Вступ

Нині існує розгалужена система міжнародних судів, проте не всі вони безпосередньо займаються питаннями захисту прав людини. Тому одна з цілей нашої лекції полягає в тому, щоб відокремити з наявної кількості міжнародних інстанцій саме ті, що професійно і процедурно займаються захистом прав особи.

9 листопада 1995 р. у м. Страсбурзі від імені України було підписано Європейську конвенцію про захист прав і основних свобод людини та п’ять протоколів до неї, а 17 липня 1997 р. Верховна Рада України ратифікувала їх. Указом Президента України № 615/98 від 11 червня 1998 р. затверджена Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу, одним із напрямів якої є зближення законодавства України із сучасною європейською системою права, стержнем якої є забезпечення добробуту людини. Нині наша країна (2014 р.) як ніколи близька до реалізації цього прагнення.

Україна як незалежна держава і повноправний суб’єкт міжнародного права виступає за мирне розв’язання міжнародних спорів, у тому числі через систему міжнародного судочинства. Наша держава підписала і ратифікувала міжнародні угоди щодо утворення тих чи інших міжнародних судових інституцій. Вона, її органи та громадяни виступають учасниками відповідних судових процесів. Представники України є суддями чи арбітрами відповідних міжнародних судів та арбітражів, забезпечують функціонування міжнародної системи судочинства.

На жаль, широкий загал у нас недостатньо ознайомлений з міжнародною системою судочинства, формами і методами діяльності відповідних судів і трибуналів. З цих питань бракує довідкової літератури. Проте події останніх тижнів, що відбулися в Україні, змусить навіть пересічних громадян звернути увагу на міжнародні структури, зокрема ти, що виконують традиційні функції судочинства. Безперечно, вкрай важливе є звернення до цієї проблематики студентів ВНЗ юридичного профілю.

1. Вплив рішень Європейського суду з прав людини на національне право України

У процесі розбудови Української держави та формуванні вітчизняної правової системи дедалі гостріше постає питання щодо створення основи механізму забезпечення захисту прав та свобод людини.

Одним із найголовніших досягнень міжнародного права останніх десятирічь є створення міжнародної системи гарантій дотримання прав людини, яка ґрунтується на загальновизнаних принципах, що знайшли своє закріплення в цілому ряді міжнародних договорів як універсального, так і регіонального характеру, а також на системі міжнародних органів, наділених контрольними повноваженнями за дотриманням закріплених прав, до яких належать міжнародні несудові органи та міжнародні судові інституції.

Право сучасної України переживає період входження у європейський правовий простір. У зв’язку з цим є актуальним, з огляду на необхідність приведення українського права у відповідність з нормами та принципами міжнародного права, вивчення європейського правового досвіду та європейської правової доктрини.

Проблематика актуалізується тим, що останнім часом зростає роль рішень Європейського суду з прав людини в практиці розгляду справ судами України. Діяльність Європейського суду з прав людини відіграє важливу роль у забезпеченні реалізації принципу верховенства права на теренах України, трансформації та пристосуванні української правової системи до існуючих міжнародних стандартів, активізуючи законодавчу, виконавчу та судову гілки влади до модифікації своїх дій та підходів, виходячи з європейських принципів.

Серед міжнародних несудових контрольних органів можна виділити принаймні два основні типи. До першого типу таких міжнародних органів належать ті, які займаються головним чином, або за власною ініціативою, або на прохання держави- учасниці договору, або, при певних умовах, за скаргою будь-якої особи чи групи осіб, збиранням інформації про дотримання іншими державами-учасницями договору закріплених прав та проведенням відповідного розслідування щодо виявлених фактів. Доповіді, які вони готують, носять переважно узагальнюючий характер щодо стану дотриманням тих чи інших міжнародно-правових норм у відповідній державі, а висновки, які містяться у цих доповідях, мають характер рекомендацій щодо вдосконалення тих чи інших положень національної правової системи або зміни національної судової чи адміністративної практики. До другого типу міжнародних несудових органів належать ті, діяльність яких, в першу чергу, зорієнтована на розгляд індивідуальних заяв про порушення державою-відповідачем прав, гарантованих відповідним міжнародним договором, а отже, функції яких можуть бути визначені як «квазісудові». Характерною рисою таких міжнародних органів є те, що вони займаються розглядом конкретних справ щодо порушення конкретних прав, гарантованих відповідним міжнародним договором, а отже доповіді, які вони готують по завершенню процедури розгляду, носять не узагальнюючий характер, але стосуються безпосередньо індивідуального заявника. У той же час, окрім того, що право на подання індивідуальної заяви до таких міжнародних органів обумовлюється необхідністю отримання згоди на це з боку держави-відповідача, висновки таких контрольних органів, як і в попередніх випадках, носять лише рекомендаційний характер.

Серед міжнародних судових контрольних органів також можна виділити два основні типи. До першого типу таких контрольних органів належать міжнародні судові інституції, діяльність яких непрямим чином стосується питань міжнародного захисту прав людини. До другого типу міжнародних судових контрольних органів слід віднести ті, які створені в межах міжнародних договорів щодо захисту прав людини, а отже діяльність яких безпосередньо пов’язана із питаннями міжнародного захисту прав людини.

На фоні згаданих «класичних» контрольних механізмів сучасної міжнародної системи захисту прав людини Європейський суд з прав людини, що функціонує в межах специфічного контрольного механізму правової системи Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, є унікальним міжнародним юрисдикційним органом, оскільки, на відміну від класичного міжнародного суду в сфері прав людини, право на звернення до нього не тільки є відкритим, в тому числі для індивідів, але й не обумовлюється необхідністю висловлення на це згоди відповідної держави-відповідача та, на відміну від квазісудових контрольних органів у сфері прав людини, його рішення є не тільки юридично обов’язковими для держави-відповідача, але й безпосередньо впливають на розвиток правової системи Конвенції. Розуміння специфіки природи та правових засад цього унікального юрисдикційного контрольного механізму потребує, у першу чергу, аналізу правового середовища, у якому він функціонує, й зокрема, природи та основних властивостей правової системи Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Серед провідних зарубіжних науковців «європейського права у сфері захисту прав людини» можна назвати таких, як: Й. Агіла, А. Арно, Ж. Бержель, Ж. Беллі, Г.Ж.Х. Ван Хоф, М. Ван де Керхове, Ж. Велю, М. Віраллі, Р. Гассен, М. Делмас- Марті, О. де Шуттер, П. Дюпюі, М. Ейссен, О. Жако-Гійармо, М. Жорі, Ф. Зенаті, П. Зікарді, Й. Камерон, Ж. Карбоньє, Н. Кастанас, Ж. Коен-Джонатан, Л. Константинеску, В. Куссір-Кустер, С. Маркує Хелмонс, С. Мартенс, Ж. Морі, Ф. Ріго, Р. Рісдал, П. Ролан, Ж. Селлє, Д. Спілмен, Ф. Сюдр, М. Тропер, Ж. Флосс, Х.Л.А. Харт, Ж. Шевальє та інші.

Сучасна українська юридична думка останнім часом приділяє питанням побудови правової системи Європейської Конвенції про захист прав людини і основоволожних свобод 1950 року та функціювання її юрисдикційного механізму значно зростаючу увагу.

До провідних українських дослідників, які розглянули це питання в своїх працях, належать: М. Буроменський, В. Буткевич, В. Денисов, В. Євінтов, В. Забігайло, Л. Заблоцька, В. Мармазов, А. Мацко, В. Міцик, В. Муравйов, І. Піляєв, П. Рабінович, І. Чиж та ін. ^{[1] [2]}

Російські дослідники також присвячують цій проблематиці свої роботи, серед яких праці О. Ерделевського, В. Карташкіна та В. Туманова^{[3] [4] [5] [6]}.

Одним із найголовніших завдань, які постали перед Україною після проголошення нею у 1991 р. державної незалежності, є її інтеграція у світове співтовариство. Неодмінною вимогою такої інтеграції та передумовою позитивного сприйняття України на міжнародній арені є досягнення високого рівня забезпечення й захисту прав людини та виконання, взятих нашою державою, міжнародно-правових зобов’язань. Цей висновок випливає, зокрема з аналізу тих міжнародно-правових договорів з питань захисту й реалізації прав людини, стороною яких є Україна: Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р. (далі — Конвенція). Ратифікація Україною цієї Конвенції одразу ж викликала жваві дискусії довкола проблеми тлумачення змісту закріплених нею вимог. Питання дещо ускладнюється через те, що формулювання більшості конвенційних приписів є максимально широкими та гнучкими, містять чимало оціночних понять, передбачають широку дискрецію національних правозастосовних органів, а, відтак, потребують вироблення більш-менш чітких правил їх інтерпретації^[7].

^[1]   Страхов М. М. Історія держави і права зарубіжних країн / М. М. Страхов. — Х. : Право, 2010. — 416 с.

^[2]   Тацій В. Я. Вступне слово / В. Я. Тацій // Вісник Академії правових наук України. — 2011. — № 1 (56). — С. 17-18.

^[3]   Трегубов Е. Л. Право на судовий захист: історичний аспект / Е. Л. Трегубов // Теорія і практика сучасного права: збірник матеріалів конференції. — 2010. — Т. 1. — С. 36-38.

^[4]   Макушев П. В. Окремі питання судового захисту прав і свобод людини та громадянина / П. В. Макушев // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції ДДУВС. — 2010. — С. 3-5.

^[5]   Француз Т. І. Роль і місце судової влади в процесі захисту прав людини і громадянина / Т. І. Француз // Держава і право. — 2011. — Вип. 9. — С. 179-185.

^[6]   Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141 (зі змінами внесеними Законом України «Про відновлення дії окремих положень Конституції України» від 21 лютого 2014 р. // Офіційний вісник. — 2014. — №19. — Ст. 583.

^[7]    Бурдяк В. І. Політика і права людини : підручник / В. І. Бурдяк, С. Д. Василенко, В. І. Веренько. — Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2011. — С. 515-516.