Вступ.

1. Фінансова санація підприємств та можливості її здійснення.

2.Механізм фінансової стабілізації підприємств України.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Проблема фінансового оздоровлення українських підприємств надзвичайно актуальна. Законодавство про банкрутство має не тільки стимулювати ефективне використання активів підприємства, а й надавати можливість розробки дійового механізму санації боржника.

У сфері банкрутства є два шляхи: ліквідація або фінансова санація. Як свідчить практика, завершення справи про банкрутство ліквідацією боржника не завжди вигідно.

Так, в Україні кошти, які отримані від ліквідації підприємств-боржників в середньому складали 1,5% вимог кредиторів, а у міжнародній практиці підприємництва цей показник становить 30%.)

Рівень задоволення вимог державних органів (бюджети усіх рівнів, податкові служби) від ліквідації підприємства дуже низький, а тому необхідно насамперед розробляти механізм фінансової санації боржника.

Світова та вітчизняна практика свідчить, що ступінь задоволення вимог залежить від обраного шляху (фінансове оздоровлення чи продаж майна) для підприємства-боржника. Законодавство Німеччини, Італії, Франції, Росії та інших держав передбачає насамперед механізм санації підприємств.

1. Фінансова санація підприємств та можливості її здійснення

Санація — це система заходів, що здійснюються для запобігання банкрутству господарюючих суб'єктів. Санація являє собою комплекс послідовних, взаємозв'язаних заходів фінансово-економічного, виробничо-технічного, організаційного, соціального характеру, спрямованих на виведення суб'єкта господарювання з кризи і відновлення або досягнення його прибутковості та конкурентоспроможності в довгостроковому періоді.

Цілі фінансової санації:

1) покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення;

2) поновлення або збереження ліквідності та платоспроможності підприємства;

3) скорочення всіх видів заборгованості;

4) поліпшення структури оборотного капіталу;

5) формування фондів фінансових ресурсів для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

Економічно розвинуті країни по-різному вирішують проблеми санації та банкрутства підприємств. Різниця полягає в особливостях економічного і соціального розвитку, принципах побудови національних фінансових систем та їх складових — фінансів підприємств.

Цілісний погляд та етапи розробки санаційної концепції окремого підприємства репрезентує класична модель санації (рис. 1). Ця модель широко використовується як основа для розробки механізму фінансового оздоровлення суб'єктів господарювання в умовах ринку.

На основі первинної інформації визначаються зовнішні та внутрішні фактори кризи, а також реальний фінансовий стан підприємства.

У рамках внутрішнього аналізу за допомогою ряду коефіцієнтів поглиблено досліджується фінансовий стан, а потім робиться висновок про можливість або недоцільність санації даного суб'єкта[3, c. 116].

Ліквідацію можна здійснити на добровільній основі або в примусовому порядку. Добровільна ліквідація підприємства-боржника — це процедура ліквідації неспроможного підприємства, яка здійснюється поза судовими органами на підставі рішення власників або угоди, укладеної між власниками даного підприємства та кредиторами і під контролем останніх.

Примусова ліквідація підприємства — це процедура ліквідації неспроможного підприємства, що здійснюється за рішенням арбітражного суду (як правило, в процесі порушення справи про банкрутство).

Суть стратегії санації — вибір найкращих варіантів розвитку підприємства та оптимізація політики капіталовкладень. Стратегія — це дії, необхідні для досягнення поставлених цілей шляхом координації та використання ресурсів з метою забезпечення вигод і високої прибутковості.

Успіх підприємства приблизно на 70% залежить від стратегічної спрямованості, на 20% — від ефективності оперативного управління і на 10% — від якості виконання поточних завдань.

Програма санації— система спрогнозованих взаємозв'язаних заходів, спрямованих на вихід підприємства з кризи. Ця програма формується на основі комплексного вивчення причин фінансової кризи, аналізу внутрішніх резервів, висновків про можливості залучення стороннього капіталу, стратегічних завдань санації [9, c. 342-343].

Оздоровлення здійснюється за проектом санації, який розробляється на базі санаційної програми. Програма включає: техніко-економічне обґрунтування санації; розрахунок обсягів фінансових ресурсів, які потрібні для досягнення стратегічних цілей; конкретні графіки та методи мобілізації фінансового капіталу; строки освоєння інвестицій та їх окупності; оцінку ефективності санаційних заходів; прогнозовані результати виконання проекту.

Координація та контроль за якістю реалізації запланованих заходів — важливий елемент санаційного процесу. Керівні служби повинні своєчасно виявляти та використовувати нові санаційні резерви, а також приймати об'єктивні кваліфіковані рішення для подолання можливих перешкод для здійснення оздоровчих заходів. Дійову допомогу в цьому випадку може надати оперативний санаційний контролінг. Він синтезує інформаційну, планову, консалтингову, координаційну та контрольну функції.

Органи контролінгу для виконання своїх функцій використовують такі основні методи та інструменти: аналіз підприємства в порівнянні з конкурентами; систему раннього попередження та реагування; вартісний аналіз; портфельний аналіз; аналіз точки беззбитковості; імітаційне моделювання; калькулювання системи планово-контрольних розрахунків та ін.

Головним завданням фінансового оздоровлення підприємств є розробка бізнес-плану. На основі дослідження фінансового стану підприємства та аналізу причин кризової ситуації формулюються стратегічні цілі санації і системний прогноз проведення фінансового оздоровлення (поліпшення) підприємства. Обов'язково формується бізнес-план фінансового оздоровлення підприємства (табл. 1)[1, c. 226-228].

Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей його впливу на фінансові відносини. Це насамперед загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, збиткова його діяльність і відсутність фінансового потенціалу.

Існують три фази фінансової кризи:

1) поява окремих фактів невиконання обов'язків підприємства;

2) загроза подальшого існування підприємства, що потребує негайного проведення санації;

3) кризовий стан підприємства, який потребує його ліквідації.

Для вибору найефективніших форм санації необхідно виявити

внутрішні та зовнішні причини фінансової неспроможності суб'єкта господарювання.

Закономірним результатом розвитку симптомів фінансової кризи є непомірна кредиторська заборгованість, неплатоспроможність та банкрутство підприємства.

Для раннього попередження та своєчасного реагування на появу ознак кризи підприємства керівництво повинно систематично відстежувати інформацію про потенційну загрозу його діяльності з внутрішнього і зовнішнього середовища[4, c. 67-68].

Керівництво має отримувати результати внутрішнього і зовнішнього фінансового аналізу діяльності підприємства. Внутрішній аналіз необхідний для вияву слабких і сильних сторін господарюючого суб'єкта та їх врахування в плануванні на перспективу або поточний період (формування бізнес-плану).

Зовнішній аналіз (причинно-наслідковий аналіз фінансово-господарської діяльності) має багато спільного із загальним фінансовим аналізом. Особливості зовнішнього аналізу (аудиту) в основному пов'язані з об'єктами та цілями проведення, що і визначає методи його здійснення. Як правило, аудит проводиться на підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі. Він допомагає визначити глибину фінансової кризи підприємства та виявити можливості її подолання. Завершується аудит загальною оцінкою санаційної придатності.

На підставі одержаних у результаті зовнішнього і внутрішнього аналізу фінансово-господарського становища суб'єкта даних розробляються загальні висновки та пропозиції щодо доцільності його ліквідації або санації.

Якщо підприємство має реальну можливість відновити платоспроможність, то приймається рішення про проведення фінансового оздоровлення підприємства.

Одним з основних шляхів санації є реструктуризація суб'єкта господарювання. Затверджені методичні рекомендації щодо проведення санаційної реструктуризації вітчизняних підприємств.

Реструктуризація підприємства — це проведення організаційно-економічних, правових, виробничо-технічних заходів, спрямованих на зміну структури підприємства, управління ним, форм власності, організаційно-правових форм, які здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення, збільшення обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищення ефективності виробництва.

План реструктуризації необхідно розробити з урахуванням поглибленого аналізу фінансово-господарського становища підприємства. План повинен містити такі дані:

1) економічне обґрунтування необхідності проведення реструктуризації;

2) пропозиції щодо форм і методів реорганізації;

3) витрати на проведення реструктуризації та джерела їх фінансування;

4) план конкретних заходів, спрямованих на їх реалізацію, строки, відділи підприємства та особи, які відповідають за їх виконання.

Необхідно обов'язково враховувати негативні наслідки діяльності підприємства та діюче законодавство.

Форми санаційної реорганізації такі:

• виділення підприємств за розподільним балансом; приєднання даного підприємства до іншого;
• поглинання через придбання фінансово неспроможного підприємства підприємством-санатором;
• поділ підприємств, які виникли в результаті цього поділу (розподільний баланс і перехід майнових прав та обов'язків);
• злиття, що здійснюється об'єднанням підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, з іншим фінансово-стійким підприємством[8, c. 194-196].

Основний показник аналізу банкрутства в Україні — це оцінка масовості поширення ситуації банкрутства. У середньому в Україні банкрутами в 2003 році визнано 8,58 на кожну 1000 зареєстрованих підприємств. Цей показник має стійку тенденцію до зростання. Протягом 2000— 2003 рр. він зріс більше як в 2,5 рази. У фінансово-стабільних країнах, які характеризуються високим рівнем розвинутості ринкових відносин, цей «індекс лиха» коливається від 5 до 15 на 1000 підприємств.

На погляд фахівців, ініціювання справи про банкрутство ще не стало звичним засобом розв'язання проблеми боргів, і в той же час існує певна зневіра підприємців у результативності використання інституції банкрутства в Україні.

Особливо великі труднощі існують з пошуком санатора. Термін пошуку та кількість учасників санації (підприємств-інвесторів) суттєво залежать від суми боргів підприємства-банкрута. Термін пошуку зазвичай становить від 6 місяців до 3 років, що значно перевищує процесуальний термін, який передбачений законодавством.

Усе зазначене вище суттєво ускладнює, а в більшості випадків унеможливлює практичне використання встановленого права на санацію підприємства-боржника.

Зараз неможливо проаналізувати ефективність проведених санацій, їх дієвість та результативність. Але по мірі накопичення інформації цей аналіз дасть можливість виявити недоліки, переваги та розробити необхідні передумови вдосконалення правових засад визначення напрямків державної політики, здійснення антикризового регулювання та управління[5, c. 63].

2.Механізм фінансової стабілізації підприємств України

Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» фундаментально змінив механізм фінансової санації підприємства. Головне нововведення фінансового оздоровлення — це використання інституту арбітражного управління, можливість реалізувати план санації та укласти мирову угоду. Арбітражний суд має право (з ініціативи комітету кредиторів) прийняти рішення щодо здійснення санації.

Ініціаторами санації можуть бути: підприємства-боржники, потенційні санатори, розпорядники майна, що погоджуються з комітетом кредиторів.

Боржник за дорученням власників підприємства подає заяву про банкрутство для отримання у кредиторів відстрочки повернення боргів. Це робиться у тому випадку, коли підприємство є санаційноспроможним, але у нього немає часу для реалізації плану санації. Укладення мирової угоди — одна з таких можливостей; саме тоді потрібно надати план санації та проект цієї угоди.

Оприлюднення заяви про порушення справи про банкрутство дає можливість виявити усіх бажаючих взяти участь у санації боржника. Інвестор може доручити аудиторській або консалтинговій фірмі провести санаційний аудит боржника щодо визначення його санаційної спроможності.

Стимулами до участі у фінансовому оздоровленні підприємства є:

• отримання контролю над підприємством-боржником;
• використання ефекту синергізму;
• бажання не втратити надійного постачальника сировини, матеріалів та споживачів продукції;
• приватизація підприємства, якщо воно державної форми власності та ін.[5, c. 64-65].

Нововведенням у механізмі санації та банкрутства підприємства є робота інституту арбітражного управлінця, який може виконувати функції розпорядника майна, управлінця санацією, ліквідатора.

Інститут арбітражного управлінця санацією (або ліквідацією) виконує функції розпорядника майна у період порушення справи до моменту прийняття рішення про санацію або ліквідацію, якщо таке рішення прийнято, і фактично управляє підприємством при проведенні ліквідаційних процедур.

У компетенцію розпорядника майна входить проведення аналізу фінансово-господарської діяльності боржника та розробка пропозицій з відновлення його платоспроможності.

Після отримання рішення про санацію управління боржником здійснює управлінець санацією — особа, яка може виконувати повноваження розпорядника майна, керівника підприємства або інвестора.

Управлінець санацією має право самостійно розпоряджатися майном, складати мирову угоду та інші угоди, а також відмовлятися від виконання контрактів боржника.

Розпорядник майна має ряд основних обов'язків, а саме:

• прийняття майна боржника та організація його інвентаризації;
• відкриття спеціальних рахунків для проведення санації та розрахунків з кредиторами;
• забезпечення ведення бухгалтерського обліку та фінансової звітності;
• здійснення заходів щодо повернення дебіторської заборгованості боржника;
• звітування перед комітетом кредиторів про реалізацію плану санації.

У процедурі прийняття рішення про санацію останнє слово про санаційну можливість боржника на підставі відповідних висновків (акт санаційного аудиту, план санації) за розпорядником майна. Прийняття такого рішення залежатиме від уміння досить кваліфіковано, чітко, лаконічно та обґрунтовано розробити бізнес-план санації на поточний і довгостроковий період (або план реорганізації).

План реорганізації розробляється в основному тоді, коли передбачається фінансування санації зовнішнім інвестором, а умови цієї процедури погоджуються з власником, кредиторами і санаторами. Насамперед це стосується реструктуризації статутного капіталу боржника (юридичної особи).

Реалізація плану санації потребує звільнення на деякий час боржника від виконання обов'язків перед кредиторами, що можна здійснити при наявності мирової угоди. Можливість укласти таку угоду — це суттєве нововведення механізму санації підприємства.

Мирова угода — це процедура досягнення домовленості боржника та кредитора пролонгацію строків платежів або зменшення суми боргів.

Мирова угода може бути погоджена на будь-якому етапі порушення справи про банкрутство. Ця угода в письмовій формі затверджується арбітражним судом. Порядок використання мирової угоди наведено на рис. 4[2, c. 164-165].

Аналіз механізму фінансової санації підприємств України показує прогресивність діючого законодавства про банкрутство. Але окремі складові механізму санації потребують удосконалення, доопрацювання та уточнення.

Санація як система соціально-економічних заходів, спрямованих на оздоровлення фінансів підприємств-банкрутів, здійснюється такими шляхами:

• погашення боргу;
• злиття збиткових підприємств з фінансово міцними;
• переоформлення короткострокових кредитів у довгострокові;
• випуск цінних паперів;
• продаж майна боржника або передача його в оренду;
• перепрофілювання підприємства-боржника;
• надання урядом пільгових кредитів і пільг з податків;

зниження номінальної вартості старих акцій тощо.

Результати аналізу за регіонами свідчать, що в окремих регіонах доволі активно застосовуються різні форми санації, і на цій основі помітні певні економічні зрушення. Так, у Чернівецькій, Тернопільській та Ровенській областях кількість підприємств-банкрутів зменшилася. Однак негативну тенденцію до збільшення кількості неплатоспроможних підприємств в Україні загалом не подолано. Зростає навантаження на арбітражні суди. У 2002 р. було прийнято постанов на 110,2% більше, ніж протягом попереднього року.

Санації в агропромисловому комплексі планувалося провести за рахунок бюджетних асигнувань, а було проведено шляхом взаємозаліку боргів. Вартість заліку витрат лише на об'єкти соціальної сфери в 1998 р. досягла 650 млн. грн.

Державна підтримка сільського господарства досить поширена в країнах з розвинутою економікою. Там ця галузь вважається пріоритетною, тож частка коштів, яка передбачається для аграрного сектора, у ВВП досить значна —від 0,1% в Новій Зеландії до 4,1% у Фінляндії та 1,5% у США. А це дає аграріям цих країн можливість виробляти прибуткову продукцію.

В Україні у 2002 р. підприємствам агропромислового комплексу санаційні кошти надавалися на безповоротній основі на відшкодування вартості робіт, пов'язаних з ліквідацією наслідків стихійних лих, витрат на будівництво, утримання об'єктів соціальної сфери та відновлення платоспроможності підприємств, діяльність яких пов'язана з виконанням загальнодержавних програм[10, c. 56-58].

Відсутність в Україні санаторів обумовлена недосконалістю податкового, фінансово-кредитного, цінового і митного законодавства, атакож відсутністю закону про санацію та банкрутство підприємств. Розв'язання цих питань, зокрема шляхом створення інституту санаторів, які б мали змогу здійснювати санацію різними методами, сприятиме подоланню кризи, прискоренню економічної стабілізації і поліпшенню фінансового стану підприємств. Цьому сприяло прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про банкрутство». Завдяки цьому з'явилася реальна можливість фінансового оздоровлення неплатоспроможних підприємств, повернення боргів кредиторам, залучення реальних інвесторів шляхом застосування процедури банкрутства.

Передбачені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» механізми спрямовані передусім на усунення в ході реформування економіки перешкод, пов'язаних з ідеологічною заангажованістю щодо самого поняття «банкрутство». Важливо, що Закон дозволяє боржникам розрахунки за своїми зобов'язаннями різними способами, а це сприятиме відновленню вітчизняного виробництва.

Впроваджуються нові підходи до проведення реорганізації підприємства-боржника. Завдяки цьому кредитори матимуть більше можливості повернути свої кошти, ніж за умови ліквідації боржника.

Починаючи з 1 січня 2000 року (щодо сільськогосподарських працівників — з 1 січня 2004 року) основними дійовими особами в арбітражних судах, окрім позивачів та відповідачів, будуть також розпорядники майна, управлінці санацією або ліквідатори, покликані справедливо і у встановлених законодавством межах здійснити примусові дії для оздоровлення боржника та задоволення безперечних вимог кредиторів у порядку, визначеному законом, Арбітражно-процесуальним кодексом та іншими законами України.

Законом передбачається застосування таких головних етапів процедури банкрутства:

• розпорядження майном боржника;
• мирова угода;
• досудова санація, включаючи реструктуризацію підприємства-боржника;
• ліквідація боржника, визнаного банкрутом.

З дня набуття чинності Закону право надання позивної заяви про відкриття справи щодо банкрутства матимуть не лише кредитори, а й сам боржник.

Шостий розділ Закону регламентує особливості банкрутства окремих категорій суб'єктів підприємницької діяльності, а саме: особливо небезпечних підприємств, сільських (фермерських) господарств, страхових організацій та професійних учасників ринку цінних паперів, громадян-підприємців. Щодо банкрутства комерційних банків, то вони тимчасово виведені з-під дії цього Закону. Процес їх банкрутства регулюється Законом України «Про банки та банківську діяльність». Даним Законом передбачаються особливості банкрутства відсутнього боржника. В цьому випадку арбітражний суд може призначити ліквідатором працівника державного органу з питань банкрутства.

Сьомим розділом Закону визначено максимальну кримінальну відповідальність за умисне доведення суб'єкта до банкрутства — 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Використання внутрішніх фінансових резервів дає змогу не тільки подолати внутрішні причини фінансової неспроможності підприємств, а й значною мірою зменшує залежність ефективності проведення санації від залучення зовнішніх фінансових джерел. Внутрішні джерела є складовою частиною оздоровлення суб'єктів господарювання та необхідною умовою залучення капіталу з зовнішніх джерел.

Розрізняють два види реакції підприємств на фінансову кризу: захисна та наступальна. До найважливіших першочергових заходів, спрямованих на поліпшення ліквідності активів підприємства, можна віднести:

• реалізацію частини основних фондів, які не беруть участі безпосередньо в процесі виробництва;
• використання лізингу (фінансового та оперативного);
• оптимізацію структури розміщення оборотного капіталу;
• рефінансування дебіторської заборгованості.

Стягнення дебіторської заборгованості є суттєвим моментом внутрішньої стабілізації суб'єкта підприємницької діяльності та резервом відновлення платоспроможності. До основних форм рефінансування дебіторської заборгованості належать факторинг, облік векселів та їх продаж на фондовому ринку. Окрім того, проводиться комплекс процедур для примусового стягнення дебіторської заборгованості, в тому числі через арбітражний суд.

Найбільш зацікавленими особами в санації фінансово неспроможного підприємства є його власники (акціонери, пайовики тощо). Вони, як правило, несуть значний тягар з фінансування санаційних заходів. А це можна здійснити за рахунок зменшення чи збільшення статутного фонду боржника.

У фінансовому оздоровленні боржника можуть брати участь і кредитори. Участь у санації боржників може здійснюватися таким шляхами:

1) пролонгацією та реструктуризацією наявної заборгованості;

2) повною або частковою відмовою від своїх вимог;

3) наданням додаткових кредитних ресурсів.

Активної участі кредиторів у фінансовому оздоровленні можна очікувати тільки тоді, коли внаслідок санації та збереження підприємства вони отримають найповніше задоволення своїх вимог, ніж за умов його ліквідації.

Фінансове оздоровлення ресурсів боржника може здійснюватися і за рахунок банківського кредиту, як правило, комерційним банком, який обслуговує підприємство.

Згідно з Господарським Кодексом України у разі збиткової діяльності підприємств держава, якщо вона визнає продукцію цих підприємств суспільно необхідною, може надавати їм дотації або інші пільги[6, c. 44-48].

Висновки

Створення системи ефективного антикризового управління підприємством неможливе без оцінки його вихідного (поточного) стану, що включає:

• аналіз фінансового стану підприємства;
• оцінку вартості підприємства.

Оцінка вартості підприємства — його майна і підприємства в цілому — є складовим елементом загальної системи ціноутворення, тобто вона покликана збалансувати інтереси дійсного та майбутнього власника продукції. Розрізняють такі види оцінних вартостей: вартість у користуванні і вартість в обміні.

Найбільш зацікавленими особами в санації фінансово неспроможного підприємства є його власники (акціонери, пайовики тощо). Вони, як правило, несуть значний тягар з фінансування санаційних заходів. А це можна здійснити за рахунок зменшення чи збільшення статутного фонду боржника.

У фінансовому оздоровленні боржника можуть брати участь і кредитори. Участь у санації боржників може здійснюватися таким шляхами:

1) пролонгацією та реструктуризацією наявної заборгованості;

2) повною або частковою відмовою від своїх вимог;

3) наданням додаткових кредитних ресурсів.

Активної участі кредиторів у фінансовому оздоровленні можна очікувати тільки тоді, коли внаслідок санації та збереження підприємства вони отримають найповніше задоволення своїх вимог, ніж за умов його ліквідації.

Фінансове оздоровлення ресурсів боржника може здійснюватися і за рахунок банківського кредиту, як правило, комерційним банком, який обслуговує підприємство. Згідно з Господарським Кодексом України у разі збиткової діяльності підприємств держава, якщо вона визнає продукцію цих підприємств суспільно необхідною, може надавати їм дотації або інші пільги.

Список використаної літератури

1. Гриньова В. Фінанси підприємств : Навчальний посібник / Валентина Гриньова, Віра Коюда,; М-во освіти і науки України, ХДЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2004. -431 с.

2. Зятковський І. Фінанси підприємств : Навч. посібник для студ. економічн. спец. вузів/ Ігор Зятковський,. -2-е вид., перероб. та доп.. -К.: Кондор, 2003. -362 с.

3. Партин Г. Фінанси підприємств : Навчальний посібник/ Галина Партин, Анатолій Загородній,; М-во освіти і науки України, Нац. банк України, ЛБІ. -Львів: ЛБІ НБУ, 2003. -265 с.

4. Петленко Ю. Механізм банкрутства підприємства // Фінанси України. -1998. -№ 2. — С. 67-73

5. Рибалка О. Формування системи показників фінансового стану підприємства для оцінки ймовірності банкрутства // Економіст. -2005. -№ 9. — С.63-65

6. Русалін К. Банкрутство як інструмент фінансового оздоровлення підприємства та оновлення економіки // Економічні реформи сьогодні. -2000. -№ 34. — С. 44-50

7. Слав’юк Р. Фінанси підприємств : Навчальний посібник / Ростислав Слав’юк,; М-во освіти і науки України. -3-є вид., переробл. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -459 с.

8. Філімоненков О. Фінанси підприємств : Навч. посібник / Олександр Філімоненков,. -2-ге, вид., перероб. та доп.. -К.: Кондор, 2005. -397 с.

9. Фінанси підприємств : Підручник/ Авт. кол.: А.М. Поддєрьогін (керівн.), Л.Д. Буряк, Г.Г. Нам та ін.; М-во освіти і науки України; КНЕУ. -3-є вид., перероб. та доп.. -К.: КНЕУ, 2000. -458 с.

10. Фокіна Н. Методика виявлення загрози банкрутства підприємств за оцінкою показників фінансового стану // Актуальні проблеми економіки. -2003. -№ 7. — С.56-62