Декларування правової моделі розбудови сучасної української держави та поступове просування на цьому шляху зумовлює основоположність правових форм здійснення державної діяльності. Діяльність держави із забезпечення інформаційної безпеки не є винятком. Тому особливої актуальності набувають правові форми захисту і протидії негативним інформаційним впливам, ефективність яких напряму залежить від якості нормативно-правового забезпечення.

Правові проблеми інформаційної безпеки та удосконалення українського інформаційного законодавства привертають увагу багатьох науковців, дослідників, спеціалістів із різних галузей знань і не тільки юридичних, серед яких: І. Арістова, О. Баранов, М. Биченок, В. Горбулін, М. Гуцалюк, Р. Калюжний, Б. Кормич, Г. Красноступ, В. Ліпкан, Ю. Максименко, А. Марущак, Д. Прокоф’єва, В. Цимба- люк, М. Швець та ін.

Метою статті є спроба з’ясування правового аспекту інформаційної безпеки, що сприятиме розвитку концептуально-методологічного підґрунтя розуміння цього явища та підвищенню дієвості інформаційного законодавства.

Сьогодні незадовільність стану українського інформаційного законодавства та необхідність термінових заходів щодо його удосконалення є очевидними. Однак єдності у шляхах якісної трансформації інформаційного законодавства України серед дослідників цієї проблематики не існує, що є логічним, зважаючи на складність, динаміку та масштабність сучасних інформаційних процесів, які відбуваються в умовах становлення національної правової системи. Не можна не погодитися з думкою В. Горбуліна та М. Биченка про те, що однією з основних причин невідповідності інформаційного законодавства України вимогам сучасності є несформованість у суспільній і науковій думці цілісного уявлення про інформаційну безпеку з позиції права та юридичної науки. Тому системний підхід до формування права й нормотворчості є актуальним завданням, зумовленим відсутністю належної систематизації чинного інформаційного законодавства. За відсутності методологічних засад інформаційного нормотворення виникають труднощі об’єктивного і суб’єктивного характеру при формуванні системи нормативно-правового регулювання інформаційної безпеки [1, 89].

Важливим підґрунтям удосконалення інформаційного законодавства є адекватне сучасним умовам відображення у свідомості нормотворців інформаційної безпеки у всій повноті аспектів, зокрема психологічному, технічному та правовому.

Очевидно, що інформаційна безпека не є явищем найвищого порядку і може розглядатися тільки ґрунтуючись на парадигмі соціальної безпеки, використовуючи її методологічний потенціал. Тому доцільним є з’ясування поняття «безпека» як базової категорії для дослідження інформаційної безпеки.

Оскільки безпека за своєю сутністю є соціальним явищем, то серед усього розмаїття поглядів необхідно звернути увагу на філософсько- соціологічне розуміння, яке має стати фундаментальною частиною системного підходу до осягнення явища безпеки, що дозволить на науковому (доктринальному) рівні уникнути використання у визначеннях таких неоднозначних і суперечливих понять, як «захищеність», «інтереси», «потреби» та «загрози», відобразивши при цьому синергетичний бік явища безпеки. Підґрунтя такого підходу окреслене Г. Іващенком. Наголошуючи на недосконалості загальнопоширеного визначення безпеки через стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від внутрішніх та зовнішніх загроз, він зазначає, що основою усвідомлення його повинен стати діяльнісний підхід, напрацьований соціальною філософією та теоретичною соціологією. Однак це не означає, що безпеку можна формально розуміти як вид діяльності у відриві від її результатів, умов, у яких вона здійснюється, та можливостей функціонування суб’єкта в цих умовах. З цієї позиції безпеку пропонується розглядати як «сукупність умов існування суб’єкта, якими він оволодів (осягнув, засвоїв, створив) у процесі самореалізації, і які він, таким чином, здатний контролювати» [2, 58]. Тут слід наголосити, що в синергетичному аспекті простежується певна взаємозалежність умов існування суб’єкта та здатностей або можливостей їх контролю. Умови існування можуть виступати стимулом розвитку здатностей та підвищення спроможності суб’єкта, що, у свою чергу, надає йому можливість впливати на умови свого існування з метою їх покращання. До таких умов можна віднести і потенційні загрози, рівень яких не дестабілізує діяльності суб’єктів, а навпаки спонукає до саморозвитку. Тоді завданням «мінімум» для держави стає створення загальних мінімальних умов, що забезпечать саморозвиток і самореалізацію індивідів.

Розглянутий підхід можна прийняти за основу, але з урахуванням напра- цювань теорії соціальних систем та управління ними. Квінтесенцією сучасного розуміння безпеки соціальної системи є стабільність її оптимального функціонування й розвитку. Саме за таких умов гарантується достатня захищеність системи. В Україні ідея взаємозв’язку безпеки і стабільного розвитку вже набула закріплення на рівні чинного законодавства. Так, Закон України «Про основи національної безпеки України» визначає національну безпеку як захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечується сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам [3].

Щодо визначення поняття «інформаційна безпека» на сьогодні відсутній цілісний підхід і єдиної думки щодо її визначення серед дослідників не існує. Тому в межах окресленого підходу інформаційну безпеку можна інтерпретувати як сукупність умов функціонування суб’єктів в інформаційній сфері та суб’єктивних можливостей їх усвідомлення й контролю. При цьому слід зауважити, що інформаційна безпека в такому контексті розгляду набуває об’єктивно-суб’єктивного характеру. Відображенням об’єктивного її боку є сукупність умов, які концептуально повинні забезпечувати оптимальне функціонування і розвиток суб’єктів, що надає цим умовам відносного та узагальненого характеру і вираження у вигляді стандартів безпеки. Суб’єктивний бік інформаційної безпеки знаходить свій вияв у можливостях суб’єктів усвідомлювати та контролювати умови, в яких вони функціонують. Такі можливості залежать безпосередньо від індивідуальних характеристик суб’єктів: рівня інтелектуального розвитку, свідомості, освіти, культури тощо.

Запропоноване широке розуміння інформаційної безпеки дає змогу визначити будь-який з її аспектів, зокрема і правовий. Правовим відображенням інформаційної безпеки є сукупність правових умов, що забезпечують оптимальне функціонування і розвиток суб’єктів в інформаційному середовищі. Таке визначення по суті дозволяє говорити про інформаційно-правову безпеку й ототожнює її з режимом законності в інформаційній сфері. Необхідно наголосити, що сама законність є досить складним і дискусійним у наукових колах явищем. У запропонованому контексті розгляду інформаційної безпеки законність має сприйматися спираючись на філософсько-правове розуміння закону, яке дає змогу розглядати її як загальноправове явище, що не залежить від особливостей правових систем та напрямів праворозуміння.

Н. Оніщенко, абстрагуючись від приватних, пов’язаних з типом праворозуміння розбіжностей у численних дефініціях, зазначає, що законність розуміють як фундаментальну юридичну категорію, яка є критерієм правового життя суспільства і громадян [4, 134]. Законність — це «комплексне політи- ко-правове явище, що відображає правовий характер організації суспільного життя, органічний зв’язок права і влади, права і держави» [5, 274]. Законність також розуміють як специфічний режим суспільно-політичного життя, втілений у системі нормативних, політико-юридичних вимог (неухильного дотримання правових актів усіма суб’єктами, верховенства права, рівності всіх перед законом, належного й ефективного застосування права, послідовної боротьби з правопорушеннями) [6, 194]. Законність в юридичному розумінні — це правовий режим у державі, за якого діяльність усіх державних органів, юридичних і фізичних осіб здійснюється відповідно до вимог закону [7, 214].

Таким чином, саме законність є необхідним організаційно-ідеологічним фундаментом, на якому можливе досягнення таких високих цілей, як розвиток громадянського суспільства та розбудова правової держави. Законність в інформаційній сфері життя суспільства і держави, у свою чергу, активно сприятиме цим процесам та забезпечуватиме стабільний інформаційний розвиток суспільства, ефективну взаємодію держави і громадян та громадян між собою, що, по суті, є досягненням високого рівня інформаційної безпеки.

Реалізація режиму законності у державі базується на системі гарантій, дієвість яких покликана зробити законність реальною [8, 210]. Слід зазначити, що гарантії законності мають досить широкий комплексний характер, а також як юридичну, так і загальносоціальну природу.

До загальносоціальних гарантій законності в інформаційній сфері належить уся сукупність умов існування суспільства (економічних, політичних, соціальних, ідеологічних тощо), які позитивно впливають на формування суспільної свідомості й, зокрема, її інформаційної складової. У сучасній Україні ці умови знаходяться в зародковому стані, що гальмує загальний розвиток суспільства й створює складні перешкоди на шляху реалізації законності й досягнення правопорядку. Тому практичне значення має аналіз загальносоціальних факторів як позитивного, так і негативного характеру, які є реальними умовами здійснення правового регулювання, становлення громадянського й інформаційного суспільства, розбудови правової держави, забезпечення національної та інформаційної безпеки з метою вироблення ефективних моделей державного управління та адекватних форм і методів здійснення державної влади.

Сучасний етап розвитку нашої держави характеризується великою кількістю проблем у багатьох сферах суспільного життя. Задекларована на конституційному рівні модель України як незалежної, соціальної, демократичної, правової держави, незважаючи на окремі позитивні зрушення, залишається поки що далекою перспективою. Аналізуючи шляхи розбудови правової держави і громадянського суспільства в Україні, А. Колодій зазначає, що навіть загального погляду на сучасну соціально-економічну ситуацію достатньо, щоб переконатися у відсутності в ній ознак соціального громадянського суспільства. Навпаки, у сучасній Україні відсутня послідовна та виважена державна програма (концепція) соціального розвитку, соціальної політики, довгострокова та незалежна від будь-якої влади, політичних сил, що нею володіють [9, 21]. Наведена думка свідчить про можливість дискусії щодо синергетичного характеру розвитку українського суспільства лише на теоретичному рівні, оскільки існуючий загальний рівень свідомості та самоорганізаційних можливостей індивідів є занадто низьким.

Тому сьогодення України можна назвати початковим етапом становлення національної свідомості та етапом зародження національної інформаційної свідомості, що надає особливого значення відповідному існуючим умовам правовому регулюванню сфери інформаційних відносин. Одним із головних завдань держави на такому етапі розвитку є визначення напрямів правового регулювання та створення правових гарантій, необхідних для са- мореалізації суб’єктів в інформаційній сфері. Виконання цього завдання ускладнюється рядом об’єктивних факторів, які виступають передумовами становлення інформаційного права України. Більшість із цих факторів є загальними чинниками (джерелами) процесу утворення національного права і тому дозволяють розглядати процеси розвитку інформаційного права України в контексті проблем становлення правової системи України в цілому.

1. Інтелектуальний (психологічний) фактор. До нього можна віднести такі характеристики української суспільної свідомості та явища негативного характеру, що у сукупності гальмують процеси інформаційного розвитку суспільства та забезпечення інформаційної безпеки:

• ірраціональність, консерватизм та апатичність суспільної свідомості;
• відсутність сформованості в загальносуспільній свідомості інформаційних потреб;
• відсутність усвідомленості інформаційних загроз;
• низький рівень правової свідомості громадян;
• падіння рівня загальної освіти і культури громадян;
• загальна поширеність правового нігілізму.

2. Динамічність інформаційної сфери. Ускладнює процеси утворення інформаційного права на всіх його етапах: і на етапі формування, і на етапі формулювання, і на етапі реалізації права. Цей фактор призводить до недосконалості законодавства, що регламентує інформаційну сферу суспільних відносин, та неефективної його реалізації. Основними чинниками динамічності перетворень в інформаційній сфері є:

• стрімкий розвиток інформаційної сфери;
• стрімкий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій;
• підвищена складність і різноманітність суспільних відносин в інформаційній сфері;
• новизна інформаційних відносин та відсутність досвіду їх правового регулювання;
• відсутність загальноприйнятих варіантів поведінки в інформаційній сфері, вироблених суспільством.

3. Підвищення соціального значення інформаційних процесів. Визначає пріоритетність організаційно-забезпечувальної діяльності держави в інформаційній сфері як основи подальшого розвитку суспільства, що підтверджується такими чинниками:

• всепроникливість інформаційних процесів;
• створення широких інформаційно-комунікативних можливостей;
• виникнення додаткових можливостей саморозвитку суб’єктів;
• виникнення нових особливо небезпечних загроз суспільній безпеці;
• безпрецедентне підвищення загальносоціального значення всіх складових інформаційної безпеки.

4. Економічний фактор. Створює економічне підґрунтя інформаційного розвитку суспільства і держави та матеріально-технічні можливості впровадження інформаційно-комунікаційних технологій. Узагальнені чинники економічного характеру, що визначають результативність процесу забезпечення інформаційної безпеки:

• відсутність стабільного зростання економіки;
• низький рівень забезпеченості широких верств населення всіма необхідними для розвитку матеріально- технічними засобами;
• низький рівень забезпеченості апарату держави сучасними інформаційно-комунікаційними засобами;
• недостатність фінансування сфери освіти та науки.

5. Технічний фактор. Складові цього фактору характеризують технічну досконалість і сучасність засобів обробки інформації, що визначає рівень технічної готовності до розгортання інформаційних процесів. Основними з них є:

• нерозвиненість мережі швидкісного Інтернету;
• недосконалість інформаційних ресурсів;
• застарілість автоматизованих систем обробки інформації.

6. Політико-ідеологічний фактор. Визначає рівень усвідомленості соціально сильними групами індивідів необхідності вирішення соціальних проблем та проблем інформаційної сфери. До нього можна віднести:

• відсутність сталої, незалежної від політичних персон, стратегії становлення України на світовій арені;
• відсутність реальної, послідовної та виваженої державної програми соціального розвитку;
• неправовий характер діяльності державної влади;
• пріоритетність політичної доцільності над правовою;
• бюрократичність апарату держави;
• нерозвиненість громадянського суспільства;
• нерозвиненість інформаційних зв’язків між державою і суспільством;
• політизація ЗМІ;
• використання суспільно небезпечних методик маніпулювання суспільною свідомістю під час політичної боротьби тощо.

Названі фактори зумовлюють особливу важливість та пріоритетність різнопланової високопрофесійної державно-владної діяльності в інформаційній сфері, юридичного її забезпечення, а також виваженого вибору методів правового регулювання.

Юридичною основою створення сприятливих правових умов в інформаційній сфері можна вважати систему спеціально-юридичних та організаційних гарантій законності, яка складається з сукупності закріплених законодавством засобів та організаційно-правової діяльності щодо їх застосування, спрямованих на забезпечення інформаційної безпеки, а також заходів організаційного характеру, що забезпечують підвищення рівня інформаційної безпеки, боротьбу з правопорушеннями в інформаційній сфері, захист прав суб’єктів інформаційних відносин.

Запропоноване розуміння правового аспекту інформаційної безпеки надає йому системності (поєднання під правовим кутом зору економічних, ідеологічних, спеціально-юридичних, організаційних важелів забезпечення), що об’єктивно зумовлено міждисциплінарним характером інформаційної безпеки та правовим характером діяльності сучасної держави. Підтвердженням цієї позиції є і популяризація останнім часом сучасними українськими спеціалістами з проблем національної безпеки виключно комплексного вирішення проблем інформаційної безпеки України, незважаючи на їх неосяжність. Так, наприклад, В. Горбулін, М. Биченок, П. Копка серед актуальних проблем системного забезпечення інформаційної безпеки України виокремлюють такі напрями: нормативно-правове забезпечення, фінансово-економічні важелі, адміністративно-організаційні заходи, морально-етичне виховання та науково-технічне забезпечення [10, 79-86].

Системність підходу до забезпечення інформаційної безпеки зумовлює й необхідність широкого погляду на спеціально-юридичні гарантії законності в інформаційній сфері та дає змогу інтерпретувати їх як наявність дієвого, ефективного, виваженого інформаційного законодавства і, що особливо актуально для України, відображає інтеграційне спрямування держави та об’єктивні умови її існування. Сучасне трактування ефективності законодавства пов’язують із середовищем дії права, під яким розуміють взаємодію багатьох складових — стану економіки, політичного режиму, якості законодавства, ефективності роботи правових установ. Якщо ці фактори плідно взаємодіють, то формується певне правове середовище, що визначає правомірність дій суспільства, держави та індивіда [4, 86]. Однак в узагальненому вигляді потенційну ефективність та дієвість інформаційного законодавства України можна відобразити за допомогою низки вимог, які визначають і проблематику наукових досліджень юридичного характеру у сфері забезпечення інформаційної безпеки:

• забезпеченість на рівні концепцій, принципів, дефініцій, що відображають багатоаспектність інформаційної безпеки;
• високий рівень законодавчої техніки та термінологічний комплекс, що відповідає всім вимогам до мови закону та юридичної термінології;
• адекватне відображення в інформаційному законодавстві реальних умов життя; напрямів розвитку суспільства; балансу інтересів держави, суспільства та особистості; міжнародних стандартів;
• зручність інформаційного законодавства;
• передбаченість ефективних механізмів реалізації;
• розвиненість та виваженість інституту юридичної відповідальності за різні правопорушення в інформаційній сфері.

Звичайно, виконання зазначених вимог — складне завдання, що потребує системного підходу та консолідації багатьох спеціалістів з різних галузей права України. Особливо важливим і першочерговим кроком на цьому шляху є напрацювання на концептуально-доктринальному рівні законодавства такого універсального понятійно-категоріального апарату інформаційної безпеки, який буде сприйматися широким загалом та зменшить термінологічне навантаження правових актів, що регламентують інформаційну сферу суспільних відносин в Україні. Одним із шляхів комплексного вирішення проблем у сфері забезпечення інформаційної безпеки України може стати кодифікація інформаційного законодавства, яка підтримується багатьма науковцями-юристами та дослідниками національного інформаційного простору.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1. Горбулін В. П. Проблеми захисту інформаційного простору України : моногр. / В. П. Горбулін, М. М. Биченок ; Ін-т пробл. нац. безпеки. — К., 2009. — 136 с.
2. Иващенко Г. В. Доктрина информационной безопасности и методологические проблемы теории безопасности // Глобальная информатизация и безопасность России / общ. ред. проф. В. И. Дебреньков. — М., 2001. — 398 с.
3. Про основи національної безпеки України : Закон України від 19 червня 2003 р. № 964-IV // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 39.
4. Оніщенко Н. М.Сприйняття права в умовах демократичного розвитку : проблеми, реалії, перспективи : моногр. / відп. ред. Ю. С. Шемшученко. — К., 2008. — 320 с.
5. Бобровник С. В. Законність // Великий енцеклопедичний юридичний словник / ред. акад. НАН України Ю.С. Шемшученко. — К., 2007. — 992 с.
6. Алексеев С. С. Проблемы теории государства и права. — М., 1987. — 448 с.
7. Юридичний словник-довідник / ред. Ю. С. Шемшученко, худож. оформ. В. М. Штогрин. — К., 1996. — 696 с.
8. Загальна теорія держави і права / ред. В. В. Копєйчиков. — К., 1997. — 320 с.
9. Колодій А. М.Іромадянське суспільство та правова держава : шляхи розбудови // Проблеми розбудови держави та громадянського суспільства в Україні : матер. наук.-прак. конф., 16—17 квіт. 2010 р. / відп. ред. Л. В. Кравченко. — К., 2010. — Ч. І. — 144 с.
10. Горбулін В., Биченок М., Копка П. Актуальні проблеми системного забезпечення інформаційної безпеки України // Форми та методи забезпечення інформаційної безпеки держави : зб. матеріалів наук.-практ. конференції (м. Київ, 13 березня 2008 р.). — К., 2008. — 216 с.