Вступ

Світове господарство на сучасному етапі розвитку характеризується динамічним поглибленням процесів інтеграції політичного, економічного та соціально-культурного життя країн світу. Така тенденція отримала назву «глобалізація». Активно протікають процеси взаємного зближення економік різних країн і народів, відбувається формування єдиного інформаційного простору й переливання сучасних технологій, політична трансформація та інтеграція на регіональному і світовому рівнях.

На початку ХХІ століття світове господарство все більше набуває рис єдиної динамічної цілісної системи, в якій протікають різнопланові процеси. Свідченням зростання взаємозалежності національних економік є їх надзвичайна чутливість до будь-яких змін, що стосуються міжнародних товарних і сировинних ринків, фінансового ринку й ринку робочої сили. Посилюється роль і значення зовнішніх факторів у економіці країн, створюється єдиний світовий ринок без національних бар’єрів, встановлюються одинакові правила гри на світовій арені для всіх його учасників.

Особливу увагу глобалізаційним тенденціям на світових фінансових ринках приділяли західні вчені, а саме: М. Обстфельд, Ф. Мартін, Е. Роуз, А. Тейлор, Д. Тобін, М. Філстейн, Ч. Харіок та інші, які детально дослідили динаміку розвитку глобалізаційних процесів та їх взаємозв’язок із розвитком різних сегментів світової економіки.

1. Фінансовий аспект глобалізації та особливості створення єдиного світового фінансового простору

Формування світового фінансового ринку здійснювалось шляхом об’єднання в єдину світову систему усієї сукупності міжнародних фінансових відносин [2]. Цей об’єктивний процес, на думку Н. Орлової та А. Свечкіної [11], обумовлений прагненням спільного ринку до вирівнювання норми прибутку: кожен учасник ринку бажає отримувати близький до решти агентів прибуток на один і той же фінансовий актив, в якому б фінансовому інституті він не був розміщений.

Транснаціональні корпорації відшукали для себе позитивні риси в процесах глобалізації світових товарних й фінансових ринків, адже це дозволяло їм звільнитися від тотального державного регулювання, послабити податковий тиск, формувати майбутні правила гри на глобальному рівні, поширюючи свій вплив на інші регіони.

Глобалізація фінансових ринків внесла свої корективи в розстановку пріоритетів на міжнародній арені за темпами росту економік країн. Зокрема, результати проведеного компанією БКГ дослідження у 2008 році свідчать про те, що 17 компаній-новачків за темпами розвитку витіснили інших претендентів на глобальне лідерство. Із 17 новачків п’ять компаній — представники Латинської Америки та вісім компаній з Китаю. В лігу крупних компаній-новачків входять: Changhong Electric (Китай), Chery Automobile (Китай), COFCO (Китай), CSAV (Чилі), ИНТЕР РАО «ЕЭС России» (Росія), JBS-Friboi (Бразилія) та ін. [1].

Характерною рисою сучасних міжнародних економічних відносин стає інтенсивне залучення національних економік країн, що розвиваються, у світогосподарські зв’язки. Адже, фінансові ринки таких країн є привабливішими для інвесторів через сприятливу законодавчу базу, низький рівень оподаткування, високі відсоткові ставки по операціях на них. Але, водночас, мають місце значні негативні риси, зокрема високий рівень контролю з боку держави, низька капіталізація, нерозвиненість кредитно-фінансової інфраструктури і фінансово-економічна нестабільність держави.

Н. Орлова, А. Свечкіна, Мойсеєв С. Р. вважають, що інтегруватися в світову фінансову спільноту можливо тільки тим країнам, які:

а)       знаходяться в групі середнього рівня доходу на душу населення;

б)       мають достатній ступінь розвитку внутрішньої фінансової системи для виходу на світові ринки [10, c. 13-14].

Країни, що не досягнули цих показників, при зміні світової фінансової кон’юнктури можуть бути схильні до системних криз. Відповідно, чим вищий рівень інтеграції національної економіки у міжнародні економічні відносини, тим більший ступінь впливу на неї мають процеси, що відбуваються в світовій економіці.

Зокрема, сучасна іпотечна криза на ринку нерухомості в США тією чи іншою мірою впливає на різні регіони, сповільнюючи темпи зростання світової економіки в цілому. І навпаки, сприятлива економічна ситуація в економічних центрах цивілізації слугує суттєвим рушієм для динамічного прискорення економічного розвитку в усіх куточках світу.

Для того, щоб визначити місце України в сучасних глобалізаційних тенденціях, слід звернутись до результатів дослідження Всесвітнього економічного форуму, який на підставі розрахунку індексу глобальної конкурентоспроможності (автор — професор Колумбійського університету Ксав’є Сала-і-Мартін) для 131 держави світу провів аналіз таких параметрів: якість інституцій, інфраструктура, макроекономічна стабільність, здоров’я і початкова освіта, вища освіта і професійна підготовка, ефективність ринку товарів і послуг, ефективність ринку праці, розвиненість фінансового ринку, технологічний рівень, розмір ринку, конкурентоспроможність компаній і інноваційний потенціал. Україна в рейтингу перебуває на 73-й позиції, погіршивши минулорічний показник на чотири пункти. При цьому Україна поступилась таким країнам, як Литва (38), Латвія (45), Угорщина (47), Польща (51), Хорватія (57), Росія (58), Казахстан (61), Узбекистан (62), Азербайджан (66), В’єтнам (68), Бразилія (72) [1, c. 57].

Індекс глобалізації, який запропоновано рейтинговою компанією A. T. Kearney та журналом Foreign Policy, дає можливість оцінити процеси глобалізації в різних країнах світу та співставити отримані значення для визначення позиції України в міжнародних економічних відносинах та глобальних політичних процесах. У 2007 році до рейтингу було включено 72 країни світу, на території яких проживає близько 90 % населення й економіки яких охоплюють понад 90 % світового потенціалу. Україна посіла 43-тє місце. Результат України в розрізі аналізованих параметрів: участь у глобальних політичних процесах — 55-та позиція, розвиток глобальних технологій — 53-тя, персональні міжнародні контакти — 49-та, економічна інтеграція — 17-та позиції [1, c. 57].

Для визначення місця України в світових глобалізаційних процесах, ознайомимось з результатами досліджень Швейцарського інституту досліджень бізнес-циклів (Цюріх, Швейцарія). На основі розробленої ними методики обчислення індексу глобалізації (KOF) здійснюється комплексне оцінювання глобалізаційних тенденцій в економічному, соціальному і політичному житті країни. Із 122 країн світу, на базі яких проводилось оцінювання, Україна опинилась на 50-й позиції з індексом 61,83 зі 100 можливих балів. Участь України в світових глобалізаційних процесах можна оцінити наступним чином: економічна глобалізація — 55,2 (75-те місце), соціальна глобалізація — 57,79 (48-ме місце), політична глобалізація — 76,97 (39-те місце).

Отже, можна зробити висновок про те, що Україна має схильність до інтеграції та глобалізації, прагне приймати активну участь в світових економічних, соціальних й політичних процесах, однак структурні диспропорції та розрив у рівні розвитку економіки зумовлюють наявність певних перешкод для безболісного входження в інтегровані утворення.

Глобалізація світових фінансових ринків не тільки створює ряд переваг для його учасників, але й може мати негативні наслідки для економік країн. У сучасному фінансовому середовищі активізується процес сек’юритизації, який передбачає продаж активів банків через трансформацію їх у цінні папери, які в подальшому розміщуються на ринку, не маючи під собою реального підкріплення. Ця операція застосовується щодо банківських кредитів і дозволяє банкам передавати кредитні ризики іншим учасникам ринку. З часом, такі боргові фінансові інструменти підривають довіру до фінансових продуктів і призводять до зниження їх ринкової вартості.

Водночас, банки і інші фінансові установи є надмірно впевненими в ефективності похідних фінансових інструментів, методах і механізмах управління фінансовими ризиками, що спричинює хибність прийнятих фінансових рішень, може призвести не тільки до їх банкрутства, але й похитнути стабільність фінансової системи в цілому. Адже, саме пошук нових способів управління ризиками привів до появи нових фінансових інструментів, які прискорили розгортання світової фінансової кризи. Завдяки глобалізації інформаційного простору та розвитку телекомунікаційних комп’ютерних мереж торгівля опціонами, фінансовими ф’ючерсами, кредитно-дефолтними свопами набула бурхливого розвитку в умовах зростаючого ризику [9, c. 86-87].

2. Причини основних процесів трансформації світової фінансової системи і впливу на цей процес фінансової глобалізації

Трансформація міжнародних фінансових систем тісно пов’язана з процесом фінансової глобалізації та інтервенціоністською фінансовою політикою розвинутих країн.

Фінансова глобалізація, з одного боку, дає змогу країнам отримати більше потрібних їм ресурсів грошей та капіталу, а корпораціям — здобути додаткові прибутки від ефективного інвестування вільних ресурсів. З іншого боку, вона приховує потенційну небезпеку збільшення глобальної фінансової нестабільності, а, отже, значних втрат для всіх суб’єктів, що оперують у глобальному фінансовому середовищі.

Трансформація міжнародної фінансової системи може здійснюватись за різними на-прямами з огляду на багаторівневість даного утворення. Однак найголовнішими напрямами є:

—         реорганізація фінансових ринків та інвестиційних інститутів;

—         перехід до нової економічної політики;

—         трансформація системи міжнародних фінансових інститутів.

Відповідно до цих трьох напрямів трансформації можна виокремити основні трансформаційні процеси:

—         реформування місцевих фінансових інститутів шляхом вироблення та розповсюдження міжнародних принципів і стандартів регулювання й нагляду за банківською системою, фондовим ринком і різними фінансовими інститутами.

—         ухвалення більш універсальних стандартів аудиту, бухгалтерського обліку, процедур банкрутства, платіжних систем;

—         встановлення жорсткого правового нагляду за фінансовими операціями як у країнах, що розвиваються, так і у розвинутих країнах;

—         контроль ринку похідних цінних паперів та інвестиційних проектів міжнародного рівня;

—         введення міжнародних стандартів діяльності в офшорних зонах;

—         жорсткий контроль за рухом міжнародного капіталу замість лібералізації міжнародного ринку капіталів;

—         вирівнювання в системі міжнародних трансфертів соціальної підтримки;

—         «відкриття» та наближення діяльності міжнародних фінансових інститутів до рівня національних економік;

—         перенесення акценту із міжнародного кредитування на систему міжнародного фінансування;

—         посилення нагляду з боку МВФ за політикою, що проводиться країнами-учасницями, особливо у фінансовому секторі і у сфері руху капіталу, та посилення контролю країн за діяльністю МВФ, зменшення його диктативного впливу на економіки нерозвинутих кредитозалежних країн [3, c. 165-166].

Дослідження процесу трансформації світової фінансової системи нерозривно пов’язане з вивченням процесу фінансової глобалізації, що часто має вирішальний вплив на формування та перебудову міжнародних об’єднань національних фінансових систем.

Фінансова глобалізація проявляється у вільному переливанні фінансового капіталу між національними та регіональними ринками капіталу, що призведе до того, що великі потоки іноземного капіталу опиняться на вітчизняному фінансовому ринку.

До чинників фінансової глобалізації відносяться:

• інтернаціоналізація господарського життя, інтенсифікація економічних зв’язків між країнами, національними компаніями та активізація міжнародного виробництва ТНК;
• взаємопроникнення національних ринків позичкових капіталів;
• зростання обсягу міжнародних банківських операцій, створення всесвітньої мережі філій транснаціональних банків [2, с.45];
• комп’ютеризація фінансової сфери, динамічний прогрес у телекомунікаційних мережах, що, зокрема, призвело до зниження вартості виконання міжнародних трансакцій;
• лібералізація міжнародних валютно-кредитних відносин та фінансових ринків;
• фінансова конкуренція між країнами;
• дерегулювання ринків капіталу;
• посилена інтеграція національних ринків грошей та капіталу, зменшення бар’єрів між внутрішніми та міжнародними фінансовими ринками.

Однак слід відзначити і негативний вплив фінансової глобалізації на міжнародну фінансову систему, який проявляється у руйнації ізольованості національних ринків і породженні складних взаємозв’язків різних сегментів єдиної світової фінансової системи; ослабленні і без того слабких валют нерозвинутих країн; у посиленні розриву розвитку між країнами, соціальної диференціації населення за регіонами. Крім того, фінансова глобалізація стимулює функціонування фіктивного капіталу, заохочує спекулятивні операції на міжнародних фондових ринках і посилює диспропорції світової фінансової системи.

Вказані вище процеси трансформації та глобалізації світової фінансової системи мають конкретне віддзеркалення на рівні національної економіки країни. Однак в Україні існують проблеми, які перешкоджають процесу перебудови фінансової системи, зокрема проблема узгодження національної системи із міжнародними стандартами; відсутність системного підходу до реструктуризації фінансової системи; надто повільний темп реструктуризації; здебільшого запізніле здійснення реформ. Крім того, трансформація фінансової системи України не має упереджуючого характеру, спрямованого на забезпечення макроекономічної стабільності; існує нечітка визначеність з конкретним напрямом реформ; наявна проблема управління реструктуризаційними процесами — відсутність чіткої стратегії і тактики реформ, а також проблеми неефективності функціонування фінансової системи та встановлення оптимальної структури за напрямами використання позичкових коштів.

Вирішення вказаних проблем передбачає трансформацію структури і засад функціонування фінансової системи у цілому, структурне реформування окремих складових державних фінансів та сегментів фінансового ринку, зміцнення фінансового потенціалу підприємницьких структур та фінансових інституцій. Фінансова реструктуризація має базуватись на зміні пропорцій у ВВП.

Крім того, в Україні бажано оптимізувати співвідношення між внутрішнім та зовнішнім боргом у бік збільшення частки внутрішніх запозичень. Така тенденція визначається питанням національної безпеки, зниженням ефективності фінансово-кредитної підтримки та жорстким наказовим характером рекомендацій міжнародних фінансових організацій [10, c. 18].

У результаті основними завданнями трансформації національної фінансової системи може бути обране нарощування фінансового потенціалу банківської системи; забезпечення схем горизонтального та вертикального фіскального вирівнювання; упорядкування фінансових потоків; структурно-інституційні перетворення банківської системи; ефективна реорганізація ланки фінансів підприємств у бік їх одержавлення через співпрацю у державних інвестиційних проектах [8, c. 32].

Підсумовуючи проведене дослідження, доходимо висновку, що в економіці глобалізація охоплює насамперед фінансову сферу, яка сьогодні випереджає всі сфери реальної економіки, а поширення інформаційних технологій перетворює світовий фондовий та валютний ринки на єдиний глобальний фінансовий простір, водночас якісно змінюючи відносну цінність ресурсів, висуваючи на перший план найбільш мобільні — інтелект і фінанси. Відбувається принципова зміна моделі взаємодії цього сектора з державними регуляторами.

Висновки

Підсумовуючи вищезазначене, слід підкреслити, що глобалізація світового фінансового й політичного простору в умовах нестабільності економічного розвитку України створює ряд бар’єрів та перешкод для постіндустріальної трансформації. На даному етапі економічного розвитку можна говорити не про подолання кризи, а про перечікування негативних тенденцій на світових фінансових ринках. Однак, для України вихід повинен полягати не в пасивному очікуванні, а в оновленні мислення та діяльності.

Суттєву роль у хаотичності, неврівноваженості та нестійкості світової економіки відіграє відсутність повноцінної світової фінансової системи та необхідність розробки методологічних принципів внутрішньої організації світового фінансового середовища — формування глобальної фінансової архітектури. Поняття «фінансова архітектура» за своєю внутрішньою будовою більш динамічне. Чим структурованішою зовні та стійкішою всередині ставатиме фінансова архітектура, тим швидше ми наблизимося до глобальної фінансової системи у широкому розумінні цього слова.

Список використаної літератури

1. Дробозина ЛА, Финансовая система / ЛА Дробозина, В.М.Родионова. — М: ЮНИТИ, 2004. — 317 с.
2. Клочко В.П. Фінансова глобалізація: позитиви і негативи для перехідної економіки / В.П. Клочко // Актуальні проблеми економіки. — 2002. — № 5. — С. 43-50.
3. Луцишин З.О. Трансформація світової фінансової системи в умовах глобалізації / З.О. Луцишин. -К.: Видавничий центр «ДрУк», 2002. — 320 с.
4. Льовочкін С. Трансформація та розвиток фінансової системи України / С. Льовочкін, В. Опарін, В. Федосов // Ринок цінних паперів України. — 2003. — № 1-2. — С. 13-14.
5. Міжнародні валютно-кредитні відносини / За ред. А.С. Філіпенка. — К.: Либідь, 2000. — 208 с.
6. Сабанти Б.М. Финансовая система в условиях глобализации / Б.М. Сабанти // Экономический вестник — 2003. — № 7.- С. 21-24.
7. Сорос Дж. Новая глобальная финансовая архитектура / Дж. Сорос // Вопросы экономики. -2000. — №12. — С.56-84.
8. Стукало Н.В Глобалізація й розвиток фінансової системи України / Н.В. Стукало // Фінанси України. — 2005. — №5. — С. 29-35.
9. Шелудько Н.М. Сучасні тенденції фінансової глобалізації та їх вплив на розвиток банківського сектору України / Н.М. Шелудько // Актуальні проблеми економіки. — 2006. — №2. — С. 85-92.
10. Шклярук С.Г. Основні проблеми і напрями розвитку фінансової системи // Вісник КІБТ. — 2006. -№1. — С. 13-18.
11. Яремко Л.А Фінансова глобалізація і національна економіка / Л.А Яремко //Фінанси України. -2003. — №10. — С. 45-55.