Вступ.

1. Економічний цикл і динаміка основних макроекономічних показників. Сучасна теорія циклів.

2. ВВП та його значення. Методи вимірювання ВВП та їх особливості.

3. Антициклічні методи регулювання економіки та атникризова політика.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Рівень макроекономічного аналізу розглядає економіку як єдине ціле або як систему, яка складається з основних агрегатів: державний сектор, приватний сектор та домогосподарство. Вивчаючи ці агрегати, макроекономіка намагається побудувати загальну схему структури економіки і зв'язки між крупними агрегатами. Тому макроекономічні дослідження різних економічних проблем охоплюють аналіз таких величин, як загальний об'єм продукції, загальний рівень зайнятості, загальний об'єм доходів, загальний об'єм витрат, загальний рівень цін.

Розвиток національної економіки викликає в житті цілий комплекс проблем. Це й збалансованість економічного розвитку національної економіки, удосконалювання структури останньої, підвищення її ефективності, прискорення темпів і шляхів економічного росту, збалансованість і стабільність. Однієї з основних проблем макроекономіки на сучасному етапі є досягнення й підтримка макроекономічної рівноваги, періодичні відхилення, від якого свідчать про наявність "хвороб" у системі ринкового господарства. Найважливішими проявами економічної нестабільності, "хвороб" ринкової економіки є циклічність, безробіття й інфляція. Циклічність як економічну закономірність визнають далеко не всі вчені-економісти. Однак вивчення реального життя підтверджує існування цього процесу, і циклічність як проблема не може не цікавити сучасної людини.

Циклічність — це форма розвитку національної економіки й світового господарства як єдиного цілого, цей рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки в цілому до іншого. Тому циклічність можна розглядати як один зі способів саморегулювання ринкової економіки. Тому що характерна риса циклічності — рух не по колу, а по спіралі, то вона є формою прогресивного розвитку.

1. Економічний цикл і динаміка основних макроекономічних показників. Сучасна теорія циклів

Важливою особливістю ринкової економіки є її нестабільність, що проявляється в циклічному чергуванні піднесень і спадів у економіці.

Причинами циклічності є: періодичне виснаження автономних інвестицій; ослаблення ефекту мультиплікації; коливання обсягів грошової маси; відновлення “основних капітальних благ” і т.д. У сучасній макроекономічній науці відсутня інтегральна теорія економічного циклу й економісти різноманітних напрямків концентрують свою увагу на різних причинах циклічності. Проте більшість економістів вважають, що рівень сукупних витрат безпосередньо визначає рівень зайнятості і виробництва. При цьому чинники сезонних коливань ділової активності в деяких галузях (у сільському господарстві, будівництві і т.д.) виключаються. Основними фазами економічного циклу є підйом і спад, у ході яких відбувається відхилення від середніх показників економічної динаміки.

Економічний цикл – постійне повторення періодів підйому і спаду економічної активності, що відбивається через зміни взаємозалежних показників – темпу економічного росту, рівнів зайнятості, виробництва й інфляції. Періодичні зльоти і падіння ринкової кон'юнктури насамперед виявляються в різноманітних формах невідповідності попиту і пропозиції. Основними характеристиками циклу є його причини, фази (пожвавлення, бум, спад, підйом), динамічні параметри, частота повторення, амплітуда показників ділової активності. До зовнішніх (екзогенних) чинників циклічності відносяться виробники, що генерують початкові імпульси, (науково-технічні відкриття, міграція, динаміка населення, нові джерела ресурсів); до внутрішніх (ендогенних) чинників – модифікатори імпульсів у рамках пофазних коливань (зміни споживання й інвестицій). У сучасній теорії циклу виділяють дво- і чотирифазну модель економічного циклу. Економічний цикл розбивається на такі фази:

• криза. Спостерігається спад виробництва, тобто зменшення обсягів випуску продукції. Рівень зайнятості зменшується, ставка заробітної плати знижується, ставка відсотка підвищується, знижуються темпи економічного росту;
• депресія. Спад виробництва припиняється. Рівень зайнятості падає. Обсяг інвестицій скорочується, тому що скорочується національний доход. Ставка відсотка зменшується;
• пожвавлення. Випуск продукції збільшується до передкризового рівня, тобто спад виробництва заміняється піднесенням. Рівень зайнятості починає зростати, ставка відсотка зростає, ціни зростають;
• підйом. Обсяги виробництва збільшуються до нового максимального рівня, що перевершує передкризовий. Зайнятість досягає природного рівня. Ціни ростуть, ставка відсотка збільшується, ставка заробітної плати збільшується, збільшується обсяг інвестицій, спостерігається економічний бум.

Всі макроекономічні показники, що характеризують різні фази ділового циклу поділяються на такі:

• що випереджають, тобто змінюються до настання фази;
• запізнілі, тобто змінюються після фази;
• збіжні, тобто зміна відбувається відповідно до фази;
• проциклічні, тобто ті, що збільшуються при піднесенні і знижуються при спаді: обсяг виробництва; рівень цін; швидкість обертання грошей;
• антициклічні, тобто ті, які збільшуються при спаді і знижуються при піднесенні: рівень безробіття, товарно-матеріальні запаси;
• ациклічні, що не залежать від підйомів і спадів, – обсяг експорту[7, c. 116-119].

До початку XX сторіччя ринкова економіка переживала, в основному, кризи надвиробництва, що виникали при порушенні рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Циклічність розвитку економіки виступала як механізм саморегуляції ринку. При перенасиченні ринку виникав спад виробництва, що продовжувався доти, поки товарні запаси, що накопичилися, не виснажувалися. Далі виникало піднесення виробництва до передкризового стану і вище, поки економіка не “перегрівалася”. Важливим наслідком криз надвиробництва було відновлення основного капіталу.

Науково-технічна революція сильно вплинула на цикли, породивши структурні кризи і наукомісткі галузі, що менш чутливі до циклічності. Прискорення зміни основного капіталу зменшило тривалість циклів до 5-6 років, наслідком чого стало збільшення частоти криз.

Сучасній економічній теорії відомі такі концепції економічних циклів:

• теорія нагромадження капіталу М. І. Туган-Барановського. Причина циклічних коливань знаходиться в динаміці нагромадження основного капіталу;
• теорія диспропорційності між виробництвом предметів споживання і нагромадженням залежно від життєвого циклу основних фондів А. Афталіона;
• теорія Й. Шумпетера. Економічне зростання, на його думку, відбувається циклічно завдяки стрибкоподібному характеру оновлення основного капіталу. Це явище він пов'язав з науково-технічним прогресом;
• теорія циклу Дж. Кейнса. Цикл розглядається як підсумок взаємодії руху національного доходу, споживання і нагромадження основного капіталу. Відповідно до кейнсіанської теорії циклічний процес обумовлений динамікою ефективного попиту, що визначається функціями споживання й інвестицій;
• монетарна теорія циклу М. Фрідмена. Вона виходить з того, що головну роль у динаміці національного доходу і відповідного циклу відіграє нестабільність грошової пропозиції, надлишок якої “закладає” економічна політика самої держави.

Основними ознаками, які характеризують економічні цикли, є тривалість циклу а також його рушійні сили, які зумовлюють генезис і механізм його проходження. З цього погляду всі економічні цикли поділяються таким чином:

• цикли Кондратьєва, або довгохвильові цикли, тривалість яких дорівнює сорок-шістдесят років. Їхня головна рушійна сила – радикальні зміни в технологічній базі суспільного виробництва, його структурна перебудова;
• цикли Кузнєца – їхня тривалість складає двадцять років, а рушійними силами є зрушення у відтворюваній структурі виробництва;
• цикли Джаглера з періодичністю сім-одинадцять років як підсумок взаємодії багатьох грошово-кредитних факторів;
• цикли Китчина з тривалістю три-п'ять років, що обумовлюються динамікою відносної величини запасів товарно-матеріальних цінностей на підприємствах;
• приватні господарські цикли, що охоплюють період від одного до двох років та існують у зв'язку з коливаннями інвестиційної активності[9, c. 267-269].

Водночас, не можна стверджувати, що всі коливання ділової активності пояснюються дією економічних циклів. Існують й сезонні коливання ділової активності (наприклад, купівельний “бум” перед новим роком тощо). До сезонних коливань схильні й деякі галузі виробництва (сільське господарство, будівництво, автомобільний транспорт та ін.).

Слід зазначити, що цикли є насамперед результатом коливань сукупних чистих інвестицій незалежно від того, чим ці коливання викликані: чи зміною у заощадженнях, споживанні, державних витратах, чи в темпах технічних винаходів і нововведень, чи створенням депозитних грошей банківською системою (тобто розширенням або скороченням інвестиційних витрат). Отже, все, що стосується вироблення і відшкодування інвестиційних (капітальних) товарів, товарів тривалого користування, вдосконалення техніки і технологій, зростання доходу і споживання тощо, пов'язане з внутрішніми факторами, які впливають на виникнення економічних циклів.

Істотний вплив держави на циклічність розвитку економіки. Одна з цілей економічної політики держави – стабілізація економічного росту. Проведення антикризової й антициклічної політики має дати свої результати – коливання стають передбаченими і менш глибокими, що знижує втрати національного продукту.

В умовах циклічного розвитку повна зайнятість ресурсів припускає підтримку частки незавантажених виробничих потужностей на рівні 10-20% від їхнього загального обсягу і природного рівня безробіття в розмірі 4-5 % від загальної чисельності робочої сили. Ці показники можуть варіюватися у різних країнах, але в усіх випадках повна зайнятість ресурсів виключає їхнє стопроцентне використання.

Обсяг виробництва при повній зайнятості ресурсів в економіці означає потенційний ВВП (або економічний потенціал).

Діагностика фази економічного циклу є однією з найбільш складних задач макроекономічного прогнозування, розв’язування якої пов'язане з необхідністю удосконалювання збирання й опрацювання статистичної інформації, побудови комплексних індексів (за типом індексу індикаторів, що випереджають), а також із застосуванням методів економіко-математичного моделювання. У перехідній економіці ці проблеми набувають особливої актуальності через відсутність адекватної статистичної бази даних і необхідного досвіду використання інструментів макроекономічного управління.

Обсяги виробництва і зайнятості найбільш сильно реагують на зміну фаз економічного циклу в галузях, що виробляють засоби виробництва і споживчі товари тривалого користування. У галузях, що виробляють споживчі товари короткочасного користування, коливання зайнятості і випуску менше значні. Причини цього пов'язані з двома обставинами.

По-перше, відновлення устаткування і придбання нових товарів тривалого користування можна відкласти на певний строк. Тому в періоди спадів ділової активності попит на ці товари скорочується особливо значно – фірми і домашні господарства не поспішають одержувати щось нове, а обходяться накопиченим запасом виробничих потужностей і споживчих благ. Тому зайнятість у цих галузях швидко знижується, випуск падає, а безробіття зростає.

По-друге, саме в цих галузях виробництво, як правило, є висококонцентрованим і на ринку панує невеличке число фірм. Олігополістична структура ринку дозволяє фірмам швидко знижувати рівні зайнятості і випуску в період спаду ділової активності, щоб стабілізувати рівень цін. У галузях, які виробляють товари короткочасного користування, ринки більш конкурентні і тому фірми не можуть протидіяти тенденції до зниження цін за допомогою скорочення зайнятості і випуску. Відповідно, у цих галузях ціни коливаються більш значно, ніж зайнятість і випуск.

Для загальної оцінки стану економіки й ефективності економічної політики нерідко використовується так званий “індекс злиднів”, що являє собою суму рівнів безробіття й інфляції як двох основних показників макроекономічної нестабільності[4, c. 86-89].

2. ВВП та його значення.Методи вимірювання ВВП та їх особливості

Основним показником результатів економічної діяльності на макрорівні є валовий внутрішній продукт (ВВП), який характеризує сукупну ринкову вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених підприємствами, організаціями та установами в поточному періоді на економічній території країни. Під “економічною територією” країни розуміють територію, яка адміністративне керується урядом даної країни та в межах якої особи, товари і гроші можуть вільно переміщуватися. На відміну від географічної території, вона не охоплює територіальні анклави інших країн (посольства, військові бази тощо), але містить такі анклави даної країни, які розташовані на території інших країн.

Термін “внутрішній” протистоїть термінові “національний”. Він означає, що при вимірюванні ВВП враховуються результати виробництва підприємств, організацій, установ незалежно від того, чи вітчизняними є ці підприємства, чи вони контролюються іноземним капіталом, наприклад, є дочірніми відділеннями іноземних корпорацій.

В цілому фізична особа або організація (юридична особа) вважаються резидентами тієї економіки, з якою вони пов'язані тісніше, ніж з будь-якою іншою, або ж тієї економіки, де міститься центр їхніх інтересів:

• у випадку підприємств (фірм) – центр інтересів міститься на території тієї країни, де вони здійснюють свою діяльність. Тобто всі підприємства, організації, установи, які здійснюють свою діяльність на території певної країни, у відповідності із СНР, вважаються її резидентами, навіть якщо вони частково або повністю перебувають у власності іноземців. Відповідно, іноземні філіали внутрішніх підприємств (або їхні дочірні компанії) не є резидентами економіки тієї країни, де розташована головна компанія;

• щодо фізичних осіб – резидентами при розробці національних рахунків вважаються всі ті, хто працює і проживає на території країни протягом року або більше, незалежно від громадянства і національності. До резидентів не належать іноземні туристи, сезонні робітники, іноземці, які прибули в короткотермінові відрядження, іноземні дипломати (незалежно від терміну їхнього перебування). Проте іноземці, які проживають на території даної країни протягом тривалого часу і пов'язані з нею економічно, належать до резидентів даної країни;

• органи державного управління є резидентами своєї країни навіть у тих випадках, коли розглядається діяльність, яку вони виконують за кордоном (наприклад, посольства іноземних держав і громадяни тієї ж країни, що працюють в них, є резидентами своєї економіки).

При розрахунку ВВП враховується вартість товарів і послуг, вироблених лише в поточному періоді. А тому з розрахунків вилучають так звані невиробничі операції, які бувають двох типів:

• перепродаж товарів;

• чисто фінансові операції.

У свою чергу, чисто фінансові операції поділяються на:

• державні трансфертні виплати. Під трансфертами в цілому розуміють односторонній потік благ, доходів, які мають перерозподільчий і безоплатний характер. Коли мова йде про державні трансферти, то це є виплати із державного бюджету (пенсії, стипендії, допомога по безробіттю, подарунки ветеранам, допомога багатодітним та малозабезпеченим сім'ям тощо);

• приватні трансфертні платежі (допомоги батьків дітям-студентам, подарунки заможних родичів тощо). Ця операція не є наслідком виробництва, а виступає як акт передачі коштів від однієї приватної особи до іншої;

• операції з цінними паперами (купівля – продаж акцій, облігацій також вилучається із ВВП, оскільки це є обмін паперовими активами, перерозподіл власності)[8, c. 254-256].

Показник ВВП можна розрахувати трьома методами:

1) за виробленою продукцією (виробничий метод);

2) за витратами (метод кінцевого використання);

3) за доходами (розподільний метод).

При розрахунку ВВП виробничим методом підсумовується додана вартість, яка створена всіма галузями економіки:

Валовий випуск – проміжне споживання = додана вартість

Отриманий показник характеризує сукупну вартість кінцевої продукції, або додану вартість, створену всіма галузями економіки.

ВВП = сума доданих цінностей усередині деякої географічної області.

При розрахунку ВВП розподільним методом підсумовуються всі види факторних доходів, а також непрямі податки на бізнес:

• винагорода за працю (цей компонент містить заробітну плату, а також внески підприємств на соціальне страхування, у пенсійний фонд, фонд зайнятості тощо);

• рентні платежі – це прибуток, який отримують власники нерухомості, включаючи імпутовану ренту за проживання у власних будинках;

• чисті проценти – це різниця між процентними платежами фірм іншим секторам економіки та процентними платежами, які фірми отримали від інших секторів: домашніх господарств, держави, не враховуючи виплати процентів по державному боргу;

• доход від власності – це чистий прибуток підприємств, які перебувають у приватній власності;

• прибуток корпорацій – цей компонент, у свою чергу, містить три складові: а) податок на прибуток корпорацій; б) дивіденди акціонерам; в) нерозподілений прибуток корпорацій;

• амортизаційні витрати;

• чисті непрямі податки на бізнес – непрямі податки на бізнес (податок на додану вартість, акцизи, мито, ліцензійні платежі та ін. ) за відрахуванням субсидій. З економічної точки зору, це різниця між цінами, за якими купують товари споживачі, та продажними цінами фірм;

Вибір того чи іншого методу розрахунку визначається наявністю надійної, вірогідної інформаційної бази. У більшості країн світу найпоширенішими із наведених методів розрахунку ВВП є метод кінцевого використання та виробничий метод.

Таким чином, ВВП – це сума всіх доходів, отриманих на території країни як резидентами, так і не резидентами. При виробництві товарів і послуг фірми використовують чинники виробництва: час робітників, їхню спроможність і зусилля; виробниче устаткування; землю; будинки. Чинники виробництва пропонуються в кінцевому рахунку домогосподарствами. У зв’язку з тим, що витрати одного суб'єкта, що хазяює, обов'язково є прибутками іншого суб'єкта, третє визначення ВВП також узгоджується з першим[6, c. 248-251].

Оцінки ВВП приводяться щодня у фінансовій і політичній пресі. ВВП звичайно вважається найбільше важливим показником стану економіки і за його динамікою пильно стежать керівники, економісти, політики. Проте, у визначенні ВВП є присутнім певна довільність, і питання в тому, чи відповідає ріст ВВП поліпшенню національного добробуту, залишається відкритим.

ВВП, що включає тільки перераховані ринкові угоди, є недосконалим показником економічної активності. Ряд видів діяльності взагалі не враховується або тому, що вони здійснюються нелегально, або тому, що їхні результати не реалізуються на ринку (подібно вирощуванню помідорів на присадибній ділянці). Крім того, товари і послуги вимірюються за своїми продажними цінами: два цілком однакових блага можуть бути по-різному враховані у ВВП через те, що одне з них було продано зі знижкою. Нарешті, він не є показником задоволеності людей: витрати на неприємні процедури (наприклад, на видалення зуба) враховуються у ВВП тим же засобом, що і витрати на речі, що доставляють задоволення. Коли хтось умирає, ВВП збільшується: похоронні і лікарняні витрати, виконання заповіту юристами і банкірами – усе це є кінцевими продажами товарів і послуг. Шкідливі викиди й інші форми погіршення стану навколишнього середовища не враховуються у ВВП, тому що вони не пов'язані з продажами на ринку.

Послуги враховуються у ВВП точно так само, як і товари. Сюди можна віднести плату за лікування або комісійні агенту в справах продажу нерухомості, виплачувані при продажу вже існуючого будинку. У останньому випадку, якщо після того, як будинок був придбаний, його цінність зросте, старий його власник одержує приріст капіталу, проте ця форма прибутку у ВВП не враховується . Продаж утриманих товарів, таких як автомобілі або старовинні меблі, також не включається у ВВП. Такі угоди відбивають передачу власності, а не виробництво нових благ; ці товари були обраховані у ВВП, коли були продані вперше. Роздрібний продаж товарів, узятих із запасів, накопичених у попередні періоди, фактично призводить до зменшення ВВП, тому що це являє собою скорочення запасів.

Суспільні послуги є частиною ВВП, навіть якщо вони не оплачуються. Ціна їх визначається на основі витрат виробництва. Наприклад, суспільна освіта входить у ВВП як сума фонду оплати праці викладачів, операційних витрат (таких, як витрати на електроенергію або опалення) і витрат на устаткування, включаючи рентні платежі. Національна оборона враховується у ВВП за загальними витратами на збройні сили.

Відомо, що економічні цикли суттєво відрізняються один від одного по тривалості і інтенсивності. Тому деколи говорять про економічні коливання, а не про цикли, тому що цикли є регулярні. Як описано в “Економіксі” (Брю, Макконнелл), «велика депресія» 30-х років суттєво підірвала економічну активність на ціле десятиліття. Порівнюючи її із спадами ділової активності 1924 і 1927 років, ми побачимо, що вони були менш інтенсивні і нетривалі.

Якщо говорити про коливання, то в різний час економісти висували різноманітні теорії, які ставили собі за мету дослідити коливання ділової активності. Згідно однієї з концепцій, одною з причин є технічні новинки і їх нерегулярне впровадження. Згідно другої теорії, причини коливань – політичні і випадкові події, такі як війни.

При оцінці економічних циклів широко використовуються такі макроекономічні показники, як рівень безробіття та інфляція. В залежності від того, на якій із фаз економічного циклу знаходиться держава, ми можемо проаналізувати, як зміниться рівень безробіття і інфляції[2, c. 119-121].

3. Антициклічні методи регулювання економіки та атникризова політика

Причини, які викликали різноманітні види циклів, різні, а тому необхідно визначити не лише ці причини, але й адекватні способи протидії.

Короткостроковий цикл відчувається, насамперед, окремими підприємствами, а оскільки кожний виробник зв'язаний з багатьма іншими, то циклічні коливання у виробництві викликають резонуючі коливання у ринковій кон'юнктурі в масштабі всієї національної економіки. Найдійовішим засобом боротьби є стратегія планування у межах підприємства та маркетинг.

Стратегічне планування — це визначення довгострокових цілей завдань підприємства, прийняття курсу дій та розподілу ресурсів необхідних для досягнення цих цілей.

Стратегічне планування включає 4 етапи:

І. Аналіз можливостей підприємства, та його навколишнього соціально-економічного середовища;

ІІ. Визначення цілей і основних проблем розвитку;

ІІІ. Розробка альтернативних варіантів розвитку, оцінка та вибір стратегічних дій;

ІV. Складання програми дій та контроль за її реалізацією.

Маркетинг — це система заходів щодо виробництва і реалізації продукції за умов функціонування ринку "покупців".

Найдієвішими методами антициклічного регулювання середнього строкового циклу є антикризова політика держави (основною економічною ареною є національна економіка), яка містить:

І — фіскальні інструменти та заходи (податки, субсидії, державні покупки…);

ІІ — кредитно-грошові або монетарні методи (зміна рівня проценту Центрального банку, державні позики, управління державним боргом…).

ІІІ — заходи та інструменти прямого державного контролю (обмеження зовнішньої торгівлі, контроль над цінами…).

Довгі хвилі охоплюють світову економіку загалом, а тому засобом антициклічного регулювання є розвиток міжнародного співробітництва, кооперації, ролі міждержавних економічних організацій.

Антициклічне регулювання здійснюється також за допомогою податкової, фінансово-кредитної, грошової політики тощо.

Тому, економічний цикл у післявоєнний період стає коротшим, а кризи — не такими глибокими. Замість надвиробництва товарів з'являється надвиробництво основного капіталу, коли виробничі потужності навіть у період відсутності кризи завантажені на 75-80 %, відсутнє різке зниження цін, тощо. Тому під час кризи 1990-1992 рр. падіння промислового виробництва у США становило 1,9 %, а тривалість кризи — 10 місяців. В Україні в 1991-1993 рр. внаслідок розриву господарських зв'язків, скорочення платоспроможного попиту населення, галопуючої інфляції, відсутності науково-обгрунтованої економічної політики уряду та інших факторів промислове виробництво скоротилось на 42%, кількість офіційно зареєстрованих безробітних досягла 1 млн., а приховане безробіття охопило близько 40% працездатного населення. Все це відбувалось на фоні різкого підвищення цін, зростання масштабів підпільної (тіньової) економіки тощо. За цих умов урядові необхідно перш за все всебічно і глибоко вивчати досвід антициклічного регулювання у розвинутих країнах заходу і застосовувати його стосовно специфічних умов економічної кризи в Україні[10, c. 79-80].

Причини виникнення криз у світовій економічній літературі поділяються на:

1. Положення Д.Рікардо, про зумовленість криз несправедливістю розподілу багатства;

2. Твердження Жана Батіста де Сісмонді, що причина їх криється у недоспоживанні народних мас, невідповідності між виробництвом і споживанням;

3. Теза М.І.Туган-Барановського про диспропорційність розвитку економіки тощо.

Але названі причини не розкривають головну причину, зумовлену на думку К.Маркса основною суперечністю капіталізму — суперечністю між суспільним характером виробництва і капіталістичним привласненням його результатів.

Існує понад 200 концепцій за допомогою яких описуються кризи та їх циклічність, серед яких слід виділити такі:

1) грошова теорія (Хаунтрі, Туган-Барановський та ін.) пояснюють цикл розширенням чи звуження банківського кредиту;

2) інноваційна теорія (Хансен, Шумпетер) використання на виробництві важливих нововведень;

3) психологічна теорія (Пігу, Беджгард) — настрої по песимізму та оптимізму, які охоплюють населення та впливають на ділову активність;

4) теорія "неспоживання" ( Гапсон, Фостер та ін.) — надмірні збереження порівняно з можливостями інвестування;

5) теорія "надмірного інвестування" (Хайєн, Мизес), як головну причину циклічного розвитку висуває випереджаючий відрив інвестицій від збережень у результаті чого виникає криза надвиробництва;

6) теорії "сонячних плям", "погодніх умов" тощо. — Пояснюють циклічний розвиток впливом географічних факторів.

Антикризова (кон'юнктурна) політика направлена на регулювання коливань економічної активності в суспільстві в періоди передкризового стану і запобігання розвитку економічних криз[1, c. 139-141].

Висновки

Причини циклічного розвитку економіки окремими теоріями пояснюються по-різному. Екстернальні теорії пояснюють економічний цикл зовнішніми причинами, виникненням плям на Сонце (У. Джевонс, В. Вернадський); війнами, революціями й іншими політичними потрясіннями; освоєнням нових територій і пов'язаної із цим міграцією населення, коливаннями чисельності населення земної кулі; потужними проривами в технології, що дозволяють докорінно змінити структуру суспільного виробництва. Інтернальні теорії розглядають економічний цикл як породження внутрішніх причин: співвідношення песимізму й оптимізму в економічній діяльності людей (В. Парето, А. Пігу); надлишок заощаджень і недолік інвестицій (Дж. Кейнс); протиріччя між суспільним характером виробництва й часткою присвоєнням (К. Маркс); порушення в області грошового попиту та пропозиції (І. Фішер, Р. Хоутри); перенагромадження капіталу (М. Туган-Барановський, Г. Кассель, А. Шпітхоф); недоспоживання й бідність населення (Т. Мальтус) і ін. Такий достаток поглядів пояснюється складністю важливістю даного економічного процесу.

Підбиваючи підсумок, можна виразити надію, що в міру розвитку економічної науки будуть знайдені способи керування циклічними фазами в економіці вільного ринку.

Список використаної літератури

1. Базілінська О. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів вузів/ Олена Базілінська,; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 442 с.

2. Базилевич В. Ринкова економіка: Основні поняття і категорії. Навчальний посібник./ Віктор Базилевич, Катерина Базилевич. — К.: Знання , 2006. — 263 с.

3. Дратавер Б. Макроекономіка: М-во освіти і науки України, КДПУ ім. В. Винниченка. — Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2004. — 89 с.

4. Кривцов О. Макроекономіка у запитаннях та відповідях: Навч. посіб./ Олександр Кривцов, Валерій Бережний, Вікторія Онегіна,. — Харків: Факт, 2003. — 199 с.

5. Макроекономіка: Методичні рекомендації для практичних занять та самостійної підготовки/ М-во освіти і науки України, ДЛАУ; Укл. В. Ю. Еш. — Кіровоград, 2004. — 39 с.

6. Манків, Грегорі Н. Макроекономіка: Підручник для України/ Г.Н. Манків,; Пер. з англ.: Степан Панчишин, Остап Ватаманюк та ін.. — К.: Основи, 2000. — 588 с.

7. Мельникова В. І. Макроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ В. І. Мельникова, Н. І. Клімова; М-во науки і освіти України, Нац. аерокосмічний ун-т ім. М. Є. Жуковського, Нац. банк України. — 2-е вид., доп.. — К.: Професіонал, 2004. – 394 с.

8. Панчишин С. Макроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ Степан Панчишин,. — 2-е вид., стереотип.. — К.: Либідь, 2002. — 614 с.

9. Савченко А. Макроекономіка: Підручник/ Анатолій Савченко,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2005. — 441 с.

10. Харкянен Л. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів вузів/ Людмила Харкянен,. — К.: Каравела, 2006. — 174 с.