Вступ

Економічна рівновага – стан економічної системи, за якого пропорції в народному господарстві забезпечують оптимальну узгодженість мети економічного розвитку і наявних ресурсів, попиту і пропозиції, товарних і грошових потоків, нагромадження і споживання, заощадження і нагромадження та інших елементів і показників системи, а в кінцевому підсумку – відсутність економічних криз. Двома сторонами економічної рівноваги є дія сил рівноваги і нерівноваги, в процесі якої рівновага забезпечується через нерівновагу. Це означає, що рівновага є динамічною оптимальною нерівновагою і відіграє в економіці позитивну і негативну роль.

Проблема рівноваги — не лише теоретична проблема. Порушення пропорцій між секторами і галузями економічних систем відбувається нерідко через прорахунки, помилкові висновки тих, на кого покладено прийняття визначальних рішень. Глибокі потрясіння економічного організму з метою відновлення зруйнованих зв’язків, наприклад, шляхом навмисного використання методів «шокової терапії», не обов’язково веде до бажаних результатів.

Нерівновага посилюється в період невизначеності в економіці, внаслідок нераціональної економічної політики, хибного соціально-економічного курсу. Формами вияву економічної рівноваги є наявність оптимальної відповідності між інтересами суб’єктів економічної діяльності, з одного боку, і диспропорційності, неузгодженості, конфліктності – з іншого.

1. Економічна рівновага і циклічність

За своїм змістом поняття «економічна рівновага» досить просте. Під ним розуміють такий стан економіки, при якому досягається стале урівноваження та взаємне збалансування структур, що протистоять одна одній (виробництво і споживання, попит і пропозиція тощо). В ринкових системах урівноваження досягається завдяки ринковому механізму через встановлення відповідних пропорцій. Рівновага відбиває внутрішній стан ринкової системи, яка самоупорядковується. За визначенням П. Самуельсона, рівновага — це такий стан економіки, при якому зберігається здатність її до саморегулювання: у випадку відхилення економічної системи від збалансованого стану в дію автоматично включаються сили, які намагаються відновити порушені структурні зв’язки.

Автоматичним механізмом самонастроювання економічних зв’язків є механізм досконалої конкуренції, що не зазнає дії монополії. Отже, економічна рівновага є конкурентно-ринковою. Формування її відбувається за певних умов: по-перше, функціонування на ринку економічно самостійних суб’єктів; по-друге, можливість еластичного використання виробничих ресурсів і вільне ціноутворення;

по-третє, відсутність монополії та адміністративного втручання держави в систему підприємницької діяльності; по-четверте, наявність розвинутої ринкової інфраструктури. В умовах сьогодення в системі економічної рівноваги поряд з ринковими відносинами значне місце має державне регулювання.

Формування економічної рівноваги неможливе без поглиблення суспільного поділу праці. Саме суспільний поділ праці, його рівень і характер, що притаманні тій чи іншій економічній системі, зумовлюють суттєві ознаки механізму ринкової рівноваги, принципи його формування і функціонування, визначають специфіку його дії в конкретних історичних умовах. Ступінь розвитку та економічні межі суспільного поділу праці, в свою чергу, залежать від можливостей досягнення структурної збалансованості економічних зв’язків, їхнього рівноважного стану. Взаємозв’язок між економічною рівновагою і суспільним поділом праці характеризується тим, що досягнення першої є умовою вдосконалення макроструктури суспільного виробництва. Об’єктивну зумовленість характеру і рівня розвитку суспільного поділу праці й процесів, для яких він є матеріальною основою, можливостей досягнення економічної рівноваги можна розглядати як один з найважливіших законів ринкової економіки.

За змістом система економічної рівноваги багаторівнева. В економічній теорії розмежовують рівновагу обміну, виробництва, розподілу та споживання. У сукупності вони формують загальну систему економічної рівноваги відтворювального процесу. Одночасно виділяються умови статичної рівноваги і умови рівноваги економіки, що динамічно розвивається. При цьому статичну рівновагу розглядають не як самоціль, а лише як попередню сходинку до визначення принципів збалансованості економічних процесів, що реально розвиваються. В теорії також виділяють поняття повної та часткової, тимчасової та постійної рівноваги.

Епіцентром формування рівноваги в ринковій економіці є потреби людини. Тому вихідною ланкою багатоструктурного механізму ринкової рівноваги є рівновага між платоспроможним попитом населення і пропозицією.

У ринковій економіці основною ланкою врівноваження попиту і пропозиції є природна ціна продукції, що реалізується, або ціна рівноваги. Вона формується в точці перетину кривих попиту і пропозиції й визначається як базова ціна, до змін якої змушена пристосовуватися економіка: зростання ціни приводить до розширення пропозиції порівняно з попитом, а падіння — до розширення  попиту порівняно з пропозицією [11, c. 57-58].

2. Створення моделі загальної економічної рівноваги Л.Вальраса

Швейцарський економіст-математик Леон Вальрас (1834- 1910) прагнув відповістити на запитання: як ринки й сектори економіки функціонують у найбільш загальному (чистому) виді? На основі яких принципів установлюється взаємодія цін, витрат, обсягів попиту та пропозиції на різних ринках? Чи приймає цю взаємодію форми «рівноважності» або ринковий механізм,  діє у зворотному напрямку?  Чи є ця рівновага (якщо воно досяжно) стійкою?

Як відомо, економіка — надзвичайно складна й багатогранна система, що охоплює різні сектори й ринки. Як вони функціонують у найбільш загальному виді? Наскільки стійкі багатоаспектні параметри економіки На основі яких принципів установлюється взаємодія цін, витрат, обсягів попиту та пропозиції на різних ринках?  Чи приймає цю взаємодію форму «рівноважності» або ринковий механізм діє у зворотному напрямку Знайти відповіді на ці питання спробував швейцарський економіст-математик Леон Вальрас (1834 — 1910.).

На відміну від Маршалла Вальрас зайнявся не прикладний, а загальнотеоретичною проблемою — проблемою загальної економічної рівноваги. Її основний зміст можна звести до трьох питань:

1.)  чи досяжне ринкова рівновага на ділі;

2.)  чи є ця рівновага (якщо воно досяжно) стійким;

3.) які умови стійкості рівноваги Вальрас виходив з того, що рішення проблеми може бути досягнуте з використанням математичного апарата. Побудувавши досить складну систему взаємозалежних рівнянь, він доводить, що система «рівноважності» може бути досяжна як якийсь «ідеал», до якого прагне конкурентний ринок.

Увесь економічний світ Вальрас розділив на дві більші групи: фірми й домогосподарства. Фірми виступають на ринку факторів як покупці й на ринку споживчих товарів як продавці. Домашні господарства — власники факторів виробництва — виступають у ролі їхніх продавців і в той же час як покупці споживчих товарів

Вальрас виходив з того, що рішення проблеми може бути досягнуте за допомогою використання математичного апарата. Увесь економічний світ він розділив на Дві більші групи: фірми й домогосподарства. Фірми виступають на ринку факторів як покупці й на ринку споживчих товарів як продавці. Домашні господарства — власники факторів виробництва — виступають у ролі їхніх продавців і в той же час як покупці споживчих товарів. Ролі продавців і покупців постійно міняються. У процесі обміну витрати виробників товарів перетворюються в доходи домогосподарств, а всі витрати домогосподарств — у доходи виробників (фірм).

Ціни економічних факторів залежать від розмірів виробництва, попиту, а виходить, від цін на вироблені товари. У свою чергу, ціни на    товари, що випускаються в суспільстві, залежать від цін на фактори виробництва. Останні повинні відповідати витратам фірм. У той же час доходи фірм повинні сполучатися з витратами домогосподарств[10, c. 115-117].

Побудувавши досить складну систему взаємозалежних рівнянь, Вальрас доводить, що система рівноважності може бути досяжна як якийсь «ідеал», до якого прагне конкурентний ринок. Положення, що одержало назву закону Вальраса, говорить: у стані рівноваги ринкова ціна дорівнює граничним витратам. Таким чином, вартість суспільного продукту дорівнює ринкової вартості використаних на його випуск виробничих факторів; сукупний попит дорівнює сукупній пропозиції; ціна й обсяг виробництва не збільшуються й не зменшуються.

Побудована на основі цієї теоретичної концепції модель Вальраса є модель загальної економічної рівноваги, свого роду одномоментний знімок національного господарства в «чистому» виді. Що стосується стану рівноваги, то воно, по Вальрасу, припускає наявність трьох умов:

• по-перше, попит та пропозиція факторів виробництва рівні; на них установлюється постійна й стійка ціна;
• по-друге, попит та пропозиція товарів (і послуг) також з і реалізуються на основі постійних, стійких цін;
• по-третє, ціни товарів відповідають витратам виробництва.

Рівновага є стійкою, тому що на ринку діють сили (насамперед , ціни на фактори виробництва й на товари), що вирівнюють відхилення й відновлюють «рівноважність». Передбачається, що «невірні» ціни поступово виключаються, тому що цьому сприяє повна воля конкуренції.

На думку деяких дослідників в області історії економічної думки, Л.Вальрас є найбільшим економістом дев’ятнадцятого сторіччя. Таке визнання він заслужив за розробку системи загальної ринкової рівноваги, що одержала назву замкнутої моделі економічної рівноваги, викладеної в його основній роботі «Елементи чистої політичної економії» (1874).

Вальрас зробив спробу створення замкнутої математичної моделі загальної економічної рівноваги на базі принципу суб’єктивної корисності й посилки, що всі економічні суб’єкти виробництва діляться на дві групи: власники продуктивних послуг (землі, праці й капіталу) і підприємців. Економічні зв’язки між ними Вальрас виразив через систему взаємозалежних рівнянь, але для простоти викладу можна проілюструвати хід його міркувань за допомогою схеми[2, c. 134-136].

Під домогосподарствами маються на увазі власники факторів виробництва (праці, капіталу, землі) під підприємствами — покупці факторів виробництва й одночасно виробники товарів і послуг. Як бачимо, у Вальраса власники продуктивних послуг є одночасно продавцями зазначених послуг і покупцями предметів споживання а підприємці — покупцями продуктивних послуг і продавцями споживчих продуктів. Таким чином, виробництво й споживання виявляються зв’язаними за допомогою двох взаємодіючих ринків: ринків продуктивних послуг (або факторів виробництва) і споживчих продуктів.

Пропозиція продуктивних послуг і попит на продукти погоджуються в такий спосіб: пропозиція продуктивних послуг розглядаються як функція ринкових цін на ці послуги, а попит на продукти — як функція цін продуктивних послуг (тому що вони визначають доходи власників факторів виробництва) і цін цих продуктів.

Безумовно, ринки факторів виробництва й продуктів взаємозалежні, але звідки треба, що вони перебувають у стані рівноваги? Щоб відповістити на дане запитання, давайте простежимо рух ресурсів і продуктів у натуральній і грошовій формі. Почнемо з домогосподарств. Власники факторів виробництва продають їх на ринку ресурсів, одержуючи дохід, що являє собою ні що інше, як ціни факторів виробництва. З отриманими доходами вони йдуть на ринок продуктів, обмінюючи їх на необхідні товари й послуги. Зверніть увагу на те, що в схемі Вальраса домогосподарства повністю витрачають свої доходи, тобто  сума отриманих доходів дорівнює сумі споживчих витрат, у силу чого нагромадження відсутнє. Підприємства ж, у свою чергу, також пов’язані з ринком ресурсів і продуктів. Однак те, що для домогосподарств є доходами (ціни факторів виробництва), для підприємств є витратами, тобто  виплатами власникам факторів виробництва, які вони покривають за рахунок валового виторгу від продажів товарів і послуг на ринку продуктів. Коло замкнулося. У моделі Вальраса ціни з виробництва дорівнюють витратам підприємств, які дорівнюють валовому виторгу підприємств, а останні, у свою чергу, дорівнюють споживчим витратам домогосподарств. Інакше кажучи, рівноважний з ринків означає, що попит та пропозиція продуктивних послуг рівні, існує постійна стійка ціна на ринку продуктів, і продажна ціна продуктів дорівнює витратам, які являють собою ціни факторів виробництва[5, c. 91-93].

Модель Вальраса, хоча і є логічно завершеною, носить надто абстрактний характер, тому що виключає багато важливих елементів реального економічного життя.

Крім відсутності нагромадження, до числа надмірних спрощень варто віднести:

— статичність моделі (з незмінність запасу й номенклатури продуктів, а також незмінність способів виробництва й споживчих переваг),

— припущення про існування з конкуренції й ідеальної інформованості суб’єктів виробництва.

Іншими словами, проблеми економічного росту, нововведень, зміни споживчих смаків, економічних циклів залишилися за межами моделі Вальраса. Заслуга Вальраса скоріше в постановці проблеми, чим у її рішенні. Вона дала поштовх економічної думки до пошуку моделей динамічної рівноваги й економічного росту. Розвиток ідей Вальраса ми знаходимо в роботах американського економіста В.Леонтьева, чия алгебраїчна теорія аналізу моделі «витрати — випуск» у сорокові роки двадцятого століття дала можливість чисельного рішення більших систем рівнянь, що одержали назву «балансових». Однак першим економістом, що досліджував питання динамічного розвитку в рамках неокласичної теорії з’явився Й.Шумпетер.

У цій моделі ролі продавців і покупців постійно міняються. Всі витрати виробників товарів перетворюються в доходи домашніх господарств, а всі витрати домашніх господарств — у доходи виробників (фірм.).

Ціни факторів залежать від обсягів виробництва, від попиту, а виходить, від цін на вироблені товари. У свою чергу, ціни на товари залежать від факторних цін.

Для нормального функціонування системи повинне встановлюватися відповідність між попитом та пропозицією (факторів і товарів.). Ціни факторів повинні відповідати витратам фірм; доходи фірм — «сполучатися» з витратами домашніх господарств.

Стан рівноваги припускає наявність трьох умов:

— по-перше, попит та пропозиція факторів виробництва рівні; на них установлюється постійна й стійка ціна;

— по-друге, попит та пропозиція товарів (і послуг) з і реалізуються на основі постійних, стійких цін;

— по-третє, ціни товарів відповідають витратам виробництва.

Перші дві умови припускають рівність пропорцій обміну. Третя умова виражає рівновага в сфері виробництва.

Рівновага є стійким, тому що на ринку діють сили, що вирівнюють відхилення й відновлюють «рівноважність». Проміжні, «невірні» ціни поступово виключаються. Цьому сприяє розвиток вільної конкуренції[8, c. 141-143].

3. Концепція економічної рівноваги Вальраса

Весь економічний світ Вальрас розподілив на дві великі групи: фірми і домашні господарства. Фірми виступають на ринку факторів як покупці і на ринку споживчих товарів як продавці. Домашні господарства — власники факторів виробництва — виступають у ролі їх продавців і водночас покупців споживчих товарів (рис. 1).

Рис. 1. Схема загальної рівноваги

У цій моделі ролі продавців і покупців постійно змінюються. Всі витрати виробників товарів перетворюються у доходи домашніх господарств, а всі витрати домашніх господарств — у доходи виробників (фірм).

Ціни факторів залежать від обсягів виробництва, від попиту, а отже, від цін на товари, які виробляються. У свою чергу ціни на товари залежать від факторних цін.

Для нормального функціонування системи має встановлюватися відповідність між попитом і пропозицією (факторів і товарів). Ціни факторів мають відповідати витратам фірм; доходи фірм —»поєднуватися» з витратами домашніх господарств.

Стан рівноваги передбачає наявність трьох умов:

—      по-перше, попит і пропозиція факторів виробництва однакові, на них установлюються постійні і стійкі ціни;

—      по-друге, попит і пропозиція товарів (і послуг) однакові і реалізуються на основі постійних стійких цін;

—      по-третє, ціни товарів відповідають витратам виробництва.

Перші дві умови передбачають рівність пропорцій обміну. Третя умова виражає рівновагу у сфері виробництва.

Рівновага є стійкою, тому що на ринку діють сили, які вирівнюють відхилення і відновлюють її. Проміжні, «неправильні» ціни поступово виключаються. Цьому сприяє розвиток вільної конкуренції.

Відзначимо деякі ідеї і положення, що покладені в основу теорії загальної економічної рівноваги (за Вальрасом):

—      всяке ринкове господарство прагне до рівноваги у вигляді тенденції;

—      існує принцип взаємозалежності основних елементів ринкової економіки, який забезпечує єдність системи і впливає на реалізацію прагнень до рівноваги;

—      вихідним пунктом аналізу рівноваги є аналіз обміну продуктами між виробниками і споживачами, який здіснюється на основі взаємови-гідності та еквівалентності.

Рівновага в економіці не зводиться до ринкової рівноваги, але вона може бути досягнута лише через ринковий механізм, через обмін. Основним інструментом у цьому механізмі є ціна. Вирівнювання попиту і пропозиції товарів відбувається через «намацування», пошук взаємоприйнятних цін, які виступають у вигляді цін рівноваги[11, c. 154-156].

Рівновага цін установлюється у точці рівноваги між корисністю товару і витратами на його виробництво. Ціна виступає як регулятор пропозицій обміну. Вона забезпечує поєднання ступеня корисності споживної вартості з рівнем витрат. Для покупця ціна виступає як критерій оцінки корисності певного товару стосовно корисності інших товарів. Для продавця корисність ціни визначається співвідношенням виручки і витрат, необхідних для виробництва товару.

Вальрас підрахував, що ціни на споживчі товари залежать від цін факторів (ренти, процента, заробітної плати). У свою чергу ціна фак-торів виробництва залежить від цін споживчих товарів (продуктів харчування, одягу, взуття, транспортних засобів). Між учасниками обмінних операцій має дотримуватися принцип рівнозначних угод. Ціна однієї підсистеми залежить від цін іншої підсистеми. Кількість грошей, які сплачуються за фактори виробництва, має відповідати кількості грошей, які сплачуються за споживчі товари. Рівновага на ринках факторів виробництва узгоджується з рівновагою на ринках споживчих товарів.

На ринку встановлюється одна ціна для рівнозначних товарів. Ця ціна вирівнює пропоновану кількість з потребою кількості; пропозиція узгоджується з раннім попитом, попит відповідає пропозиції. Ціна товарів відповідає витратам, їх граничній корисності.

З моделі Вальраса випливають такі висновки.

1. Існує взаємозв’язок і взаємозумовленість цін (регулюючі інструменти) не лише на ринку товарів, але і на всіх інших ринках. Ціни на споживчі товари встановлюються у взаємозв’язку і взаємодії з цінами на фактори виробництва, ціни на робочу силу — з урахуванням і під впливом цін на продукти і т. п. Рівноважні ціни встановлюються у результаті взаємодії всіх ринків (ринку товарів, ринку праці, грошового ринку).
2. Математично доводиться можливість існування рівноважних цін одночасно і на всіх ринках. До цієї рівноваги «прагне» ринкова економіка. Але «ідеал» існує лише у теорії. Повна рівновага всіх цін на всіх ринках існує як теоретична абстракція.
3. Із теорії економічної рівноваги, якої теоретично можна досягнути, випливає висновок про відносну стійкість системи ринкових відносин. «Намацування» рівноважних цін відбувається на всіх ринках і в остаточному підсумку приводить до рівноваги попиту і пропозиції на всіх ринках.
4. Рівновага в економіці не зводиться до рівноваги обміну, до ринкової рівноваги. Із теоретичної концепції Вальраса випливає принцип взаємозв’язку і взаємозалежності основних елементів ринкової економіки. Це вихідне положення для розуміння взаємозв’язку виробництва, споживання, доходів на макрорівні.

На теорію загальної економічної рівноваги опираються вчення про динаміку економічного росту, концепція загального добробуту, побудова системи міжгалузевих зв’язків[6, c. 133-135].

Висновки

Для аналізу умов рівноваги сучасної структури ринкової економіки поряд з третинним сектором виробництва — ринком послуг — особливого значення набуває і принципово нова сфера економіки — сфера інформатики. Відтворювальні процеси в цій сфері мають власну специфіку. За цих умов абсолютизація схем відтворювання, механічне накладання їх на структуру сучасних економічних процесів не відповідають реальній дійсності, обмежують можливості практичного застосування теорії економічної рівноваги.

Сталість економічної рівноваги визначається також широтою ринку: чим ширший ринок, тим менші коливання його цін і тим ближчі вони до вартісних пропорцій. Важливою умовою досягнення економічної рівноваги є розвиток національного ринку до інтернаціональних меж. Формування цілісної системи світового господарства припускає рівновагу не лише міжгалузевої структури товарного обміну, а й взаємну збалансованість економічних ресурсів — основних факторів виробництва.

Стан економічної рівноваги не статичний. Структурні зв’язки динамічні, завдяки чому здійснюється вдосконалення їх. За своїм характером ринкова рівновага завжди відносна. Тому економічний розвиток може бути зображений як циклічний рух від рівноваги, яка склалася, до порушення її і далі до формування на більш високому рівні нової рівноваги більш складного порядку.

Список використаної літератури

1. Андреюк Н. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ Наталія Андреюк,. — К.: Кондор, 2004. – 174 с.
2. Базілінська О. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Олена Базілінська, Оксана Мініна; За ред. Олени Базілінської; М-во освіти і науки України. — 2-ге вид., перероб. і доп.. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 349 с.
3. Ватаманюк Остап З. Мікроекономіка: Навч. посіб.. — Л. : Інтелект-Захід, 2004. — 176с
4. Вініченко І. І. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ І. І. Вініченко, Н. В. Дацій, С. О. Корецька; М-во освіти і науки України, ГУ «ЗІДМУ». — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 265 с.
5. Гончарова Н.М. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Міжрегіональна академія управління персоналом. — К. : МАУП, 2005. — 304 с.
6. Горобчук Т. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Тетяна Горобчук,; М-во освіти і науки України, Житомирський інженерно-технологічний ун-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 271 с.
7. Задоя А. Мікроекономіка: Курс лекцій та вправи: Навч. посібн./ Анатолій Задоя,. — К.: Знання, 2001. — 211 с.
8. Кириленко В. Мікроекономіка: Навчальний посібник для економ. спец. студ. вузів/ Володимир Кириленко,. — К.: Таксон, 2003. — 334 с.
9. Косік А. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Алла Косік, Галина Гронтковська,; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 415 с.
10. Лісовицький В. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Володимир Лісовицький,. — 3-є вид., доп. та переробл.. — К.: Кондор, 2007. — 163 с.
11. Мікроекономіка: Опорний конспект лекцій/ В.Базилевич, В.Лук’янов, Н.Писаренко, Н.Квіцинська; М-во освіти України, Київ. держ.торг.-екон. ун-т. — К.: Четверта хвиля, 2001. — 246 с.