роботами і є відповідальним за ці роботи. Він веде протокольний журнал і забезпечує фотофіксацію і додаткові обмірювання.

При роботах по консервації і реставрації особливо важливих об'єктів і у випадках складної технічної ситуації, що вимагають участі в нагляді і керівництві досвідчених фахівців, органи охорони пам'ятників ставлять за обов'язок установам , що використовують пам'ятник, забезпечити необхідну постійну або епізодичну консультацію висококваліфікованими фахівцями.

У випадку порушення встановленого порядку ремонтно-будівельних і реставраційних робіт виробництво їх може бути припинено державними органами охорони пам'ятників до усунення виявлених порушень.

Будівельно-реставраційні й інші роботи зі змісту н належному порядку пам'ятників історії і культури здійснюються за рахунок засобів користувачів або власників пам'ятників, а також за рахунок засобів державних органів охорони пам'ятників, засобів державного бюджету, а також засобів , виділюваних Українським суспільством охорони пам'ятників історії і культури.

2. Завдання законнодавства про охорону пам’яток культури

Пам'ятками історії та культури є споруди, пам'ятні місця і предмети, зв'язані з історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства і держави, твори матеріальної і духовної творчості, які становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність.

Охорона й реставрація нерухомих історичних пам'яток становить сферу діяльності, що охоплює різні галузі науки й техніки, які можуть сприяти вивченню та охороні історичної спадщини.

Охорона й реставрація нерухомих історичних пам'яток спрямована на збереження їх не лише як творів мистецтва, а й як свідків історії.

Першочерговою вимогою охорони нерухомих історичних пам'яток є постійний догляд за ними.

Утилітарне використання нерухомих історичних пам'яток сприяє їх охороні; таке використання бажане, але без зміни архітектурної структури та декору споруди. Тільки в рамках цих обмежень можуть бути дозволені зміни, яких вимагає еволюція звичаїв і побуту.

Охорона пам'ятки передбачає збереження її оточення, яке не порушує масштабності споруди. Якщо традиційне середовище збереглося, його не слід порушувати; будь-яке нове будівництво, знесення та зміни, що могли б порушити співвідношення об'ємів і кольору, недопустимі.

Пам'ятка невіддільна від історії, свідком якої вона є, та від навколишнього середовища, в якому вона розташована. Отже, переміщення пам'ятки цілком або частково може бути допустимим лише у випадках, коли цього вимагає збереження пам'ятки, або може бути виправданим вищими національними та міжнародними інтересами.

Скульптурні, живописні чи декоративні елементи, які є невід'ємною частиною пам'ятки, можуть бути відокремлені лише в тому разі, коли це — єдиний спосіб забезпечення їхньої схоронності.

Реставрація розглядається як унікальний захід охорони пам'ятки. Метою реставрації є збереження й виявлення естетичної та історичної значущості пам'ятки, що базується на обачливому ставленні до історичної субстанції як автентичного документа.

Реставрація завершується тоді, коли починається гіпотеза; що ж до гіпотетичних відтворень, то всякі доповнення, визнані необхідними з естетичних чи технічних міркувань, мають відрізнятися в архітектурній формі пам'ятки і нести ознаки нашого часу.

Археологічні та історичні дослідження нерухомої пам'ятки мають завжди передувати реставрації та супроводжувати реставраційні роботи.

У тих випадках, коли застосування традиційної техніки виявиться непридатним, зміцнення нерухомої історичної пам'ятки може бути здійснене за допомогою сучасної техніки консервації та будівництва, ефективність якої доведена науковими даними й гарантована практичним досвідом.

Необхідно зберігати нашарування різних епох, привнесених в архітектурну форму історичної пам'ятки, оскільки єдність стилю не є метою реставрації. Якщо будівля поєднує в собі нашарування різних епох, розкриття ранішого шару є виправданим лише в надзвичайних випадках і може проводитися за умови, що вилучені елементи не становлять інтересу, а виявлений при цьому фрагмент являє собою значне історичне, археологічне або естетичне явище і стан наступного забезпечення його схоронності не викликає сумніву.

Оцінка цих елементів і рішення про видалення їх не можуть визначатися міркуваннями лише автора реставрації. Елементи, яким належить замінити відсутні частини, мають гармонійно вписуватись у загальну форму пам'ятки, але водночас і відрізнятися від автентичних фрагментів, щоб запобігти фальсифікації пам'ятки як документа історії та твору мистецтва.

Доповнення допустимі лише в разі, якщо за їх виконання залишаються незайманими всі варті уваги частини споруди, її традиційне оточення, композиційна рівновага та зв'язок із навколишнім середовищем.

Розкопки слід проводити згідно з науковими нормами та за Рекомендацією щодо міжнародних принципів, які застосовуються під час археологічних розкопок, прийнятою ЮНЕСКО 1956 року.

Слід забезпечувати консервацію руїн, а також уживати заходів щодо охорони й постійного захисту архітектурних елементів і виявлених під час розкопок предметів. Крім того, необхідно вживати заходів, що мають сприяти усвідомленню значимості розкритої пам'ятки, але не спотворюватимуть її змісту.

Будь-які реконструкції слід виключити одразу; можна вдаватися лише до анастилозу, тобто до відтворення фрагмента пам'ятки з наявних, але розрізнених елементів. Нововведені сполучувані елементи мусять бути завжди пізнаванними та мінімальними, необхідними для забезпечення умов охорони пам'ятки та відтворення втрачених зв'язків цілісної форми.

Роботи, пов'язані з охороною, реставрацією та розкопками, завжди мають супроводжуватися складанням грунтовної документації у вигляді аналітичних і наукових звітів, ілюстрованих графічними зображеннями чи фотографіями. В документації мають бути зафіксовані всі етапи роботи з розкриття, зміцнення, відтворення фрагментів та сполучення їхніх елементів, а також технічні й творчі досягнення, виявлені під час цих робіт.

Документацію слід зберігати в архіві відповідної державної установи та надавати в користування дослідникам; рекомендується її публікація.

Законодавство України про охорону і використання пам'яток історії та культури регулює суспільні відносини в галузі охорони і використання пам'яток з метою забезпечення їх схоронності для нинішнього і майбутніх поколінь, ефективного використання для наукового вивчення і пропаганди пам'яток в інтересах комуністичного виховання трудящих.

Пам'ятки історії та культури перебувають у власності держави і в особистій власності громадян.

Всі виявлені на території України об'єкти, що становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність і не мають власника або власник яких невідомий чи в силу закону втратив на них право, переходять у власність держави, якщо інше не передбачено законом.

Продаж, дарування або інше відчуження пам'яток історії та культури допускається з обов'язковим попереднім повідомленням державних органів охорони пам'яток. При продажу пам'яток держава має переважне право купівлі.

До пам'яток історії та культури відповідно до Закону належать:

— пам'ятки історії — будинки, споруди, пам'ятні місця і предмети, зв'язані з найважливішими історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства і держави, з життям видатних політичних, державних, військових діячів, народних героїв, діячів науки, літератури і мистецтва;

— пам'ятки археології — городища, кургани, залишки стародавніх поселень, укріплень, виробництв, каналів, шляхів, стародавні місця поховань, кам'яні скульптури, наскельні зображення, старовинні предмети, ділянки історичного культурного шару стародавніх населених пунктів;

— пам'ятки містобудування і архітектури — архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, вулиці, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів; споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, а також зв'язані з ними твори онументального, образотворчого, декоративно-прикладного, садово-паркового мистецтва, природні ландшафти;

— пам'ятки мистецтва — твори монументального, образотворчого, декоративно-прикладного та інших видів мистецтва;

— документальні пам'ятки — акти органів державної влади і управління, інші письмові і графічні документи, кінофотодокументи і звукозаписи, а також стародавні та інші рукописи й архіви, записи фольклору і музики, рідкісні друковані видання.

До пам'яток історії та культури можуть бути віднесені й інші об'єкти, що становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність.

Державне управління в галузі охорони і використання пам'яток історії та культури здійснюється Радою Міністрів України, виконавчими комітетами обласних,районних, міських, районних у містах, народних депутатів, а також спеціально уповноваженими на те державними органами охорони пам'яток відповідно до законодавства.

Державний контроль за охороною і використанням пам'яток історії та культури має своїм завданням забезпечити виконання всіма міністерствами, державними комітетами і відомствами, державними, кооперативними, іншими громадськими підприємствами, організаціями, установами і громадянами обов'язків по додержанню встановленого порядку охорони, використання, обліку і реставрації пам'яток, а також інших правил, передбачених законодавством України.

Державний контроль за охороною і використанням пам'яток історії та культури здійснюється Радами народних депутатів, їх виконавчими і розпорядчими органами та спеціально уповноваженими на те державними органами відповідно до законодавства України.

Охорона і використання пам'яток природи та інших об'єктів навколишнього природного середовища, зв'язаних з пам'ятками історії, археології, містобудування та архітектури, здійснюються державними органами охорони пам'яток за погодженням в необхідних випадках з іншими заінтересованими органами.

Професійні спілки, організації молоді, Українське товариство охорони пам'яток історії та культури, наукові товариства, творчі спілки й інші громадські організації, а також громадяни сприяють державним органам у здійсненні заходів по охороні, використанню, виявленню, обліку, реставрації пам'яток історії та культури і поширенню знань про них.

Громадські організації беруть участь у роботі, спрямованій на забезпечення схоронності пам'яток історії та культури, відповідно до статутів (положень) цих організацій і законодавства України.

Українське товариство охорони пам'яток історії та культури сприяє залученню широких верств населення до активної і безпосередньої участі в охороні пам'яток, здійснює пропаганду пам'яток і законодавства про їх охорону та використання, активно сприяє роботі державних органів охорони пам'яток, здійснює громадський контроль за їх схоронністю, використанням, ремонтом і реставрацією, а також проводить іншу роботу відповідно до Статуту товариства і законодавства України.

Органи і установи науки народної освіти та культури беруть активну участь у пропаганді й популяризації пам'яток історії та культури серед населення, сприяють вивченню цих пам'яток дітьми та молоддю, залучають громадян до їх охорони.

Державні і кооперативні підприємства, організації й установи сприяють відповідним органам охорони пам'яток в роботі по охороні і використанню пам'яток історії та культури.

Підприємства, організації й установи можуть встановлювати шефство над пам'ятками історії та культури з метою забезпечення їх схоронності та благоустрою прилеглої до них території.

Пам'ятки історії та культури, незалежно від того, в чиїй власності вони перебувають, підлягають державному облікові.

Відповідно до Закону України "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" державний облік пам'яток історії та культури здійснюється в порядку, який визначається законодавством.

З метою організації обліку і охорони пам'яток історії та культури нерухомі пам'ятки поділяються на пам'ятки загальнодержавного і місцевого значення.

Віднесення пам'яток історії та культури до категорії пам'яток загальнодержавного чи місцевого значення провадиться відповідно до законодавства.

Внесення об'єктів у переліки пам'яток історії та культури і виключення з них провадяться за поданням спеціально уповноважених державних органів охорони пам'яток історії та культури.

Державний облік пам'яток історії та культури, що знаходяться в музеях, бібліотеках, архівах, в інших організаціях і установах, провадиться в порядку, який визначається законодавством.

Предмети старовини, твори образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва, будівлі, рукописи, колекції, рідкісні друковані видання, інші предмети і документи, що перебувають в особистій власності громадян і становлять значну історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність, визнаються пам'ятками історії та культури і підлягають державному обліку з метою найповнішого виявлення пам'яток і сприяння у забезпеченні їх схоронності.

Громадяни, в особистій власності яких перебувають пам'ятки історії та культури, зобов'язані додержувати правил охорони, використання, обліку і реставрації пам'яток.

Пам'ятки історії та культури використовуються в цілях розвитку науки, народної освіти і культури, патріотичного, ідейно-морального, інтернаціонального та естетичного виховання.

Використання пам'яток історії та культури в господарських і інших цілях допускається, якщо це не завдає шкоди схоронності пам'яток і не порушує їх історико-художньої цінності.

Надання пам'яток історії та культури в користуваннядержавним, кооперативним, іншим громадським підприємствам, організаціям, установам, а також іншим організаціям і особам для наукових, культурно-освітніх, туристських та інших цілей здійснюється в порядку і з додержанням умов, які визначаються законодавством.

Користування пам'ятками історії та культури здійснюється на підставі відповідних охоронних зобов'язань.

Будинки і споруди, віднесені до пам'яток історії та культури, надаються в користування державним, кооперативним, іншим громадським підприємствам, організаціям, установам, а також іншим організаціям і особам виконавчими комітетами обласних, міських народних депутатів за погодженням з спеціально уповноваженими державними органами охорони пам'яток.

Кошти, що надходять від використання пам'яток історії та культури, а також кошти, що надходять зараховуються у встановленому порядку на спеціальні рахунки державних органів охорони пам'яток, у віданні яких перебувають пам'ятки, і витрачаються ними тільки на заходи по охороні, реставрації, консервації, ремонту пам'яток.

Підприємства, організації, установи, у власності або користуванні яких перебувають пам'ятки історії та культури, несуть відповідальність за їх схоронність і зобов'язані додержувати правил охорони, використання, обліку і реставрації пам'яток.

Пам'ятки історії та культури, що використовуються не відповідно до їх характеру та призначення і зазнають загрози знищення або зіпсуття, можуть бути вилучені у підприємства, організації, установи в порядку, який визначається законодавством.

Підприємства, організації, установи і громадяни зобов'язані забезпечувати схоронність пам'яток історії та культури, які знаходяться на землях, наданих їм у користування. Зазначені підприємства, організації, установи і громадяни дають відповідні охоронні зобов'язання державним органам охорони пам'яток.

Реставрація, консервація і ремонт пам'яток історії та культури здійснюються тільки з відома державних органів охорони пам'яток і під їх контролем.

Проекти реставрації, консервації і ремонту пам'яток історії та культури підлягають погодженню з державними органами охорони пам'яток.

Реставрація, консервація і ремонт пам'яток здійснюються за рахунок коштів користувачів або власників пам'яток, а також за рахунок коштів державних органів охорони пам'яток.

З метою забезпечення охорони пам'яток історії, археології, містобудування і архітектури, монументального мистецтва встановлюються охоронні зони, зони регулювання забудови і зони охоронюваного природного ландшафту в порядку, який визначається законодавством.

Зони охорони пам'яток історії та культури встановлюються виконавчими комітетами обласних, міських комітетів народних депутатів за поданням відповідних державних органів охорони пам'яток. Зони охорони пам'яток історії та культури включаються в проекти планування, забудови і реконструкції відповідних міст та інших населених пунктів.

У межах зазначених зон забороняються провадження земляних, будівельних та інших робіт, а також господарська діяльність без дозволу відповідних органів охорони пам'яток України.

Якщо рух транспорту по шляхах, що пролягають через зони охорони пам'яток історії та культури, створює загрозу для існування пам'яток, такий рух за рішенням виконавчого комітету може бути обмежено або заборонено.

Нововиявлені об'єкти, що становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність, до вирішення питання про взяття їх на державний облік як пам'яток історії та культури підлягають охороні відповідно до вимог Закону України "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" і цього Закону.

Тимчасовий охоронний режим об'єктів, визначається державними органами охорони пам'яток.

Фінансові органи, наукові та інші установи, до яких надходять нововиявлені скарби та інші об'єкти, що становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність, зобов'язані повідомляти про це відповідні державні органи охорони пам'яток, які у встановленому порядку вирішують питання про взяття їх на державний облік як пам'яток історії та культури і наступне використання.

Особі, яка виявила і здала державі скарб, що складається з об'єктів, які становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність, видається винагорода.

Проекти планування, забудови і реконструкції міст та інших населених пунктів, які мають пам'ятки історії, археології, містобудування і архітектури, монументального мистецтва, підлягають погодженню з відповідними органами охорони пам'яток.

Вимоги органів протипожежної, санітарної охорони та інших заінтересованих органів щодо умов утримання пам'яток історії та культури підлягають погодженню з відповідними органами охорони пам'яток.

Знесення, переміщення, зміна нерухомих пам'яток історії та культури забороняються. Відповідно до Закону України "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" виняток з цього правила може допускатися лише з особливого в кожному окремому випадку дозволу — щодо пам'яток загальносоюзного значення та щодо пам'яток республіканського і місцевого значення.

Підприємство, організація, установа, які дістали такий дозвіл, при здійсненні знесення, переміщення або зміни пам'ятки зобов'язані забезпечити додержання умов, передбачених законодавством України, а відповідний державний орган охорони пам'яток зобов'язаний провести роботи по науковому вивченню і фіксації пам'ятки.

Витрати, зв'язані із здійсненням зазначених робіт, провадяться за рахунок підприємства, організації, установи, які дістали дозвіл на знесення, переміщення або зміну пам'ятки.

Будівельні, меліоративні, шляхові та інші роботи, які можуть створювати загрозу для існування пам'яток історії та культури, провадяться тільки за погодженням з державними органами охорони пам'яток і після здійснення заходів, що забезпечують схоронність пам'яток.

Проекти будівельних, меліоративних, шляхових та інших робіт повинні передбачати заходи, що забезпечують схоронність пам'яток історії та культури, і бути погодженими з державними органами охорони пам'яток.

Фінансування зазначених заходів провадиться за рахунок організацій, які здійснюють будівельні, меліоративні, шляхові та інші роботи.

Підприємства, організації, установи в разі виявлення в процесі ведення робіт археологічних та інших об'єктів, які мають історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність, зобов'язані повідомити про це державний орган охорони пам'яток і зупинити дальше ведення робіт.

Заходи по забезпеченню схоронності пам'яток історії та культури при провадженні будівельних, меліоративних, шляхових та інших робіт організуються і координуються відповідними державними органами охорони пам'яток. Зазначені заходи включають виявлення пам'яток, їх дослідження і фіксацію, передачу речових знахідок в музеї або інші спеціальні сховища, а також інші необхідні роботи, які провадяться за вказівкою державних органів охорони пам'яток.

Державні органи охорони пам'яток мають право зупиняти будівельні, меліоративні, шляхові та інші роботи у разі виникнення в процесі проведення цих робіт небезпеки для пам'яток історії та культури або порушення правил їх охорони.

Відновлення робіт, зупинених у випадках,допускається лише з дозволу органів, які прийняли рішення про їх зупинення.

Ведення розкопок і розвідок пам'яток археології допускається тільки при наявності дозволів (відкритих листів), що видаються і реєструються у встановленому порядку.

Організації і громадяни, які здійснюють археологічні роботи, зобов'язані забезпечити схоронність пам'яток.

Виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів сприяють організаціям і громадянам у проведенні археологічних робіт.

По закінченні строків дії дозволів (відкритих листів) організації і громадяни, які здійснюють археологічні роботи, зобов'язані у встановленому порядку повідомити Міністерство культури України або його органи на місцях про виявлені пам'ятки і проведені на них роботи; про передачу на зберігання в державні сховища всіх предметів, що становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність; про вжиті заходи по забезпеченню дальшої схоронності археологічних пам'яток.

Збирання старовинних документальних пам'яток, творів стародавнього живопису і стародавнього декоративно-прикладного мистецтва організаціями або громадянами допускається при наявності спеціальних дозволів, які видаються і реєструються у встановленому порядку.

Спеціальні дозволи на збирання організаціями або громадянами старовинних документальних пам'яток в Україні видаються Головним архівним управлінням при і реєструються відповідними місцевими архівними органами.

Спеціальні дозволи на збирання організаціями або громадянами творів стародавнього живопису і стародавнього декоративно-прикладного мистецтва в Україні видаються Міністерством культури України і реєструються відповідними місцевими органами культури.

Отже, підсумовуючи все вищесказане, зазначу, що пам’ятками історії та культури є споруди, пам’ятні місця і предмети, пов’язані з історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства і держави, втори матеріальної і духовної творчості, які становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність. Всі вони охороняються державою.

Це можуть бути пам’ятки історії (будинки, споруди, пам’ятні місця і предмети, пов’язані з найважливішими історичними подіями в житті наро-ду, розвитком суспільства і держави, науки і техніки, культури і побуту на-родів, з життям видатних політичних, державних, військових діячів, на-родних героїв, діячів науки, літератури і мистецтва), археології (городища, кургани, залишки стародавніх поселень, укріплень, виробництв, каналів, шляхів, стародавні місця поховань, кам’яні скульптури, наскельні зобра-ження, старовинні предмети, ділянки історичного культурного шару старо-давніх населених пунктів), містобудування і архітектури (архітектурні ан-самблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, вулиці, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової та народної архітек-тури, а також пов’язані з ними твори монументального, образотворчого, декоративно-прикладного, садово-паркового мистецтва, природні ландша-фти), мистецтва (твори монументального, образотворчого, декоративно-прикладного та інших видів мистецтва), документальні (акти органів дер-жавної влади і управління, інші письмові і графічні документи, кінофото-документи і звукозаписи, а також стародавні і інші рукописи й архіви, за-писи фольклору і музики, рідкісні друковані видання).

До пам’яток історії та культури можуть бути віднесені й інші об’єкти, що становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність (статті 1, 6 Закону від 13 липня 1978 р. ”Про охорону і використання пам’яток історії та культури” // Відомості Верховної Ради УРСР.—1978.— № 30.— ст. 426).

Під охороною держави перебуває Національний архівний фонд Украї-ни, призначений для задоволення інформаційних, соціально-культурних, наукових та інших потреб суспільства, реалізації прав та законних інтересів громадян. Відповідно до ст.1 Закону від 24 грудня 1993 р. ”Про Національ-ний архівний фонд і архівні установи” (Закони України. Том 6.— К., 1996.—С. 387).

Національний архівний фонд — це сукупність документів, незалежно від їх виду, місця створення і форми власності на них, що зберігаються на території України, відображають історію духовного і матеріального життя її народу та інших народів, мають наукову історико-культурну цінність, ви-знані такими відповідно експертизою і зареєстровані у порядку, передбаче-ному цим Законом. Документи Національного архівного фонду, що мають особливу історико-культурну цінність, визнаються унікальними докумен-тальними пам’ятками.

Висновки

Монументальні твори, що увібрали духовні надбання минувшини, відіграють у сучасному житті роль живих свідків багатовікових традицій. Людство з кожним днем чимраз відчутніше усвідомлює загальнолюдську цінність пам'яток, розглядає їх як спільні надбання, визнає відповідальність перед наступними генераціями за їх схоронність і вважає себе зобов'язаним передати поколінням цю спадщину в усьому багатстві її автентичності.

Саме тому необхідно на міжнародному рівні спільно визначити і сформулювати основні принципи охорони й реставрації нерухомих пам'яток, надаючи при цьому кожній країні можливість слідкувати за втіленням їх у межах власної культури і традицій.

В Україні пам'ятки історії та культури є надбанням народу. Держава створює всі умови для збереження і ефективного використання пам'яток в інтересах національних традицій.

Пам'ятки історії та культури України відображають матеріальне і духовне життя минулих поколінь, багатовікову історію нашої Батьківщини.

У пам'ятках історії та культури втілені видатні події історії.

Пам'ятки історії та культури України становлять невід'ємну частину світової культурної спадщини, свідчать про величезний вклад народів нашої країни в розвиток світової цивілізації.

В Україні пам'ятки служать цілям розвитку науки, народної освіти, культури.

Охорона пам'яток — важливе завдання державних органів і громадських організацій. Бережне ставлення до пам'яток історії та культури — патріотичний обов'язок кожного громадянина.

Список використаних джерел

1. Акуленко, Віктор Іванович Охорана пам'яток культури на Україні (1917-1990)/ Віктор Акуленко,. -К.: Вища шк., 1991. -273 с.: іл.

2. Архітектурна спадщина України / Ред. М. Дьомін; Держ. комітет України у справах містобуд. і архітектури; Упр. охорони та реставр. пам'яток містобуд. і архітектури; НДІТІАМ. -К.. -1995

Вип.2 : Національні особливості архітектури народу України/ Ред. В.Тімофієнко. -1995. -273, [2] с.

3. Архітектурна спадщина України / Ред. М. Дьомін; Держ. комітет України у справах містобуд. і архітектури; Упр. охорони та реставр. пам'яток містобуд. і архітектури; НДІТІАМ. -К. : Українознавство. -1996

Вип.3 : Питання історіографії та джерелознавства української архітектури, Ч.2/ Ред. В.Тімофієнко. -1996. -268, [2] с.

4. Архітектурна спадщина України / Ред. М. Дьомін; Держ. комітет України у справах містобуд. і архітектури; Упр. охорони та реставр. пам'яток містобуд. і архітектури; НДІТІАМ. -К. : Українознавство. -1996

Вип.3 : Питання історіографії та джерелознавства української архітектури, Ч.1/ Ред. В.Тімофієнко. -1996. -268, [2] с.

5. Археометрія та охорона історико-культурної спадщини/ Ред. Валерій Дудкін, Іл. Марія Бабенко; М-во культури і мистецтв України, Ін-т пам’яткоохоронних досліджень. -К.. -1997

Вип. 1. -1997. -136 с.: іл, табл., фото. -Бібліогр. в кінці розд.; Покажч.: с. 133-135

6. Археометрія та охорона історико-культурної спадщини/ Ред. Валерій Дудкін, Іл. Марія Бабенко; М-во культури і мистецтв України, Ін-т пам’яткоохоронних досліджень. -К.. -1997

Вип. 2. -1998. -140 с.: іл, портр. -Бібліогр. в кінці розд. та в підрядк. примітках; Покажч. с. 134-139

7. Археометрія та охорона історико-культурної спадщини/ Ред. Валерій Дудкін, Іл. Марія Бабенко; М-во культури і мистецтв України, Ін-т пам’яткоохоронних досліджень. -К.. -1997

Вип. 3. -1999. -148 с.: іл, фото.

8. Археометрія та охорона історико-культурної спадщини/ Ред. Валерій Дудкін, Іл. Марія Бабенко; М-во культури і мистецтв України, Ін-т пам’яткоохоронних досліджень. -К.. -1997 Вип. 4. -2000. -145 с.: іл, табл.

9. Денисов, Михаил Федорович Охрана памятников культуры в новых градостроительных условиях/ М. Ф. Денисов,. -М.: О-во "Знание" России, 1992. -42,[3] с.; 20 см. -(Сер. "В помощь лектору"). -Библиогр.: с. 47 (7 назв.)

10. Игнаткин, Иван Александрович Охрана памятников истории и культуры/ И. А. Игнаткин,. -Киев: Выща шк., 1990. -222,[1] с

11. Культурна спадщина України : Правові засади збереження, відтворення та охорони культурно-історичного середовища: Збірник офіційних документів/ Ред. М. В. Гарник, Укл. Віталій Фрич,; Генеральна прокуратура України. -К.: Істина, 2002. -336 с.

12. Міжнародний досвід охорони культурної спадщини та пам'яткоохоронне законодавство України : Матеріали конференції /М-во культури і мист. України, НДІ пам'яткоохор. дослідж.. -К.: Стилос, 2002. -194 с.

13. Охрана местных природно-исторических святынь/ Владимир Борейко, Олег Листопад, Владимир Руденко, Анатолий Подобайло; Киев. эколого-культ. центр, Укр. мол. экологич. лига "Скорая заповедная помощь". -К.: Киевский эколого-культурный центр, 1998. -143 с.. -(Сер. "Охрана дикой природы"; Вып.7). -Библиогр.: с.140-142

14. Правові акти з охорони культурної спадщини : / Укл. І.Касьяненко, Ю.Ліхой; Пер. Л.Шарінової; Ред. В.Тимофієнко; Держ. комітет України у справах містобуд. і архітектури; Упр. охорони та реставр. пам'яток містобуд. і архітектури; НДІТІАМ. -К., 1995. -147, [3] с.

15. Праці Центру пам'яткознавства. — К., 1992. — Вип. I. — С. 52-55.