Вступ.

1. Теоретичні музично-педагогічні ідеї Г.С.Сковороди.

2. Головні етапи розвитку музично-педагогічних ідей Г.С.Сковороди.

3. Музично-просвітницька діяльність Г.С.Сковороди.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. В історії педагогічної думки ХVІІІ ст. одне з чільних місць займає педагогічна спадщина й просвітницька діяльність видатного педагога-наставника, філософа, музиканта і просвітителя Григорія Савича Сковороди (1722-1794). Згідно з періодизацією педагогічної думки в Україні, розробленою та обґрунтованою академіком О.В.Сухомлинською, педагогічна спадщина Г.С.Сковороди складалася і розвивалася в період педагогіки і школи Козацької доби (українського бароко), хронологічні межі якого охоплюють другу половину ХVІІ — ХVІІІ ст.

Вітчизняні педагоги, філософи, історики, мистецтвознавці ХІХ-ХХ ст. приділяли велику увагу життю та творчості Г.С.Сковороди – найвидатнішої постаті XVIII ст. Вивчення джерел свідчить, що життєвий шлях, різні аспекти соціально-педагогічної й громадсько-просвітницької діяльності Г.С.Сковороди ґрунтовно аналізуються в монографічних дослідженнях і змістовних роботах В.Аскоченського, Д.Багалія, Ю.Барабаша, Г.Данилевського, І.Драча, М.Закалюжного, В.Зеньковського, Ф.Зеленогорського, В.Ерна, М.Ковалинського, Г.Костюка, С.Кримського, С.Литвинова, А.Лосєва, А.Хіждеу, З.Хижняк, В.Шевчука. Автори визначають багатогранність особистості мислителя і підкреслюють музичну обдарованість як важливу складову його творчості.

Деякі відомості про музичну та пісенну творчість Г.С.Сковороди у дослідженнях і статтях висвітлюють музикознавці М.Боровик „Григорій Сковорода і музика”(1975), Г.Верба „Григорій Сковорода і музика”(1997), М.Грицай, І.Іваньо „Григорій Сковорода і народна пісня” (1965), І.Комарова „Музика Сковороди?” (1972), Б.Мартусь „Г.С.Сковорода – композитор” (1968), Т.Ткаченко „Використання надбань Г.С.Сковороди у вокально-педагогічній підготовці української молоді” (2002), Л.Яросевич „Григорій Сковорода і музика”(1996).

Педагогічна спадщина Г.С.Сковороди належить до визначних надбань української та світової прогресивної педагогічної думки й культури ХVІІІ ст., наголошують на особливостях світогляду педагога-демократа і гуманіста, які плідно відбилися в його багатогранній педагогічній діяльності, підкреслюють важливість самопізнання людиною власного покликання і щастя в праці за здібностями, що сприятиме розвитку суспільства.

Загальнопедагогічні погляди Г.С.Сковороди висвітлюються в статтях сучасних педагогів-науковців Л.Атлантової „Григорий Саввич Сковорода(1722-1794)” (1988), О.Любара і Д.Федоренка „Освітня діяльність і педагогічні погляди Г.Сковороди” (1999), Л.Попової „Г.С.Сковорода – просвітитель і педагог” (1999) і „Педагогічні погляди і просвітницька діяльність Г.Сковороди на Харківщині”(2003) та деяких інших.

Актуальності використання педагогічних поглядів Г.С.Сковороди в умовах поглиблення національної спрямованості виховання сучасної молоді, зазначають, що провідну мету виховання й освіти педагог вбачав у формуванні „істинної” людини, виявленні та розвитку її „сродних” здібностей, створенні нового, справедливого суспільства шляхом впровадження загальної освіти, самопізнання і самовиховання особистості, опори в навчально-виховній діяльності на багатовікові традиції і звичаї українського народу, його тисячолітній фольклор.

Об’єкт дослідження- музично-педагогічна спадщина Г.С. Сковороди.

Предмет дослідження- теоретичні музично-педагогічні ідеї та практична просвітницька діяльність Г.С. Сковороди на Слобожанщині.

Мета дослідження- виявити і систематизувати теоретичні ідеї та узагальнити практичну музично-педагогічну діяльність Г.С.Сковороди на Слобожанщині, розкрити перспективи використання здобутків просвітянина в умовах розвитку системи національної освіти в сучасній Україні.

Виходячи з об`єкта, предмета та мети дослідження, були визначені завдання:

— розкрити становлення та розвиток теоретичних музично-педагогічних ідей Г.С.Сковороди на різних етапах;

— визначити й проаналізувати основні принципи музично-педагогічного виховання особистості в спадщині Г.С.Сковороди;

— виділити та охарактеризувати напрями музично-просвітницької діяльності педагога-наставника на Слобожанщині;

— розглянути перспективи використання музично-педагогічних надбань Г.С.Сковороди в сучасних умовах.

Методи дослідження: історико-педагогічний, теоретичний і системно-структурний методи використовувалися з метою систематизації теоретичних музично-педагогічних ідей та досвіду практичної національно-просвітницької діяльності Г.С.Сковороди в навчальних закладах.

1. Теоретичні музично-педагогічні ідеї Г.С.Сковороди

Григорій Сковорода (1722-1794) — знаний не лише в Україні, а й за її межами письменник, філософ, прогресивний практик і теоретик педагогіки, який уперше в українській педагогіці розробляв проблему народно-національного та природовідповідного виховання. Він проявив себе в різних галузях української культури. Автори досліджень його творчої спадщини В. Стадниченко, І. Срезневський, І. Пільгук, М. Редько, М. Гусєв та інші зазначали, що в житті письменника важливе місце займала музика.

Музичні здібності Сковороди виявилися, як і в усіх українців, через велику любов до народної пісні. А «пісня для українців усе і поезія, і батьківська могила… Пісня — денник українця, ліричний літопис, куди він записував у минулому все, що відчував, думав і робив», — писав М. Гоголь. Пісня є життєвою потребою, органічною необхідністю людей. З давніх-давен плекає її наш народ. Українець співає не для заповнення вільного часу. Його спів є органічною потребою душі, як їжа і питво є потребою й вимогою тіла.

У вільній та дружній козацькій родині сотенного містечка Чорнухи виховувався жвавий і допитливий хлопець Грицько Сковорода. Легко давалася йому перша наука у церковно-парафіяльній школі при козацькій сотні, що зводилася до засвоєння азбуки, часослова і Псалтиря. Гордився сином батько — Сава Сковорода, бо хто міг так безпомилково прочитувати біблійні псалми, краще за Григорія співати в хорі на церковному криласі, проказати, не збиваючись, із мандрівним кобзарем думу про козацькі походи та гетьмана Богдана Хмельницького, про якого згодом напише: «Будь славен вовек, о муже избрание, вольности отче, герою Богдане…».

Ще змалку хлопець тішився розповідями і співами кобзарів, бандуристів та лірників. Переймав від них ази гри на бандурі, повторював на сопілці мелодії, почуті в їхньому виконанні. Хотів навіть піти поводирем сліпого бандуриста, але батьки не погодилися.

Уже на сьомому році життя в ньому проявилася любов до музики. Один із його біографів засвідчував, що Григорій любив наодинці мандрувати луками і гаями, спостерігати живу природу й слухати її музику, а вдома також усамітнювався і повторював з пам'яті прочитане або почуте. Оволодівши грою на сопілці, опанував флейту. Мати завжди слухала, коли син своїм чистим голосом виводив почуту в дячка пісню. Деколи навіть сусіди сходилися послухати молодого співака.

Коли Гриць залишався на самоті, то пробував переінакшувати мотив пісні, прислухався, як вона звучить голосом сопілки. Здавалося, що пісня проситься на простори. Малому мріялося, побратавшись із піснею, помандрувати — невідомих світів пошукати[9, c. 24-25].

Вступивши до Києво-Могилянської академії (1738 p.), Сковорода особливо цікавився поезією і музикою. Це був час розквіту віршованої драми, що мала велике значення в естетичному розвитку спудеїз. їхніми зусиллями вистави гралися в академії і навіть виносилися за академічні стіни. Масові дійства зазвичай відбувалися на майдані на Подолі. Тут вдало виконувалися інтермедії з народними співами та жартами. До них був охочий і Григорій. Він добирав на флейті мотиви пісень. Улюбленою була пісня «Котилися вози з гори». На ці дійства сходилися подільські ремісники, міщани. Часом тут з'являлися мандрівні дяки та кобзарі. Григорій годинами міг стояти біля кобзаря, прислухаючись до його співів.

У визначені дні Григорій співав у великому академічному хорі який славився на всю імперію. Хор переважно виконував в академічному храмі духовні співи, а також брав участь у драматичних дійствах.

Завдяки музичним здібностям і чудовому голосу дев'ятнадцятирічного студента було відряджено в Петербург до Придворної хорової капели, в якій він співав майже два роки. Григорій оселився в придворних добудовах, де мешкали в тісних кімнатах, позбавлених будь-яких зручностей, по кілька чоловік двірського почту. Різким контрастом були розкішні палаци і бідність царського задвір'я, де жили ті, хто мав потішати співами імператрицю та її приспішників.

Г.Сковороді випала нагода познайомитися з О.Розумовським, що був фаворитом цариці Єлизавети. Він зацікавився музичними здібностями юнака. Розумовський побачив і його композиторський нахил, довідавшись про покладений Сковородою на ноти канон «Воскресенія день», наповнений бадьорими, урочистими мотивами, що викликав задоволення високих слухачів придворної церкви. На святкування заручин Катерини і Петра Федоровича Сковорода прибув із придворною капелою, яка виконувала пісні на церковних хорах. О. Розумовський хотів наблизити до себе Сковороду, зробити його популярним, але юнак скромно відмовився від усіх привілеїв. Про інше мріяв він і, через те й шукав самотності на березі Неви. Посилав у звуках флейти свою любов і печаль в Україну, ніби прагнув полинути туди.

Скориставшись короткою відпусткою, Сковорода прибув до Києва, де відвідав академію. Колишні однокурсники розглядали на ньому каптанець, трикутний капелюх на голові та інші модні одежини, які викликали в них усмішку, й радили переодягтися в академічне вбрання, але цього Сковорода не міг зробити, бо не мав дозволу на звільнення з Придворної капели. Товариші радили прикинутися безголосим: хто втрачає голос, того звільняють з капели.

Не хотів чесний юнак кривити душею, прикидатися немічним, але товариші умовляли, посилаючись навіть на Біблію, в якій згадується, що пророки інколи «кривили душею», коли вважали свою справу правдививою. Григорія найбільше переконували мудрі слова древнього римлянина Теренція: «Homo sum: humani nihil a me alienum puto» — «Я людина і ніщо людське не чуже мені» (з лат.). Запевнивши товаришів скористатися з їхньої поради, він змушений був повертатися до капели.

Незабаром Києво-Могилянська академія вітала у своїх стінах імператрицю, а через три дні Єлизавета зі спадкоємцями трону була присутня на диспуті. Під час зустрічі спудеї насмілилися повести розмову про свого однокурсника Сковороду, просили повернути його для продовження навчання в академії. Говорили про втрату ним голосу, що не дає змоги продовжувати службу в Придворній капелі. Бажаючи чимось добрим показати себе перед академістами, великий князь і його наречена обіцяли задовольнити прохання. До розв'язання цього питання Григорій ще продовжував бути в капелі, але остерігався співати, брав участь лише в оркестрі як флейтист [7, с.9-11].

Поглибивши свою музичну освіту, Г.С. Сковорода у 1750 році повернувся в Україну і продовжував навчання у Києво-Могилянській академії. Після закінчення навчання завдяки знанню церковних православних обрядів, іноземних мов і музики його включили до почту російського консула-генерала Вишневського в Угорщині (як пастора, перекладача і придворного музиканта). У родині консула Сковорода часто супроводжував на скрипці фортепіанну гру молодої пані Вишневської, читав літературні твори, супроводжував її в подорожах по країнах Європи, поповнюючи свої знання, виконував обов'язки домашнього священика.

Сковорода не розлучався з музикою на жодному етапі свого свідомого життя. Як домашній вихователь сина хуторянина Степана Томари Василя в селі Ковраї він навчав його читанню, письму, рахунку, співам та грі на сопілці, створивши за участю селянських дітей-пастушків квартет сопілкарів, який злагоджено виконував народні мелодії. Він також навчав Кавраївську молодь співати нових пісень, іноді добираючи до них власні вигадані мотиви. Навколо нього утворилася справжня сільська капела, що розучила багато колядок і щедрівок.

Сковорода передбачав, що пісня, написана для простонародного загалу, залишиться з його іменем, надихатиме людські серця на величне й прекрасне. І не помилився, бо лірники і кобзарі рознесли по всій Україні ковраївські пісні Сковороди: сповнену громадянської наснаги: «Всякому городу нрав и права» та глибоко ліричну «Ой ти, пташко жовтобока». Однак справжньою поетичною перлиною ковраївської весни Сковороди стала ода «Про свободу». Немов вилиті з бронзи, рядки твору могли народитися саме в тому місці, де молодий Сковорода сповна віддав поетичну данину незбагненній красі природи, високо підніс свій дух та дійшов розуміння й переконання, що для людини найбільша цінність, найвища мета — свобода. І сказав про це проймаюче, дзвінко, голосно:

Что то за волность? Добро в ней какое? Ины говорят, будто золотое. Ах, не златое, если сравнить злато, Против волности еще оно блато.

У період жорстокого гніту й приниження рідного народу Г.С.Сковорода є носієм правди, громадянської мужності і гідності. У названій оді він славить імена історичних осіб, зокрема носія вольності Б. Хмельницького, пам'ять якого увічнена легендами, думами, піснями:

Будь славен вовек, о муже избрание, Волности отче, герою Богдане!

Поетичні твори Сковороди були надзвичайно популярними серед простого народу й передової частини української інтелігенції. Панівна верхівка намагалася переманити його на службу до себе, обіцяючи привілеї та матеріальні вигоди, але Сковорода залишився вірним своїм переконанням до кінця життя. Відповідь їй була гранично категоричною: «Мені моя сопілка і вівця дорожчі царського вінця»[8, c. 31-33].

Після звільнення з посади викладача Харківського колегіуму «за оригінальність і новизну» у викладанні Сковорода став мандрівним філософом і музикантом. Він навчав селянських дітей грамоти, співати, грати на сопілці, проводив культурно-освітню роботу серед населення і цим намагався підняти моральний рівень простого народу. Мандрівні народні співці виспівували його пісні й канти на великих шляхах.

За життя Г.С.Сковороди його пісні не друкувалися. Але простий люд співав їх по Україні. Ці пісні і досі в народних «редакціях і переробках» побутують у народі.

Активними популяризаторами музичного доробку Г.С.Сковороди були мандрівні народні співці-кобзарі, лірники, бандуристи, які виконували його твори на велелюдних майданах, у містах і селах. Лише деякі з його пісень були вміщені у рукописних збірниках кінця XVIII — початку XIX століття. Серед них — близька до народної лірична пісня «Ой ти, пташко жовтобока», в якій він згадує свою матір Пелагею Степанівну, а також кант «Всякому місту звичай і права», що є гострою сатирою на представників влади і панівної верхівки підневільної України. Очевидно, це стало причиною популярності канта в народі.

Г.С.Сковорода створював також мелодії до духовних пісень, часто він був автором тексту і мелодії, колишній професор Петроградської духовної академії В.Карпов про це писав так: «Живучи в Києві, я мав нагоду чути співи, автором яких вважали Сковороду. Ці співи не введені до церковного вжитку, а виконуються келійно, на приватних зібраннях київського духовенства, що кохало свій край». У статті «Три пісні Сковороди» стверджується, що його пісні українські сліпці-лірники, кобзарі і бандуристи-виконували під назвою «Сковородинські веснянки».

Г.С.Сковорода писав духовні твори, поклав на музику деякі псалми, а також і стихирі, що співаються на літургіях. Ці твори сповнені гармонії- простої й поважної, що глибоко проникала в душу.

І.Срезневський зазначав, що сольний спів та інструментальне виконання різних мелодій для Григорія Сковороди стали постійним заняттям. Він не відмовлявся від них і в останні роки свого життя. На схилі літ, перебуваючи на Слобожанщині, він любив відвідувати садибу одного старого чоловіка. Бували там і музичні вечірки, на яких Сковорода займав перше місце, співаючи «примо», а через ослаблення голосу тяжкі «соло» догравав на своїй флейті, як називав тоді удосконалену ним сопілку. Для нього спів був дійством. Тоді душа його, здавалося, говорила з Богом… Флейта була пожиттєвою супутницею мандрів його. Переходячи від міста до міста й від села до села, він завжди співав дорогою або діставав із-за череса свою флейту і вигравав на ній свої сумні фантазії[5, c. 105-107].

Поетична й композиторська творчість Г.С.Сковороди охоплювала найчастіше такі пісенні жанри, як псалми і канти, які були дуже популярні серед народних виконавців. Найчастіше звучав у їхньому виконанні кант «Ах, ушли мои лета», який лірники називали «сковородинським». Про популярність кантів Г.С.Сковороди в народі Й.Данилевський зазначав, що «їх співали мандрівні сліпці-бандуристи на перехрестях шляхів». Окремі з них увійшли до числа найулюбленіших народних пісень.

Педагогіка ніколи не була наукою незалежною чи самостійною. Вона завжди спиралася і була нерозривно зв’язана з обов’язковими нормами соціології, релігії і світогляду даної нації в даній епосі. Коли-небудь і де-небудь учитель, чи виховиик, виховував дитину, він усе мав перед очима якийсь визначений, ідеальний образ чи зразок, до якого хотів довести свого учня чи вихованця. Цей взір чи ідеал є дороговказом і для учителя і для школи. Завданням педагога було довести дитину до певного стандарту поведінки, якостей характеру, світогляду, думання і знання. Цей стандарт був різний в різних епохах, місцях, племенах чи націях. Для виховника цей стандарт був даний і означений чи то визначеним завданням виховання, чи то загальнозобов’язуючими і прийнятими нормами цінностей даного середовища. Ця нормативна основа виховного ідеалу витворюється поза школою. Кожночасні норми цінностей є витвором і вислідом історичного розвитку групи чи нації. Отже, у тих моментах історії, коли назріває, чи назріла вже зміна суспільно-національного ладу, тоді разом із нею назрівають зміни в системі виховання.

Як вважають дослідники, пісні Сковороди виконували не лише народні співці, але и більш численні гурти, зокрема, хор «малолітніх півчих», яким керував у кінці XVIII століття видатний український композитор А. Ведель. У цілому пісенна творчість Г.С.Сковороди відіграла важливу роль у розвитку української пісні-романсу.

Свою поетичну творчість Г.С.Сковорода зумів гармонійно поєднати з музичною. Він дбав, щоб слово звучало мелодійно, як його гра на флейті чи скрипці. Флейта допомагала добирати рими, надавати словам гармонійної злагодженості. Кожен рядок його вірша підпорядковувався законам внутрішнього музичного звучання. Поет тонко відчував гармонію художнього слова і музичного звуку.

Мелодії пісень Г.С.Сковороди, виявлені в різних пісенних збірниках та відомі з усної народної традиції, свідчать про те, що він надав спрямування побутовій пісні, цілком звільнивши її від усього зайвого, застарілого. Поет зумів розширити рамки світської інтимної лірики і створив зразки лірики громадянської, філософської та пейзажної, навіяної картинами величної природи, перетворивши своє багатозвучне поетичне слово в мелодійно-дзвінкі пісні.

У своєму житті Григорій Сковорода прагнув усамітненості, любив села, хутори й пасіки, йшов у дубові гаї до чистих джерел, де легко дихалося, вільно думалося, де мальовнича природа надихала на створення нових поезій, гармонійних мелодій. Не прийняв мудрець світських чинів, за життя не видрукував жодного свого твору, але його тихий голос будив наш підневільний народ, втішав серце піснями, дарував надію[6,c. 122-123].

2. Головні етапи розвитку музично-педагогічних ідей Г.С.Сковороди

Підґрунтям становлення та розвитку світогляду й музично-педагогічних ідей Г.С.Сковороди було складне соціально-економічне і громадсько-просвітницьке життя України другої половини XVII-XVIII ст. періоду козацької доби і українського бароко, коріннями пов`язане з творами українських філософів, педагогів, релігійних діячів, авторів духовних та побутових кантів і псалмів. Саме на зразках слов`янського церковного співу, музичної народної творчості, народнопісенних та побутових традицій, поєднаних з досягненнями європейської хорової культури, закладалися основи формування музично-педагогічних ідей Г.С.Сковороди.

Дослідженням виявлено головні етапи розвитку музично-педагогічних ідей просвітянина, в основу яких було покладено життєвий та творчий шлях Г.С.Сковороди, вивчення його педагогічних і філософських праць, архівних матеріалів, аналіз історико-педагогічної та сучасної педагогічної й мистецтвознавчої літератури.

І-й етап – 20-50-ті рр. – відзначився становленням музично-педагогічних ідей Г.С.Сковороди під впливом національної народнопісенної творчості, навчання в Києво-Могилянській академії та навколишнього соціального середовища; ІІ-й – 50-60-ті рр. – характеризувався розвитком прогресивних музично-педагогічних ідей просвітянина в процесі викладацької діяльності на Переяславщині і Харківщині з урахуванням соціально-економічних умов життя України тих часів; ІІІ-й – 70-90-ті рр. – позначився формуванням нових ідей педагога-наставника в ході мандрівної музично-просвітницької діяльності на Слобожанщині, які були пов`язані з українським фольклором, народною творчістю, національними звичаями та музично-пісенними традиціями, що створювали українці протягом багатьох сторіч.

Показано, що в зародженні й становленні світогляду Г.С.Сковороди, інтересу до музичної народної творчості значну роль відіграли його батьки, дух українського національного виховання, притаманний козацькій родині селян-трудівників. На виховання духовного світу юнака вплинули також краса навколишньої української природи, збережена в житті селян любов до рідної землі, народнопісенні традиції. У хлопця зароджується інтерес до народної музики, він захоплюється козацькими, кріпацькими, обрядовими піснями, що виконували кобзарі та лірники. У чорнуській школі більш виразно виявилися його музичні обдарування, любов до музики й співу, Григорій вчиться грати на народних музичних інструментах, одержує перші знання та вміння з виконання церковних співів.

У формуванні музично-педагогічних ідей Г.С.Сковороди на першому етапі важливу роль відіграли науково-методичні праці та діяльність просвітителів-музикознавців Києво-Могилянської академії Г.Кониського, І.Гізеля, Т.Прокоповича, С.Тодорського, лекції яких він слухав у процесі навчання. Сприяла цьому і академічна бібліотека, започаткована книгозбірнею Петра Могили, де Г.С.Сковорода вивчав філософські та педагогічні твори античних і вітчизняних учених[2, c. 26-28].

В академії Г.С.Сковорода здобув загальноосвітні теоретичні знання, набув певного рівня музичної підготовки, оволодів уміннями і навичками гри на народних музичних інструментах та основами композиторської праці. Формуванню національної музичної культури і професійних якостей педагога-музиканта сприяли викладачі циклу музичних дисциплін, автори теоретичних праць Ю.Баранович, М.Козачинський, С.Лободовський, Й.Мохов, В.Сербжинський.

Аналіз архівних даних свідчить, що на цьому етапі Г.С.Сковорода витримав конкурсний відбір до придворної хорової капели, за два роки діяльності в ній отримав ґрунтовну музичну освіту та здобув звання „придворного уставника”, який поєднував функції диригента, вчителя співу та заспівувача в хорі, став професійним педагогом-музикантом. Поряд з цим, перебуваючи за кордоном у складі торговельної місії, він познайомився з життям, звичаями, фольклором та побутом народів Австрії, Італії, Польщі, Словаччини та Німеччини, збагатив знання з іноземних мов і дійшов висновку, що людині не треба „шукати щастя за морем”, а цінувати те, що даровано їй від власної природи.

Найбільш плідним у розвитку музично-педагогічних ідей Г.С.Сковороди був другий етап, пов`язаний з викладацькою діяльністю в Переяславському і Харківському колегіумах. Дослідженням виявлено, що на цьому етапі Г.С.Сковорода, на відміну від своїх попередників – викладачів музичних дисциплін, в педагогічних і філософських працях визначив мету музично-педагогічного виховання особистості, якою вважав формування духовного світу особистості, пізнання й розвиток притаманних кожній людині здібностей та обдарувань, для того, щоб вона мала змогу плідно використати їх у самостійному житті.

У зазначений період Г.С.Сковорода також обґрунтував своє розуміння музики як „філософії педагогіки”, що відображала людську красу, сприяла самопізнанню та самовдосконаленню людини, допомагала розкриттю її внутрішнього світу. Український фольклор просвітитель сприймав як „тритисячолітню піч”, що „неопально” випікала та плідно зберігала багатовікову народну мудрість, народні звичаї і традиції, філософія в його розумінні – це „всеозброєння” і „найдосконаліша музика”.

Спираючись на ці поняття, Г.С.Сковорода обґрунтував принципи музично-педагогічного виховання „істинної” людини. Головними серед них були принципи національного виховання особистості на засадах музичного мистецтва; опори на народнопісенну творчість як основу духовного формування особистості; самопізнання особистістю „сродних” музично-педагогічних нахилів і здібностей шляхом використання різних жанрів і форм музики; самореалізація людиною притаманних їй музично-педагогічних обдарувань під час майбутньої професійної життєдіяльності; виявлення та розвиток акторсько-педагогічних можливостей особистості за допомогою театрального мистецтва[1, c. 12-14].

Розроблені в цей період новаторські музично-педагогічні ідеї Г.С.Сковорода розкрив у посібниках „Рассуждение о поэзии и руководство к искусству оной” і „Начальная дверь ко христианскому добронравию”. Головними серед них були духовне очищення та збагачення вихованців, опора на музичне мистецтво як плідний фактор розвитку творчого потенціалу особистості; виявлення „сродності” та розвиток природних нахилів і обдарувань шляхом самопізнання і самовиховання; самореалізація особистістю творчих можливостей під час майбутньої життєдіяльності.

Новаторські ідеї, незалежність поглядів Г.С.Сковороди, відстоювання його права на свободу вибору змісту і форм виховання й навчання призвели до конфліктів з духовним керівництвом колегіумів і змусили педагога залишити викладацьку роботу.

Що третій етап позначився подальшим розвитком музично-педагогічних ідей у ході 25-річної мандрівної музично-просвітницької діяльності Г.С.Сковороди серед населення Слобожанщини. На цьому етапі педагог-наставник утверджував ідеали добра, краси та людяності, підкреслював необхідність враховувати у виховній роботі національні соціально-економічні та духовні традиції, морально-етичні й естетичні особливості, народнопісенні та інші творчі надбання українського народу.

Джерела свідчать, що органічна єдність пісенної творчості Г.С.Сковороди з життям і болем народу зумовлювалася не лише демократизмом і гуманізмом його світогляду, а й тим, що в музичному вихованні особистості він спирався на вагомий народний досвід, багатовікові засоби українського музичного фольклору. За спогадами сучасників, ідеї Г.С.Сковороди мали глибокий вплив на людей, які віддячували йому любов`ю та повагою, а філософ віддавав їм свої багатогранні знання, ділився корисним досвідом музично-педагогічної творчості[4, c. 13].

3. Музично-просвітницька діяльність Г.С.Сковороди

Працюючи у Переяславському колегіумі та домашнім вчителем-вихователем в родині поміщика С.Томари на Переяславщині, Г.С.Сковорода враховував природні нахили вихованців, формував у них інтерес до музики, співу, поетичного мистецтва, виховував кращі загальнолюдські риси, пояснював, що усвідомлювати істину, здобувати знання краще самостійно, бо нерозумно випрошувати те, чого можна досягти самому.

Аналіз архівних матеріалів свідчить, що, викладаючи у 50-60-ті рр. поетику, синтаксис і грецьку мову в Харківському колегіумі, Г.С.Сковорода виділяв різні ступені підготовки учнів до навчання, спираючись на їхні розумові здібності. До оцінки знань вихованців педагог підходив диференційовано, давав кожному індивідуальну психолого-педагогічну характеристику, поділяючи учнів на здібних до навчання, достатньо підготовлених і недостатньо здібних, слабо чи зовсім слабо підготовлених. Але жодного із слабо підготовлених учнів не було відраховано зі школи, бо педагог вважав за доцільне допомогти їм отримати знання відповідно до рівня здібностей.

У спогадах сучасників, учнів, біографів розповідається, що педагог проводив у колегіумах такі форми музичних занять, як індивідуальні уроки співу та колективні заняття з хором у супроводі органу, прогулянки на природу, бесіди, додаткові заняття з музики, що давало змогу розширити навчальний матеріал.

Під час занять Г.С.Сковорода – педагог закликав вихованців „пробудитися ото сну”, уважно озирнутися навколо, побачити реальний світ і сформувати в собі духовно багату „істинну” людину, з благородним серцем, чистою душею і світлим розумом. Він обстоював ідеї емоційно-образної наочності в навчанні, формував у студентів уміння і навички багатоголосної музики, розвивав музичний слух, закладав основи національної музичної культури шляхом вивчення народних пісень, історичних дум, що прославляли любов до рідної землі, повагу до людей-трудівників, засуджували аморальні вчинки, соціальну несправедливість.

Г.С.Сковорода приходив на заняття, тримаючи в руках сопілку і флейту, на яких добирав мотиви, розкриваючи пісенну мелодійність поезії. Педагог розповідав легенду про сопілку, що звучала голосом рідної землі, після занять запрошував лірників виконувати народні псалми, в яких висвітлювались погляди на людську особистість, її життя та діяльність, існуюче в навколишньому світі добро і зло. На заняттях Григорій Савич читав студентам вірші, разом з ними співав українські народні пісні, супроводжуючи їх грою на музичних інструментах, виховував у молоді патріотичні почуття та якості, любов до народної творчості, розуміння краси природи, необхідність її збереження[10, c. 6-8].

У процесі вивчення поезії, риторики та богослов`я в Харківському колегіумі студенти отримували світську й духовну музичну освіту, виступали із самодіяльними концертами на урочистих зборах, приватних вечірках, співали канти, грали в оркестрі. Г.С.Сковорода з повагою ставився до учнів, виховував у них працелюбність, чесність і людяність, зазначав, що музичне мистецтво сприяє розвитку духовності особистості, формуванню в неї загальнопедагогічних здібностей, розкриває можливості її самовиховання та самореалізації.

У ході дослідження виділено та охарактеризовано основні напрями музично-просвітницької діяльності Г.С.Сковороди на Слобожанщині: музично-педагогічна викладацька робота з учнівською молоддю на Переяславщині та Харківщині; музична національно-просвітницька діяльність педагога-наставника серед різних верств населення; використання творчої народнопісенної спадщини як засобу розвитку української музичної культури, високих моральних і гуманних якостей людей, формування в них прагнення до життя, де будуть панувати правда, добро і справедливість.

У вихованні й освіті людей він вбачав своє покликання і важливу мету існування, а музику розглядав як дійовий чинник гуманного розвитку людської особистості. Педагог заснував в Україні новий музичний жанр побутової сольної пісні з інструментальним супроводом, розширив тематичні межі лірики ХVІІІ ст. та збагатив музично-поетичну творчість новими мотивами й образами, близькими українському народу.

Вивчення напрямів та особливостей національної музично-просвітницької діяльності педагога-наставника на Слобожанщині показує, що його музично-поетичну спадщину зберегли для наступних поколінь творчо перероблені та використані просвітянином усні народнопісенні здобутки, які ще за його життя увійшли до репертуару співаків-бандуристів, лірників, мандрівних дяків. До наших часів образ Г.С.Сковороди уособлює поєднання високоосвіченого, вільнодумного народного філософа, просвітянина, педагога-музиканта.

Музично-поетична творчість Григорія Сковороди ще й досі повністю не зібрана і не вивчена. Важливим джерелом для її вивчення є його текстовий збірник «Сад божественних пісень», в якому збереглися основні тексти пісень і кантів. Серед них — алегоричні пісні, позначені яскравою соціальною спрямованістю, а також іронічні, близькі до сатир та байок.

На жаль, дослідникам ще досі не вдалося дати повну характеристику значення музичної творчості Г. Сковороди. Як життєвий підсумок звучать його відомі слова: «Світ ловив мене, але не впіймав». Зрозуміти їх належить допитливим, тим, хто через думки Г.С.Сковороди прагне осягнути власний внутрішній світ, знайти себе, спробувати скоординувати свою особистість з величезним простором навколишнього світу.

Музична й поетична творчість займала значне місце в житті Г.С.Сковороди. В своїй основі вона має глибокий виховний зміст. Саме тому його багату музично-поетичну спадщину слід використовувати для формування громадян — патріотів незалежної України[3, c. 24-26].

Висновки

Музично-педагогічна спадщина Г.С.Сковороди являє собою прогресивне соціально-педагогічне явище, в якому органічно поєднувалися теоретичні ідеї та регіональний досвід музично-просвітницької діяльності педагога-наставника. Музично-педагогічна спадщина мислителя спрямовувалася на національне виховання людської особистості, самопізнання та самореалізацію особистістю „сродних” музичних нахилів, здібностей та обдарувань у процесі майбутньої практичної життєдіяльності за покликанням.

Теоретичні музично-педагогічні ідеї та практична просвітницька діяльність Г.С.Сковороди ґрунтувалися на кращих здобутках другої половини ХVІІ-ХVІІІ ст. — періоду педагогічної думки і школи Козацької доби (українського бароко) в галузі педагогіки, філософії та народнопісенної творчості — й відзначалися високим рівнем духовності, демократизмом та гуманізмом.

Динаміка поступового становлення та розвитку теоретичних музично-педагогічних ідей просвітянина в навчальних закладах та серед населення Слобожанщини складається з трьох основних етапів: І-й – 20-50-ті рр. – становлення музично-педагогічних ідей під впливом національної народнопісенної творчості, навчання в Києво-Могилянській академії та навколишнього соціального середовища; ІІ-й – 50-60-ті рр. – розвиток прогресивних музично-педагогічних ідей у процесі викладацької діяльності на Переяславщині і Харківщині з урахуванням соціально-економічних умов життя України тих часів; ІІІ-й – 70-90-ті рр. – формування нових ідей педагога-наставника в ході мандрівної музично-просвітницької діяльності на Слобожанщині, пов`язаних з українським фольклором, народною творчістю, національними звичаями та музично-пісенними традиціями.

У педагогічних і філософських працях, знайдених в архівах нових матеріалах, листах до учнів Г.С.Сковорода, на відміну від своїх попередників, уперше дав визначення мети музично-педагогічного виховання та провідних музично-педагогічних понять: музики як „філософії педагогіки”, українського фольклору як „тритисячолітньої печі” та філософії як „всеозброєння” і „найдосконалішої музики”.

Розуміння сутності цих понять та їх ролі у духовному розвитку особистості лягло в основу обґрунтування Г.С.Сковородою принципів музично-педагогічного виховання. Серед них були принципи національного виховання особистості на засадах музичного мистецтва; опори на народнопісенну творчість як основу духовного формування особистості; самопізнання особистістю „сродних” музично-педагогічних нахилів і здібностей шляхом використання різних жанрів і форм музики; самореалізація людиною притаманних їй музично-педагогічних обдарувань під час майбутньої професійної життєдіяльності; виявлення та розвиток акторсько-педагогічних можливостей особистості за допомогою театрального мистецтва.

Основними напрямами музично-просвітницької діяльності Г.С.Сковороди на Слобожанщині були музично-педагогічна викладацька робота з учнівською молоддю на Переяславщині та Харківщині; музична національно-просвітницька діяльність педагога-наставника серед різних верств населення; використання творчої народнопісенної спадщини як засобу розвитку української музичної культури, високих моральних і гуманних якостей людей, формування в них прагнення до життя, де будуть панувати правда, добро і справедливість.

Провідними тенденціями розвитку музично-педагогічних ідей Г.С.Сковороди були такі:

— становлення та розвиток ідей національного гуманного виховання населення Слобожанщини шляхом широкої просвітницької діяльності, спрямованої на виховання „істинної” людини, формування в неї високих моральних якостей, які створювали українці протягом багатьох сторіч;

пізнання людською особистістю притаманних „сродних” музично-педагогічних нахилів, здібностей і обдарувань з метою подальшої самореалізації їх у майбутній самостійній життєдіяльності за покликанням;

динамічний розвиток різних форм народнопісенних ідей на засадах слов`янського церковного і світського співу та українського музичного фольклору: багатоголосного хорового співу, кантів і псалмів, побутових пісень-романсів, обрядових пісень і пісень-казок, прислів`їв, колядок та ін.

Вихованню духовності, національної культури школярів, студентів, викладачів навчальних закладів сучасної України сприятиме:

— залучення вчителів, викладачів вищих і середніх навчальних закладів, представників громадських молодіжних організацій до вивчення та використання національної музично-педагогічної спадщини Г.С.Сковороди в навчально-виховній роботі з різними соціальними категоріями молоді;

— використання в науковій педагогіці теоретичних музичних понять та принципів музично-педагогічного виховання, обґрунтованих Г.С.Сковородою при розробці змісту, методів і форм навчальної та позанавчальної діяльності в школах, середніх та вищих навчальних закладах;

— формування майбутніх вчителів, викладачів середніх і вищих навчальних закладів на зразках філософсько-педагогічної народнопісенної спадщини Г.С.Сковороди як педагогів-митців, що знайдуть своє покликання у творчій педагогічній праці з молоддю;

— упровадження в сучасну підготовку викладацьких кадрів проголошених Г.С.Сковородою ідей безперервної самоосвіти, самовиховання і самореалізації набутого музично-педагогічного досвіду.

Список використаної літератури

1. Бакай С.Ю. Головні етапи формування музично-просвітницьких ідей Г.Сковороди // Науковий вісник. Серія „Філософія” /Харків: ХДПУ, 2001. – Вип. 9. – С. 12-17.

2. Бакай С.Ю. Деякі аспекти музично-просвітницької діяльності Г.С. Сковороди на Слобожанщині // Засоби навчальної та науково-дослідної роботи: Зб. наук. праць. – Харків: ХДПУ, 2001. – Вип. 16. – С. 26-31.

3. Бакай С.Ю. Музика як засіб духовного розвитку особистості в просвітницькій діяльності Г.С.Сковороди на Слобожанщині // Педагогіка та психологія: Зб. наук. праць. – Харків: ХДПУ, 2001. – Вип.19. – Ч.1. – С. 23-27.

4. Бакай С.Ю. Становлення та розвиток музично-педагогічних ідей у творчій спадщині Г.Сковороди // Педагогіка та психологія: Зб. наук. праць. – Харків: ОВС, 2002. – Вип.21.– С. 13-17.

5. Бакай С.Ю. Формування музично-просвітницьких ідей Г.С.Сковороди // Педагогіка та психологія: Зб. наук. праць. – Харків: ХДПУ, 2001. – Вип. 18. – Частина 2. – С. 105-110.

6. Масенко П. Давня українська музика і сучасність. — Вінніпег: Наука й освіта, 1952.

7. Пільгук І.І. Григорій Сковорода (Художній життєпис). К.: Дніп¬ро, 1971.

8. Поліщук Ф.М. Григорій Сковорода. — К.: Вища школа, 1972.

9. Попов П.М. Григорій Сковорода. — К.: Дніпро, 1969

10. Попова Л.Д., Педагогічні ідеї та просвітницька діяльність Г.С.Сковороди на Слобожанщині. // Теорія та методика навчання та виховання: Зб. наук. праць. – Харків: ОВС, 2002. – Вип. 9. – С. 5-11.

11. Сковорода Г.С Повне зібрання творів у 2-х томах. — К,: Науко¬ва думка, 1973.