У 30-х роках XX ст. американські науковці вивчали взаємозв’язок між родиною і станом здоров’я населення. їхній висновок такий: сім’я відіграє важливу роль під час захворювання, оскільки члени родини формують ставлення пацієнта до свого стану і лікування (Richardson, Медична школа Cornell).

Знаний учений Р. Коллін, який склав анкету довголіття, зазначив, що одружена людина може додати до своєї передбачуваної тривалості життя ще 5 років, а за кожні 10 років, прожиті самотньо, відняти 1 рік. Відомий геронтолог Г. Піцхела- урі зібрав відомості про взаємозв’язок шлюбу і довголіття. Майже всі довгожителі одружені. Найдовше живуть багатодітні жінки.

Учений Ф.М. Стехун вивчав і порівнював стан здоров’я чоловіків віком 18—45 років. Виявилося, що тривалий період холостяцького життя впливає на психічний стан. Дратівливість, замкнутість, невпевненість у собі чоловіків віком до 45 років реєстрували у 93,6 % холостяків і лише в 13,7 % одружених. У холостяків найчастіше реєструють простатит, статеві розлади.

Італійські вчені проаналізували показники смертності від хвороб і травм серед одружених, холостяків і розлучених. Виявилося, що порівняно з одруженими неодружені чоловіки хворіють на серце в 1,5 рази частіше, а розлучені — у 2 рази, на гіпертонічну хворобу відповідно у 2 і 3 рази, на рак органів травлення — у 1,5 і 2 рази частіше, на цироз печінки — у 3 і 7 разів частіше, потрапляють у автокатастрофи — в 1,5 і 4 рази частіше.

У родинах, де дитину виховує один з батьків, діти хворіють частіше. 70 % неврозів у дітей — це наслідок конфліктних стосунків між батьками. У дітей з неблагополучних родин частіше реєструють стрептококовий фарингіт, патологію дихальної системи, вони частіше перебувають на стаціонарному лікуванні.

Серйозну проблему становить вплив захворювання одного з членів на всю родину. Дослідження засвідчують, що в 1/3 родин, де є діти, хворі на цукровий діабет, частішають конфлікти між батьками. На батьків негативно впливає усвідомлення того, що дитина страждає на онкологічні або генетичні захворювання.

Смерть одного з подружжя тісно пов’язана з погіршенням стану здоров’я іншого. Серед осіб похилого і старечого віку з недостатньою сімейною підтримкою смертність у 2—3 рази вища, ніж у тих, хто має добру сімейну підтримку.

Останнім часом учені США і Канади вивчали вплив родини на перебіг хронічних захворювань, особливо в дітей. Доведено, що при виникненні і перебігу таких захворювань, як бронхіальна астма, хронічна ниркова недостатність, цукровий діабет та інші, погана сімейна підтримка пояснюється низьким сприйняттям пацієнтами та їхніми родинами запропонованого їм лікування і оздоровчих заходів.

Таким чином, родина може як позитивно, так і негативно впливати на виникнення і перебіг захворювань. Тому сімейна медсестра повинна враховувати родинні стосунки та їхній вплив на процес одужання. Вона має доброзичливо ставитися до кожного члена родини, залучати всю родину для розв’язання проблем хворого, наголошувати на тому, що їй не байдужа підтримка родини. Медсестра повинна прагнути довести родину до стану рівноваги, бути адвокатом хворого та всієї родини.

Висока відповідальність медсестри перед суспільством викликає потребу розвивати кращі людські якості, високі духовні і моральні цінності, що допоможе в щоденній практиці.

Родина і алкоголізм

Алкоголізм — це не просто хвороба, це хвороба сімейна. Лі- карі-психотерапевти розглядають цілу систему паралельних симптомів як в алкоголіка, так і в членів родини: словесна і фізична агресія, сором, біль, відчуття провини, низька самооцінка, депресія. Часто алкоголізм провокує атмосфера скандалів або зайвої опіки в родині. Клод Штайнер, американський лікар-психотерапевт, припустив, що алкоголіку-одинаку буває легше кинути пити, ніж такому в сім’ї. Докори та сварки вбивають у людині бажання змінитися на краще. Зайва турбота теж уповільнює одужання: не можна примусити людину кинути пити, це має бути її самостійне рішення. Не можна рятувати людину від проблем, що підштовхують до вживання алкоголю, брати на себе її турботу про хліб насущний.

Водночас багато залежить від мотивації поведінки родичів. Якщо хворий бачить, що він усім байдужий, лікування не матиме ефекту.

Слід ураховувати, що не лише алкоголізм, а й вживання малих доз алкоголю можуть спричинити сварки і розлади в родині, оскільки призводять до балакучості, самозамилування, гострих конфліктів. Тому необхідно вирішити для себе, що вам дорожче: щасливе сімейне життя чи веселощі з випивкою. Треба пам’ятати також, що під час вагітності вживання алкоголю може спричинити найтяжчі ушкодження плода.

Подружній алкоголізм поділяють на:

• первинно подружній, коли шлюб беруть люди, що мають ознаки алкогольної залежності;
• справжній подружній, коли алкогольна залежність формується в період перебування в шлюбі.

Причинами справжнього подружнього алкоголізму часто є смерть або хвороба дитини, проблеми міжособистісних стосунків, формування алкоголізму в дружини вже сформованого алкоголіка. Прогноз у разі сімейного алкоголізму гірший, ніж для алкоголізму в одного з подружжя, оскільки рецидив захворювання в одного з подружжя провокує рецидив у другого.

Болючою проблемою на сьогодні є жіночий алкоголізм. Дослідження кількості споживання алкоголю серед старшокласників у США не виявляють значущих статевих розбіжностей. Співвідношення жінок і чоловіків серед хворих на алкоголізм у розвинених країнах Європи зараз перебуває між 1 : 5 і 1 : 2, а в недавньому минулому воно становило 1 : 12. У жінок, які страждають на алкоголізм, чоловіки теж зловживають алкоголем.

Подружній алкоголізм спричинює формування у дітей невротичних або психічних рис характеру, імовірність виникнення в майбутньому алкогольної залежності.

У 90 % родин алкоголіків порушуються батьківсько-дитячі стосунки (поява небажання мати дітей, відсутність уваги до потреб дітей, поширення фізичних покарань дітей, передчасне дорослішання дітей та інфатилізація батьків).

У сім’ях алкоголіків виникає сексуальна дисгармонія.

Отже, проблема подружнього алкоголізму дуже поширена, має різні причини і механізми, складні наслідки.

Сімейна медсестра повинна знати ці проблеми, щоб організувати в подібних родинах роботу зі збереження здоров’я всіх їхніх членів.

Родина і наркоманія

Останнім часом наркоманія у світі набула характеру епідемії. Часто наркотики вживають навіть майбутні матері. Фахівці припускають, що це трапляється з кожною десятою вагітною. Кількість наркоманів серед молоді і підлітків зростає. Як свідчить практика, наркоманія — це не лише проблема підлітка, а і його батьків, усіх членів родини. Якщо в родині є наркоман, хворіє вся родина, причому родичі наркомана страждають навіть більше, ніж він сам. Усі члени сім’ї залежать від його непередбачуваної, неконтрольованої, найчастіше загрозливої поведінки. У родинах, де є наркомани, виділяють деякі характерні порушення сімейних взаємин:

• «відсутність меж» між членами родини. Наприклад, на запитання, поставлене синові, відповідає мати. Часто поведінка дорослих залежить від світогляду бабусі, дідуся;
• наявність у родині заборонених тем, що ніколи не обговорюються, але про них усі знають (попередній шлюб, смерть когось із рідних, її причини тощо);
• «ефект читання думок»: члени родини впевнені, що знають і розуміють думки один одного, навіть якщо їх не висловлюють;
• спілкування в «трикутниках»: дитина висуває претензії до батьків, звертаючись до посередників, а не до них;
• «домашнє злодійство».

Лише тоді, коли родина усвідомлює наркоманію як хворобу, а не порочну поведінку, що вимагає покарання, імовірне прогнозування тривалої ремісії і одужання. Стратегія програм психокорекції наркомана повинна включати і коригувальну роботу з членами їхніх родин: це поступовий емоційний поділ, установлення більш чітких міжособистісних меж, відповідальність за своє, а не чуже життя. Для досягнення цієї мети потрібно:

• відокремити особистість хворого від наркотика («Я ненавиджу наркотик, але я люблю людину»);
• отримувати допомогу і підтримку для себе;
• відокремлювати людину від її поведінки;
• бути м’яким з людиною, але жорстким щодо неприпустимої поведінки;
• дозволити наркоманові зіштовхнутися з наслідками його поведінки і пережити все, що він накоїв.

Велику роботу сімейна медсестра має проводити з вагітними і матерями-годувальницями, які вживають наркотики. Вагітна повинна розуміти, що, вживаючи наркотики, змушує свого ще не народженого малюка стати наркоманом, оскільки на дитину припадає 12 частина дози матері. Вживаючи наркотики під час грудного вигодовування, жінка змушує і дитину їх вживати, тобто порушує одне з основних положень конвенції ООН про захист прав дітей: «Ніхто не може змусити мене робити те, що шкодить моєму здоров’ю». Коли жінки-наркоманки припиняють грудне вигодовування малюка, у нього настає справжня ломка: він плаче, відмовляється від їжі, у нього можуть розвинутися судоми, токсичний гепатит, міокардит, неврологічні порушення (пізно починає тримати голівку, сидіти, ходити та ін.). Незміцнілий організм дитини може не впоратися з цими проблемами.

Сімейна медсестра повинна допомагати родині наркомана, працювати в тісному зв’язку з лікарями-психотерапевтами, наркологами. Це допоможе наркоманові розпочати процес одужання.