Вступ.

Розділ 1.Поняття інформаційної безпеки.

1.1. Визначення інформаційної безпеки.

1.2.Життєво важливі інтереси особистості, суспільства та держави в інформаційній сфері

1.3.Види, об'єкти та суб'єкти інформаційної безпеки.

Розділ 2.Загрози інформаційній безпеці

2.1.Дестабілізуючі фактори інформаційної безпеки.

2.2.Класифікація загроз інформаційній безпеці

2.3. Джерела загроз інформаційній безпеці

Розділ 3. Методи і засоби забезпечення захисту інформації

3.1.Основні принципи забезпечення захисту інформації

3.2.Система забезпечення інформаційної безпеки держави.

3.3. Основні форми і способи забезпечення інформаційної безпеки держави

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Проблеми інформаційної безпеки України в сучасних умовах є надзвичайно актуальними і вимагають поглибленого вивчення. Ця робота здійснюється в межах вивчення загальних проблем національної безпеки.

Термін "безпека" розуміють як стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства, держави від внутрішніх та зовнішніх загроз. Але його зміст у науковому розумінні ще повною мірою не визначений. Сьогодні точиться дискусія навколо цього питання, зокрема навколо оцінки критеріїв безпеки, характеристик вірогідних небезпек та їх структури або принципів побудови системи забезпечення національної безпеки.

Водночас менеджери відчувають певний дефіцит у спеціальній літературі з питань правового висвітлення сучасних проблем інформаційного права. Незважаючи на вихід у світ окремих вдалих видань і наукових статей, висвітлені ці проблеми лише загалом. Крім того, у сучасній науковій і навчальній літературі нерідко "не завжди адекватно" відображені проблеми правового забезпечення інформаційних процесів або недостатньо фактичного матеріалу.

При аналізі проблем інформаційної безпеки у методологічному плані найбільш важливим є:

• визначення та обґрунтування понятійного апарату;
• налагодження структурно-функціональних зв'язків базових понять та розробка на цій основі відповідних нормативно-правових засад системи інформаційної безпеки;
• удосконалення системи управління інформаційною безпекою на державному та місцевому рівнях;
• визначення критеріїв ефективності функціонування системи інформаційної безпеки в різних сферах життя та діяльності суспільства (політичній, економічній, науки і техніки, духовній тощо).

Актуальність теми. Загалом система інформаційної безпеки має відбивати стан захищеності національних інтересів саме в інформаційній сфері від зовнішніх та внутрішніх загроз як для самої держави або суспільства, так і для конкретної людини.

Система інформаційної безпеки є одночасно й елементом у системі вищого рівня — міжнародного, національного, місцевого. Але сьогодні низка підсистем, які входять до цієї макросистеми, ще не вивчені на належному рівні, а також не мають комплексного, системного дослідження з виходом на сучасні конструкції та пропозиції. Це стосується проблем інформаційної безпеки в Україні.

Вивчення науково-теоретичних та практичних проблем інформаційної безпеки дозволить визначити та розв'язати завдання щодо створення системи інформаційної безпеки, які б функціонували ефективно.

Мета даної роботиполягає у визначенні заходів забезпечення інформаційної безпеки у політичній, економічній, науки і техніки, правоохоронній сферах тощо.

Головним завданнямавтор ставить визначення національних інтересів у інформаційній сфері, виявлення загроз таким інтересам, їхню класифікацію, пошук та надання оптимальних засобів, які дозволяють забезпечити створення стійкої системи інформаційної безпеки в Україні.

За об'єкт дослідження взято систему інформаційної безпеки як підсистему в системі національної безпеки; сукупність явищ, процесів, правовідносин, захист яких є метою та головним змістом діяльності державних інститутів. А предметом дослідження є характеристика елементів, критеріїв та заходів забезпечення системи інформаційної безпеки.

Під час дослідження з огляду на мету і сформульоване завдання, а також об'єкт та предмет дослідження, використовувалися загальнонаукові та спеціальні методи пізнання: метод дедукції, індукції, емпіричний, комплексний, порівняльний тощо.

Розділ 1.Поняття інформаційної безпеки

1.1. Визначення інформаційної безпеки

Поняття інформаційної безпеки, залежно від його використання, розглядається у декількох ракурсах.

У найзагальнішому випадку інформаційна безпека — це стан захищеності інформаційного середовища суспільства, який забезпечує його формування, використання і розвиток в інтересах громадян, організацій, держави.

Під інформаційним середовищем [information environment] розуміють сферу діяльності суб'єктів, пов'язану зі створенням, перетворенням і споживанням інформації. Інформаційне середовище умовно поділяється на три основні предметні частини:

• створення і розповсюдження вихідної та похідної інформації;
• формування інформаційних ресурсів, підготовки інформаційних продуктів, надання інформаційних послуг;
• споживання інформації;

та дві забезпечувальні предметні частини:

• створення і застосування інформаційних систем, інформаційних технологій і засобів їхнього забезпечення;
• створення і застосування засобів і механізмів інформаційної безпеки.

Більш розгорнуте формулювання інформаційної безпеки — це стан захищеності потреб в інформації особистості, суспільства і держави, при якому забезпечується їхнє існування і прогресивний розвиток незалежно від наявності внутрішніх і зовнішніх інформаційних загроз.

Слід відзначити, що задоволення в будь-якій мірі потреб в інформації призводить до оволодіння відомостями про навколишній світ та процеси, що протікають в ньому, тобто інформованості особистості, суспільства та держави. Стан інформованості визначає ступінь адекватності сприйняття суб'єктами навколишньої дійсності і як наслідок — обґрунтованість рішень та дій, що приймаються. [4, c. 46-48]

В залежності від виду загроз інформаційній безпеці інформаційну безпеку можна розглядати наступним чином (рис. 1.1):

• як забезпечення стану захищеності особистості, суспільства, держави від впливу неякісної інформації;
• інформації та інформаційних ресурсів від неправомірного впливу сторонніх осіб;
• інформаційних прав і свобод людини і громадянина.

В інформаційному праві інформаційна безпека — це одна із сторін розгляду інформаційних відносин у межах інформаційного законодавства з позицій захисту життєво важливих інтересів особистості, суспільства, держави та акцентування уваги на загрозах цим інтересам і на механізмах усунення або запобігання таким загрозам правовими методами. [10, c. 47-49]

1.2.Життєво важливі інтереси особистості, суспільства та держави в інформаційній сфері

Відповідно до усталених поглядів, інтереси особистості в інформаційній сфері полягають:

• в реалізації конституційних прав людини та громадянина на доступ до інформації, на використання інформації в інтересах здійснення не забороненої законом діяльності, фізичного, духовного та інтелектуального розвитку;
• у захисті інформації, що забезпечує особисту безпеку.

Інтереси суспільства в інформаційній сфері полягають:

• у забезпеченні інтересів особистості в цій сфері;
• у зміцненні демократії;
• у створення правової соціальної держави;
• у досягненні та підтриманні суспільного спокою;
• у духовному відновленні держави.

Інтереси держави в інформаційній сфері полягають у створенні умов:

• для гармонійного розвитку державної інформаційної інфраструктури;
• для реалізації конституційних прав і свобод людини та громадянина в галузі одержання інформації та користування нею з метою забезпечення непорушності конституційного ладу, суверенітету та територіальної цілісності держави, політичної, економічної та соціальної стабільності, у безумовному забезпеченні законності та правопорядку, розвитку рівноправного та взаємовигідного міжнародного співробітництва[2, c. 47-48].

1.3.Види, об'єкти та суб'єкти інформаційної безпеки

Об'єктами інформаційної безпеки [information security object] можуть бути: свідомість, психіка людей; інформаційні системи різного масштабу і різного призначення. До соціальних об'єктів інформаційної безпеки звичайно відносять особистість, колектив, суспільство, державу, світове товариство.

До суб'єктів інформаційної безпеки [information security subject] відносяться:

• держава, що здійснює свої функції через відповідні органи;
• громадяни, суспільні або інші організації і об'єднання, що володіють повноваженнями по забезпеченню інформаційної безпеки у відповідності до законодавства.

Інформаційна безпека особистості — це захищеність психіки і свідомості людини від небезпечних інформаційних впливів: маніпулювання свідомістю, дезінформування, спонукання до самогубства, образ і т. ін.

Інформаційна безпека держави (суспільства) характеризується мірою захищеності держави (суспільства) та стійкості основних сфер життєдіяльності (економіки, науки, техносфери, сфери управління, військової справи і т. ін.) відносно небезпечних (дестабілізуючих, деструктивних, що уражають державні інтереси і т. ін.) інформаційних впливів, причому як з упровадження, так і добування інформації. Інформаційна безпека держави визначається здатністю нейтралізувати такі впливи.

Концепція інформаційної безпеки держави — це систематизована сукупність відомостей про інформаційну безпеку держави та шляхи її забезпечення.

В концепції інформаційної безпеки держави:

• проводиться системна класифікація дестабілізуючих факторів і інформаційних загроз безпеці особистості, суспільства і держави;
• обґрунтовуються основні положення з організації забезпечення інформаційної безпеки держави;
• розробляються пропозиції по способах і формах забезпечення інформаційної безпеки.[9, c. 24-25]

Розділ 2.Загрози інформаційній безпеці

2.1.Дестабілізуючі фактори інформаційної безпеки

Дестабілізуючі фактори [destabilizing factor] — явища та процеси природного і штучного походження, що породжують інформаційні загрози.

Джерелами дестабілізуючих факторів можуть бути як окремі особи, так і організації та їхні об'єднання. До найбільш сильних із них відносяться ворожі держави або коаліції ворожих держав, в яких для формування інформаційних загроз створюються і функціонують спеціальні органи і служби.

Особливу групу джерел складають інформаційні системи і засоби, оскільки вони одночасно є знаряддям приведення в дію інформаційних загроз, каналом їхнього проникнення у свідомість особистості або суспільну свідомість і генератором спонтанних загроз, що виникають внаслідок технічних несправностей і інших причин.

Джерелом дестабілізуючих факторів може бути також природне середовище. Кожному джерелу властиві певні види дестабілізуючих факторів, які можна представити двома групами: міждержавні дестабілізуючі фактори і внутрішньодержавні дестабілізуючі фактори.

Сукупність джерел разом із властивими їм видами дестабілізуючих факторів формують цілий спектр інформаційних загроз, що впливають на стан інформованості особистості, суспільства і держави. До них відносяться: викрадення, знищення, втрата, приховування, спотворення, розголошення, фальсифікація, компрометація корисної (істинної) інформації, а також фабрикування, розповсюдження і впровадження дезінформації.

До внутрішньодержавних дестабілізуючих факторів відносять:

• правовий вакуум у більшості питань забезпечення інформаційної безпеки;
• навмисне або ненавмисне порушення законодавства з питань інформаційної безпеки;
• політичні конфлікти;
• зловмисні дії злочинних елементів або груп;
• відмови, збої, технічні помилки інформаційних систем (засобів);
• природні явища (процеси), що ускладнюють одержання, передачу, прийом і зберігання інформації або руйнують інформаційні системи.

Міждержавні дестабілізуючі фактори — це конфлікти різноманітних масштабів і проявів (в економіці, політиці, ідеології, дипломатії і т. ін.)[12, c. 72-73].

2.2.Класифікація загроз інформаційній безпеці

Загрози інформаційній безпеці [information security threat] — сукупність умов і факторів, що створюють небезпеку життєво важливим інтересам особистості, суспільства і держави в інформаційній сфері. Основні загрози інформаційній безпеці можна розділити на три групи:

• загрози впливу неякісної інформації (недостовірної, фальшивої, дезінформації) на особистість, суспільство, державу;
• загрози несанкціонованого і неправомірного впливу сторонніх осіб на інформацію і інформаційні ресурси (на виробництво інформації, інформаційні ресурси, на системи їхнього формування і використання);
• загрози інформаційним правам і свободам особистості (праву на виробництво, розповсюдження, пошук, одержання, передавання і використання інформації; праву на інтелектуальну власність на інформацію і речову власність на документовану інформацію; праву на особисту таємницю; праву на захист честі і достоїнства і т. ін.).

Фактори загроз за видовою ознакою поділяються на політичні, економічні та організаційно-технічні (рис. 2.1)[8, c. 15].

Під політичними факторами загроз інформаційній безпеці розуміють:

• зміни геополітичної обстановки внаслідок фундаментальних змін у різноманітних регіонах світу, зведення до мінімуму ймовірності світової ядерної війни;
• інформаційна експансія розвинених країн, які здійснюють глобальний моніторинг світових політичних, економічних, воєнних, екологічних та інших процесів, та розповсюджують інформацію з метою здобуття односторонніх переваг;
• становлення нової державності в пострадянських країнах на основі принципів демократії, законності, інформаційної відкритості;
• знищення колишньої командно-адміністративної системи державного управління, а також системи забезпечення безпеки;
• порушення інформаційних зв'язків унаслідок утворення на території колишнього СРСР нових держав;
• прагнення пострадянських країн до більш тісного співробітництва із закордонними країнами в процесі проведення реформ на основі максимальної відкритості сторін;
• низька загальна правова та інформаційна культура сторін.

Основними економічними факторами загроз безпеці інформації є:

• перехід на ринкові відносини в економіці, поява на ринку великої кількості вітчизняних та зарубіжних комерційних структур — виробників та споживачів інформації, засобів інформатизації та захисту інформації, включення інформаційної продукції в систему товарних відносин;
• критичний стан вітчизняних галузей промисловості, яка виробляє засоби інформатизації та захисту інформації;
• розширення кооперації із зарубіжними країнами в розвитку інформаційної інфраструктури.

Основними організаційно-технічними факторами загроз інформаційній безпеці є:

• недостатня нормативно-правова база у сфері інформаційних відносин, у тому числі в галузі забезпечення інформаційної безпеки;
• недостатнє регулювання державою процесів функціонування та розвитку ринку засобів інформатизації, інформаційних продуктів та послуг;
• широке використання у сфері державного управління та кредитно-фінансової сфери незахищених від витоку інформації імпортних технічних та програмних засобів для зберігання, обробки та передавання інформації;
• зростання обсягів інформації, яка передається відкритими каналами зв'язку;
• загострення криміногенної обстановки, зростання числа комп'ютерних злочинів, особливо в кредитно-фінансовій сфері[14, c. 16-17].

Ієрархічна класифікація загроз інформаційній безпеці.

Глобальні фактори загроз інформаційній безпеці:

• недружня політика іноземних держав у галузі глобального інформаційного моніторингу, розповсюдження інформації, розповсюдження інформації та нових інформаційних технологій;
• діяльність іноземних розвідувальних та спеціальних служб;
• діяльність іноземних політичних та економічних структуру, спрямована проти інтересів держави;
• злочинні дії міжнародних груп, формувань та окремих осіб.

Регіональні фактори загроз інформаційній безпеці:

• використання інформаційної інфраструктури колишнього СРСР для передавання конфіденційної інформації;
• невідповідність інформаційного забезпечення державних та суспільних інститутів сучасним вимогам управління економічними, політичними та соціальними процесами;
• відставання від розвинених країн світу з темпів та масштабів розробки та впровадження нових інформаційних технологій;
• недопустимо високий рівень технологічної залежності держави від зарубіжних держав у зв'язку з широким використанням імпортних засобів обчислювальної техніки, систем телекомунікації, зв'язку та інформаційних технологій;
• розвиток зарубіжних технічних засобів розвідки, та промислового шпигунства, що дозволяє одержати несанкціонований доступ до конфіденційної інформації, у тому числі такої що складає державну таємницю;
• зростання злочинності в інформаційній сфері;
• використання старих методів та засобів захисту національних інформаційних мереж, широке розповсюдження комп'ютерних вірусів, призначених для ураження систем управління та зв'язку;
• відсутність ефективної системи забезпечення цілісності, незмінності та схоронності нетаємної інформації, у тому числі такої, що є інтелектуальною власністю.

Локальні фактори загроз інформаційній безпеці:

• перехоплення електронних випромінювань;
• застосування підслуховуючих пристроїв або закладок;
• дистанційне фотографування;
• розкрадання носіїв інформації та промислових відходів;
• копіювання носіїв інформації з подоланням заходів захисту;
• незаконне приєднання до апаратури та ліній зв'язку;
• упровадження та використання комп'ютерних вірусів і т. ін.[14, c. 25-27].

2.3. Джерела загроз інформаційній безпеці

Виходячи з визначення загроз інформаційній безпеці, можна виділити декілька основних джерел загроз, які можуть торкатися інтересів особистості, суспільства і держави.

Джерела загроз інформаційній безпеці особистості

Інтереси особистості, які необхідно охороняти в інформаційному суспільстві, полягають насамперед у реальному забезпеченні конституційних прав і свобод людини і громадянина на доступ до відкритої інформації, на використання інформації в інтересах здійснення не забороненої законом діяльності, а також у захисту інформації, що забезпечує особисту безпеку, духовний та інтелектуальний розвиток.

Найбільш небезпечним джерелом загроз цим інтересам вважається суттєве розширення можливості маніпулювання свідомістю людини за рахунок формування навкруг неї індивідуального "віртуального інформаційного простору", а також можливість використання технологій впливу на її психічну діяльність.

Важливою особливістю способу життя людини в інформаційному суспільстві є суттєве скорочення "інформаційних" відстаней (часу доступу до необхідної інформації), що веде до появи нових можливостей — як з формування особистості, та і з реалізації її потенціалу. Людство впритул підходить до рубежів, за якими інформаційна інфраструктура стає, по суті, основним джерелом інформації для людини, здійснює безпосередній вплив на її психічну діяльність, на формування її соціальної поведінки.

Проблема формування розумових потреб і мотивації соціальної поведінки поки не має загального вирішення навіть для індустріального суспільства і ще більше ускладнюється стосовно інформаційного суспільства. Вона є однією з найбільш складних у сучасній психологічній науці[7, c. 60-62].

В цілому структура споживчо-мотиваційної сфери особистості утворюється базовими потребами, зумовленими його генотипом (у їжі, особистій безпеці, потреба у продовження роду, довголітті, а також потребами у спілкуванні з іншими людьми), похідними потребами, що формуються діючою системою виховання. Способи і форми задоволення цих потреб у значній мірі залежать від інформації і знань, що одержуються з навколишнього світу і, зокрема, надходять через інформаційну інфраструктуру. Спрямованість використання одержаної інформації і результати, що одержуються, визначаються, насамперед, особою людини та її духовним потенціалом.

Складність процедур, що реалізуються в сучасних технологіях доступу до необхідних інформаційних ресурсів, критично збільшують залежність окремої людини від інших людей, які здійснюють розробку інформаційних технологій, визначення алгоритмів пошуку необхідної інформації, її попередньої обробки, приведення до виду, зручного для сприйняття, доведення до споживача. По суті, ці люди формують для людини інформаційний фон його життя, визначають умови, в яких він живе і діє, вирішує свої життєві проблеми. Саме тому вважається виключно важливим забезпечити безпеку взаємодії людини з інформаційною структурою.

Іншим небезпечним джерелом загроз інтересам особистості є використання на шкоду її інтересам персональних даних, що нагромаджуються різноманітними структурами, в тому числі органами державної влади, а також розширення можливості прихованого збирання інформації, що складає його особисту і сімейну таємницю, відомості про її приватне життя[13, c. 101-103].

Це зумовлено, у першу чергу, труднощами реалізації механізмів охорони цих відомостей, подальшими досягненнями у мікромініатюризації засобів прихованого збирання і передавання інформації.

Джерела загроз інформаційній безпеці суспільства

Інтереси суспільства, що вступило у стадію постіндустріального розвитку, полягають у захисті життєво важливих інтересів у цій сфері, забезпечення реалізації конституційних прав і свобод людини і громадянина в інтересах зміцнення демократії, досягнення і підтримування суспільної злагоди, підвищення творчої активності населення.

Одним із джерел загроз інтересам суспільства в інформаційній сфері є безперервне ускладнення інформаційних систем і мереж зв'язку критично важливих інфраструктур забезпечення життя суспільства.

Ці загрози можуть проявлятися і вигляді як навмисних, так і ненавмисних помилок, збоїв і відмов техніки і програмного забезпечення, шкідливого впливу зі сторони злочинних структур і кримінальних елементів. Об'єктами реалізації таких структур можуть виступати системи енергетичної, транспортної, трубопровідної і деяких інших інфраструктур.

Небезпечним джерелом загроз виступає можливість концентрації засобів масової інформації (ЗМІ) в руках невеликої групи власників.

Ці загрози можуть проявлятися у вигляді маніпуляції суспільною думкою по відношенню до тих чи інших суспільно значимих подій, а також руйнування моральних устоїв суспільства шляхом нав'язування чужорідних цінностей.

Нарешті, небезпечним джерелом загроз є розширення масштабів вітчизняної і міжнародної комп'ютерної злочинності.

Ці загрози можуть проявлятися у вигляді спроб здійснення шахрайських операції з використанням глобальних або вітчизняних інформаційно-телекомунікаційних систем, відмивання фінансових коштів, одержаних протиправним шляхом, одержання неправомірного доступу до фінансової, банківської та іншої інформації, яка може бути використаною з корисливою метою[1, c. 19-20].

Джерела загроз інформаційній безпеці держави

Інтереси держави в інформаційній сфері полягають у створенні умов для гармонійного розвитку інформаційної інфраструктури держави, реалізації конституційних прав і свобод людини і громадянина в інтересах зміцнення конституційного ладу, суверенітету і територіальної цілісності країни, встановлення політичної і соціальної стабільності, економічного процвітання, безумовного виконання законів і підтримки міжнародного співробітництва на основі партнерства.

У першу чергу загрози інтересам держави також можуть проявлятися у вигляді отримання протиправного доступу до відомостей, що складають державну таємницю, до іншої конфіденційної інформації, розкриття якої може нанести збитки державі.

Проте найбільш небезпечними джерелами загроз інтересам держави в інформаційному суспільстві може стати неконтрольоване розповсюдження інформаційної зброї та розгортання гонки озброєнь у цій галузі, спроби реалізації концепції ведення інформаційних війн.

Поняття інформаційної зброї визначається як сукупність засобів, методів і технологій, що забезпечують можливість силового впливу на інформаційну сферу протилежної сторони з метою руйнування її інформаційної інфраструктури, системи управління державою, зниження духовного потенціалу суспільства.

Серед найбільш серйозних завдань, які можуть вирішуватися за допомогою сучасної інформаційної зброї, можна виділити наступні:

• створення атмосфери бездуховності та аморальності, негативного відношення до культурної спадщини противника;
• маніпулювання суспільною свідомістю та політичною орієнтацією соціальних груп населення держави з метою створення політичної напруги та хаосу;
• дестабілізація політичних відносин між партіями, об'єднаннями та рухами з метою провокації конфліктів, розпалювання недовіри, загострення політичної боротьби, провокування репресій проти опозиції, провокація взаємного знищення;
• зниження інформаційного забезпечення влади та управління, інспірація помилкових управлінських рішень;
• дезінформація населення про роботу державних органів, підрив їхнього авторитету, дискредитація органів управління;
• провокування соціальних, політичних, національних і релігійних сутичок;
• ініціювання страйків, масових заворушень та інших акцій економічного протесту;
• ускладнення прийняття органами важливих рішень;
• підрив міжнародного авторитету держави, її співробітництва з іншими країнами;
• нанесення втрат життєво важливим інтересам держави в політичній, економічній, оборонній та інших сферах.

Руйнівний вплив інформаційної зброї в інформаційному суспільстві може бути більш потужним та ефективним, ніж це уявляється зараз. Це є особливо небезпечним в умовах існування майже монопольного положення компаній невеликої кількості країн на ринку інформаційних продуктів, оскільки це здатне спровокувати бажання використати наявну перевагу для досягнення тієї чи іншої політичної мети[1, c. 23-26].

Розділ 3. Методи і засоби забезпечення захисту інформації

3.1.Основні принципи забезпечення захисту інформації

Забезпечення інформаційної безпеки — це сукупність заходів, призначених для досягнення стану захищеності потреб особистостей, суспільства і держави в інформації.

Держава здійснює свої заходи через відповідні органи, а громадяни, суспільні організації і об'єднання, що мають відповідні повноваження, — у відповідності із законодавством. В основу забезпечення інформаційної безпеки держави повинні бути покладені наступні принципи:

• законність, дотримання балансу інтересів особистості, суспільства і держави;
• взаємна відповідальність суб'єктів забезпечення інформаційної безпеки;
• інтеграція систем національної і міжнародної безпеки.

Специфічними принципами забезпечення інформаційної безпеки є:

• превентивний характер проведення її заходів по відношенню до заходів інших видів безпеки;
• адекватна інформованість об'єктів безпеки, в тому числі і міжнародних.

Превентивність (лат. praeventio від praevenio — "попереджую") зумовлена властивою людині послідовністю виконання операцій, що складає будь-яку елементарну дію. Усе починається з приймання (добування) інформації, а закінчується активною дією: реакцією на одержану інформацію. Оскільки це справедливо по відношенню до будь-якого виду діяльності, то можна стверджувати, що даний принцип є загальним, і його дія розповсюджується на всі сфери безпеки особистості, суспільства та держави.

Адекватна інформованість об'єктів безпеки означає, що всі вони мають право володіти інформацією про явища і процеси, що їх цікавлять, яке обмежене тільки законодавчо з метою охорони особистої, сімейної, професійної, комерційної та державної таємниці, а також моралі[11, c. 38-40].

Права та свободи суспільства в питаннях пошуку, володіння та розповсюдження інформації повинні регулюватися законодавчими актами, які видаються, щодо специфіки діяльності суспільних об'єднань та організацій або змісту інформації. Наприклад, адекватна інформованість суспільства про його матеріальні цінності досягається у сфері нормотворчості та право-застосування законодавства про захист комерційної таємниці. Права та свободи суспільства в духовній сфері повинні захищати законодавчі акти, які визначають порядок освіти та функціонування освітніх, просвітницьких, культурних, релігійних організацій, а також засобів масової інформації. В основі прав і свобод держави у сфері її інформованості з питань світової політики, економіки, науки, ресурсів, екології, оборони і т.ін. лежать діючі норми та принципи міждержавного права. Головним слід вважати принцип рівної безпеки. Стосовно до інформаційної сфери можна говорити про його трансформацію в принцип адекватної інформованості держав світового співтовариства, який передбачає право кожної держави на інформаційну безпеку, забезпечення інформаційної безпеки усіх членів співтовариства в рівній мірі, врахування інтересів усіх сторін без будь-якої дискримінації, виключення односторонніх переваг, відмова від дій, що наносять шкоду іншій державі.

Законодавча база, яка визначає перелік відомостей, що віднесені до державної таємниці, механізм та порядок її захисту повинні розроблюватися, виходячи із наведеного принципу, а також багатосторонніх угод держав, які входять до міжнародної системи інформаційної безпеки. Формування останньої буде, очевидно, справою далекої перспективи, яка ознаменує собою вищий рівень прояву довіри та зацікавленості держав світового співтовариства в забезпеченні виконання на практиці принципу адекватної інформованості. Така система повинна стати підсистемою у системі колективної безпеки[6, c. 3-5].

3.2.Система забезпечення інформаційної безпеки держави

Державна система забезпечення інформаційної безпеки країни [government system of national information security] являє собою організаційне об'єднання державних органів, а також сил та засобів інформаційної безпеки, що виконують свої функції на основі закону під контролем і захистом судової влади. Державна система складає найважливішу ланку системи інформаційної безпеки особистості, суспільства і держави в правовій державі. Основними завданнями такої системи є:

• виявлення і прогнозування дестабілізуючих факторів і інформацій них загроз життєво важливим інтересам особистості, суспільства та держави;
• здійснення комплексу оперативних і довготривалих заходів з їхнього попередження і усунення;
• створення і підтримання в готовності сил та засобів забезпечення інформаційної безпеки.

Органи (служби) інформаційної безпеки можуть створюватися (на законодавчих засадах) і в недержавних структурах для захисту своїх потреб в забезпеченні необхідною інформацією. Дані органи на основі укладення відповідних угод можуть бути приєднані до єдиної державної системи інформаційної безпеки.

На теперішній час окремі елементи системи інформаційної безпеки створені та функціонують (органи зовнішньої розвідки, інформаційні служби різноманітних міністерств, система технічного та криптографічного захисту інформації держави і т. н.). Проте для їхнього функціонування ще недостатня правова база. Зміст діяльності органів інформаційної безпеки також ще не в повній мірі відповідає покладеним на них завданням. Це пояснюється в першу чергу недостатнім опрацюванням питань, що стосуються форм і способів забезпечення інформаційної безпеки[5, c. 2-3].

3.3. Основні форми і способи забезпечення інформаційної безпеки держави

Форми і способи забезпечення інформаційної безпеки утворюють власне інструмент, з допомогою якого сили інформаційної безпеки вирішують весь комплекс завдань із захисту життєво важливих інтересів особистості, суспільства та держави. Тому необхідне чітке юридичне оформлення при розробці нормативних актів, які регулюють діяльність органів інформаційної безпеки.

Найважливіша вимога до обґрунтування способів, форм і механізмів їхньої реалізації полягає в абсолютному верховенстві права у будь-якій, в тому числі і політичній діяльності. У свою чергу, кожний суб'єкт інформаційного процесу повинен мати відповідну правову свідомість, бути законослухняним, добре уявляти наслідки свої дій для інших суб'єктів та міру відповідальності на випадок порушення їхніх життєво важливих інтересів. Це є принциповим, оскільки застосування тих чи інших форм і способів залежить від того, чи є інформаційні загрози наслідком ненавмисних або навмисних дій суб'єктів інформаційного процесу. У першому випадку забезпечення інформаційної безпеки здійснюється відповідно у формах інформаційного патронату та інформаційної кооперації, у другому — у формі інформаційного протиборства (рис. 3.1.).

Інформаційний патронат [information patronage] (лат. patronatys від patronys — "захисник") — форма забезпечення інформаційної безпеки фізичних і юридичних осіб з боку держави. Він припускає забезпечення органів управління системи інформаційної безпеки держави відомостями про дестабілізуючі фактори і загрози стану інформованості фізичних і юридичних осіб (інформаційне забезпечення інформаційної безпеки) і власне захист життєво важливих інтересів цих осіб від інформаційних загроз або, як ще кажуть, — інформаційний захист[3, c. 41-42].

При цьому інформаційне забезпечення інформаційної безпеки [information support of information security] включає збирання (добування) відомостей про дестабілізуючі фактори та інформаційні загрози, їхню обробку, обмін інформацією між органами керування і силами та засобами системи інформаційної безпеки. Його основу складає збирання (добування) необхідних відомостей, здійснюване в процесі розвідувальної, контррозвідува-льної, оперативно-розшукової і оперативно-інформаційної діяльності.

Інформаційний захист [infosecurity] досягається шляхом внесення в порядку законодавчої ініціативи законопроектів, здійснення судового захисту, проведення оперативних заходів силами і засобами інформаційної безпеки.

Інформаційна кооперація [information cooperation] (лат. cooperatio, від coopero — "співробітничаю") — форма забезпечення інформаційної безпеки між рівноправними суб'єктами інформаційного процесу (фізичними, юридичними, міжнародними), який включає сукупність їхніх взаємоузгоджених дій, спрямованих на одержання відомостей про дестабілізуючі фактори, дестабілізуючі і інформаційні загрози та захист від них доступними законними способами і засобами.

Для конкретної особистості такими способами і засобами можуть бути:

• судовий захист прав і свобод у використанні інформації;
• адміністративний захист її життєво важливих інтересів у інформованості з боку територіальних або відомчих органів інформаційної безпеки;
• автономний захист своїх прав і свобод в основному із застосуванням технічних засобів захисту, особистої, сімейної і професійної таємниці.

Це ж характерно і для суспільних об'єднань, організацій (підприємств). Разом із тим, при наявності у них власних органів інформаційної безпеки, їхні можливості у сфері автономного захисту суттєво розширюються[15, c. 220-225].

Висновки

Отже, державна політика забезпечення інформаційної безпеки України визначає головні напрями діяльності органів державної влади України, закріплює права та обов'язки щодо захисту інтересів України і ґрунтуються на дотриманні балансу інтересів особи, суспільства і держави в інформаційній сфері.

1. Державна політика забезпечення інформаційної безпеки України ґрунтується на таких принципах:

• дотримання Конституції України, законодавства України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права при здійсненні діяльності із забезпечення інформаційної безпеки України;
• відкритості у реалізації функцій органів державної влади України і суспільних об'єднань, що передбачає інформування суспільства про їхню діяльність з огляду на обмеження, встановлені законодавством України;
• правової рівноправності всіх учасників процесу інформаційної взаємодії незалежно від їхнього політичного, соціального та економічного статусу, що ґрунтується на конституційному праві громадян на вільний пошук, одержання, передачу, виробництво і розповсюдження інформації будь-яким законним способом;
• пріоритетного розвитку вітчизняних сучасних інформаційних і телекомунікаційних технологій, виробництво технічних і програмних засобів, здатних забезпечити вдосконалення національних телекомунікаційних мереж, підключення їх до глобальних інформаційних мереж з метою забезпечення інтересів України.

2. Вдосконалення правових механізмів регулювання суспільних відносин, що виникають в інформаційній сфері, є пріоритетним напрямом державної політики у сфері забезпечення інформаційної безпеки України, передбачає:

• оцінку ефективності застосування чинних законодавчих та інших нормативних правових актів в інформаційній сфері й вироблення програми їх удосконалення;
• створення організаційно-правових механізмів забезпечення інформаційної безпеки;
• визначення правового статусу всіх суб'єктів відносин в інформаційній сфері, в т.ч. користувачів інформаційних і телекомунікаційних систем, та встановлення їхньої відповідальності за дотримання законодавства України в даній сфері;
• створення системи збору й аналізу даних про джерела загроз інформаційній безпеці України, а також про наслідки їх здійснення;
• розробку нормативних правових актів, що обумовлюють організацію наслідків і процедуру судового розгляду по фактах протиправних дій в інформаційній сфері, а також порядок ліквідації наслідків цих протиправних дій;
• подальше вдосконалення фабул складів правопорушень і злочинів;
• вдосконалення системи підготовки кадрів, використовуваних у галузі забезпечення інформаційної безпеки України.

3. Правове забезпечення інформаційної безпеки України має ґрунтуватися насамперед на дотриманні принципів законності, балансу інтересів громадян, суспільства і держави в інформаційній сфері:

1. дотримання принципу законності вимагає від органів державної влади України при вирішенні конфліктів, що виникають в інформаційній сфері, неухильно керуватися законодавчими та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у цій сфері;
2. дотримання принципу балансу інтересів громадян, суспільства і держави в інформаційній сфері передбачає законодавче закріплення пріоритету цих інтересів у різних галузях життя та діяльності суспільства, а також використання форм суспільного контролю діяльності органів державної влади України. Реалізація гарантій конституційних прав і свобод людини і громадянина, що стосується діяльності в інформаційній сфері, є найважливішим завданням держави в галузі інформаційної безпеки.

Список використаної літератури

1. Богуш В. Інформаційна безпека держави/ Володимир Богуш, Олександр Юдін,; Гол. ред. Ю. О. Шпак. -К.: "МК-Прес", 2005. -432 с.
2. Бондарь И. Проблемы информационной безопасности в условиях переходного общества // Персонал. — 2003. — № 8. — C. 47-48.
3. Борсуковский Ю. Подходы и решения : Информационная безопасность // Мир денег. — 2001. — № 5. — C. 41-42
4. Горбатюк О.М. Сучасний стан та проблеми інформаційної безпеки України на рубежі століть // Вісник Київського університету імені Т.Шевченка. — 1999. — Вип. 14: Міжнародні відносини. — C. 46-48
5. Гуцалюк М. Інформаційна безпека України: нові загрози // Бизнес и безопасность. — 2003. — № 5. — C. 2-3
6. Захаров Е. Информационная безопасность или опасность отставания?// Права людини. — 2000. — № 1 . — C. 3-5
7. Інформаційна безпека України: проблеми та шляхи їх вирішення // Національна безпека і оборона. — 2001. — № 1. — C. 60-69
8. Катренко А. Особливості інформаційної безпеки за міжнародними стандартами // Альманах економічної безпеки. — 1999. — № 2. — C. 15-17
9. Кормич Б. Інформаційна безпека: організаційно-правові основи: Навчальний посібник/ Борис Кормич,. -К.: Кондор, 2005. -382 с.
10. Литвиненко О. Інформація і безпека // Нова політика. — 1998. — № 1. — C. 47-49.
11. Маракова І. Захист інформації: Підручник для вищих навчальних закладів/ Ірина Маракова, Анатолій Рибак, Юрій Ямпольский,; Мін-во освіти і науки України, Одеський держ. політехнічний ун-т, Ін-т радіоелектроніки і телекомунікацій . -Одеса, 2001. -164 с.
12. Пилипенко О. Формула безопасности : Информационная безопасность// CHIP. — 2005. — № 12. — C. 72-73
13. Правове забезпечення інформаційної діяльності в Україні/ Володимир Горобцов, Андрій Колодюк, Борис Кормич та ін.; Ред. І. С. Чиж; Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького, Нац. Академія Наук України, Держ. комітет телебачення і радіомовлення України. -К.: Юридична думка , 2006. -384 с.
14. Система забезпечення інформаційної безпеки України // Національна безпека і оборона. — 2001. — № 1. — C. 16-28
15. Щербина В. М. Інформаційне забезпечення економічної безпеки підприємств та установ // Актуальні проблеми економіки. — 2006. — № 10. — C. 220 — 225.