Вступ.

1. Вчення В.І.Вернадського про ноосферу.

2. Погляди В.І.Вернадського щодо ноосфери.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

В. І. Вернадський створив цілий комплекс наук про Землю — від генетичної мінералогії до біохімії, радіології, вчення про біосферу.

Він принципово відкинув старий біологічний підхід — дослідження окремо того чи іншого живого організму, а висунув на перше місце поняття життя як організованої сукупності живої речовини. Вчений підкреслював, що речовина планети (а також і в Космосі) утворюється в кругообігу «мертве — живе — мертве», що «біогенні породи» (тобто створені живою речовиною) становлять значну частину її (біосфери) маси, «… йдуть далеко за межі біосфери … вони перетворюються, втрачаючи всякі сліди життя, в гранітну оболонку». «Геохімія доводить неминучість живої речовини для цього кругообігу всіх елементів і тим ставить на науковий грунт питання про космічність живої речовини»,— писав він у монографії «Жива речовина», стверджуючи, що життя — така ж вічна складова буття, як матерія та енергія.

В. І. Вернадський відніс до біосфери ширші шари земних оболонок, де не тільки мешкають живі організми, а й знаходяться речовини, створені в минулому живою матерією (торф, кам'яне вугілля, осадові породи тощо). Він розглядав біосферу не просто як просторову категорію, а як складну єдину систему — оболонку, в якій живі істоти перебувають у складній взаємодії як із неживою природою (повітрям, водою, сонячною енергією), так і між собою і цим визначають хімічний стан зовнішньої кори нашої планети.

Впродовж десятків років учений досліджував роль людини в перебудові поверхні Землі. Вивчаючи мінералогію, він зацікавився масштабами технічної діяльності людства в царині видобування з надр Землі різних мінералів і руд, їх переробки, отримання людиною нових, невідомих у природі в самородному вигляді, металів і хімічних сполук. Він дійшов висновку, що масштаби людської діяльності зростають і їх можна порівняти з масштабами природних геологічних явищ.

1. Вчення В.І.Вернадського про ноосферу

Сукупність усіх організмів відомий учений, наш співвітчизник Володимир Іванович Вернадський назвав «живою речовиною» (див. схему).

Жива речовина біосфери виконує різноманітні функції (див. схему).

Основними її характеристиками є:

Газова функція живої речовини полягає в тому, що живі істоти в процесі життєдіяльності впливають на газовий склад атмосфери, Світового океану і ґрунту. Аеробні організми в процесі дихання поглинають із довкілля кисень і виділяють туди вуглекислий газ. Рослини і ціанобактерії в процесі фотосинтезу, навпаки, поглинають вуглекислий газ і виділяють кисень.

Окисно-відновна функція живої речовини полягає в тому, що в атмосферному повітрі, воді та ґрунті окиснюються або відновлюються певні хімічні сполуки Феруму.

Концентраційна функція полягає у поглинанні живими істотами з довкілля і накопиченні у своєму організмі певних хімічних елементів. Так, молюски, десятиногі раки, хребетні тварини накопичують у своїх організмах сполуки Кальцію, а радіолярії — сполуки Силіцію.

Живі істоти Землі складають три типи організмів.

Продуценти, або автотрофи, — організми, що створюють органічну речовину з води, вуглекислого газу й мінеральних солей, використовуючи для цього сонячну енергію. Типові представники — рослини.

Консументи, або гетеротрофи, — організми, що отримують життєву енергію, живлячись рослинами чи іншими тваринами. Це травоїдні тварини, хижаки, паразити та гриби.

Редуценти — організми, що розкладають органічну речовину продуцентів і консументів до простих сполук — води, вуглекислого газу й мінеральних солей (див. діаграму «Кількісний склад організмів»).

Кількісний склад організмів Землі

За мільярди років існування Землі живі істоти рішуче змінили склад її атмосфери, створивши, по суті, зовсім нове середовище життя.

Ще в першій половині XX ст. В. І. Вернадський передбачав, що біосфера поступово розвиватиметься в ноосферу.

Термін ноосфера у 1927 році запропонували французькі філософи Едуард Леруата П'єрТейарде Шарден. Термін ноосфера походить від грецького ноос («розум») — це новий стан біосфери, за якого визначальним фактором стає розумова діяльність людини.

У своїй праці «Біосфера» Вернадський стверджував, що біосфера Землі на сучасному етапі розвитку під впливом технічного прогресу поступово переходить у ноосферу — сферу розуму, вищу стадію розвитку біосфери, в якій розумна людська діяльність стає головним чинником розвитку.

Людина в біосфері Землі виступила в ролі нової сили, нового фактора. Завдяки науковій думці, втіленій у технічних досягненнях, людина опановує ті частини біосфери, куди раніше не проникала.

Ноосфері як якісно новому етапу в розвитку біосфери властивий тісний зв'язок законів природи і факторів, які визначають розвиток людського суспільства.

За В. І. Вернадським, під впливом наукової думки і людської праці біосфера поступово переходить у свій новий стан — ноосферу. Характерною особливістю розвитку ноосфери є екологізація всіх сфер життя людини. Тому до розв'язання будь-яких проблем людина має підходити з позиції екологічного мислення (див. схему).

Людина перебрала на себе керівництво всіма процесами в біосфері та спрямовує її розвиток у бажаному для себе напрямі. Наведу декілька прикладів.

Наприклад, за рахунок роботи тисяч радіостанцій, телестанцій, релейних ліній Земля сьогодні випромінює енергії в радіодіапазоні більше, ніж Сонце.

Щорічно людство лише в сільському господарстві перевертає, перелопачує своїми плугами та лущильниками масу ґрунту, у 200 разів більшу, ніж увесь пісок, глина, намул, які виносяться в океан усіма ріками Землі.

А як не згадати про штучно створені землетруси? Так, саме за рахунок підземних ядерних вибухів.

Тож сьогодні можна констатувати, що біосфера справді різко змінюється під впливом технологічної діяльності людини, дедалі більше замінюється техносферою. Але сьогодні стало зрозумілим, що наступ техносфери супроводжується такими змінами природного середовища, які почали вже загрожувати самому існуванню людини на Землі. Активніше рухаючи вперед «технічний прогрес», людство лише погіршує загальну ситуацію в біосфері та своє в ній становище.

2. Погляди В.І.Вернадськогощодо ноосфери

У 1944 р. В. І. Вернадський написав знамениту статтю «Декілька слів про ноосферу». Термін «ноосфера» було запропоновано Е. Леруа 1927 р. Розглянувши закономірності еволюції життя, Е. Леруа дійшов висновку, що в людині біологічна еволюція себе вичерпала. Подальша еволюція живого на нашій планеті, за його твердженням, здійснюватиметься тільки духовними засобами: індукція, суспільство, мова, розум і т. д. І це буде ноосфера, яка заступить біосферу. Під ноосферою Е. Леруа розумів закономірний етап розвитку органічного світу, коли домінуюча роль в еволюції належатиме духовній творчості людини та продуктові ЇЇ праці. І в цьому його погляди відрізнялись від уявлень Тейяра де Шардена, який розглядав ноосферу як такий собі мислячий пласт, що поступово розгортається зі світу тварин і рослин і приходить на останньому етапі психогенезу до усвідомлення тотожності всього сущого з точкою «Омега» — божеством .

За В. І. Вернадським, поняття «ноосфера — останній з багатьох етапів еволюції біосфери в геологічний історії — етап наших днів. Перебіг цього процесу тільки починає нам прояснюватися з вивчення її геологічного минулого у деяких своїх аспектах… Ноосфера — нове геологічне явище на нашій планеті. У ній людина вперше стає величезною геологічною силою. Вона може й повинна перебудувати своєю працею і думкою царину свого життя, перебудувати докорінно порівняно з тим, що було раніше».

Могутньою геологічною силою людину вперше назвав А. П. Павлов (1854 — 1929), який казав про антропогенну еру в розвитку Землі. В. І. Вернадський підкреслював, що людство фізично являє собою надзвичайно малу масу речовини планети, але міць його пов'язана не з його матерією, а з роботою його свідомості, з його розумом і спрямованою цим розумом працею. Ноосферу Вернадський розумів як природне тіло, компонентами якого будуть літосфера, гідросфера, атмосфера та органічний світ, перетворений розумною діяльністю людини.

Вчений був переконаний у закономірному характері виникнення ноосфери: «Вибух наукової думки у XX ст. підготовлений усім минулим біосфери і має глибокі корені в її будові. Він не може зупинитися і піти назад. Він може хіба що сповільнитись у своєму темпі… Біосфера неминуче перейде так чи інакше, рано чи пізно, в ноосферу»

Водночас В. І. Вернадський добре розумів, що людство знаходиться лише на підступах до ноосфери. Він неодноразово зазначав, що посилений вплив людини на біосферу призводить до зниження багатьох видів, до зміни кількісних співвідношень між іншими видами. Природні екосистеми замінюються культурними, а в тих, що залишилися, перебудовуються біотичні зв'язки, спрощується структура трофічних ланцюгів. Але фактори органічної еволюції не перестають діяти, а проявляються на кожній території, де існує людина. При цьому процеси боротьби за існування і природного відбору набирають специфічних рис у культурних екосистемах. Та особливо великі зміни відбуваються в масштабі всієї планети, що характерно для нинішнього етапу розвитку біосфери наприкінці XX ст. «Людина вперше реально зрозуміла, що вона житель планети і може _ повинна — мислити й діяти у новому аспекті, не тільки в аспекті окремої особистості, сім'ї, родини, держави чи їх спілок, а й у планетарному аспекті. Вона, як усе живе, може мислити й діяти у планетарному аспекті тільки в царині життя — в біосфері, в певній зеленій оболонці, з якою вона нерозривно закономірно зв'язана і вийти з якої не може, її існування є її функція. Вона несе її повсюди. І вона її неминуче, закономірно, неперервно змінює».

В. І. Вернадський вірив у те, що життя на Землі зникнути не може, а людство як могутня геологічна сила спроможеться перебудувати біосферу в інтересах людства як єдиного цілого.

Основні ідеї Вернадського про ноосферу викладені в його визначній монографії «Наукова думка як планетне явище» та у статті «Декілька слів про ноосферу». В останній він пише: «Людство, взяте в цілому, стає могутньою геологічною силою. І перед ним, перед його думкою та працею, постає питання про перебудову біосфери в інтересах вільно думаючого людства як єдиного цілого. Цей новий стан біосфери, до якого ми, не помічаючи цього, наближаємось, і є «ноосфера».

«Ноосфера, — розвиває вчений свою думку в іншій праці, — нове геологічне явище на нашій планеті. У ній вперше людство стає найбільшою геологічною силою. Вона може і повинна перебудувати своєю працею і думкою сферу свого життя, перебудувати докорінно порівняно з тим, що було раніше. Перед нею відкриваються дедалі ширші творчі можливості. Й, може бути, покоління моєї онуки вже наблизиться до їх розквіту. Ми входимо в ноосферу. Ми вступаємо в неї у новий стихійний геологічний процес… Але важливий для нас факт, що ідеали нашої демократії ідуть в унісон зі стихійним геологічним процесом, із законом природи, відповідають ноосфері. Можна дивитись тому на наше майбутнє впевнено. Воно в наших руках. Ми його не випустимо».

За цими словами стоїть величезний оптимізм ученого, його впевненість у тому, що ноосферний шлях розвитку біосфери — передумова її повного і безперечного благополуччя. Геніальні узагальнення, теоретичні роздуми, філософські та природознавчі прогнози і гіпотези, глибокий зв'язок природознавства і філософії у працях Вернадського — все це свідчить про неперевершену його роль в історії науки. Сам цей великий учений ще в 30-і роки минулого століття сформулював основні глобальні проблеми природознавства й суспільствознавства, причому багато які з них розв'язав. «В.І. Вернадський, — згадував М.Г. Холодний, — виявляв живий інтерес до найрізноманітніших питань науки, філософії, культури, громадського життя».

Разом з тим життя показало, що наукові прогнози чи передбачення Вернадського потребують для своєї реалізації більше часу, ніж він гадав. Після публікації згаданих праць ученого світова наука і техніка досягли небачених успіхів: створено надзвукову авіацію, ракети, супутники, пластичні маси, телебачення, атомну зброю і атомну енергетику, лазери, волоконну оптику, комп'ютери, Інтернет, сотовий зв'язок, цифрові технології, впроваджено трансплантацію органів і протезування функцій, відкрито код спадковості, почалося клонування і створення трансгенних організмів, винайдено біосенсори, здійснено «зелені» революції тощо. Такі беззаперечні успіхи переконали багатьох з нас у безмежних можливостях людського розуму, науки і техніки. Принаймні вони неспростовно довели правоту В.І. Вернадського, який вважав, що біосфера досягла своєї найвищої стадії еволюції, коли визначальним чинником її регуляції, як і розвитку цивілізації, стає розум людини, або, за висловом ученого, наукова думка як «планетне явище». Але не треба забувати, що розум, інтелект, ноосфера можуть діяти і з позитивним, і з негативним для біосфери результатом.

Звісно, В.І. Вернадський, розмірковуючи про позитивну роль ноосферизації планети, не зміг передбачити нинішню повсякденну практику, коли, забезпечуючи господарські й військові потреби значно меншої частини людства, світ невпинно нарощує техногенний тиск на біосферу. За Х. Блюменбергом, здійснюваний людиною процес технізації нашого життя не перебуває в будь-якому розумному співвідношенні з природою людини. На переконання автора, в освоєнні ресурсів природи давно втрачено почуття міри і здорового глузду. На зорі розвитку технізації це помітив ще Ж. Ж. Руссо, тому він закликав людей при споживанні благ природи постійно повертати їй борг. Нерозумна поведінка людини розумної непокоїла ще Лукреція, який зауважував, що вона самовпевнено наділила себе владою над природою і почала жадібно наповнювати свій побут все новими речами. Відтоді людина, як вважав мудрець, перестала бути вищим земним творінням природи у своєму первісному значенні.

Як геніальний логік та аналітик, творець доктрини про ноосферу В.І. Вернадський бачив, що роль людини у біосфері не обмежується лише біогеохімічними функціями. Завдяки розумовій діяльності (науковій функції) і величезним технічним можливостям ця роль набула вимірів геологічної сили, коли людина перетворилася на вирішальний чинник прискорення еволюції біосфери до її завершальної стадії — «ноосфери».

Сам термін «ноосфера» В.І. Вернадський, як відомо, взяв з праць французького вченого Е. Леруа. На цій підставі Г.С. Левіт писав: «Вернадський запозичив слово «ноосфера», яке йому сподобалося, але аж ніяк не його смисл». Справа в тому, що Леруа стверджував, ніби з появою людини біологічна еволюція завершилася і почалась її нова стадія — еволюція духовна, тобто стадія ноосфери. В. Вернадський, на відміну від Е. Леруа, вважав, що біологічна еволюція не завершена, а триває і в період своєї найвищої стадії — ноосфери, яка вже настала. Рушійною силою такої еволюції, або, точніше, трансформації біосфери в ноосферу, він бачив людський розум, або наукову думку як «планетне» явище.

Згідно з поглядами В. Вернадського, людина спроможна взяти на себе роль свідомого регулятора всіх глобальних процесів — від екологічних до соціальних, визначивши подальшу долю біосфери. На переконання вченого, людська діяльність має неминуче привести до «тріумфу розуму і гуманізму» на Землі.

Уявлення В. Вернадського щодо ролі ноосфери у визначенні близьких і віддалених перспектив розвитку біосфери викликають у нас захоплення і глибоку віру в те, що врешті-решт ноосфера відіграє таку роль. Разом з тим сьогоднішні реалії дають мало підстав для оптимізму, деякі вчені взагалі зазначають, що погляди Вернадського на ноосферу мають риси утопії. Такі думки висловлювалися ще за життя вченого. Але він, відповідаючи своїм опонентам, майже 60 років тому писав: «Всі побоювання і розмови обивателів, представників гуманітарних і філософських дисциплін про можливість загибелі цивілізації пов'язані з недооцінкою сили і глибини геологічних процесів, якими є перехід біосфери в ноосферу, що нині відбувається і переживається нами». Та, як бачимо, очікування вченого поки що не підтвердилися. Адже до появи людини на Землі біосфера мала вищий потенціал саморегуляції і могла самовідновлюватися після періодичних геологічних катастроф, під час яких гинула переважна більшість організмів.

Висновки

Біосферні зв'язки складалися протягом дуже тривалого часу. В екосистемах немає нічого зайвого, непотрібного.

Сучасне вчення про біосферу створив і розвинув В. І. Вернадський (1863 — 1945). Його творчому генієві були притаманні не тільки глобальність мислення, а й вихід за рамки експериментальної науки. Президент Української академії наук, академік Петербурзької АН, а потім AH CPCP, член численних іноземних академій, непересічний природознавець-мислитель залишив нам цілісне бачення світу і завдань людини як на Землі, так і у Всесвіті.

Втручання людини в біосферу часто призводить до негативних наслідків. Наприклад, у Норвегії було вирішено відстріляти хижих птахів (полярних сов та яструбів), які, як вважалося, винищували багато цінних промислових птахів — полярних куріпок. Оголошені пільги та премії сприяли повсюдному відстрілу мисливцями хижих птахів. Одразу ж після цієї акції серед куріпок спалахнула епідемія, що майже повністю знищила цих птахів. Як з'ясувалося, сови та яструби в природі виконували роль санітарів, що поїдали в першу чергу хворих, ослаблених куріпок і таким чином запобігали поширенню епідемії.

Вчені, підкреслював В. Вернадський, мають відстояти інтереси науки, зберегти і провести через бурхливу епоху народного життя наукові установи, існування яких забезпечить подальший розвиток суспільства.

Аналізуючи сьогодні стан нашої науки, дивуємося актуальності практично всіх думок академіка В.І. Вернадського. Підтримкою нинішнім науковцям можуть стати мудрі слова геніального вченого, філософа і мислителя: «Понад усе необхідна зараз сила духу, спокійна сміливість думки і небоязкість розуму».

Список використаної літератури

1. Багров М. Вернадський: ноосферологія і геополітика/ М.Багров //Краєзнавство. Географія. Т-ризм.. — 2002. — № 7-8. — C. 2-6.

2. Братерська — Дронь М. Володимир Вернадський про роль науки в ноосферному процесі //Фізика та астрономія в школі. — 2001. — № 4. — C. 52-55

3. Бромою Т.М. Поняття про біосферу. Вчення В.І.Вернадського про ноосферу //Біологія. — 2008. — № 12. — C. 19-22

4. Вернадский В.И. Несколько слов о ноосфере // Успехи биол. — 1944. — 18. — Вып. 2. — С. 113—120.

5. Кутырев В.А. Утопическое и реальное в учении о ноосфере // Природа. — 1990. — № 11. — С. 3—10.

6. Левит Г.С. Критический взгляд на ноосферу В.И. Вернадского // Природа. — 2000. — № 5. — С. 71—76.

7. Яншин А.Л. Ноосфера В.И.Вернадского //Начальная школа. — 1998. — № 6. — C. 4-12