Вступ.

1. Міжнародна торгівля та її вплив на економіку.

2. Механізм зовнішньоекономічної політики.

3. Вплив зовнішньої торгівлі на ВВП.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Міжнародна торгівля будь-якої держави виступає рушійною силою розвитку її національної економіки. Отже, одним із найголовніших питань для економіки України є питання швидкого вступу її торгівлі в світову інтеграційну торгову систему, оскільки економічний розвиток і процвітання держави залежать від її власної торгової політики і вдало сформованого зовнішньоторгового режиму. В зовнішньоекономічній політиці будь-якої держави, і Україна не є винятком, виділяють дві діаметрально протилежні форми: вільну торгівлю і протекціонізм.

Початково для ринкової економіки притаманний принцип вільної торгівлі, коли держава використовує певні інструменти для лібералізації розвитку зовнішньоекономічних зв’язків. Додержанню принципів ринкової економіки сприяє:

• оптимальне розміщення виробничих сил і використання природних ресурсів;

• створення передумов для підвищення рівня добробуту народу.

Незважаючи на загальне визнання цих аргументів на різних етапах розвитку, держава інколи вдається до регулювання зовнішньоекономічних зв'язків, обмежуючи вільну торгівлю, вдаючись до протекціонізму, з метою підтримки вітчизняних виробників шляхом обмеження доступу на національні ринки іноземних товарів. Очевидно, що протекціонізм перешкоджає дії ринкових механізмів. Прибічники політики протекціонізму висувають свої докази на його користь:

• забезпечується більша збалансованість у зовнішній торгівлі держави;

• обмеження ввезення закордонних товарів підвищує попит на продукцію вітчизняних виробників і стимулює ріст внутрішньої економіки;

• розвиток внутрішньої економіки веде до збереження і створення нових робочих місць і сприятливо впливає на ріст зайнятості, підвищення прибутків населення;

• захист внутрішнього ринку від напливу товарів із країн з дешевими ресурсами як захід, що запобігає зниженню заробітної плати робітників матеріального виробництва.

1. Міжнародна торгівля та її вплив на економіку

Провідну роль у зовнішньоекономічній діяльності відіграє міжнародна торгівля. Спостерігаються певні тенденції у сучасній світовій торгівлі: випереджальні темпи зростання торгівлі послугами, збільшення в експортно-імпортних операціях частки готової продукції порівняно із часткою сировини.

Міжнародна торгівля мультиплікативно впливає на ВВП. Зростання експорту прямо пропорційно збільшує сукупні витрати національної економіки та ВВП. Закупівля імпорту означає витрати на іноземні товари й послуги.

Чистий експорт прямо пропорційно залежить від динаміки ВВП у торгових партнерів і обернено — від динаміки національного ВВП.

Обсяг і динаміка зовнішньої торгівлі значно залежить від характеру торгової політики держави, яка визначається існуванням тарифних і нетарифних обмежень. Тарифні обмеження досить точно кількісно обчислюються, а нетарифні заходи оцінюються лише приблизно, для чого розраховується їхня інтенсивність.

Вирізняють відкритий, помірний, обмежувальний, заборонний характер зовнішньої торгівлі.

Девальвація національної валюти відносно інших валют веде до збільшення експорту і зменшення імпорту, тобто позитивно впливає на чистий експорт. Ревальвація національної валюти, навпаки, викликає скорочення чистого експорту.

Результати зовнішньоекономічної діяльності та джерела її фінансування відображуються у платіжному балансі за принципом подвійного запису. Кредитні операції характеризують відплив цінностей та приплив валюти у країну. Дебіторські угоди свідчать про придбання цінностей в обмін на валюту.

Порівняно з іншими видами економічної допомоги суттєві переваги мають прямі іноземні інвестиції, приплив яких залежить від інвестиційного клімату в країні. Чинниками останнього є політична, законодавча, економічна стабільність.

Доцільність експортно-імпортних операцій визначається порівнянням валютних надходжень від експорту з витратами валюти на імпорт. Прямий ефект від зовнішньоекономічної діяльності виникає в результаті економії внутрішніх витрат на виробництво експортної продукції. Непрямий ефект виявляється в позитивному впливі міжнародних зв'язків на економічний розвиток країни[6, c. 241-243].

2. Механізм зовнішньоекономічної політики

До основних елементів зовнішньоекономічної політики відносяться такі: торговельна політика, валютна політика, політика іноземного інвестування.

Ключову роль в зовнішньоекономічній політиці відіграє торговельна політика. Слід розрізняти два типи торговельної політики: протекціонізм і вільна торгівля.

Протекціонізм – це політика держави, спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції. Вона реалізується через фінансову підтримку національного виробництва, стимулювання експорту, обмеження імпорту. Недолік протекціоністської політики полягає в тому, що захищаючи національну економіку від зовнішньої конкуренції, вона сприяє виникненню в ній застійних явищ, зниженню конкурентоспроможності національних товарів, посиленню монополістичних тенденцій на внутрішньому ринку.

Протекціонізм може бути доцільним лише за умов, якщо він є тимчасовим.

Вільна торгівля (торговий лібералізм) – це торгівля без обмежень, тобто без державного втручання. Відповідно до політики вільної торгівлі не держава, а ринок регулює експорт та імпорт товарів та послуг. Вільна торгівля стимулює конкуренцію і обмежує монополію. Конкуренція з боку іноземних підприємств примушує вітчизняні підприємства впроваджувати передові технології, підвищувати якість продукції і зменшувати середні витрати, що сприяє економічному зростанню.

В реальній практиці зовнішньоторговельна політика кожної країни є змішаною. Вона поєднує елементи як протекціонізму, так і вільної торгівлі. Елементи протекціонізму в торгівлі переважають в періоди економічного падіння, послаблення експортного потенціалу. Елементи вільної торгівлі переважають в періоди економічного піднесення, збільшення експортних можливостей країни.

В умовах змішаної зовнішньоторговельної політики значу роль відіграє держава. В своїй діяльності вона спирається на певну систему інструментів. Основними з них є такі:

1) Митні засоби. Розрізняють імпортне (ввізне) і експортне (вивізне) мито. Ними обкладаються окремі товари за їх провіз через кордон країни. Залежно від цільової спрямованості застосовуються фіскальне і протекціоністське імпортне мито.

Фіскальне мито застосовується, як правило, стосовно товарів, які не виробляються всередині країни, наприклад, цитрусові, банани, мідь тощо. Ставки фіскального мита є невисокими. Воно застосовується з метою забезпечення державного бюджету податковими надходженнями.

Протекціоністське мито застосовуються з метою захисту вітчизняних товаровиробників від іноземної конкуренції. За рахунок цього мита держава підвищує внутрішні ціни на імпортні товари, що ставить іноземних виробників у невигідне конкурентне становище.

Важливим митним засобом є так зване антидемпінгове мито. Це додаткове імпортне мито, яким обкладаються товари, які ввозяться в країну за демпінговими цінами, тобто за цінами, нижчими від собівартості їхнього виробництва.

Експортне мито застосовується з метою обмеження експорту тих вітчизняних товарів, які є дефіцитними для внутрішнього ринку[1, c. 216-219].

У переважній більшості мито встановлюється окремими країнами автономно, тобто незалежно від митної політики інших країн – партнерів із зовнішньої торгівлі. Поряд з цим можуть застосовуватись єдині митні ставки для країн, об’єднаних у спільну торгово-економічну групу, наприклад, Європейський економічний союз. Вони мають єдину митну територію з єдиним ввізним митом.

У рамках ЄЕС залежно від рівня митних ставок застосовуються три види мита: максимальні, мінімальні, пільгові (преференційні). Максимальні використовуються в торгівлі з країнами, з якими відсутні торговельні угоди. Мінімальні – у тих випадках, коли існують угоди про застосування режиму найбільшого сприяння. Пільгові застосовуються при імпорті товарів із слаборозвинутих країн.

2) Немитні засоби та заходи. До них відносяться різноманітні адміністративні та економічні методи прямого та непрямого впливу на зовнішню торгівлю. Серед них найбільше розповсюдження має квотування, тобто коли держава встановлює квоти на експорт або імпорт певних товарів. У межах цих квот експорт або імпорт здійснюється за ліцензіями, які видаються відповідними державними установами.

До немитних відносяться також такі засоби (заходи):

• введення державної монополії на торгівлю певними видами товарів;
• впровадження певного режиму митних процедур, підвищених вимог до якості товарів та їх екологічних параметрів;
• пільгове кредитування експортерів (зниження відсоткових ставок, збільшення темпів кредитування);
• застосування експортного кредиту іноземним покупцям;
• надання субсидій експортерам та їх пільгове оподаткування.

Важливим фактором макроекономічної стабілізації є валютна політика. До основних елементів валютної політики відносять такі:

• регулювання рівня лібералізації валютного ринку, тобто регламентація доступу окремих резидентів до валютних операцій;
• нормування обов’язкових валютних резервів комерційних банків, які уповноважені здійснювати валютні операції;
• встановлення режиму формування валютних курсів (фіксований, плаваючий або керований плаваючий валютний курс);
• впровадження контролю за розподілом іноземної валюти, яка надходить до резидентів країни;
• застосування валютних інтервенцій, за допомогою яких держава отримує можливість впливати на співвідношення між попитом і пропозицією на валютному ринку і завдяки цьому обмежувати коливання валютного курсу.

Політика іноземного інвестування покликана створювати відповідний клімат в країні для залучення іноземного капіталу. Для України ця проблема є особливо актуальною. Так, завдяки Міністерства економіки України попит нашої країни на іноземні інвестиції складає сьогодні понад 40 млрд. дол. США. Але він задовольняється лише незначною мірою. Так, починаючи з 1992 року загальна сума іноземного інвестування в економіку України склала лише 1,5 млрд. дол. США. Це пояснюється несприятливими об’єктивними факторами, які притаманні економіці України і від яких залежить мотивація іноземних резидентів до її інвестування. До них належать політична нестабільність, нестабільність економічного законодавства, низький внутрішній попит, хронічний дефіцит платіжного балансу тощо.

Але поряд з об’єктивними факторами великий вплив на створення привабливого клімату щодо іноземного інвестування має державна політика. Вона може застосовувати як прямі адміністративні заходи, так і важелі економічного стимулювання. Прямі адміністративні заходи регламентують правила залучення іноземного капіталу та форми його фінансування, систему гарантій іноземного капіталу, галузеві приорітети іноземного інвестування тощо. До важелів економічного стимулювання належать заходи фіскального впливу (податкові, інвестиційні та інші пільги)[7, c. 159-162].

3. Вплив зовнішньої торгівлі на ВВП

Вплив експорту на ВВП нічим не відрізняється від впливу на нього з боку споживання, валових інвестицій і державних закупок. Незважаючи на те, що певна частка товарів і послуг, які виробляються в країні, продаються за кордон, витрати на їхнє виробництво – це витрати іноземців на вітчизняний ВВП. Чим більший експорт, тим більше витрат несуть іноземці на виробництво національного ВВП. Тому збільшення експорту збільшує сукупні витрати і ВВП нашої країни.

Імпорт, навпаки, означає, що певна частка наших витрат на споживчі та інвестиційні товари є витратами на виробництво іноземного ВВП. Отже, щоб визначити вартість продукту, виробленого всередині країни, потрібно із загальної суми наших витрат відняти ту їхню частку, яка спрямовується на імпортні товари і послуги.

Якщо ж у підсумку врахувати одночасно експорт та імпорт, то чистим результатом, від якого залежить ВВП, є чистий експорт, тобто різниця між експортом (витратами іноземців на наш ВВП) і імпортом (нашими витратами на іноземний ВВП). За цих умов сукупні витрати в умовах відкритої економіки приймають таку структуру: СВ+ВІ+ДЗ+ЧЕ.

На рисунку СуВ спочатку розглядаються в умовах закритої економіки (СВ+ВІ+ДЗ). Перетин лінії цих витрат з бісектрисою в точці Т1 визначає рівноважний ВВП, який дорівнює О1. Якщо підключити зовнішню торгівлю і припустимо, що ЧЕ є позитивним. За цих умов експорт перевищує імпорт. Це означає, що інші країни доповнюють СуВ на виробництво нашого ВВП на величину ЧЕ. Внаслідок цього СуВ збільшилися і стали дорівнювати СВ+ВІ+ДЗ+ЧЕ. Перетин лінії цих витрат з бісектрисою в точці Т2 означає, що рівноважний ВВП збільшився до О2. Отже, позитивний ЧЕ збільшує СуВ порівняно з їх величиною в закритій економіці і таким чином викликає зростання ВВП.

Спираючись на попередню логіку, можна визначити вплив від’ємного ЧЕ на ВВП. У цьому випадку імпорт перевищує експорт, внаслідок чого частина витрат, які понесли вітчизняні покупці в обсязі чистого експорту, вилучається із виробництва національного ВВП, тобто СуВ стали дорівнювати СВ+ВІ+ДЗ-ЧЕ. Перетин лінії цих витрат із бісектрисою в точці Т₃ означає, що рівноважний ВВП зменшився до О₃. Отже, від’ємний ЧЕ зменшує СуВ порівняно з їхньою величиною в закритій економіці і таким чином викликає зменшення ВВП.

ЧЕ може викликати зміни реального і номінального ВВП, або певне співвідношення між ними. Це залежить від того, в якому співвідношенні знаходиться економіка до потенційного ВВП. Якщо економіка знаходиться в умовах неповної зайнятості, то збільшення ЧЕ викличе випереджаюче зростання номінального ВВП стосовно реального за рахунок підвищення цін, а зменшення ЧЕ – випереджаюче зменшення номінального ВВП відносно реального внаслідок зниження цін. Але якщо вона знаходиться в умовах повної зайнятості, то збільшення ЧЕ викличе лише інфляційне зростання ВВП.

ЧЕ, як і інші елементи СуВ, впливає на ВВП мультиплікативно. Це означає, що вплив ЧЕ на ВВП залежить не лише від величини його зміни, а й від рівня мультиплікатора витрат. У зв’язку з цим необхідно враховувати ту обставину, що в умовах відкритої економіки з’являється ще один канал вилучень з потоку “доходи-витрати”. Цим додатковим каналом є імпорт, який впливає на мультиплікатор витрат. Виникає питання – як імпорт впливає на цей мультиплікатор?[9, c. 263-265]

Імпорт, як і інші вилучення, теж є функцією безподаткового доходу. Зі збільшенням БД зростає та частка загального споживання, яка стосується витрат на імпортні товари. Припустимо, що ВВП збільшився на 100 грн., ГКП = 0,2, а ГСС = 0,75. Якщо із кожної гривні приросту загальних споживчих витрат на імпорт витрачається 20%, то звідси приріст імпорту можна обчислити за формулою: +DІм = 0,2 DСВ. на цій підставі зробимо обчислення: приріст БД складає 80 грн. (100 – 0,2*100); приріст загальних споживчих витрат складає 60 грн. (80*0,75), а приріст імпорту – 12 грн. (60*0,2). Щоб розрахувати як імпорт впливає на мультиплікатор витрат, необхідно ввести новий термін – гранична схильність до імпорту (ГСІм).

Граничну схильність до імпортуможна обчислити за такою формулою: ГСІм=DІм/DБД. Згідно з прийнятими умовами ГСІм буде складати 0,15 (12/80). Гранична схильність до імпорту зменшує граничну схильність до споживання і завдяки цьому зменшує мультиплікативний вплив витрат на виробництво національного ВВП. Отже, гранична схильність до споживання національних товарів є гранична схильність до споживання всіх товарів мінус гранична схильність до імпорту, тобто ГССн=ГСС-ГСІм. Звідси випливає формула мультиплікатора витрат в умовах відкритої економіки:

М_в=1/1-(ГСС-ГСУм)(1-ГКП).

Якщо спиратись на цифрові дані нашого прикладу, то мультиплікатор витрат у відкритій економіці буде складати 1,9 (1/1-(0,75-0,15)(1-0,2)). В умовах закритої економіки, тобто без врахувань вилучень у формулі імпорту, мультиплікатор витрат буде складати 2,5 (1/1-0,75(1-0,2)).

Отже, вилучення у формі імпорту суттєво зменшує мультиплікатор витрат. Завдяки цьому однаковий початковий приріст витрат в умовах відкритої економіки забезпечує менший приріст ВВП порівняно із закритою економікою. Припустимо, що +DДЗ=50 грн. Без врахування імпорту приріст ВВП буде складати 125 грн. (50*2,5), а з врахуванням імпорту приріст ВВП зменшиться до 95 грн. (50*1,9)[8, c. 329-331].

Висновки

Ступінь впливу ЧЕ на ВВП залежить в першу чергу від величини, на яку змінюється ЧЕ. У цьому контексті слід зазначити, що на ЧЕ впливають три фактори: динаміка доходу (ВВП) у наших торгових партнерів, зовнішньоторговельна політика, коливання курсу національної валюти.

Так, при зростанні доходу у наших торгових партнерів їхній попит на наш експорт збільшується, що збільшує ЧЕ. І навпаки. Тому кожна країна об’єктивно зацікавлена в економічному зростанні своїх торгових партнерів. Імпорт, навпаки, залежить від динаміки національного ВВП. При його збільшенні створюються умови для зростання нашого імпорту, тобто зменшення ЧЕ.

Торговельна політика може стимулювати або стримувати експортно-імпортні операції. Наприклад, торгові партнери підняли мито або ПДВ на наші товари з метою скорочення свого імпорту. Оскільки їхній імпорт – це наш експорт, то внаслідок цього ЧЕ скорочується. Аналогічні заходи може застосовувати наша країна стосовно до імпортних товарів, що зменшить імпорт і збільшить ЧЕ.

Обсяг експорту і імпорту залежить також від курсу національної валюти, оскільки він впливає на їхню ціну. Так, девальвація гривні стосовно інших валют означає, що ціна українських товарів за кордоном буде відповідно падати, внаслідок чого збільшується попит на наш експорт. І навпаки, українським покупцям потрібно буде витрачати більше гривень, щоб купувати іноземні товари, що викличе скорочення імпорту і збільшення ЧЕ.

Список використаної літератури

1. Базілінська О. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів вузів/ Олена Базілінська,; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 442 с.

2. Базилевич В. Ринкова економіка: Основні поняття і категорії. Навчальний посібник./ Віктор Базилевич, Катерина Базилевич. — К.: Знання , 2006. — 263 с.

3. Дратавер Б. Макроекономіка: М-во освіти і науки України, КДПУ ім. В. Винниченка. — Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2004. — 89 с.

4. Кривцов О. Макроекономіка у запитаннях та відповідях: Навч. посіб./ Олександр Кривцов, Валерій Бережний, Вікторія Онегіна,. — Харків: Факт, 2003. — 199 с.

5. Макроекономіка: Методичні рекомендації для практичних занять та самостійної підготовки/ М-во освіти і науки України, ДЛАУ; Укл. В. Ю. Еш. — Кіровоград, 2004. — 39 с.

6. Манків, Грегорі Н. Макроекономіка: Підручник для України/ Г.Н. Манків,; Пер. з англ.: Степан Панчишин, Остап Ватаманюк та ін.. — К.: Основи, 2000. — 588 с.

7. Мельникова В. І. Макроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ В. І. Мельникова, Н. І. Клімова; М-во науки і освіти України, Нац. аерокосмічний ун-т ім. М. Є. Жуковського, Нац. банк України. — 2-е вид., доп.. — К.: Професіонал, 2004. – 394 с.

8. Панчишин С. Макроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ Степан Панчишин,. — 2-е вид., стереотип.. — К.: Либідь, 2002. — 614 с.

9. Савченко А. Макроекономіка: Підручник/ Анатолій Савченко,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2005. — 441 с.

10. Харкянен Л. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів вузів/ Людмила Харкянен,. — К.: Каравела, 2006. — 174 с.