1.Відмова у вчиненні нотаріального провадження та порядок її оформлення

Нотаріус чи інша посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, має право відмовити в їх вчиненні з підстав, зазначених у ст. 49 Закону України «Про нотаріат», наприклад, якщо вчинення нотаріальної дії суперечить закону, суперечить цілям, вказаним у статуті юридичної особи, неподання необхідних відомостей та документів тощо. Відмова на прохання особи, якій було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, має бути викладена письмово.

Слід відзначити, що деякі нотаріальні дії характеризуються значними часовими межами, що надає їм характеру не одноразової дії, а певного розтягнутого у часі процесу. До таких прикладів належить охорона спадкового майна, прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів, прийняття документів на зберігання. Проте не дивлячись на те, скільки процесуальних дій вчиняє нотаріус для здійснення окремої нотаріальної дії, вона все одно складає зміст однієї стадії.

Відповідно до ч. 3 ст. 49 Закону України “Про нотаріат”, нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії.

Зміст постанови про відмову вчинення нотаріальної дії  визначений пунктом 32 Інструкції “Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України”.

У постанові про відмову вказуються:

— дата винесення постанови;

— прізвище, ініціали нотаріуса, який виніс постанову, найменування та адреса державної нотаріальної контори або найменування нотаріального округу та адреса розташування робочого місця приватного нотаріуса;

— прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, місце її проживання або найменування і місцезнаходження юридичної особи;

— про вчинення якої нотаріальної дії просила особа, що звернулася до нотаріуса (короткий зміст прохання);

— мотиви, з яких відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, з посиланням на чинне законодавство;

— порядок і строки оскарження відмови з посиланням на цивільне процесуальне законодавство.

 2. Загальні правила посвідчення угод

Угоди — це дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав чи обов’язків (ст. 41 Цивільного кодексу (ЦК) України [4]).

Чинним законодавством чітко визначено види договорів, для яких передбачене обов’язкове нотаріальне посвідчення:

— договори про відчуження (купівлю-продаж, міну, дарування, довічне утримання) жилого будинку, квартири, дачі, іншого нерухомого майна (ст. 227, 242, 244, 426 ЦК України);

— договори про заставу нерухомого майна, транспортних засобів, космічних об’єктів (ст. 13 Закону України «Про заставу» [8]);

— договори про відчуження земельних ділянок, що перебувають у приватній власності (ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» [14]);

— договори купівлі-продажу майна державних підприємств;

— шлюбні контракти (ст. 27 Кодексу про шлюб та сім’ю [3]);

— заповіти (ст. 541 ЦК України);

— доручення на укладення угод, що потребують нотаріальної форми посвідчення, а також на вчинення дій щодо підприємств, установ, організацій (окрім випадків, коли законом або спеціальними правилами передбачена інша форма доручення) (ст. 64 ЦК України).

За бажанням сторін можуть бути нотаріально посвідчені також інші угоди, для яких законодавством не встановлено обов’язкової нотаріальної форми. Нотаріальне посвідчення угод, які не потребують обов’язкової нотаріальної форми, є добровільним нотаріальним посвідченням угоди, яке дедалі частіше застосовують на практиці, оскільки нотаріальне посвідчення угод має великі переваги. Нотаріальна форма посвідчення угоди, по-перше, забезпечує законність і достовірність угоди; по-друге, вносить ясність і визначеність щодо факту вчинення угоди та її змісту; по-третє, полегшує доведення факту угоди, її змісту та інших обставин у разі виникнення спору в суді.

Нотаріальне посвідчення будь-якої угоди починається зі встановлення нотаріусом волевиявлення сторін на укладення саме цієї, а не іншої угоди, перевірки відповідності змісту посвідчуваної угоди справжнім намірам сторін, вимогам законодавства.

Важливим моментом укладення угоди є встановлення особи громадянина, перевірка дієздатності чи правоздатності юридичних осіб. Якщо під час з’ясування дієздатності учасників угоди виникає сумнів щодо віку учасників, нотаріус вимагає документи, де зазначено вік учасників угоди. Угоди за неповнолітніх, які не досягли 15-річного віку, а також від імені громадян, визнаних у судовому порядку недієздатними, укладають батьки (усиновителі) або опікуни (ст. 14, 16 ЦК України). Особи віком 15-18 років мають право особисто брати участь у будь-яких угодах, підписують їх самостійно, діючи за згодою своїх батьків, усиновителів або піклувальників. Документом, що встановлює особу неповнолітнього віком 15-16 років, є його свідоцтво про народження. На підтвердження факту підписання угоди неповнолітнім віком 15-18 років нотаріус витребує у його представників заяву про те, що нотаріально посвідчену угоду підписав саме той неповнолітній, законними представниками якого вони є.

При нотаріальному посвідченні від імені неповнолітніх угод про відчуження майна, що їм належить, про поділ чи обмін житлової площі нотаріус витребує від батьків неповнолітнього або його опікунів чи піклувальників відповідного рішення органу опіки і піклування про дозвіл на право представників неповнолітнього на укладення від його імені угод. Особливо слід зазначити, що згідно зі ст. 146 Кодексу про шлюб та сім’ю представники неповнолітнього (батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники) не мають права здійснювати дарування від імені підопічного.

Якщо в угоді бере участь юридична особа, нотаріус повинен перевірити її правоздатність шляхом ознайомлення зі статутом чи положенням цієї юридичної особи. За участі в укладенні угоди представника нотаріус так само перевіряє його повноваження. Доручення, на якому базуються повноваження представника, подаються нотаріусу. Дійсність доручення, посвідченого в нотаріальному порядку, нотаріус перевіряє за Єдиним реєстром доручень. Якщо від імені юридичної особи діє колегіальний орган, нотаріус витребує документ, що підтверджує повноваження на розподіл обов’язків між членами колегіального органу (статут, установчий договір та ін.).

Угоди про відчуження або заставу майна, що є спільною власністю, які підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню, підписують усі співвласники цього майна чи уповноважені особи.

Якщо предметом угоди про відчуження та заставу є майно, що підлягає державній реєстрації — жилий будинок, квартира, дача, садовий будинок та інше нерухоме майно чи автотранспорт, — нотаріусу обов’язково подаються документи, які підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється. Такі документи нотаріус приймає лише за наявності на них запису про державну реєстрацію.

Угоди про відчуження або заставу майна подружжя, що належить їм на праві спільної сумісної власності, можуть бути посвідчені нотаріусом лише за наявності письмової згоди другого з подружжя (ст. 23 Кодексу про шлюб та сім’ю [3]). Коли така згода подається нотаріусу безпосередньо, то засвідчення справжності підпису одного з подружжя не потрібне, якщо ж другий із подружжя не присутній під час оформлення угоди щодо спільного майна подружжя, то подана його письмова заява про згоду на відчуження або заставу спільного майна має бути засвідчена в нотаріальному порядку.

Для посвідчення договору про відчуження або заставу майна від імені особи, яка не має чоловіка або дружини (неодружена чи неодружений, у шлюбі не перебуває, вдова, вдівець), відчужувач подає нотаріусу про це письмову заяву. Нотаріус доводить зміст цієї заяви до відома іншого учасника угоди, який на підтвердження того, що ця обставина йому відома, підписується на заяві.

Визначивши справжні наміри сторін і те, що угода відповідає чинному законодавству, встановивши особу громадян, їхню дієздатність і правоздатність юридичних осіб — учасників угоди, оглянувши всі витребувані документи на майно, що підлягає державній реєстрації, якщо воно є предметом реєстрації, нотаріус складає проект угоди щонайменше у двох примірниках. Текст примірників угоди, що видаються сторонам, викладається на спеціальних бланках суворої звітності. Один примірник угоди залишається у справах нотаріуса. Після підписання сторонами всіх примірників угоди нотаріус посвідчує їх. Посвідчення угоди полягає у вчиненні на угоді посвідчувального напису. Такі написи вчиняються в чітко визначеній для певних обставин формі. Усі форми посвідчувальних написів на угодах і засвідчуваних документах затверджені наказом Міністерства юстиції України від 07.02.94 № 7/5. Посвідчувальний напис є висновком нотаріуса про посвідчення угоди і містить перелік його дій стосовно посвідченої угоди.

Договір про відчуження майна, що підлягає державній реєстрації, повинен бути поданий для реєстрації за місцем обліку цього майна, як правило, до Бюро технічної інвентаризації (БТІ), про що нотаріус зазначає у посвідчувальному напису й роз’яснює сторонам.

Якщо сторони добровільно бажають розірвати нотаріально посвідчену угоду, вони можуть зробити це в нотаріальному порядку. Угода сторін про розірвання нотаріально посвідченого договору про відчуження майна може бути оформлена у вигляді окремого документа, що додається до примірника договору, який знаходиться у справах нотаріуса. Цю угоду підписують сторони і посвідчує нотаріус. На всіх примірниках договору робиться відмітка про розірвання договору із зазначенням номера за нотаріальним реєстром і дати посвідчення угоди про розірвання. Угоди про розірвання нотаріально посвідчених договорів укладаються за згоди обох сторін договору. Якщо посвідчується угода про розірвання договору про відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки та іншого нерухомого майна, нотаріус перевіряє, чи є заборона на відчуження або арешт. Про розірвання договору про відчуження майна, що підлягає державній реєстрації, нотаріус повідомляє відповідний орган (БТІ), який здійснює таку реєстрацію, якщо такий договір до його розірвання було цим органом зареєстровано.

 3. Наведіть зразок вчинення виконавчого напису про стягнення  заборгованості за опротестованим векселем

Виконавчі написи вчиняються виключно за документально оформленими вимогами, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України. На сьогодні чинним є Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. Цей Перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. Законодавством можуть бути встановлені випадки заборони звернення стягнення на окремі види майна. Так, не може бути звернене стягнення:

на майно, одержане на підставі договору про припинення права на утримання (ст. 89 Сімейного кодексу України);

на майно, одержане за договором про припинення права на аліменти на дитину у зв’язку з набуттям права власності на нерухоме майно (ст. 190 Сімейного кодексу України);

на майно, передане за договором довічного утримання протягом життя відчужувача (ст. 754 Цивільного кодексу України).

Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами. Відповідно до п. 1 Переліку для одержання виконавчого напису за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно нотаріусу подаються:

а)  оригінал нотаріально посвідченої угоди;

б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов’язання.

Виконавчий напис вчиняється за письмовою заявою, яку зацікавлена особа (стягувач або уповноважений ним представник) разом з іншими документами, передбаченими Переліком, подає будь-якому нотаріусу незалежно від місця виконання вимоги, знаходження боржника чи стягувача (за винятком виконавчих написів на чеках, які вчиняються за місцезнаходженням платника (ст. 93 Закону України „Про нотаріат”).

Від імені підприємства, установи, організації заява подається за підписом осіб, уповноважених на це їх статутом (положенням) або довіреністю встановленої форми, з прикладенням печатки. В заяві має бути зазначено:

• відомості про найменування і адресу стягувача та боржника;
• дата та місце народження боржника – фізичної особи, місце його роботи;
• номери рахунків у банках, кредитних установах, код в ЄДРПОУ для юридичної особи;
• строк, за який має провадитися стягнення;
• інформація щодо суми, яка підлягає стягненню або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо.

Надання зазначених відомостей та документів є обов’язком стягувача. За відсутності цих відомостей та документів нотаріус відмовляє у вчиненні виконавчого напису.

У разі, якщо нотаріусу буде необхідно отримати іншу інформацію чи документи, він вправі згідно з п. 12 Інструкції відкласти вчинення нотаріальної дії строком до одного місяця для витребування додаткових відомостей або документів, а також якщо відповідно до закону нотаріус повинен упевнитись у відсутності в зацікавлених осіб заперечень проти вчинення цієї дії.

Виконавчий напис вчиняється на оригіналі документа, що встановлює заборгованість (нотаріально посвідчені угоди, опротестований вексель тощо). Якщо виконавчий напис не вміщується на документі, що встановлює заборгованість, то він може бути продовжений чи викладений повністю на прикріпленому до документа спеціальному бланку.

Стягнення заборгованості за векселями, опротестованими нотаріусами в установленому законом порядку. Відповідно до п. 11 Переліку для одержання виконавчого напису подаються:

а) оригінал опротестованого векселя;

б) акт про протест векселя.

Згідно зі ст. 92 Закону України „Про нотаріат” нотаріуси вчиняють протести векселів про неоплату, неакцепт або недатування акцепту.

Вважаємо, що для одержання виконавчого напису про стягнення заборгованості за опротестованим векселем нотаріусу має бути подано:

• заяву від векселедержателя про вчинення виконавчого напису (із зазначенням того, що на момент звернення до нотаріуса вексель не був оплачений (погашений);
• оригінал опротестованого векселя;
• акт про протест векселя.

Виконавчий напис може бути вчинений нотаріусом не раніше опротестування векселя і не пізніше строків позовної давності, зазначених в ст. 70 Закону України від 06.07.1999 року № 826-XIV „Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований Закон про переказні векселі та прості векселі”.

Так, згідно із зазначеною статтею позовні вимоги, які випливають з переказного векселя проти акцептанта, погашаються після закінчення трьох років з дня строку платежу.

Позовні вимоги векселедержателя проти індосантів і проти векселедавця погашаються після закінчення одного року від дня протесту, здійсненого у визначений строк або від дня строку платежу, у разі застереження про оборот без витрат.

Перерва давності має силу лише щодо того, проти кого було вчинено дію, яка перериває давність.

Оскільки згідно з п. 293 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріус повинен перевірити своєчасність пред’явлення векселя до оплати, вважаємо, що перевірка цієї інформації можлива за Протестом векселя про неоплату. Його зміст дає відповідь на всі питання, поставлені в п. 293 Інструкції: дату пред’явлення векселя до оплати (дає можливість перевірити своєчасність пред’явлення), інформацію про те, що вексель не був оплачений. Єдине, що неможливо зробити – отримати напис платника про неоплату векселя, якщо він сам того не бажає.

Якщо в акті про протест векселя в неоплаті, який подається нотаріусу, зазначатиметься, що боржник оспорює зобов’язання платити за цим векселем, вчиняти виконавчий напис за таких обставин недоцільно.

Виконавчий напис вчиняється на оригіналі боргового документа, яким в даному випадку є опротестований вексель. При цьому текст виконавчого напису може бути розпочатий на векселі і продовжений на прикріпленому (підшитому) спеціальному бланку нотаріальних документів.

Акт про протест векселя передається кредитору разом з вчиненим виконавчим написом. В справах нотаріуса залишається копія акту та копія векселя з викладеним на ній текстом виконавчого напису.

Процедура вчинення виконавчих написів про стягнення заборгованості за векселями, опротестованими в установленому порядку, здійснюється за загальними правилами, і не містить інших особливостей, крім наведених вище.

Список використаної літератури

1. Бесчасний В. Нотаріат в Україні: навч. посіб. / Віктор Миколайович Бесчасний (ред.). — К. : Знання, 2008. — 494с.
2. Комаров В. В., Баранкова В. В., Малюга Л. В., Федорченко Н. В.. Нотаріат в Україні: Підручник / В.В. Комаров (ред.). — К. : Юрінком Інтер, 2006. — 320с.
3. Комаров В. Нотаріат: перспективи унормування, законодавство, судова практика. — Х. : Право, 2008. — 536c.
4. Нотаріат в Україні: нормативна база: зб. / О.М. Роїна (упоряд.). — 6-те вид., зм. і доп. — К. : КНТ, 2009. — 560c.
5. Павлик П. М., Кілічава Т. М. Нотаріат України: навч. посіб. для дистанц. навч; / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини «Україна». — К. : Університет «Україна», 2007. — 201с.
6. Радзієвська Л. Нотаріат в Україні: Навч. посіб. / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка / Людмила Костянтинівна Радзієвська (ред.). — 2. вид., стереотип. — К. : Юрінком Інтер, 2001. — 528с.
7. Сміян Л. С., Нікітін Ю. В., Хоменко П. Г.. Нотаріат в Україні: навч. посіб. / Національна академія управління; Академія муніціпального управління. — 2-е вид., стер. — К. : КНТ, 2008. — 680c.
8. Сучасний нотаріат України / В.М. Черниш (ред.кол.)Вадим В. Болгов (авт.-упор.). — К. : Болгов Медіа Центр, 2005. — 512с.