Лісові ресурси України становлять значну частину її національного багатства, охорона, раціональне використання та відтворення якого є питанням державного значення. В умовах повсюдного законодавчого оформлення суспільних відносин, а особливо економічних, проблема правового регулювання лісової галузі народного господарства є надзвичайно актуальною. З урахуванням транзитивного характеру сучасного українського суспільства видається розумною комбінація наступності та новацій у правовому регулюванні. У галузі лісового права накопичений значний правотворчий і правореаліза- ційний досвід, дослідження якого може дати відповіді на багато сучасних питань. Серед численних історичних сюжетів у сфері лісового права виділяється історія розробки, прийняття та реалізації так званого ленінського Декрету «Про ліси», прийнятого Всеросійським Центральним Виконавчим Комітетом (ВЦВК) РРФСР 30 травня 1918 р. При цьому в більшості публікацій документа зазначена дата 27 травня 1918 р. — дата передачі проекту документа до ВЦВК. У радянській історіографії цей нормативно-правовий акт трактувався апологетично і при цьому позиціонувався як фундамент побудови принципово нового, відмінного від «буржуазного», лісового законодавства [14]. Такий підхід загалом був властивий усім питанням, пов’язаним з діяльністю В. Леніна. При цьому повністю заперечувався зв’язок документа з дореволюційним правом, звичаєвим правом, правилами і традиціями користування лісами, які діяли протягом сотень років [15]. З ленінського Декрету «Про ліси» розпочиналися всі розділи, присвячені лісовому праву, у всіх книгах, підручниках, посібниках, виданих у радянський період. При цьому радянські фахівці рідко заглиблювалися у докладне постатейне вивчення документа, тому що практична діяльність нової влади з масового знищення лісів
суперечила як його духові, так і багатьом конкретним нормативним положенням.

Історія ленінського Декрету «Про ліси» розглядалася або, принаймні, зачіпалася у працях юристів Р. Гусєва, І.Горбового, Л. Дембо, О. Крассова, О. Логвиненко, В. Лозо, В. Мунтяна, Г. Полянської, лісівників П. Вакулюка, І. Генсирука, В. Колданова. Особливо слід відзначити статтю Б. Цвєткова, видану до сторічного ювілею з дня народження В. Леніна [14]. У всіх цих працях явно або опосередковано утверджувалося новаторство цього нормативно-правового акта і навіть не ставилося питання про зв’язок його з нормами звичаєвого права, правилами, традиціями користування лісами, дореволюційним законодавством про ліси.

Зазначене зумовило мету цієї статті — виявлення зв’язків основних положень Декрету «Про ліси» від 30травня 1918 р. з нормами російсько-литовського права, Соборним Уложенням 1649 р., лісовим законодавством Петра I, дореволюційним російським лісовим правом.

Декрет «Про ліси» був затверджений Радою народних комісарів і підписаний В. Леніним 14 травня 1918 р. Після цього він обговорювався ВЦВК, прийнятий постатейно його Президією і підписаний Я. Свердловим 30 травня 1918 р. [5, 9].

Аналіз комплексу історичних, соціальних, економічних і політичних факторів засвідчує існування таких причин прийняття Декрету «Про ліси»:

• Необхідність захисту лісів від масових самовільних рубань. Декретом «Про землю», прийнятим 26 жовтня (8 листопада) 1917 р. II Всеросійським з’їздом Рад, ліси були націоналізовані, але у свідомості пересічних громадян націоналізація означала ліквідацію колишніх форм власності (поміщицької, монастирської тощо), а не зміну власника. У масовій свідомості ліси стали «нічиїми», що вилилося у масові самовільні вирубування селянами як колишніх поміщицьких, так і державних (казенних) лісів. Розкрадання лісових багатств набуло таких масштабів, що 5 квітня 1918 р.

В. Ленін розсилає лист «Усім Радам робітників, селянських і солдатських депутатів», в якому вимагає від радянських органів на місцях налагодити охорону лісів, припинити поголовне звільнення працівників лісової галузі [4, 11]. Цей лист яскраво демонструє відсутність у керівника радянського уряду реальних можливостей управління ситуацією на місцях.

• Перший етап націоналізації, що розпочався з Декрету «Про землю», призвів до того, що дозволив комуністичній владі одержати величезне багатство, що складалося з лісів, реманенту лісопереробних підприємств, товарних цінностей. Цілком зрозуміло, що таке колосальне господарство потребувало свого організаційно-правового обладнання. Ленінський Декрет «Про ліси» повинен був вирішити ці питання і поставити ліси та інше майно під суворий контроль нової влади. Зазначимо, що функція контролю є найпростішою в управлінському арсеналі — для її здійснення загалом не потрібні ні спеціальні знання, ні талант, що й пояснює майже хворобливу пристрасть В. Леніна саме до цієї функції. Контроль, що поєднується з терором, був для нього панацеєю від усіх проблем управління величезною країною.
• В умовах Першої світової війни, революції та початку громадянської війни відбувся повний розпад економіки, одним з основних проявів якого стала відсутність сировини та паливних ресурсів. З огляду на це прийняття Декрету мало вирішити питання постачання лісом підприємств, установ і населення.

Декрет «Про ліси» складався з восьми розділів: I. Загальні положення (ст. 1-10). II. Права і обов’язки громадян (ст. 11-42). III. Права і обов’язки місцевих органів радянської влади (ст. 43-64). IV. Права центральної радянської влади (ст. 65-72). V. Основи лісового господарства (ст. 77-100).

• Лісотехнічний персонал (ст. 101-105).
• Переведення лісів до земельного фонду (ст. 106-114) VIII. Норми перехідного часу (ст. 115-120).

Документ має значний обсяг — 120 статей. Для порівняння вкажемо, що Положення про збереження лісів від 4 квітня 1888 р. — основний документ, що регулював лісові правовідносини в дореволюційній Росії, складався з восьми окремих пунктів і 47 статей, а австрійський закон про ліси 1852 р., що діяв на західноукраїнських землях, — із 77 статей [6, 103].

Детальний аналіз положень Декрету дозволяє поставити під сумнів його новаторство. Зокрема, націоналізація лісів у Радянській Росії була аж ніяк не першим подібним актом в історії. Наприклад, у 1713 р. король Фрідріх-Вільгельм I оголосив власністю держави всі лісові землі, що входять до складу часток доменів [16, 45]. Під час Французької революції законом від 14серпня 1792 р. усі ліси з маєтків іммігрантів конфіскувалися й підлягали продажу [1, 160].

Згідно зі ст. 10 Декрету уся закордонна торгівля лісом оголошувалася державною монополією. Крім цього, вводилася монополія на всю внутрішню торгівлю лісом, лісовими матеріалами, яка повинна була здійснюватися відповідно до окремо підготовлених «Правил торгівлі лісом». Ця правова норма про державну монополію на закордонну та внутрішню торгівлю лісом, лісовими матеріалами теж має давню історію. Аналогічні закони вводилися на українських землях великим князем литовським Сигізмундом-Августом II, який домігся від Віленського сейму відповідного рішення [7, 253]. Законом установлювалися особливі місця або комори, зазвичай розташовані на річках, куди власники лісу були зобов’язані складати свій товар. Державні чиновники-справці визначали ціну вантажам і після оплати мита товар міг бути вивезений з території князівства. З метою виконання документа сейм дозволив великому князеві тримати спеціальну варту для контролю за виконанням закону про лісову монополію [3, 489-490]. До норм Декрету «Про ліси» досить близькими за змістом є також укази Петра I 1707 та 1718 рр. про введення монополії на торгівлю поташем, тобто продуктів переробки деревини [9, 26].

Наступність норм дореволюційного лісового законодавства простежується у правовому регулюванні управління лісовим господарством. Згідно зі ст. 6 Декрету «Про ліси» загальне керівництво лісами мало здійснюватися Центральним управлінням лісів (ЦУЛ) і особливими технічними лісовими органами місцевої радянської влади. Цей пункт законодавчого акта фактично зберігав організаційну структуру управління лісами, що функціонувала до революції. Згідно з пунктами 23, 24 Положення про збереження лісів 1888 р. загальний нагляд за виконанням правил користування лісами покладався на Лісовий департамент, а безпосередня охорона — на Лісоохоронний комітет [8]. Лісоохоронний комітет Російської імперії замінявся на ЦУЛ, а його губернські, повітові, волосні відділи та підвідділи, лісництва — на відповідні радянські організаційні структури. Правовою основою функціонування цього органу стала підписана В. Леніним 27 грудня 1918 р. постанова РНК РРФСР «Про заснування Головного Лісового комітету», згодом перейменованого на Центральне управління лісів [4, 15]. Першим керівником ЦУЛ став відомий у дореволюційній Росії фахівець із лісового права М. Фалеєв.

У Декреті «Про ліси» були статті 11-12, що надавали кожному громадянинові право користування лісами:

а) одержувати паливо; б) одержувати будівельну деревину; в) здобувати з лісу виробну деревину; г) брати участь у побічних користуваннях; ґ) заявляти про необхідні заходи охорони лісів; д) входити в ліси.

Останній правочин має в лісовому праві дуже давню історію і пов’язаний з нормами звичаєвого права. Так, на території Великого князівства Литовського всі піддані правителя мали право вільного входу до лісів [7, 248]. Згодом цей правочин зазнав різних обмежень. Так, згідно зі Статутом Великого князівства Литовського 1529 р. заборонялося заходити в ліс із рогатиною, зброєю, собаками та різними пристосуваннями для полювання [11, розд. IX, арт. 3]. Соборне Уложення 1649 р. дозволяло вільний вхід до лісів і рубання лісу для будівництва [10, гл. XVII, ст. 24].

Декрет «Про ліси» установлював, що тверді ціни на ліс на корені та лісову продукцію визначаються Центральною радянською владою (статті 18-21), тобто закріплювався принцип платного користування лісами. Аналогічна правова норма діяла в Російській імперії. Так, згідно з Указом Катерини II від 1780 р. установлювалася плата за користування казенними лісами — 5 коп. за одне дерево [1, 346].

У Декреті «Про ліси» 1918 р. була ст. 41, згідно з якою населення могло залучатися місцевими органами радянської влади до заходів щодо охорони лісів від лісових пожеж та інших стихійних лих. Подібна норма, що встановлювала заходи боротьби з пожежами, була у Статуті Великого князівства Литовського 1566 р. [12, розд. Х, арт. 17] і в Статуті 1588 р. [13, розд. Х, арт. 17]. Вальдмейстерська інструкція з охорони лісів, видана 3 грудня 1723 р. Петром I, також ставила за обов’язок населенню гасити лісові пожежі [9, 141]. Загальною правовою нормою, наявною в Декреті «Про ліси», Статуті 1566 р., Статуті 1588 р., петровських лісоохоронних законах, була відповідальність за підпал лісу та відхилення від гасіння лісових пожеж.

Стаття 79 Декрету «Про ліси» установлювала, що ліси мають бути влаштовані у технічному відношенні, мати докладні технічні плани лісового господарства і вичерпний кадастровий опис. Подібне положення було в лісовому законодавстві Великого князівства Литовського [7, 256]. Так, за завданням Сигізмунда-Августа II з 1557 р. на всій території держави почала проводитися ревізія пущ і лісів із метою: 1) з’ясування меж великокнязівських пущ і лісів; 2) з’ясування обсягу прав приватних осіб на вхід до лісів і користування ними; 3) визначення кількості осіб лісової охорони, необхідної для захисту лісів; 4) з’ясування умов, при дотриманні яких великокнязівські ліси могли експлуатуватися з високим доходом. Питання лісовпорядкування, складання планів у лісах регулювалися ст. 39 Положення про збереження лісів 1888 р. Цим пунктом закону встановлювалися строки підготовки лісовпорядкування та передачі їх на затвердження Лісоохоронному комітетові.

Декрет «Про ліси», вводячи категорію захисних лісів, установлював охорону найцінніших лісів і обмежував їхнє використання (ст. 80). Як зазначав відомий радянський лісівник Р. Бобрів, аналогічне положення відомо в лісовому законодавстві ще з часів Київської Русі [2, 4]. Князі оголошували найкращі й найбагатіші ліси заповідними, забороняли в них полювання, вирубування дерев, лісові промисли. У петровському лісовому законодавстві був Указ від 1 лютого 1703 р., що пропонував оглянути й описати ліси найцінніших порід [9, 56]. Аналогічною за змістом була норма Положення про збереження лісів 1888 р., яка зобов’язувала виділяти найцінніші ліси, що мають захисне значення [8, ст. 3].

До категорії захисних лісів Декрет «Про ліси» відносив ліси уздовж річок, озер, водойм (статті 83-90). Ця норма також відома з часів Петра І, коли заповідними були оголошені всі ліси, що перебували спочатку на відстані 10 верст, а потім 50 верст від прибережної смуги [9, 89]. Згідно з п. 29 Положення про збереження лісів 1888 р. на Лісоохоронні комітети покладалося вирішення питань про визнання лісів захисними, виділення охоронних зон, затвердження планів суцільних вирубувань [8, 29].

У Декреті «Про ліси» були положення, що регламентували розчищення лісових площ і переведення земель в інші категорії, при цьому розчищення захисних лісів заборонялося (статті 106-110). Ця правова норма відома із часів Соборного Уложення 1649 р., зокрема ним установлювалося право на розкорчування лісу [10, гл. XVII, статті 21-24]. У петровському лісовому законодавстві діяв Указ від 30 березня 1701 р., що забороняв розчищення лісу під ріллю й косовиці на відстані 30 верст від сплавних рік [1, 338]. Пізніше аналогічна норма перейшла в Положення про збереження лісів 1888 р., у якому був п. 41, що забороняв зміну цільового призначення лісових земель без згоди Лісоохоронного комітету.

З огляду на зазначене, можна дійти таких висновків.

1. Прийнята у радянській юридичній науці теза про винятковість і новаторство Декрету «Про ліси» від 27 травня 1918 р. є недоцільною. До цього нормативно-правового акта увійшли у видозміненому вигляді норми лісового права, зафіксовані статутами Великого князівства Литовського, Соборним Уложенням 1649 р., петровським законодавством та законодавством ХІХ ст.
2. Уживана в радянській спеціальній літературі назва «ленінський декрет» не відповідає дійсності, тому що ні В. Ленін, ні Я. Свердлов, які не були фахівцями у лісовій справі й не мали достатніх навичок державного управління, тому не могли бути авторами настільки серйозного спеціального законодавчого акта.
3. Короткий строк підготовки документа (4 місяці), високий рівень юридичної техніки, охоплення широкого кола лісових правовідносин доводить, що автор документа, або група авторів, були прекрасно знайомі з пам’ятками права, різними законодавчими актами, що регулюють лісові відносини в дореволюційний період.

Завданням подальших досліджень є дослідження принципів лісового права, закладених у Декреті «Про ліси», аналіз процесу їх закріплення в радянському лісовому законодавстві, а також установлення авторства цього нормативно-правового акта.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1. Арнольд Ф. К. История лесоводства в России, Франции и Германии. — СПб., 1895. — 340 с.
2. Бобров Р. В. Об управлении лесами Отечества (исторический обзор) : обзорн. информ. — М., 1990. — 52 с.
3. Довнар-Запольский М. В. Государственное хозяйство Великого княжества Литовского при Ягел- лонах. — К., 1901. — 808 с.
4. Ленский Л. М. Материалы по истории социалистического лесного законодательства (1917-1945 гг.). — М. — Л., 1947. — 322 с.
5. Колданов В. Я. Очерки истории советского лесного хозяйства. — М., 1992. — 256 с.
6. Непийвода В. Правове регулювання в галузі лісів : доба утвердження підтримного розвитку. — К., 2004. — 339 с.
7. Пичета В. И.Аграрная реформа Сигизмунда-Августа в Литовско-Русском государстве. — М., 1958. — 266 с.
8. Положение о сбережении лесов // Полное собрание законов Российской империи : Собр. третье. Т. VIII. — СПб., 1888. — № 5120. — С. 148-155.
9. Редько Г. И. Петр I об охране природы и использовании природных ресурсов / Г. И. Редько,
10. Соборное уложение 1649 года : текст, комментарии / под ред. А. Г. Манькова. — Л., 1987. — 448 с.
11. П. Шлапак. — К., 1993. — 171 с.
12. Статути Великого князівства Литовського : у 3 т. / за ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова. — О., 2002. — Т. I. Статут Великого князівства Литовського 1529 року. — 464 с.
13. Статути Великого князівства Литовського : у 3 т. / за ред. С. Ківалова, П. Музиченка,
14. А. Панькова. — О., 2002. — Т. II. Статут Великого князівства Литовського 1566 року. — 558 с.
15. Статути Великого князівства Литовського : у 3 т. / за ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Пань- кова. — О., 2002. — Т. III. Кн. 2. Статут Великого князівства Литовського 1588 року. — 568 с.
16. Цветков Б. Н. Идеи ленинского декрета «О лесах» и некоторые теоретические вопросы совершенствования советского лесного законодательства // Правоведение. — 1969. — № 3. — 13-19.
17. Шелестов В. Ленінський Декрет «Про ліси» / В. Шелестов, В. Чуйков // Радянське право. — 1978. — № 5. — С. 41-46.
18. Фалеев Н. И. Лесное право : пособие. — СПб., 1912. — 359 с.