Захист авторського та суміжного права — поняття, об’єкти та суб’єкти

Вступ

Актуальність теми. На сьогоднішній день в Україні на державному рівні проголошено стратегічний курс на формування інтелектуально орієнтованої економіки, зокрема, збільшення обсягів надання високотехнологічних послуг. Даний аспект підвищує роль авторського права як галузі, що забезпечує правову охорону результатів творчої діяльності.

Охорона та захист авторського права, на сучасному етапі, має особливо важливе значення. По-перше, це пов’язано з тим, що ринкова економіка дає широкі можливості для розвитку правовідносин у сфері творчої діяльності. По-друге, сьогодні можна констатувати широкий розмах посягань на авторське право. А приймаючи до уваги, що новації складають вагому частину людського життя, новітні технології практично стають вигідним товаром.

Необхідно зазначити, що окремим аспектам охорони та захисту авторських прав присвячені концепції таких відомих цивілістів, як В. А. Дозорцева, О. А. Підопригори, Ю. С. Шемшученка, Р. Б. Шишки та інших.

Але на сьогодні існує нагальна потреба у виробленні комплексного підходу щодо правової охорони авторських прав, яка б відповідала реаліям сьогодення. Адже в процесі розвитку сучасних технологічних новацій та інформаційного суспільства, своєї актуальності набуває розгляд питань, присвячених певним аспектам та співвідношенню захисту та охорони авторських прав на національному та міжнародному рівнях. Забезпечення такої охорони можливе лише за наявності відповідної нормативно-правової бази, що адекватно відображала б існуючі реалії як в економічному, так і в суспільному житті держави. Причому Конституція України [1] закріплює та гарантує фундаментальні права і свободи людини і громадянина у сфері інтелектуальної власності. Проте слід відзначити, що найчастішими порушеннями авторських прав є дії, що порушують немайнові та майнові права автора, як то: піратство; плагіат; ввезення на територію України екземплярів твору без дозволу осіб, що володіють авторським правом, тощо.

Попри законодавчі зусилля Верховної Ради та законодавчої ініціативи Президента України, у нормативно-правовому забезпеченні захисту авторських існує ряд невирішених проблем. Згідно рішення Міжнародного альянсу інтелектуальної власності Україна очолює список, який складається з 58 країн, що мають низькі стандарти захисту інтелектуальної власності. Це підтверджується також результатами дослідження Міжнародного альянсу із захисту інтелектуальної власності щодо розповсюдження піратської продукції.

Мета: розкрити цивільно-правові аспекти охорони і захисту авторських та суміжних прав.

Завдання роботи:

— визначити поняття і джерела авторського права;

— з`ясувати об`єкти та суб`єкти авторських відносин;

— розкрити суб`єктивне авторське право, його зміст та межі;

— охарактеризувати поняття суміжних прав;

— показати правові аспекти охорони і захисту авторських прав;

— окреслити цивільно-правові способи захисту авторського права і суміжних прав.

1. Поняття і джерела авторського права

Творча діяльність людей є надзвичайно різноманітною. Результати такої діяльності також характеризуються різноманітністю. В одному випадку це можуть бути літературні, музичні твори, а в іншому — винахід, раціоналізаторська пропозиція, корисні моделі тощо. Але у будь-якому випадку об´єкти творчої діяльності людей потребують правової охорони.

Правова охорона творів у галузі літератури, науки, мистецтва, зокрема статей, монографій, дисертацій, картин, музичних творів, творів скульптури, архітектури, фотографій здійснюється авторським правом. Об´єкти, що охороняються авторським правом, для одержання правової охорони не потребують подання спеціальної заявки, проведення експертизи і державної реєстрації. На результати духовної творчості правоохоронні документи не видаються. Для одержання правової охорони цих об´єктів досить надати їм об´єктивну матеріальну форму.

Інша група об´єктів (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, знаки обслуговування тощо) — охороняється патентним правом (правом промислової власності).

Отже, у цивільному праві та в цивільному законодавстві склалося два самостійні правові інститути — авторське право і право промислової власності (патентне право) [7, с. 14].

Поняття «авторське право» виділяють в об´єктивному і суб´єктивному розумінні.

В об´єктивному розумінні авторське право — це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення і використання творів науки, літератури та мистецтва [16, с. 99].

У суб´єктивному розумінні авторське право — це сукупність прав, які належать автору або його правонаступникам у зв´язку зі створенням і використанням твору літератури, науки і мистецтва [16, с. 99].

Серед джерел авторського права слід назвати Конституцію України (ст.ст. 41, 54, 55) [1], Закон України «Про власність» (ст. ст. 13, 41), Закон України «Про авторське право і суміжні права», ЦК України (ст.ст. 433-448) [3].

До засобів цивільно-правової охорони прав інтелектуальної власності належать: законодавче закріплення відповідних прав у законодавстві, встановлення законодавчого регулювання певних видів господарської діяльності та приєднання України до відповідних міжнародних угод. Україна є учасницею більш ніж 15 універсальних міжнародних конвенцій та договорів у сфері інтелектуальної власності, якими на рівні міжнародного співтовариства встановлено високі вимоги до правової охорони авторського права. Серед зазначених конвенцій та договорів назвемо найважливіші: Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (1886 р.), до якої Україна приєдналась 31 травня 1995 р.; Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право (1952 р.), яка набула чинності для України 23 грудня 1993 р.; Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення (1961 р.); Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм (1971 р.); Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право (1996 р.); Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми (1996 р.); Угода з торгових аспектів прав інтелектуальної власності (Угода TRIPS) (1994 р.). Проте слід зазначити, що міжна родна система охорони авторського права представляє собою дуже складний механізм, основу якого складає Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів, у її численних редакціях [9, с. 25].

Авторське право виникає з моменту створення твору. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати спеціальний знак, який розміщується на кожному екземплярі твору і складається з трьох елементів: латинської букви «С», обведеної колом (©), імені (найменування) особи, яка має авторське право, та року першого опублікування твору.

Здебільшого автором твору науки, літератури, мистецтва є одна особа. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» [3], автор є первинним суб´єктом, якому належить авторське право. За відсутності доказів іншого, автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Це положення застосовується також у разі опублікування твору під псевдонімом, який ідентифікує автора.

Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей. Під охорону закону підпадають усі передбачені твори (ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права») [3], як оприлюднені, так і не оприлюднені, як завершені, так і не завершені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо).

В окремих випадках у творчому процесі беруть участь кілька осіб. Їх називають співавторами. Співавтори — дві або більше особи, творчою працею яких створено твір. Відносини між цими особами називають співавторством. Цивільно-правова теорія встановлює два види співавторства: роздільне і нероздільне.

2. Об`єкти та суб`єкти авторських відносин

Суб´єктами авторського права можуть бути фізичні та юридичні особи, а в окремих випадках держава Україна.

Серед фізичних осіб слід першочергово виділити авторів, тобто творців об´єктів авторського права. Вони складають першу групу суб´єктів (первинні суб´єкти). Автор твору є первинним суб´єктом авторського права. Відповідно до статті 435 ЦК України [5], за відсутності доказів іншого, автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору. Особливою категорією авторів, саме творців творів, є неповнолітні та інші недієздатні особи. Створені ними об´єкти також можуть охоронятися авторським правом.

Суб´єктами авторського права є також фізичні особи (спадкоємці автора, особи, яким автор чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права). Вони не є творцями певного твору, а набувають авторських прав за договором чи законом [6, с. 34].

Суб´єктами авторського права можуть бути також юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону. Таких суб´єктів відносять до другої групи (похідні суб´єкти).

Відповідно до статті 6 Закону України «Про авторське право та суміжні права» [3], іноземні особи та особи без громадянства відповідно до міжнародних договорів чи на основі принципу взаємності мають однакові з особами України права за цим Законом.

В окремих випадках, якщо твір створено у співавторстві, авторське право на нього належить співавторам спільно, незалежно від того, становить такий твір одне нерозривне ціле чи складається з частин, кожна з яких може мати ще й самостійне значення. Частина твору, створеного у співавторстві, визнається такою, що має самостійне значення, якщо вона може бути використана незалежно від інших частин цього твору.

Кожен із співавторів зберігає своє авторське право на створену ним частину твору, яка має самостійне значення.

Відносини між співавторами можуть бути визначені договором. У разі відсутності такого договору авторське право на твір здійснюється всіма співавторами спільно (ст. 436 ЦК України) [5].

Об´єктами авторського права є твори. Таке правило закріплене у статті 433 ЦК України [5].

За відсутності законодавчого визначення терміну «твір», більшість дослідників дотримуються позиції, відповідно до якої твором вважається результат творчої діяльності автора, виражений в об´єктивній формі. Цим самим встановлюються два критерії охороноспроможності об´єктів авторського права: по-перше, авторське право правопоширюється лише на ті результати наукової, літературної і мистецької діяльності людини, які виникли в результаті її творчої діяльності; по-друге, твір має існувати в об´єктивній формі. Така форма може бути письмовою, усною, звуковою, відеозаписом тощо.

Об´єктом авторського права може бути як твір в цілому, так і його окрема частина, що відповідає критеріям охороноздатності і може використовуватися самостійно. При цьому, як попередньо відмічалося, для авторського права не мають значення сутність твору, його наукова, літературна, художня цінність.

До об´єктів авторського права належать:

Літературні та художні твори, зокрема: романи, поеми, статті, та інші письмові твори; лекції, промови, проповіді та інші усні твори; драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні, інші сценічні твори; музичні твори (з текстом або без тексту); аудіовізуальні твори; твори живопису, архітектури, скульптури та графіки; фотографічні твори; твори ужиткового мистецтва; ілюстрації, картини, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки; переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів; збірники творів, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності.
Комп´ютерні програми.
Компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності.
Інші твори [10, с. 143].

Важливо, що твори є об´єктами авторського права без виконання будь-яких формальностей щодо них та незалежно від їх завершеності, призначення, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження, оприлюднені вони чи не оприлюднені.

Законом встановлено, що авторське право не поширюється на ідеї, процеси, методи діяльності або математичні концепції як такі.

Разом з тим не всі твори отримують правову охорону. Відповідно до статті 434 ЦК України [5] не є об´єктами авторського права:

1) акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування (закони, укази, постанови, рішення тощо), а також їх офіційні переклади;

2) державні символи України, грошові знаки, емблеми тощо, затверджені органами державної влади;

3) повідомлення про новини дня або інші факти, що мають характер звичайної прес-інформації;

4) інші твори, встановлені законом.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» [3] відносить до таких об´єктів також твори народної творчості (фольклор), розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіо-передач, телефонні довідники та ін. (ст. 10 Закону). Передбачена вищезазначеним Законом правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі.

3. Суб`єктивне авторське право, його зміст та межі

Відповідно до закону авторові належать особисті немайнові і майнові права, що виникають у зв’язку зі створенням і використанням будь-якого твору науки, літератури чи мистецтва. Для виникнення і здійснення авторських прав не вимагається виконання будь-яких формальностей. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використати знак охорони авторського права, який вміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі — ©, імені особи, яка має авторське право, і року першої публікації твору [10, с. 152].

Особа, яка має авторське право або будь-яку виключну правомочність на твір, може його зареєструвати в офіційних державних реєстрах протягом строку охорони авторського права. Державній реєстрації можуть бути піддані свідчення про авторство на обнародуваний чи необнародуваний твір, факт і дата опублікування твору та договори, які зачіпають права автора на твір.

Державну реєстрацію здійснює Державний комітет України з питань науки та інтелектуальної власності у встановленому порядку. Про реєстрацію прав автора видається свідоцтво. При виникненні спору державна реєстрація визнається судом як юридична презумпція авторства, тобто вважається дійсною, якщо в судовому порядку не буде доведено інше.

Особисті (немайнові) права автора — це право авторства, право на авторське ім’я, право на недоторканність твору і право на обнародування твору [10, с. 153].

Право авторства полягає в тому, що тільки справжній творець має право називати себе автором твору, а всі інші особи, що використовують твір, зобов’язані зазначати ім’я його автора. Право авторства закріплює факт створення даного твору конкретною особою, а це має значення для суспільної оцінки як твору, так і особи автора.

Зазначення імені автора при використанні твору обов’язкове в усіх випадках, за одним винятком: якщо твір образотворчого мистецтва або фотографічний твір використовується у промисловості. У цьому разі ім’я автора не згадується з чисто технічних причин.

Право на авторське ім’я дає авторові змогу випустити свій твір за власнім ім’ям, умовним (псевдонімом) або взагалі без зазначення імені (анонімно).

Здебільшого автор публікує свої твори під власним ім’ям, тобто зазначає своє прізвище та ініціали. Поряд з цим ст. 13 Закону про авторське право надає авторові право випускати у світ твір під псевдонімом або анонімно [3].

Право на вибір способу зазначення імені, а також на розкриття псевдоніма або аноніма є особистим правом автора. Лише у разі коли автор у своєму творі порушив чиїсь права (наприклад, образив когось), на вимогу слідчих органів або суду видавництво, редакція газети чи театр, яким відоме справжнє ім’я автора, можуть розкрити його псевдонім чи анонім.

Право на недоторканність твору визначається як право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора. Це означає, що при виданні, публічному виконанні або будь-якому іншому використанні твору забороняється без дозволу автора та його правонаступників вносити будь-які зміни як до самого твору, так і до його назви та позначення імені автора. Не допускається також без дозволу автора супроводжувати видаваний твір ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями, будь-якими іншими поясненнями, доповнювати або скорочувати твір. За чинними раніше в Україні типовими видавничими договорами малюнок і навіть колір обкладинки можна було зробити лише за згодою автора.

Крім того, закон (п. 4 ст. 13) надає авторові право протидіяти будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора. Зазначимо, що право на недоторканність твору є особистим немайновим правом, але відповідно до ст. 25 Закону про авторське право спадкоємці також наділяються цим правом. Відповідно до ст. 26 згадуваного закону особи, які використовують твори, що стали суспільним надбанням, зобов’язані також додержуватися вимог недоторканності твору, викладених у п. 4 ст. 13 [3].

Контроль за додержанням вимог щодо недоторканності твору здійснює Державний комітет України з питань науки та інтелектуальної власності.

Право автора на недоторканність полягає і в тому, що переклад твору іншою мовою з метою випуску у світ допускається лише за згодою автора або його правонаступників і на підставі договору. Переклад може здійснюватися лише за умови збереження цілісності та змісту твору.

Право на обнародування твору. За Законом про авторське право обнародування твору — це дія, що робить твір доступним для публіки, якими б засобами це не досягалося.

Зазначене право є істотним особистим немайновим правом. Його ще називають правом випуску твору у світ. Відповідно до закону твір вважається випущеним у світ (опублікованим, обнародуваним), якщо він виданий, публічно виконаний, публічно показаний, переданий по радіо чи телебаченню або будь-яким способом повідомлений невизначеному колу осіб.

Твір може бути випущений у світ різними способами, але істотним є те, що його зміст повідомлений невизначеному колу осіб. Спосіб випуску твору у світ залежить від його форми, характеру. Письмові твори (наукові, художні, драматичні, музично-драматичні тощо) випускаються у світ шляхом видання; твори образотворчого мистецтва — шляхом їхнього показу на виставках, розміщення у музеях для загального огляду. Скульптури, наприклад, виставляють на площах, вулицях, у пам’ятних місцях тощо. Музичні твори можна випустити у світ шляхом публічного виконання, передачі по радіо чи телебаченню або шляхом видання.

Не вважається випуском у світ (опублікуванням) інформація про твір з викладенням його короткого змісту або повідомлення вузькому колу осіб (наприклад, коли поет прочитає свій вірш у колі друзів, композитор виконає сонату на сімейному вечорі).

Право першого опублікування твору належить самому авторові. Тільки він має право вирішувати, чи готовий його твір до випуску у світ. Порушення цих прав дає авторові підставу вимагати виплати гонорару або відшкодування завданих збитків, а також вжиття інших заходів аж до вилучення твору і заборони випуску його у світ.

Майнові права автора чи іншої особи, яка має авторське право. Передусім автору чи іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом (п. 1 ст. 14 Закону про авторське право) [3]. Виключне право — право, коли жодна особа, крім тієї, якій належить авторське право або суміжні права, не може використовувати твір, не маючи на те відповідного дозволу (ліцензії), за винятком випадків, встановлених Законом про авторське право (про винятки з цього загального правила йтиметься нижче).

Закон надає автору чи іншій особі, яка має авторське право, виключне право дозволяти або забороняти:

Відтворення творів, тобто виготовлення одного або більше примірників твору в будь-якій матеріальній формі, у тому числі у звуко- і відеозапису, а також запис твору або фонограми для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (включаючи цифрову), оптичній або іншій формі, яку читає машина. Примірник — це результат будь-якого відтворення твору.
Публічне виконання і публічне сповіщення творів. Публічне виконання — це подання творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по проводах) у місцях, де присутні чи можуть-бути присутні особи, які не належать до звичайного кола сім’ї або близьких знайомих сім’ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той же час або в різних місцях і в різний час.

Публічне сповіщення (сповіщення для загального відома) — така передача в ефір чи по проводах зображень і (або) звуків творів, виконань фонограм, передач організацій мовлення, коли зазначені зображення чи звуки можуть бути сприйняті невизначеним колом осіб.

Публічний показ — будь-яка демонстрація оригіналу або примірника творів, виконань, передач організацій мовлення безпосередньо або на екрані за допомогою плівки, слайда, телевізійного кадру тощо (за винятком передач в ефір чи по проводах) або за допомогою інших пристроїв чи процесів не-визначеному колу осіб.
Будь-яке повторне публічне сповіщення в ефірі чи по проводах уже переданих в ефір творів, якщо воно здійснюється іншою організацією. Тут діє загальне правило. Будь-яка організація мовлення вирішила передати в ефір чи по проводах той чи інший твір, якщо він навіть уже був переданий в ефір чи по проводах, то ця організація може здійснити таку передачу тільки з дозволу автора твору чи його правонаступників.
Переклади творів. Автор оригіналу може сам перекласти свій твір іншою мовою (авторський переклад). За наявності авторського перекладу ніхто інший не може перекладати цей твір тією ж мовою. Від авторського перекладу слід відрізняти авторизовані переклади, тобто переклади, схвалені автором [7, с. 65-66].

Якщо оригінальний твір уже перекладено на одну будь-яку мову, а потім з мови перекладу хтось забажав перекласти цей же твір на третю мову, то такий переклад може бути здійснено лише за згодою автора оригінального твору, а також автора перекладу на другу мову. Наприклад, твір В. Гюго перекладено російською мовою. З російської хтось забажав перекласти цей же твір українською. У такому разі потрібно одержати згоду правонаступників В. Гюго (його спадкоємців), якщо твір ще перебуває під правовою охороною, а також автора перекладу цього твору російською мовою.

Переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів. Будь-яка переробка твору, наприклад розповідного в драматичний чи навпаки, розповідного в сценарій чи навпаки, пристосування музичного твору до інших інструментів (аранжування) та будь-яка інша переробка твору може мати місце лише за згодою автора чи його правонаступників.
Розповсюдження творів шляхом продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в найми чи у прокат та іншої передачі до першого продажу примірників твору. Розповсюджувати будь-яким способом до першого продажу свій твір може лише автор чи його правонаступник або інші особи, але тільки з дозволу автора чи його правонаступників. Проте це право зберігається за автором чи його правонаступниками лише до першого продажу примірників твору. Після першого продажу примірників твору право автора чи його правонаступників на розповсюдження твору вичерпується.
Здавання в найми після першого продажу, відчуження іншим способом примірників аудіовізуальних творів, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих на фонограмі або у формі, яку читає машина. Інше правило встановлено щодо аудіовізуальних творів, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих на фонограмі або у формі, яку читає машина. Якщо щодо інших творів право розповсюдження зберігається за авторами чи його правонаступниками лише до першого продажу примірників творів, то щодо зазначених творів це право зберігається за авторами чи їх правонаступниками також і після першого продажу чи відчуження іншим способом. Іншими словами, аудіовізуальний твір після його першого продажу може бути здаваний в найми власником твору.
Імпорт примірників творів. Ввезення з-за кордону примірників творів для їх розповсюдження в Україні може мати місце лише за дозволом автора чи його правонаступників. Це правило має силу і тоді, коли твір за кордоном був виданий чи розтиражований з дозволу автора чи його правонаступників [7, с. 68].

Зазначений перелік не є вичерпним. Автор має право дозволяти або забороняти використовувати свій твір і іншими способами.

Разом з тим закон певною мірою обмежує виключне право автора на використання твору. Використання твору без згоди автора закон називає вільним використанням. Дозволяється у деяких зазначених у законі випадках вільне використання творів без згоди автора і без виплати йому авторської винагороди та вільне використання твору без згоди автора, але з виплатою йому авторської винагороди.

Без згоди автора або іншої особи, яка має авторське право, але з обов’язковим зазначенням імені автора та джерела запозичення допускається:

1) використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів;

2) використання літературних і художніх творів як ілюстрацій у виданнях, передачах мовлення, записах звуку або зображення навчального характеру;

3) відтворення у пресі, передача в ефір або інше публічне повідомлення опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних, релігійних питань або передача в ефір творів такого самого характеру, якщо це спеціально не заборонено автором;

4) відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, передача в ефір або інше публічне повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій;

5) видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих;

6) відтворення творів для судового та адміністративного провадження;

7) публічне виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, а також похоронів;

8) відтворення з інформаційною метою у газетах та інших періодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне оповіщення публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів [7, с. 70].

В усіх зазначених випадках твори використовуються чи відтворюються в обсязі, виправданому поставленою метою;

9) відтворення твору в особистих цілях за умов, передбачених статтями 16-19 Закону про авторське право [3].

Цей перелік є вичерпним, крім випадків, зазначених у статтях 16-19 закону.

Допускається вільне відтворення одного примірника твору репрографічним способом бібліотеками та архівами для власних потреб за певних умов, визначених у Законі про авторське право (ст. 16).

Допускається також без згоди автора чи іншої особи, яка має авторське право, вільне відтворення примірників твору для навчання. Йдеться лише про відтворення репрографічним способом для аудиторних занять опублікованих статей та інших невеликих за обсягом творів, а також для відтворення уривків з опублікованих письмових та інших творів (ст. 17 Закону про авторське право) [3].

Детально регламентовано вільне відтворення комп’ютерних програм (ст. 18 Закону про авторське право).

Відтворенням творів в особистих цілях без згоди автора або іншої особи, яка має авторське право, але з виплатою їм винагороди допускається лише в одному випадку. Відповідно до підпункту 9 ст. 15 Закону про авторське право допускається відтворення виключно в особистих цілях творів, зафіксованих у звуко- і відеозаписах (ст. 19 Закону про авторське право).

Зазначені обмеження майнових прав здійснюються за умови, що вони не завдаватимуть шкоди нормальному використанню твору і не обмежуватимуть безпідставно законні інтереси автора.

Право на авторську винагороду — це основне майнове право автора чи іншої особи, яка має авторське право. Підставою для винагороди є факт використання твору будь-яким способом. Основні правові форми використання творів є виключним правом дозволяти або забороняти ті чи інші дії, визначені у ст. 14 Закону про авторське право [3] і викладені вище. Частіше вживаються обнародування і опублікування творів.

Конкретними юридичними фактами, що породжують у автора чи іншої особи, яка має авторське право, право на винагороду, можуть бути:

а) авторський договір (видавничий, постановчий, сценарний, художнього замовлення тощо);

б) факт позадоговірного використання твору, коли не потрібна згода автора, але передбачена виплата авторської винагороди (ст. 19 Закону про авторське право) [3];

в) неправомірне використання твору.

З наведених підстав виникнення права на авторську винагороду випливає висновок, що право на одержання винагороди породжується, як правило, лише фактом використання твору. Сам по собі факт наявності твору в об’єктивній формі права на винагороду не породжує.

Винагорода, одержана автором чи іншою особою, яка має авторське право, є по суті винагородою за працю, вкладену у створення твору. Вона може бути у формі заробітної плати (наприклад, штатний художник, науковий співробітник науково-дослідної установи) або авторського гонорару. Можливе поєднання цих форм оплати.

За винятком випадків, коли допускається використання твору без згоди автора і без виплати йому авторської винагороди (статті 15-18 Закону про авторське право) [3], винагорода має виплачуватися за будь-яке використання твору. Винагорода може здійснюватися у вигляді одноразового платежу (одноразова винагорода), у формі відрахувань (відсотків) за кожний проданий примірник чи кожне використання твору або складатися із змішаних платежів.

Розмір і порядок обчислення авторської винагороди за створення і використання твору визначається в авторському договорі.

Кабінет Міністрів України може встановлювати мінімальні ставки авторської винагороди, що індексуються одночасно з індексацією мінімальних розмірів заробітної плати.

Винагорода за відтворення в особистих цілях творів, зафіксованих у звуко- і відеозаписах, виплачується у формі відрахувань (відсотків) виробниками або імпортерами обладнання (аудіоапаратури, відеомагнітофонів тощо) та матеріальних носіїв (звуко- і (або) відеоплівки, касет, лазерних дисків, компакт-дисків тощо), які використовуються для такого відтворення.

Розмір винагороди та умови її виплати визначаються договорами між зазначеними виробниками, імпортерами та організаціями, що управляють майновими правами на колективній основі.

Іноземним авторам та їхнім правонаступникам, права яких підлягають охороні на території України у зв’язку з приєднанням України до Всесвітньої (Женевської) конвенції про охорону авторських прав, авторська винагорода за використання в Україні їхніх творів нараховується у розмірі і порядку, встановлених для українських авторів.

Своєрідною формою права на винагороду є право слідування. Його суть полягає в тому, що автор протягом свого життя, а після його смерті його спадкоємці протягом строку дії авторського права користуються невідчужуваним правом на одержання п’яти відсотків від ціни кожного наступного продажу оригіналу твору образотворчого мистецтва через аукціон, галерею, салон, магазин тощо, що йде після першого його відступлення, здійсненого автором твору (право слідування) [7, с. 74].

Збір і виплата винагороди, одержаної в результаті використання права слідування, здійснюються через організації, які управляють майновими правами авторів на колективній основі.

4. Поняття суміжних прав

Досить часто, твір автора може бути доступний для широкої аудиторії лише завдяки професійній діяльності інших осіб (музикантів, продюсерів, видавців та ін.). Саме вони, використовуючи свої професійні якості, можуть представити твір у формі, найбільш цікавій і доступній для публіки. Важливу роль при цьому відіграють різноманітні технічні засоби.

Глава 37 ЦК України, розділ III Закону України «Про авторське право і суміжні права» [5] забезпечують правову охорону суміжних прав виконавців, виробників фонограм, організацій мовлення та їх правонаступників.

У цивільно-правовій літературі існує визначення суміжних прав. Суміжні права — це права виконавців на результати творчої діяльності, їх спадкоємців та осіб, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо виконання, права виробників фонограм, відеограм, їх спадкоємців (правонаступників) та осіб, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо фонограм і відеограм, а також організацій мовлення та їх правонаступників, які охороняються авторським правом.

Відповідно до статті 499 ЦК України [5], об´єктами суміжних прав без виконання будь-яких формальностей щодо цих об´єктів та незалежно від їх призначення, змісту, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження є:

а) виконання;

б) фонограми;

в) відеограми;

г) програми (передачі) організацій мовлення.

Первинними суб´єктами суміжних прав є виконавець, виробник фонограм, виробник відеограм, організація мовлення. За відсутності доказів іншого виконавцем, виробником фонограм, відеограм, програм (передач) організації мовлення вважається особа, ім´я (найменування) якої зазначено відповідно у фонограмі, відеограмі, їх примірниках чи на упаковці, а також під час передачі організації мовлення.

Інші особи є суб´єктами суміжних прав, якщо вони набули таких відповідно до закону чи договору.

Виконавцями можуть бути громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства незалежно від віку. Це може бути актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, танцюрист або інша особа, яка виконує роль, співає, читає, декламує, грає на музичному інструменті, танцює чи будь-яким іншим способом виконує твори літератури, мистецтва чи твори народної творчості, циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми тощо, а також диригент музичних і музично-драматичних творів [15, с. 140].

Виробниками фонограм визнаються будь-які фізичні або юридичні особи, які взяли на себе ініціативу і відповідальність за перший звуковий запис виконання або інших звуків.

Виробник відеограми — фізична або юридична особа, ла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший відеозапис виконання або будь-яких рухомих зображень (як із звуковим супроводом, так і без нього). Виробники фонограм та відеограм мають виключні права на відтворення своїх фонограм і відеограм у будь-якій формі і будь-яким способом, розповсюдження фонограм і відеограм серед публіки, право на будь-яку видозміну своїх фонограм, відеограм та ін.

Організацією мовлення є юридична особа — організація ефірного мовлення чи організація кабельного мовлення (телерадіо-організація). Вона має виключне право щодо використання своїх програм у будь-якій формі, дозволяти чи забороняти публічне сповіщення своїх програм шляхом їх ретрансляції, фіксації на матеріальному носії, відтворення своїх передач в ефір і по проводах, публічного сповіщення передач у місцях з платним входом, а також забороняти поширення на території України чи з території України сигналу, що несе програми, органом, який поширював цей сигнал і для якого він не призначався.

Право інтелектуальної власності на виконання виникає з моменту першого його здійснення.

Право інтелектуальної власності на фонограму чи відеограму виникає з моменту її вироблення.

Право інтелектуальної власності на передачу (програму) організації мовлення виникає з моменту її першого здійснення.

Особа, яка має сумісне право, для сповіщення про свої права вправі використовувати спеціальний знак, встановлений законом. Такий знак складається з трьох елементів: латинської букви Р у колі — ®; імені (найменування) володільця виняткових суміжних прав; року першого опублікування фонограми (наприклад, ©Пісні року 2003).

Відповідно до статті 44 Закону України «Про авторське право і суміжні права» [3], особисті немайнові права виконавців (право визнавати, що особа є виконавцем; право вимагати, щоб ім´я або псевдонім зазначалися чи повідомлялися у зв´язку з кожним виступом виконавця, записом чи виконанням (у разі, якщо це можливо); право вимагати забезпечення належної якості запису цього виконання і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій суттєвій зміні, що може завдати шкоди його честі і репутації) — охороняються безстроково. Майнові права виконавців охороняються протягом 50 років від дати першого запису виконання.

5. Правові аспекти охорони і захисту авторських прав

Становлення системи правової охорони права інтелектуальної власності в об’єктивному значенні, в Україні ще не завершилося. Чинна система постійно удосконалюється, про що свідчить прийняття 16 січня 2003 року Цивільного кодексу України, у якому визначені основні концептуальні засади системи правової охорони інтелектуальної власності. Проте на даний момент однією з проб лем є тлумачення та співвідношення термінології наведеної у Цивільному кодексі [5] та Законі України “Про авторське право і суміжні права” [3] (наприклад чітке розмежування понять “опублікування” та “розповсюдження”). Необхідно зазначити, що у спеціальній юридичній літературі пропонувалось також розповсюдження авторсько-правової охорони на нові об’єкти, які не є результатами творчої діяльності (нетворчі бази даних, технічні засоби захисту авторського права, тощо).

Крім того, чинним законодавством України передбачено дві форми захисту авторського права: юрисдикційна та неюрисдикційна. Перша форма захисту забезпечується за допомогою державних органів та реалізується в процесі кримінального і цивільного провадження, а також провадження по справах про адміністративні порушення у сфері авторського права. Досліджуючи особливості цієї форми захисту, слід звернути увагу, що фахівці вказують на ряд недоліків матеріального та процесуального механізму її реалізації. Наприклад, нагальним є вироблення рекомендацій щодо вдосконалення кримінально-правової охорони авторського права, уточнення складу об’єктів авторського права за цивільним законодавством України, тощо. Друга форма являє собою дії громадян та організацій по захисту авторських прав, які вони здійснюють самостійно, без доведення до державних або інших компетентних органів. При цьому маються на увазі тільки законні способи захисту, такі як, наприклад, повідомлення порушника про існування авторських прав і пропонування вирішити суперечку шляхом переговорів.

Відповідно до міжнародного та національного законодавства набуття авторського права не потребує виконання будь-яких формальностей. Саме в цьому і полягає одна з основних відмінностей об’єктів авторського права від торгових марок, винаходів, промислових зразків, для яких реєстрація є обов’язковою умовою здійснення і захисту своїх прав. Добровільна реєстрація авторського права дозволяє здобути низку переваг при використанні твору: встановити дату створення твору; підтвердити право власності на твір, тощо. Крім того, свідоцтво є необхідним при комерціалізації твору різними способами. При цьому слід зазначити, що у спорах щодо захисту авторських прав, найбільш складним моментом є необхідність підтвердження належності авторства на твір, використання якого є предметом спору. Охорона авторських прав ставиться у залежність від правомірності їх набуття, а також від меж здійснення таких прав [15, с. 147].

Використання твору будь-якою особою (користувачем) допускається виключно на основі авторського договору. Саме у такий спосіб забезпечується реалізація і охорона особистих та майнових прав автора.

Відповідно до статті 444 ЦК України [5], твір може бути вільно, без згоди автора та інших осіб, та безоплатно використаний будь-якою особою:

1) як цитата з правомірно опублікованого твору або як ілюстрація у виданнях, радіо- і телепередачах, фонограмах та відеограмах, призначених для навчання, за умови дотримання звичаїв, зазначення джерела запозичення та імені автора, якщо воно вказане в такому джерелі, та в обсязі, виправданому поставленою метою;

2) для відтворення у судовому та адміністративному провадженні в обсязі, виправданому цією метою;

3) в інших випадках, передбачених законом.

Особа, яка використовує твір, зобов´язана зазначити ім´я автора твору та джерело запозичення.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» [3] встановлює положення, відповідно до якого передача права на використання твору іншим особам може здійснюватись на основі:

— авторського договору про передачу виключного права на використання твору;

— авторського договору про передачу невиключного права на використання твору.

За загальним правилом, договори про передачу прав на використання творів укладаються в письмовій формі (крім використання твору в періодичних виданнях — газетах, журналах тощо). Договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передаване право, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди).

Відповідні відомства і творчі спілки можуть розробляти примірні авторські договори (зразки авторських договорів).

Найпоширенішими видами договорів про використання творів є авторські договори замовлення; видавничі договори про видання або перевидання твору в оригіналі; постановочні договори про публічне виконання неопублікованого твору; сценарні — про використання неопублікованого твору в кіно — або телевізійному фільмі; договори художнього замовлення — про створення твору образотворчого мистецтва з метою його публічного показу; договори про видання творів у перекладі, у переробці; авторські договори на створення і передачу комп´ютерних програм.

В цілому в Україні захист суб’єктів авторського права i суміжних прав їх представниками мало поширений – на сьогодні існує відносно невелика кількість подібних установ. Їх можна поділити на дві групи: загальні, які регулюють відносини у сфері інтелектуальної власності (Всеукраїнська асоціація інтелектуальної власності, Українська спілка інтелектуальної власності), та спеціалізовані, які регулюють відносини у сфері авторського права i суміжних прав (Громадська організація “Авторсько-правове товариство”, Громадське об’єднання “Антипіратський союз України”, тощо) [9, с. 28].

З огляду на наведене, сьогодні існує нагальна потреба в проведенні ґрунтовного та концептуального дослідження саме практичних аспектів проблеми охорони та захисту авторських прав, що надасть можливість адекватного, проблемам сучасності, вдосконалення механізму реалізації охорони та захисту авторських прав на національному та міжнародному рівнях.

6. Цивільно-правові способи захисту авторського права і суміжних прав

Норми права закріплені в ЦК України (ст.ст. 16, 432) [5], Законі України «Про авторське право і суміжні права», (ст.ст. 50-53) [3], забезпечують особі, авторські або суміжні права якої порушені, широке коло можливостей щодо їх захисту.

Захист особистих немайнових і майнових прав суб´єктів авторського права і (або) суміжних прав здійснюється в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством. Найпоширенішими, звичайно, є цивільно-правові засоби захисту авторського права і суміжних прав.

У питаннях захисту прав авторів важливу роль відіграє спеціальний орган виконавчої влади — установа у сфері інтелектуальної власності, що обумовлено її функціями в державі. Окрім того, що вона забезпечує державну політику у сфері охорони авторського права і суміжних прав, установа у сфері інтелектуальної власності реалізує моніторинг застосування і додержання національного законодавства та міжнародних договорів, здійснює посередництво у переговорах і при розв´язанні конфліктів між організаціями колективного управління і суб´єктами авторського права, організовує розробку нормативів і таблиць розміру мінімальної винагороди та її розподілу між авторами, організовує публікацію офіційного бюлетеня з питань охорони авторського права і суміжних прав тощо.

Законом передбачені випадки, що дають підстави для судового захисту авторського права і суміжних прав (ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права») [3]:

а) вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб´єктів авторського права і суміжних прав;

б) піратство у сфері авторського права і суміжних прав — опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрактних примірників творів (у тому числі комп´ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення;

в) плагіат — оприлюднення (опублікування) повністю або частково чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору;

г) ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право і суміжні права, примірників творів (у тому числі комп´ютерних програм; баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення, та інші випадки.

У разі порушення авторського права і суміжних прав потерпілий в установленому порядку може звернутися до суду та інших органів відповідно до їх компетенції. Потерпілий має право:

— вимагати визнання та поновлення своїх прав;

— звертатися до суду з позовом про поновлення порушених прав або припинення дій, що порушують авторське право та суміжні права чи створюють загрозу їх порушення;

— подавати позови про відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

— подавати позови про відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій;

— вимагати припинення підготовчих дій до порушення авторського права і (або) суміжних прав, призупинення митних процедур, якщо є підозра, що можуть бути пропущені на митну територію України чи з її митної території контрафактні примірники творів, фонограм, відеограм, засоби обходу технічних засобів захисту, в порядку, передбаченому Митним кодексом України;

— вимагати, в тому числі у судовому порядку, публікації в засобах масової інформації даних про допущені порушення авторського права і (або) суміжних прав та судові рішення щодо цих порушень;

— вимагати вжити інших передбачених законодавством заходів, пов´язаних із захистом авторського права і суміжних прав.

Суд має право постановити рішення чи ухвалу про:

— відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої порушенням авторського права і (або) суміжних прав, з визначенням розміру відшкодування;

— відшкодування збитків, завданих порушенням авторського права і (або) суміжних прав;

— стягнення із порушника авторського права і (або) суміжних прав доходу, отриманого внаслідок порушення;

— виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50 тис. мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу;

— вимагати від інших осіб, які порушують авторське право і (або) суміжні права позивача, інформацію про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрактних примірників творів та об´єктів суміжних прав, засобів обходу технічних засобів та про канали розповсюдження.

У ст. 53 Закону України «Про авторське право і суміжні права» [3] закріплено також способи забезпечення позову у справах про порушення авторського права і суміжних прав.

Висновок

В об’єктивному розумінні авторське право — це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення і використання творів науки, літератури та мистецтва. У суб’єктивному розумінні — це сукупність прав, які належать автору або його правонаступникам у зв’язку зі створенням і використанням твору літератури, науки і мистецтва.

«Авторське право» надає авторам і іншим творцям інтелектуальних творів у галузі літератури, музики, мистецтва певні права, що дозволяють їм надавати дозвіл або забороняти протягом певного обмеженого періоду часу ті або інші види використання їхніх творів. Об’єктами авторського права є твори науки, літератури й мистецтва. Тільки оригінальні твори можуть бути об’єктом авторського права. Самі ідеї, закладені в творі, не обов’язково повинні бути новими, однак форма їх вираження, будь-то літературна або художня, обов’язково повинна бути оригінальною.

Завдання авторського права — встановити найсприятливіші правові умови для творчої діяльності, забезпечити доступність результатів цієї діяльності всьому суспільству. Його основним принципом є поєднання інтересів автора та інтересів усього суспільства. Авторське право проголошує і забезпечує широкий захист особистих (немайнових) і майнових прав авторів.

Джерела авторського права представлені нормативними актами, до яких передусім належать конституційні та законодавчі акти, що визначають основні засади, Закон України “Про авторське право і суміжні права” та інші закони.

Суміжні права розвиваються паралельно з авторським правом. Однак діяльність творців (авторів творів) є первинною, слугує підґрунтям для виникнення суміжних прав. Певним чином розповсюдженим може бути лише твір, який уже створений. Суміжні права — це права виконавців на результати творчої діяльності, їх спадкоємців та осіб, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо виконання, права виробників фонограм, відеограм, їх спадкоємців (правонаступників) та осіб, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо фонограм і відеограм, а також організацій мовлення та їх правонаступників, які охороняються авторським правом.

У питаннях захисту прав авторів важливу роль відіграє спеціальний орган виконавчої влади — установа у сфері інтелектуальної власності, що обумовлено її функціями в державі.

Список використаних джерел

Конституція України: (з офіційним тлумаченням Конституційного Суду України). – К.: Ліра – К, 2006. – 26 с.
Закон України «Про авторське право і суміжні права» / Верховна Рада України (Київ). — К.: Парламентське вид-во, 1998. — 31 с.
Про авторське право і суміжні права: Закон України від 23 грудня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 13. – Ст. 181
Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року (із змініми і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40-44. – Ст. 356
Цивільний кодекс України зі змінами і доповненнями станом на 10 лютого 2010 року (відповідає офіційному текстові). — К.: Правова єдність, 2010. — 258 с.
Авторське право і суміжні права. Законодавство та судова практика: Збірник нормативних актів /Редкол.: В.С. Ковальський (гол.), В.Г. Гончаренко та ін. — К. : Юрінком Інтер, 2003. — 398, с.
Афанасьєва К. О. Авторське право. — К. : Атіка, 2006. — 223, с.
Ващинець І. І. Поняття технічних засобів захисту авторського права та їх правовий статус за чинним законодавством України //Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 3. – С. 95-101
Кравченко О. Деякі аспекти захисту авторського права і суміжних прав // Економіка. Фінанси. Право. — 2006. — № 7. — С. 25-29
Кузнєцов Ю. М. Патентознавство та авторське право. — К.: Кондор, 2005, 2008. — 427, с.
Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України в 4 т. / А. Г. Ярема, В. Я. Карабань, В. В. Кривенко, В. Г. Ротань; Академия суддів України. — К. : А.С.К., 2004 — Том 2. — 2004. — 863, с.
Про інтелектуальну власність: Збірник законів. — Харків: ІГВІНІ, 2006. — 351, с.
Цивільне право України / Ю. В. Білоусов, В. А. Ватрас, С. Д. Гринько; ред. Р. О. Стефанчук ; М-во освіти і науки України. — К.: Правова єдність, 2009. — 531, с.
Цивільне право України. Загальна частина /Василь Фазикош, Сібілла Булеца, Роман Олійник; за ред. В. Фазикоша, С. Булеци. — К.: Знання, 2010. — 631 с.
Черевко Г. В. Інтелектуальна власність. — К.: Знання, 2008. — 412, с.
Яркіна Н. Правові проблеми захисту авторських і суміжних прав // Вісник Академії правових наук України. — 2005. — № 4. — С. 99-107

referat-ok.com.ua