Вступ.

1. Місце та роль Піфагора в естетиці.

2. Ідеї піфагорійської школи.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Становлення перших естетичних уявлень варто співвіднести з тим значенням, якого давньогрецька філософія надавала людським почуттям взагалі. Аналіз їх, спроби класифікувати, знайти протилежні чуттєві сили є важливими складовими частинами філософських поглядів Піфагора, Сократа, Платона, Геракліта, Аристотеля. Ґрунтуючись на їхніх міркуваннях щодо природи почуттів, можна було вже досить переконливо диференціювати почуття прекрасного чи потворного, трагічного чи комічного. Отже, склавшись у надрах загальнофілософської традиції, естетика формувала» власний предмет, відбиваючи і надбання, і прорахунки давньогрецької філософії.

Піфагор, біля 580–500р. до н.е., за словами Геродота, був "найбільшим еллінським мудрецем". Свої погляди він викладав тільки вибраному, спеціально відібраному і організованому, колу слухачів. Незабаром по всій Греції виникли піфагорійські гетерії — аристократичні за своїм духом, таємні релігійно-політичні союзи. У центрі інтересів членів цих груп стояли і політичні питання.

Піфагор вперше вжив термін "філософія" (любов до мудрості), на відміну від самої мудрості ("софії"), і назвав себе філософом, а не мудрецем, оскільки мудрим може бути тільки бог, а не людина. Визначальну роль у всьому світогляді піфагорійців відігравало їхнє вчення про числа. Числа, на їхню думку, — це початок і сутність світу. Прагнучи виявити цифрові (математичні) характеристики, притаманні моральним і політико-правовим явищам, піфагорійці першими почали теоретичну розробку поняття "рівність", надзвичайно важливого для розуміння ролі права, як рівної міри нормування нерівних відносин і поведінки нерівних індивідів.

1. Місце та роль Піфагора в естетиці

Піфагор, є в інтелектуальному відношенні одним з найбільш визначних людей, які коли-небудь жили на землі, — і в тому випадку, коли він був мудрий, і в тому випадку, коли таким не був. Математика в змісті доказового дедуктивного обґрунтування починається саме з Піфагора. У Піфагора вона виявилася тісно пов'язаної з особливою формою містицизму. Вплив математики на філософію, зв'язане почасти з ім'ям цього філософа, було з тих пор як благодійним (profound), так і тяжким явищем.

Піфагор народився на Самосі. Згідно з легендою, його батько, Мнесарх, звернувся до Піфії з приводу однієї дуже важливої для нього подорожі. Він отримав відповідь, що подорож буде успішною, а його дружина народить дитину, яка буде виділятися з-поміж усіх, хто жив коли-небудь, красою й мудрістю й принесе людському роду дуже велику користь на всі часи. Мнесарх після пророцтва дав своїй дружині нове ім’я – Піфаїда, а новонародженому – Піфагор.

В Грецію Піфагор повернувся на п’ятдесятому році життя. В Кротоні він засновує “піфагорійський союз”, прообраз майбутньої філософської школи. Союз виникає як певне братство чи релігійний орден, підкорений жорстким правилам спільного життя й поведінки. У піфагорійців перш за все культивується певний образ життя, що передбачає особливий погляд на людську душу, її безсмертя й потойбічне існування, а в теперішньому житті – певне виховання. Вчення сприймалося піфагорійцями як таємниця.

Піфагор був першим, хто назвав Всесвіт «Космосом» через ту впорякованість, яка йому притаманна. За його вченням основоположні принципи світобудови можна висловити мовою математики. Началом, що об'єднує всі речі, виступають числові відношення, які виражають гармонію й порядок природи: «Всі речі суть числа».

Всесвіт, за Піфагором, шароподібний і складається з десяти небесних сфер. В центрі Всесвіту розташований не видимий із землі «вогонь», який піфагорійці називають «стражем Зевса». Навколо нього обертаються всі сфери, в тому числі й Земля. Кожна сфера, поскільки вона визначена числом, дає притаманний лише їй звук, в результаті космос в цілому являє собою гармонійний світовий хор.

Піфагор є однієї з найцікавіших і загадкових особистостей в історії. Не тільки традиційні подання про його діяльність виявляють собою майже нерозкладну суміш істини й неправди, але навіть у своєї найпростіший і найменш спірній формі ці подання малюють нам досить дивний характер, якої володів Піфагор. Піфагора можна коротко охарактеризувати, сказавши, що він з'єднує в собі риси Ейнштейна. Піфагор заснував релігію, головні положення якої складалися у вченні про переселення душ і гріховності вживання в їжу бобів. Релігія Піфагора знайшла своє втілення в особливому релігійному ордені, що то тут, то там здобував контроль над державою й установлював правління своїх святих.

Як говорить Дикеарх, Піфагор учив, "по-перше, що душа,… безсмертна, по-друге, що вона переселяється в інші види тварин, по-третє, що все, що ніколи відбулося, через певні періоди [часу] відбувається знову, а нового немає абсолютно нічого, і в [по-четверте], що всі живі істоти… варто вважати родинними один одному". Говорять, що Піфагор, подібно святому Франциску, вимовляв перед тваринами проповіді.

В організоване їм суспільство на з умовах приймалися й чоловіки й жінки; всі члени суспільства володіли власністю спільно й вели однаковий спосіб життя. Точно так само наукові й математичні відкриття вважалися колективними й містичним образом приписувалися Піфагору навіть після його смерті.

Найбільш ранньою філософською школою грецької філософії, у надрах якої одержали розробку важливі естетичні поняття, з'явилася піфагорійська школа. Вона була заснована Піфагором. в VІ ст. до н.е. у м. Кротоні (Південна Італія). Піфагорійський союз, що поєднував однодумців- аристократів, висунув ряд великих філософів, астрономів, математиків. По своїх поглядах піфагорійці-ідеалісти. Відповідно до їх думки, число становить сутність речей, і тому пізнання миру зводиться до пізнання керуючих їм чисел. Безпосередньо до навчання піфагорійців про число примикає їхня концепція про протилежності, яких вони нараховують десять. Все існуюче являє собою ряд протилежностей, які породжують гармонію. Ці філософські положення лягли в основу їх естетичних побудов. Уперше Піфагор звернув увагу на порядок і гармонію, що панують у Всесвіті. Таким чином, космологічна теорія піфагорійців носить естетичний характер. Детальне поняття гармонії Піфагор досліджує на прикладі музики.

Праці піфагорійців про музику мали величезне значення. Вони вперше висунули думку про те, що якісна своєрідність музичного тону залежить від довжини звучної струни. На цій основі піфагорійці розвили вчення про математичні основи музичних інтервалів. Так, ними встановлені наступні музичні гармонії: октава 1:2, квінта 2:3, кварта 3:4. Тут важливо підкреслити та обставина, що піфагорійці шукають об'єктивну основу естетичного. Причому ця основа, на їхню думку, доступна кількісному виміру. Піфагорійці розуміли гармонію як "згода незгодних", тобто діалектично. Правда, вони акцентували увагу на примиренні протилежностей. Піфагорійці ототожнювали гармонію, досконалість і красу. Незважаючи на вихідні ідеалістичні передумови, ні правильно порушили питання про об'єктивні основи прекрасного. Їм приписують застосування музики для лікування хвороб. У такій наївній формі ними виражена ідея про діючу силу мистецтва.

Піфагорійці приділяють велику увагу питанням естетичного виховання у зв'язку з розглядом музики як засобу впливу на людину. Щодо цього становить інтерес свідчення Ямвлиха в його роботі "Про піфагорійське життя". "[Піфагор] установив у якості першого — виховання за допомогою музики, тих або інших мелодій і ритмів, звідки відбувається лікування людських вдач і страстей і відновлюється гармонія щиросердечних здатностей у тім виді, як вони були спочатку. І, дійсно, найбільше вимагає згадування те, що він пропонував і встановлював своїм знайомим так зване музичне влаштування й спонука, придумуючи чудесним образом змішання тих або інших діатонічних, хроматичних і енгармонічних мелодій, за допомогою яких він легко обертав і повертав до протилежного стану страсті душі, недавно в них що піднялися й зародилися в нерозумному виді, скорбота, роздратування, жалість, недоречні ревнощі, страх, різноманітні прагнення, гнів, бажання, розніженість, розбещеність, з, виправляючи кожного із цих [недоліків] до чесноти за допомогою підходящих мелодій, як би за допомогою якихось рятівних цілющих складів. І коли його учні відходили ввечері до сну, він звільняв їх від денної смути, очищав схвильований розумовий стан і приготовляв у них безмовність, гарний сон і віщі сновидіння.

…Він ще думав, що музика сприяє в змісті здоров'я, якщо хто користується нею належним чином, і, дійсно, у нього був звичай користуватися подібним очищенням не мимохідь. Цим найменуванням він, мабуть, і називав музичне лікування… Існували ті або інші мелодії, створені проти страстей душі, проти зневіри й внутрішніх виразок, які [мелодії] він очевидно вважав найбільш здатними допомогти. Інші, у свою чергу,- проти роздратування, проти гніву, проти всякої щиросердечної зміни. Ще інший рід пісні — творчості був знайдений проти прагнень. Користувався він і танцями. Користувався він і віршами Гомера й Гесіода, вимовними для виправлення душі". Піфагорійці дуже вплинули на наступний розвиток естетики, особливо на музичну естетику. Вони вперше діалектично підійшли до тлумачення гармонії й краси, оскільки стали розглядати їх як єдність протилежностей.

Гармонія присутня кругом у Всесвіті: і в комбінації ритмів астрономічних тіл, за якими вони обертаються в просторі, відомій як «музика сфер», і в мистецтві музики, яка очищує душу. Гармонія встановлена не лише на фізичному рівні, але також і в відношеннях між космічним і моральним порядком. Піфагор увів звичай застосовувати музику для очищення душі й практикував лікування музикою. Деякі мелодії були проти пригнічуючих душу страждань — смутку й мучінь, другі — проти гніву й злості, а треті — проти пристрастей. Піфагорейцями було відкрито гармонійні співвідношення октави, квінти й кварти, а також числові закони, що ними управляють.

Друга сторона вчення Піфагора говорить про Еволюцію, як закон космосу, єдиний для всього. Безсмертна душа людини, слідуючи цьому закону, переходить з одного тіла в інше, набирає необхідного досвіду, пізнає світ, закони, Природу, завойовує Мудрість, щоб повернутися на свою Божественну Батьківщину.

Піфагорійці високо цінували дружбу, яка розглядалась як невід'ємна умова спільного життя, що добре ілюструє відомий вислів: «між друзями всі речі спільні». Піфагорійська дружба досі слугує гідним прикладом відданих, чесних, щирих стосунків між людьми.

Вважав, що душа є безсмертною та перевтілюється після смерті в інші живі істоти, зокрема, в тварини. Грецький філософ Ксенофан висміював це бачення: «Одного разу Піфагор проходив біля людей, які знущалися з собаки. „Не бийте його. Це душа одного мого друга. Я впізнав її по голосу.“»

2. Ідеї піфагорійської школи

Перші спроби використовувати почуття як основу для осмислення визначених естетичних явищ пов’язані з піфагорійцями — філософською школою, заснованою Піфагором у VI ст. до н.е. Піфагор ототожнював поняття гармонія, досконалість, краса, а основою гармонії вважав деяку абстракцію — число. Космос був втіленням гармонії і краси. Серед видів мистецтва вищим носієм гармонії проголошувалася музика. При цьому підкреслювалася чуттєва природа цього мистецтва, зв’язок її зі слуховою здатністю людини. Піфагор зробив багато плідного для розробки проблем музичного виховання, специфіки сприйняття музичного надбання. Музика в його розумінні є носієм душевної та сердечної рівноваги, вона стимулює душевний і сердечний спокій.

Важливе місце у філософських поглядах Піфагора займало вчення про безсмертя душі і можливості її втілюватися в будь-яке тіло (метемпсихоз). Однак для «пожвавлення», «переселення» душі, вважав він, треба пройти через очищення (катарсис), вищою формою якого є оволодіння музично-числовою структурою космосу.

Найбільш ранньою школою грецької філософії, що розробила важливі естетичні поняття, була піфагорійська школа. Вона була заснована Піфагором у VI ст. до н.е. у місті Кротоне (Південна Італія). Згідно з поглядами піфагорійців, число складає сутність речей, і тому пізнання світу зводиться ними до пізнання чисел. Безпосередньо до вчення піфагорійців про число примикає їхня концепція про протилежності. Все існуюче являє собою низку протилежностей, що і породжують гармонію. Піфагорійці вважали, що гармонія чисел є об’єктивною закономірністю, яка діє в усіх явищах життя, отже, і в мистецтві.

Досконало володіючи методами єгипетських жреців, Піфагор “очищував душі своїх слухачів, виганяв вади з серця та наповнював уми світлою правдою”. В Золотих віршах Піфагор показав ті моральні правила, суворе виконання яких призводить душі помилившихся до ідеалу. Ось кілька з них:

· Роби лише то, що в майбутньому не засмутить тебе.

· Не роби ніколи того, що не знаєш. Але вчись усьому, що потрібно знати, і тоді будеш вести спокійне життя.

· Не зневажай здоров'ям свого тіла. Давай йому вчасно їжу і пиття, і вправи, в яких воно потребує.

· Привчайся жити просто.

· Не зачиняй очей, коли хочеш спати, не розглянувши усіх своїх вчинків у минулий день.

На персні Піфагора було викарбовано такий девіз: “Тимчасова невдача краща тимчасової удачі”.

З часом Піфагор закінчує промови в храмах та на вулиці, а навчає вже у себе вдома. Система освіти була важкою, багаторічною. Бажаючі прилучитися до знання повинні були пройти випробувальний термін від трьох до п'яти років. Весь цей час учні були зобов'язані зберігати мовчання і лише слухати Вчителя, не задаючи жодних питань. У цей період перевірялися їхня терплячість та скромність.

Піфагор навчав медицині, принципам політичної діяльності, астрономії, математиці, музиці, етиці та багато іншому. З його школи вийшли відомі політичні та державні діячі, історики, математики та астрономи. Це був не лише вчитель, але й дослідник. Дослідниками ставали і його учні. Піфагор розвивав теорію музики й акустики, створив відому “піфагорійську гамму” і провівши основоположні експерименти по вивченню музичних тонів: знайдені відношення він виразив на мові математики. У школі Піфагора вперше був виказаний здогад щодо кульоподібності Землі. Здогадка про те що рух небесних тіл підлягає певним математичним відношенням, ідеї “гармоніїї світу” та “музики сфер”, в майбутньому призвели до революції у астрономії, вперше з'явились саме в колі Піфагора.

Піфагорійці створили першу математичну теорію музики. У якості символа піфагорійці вибрали п'ятипалу зірку, хоч сам Піфагор казав, що з усіх фігур найкраще — коло, а з тіл — куля. У той же час серед геометричних теорем піфагорійців немає теореми про коло. Вони займалися в основному багатокутниками. Наприклад, вони вміли будувати багатокутник, подібний одному з двох заданих багатокутникові одночасно рівний іншому.

Багато зробив вчений і для геометрії. Доведена Піфагором знаменита теорема носить його ім'я. Достатньо ґрунтовно дослідив Піфагор і математичні відношення, закладаючи тим самим основи теорії пропорцій. Особливу увагу він приділяв числам та їх властивостям, пориваючись зрозуміти значення та природу речей. Посередництвом чисел він намагався навіть зрозуміти такі вічні категорії буття, та справедливість, смерть, постійність, чоловік, жінка та інше.

Піфагорійці вважали, що всі тіла складається з найменших частинок — “одиниць буття”, які в різних сполученнях відповідають різним геометричним фігурам. Число для Піфагора було і матерією, у формою всього світу. З цього уявлення виходила і основна теза піфагорійців: “Усі речі — сутність числа”. Але оскільки числа показували “сутність” усього, то й пояснювати природні явища слідувало лише з їхньою допомогою. Піфагор з його наслідувачами своїми працями заклали основу однієї дуже важливої області математики — теорії чисел.

Піфагор перший звернув увагу на порядок і гармонію, що царюють у Всесвіті. Космологічна теорія піфагорійців носить естетичний характер. Детально поняття гармонії Піфагор досліджує на прикладі музики.

У працях піфагорійців про музику вперше була висунута думка про те, що якісна своєрідність музичного тону залежить від довжини звучної струни. На цій основі піфагорійці розвинули вчення про математичні основи музичних інтервалів. Так, ними були встановлені такі музичні гармонії: октава 1:2, квінта 2:3, кварта 3:4.

Піфагорійці шукали об’єктивний бік естетики. Вони розуміли гармонію як «згоду незгодних», тобто акцентували увагу на примиренні протилежностей, порушили питання про об’єктивні основи прекрасного. Діалектичні здогадки піфагорійців про основні естетичні поняття одержали розвиток у Геракліта Ефеського (бл. 520—460 до н. е.). Розвиваючи матеріалістичні вчення милетських філософів, за першооснову всього існуючого він бере «вічно живий вогонь». Згідно з Гераклітом, у світі царює сувора закономірність і в той же час у ньому немає нічого постійного — усе тече і змінюється.

Прагнучи виявити цифрові (математичні) характеристики, притаманні моральним і політико-правовим явищам, піфагорійці першими почали теоретичну розробку поняття "рівність", надзвичайно важливого для розуміння ролі права, як рівної міри нормування нерівних відносин і поведінки нерівних індивідів. На думку піфагорійців, справедливість виражена у цифрі чотири, оскільки чотири — це перший квадрат (результат множення цифри два на саму себе), а сутність справедливості полягає у воздаванні рівним за рівне. При цьому, вони під рівністю розуміли мінливу мірку для кожного відповідного випадку, а не єдину мірку і загальний масштаб для всіх випадків.

Міра і належне — не середнє арифметичне і не найбільш розповсюджене і типове, а найбільш цінне. Тобто міра має ціннісну природу і виходить з найбільш цінного в ієрархії цінностей і, відповідним чином, орієнтує поведінку людей, регулює і оцінює їхні відносини.

На думку Піфагора, після божества і демона слід найбільше поважати батьків і закони, підкоряючись їм за переконанням, а не зовнішньо та удавано. Законопослушність він вважав високою чеснотою, а самі закони — великою цінністю. Найбільшим злом піфогорійці вважали анархію (безвладдя), критикуючи яку, вони відзначали, що людина, за своєю природою, не може обійтися без керівництва, начальства і належного виховання. "Правителі, — підкреслював Піфагор, — повинні бути не тільки людьми знаючими, але й гуманними".

Ціль виховання й управління полягає в упорядкуванні індивідуальних і спільних справ, в гармонізації людських відносин, оскільки порядок і симетрія прекрасні і корисні, безпорядок й асиметрія жахливі і шкідливі. Піфагорійці були прихильниками аристократії, як правління "кращих", освічених. "Нерозумно, — вважали вони, — звертати увагу на всяку думку будь-кого і, особливо, на думку натовпу. Бо небагатьом властиво прекрасно міркувати і думати. Адже очевидно, що це властиво тільки освіченим. А їх небагато. Таким чином, очевидно, що ця властивість не розповсюджується на більшість людей".

Вчення піфагорійців, їхні політичні та правові погляди мали значний вплив на подальший розвиток давньогрецької політичної та правової думки, під їхнім впливом формувалися концепції Сократа, Платона та інших.

Висновки

Піфагорське вчення помітно вплинуло на подальший розвиток вчень про природу і сутність гармонії. Ідеї, що лягли в сонові вчень про гармонію сфер, про єдність мікро- і макрокосмосу, про гармонійні пропорції, були започатковані саме піфагорійцями.

І, нарешті, найхарактернішим для піфагорійського вчення є те, що гармонія в них має числове вираження, що вона органічно пов’язана із сутністю числа. Піфагорійці створили вчення про продуктивну сутність числа. Вони вважали мате6матичні основи початком всього існуючого і уподібнювали всі речі числам. Числова гармонія лежить в основі заганоантичного вчення про космос із симетрично розташованими і настроєними на певний музичний числовий тон сферами. Піфагорійці ввели числовий момент в саму космологію. Вони визнавали, що форма Всесвіту має бути гармонійною, і надавали їй вигляду симетричних геометричних фігур: Землі – форму куба, вогневі – форму пірамід, повітрю – форму октаедра, воді – форму ікосаедра, сфері Всесвіту – форму додекаедра. Саме з цим пов’язане відоме піфагорське вчення про гармонію сфер. Піфагор та його послідовники вважали, що рух світил навколо центрального світового вогню створює гармонійну музику. Тому космос постає гармонійно побудованим і музично оформленим тілом.

Список використаної літератури

1. Естетика: Навчальний посібник/ Авт. М. П. Колесніков, О. В. Колеснікова та ін.; Ред. В.О. Лозовий; М-во освіти і науки України. — К.: Юрінком Інтер, 2003. – 204 с.

2. Естетика: Підр. для студ. вузів/ Л.Т.Левчук, Д.Ю.Кучерюк, В.І.Панченко; За заг. ред. Л.Т.Левчук. — К.: Вища школа, 1997[2000]. – 398 с.

3. Естетика: Підручник для студ. гуманітарних спеціальностей вищих навчальних закладів/ Л. Т. Левчук, В. І. Панченко, О. І. Оніщенко, Д. Ю. Кучерюк. — 2-ге вид., доп. і перероблене. — К.: Вища школа, 2005. — 431 с.

4. Ірдинєнко К. Етика і естетика: Курс лекцій для студ. усіх спец. / Луганський національний педагогічний ун-т ім. Тараса Шевченка. Кафедра культурології і кіно- , телемистецтва. — Луганськ : Альма-матер, 2004. — 52с.

5. Левчук Л. Основи естетики: Навч. посіб. для учнів 10-11 кл./ Лариса Левчук, Олена Оніщенко,. — К.: Вища школа, 2000. — 270 с.

6. Сморж Л. Естетика: Навчальний посібник/ Леонід Сморж,; Київський міжнародний ун-т. — К.: Кон-дор, 2005, 2007. — 333 с.