Вступ.

1. Поняття інвестиційної діяльності. Види інвестицій та форми інвестиційної діяльності

2. Суб'єкти та об'єкти інвестиційної діяльності

3. Права, обов'язки та відповідальність суб'єктів інвестиційної діяльності. Припинення інвестиційної діяльності.

4. Правове регулювання діяльності підприємств з іноземними інвестиціями.

5. Шляхи активізації інвестиційної діяльності в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Інвестиційна діяльність має важливий соціально-економічний аспект. Недостатнє ж дослідження проблем правового регулювання суспільних відносин у сфері інвестиційної діяльності значною мірою негативно позначається на ефективності залучення та використання як внутрішніх, так і іноземних інвестицій в Україні, що, в свою чергу, призводить до зменшення ефективності економічного розвитку країни взагалі. Отже створення інвестиційного ринку — проблема не менш актуальна, ніж створення товарного ринку, оскільки товари-це, певною мірою, похідний продукт від інвестицій (національних чи іноземних). І структурна переорієнтація економіки, і науково-технічний прогрес також реалізуються через інвестиції. Тому ефективно функціонуючий інвестиційний ринок можна назвати одним із факторів швидкого й ефективного економічного і соціального розвитку України.

В системі відтворення, безвідносно до його суспільної форми, інвестиціям належить найважливіша роль в справі відновлення і збільшення виробничих ресурсів, а, відповідно, і забезпечення відповідних темпів економічного росту. Якщо уявити суспільне відтворення як систему виробництва, розподілу, обміну та споживання, то інвестиції, головним чином, стосуються першої ланки – виробництва, і, можна сказати, складають матеріальну основу його розвитку.

Саме поняття інвестиції (від лат. Investio — одягаю) значить вкладення капіталу в галузі економіки як в самій країні так і за її межами. Інвестиції – це грошові, майнові, інтелектуальні цінності, які вкладають в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку. Їх можна робити в основні (будівлі, споруди, машини и й устаткування тощо) та оборотні (для формування виробничих запасів товарно – матеріальних цінностей тощо) фонди, у нематеріальні ресурси й активи (цінні папери. патенти, ліцензії тощо).

Інвестиції – це те, що “відкладають” на завтрашній день, для того щоб мати можливість більше споживати в майбутньому. Одна частина інвестицій – це споживчі блага, які не застосовуються в поточному періоді, а відкладаються в запас (інвестиції на збільшення запасів). Інша частина – це ресурси, які направляються на розширення виробництва (вклади в споруди, машини то будівлі). Разом з тим, слід зазначити, що важливого зовнішньополітичного значення набуває залучення іноземних інвестицій. Адже активний розвиток міжнародного економічного співробітництва, в тому числі інвестиційного, сприяє не лише активізації функціонування національного господарського механізму. Таке співробітництво, про що свідчить практика міжнародного життя, дозволяє створювати систему міжнародної економічної безпеки, уникати конфліктів у разі розв’язання спірних питань.

1. Поняття інвестиційної діяльності. Види інвестицій та форми інвестиційної діяльності

Інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Як вже зазначалося вище інвестиції — це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Виходячи із характеру інвестицій, суб'єктного складу інвесторів та джерел інвестування в законодавстві України, визначаються різні види інвестицій.

За характером цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, інвестиції поділяються на:

• кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

• рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

• майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

• сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знадь, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих (ноу-хау);

• права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також іншими майновими правами;

• інші цінності.

Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у вигляді капітальних вкладень.

За суб'єктним складом інвесторів інвестиції поділяються на:

• інвестиції, здійснювані громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;

• державні інвестиції, здійснювані органами влади і управління України, Автономної Республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів;

• в іноземні інвестиції, здійснювані іноземними громадянами, юридичними особами та державами;

• спільні інвестиції, здійснювані громадянами та юридичними особами України, іноземних держав.

За джерелами фінансування інвестиційної діяльності інвестиції поділяються на такі, що здійснюються за рахунок:

• власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб тощо);

• позичкових фінансових коштів інвестора (облігаційні позики, банківські та бюджетні кредити);

• залучених фінансових коштів інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб);

• бюджетних інвестиційних асигнувань;

• безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань організацій, підприємств і громадян[8, c. 28-29].

Виходячи з того, що інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності, можна виділити наступні форми інвестиційної діяльності:

• створення юридичних осіб для ведення інвестиційної діяльності;

• ведення спільної інвестиційної діяльності без створення юридичної особи на підставі договору про спільну діяльність;

• придбання, не заборонене законами України, нерухомого чи рухомого майна шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

• придбання майнових прав;

• інші форми, не заборонені законами України.

Однією із форм інвестиційної діяльності є інноваційна діяльність. Інноваційна діяльність здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу, що включає:

• випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;

• прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

• реалізацію довгострокових науково-технічних програм з великими строками окупності витрат;

• фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил;

• розробку і впровадження нової, ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального і екологічного становища[4, c. 32].

2. Суб'єкти та об'єкти інвестиційної діяльності

Суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.

Інвестори — суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.

Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

Об'єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

Забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом[1].

3. Права, обов'язки та відповідальність суб'єктів інвестиційної діяльності. Припинення інвестиційної діяльності

Всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України.

Розміщення інвестицій у будь-які об'єкти, крім тих, інвестування в які заборонено або обмежено законодавством України, визнається невід'ємним правом інвестора і охороняється законом.

Інвестор самостійно визначає цілі, напрямки, види й обсяги інвестицій, залучає для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів і торгів.

За рішенням інвестора права володіння, користування і розпорядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, встановленому законом. Взаємовідносини за такої передачі прав регулюються ними самостійно на основі договорів.

Для інвестування можуть бути залучені фінансові кошти у вигляді кредитів, випуску в установленому законодавством порядку цінних паперів і позик.

Майно інвестора може бути використано ним для забезпечення його зобов'язань. У заставу приймається тільки таке майно, яке перебуває у власності позичальника або належить йому на праві повного господарського відання, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Заставлене майно при порушенні заставних зобов'язань може бути реалізовано відповідно до чинного законодавства.

Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.

Для державних підприємств, що виступають інвесторами за межами України та яким відкрито іпотечний кредит, встановлюється гарантія для цих інвестицій з боку держави.

Інвестор має право на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою.

Інвестори у випадках і порядку, встановлених законодавством України, зобов'язані:

• подати фінансовим органам декларацію про обсяги і джерела здійснюваних ним інвестицій;

• одержати необхідний дозвіл або узгодження відповідних державних органів та спеціальних служб на капітальне будівництво;

• одержати позитивний комплексний висновок Державної експертизи щодо додержання в інвестиційних програмах та проектах будівництва діючих нормативів з питань санітарного і епідемічного благополуччя населення, екології, охорони праці, енергозбереження, пожежної безпеки, міцності, надійності та необхідної довговічності будинків і споруд, а також архітектурних вимог[9, c. 61-63].

Крім вищезазначених обов'язків, інвестори, вже як суб'єкти інвестиційної діяльності, мають:

• додержувати державних норм і стандартів, порядок встановлення яких визначається законодавством України;

• виконувати вимоги державних органів і посадових осіб, що пред'являються в межах їх компетенції;

• подавати в установленому порядку бухгалтерську і статистичну звітність;

• не допускати недобросовісної конкуренції і виконувати вимоги антимонопольного регулювання.

Для виконання спеціальних видів робіт, які потребують відповідної атестації виконавця, учасники інвестиційної діяльності зобов'язані одержати ліцензію. Перелік таких робіт та порядок їх ліцензування встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, встановлює їх взаємні права та обов'язки, є договір (угода).

Укладання договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності.

Втручання державних органів та посадових осіб у реалізацію договірних відносин між суб'єктами інвестиційної діяльності понад своєї компетенції не допускається.

При недодержанні договірних зобов'язань суб'єкти інвестиційної діяльності несуть майнову та іншу відповідальність, передбачену законодавством України і укладеними договорами.

Сплата штрафів і неустойок за порушення умов договорів, а також відшкодування завданих збитків не звільняють винну сторону від виконання зобов'язань, якщо інше не передбачено законом або договором.

Говорячи стосовно умов припинення інвестиційної діяльності, необхідно зазначити, що зупинення або припинення інвестиційної діяльності провадиться за рішенням:

• інвесторів, при цьому інвестори відшкодовують збитки учасникам інвестиційної діяльності;

• правомочного державного органу.

Рішення державного органу про зупинення або припинення інвестиційної діяльності може бути прийнято за наявності певних причин:

• якщо її продовження може призвести до порушення встановлених законодавством санітарно-гігієнічних, архітектурних, екологічних та інших норм, прав та інтересів громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом;

• в оголошення в установленому законом порядку інвестора банкрутом внаслідок неплатоспроможності;

• стихійного лиха;

• запровадження надзвичайного стану[5, c. 34-36].

4. Правове регулювання діяльності підприємств з іноземними інвестиціями

Відповідно до Закону України «Про режим іноземного інвестування» підприємство з іноземними інвестиціями — це підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого становить не менше 10 відсотків (ст. 1).

На території України підприємства з іноземними інвестиціями створюються і діють у формах, передбачених законодавством України. Зокрема, це Закони України «Про підприємства в Україні» та «Про господарські товариства».

Установчі документи підприємств з іноземними інвестиціями повинні містити відомості, передбачені законодавством України для відповідних організаційно-правових форм підприємств, а також відомості про державну належність їх засновників (учасників).

Загальні засади створення, діяльності та припинення діяльності юридичних осіб в Україні визначаються Законами України «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні», та «Про господарські товариства».

Державна реєстрація підприємств з іноземними інвестиціями здійснюється в загальному порядку державної реєстрації підприємств, передбаченому законодавством України. Питання державної реєстрації суб'єктів господарської діяльності регулюються Законом України «Про підприємства в Україні» та Законом України «Про господарські товариства».

Порядок державної реєстрації та перереєстрації суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від їх організаційних форм і форм власності, за винятком окремих видів суб'єктів підприємництва (банки, засоби масової інформації, фондові біржі тощо) визначається Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 740.

У ряді випадків при створенні підприємств з іноземними інвестиціями необхідно враховувати Положення про порядок залучення експертів до оцінки майна, що перебуває у загальнодержавній власності, під час створення підприємств з іноземними інвестиціями, яке було затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р. №813.

Майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями (крім товарів для реалізації або власного споживання), звільняється від обкладення митом[5, c. 107-109].

При цьому митні органи здійснюють пропуск такого майна на територію України на підставі виданого підприємством простого векселя на суму мита з відстроченням платежу не більш як на 30 календарних днів з дня оформлення ввізної вантажної митної декларації.

Вексель погашається і ввізне мито не справляється, якщо у період, на який дається відстрочення платежу, зазначене майно зараховане на баланс підприємства і податковою інспекцією за місцезнаходженням підприємства зроблена відмітка про це на примірнику векселя.

Порядок видачі, обліку і погашення векселів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Якщо протягом трьох років з часу зарахування іноземної інвестиції на баланс підприємства з іноземними інвестиціями майно, що було ввезене в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду зазначеного підприємства, відчужується, у тому числі у зв'язку з припиненням діяльності цього підприємства (крім вивезення іноземної інвестиції за кордон), підприємство з іноземними інвестиціями сплачує ввізне мито, яке обчислюється виходячи з митної вартості цього майна, перерахованої у валюту України за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України на день здійснення відчуження майна.

Підприємство з іноземними інвестиціями самостійно визначає умови реалізації продукції (робіт, послуг), включаючи ціну на них, якщо інше не передбачено законодавством України.

Продукція підприємств з іноземними інвестиціями не підлягає ліцензуванню і квотуванню за умови її сертифікації як продукції власного виробництва відповідно до Порядку визначення продукції власного виробництва підприємств з іноземними інвестиціями, встановленого Постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 р. №1061.

Вивезення товарів, на які поширюється спеціальний режим експорту, здійснюється відповідно до законодавства України.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про інвестиційну Діяльність» вартість продукції, робіт і послуг у процесі інвестиційної діяльності визначається за вільними цінами і тарифами, в тому числі за підсумками конкурсів (торгів), а у випадках, передбачених законодавчими актами, за державними фіксованими та регульованими цінами і тарифами.

Підприємства з іноземними інвестиціями сплачують податки відповідно до законодавства України.

Охорона та здійснення прав інтелектуальної власності підприємств з іноземними інвестиціями забезпечуються відповідно до законодавства України. Підприємства з іноземними інвестиціями самостійно приймають рішення про патентування (реєстрацію) за кордоном винаходів, промислових зразків, товарних знаків та інших об'єктів інтелектуальної власності, які їм належать, відповідно до законодавства України.

Представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні реєструються відповідно до Інструкції про порядок реєстрації представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, затвердженої Наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі від 18 січня 1996 р. № 30.

Іноземні юридичні особи можуть входити до складу промислово-фінансових груп, які створюються (реєструються), реорганізуються та ліквідуються згідно із Положенням, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р. № 781. Дане положення було розроблено відповідно до Закону України «Про промислово-фінансові групи в Україні».

Умови участі іноземних фізичних та юридичних осіб у створенні громадських та благодійних організацій визначаються Законами України «Про об'єднання громадян» та «Про благодійництво та благодійні організації».

Порядок реєстрації філіалів, відділень, представництв та інших структурних осередків громадських (неурядових) організацій зарубіжних держав в Україні визначається Постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993р. № 145.

Важливим аспектом, який визначає права та обов'язки підприємств з іноземними інвестиціями є державна реєстрація іноземних інвестицій. Така реєстрація здійснюється урядом Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями протягом трьох робочих днів після фактичного їх внесення у порядку, що визначається Положенням про державну реєстрацію іноземних інвестицій, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 7 серпня 1996 р. № 928.

Незареєстровані іноземні інвестиції не дають права на одержання пільг та гарантій, передбачених законодавством України для іноземних інвесторів.

Відмова в державній реєстрації іноземних інвестицій можлива лише у разі порушення встановленого порядку реєстрації. Вона повинна бути оформлена письмово із зазначенням мотивів відмови і може бути оскаржена в судовому порядку. Така відмова з мотивів її недоцільності не допускається.

Підприємство з іноземними інвестиціями може здійснювати будь-які види діяльності, що відповідають меті, визначеній у статуті підприємства, з урахуванням обмежень, передбачених законодавчими актами України.

У Законі України «Про страхування» зазначається, що загальна частка іноземних юридичних осіб та іноземних громадян у статутному фонді страховика (юридичної особи, що одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності) не може перевищувати 49 відсотків (ст. 2), крім випадку, коли у разі реорганізації страховика за рішенням Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю передбачається залучення до числа учасників страховика іноземних страховиків, за умови проведення ними всіх розрахунків за зобов'язаннями та боргами страховика, термін сплати яких уже наступив. При цьому частка іноземних учасників у статутному фонді може бути встановлена на рівні не більше 50 відсотків загального розміру статутного фонду, крім страховиків, які отримали ліцензію на право страхування життя, для яких частка іноземних учасників не може перевищувати 49 відсотків загального розміру статутного фонду (ст. 43)[7, c. 112-115].

Крім зазначеного, іноземним інвесторам необхідно пам'ятати, що страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками — резидентами України.

Відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України» (п. 3 ст. 37) підприємства з іноземними інвестиціями не мають права робити внески до власного виборчого фонду кандидата в народні депутати України.

Підстави припинення інвестиційної діяльності визначаються у ст. 21 Закону України «Про інвестиційну діяльність». Зупинення або припинення інвестиційної діяльності провадиться за рішенням інвесторів (при цьому відшкодовують збитки учасникам інвестиційної діяльності) або правомочного державного органу.

Рішення державного органу про зупинення або припинення інвестиційної діяльності може бути прийнято з таких причин:

• якщо її продовження може призвести до порушення встановлених законодавством санітарно-гігієнічних, архітектурних, екологічних та інших норм, прав та інтересів громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом;

• оголошення у встановленому законом порядку інвестора банкрутом внаслідок неплатоспроможності;

• стихійного лиха;

• запровадження надзвичайного стану.

Ліквідація та реорганізація підприємств з іноземними інвестиціями відбувається відповідно до положень ст. 37 " Цивільного кодексу України та розділу VII Закону України «Про підприємства в Україні».

Порядок визнання підприємства з іноземними інвестиціями банкрутом визначається Законом України «Про банкрутство»[2, c. 65].

5. Шляхи активізації інвестиційної діяльності в Україні

Досвід розвинутих країн засвідчує, що держава фінансує більшу частину фундаментальних (безприбуткових) наукових досліджень і науково-технічних розробок. Вона також вкладає значні кошти у фінансування венчурних (ризикових) підприємств. Особливе місце в системі державного інвестування посідають об’єкти виробничої інфраструктури (транспорт і транспортне господарство, лінії електропередач, засоби передавання та опрацювання інформації тощо). Крім цього значні державні вкладення роблять у соціальну сферу (будівництво об’єктів охорони здоров’я, освіти, культури та інше). Після визначення джерел фінансування вибирають інструменти залучення капіталу і визначають тип фінансування.

У західних країнах, крім традиційних способів залучення капіталу (акціонування, боргове фінансування, кредитування, оренда тощо), з’явились нові, так як франчайзинг, лізинг, форфейтинг, венчурне фінансування, селенг та інше. Вибір найсприятливішого способу забезпечує інвестору економію інвестиційних ресурсів та запобігає втратам на усіх стадіях життєвого циклу інвестицій.

У перехідний період в основі інвестиційної політики держави повинне бути гнучке поєднання адміністративних та економічних методів регулювання.

Зниження податкового тиску на підприємства може створити умови для формування у них власних фінансових джерел інвестицій – амортизаційних фондів і реінвестованої частини прибутку. Крім того, використання доходів від продажу акцій підприємств дасть змогу припинити спад виробництва і перейти від стагнації до економічного зростання. Однак таких ресурсів недостатньо для того, щоб зробити глибоку структурну перебудову економіки і забезпечити стабільне економічне зростання .Тому Україні потрібно залучати іноземні інвестиції, зокрема таких інвесторів, як ООН, Європейський Союз, група Всесвітнього банку, Європейський банк реконструкції та розвитку (ЕБРР), Міжнародний валютний фонд (МВФ) та ін. Кожна з цих організацій ставить перед потенційними інвесторами певні вимоги до оформлення передінвестиційної документації з зазначенням пріоритетних напрямів.

Приоритетними напрямами інвестиційної активності Всесвітнього банку є проекти в галузі сільського господарства, енергетики, промисловості, охорони здоров’я, розвитку міського господарства, водопостачання, зв’язку.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку надає позики тільки на виробничі цілі після ретельного аналізу можливостей їх погашення боржником та, як звичайно, під державні гарантії[2, c. 86-87].

На особливу увагу заслуговує Європейський банк реконструкції та розвитку, що є міжнародним інститутом з капіталом 10 млрд. у.о. Членами Банку є 40 країн. У його роботі беруть участь Європейський інвестиційний банк, представники яких входять до Ради Директорів.

Приоритетними напрямками діяльності Банку є: Пайові капіталовкладення, надання консультацій, позик для реалізації проектів, пов’язаних з розвитком демократичних інститутів та ринково-орієнтованих економік, сприяння розвитку приватного підприємництва у країнах Центральної та Східної Європи. Більше половини коштів, які надає Банк цим країнам, адресовані підприємствам приватного сектора та на реалізацію програм приватизації державних підприємств.

Надаючи позики комерційним підприємствам, Банк не вимагає урядових гарантій, однак обов’язковим є повне повернення позичених коштів. Причому сума платежу містить у собі виплати не пов’язані з ризиком банку у разі надання позики.

В Україні ЄБРР фінансує проекти реконструкції аеропорту “Бориспіль”, створення єдиного плодоовочевого ринку в Києві, а також виділяє кошти на підтримку малих та середніх приватних підприємств.

Пожвавлення процесу залучення іноземних інвестицій доручено безпосередньо Кабінету Міністрів України, Національному агентству реконструкції та економічної інтеграції.

Ефективність співробітництва з іноземними інвесторами значно залежить від вдалого вибору його форм. Проте для України важливішим є питання ефективності використання цих інвестицій. Адже, як засвідчив досвід останніх років, іноземні інвестиції скеровують, в першу чергу, на ліквідацію державної заборгованості минулих років, а не для безпосереднього інвестування в економіку країни.

Більшість вітчизняних підприємств функціонує завдяки довготерміновим кредитам Державного інвестиційного банку.

Як бачимо, залучення масштабних зовнішніх інвестиційних ресурсів та формування ефективної СПК в Україні передбачає необхідну істотну трансформацію економічних, політичних та соціальних чинників інвестиційного клімату нашої держави в напрямі їх лібералізації. У такому зв’язку викликають серйозні нарікання з боку як науковців, так і безпосередніх іноземних інвесторів, непослідовність і, відповідно, непередбачуваність правових начал іноземного інвестування. За роки незалежності в Україні 6 разів змінювалися умови інвестиційної діяльності для нерезидентів.

Як бачимо, тут слід підкреслити невідпрацьованість та не відлагодженість правової сфери. Часто новий закон скасовує або зводить на внівець попередній; законодавчі акти, що продуктуються різними урядовими структурами, частково дублюються; існує різновекторність дій ключових гілок влади. Відбуваються перманентна зміна законодавства та внесення корективів до нього, які призводять до дестабілізації в економіці та фінансах і зумовлюють збитки підприємств. Загалом має місце маніпулювання правовим полем, якого не визнає цивілізований ринок.

Украйні для створення оточення, яке б сприяло прямим іноземним інвестиціям, перш за все бракує зорієнтованої на ринок законодавчої бази. Ефективна юридична система, що ґрунтується на фундаментальних принципах приватної власності та ринкової економіки, надає могутнього стимулу для капіталовкладень і, навпаки, неефективне правове оточення відвертає інвесторів. Привабливе правове оточення повинно і відповідати трьом умовам. По-перше, приватні інвестори, як іноземні, так і внутрішні, мають бути впевнені, що їх інвестиції надійно захищені добре розвинутою системою законів. По-друге, інвестори повинні бути переконані, що закони впроваджуються в життя: найбільш досконале законодавство не має ніякої цінності, якщо не втілюється в практиці. З цього витікає, що іноземні інвестори зацікавлені також в реалізації законодавства – дієздатності судової системи та юридичних процедур. По-третє, інвестори потребують стабільності та передбаченості системи юриспруденції. Постійні зміни в законодавстві серйозно підривають довіру інвесторів.

Залишається невирішеною проблема забезпечення зарубіжних інвесторів інформацією про чинне законодавство, стосовно іноземних інвестицій. тексти законів та інструкцій недосяжні для ознайомлення. Практично нема єдиного підходу до статусу та відміни попередніх законів, тому важко визначити, які закони зберігають чинність, а які були анульовані. Щоб дати зарубіжним інвесторам уявлення про правовий режим в Україні стосовно іноземного капіталу, потрібно організувати регулярний випуск бюлетеня, що містить відповідну інформацію кількома мовами[3, c. 134-135].

Висновки

Таким чином, інвестиціями вважаються ті економічні ресурси, які направлені на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на розширення чи модернізацію виробничого апарату. Це може бути пов’язано з придбанням нових машин, будинків, транспортних засобів, а також з будівництвом доріг, мостів та інших інженерних споруд. Сюди також треба включити витрати на освіту, наукові дослідження та підготовку кадрів. Ці витрати представляють собою інвестиції в “людський капітал”, які на сучасному розвитку економіки набувають все більшого і більшого значення, тому що на сам кінець результатом людської діяльності виступають і будинки, і споруди, і машини, і устаткування, і саме головне, основний фактор сучасного економічного розвитку – інтелектуальний продукт, який визначає економічне положення країни в світовій ієрархії держав.

Залучення іноземних інвестицій є важливим елементом подальшого розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, оскільки загальний інвестиційний клімат у країні, умови проведення зовнішньоекономічної діяльності, що визначаються багатьма факторами, в тому числі і правовими, характеризують її як привабливу чи ні для іноземних інвесторів. Слід зазначити, що обсяг іноземних інвестицій є одним із показників ступеню інтеграції країни у світове господарство.

Інвестиційне співробітництво — вид міжнародного економічного співробітництва, метою якого є раціональний розподіл ресурсів, досягнення державами більш високих результатів економічного розвитку за рахунок використання переваг участі у міжнародному розподілі праці, оновлення технологічної структури суспільного виробництва. Прямі іноземні інвестиції являють собою один із найбільш ефективних засобів інтеграції національної економіки у світове господарство, причому, що особливо важливо, інтеграції саме виробничого характеру, а не такого, що йде лише через організацію зв'язків у сфері обігу.

Список використаної літератури

1. Закон України “ Про інвестиційну діяльність”
2. Борщ Л.М.Інвестування: теорія і практика: Навчальний посібник -К.: Знання, 2005. -470 с.
3. Гончаров А. Б. Інвестування: Навч. посіб. для самостійного вивчення дисципліни -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2003. -329 с.
4. Грідасов В. М. Інвестування: Навчальний посібник. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -163,с.
5. Інституційна інвестологія: Навчальний посібник. -К.: Атіка, 2004. -206, с.
6. Матюшенко І. Ю. Іноземні інвестиції: Навчальний посібник. — Київ: ВД "Професіонал, 2005. -334 с.
7. Мельник В.В. Міжнародна інвестиційна діяльність: Навчальний посібник. -Тернопіль: Карт-бланш, 2003. -249 с.
8. Музиченко А.С. Інвестиційна діяльність в Україні: Навчальний посібник. -К.: Кондор, 2005. -405 с.
9. Федоренко В.Г.Іноземне інвестування економіки України: Навч. посібник. -К.: МАУП, 2004. -270, с.