Визначення та етапи розвитку риторики
Вступ
- Визначення та етапи розвитку риторики
- Інститут Живого Слова і сучасна риторика
- Риторичні навички й уміння:
а.) Культура суперечка та її різновиди
б.) Психологічні хитрощі
Висновок
Використана література
ВСТУП
Реалії нашого життя такі, що затребуваними в виявляються люди, здатні мислити самостійно, виробляти оригінальні рішення, актуальні для певної області життя , точно та зрозуміло для всіх сформулювати його, викликати до нього інтерес не тільки співрозмовників, а й опонентів і зробити їх своїми однодумцями. А для цього потрібно ще й відпрацювати систему доказів оптимальності і реалізації своєї ідеї. Слово — найважливішийзасіб комунікації. Яскраве, жагуче слово за всіх часів мало великий вплив на людей, їх переконання і вчинки. Висловлюючи те чи іншесудження, оратор впливає на слухачів, підкоряє їх логіці своїх думок, володіє рухом душі співрозмовника. Людина, котраволодієриторичними навичками та вміннями, якаволодіє основними нормами літературноїмови, почувається впевнено в різних ситуаціях побутового, соціального, ділового і професійного спілкування. А це дуже важливо для успішного рішення проблем, які постійно виникають укожній справі, що дає можливість в умовах відкритого суспільства повніше реалізувати гуманітарні цінності і підняти рейтинг сучасноїосвіченоїлюдини. Володіння риторичними навичками дозволить навчитися виступати публічно так, щоб донести до аудиторії думки, впливати не тільки на розум, а й на почуття слухачів. Термін ораторське мистецтво античного походження. Його синоніми риторика і красномовство.
1. Визначення та етапи розвитку риторики
В словнику російської мови риторика визначається так:
1. Теорія красномовства, наука про ораторськемистецтво.
2. Зайва піднесеність викладу, бундючність.
3. У давнину: назву молодшого класу духовної семінарії.
Традиційно красномовство розглядалося як один із видів мистецтва. Його часто порівнювали з поезією і акторським творчістю. Красномовстводар вражати душі, переливати в них свої пристрасті і в нихобраз своїх понять. Можна навчати, як користуватися сим божественним задарма; можна навчати, яким чином ці дорогоцінні каміння, чисте породження природи, очищати від їхніх кори, примножувати та оздоблюватиїх сяйвомі вставляти їх у такому місці, яке множилоб їх блиск. І ось те, що, власне, називається риторикою. ( М. М. Сперанський).
Таким чином, під ораторським мистецтвом розуміють високий рівень майстерності публічного виступу, майстерне володіння живим словом.
Яквиявляється зв'язок риторики з наукою?
- Риторика користується відкриттями і досягненнями всіх наук. Широко пропагує і популяризує їх.
- Багато ідейтагіпотез спочатку викладалися в усній формі, в публічних промовах.
- Риторика опирається на систему категорій відповідних наук. Риторика є наука про будь-якої запропонованої матерії красномовно писати. ( М. У. Ломоносов ) Риторика спирається на такі науки: філософія, логіка, психологія, педагогіка, етика, етика, естетика, літературознавство, лінгвістика.
Фахівців різного профілю цікавлять різні аспекти красномовства. Лінгвісти розробляють теорію культури мови, дають рекомендації, як говорити правильно. Психологи вивчають питання сприйняття і впливу мовного повідомлення. Логіка навчає оратора послідовно і струнко викладати свої думки, правильно будувати виступ. Риторика як навчальний предмет визначається так: Риторика -це філологічна дисципліна, об'єктом якої є теорія красномовства, ораторське мистецтво, способи побудови виразної промовиврізних жанрах письмовоїмоіусногомовлення. Багато хто з сучаснихдослідниківрозглядають ораторське мистецтво як один із специфічних видів людської діяльності. Ораторськемистецтво лише умовно називається мистецтвом, значною мірою — це діяльність, опанувати якуможна, якщо навіть у людини немає для цього особливих даних. Протягом століть на перший план висувалися різні сторони ораторського мистецтва. За часів грецької античності однієюз головних була формула "риторика -мистецтво переконувати". У теорії римського красномовства найбільш популярнимбуло визначення Квінтіліана: риторика — це "мистецтво говорити добре". За часів Середньовіччя й Відродження актуальною була такетрактування: риторика — це мистецтво прикраси мови. Таким чином, ораторське мистецтво — явище історичне. Оцінюючи діяльність того чи іншого оратора, ми завжди повинні враховувати ту історичну епоху, якайогопородила.
Етапи розвитку риторики:
• Античний період: риторика Стародавньої Греції; софісти; Сократ; Платон; Арістотель;
• Риторика Стародавнього Риму: Цицерон; Гортензій; Квінтіліан; Діон Хризостом;
• Візантійська риторика
• Середньовічна риторика
• Вітчизняна риторика: Слово у Давній Русі; Ранні риторики; Ломоносов М.; Риторичні школи російських академіків; Сперанський М. М.; Нікольський А. З.; Ризький І. З.;
• Приватна і риторика : Кошанский Н.; Мерзляков А.; Малиновський; Галич А. І.; Зеленецкий Д. П.
• Риторика наприкінці 19 століття
• Інститут Живого Слова
• Сучасна риторика
2. Інститут Живого Словаі сучасна риторика
У перші десятиліття 20 століття зроблено спроби розробити нові напрямки в теорії красномовства. Найяскравіше ці пошуки відбиті в матеріалах Інституту Живого Слова, якийбуловідкрито в 1918 року в Петрограді і який проіснував до 1924 року. У його витоків стояли найбільші наукові громадські діячі країни: А.В. Луначарський, С.М. Бонді, Л.В. Щерба, А.Ф. Коні й інші. Своєю метою Інститут проголосив підготовку майстрів Живого Слова у педагогічній, суспільно-політичнійі художнійобластях, а також поширення і популяризацію знань і майстерності в галузі Живого Слова . Були опубліковано детально розроблені програми М. Энгельгардта "Програма курсу лекцій з теорії красноречия(риторика)", Ф.Ф. Зелінського "Психологічні підстави античної риторики", А.Ф. Коні "Живе слово і прийоми у різноманітних областях". Ці програми відбивають останній злет наукової думки у теорії красномовства, слідом за чим сталося її глибоке падіння. Вже в двадцяті роки ХХстоліття риторика була виключена з практики викладання в школі і вузі.
Сучасна риторика Вітчизняна риторична традиція була перервана на довгі роки. Риторика як наука в першій половині 20 століття поступилася місцемряду дисциплін, які виникли на її основі: стилістиці, поетиці, герменевтиці, теорії літератури, культурі мови, методиками викладання мов, лінгвістицітексту, лінгвістичнійпрагматиці. У зарубіжнійлінгвістицівивчаються проблеми організації мовного матеріалу, орієнтовані на сучасні проблеми аргументації ( праці Х. Перельмана, Х.П. Грайса, Дж.Л. Кінневіта ін.). Досліджуються проблеми прикраси мови, близькі до питань художньої стилістики і поетики ( Р. Якобсон, Р. Лахман, Т. Тодоров, Ж. Дюбуа та ін.). Риториціналежить центральне місце в системі гуманітарного освіти в США, оскільки вона особливо необхідна у світі масової комунікації.
Громадський і науковий інтерес до проблем ораторського мистецтвав нашій країні знову відродився в 70-ті роки 20 століття у зв'язку з потребамив усній агітації і пропаганді. Суспільство "Знання" стало ініціатором і організатором щорічних науково-практичних конференцій з питань лекторськоїмайстерності. У 70-90– ті роки стала розгортатися і дослідницька наукова робота. Вперше після тривалого перерви стали виходити сучасні вітчизняні роботи по риториці (роботи С.С. Аверинцева, В.І. Аннушкіна, Л.К. Граудиной,С.Ф. Іванової, М.М. Кохтева, О.К. Михальской, І.А. Стернина, Т.Г. Хазагерова, Е.А. Юниной і Г.М. Сагач та ін). Отже, час знову потребує риторику, оскільки саме вона зможе вирішити найбільш актуальну проблему гармонізації відносин.О.К. Михальска визначає сучасну риторику так: "це теорія і майстерність ефективної (доцільної,впливаючої, гармонізуючої) мови".
3. Риторичні навички й уміння
Щоб виступати перед аудиторією, оратор повинен мати спеціальнінавички. До них належить навички: відбір літератури; вивчення літератури; складання плану; написання тексту мови; самовладання перед слухачами; орієнтації в часі. Ці навички повинні використовуватись комплексно, інакше діябуде неефективною. Приміром, ви добре пишете текст мови, але не вмієте просто викладати. Або переконливо, цікаво кажете, але не укладаєтесь в часі. Успіх значною мірою залежить і від того, як виступаючийзнає предмет мови. Для цього він має бути людиною начитаною, ерудованою. Часто сперечаються, кожен чи може стати гарним оратором? Цицерон говорив: "Поетами народжуються, ораторами робляться". Хто не знає імені знаменитого давньогрецького оратора Демосфена? Тим часом, коли він вимовляв свою першупромову, народ сміявся і так кричав, що оратор не зміг довести їїдо кінця. Тоді Демосфен, щоб звільнитися від недоліків, зміцнити свій слабкий голос, навчитися жестикулюровати, влаштував собі в підземеллі кімнату. Він усамітнився там, виголивши собі половину волосся, — адже в такому вигляді соромно з'являтися перед людьми. У Демосфена був поганий голос, тому, щоб поліпшити дикцію, він набирав камінці в рот і вимовляв промову. Навіть піднімаючись вгору, оратор продовжував говорити, щоб розвивати голос і тренувати дихання. Таким чином,була досягнутамайстерність Демосфена завдяки завзятій праці.
Ораторскемистецтво ніколи не було однорідним. Залежно від конкретної сфери застосування воно поділялось на різні види. Рід красномовства — це область ораторського мистецтва,яка характеризуєтьсянаявністю певного об'єкта мови, специфічноюсистемою його розборута оцінки. У практиці публічного спілкування слідом за М.М. Кохтевим виділяють: рід мови (визначення);вигляд мови (приклади):академічна; лекція вузівська (шкільна); науковадоповідь; науковий огляд; наукове повідомлення; науково-популярна лекція.
- Судова:прокурорська (наступна обвинувальна); адвокатська (захисна)
- Соціально-політична: доповідь (виступ на з'їзді, конференції, зборах, засіданні); парламентська;мітингова; воєнно-патріотична; дипломатична; агітаторська;політичнийогляд.
- Соціально-побутова:ювілейна; приветственная; застільна (тост) надгробна (поминальна);
- Духовна (церковно-богословська): слово (проповідь); офіційна церковна.
Суперечказ людиною розумнішою за тебе: він тебе переможе…, але з самоїтвоєїпоразки ти можеш видобути користь для себе. Суперечка з людиною рівного розуму: за ким би залишилася перемога — ти принаймні зазнаєш задоволення від боротьби. Суперечка з людиною розуму слабшого… сперечайся незарадибажання перемоги; ти можеш бути йому корисним. Суперечка навіть із дурнем; ні слави, ні вигоди ти не добудеш, але чому іноді не погратися?
а.) Культура суперечка та її різновиди
Перш ніж вступити в суперечку, давайте з'ясуємо, що ж таке суперечка. Під суперечкоюрозуміють будь-яке зіткнення думок, при якому кожна зі сторін відстоює свою правоту. У російській мовііснують слова, які служать різновидамисуперечки:
1. Дискусія(від лат. discussio— дослідження, обговорення) — публічна суперечка, метою якої є зіставлення різних точок зору з метою правильного вирішення спірного питання. Дискусія здійснюється під керівництвом досвідченого ведучого.
2. Диспут — це заздалегідь підготовленауснасуперечка на задану тему (наукову, морально-етичну, суспільно важливу). У процесі диспуту зіставляються точки зору під керівництвом компетентного ведучого.
3. Полеміка(від грецьк. войовничий, ворожий) — це гострасуперечка, боротьба принципово протилежних точок. Мета — здобути перемогу над супротивником, відстояти власну позицію. Наявність ведучого не обов'язкова.
4. Словами дебати, називають суперечки, які виникають під час обговорення доповідей, повідомлень на засіданнях, конференціях. Зазвичай суперечки диференціюються відцілі, за кількістю учасників чи по формі проведення.
За цілямирозрізняють такі види суперечок: через істини. Суперечка заради з'ясування істини називають вищоюформою суперечки, найблагороднішою і прекрасною. Крім безсумнівноїкористі, такасуперечка завдає справжнюнасолоду його учасникам. Це й зрозуміло: розширюються знання про предмет суперечки, зміцнюється віра в власні інтелектуальні можливості.
Для переконання. Завданням суперечки може бути переконання опонента. Тут можливі два варіанти: який сперечається щиро переконує опонента в, тому про що говоритьсам; людина, яка сперечається зовсім не вірить в істинність того, що захищає. Такий учасник суперечки воліє опонента слабшими за себе і вибирає лише зручні для себе аргументи.
Для перемоги. Метою суперечки буває перемога, причому полемісти не ставлять своїм завданням наблизитися до істини чи переконати противника. Їх мета — переконати опонента будь-якими методами. Головний принцип учасників в такійсуперечці- "переможців не судять", тому ті хто сперечається вдаються до ефектних, але не вартихспособіввпливу на противника заради суперечки.Часто і суперечка заради суперечки. Для таких сперечальників байдуже,прощо сперечатися, з ким сперечатися. Їм важливо блиснути красномовством.
За кількістю учасників виділяють: суперечку — монолог — чоловік сперечається сам із собою; суперечку – діалог — беруть участь двіособи; суперечку-полілог — ведеться кількома особами.
За формою проведення суперечки бувають: усні. Якщо суперечка ведеться при слухачах, важливу роль грають психологічні моменти. Велике значення мають швидкість реакції, дотепність. Учасники намагаються не тільки переконати однеодного, скільки провести враження на публіку. Письмові.Вважається більш прийнятною формою з'ясування істини, тому представляє особливу цінність. Недоліки: простежити за ними складніше, оскільки вінабільш тривалаза часом, залежить від періодичності видань. Якщо суперечка тягнеться занадто довго, читачі встигають забути окремі висновки.
Одне з вирішальних рис полеміста — вміння виділити предмет суперечки Предмет суперечки — це ті положення, які підлягають обговоренню. Предмет суперечки слід позначити відразу, нерідко він уточнюється в ході дискусії. Інколи дискутуючі, не закінчивши розмови на одну тему, переходять до іншої, і так далі. Звідси важливе правило: не втрачати предмет розгляду в запалі міркувань. Іноді одна зі сторін свідомо веде опонента від обговорюваної проблеми. Щоб цього не відбувалося, полемісти повинні розбиратися в поставлених питаннях, досконально знати предмет суперечки. Завдання суперечкистає пліднішим, якщо у учасників є спільність вихідних позицій. Недарма Фр. Бекон говорив: "Суперечки недоречні там, де ми розходимося в засадах, в самих поняттях і навіть у формах доказів". Успіх обговорення багато в чому визначається умінням правильно оперувати поняттями і термінами. На початку дискусії слід уточнити значення основних понять, але все одно нетреба перевантажувати суперечкунауковоютермінологією. У суперечці необхідно враховувати манеру поведінки полеміста. Сааді писав: Дуреньз ученим в суперечку вступає інавіть перемагає іноді. Безціннуперлину, буває- каміньрозбиває без труднощів. Знання особливості манери сперечатися, вміння вчасно вловити зміни в поведінці опонента дозволяють визначити тактику суперечки. Ще одне важливе зауваження котре становить культурусуперечки — шанобливе ставлення до опонента. Повага до чужихпереконаньне тільки ознака поваги до іншоїособистості, а й ознака розвиненого розуму. Пам'ятаєте слова Гете: "Той, хто перебуває в омані, заміняє запальністюте, що бракує йому в силі і правді".
Спираючись на вищесказане, можна стверджувати, що культура суперечки припускає таке:
1. Не втрачайте предмет суперечки. Не дозволяйте супротивнику відвести васвбік.
2. Займайте певну і тверду позицію.
3. Готуючись до дискусії, уточніть значення термінів.
4. Звертайте увагу на тактику опонента співідносьтесвої здібності з його силами.
5. Ставтеся з повагоюдо доказів сперечаючогося, не ображайте його різкими словами. Щоб успішно вести дискусію, необхідно дотримуватися формально-логічнихзаконів:
I. Закон тотожностіформулюється так — кожна думкав процесі міркування повинна мати одне й те ж сталий уявлення. Це означає, що під час міркування не можна підміняти один предмет думки іншим:„Китайський софіст Гунсунь Лун верхи на біломуконіпід'їхав до прикордонної варти.Начальник варти заявив, що переходити кордон можуть люди, проводити коней не дозволяється. Гунсунь Лун зауважив: "Кінь може бути рудим, а білийконьне може рудим. Отже, білийконь- це зовсім не конь. Начальник варти, здивований таким доказом, пропустив софіста з його кконем. З прикладу видно, що сталася підміна тези і учений став розмірковувати не про коня як про предмет суперечки, а про її масть.
II. Закон протиріччяпередбачає: дві протилежні думки по одномуі тому ж предмету, взятому в одному тому ж сенсі, не можуть бути одночасно істинними: Ходжа Насреддін попросив дружину принести миску кисляку. Дружина відповіла: "Миску? в нас у будинку немає миски кисляку". Насреддін сказав: "Йгаразд, що немає. Простокваша шкідлива людині". "Дивний ти чоловік", — каже дружина, — то в тебе кисляк корисний, то шкідливий. Якаіз твоїх думок правильна?" Ходжа Насреддін відповів: "Якщо кисляк є будинку, правильно перше, якщо ні — друге". Отже, він висловлює протилежні думки, але при цьому уточнює умову, при якому обидва висловлювання виявляються вірними.
III. Закон достатніх підстав— всяка правильна думкамає бути зумовлена іншими думками, істинність яких доведено.
IV. Закон виключеного третього— два судження, що суперечутьне можуть бути одночасно обидва істинними чи обидва неправдивими. Протирічними називають такі два судження, в одному з яких щось стверджується про предмет, а в іншому те ж саме про це предмет заперечується. Приміром, висувається два судження: 1. цей учень присутній у класі нині. 2. цей учень відсутні у класі нині. Третього не дано, тому одне суджень справжнє, інше — помилкові. Так коли ж цей ліс зробився твоїм? Хіба ти недавно його купив? — Так, я купив його недавно. — Коли ж ти встиг його так скоро купити? — Як же, я ще третього дня купив, дорого. — Та ти був той час на ярмарку. — Ех ти, Софрон! Хіба не можна бути в одинчас і на ярмарку і купити землю? ( М. Гоголь. "Мертві душі" )
Структура доказів:
Теза —основне положення, яке доводиться у суперечці.
Аргументи— це докази, положення, за допомогою яких обгрунтовується теза.
Типи аргументів:
Факти: статистичні; наукові ; з життя; з літератури ;
Посилки на авторитети: прислів'я, приказки; афоризми; крилаті слова;
Посилки на відомі судження:аксіоми; закони; правила.
Види доведень:
Пряме— теза обгрунтовується аргументами.
Приміром:
1. Теза: цярослина — кактус. 2. Факт: всікактуси — зелені рослини. 3. Отже, і цярослинамістить хлорофіл.
Непряме: метод "від супротивного" — щоб довести тезу, слід спростувати антитезу. Приміром: 1. Теза: слово "боротьба" за походженням старослов”янське. 2. Антитеза: слово "боротьба" не є загальнослов”янським. 3. Спростування антитезису: якби слово не було загальнослов”янським, воно б не вживалося в усіх слов'янських мовах. Але слово "боротьба" зафіксовано в українській, білоруській, болгарськійй інших слов'янських мовах. Отже, вірною є теза. Метод винятку— істинність тези доводиться за допомогою виявлення помилковості можливих альтернатив, крім однієї — тези. Приміром: 1. Злочин здійснили або А, або У, або З. 2. Доведено, ні А, ні У на здійснювали його, бо в них є алібі. 3. Отже, злочин вчинив З (унього немає алібі). Приведення до абсурду— коли припустити, що вірна антитеза, виходить абсурд. Приміром, діалог з роману І.С.Тургенева "Рудін": — Отже, на вашудумку, переконань немає? — Ні, і не існує. — Це ваше переконання? — Так. — Як же ви кажете, що їх немає? Ось вам одне на перший випадок.
Логічні помилки:Підміна тези — доводиться чи спростовується не татеза, якувисувать спочатку. Приміром: — Я ж говорив — не можна їх змащувати вершковим маслом! — додав він… – Масло буваєсвіже, — несміливо заперечив заєць. ( Л.Керрол. "Аліса в країні чудес" ). Порочне коло— теза обгрунтовується аргументами, які виводяться з тієїтези. Приміром, снотворне присипляє, оскільки чинить снотворне дію. Софізм — (грецьк. хитрість) — зумисне помилковеміркування, якевидають за справжнє, навмисно помилковий висновок. Софізмивідомізчасів античності, вониописані Арістотелем в роботі " Про софістичніспростування". Приміром, ліки, прийнятіхворим, є добро. Чим більше робити добра, тим краще. Отже, ліки потрібно прийматив великих дозах. Цим ім'ям (софіст)позначається побудованена думці лицемірне наслідування мистецтву, яке заплутуєіншого в протиріччях;наслідування, що належить до частини образотворчого мистецтва, якетворить привиди з допомогою промов творчості.( Платон. "Софіст" )
Доказивсуперечках можутьбути як сильні, так і слабкі, як раціональні, так і ірраціональні. Можуть бути сильні і раціональні одночасно, чи слабкі ірраціональні… Словом, можливі варіанти. Сильні — опонент змушений погодитися з доказом без уточнень. Слабкі — доказ, проти якого легко знайти заперечення. Раціональні: факти ;статистичні дані;судження авторитетних осіб; посилання на закони суспільства. Ірраціональні- "аргументи до людини", які впливают на почуття слухачів. Бажаючи перевірити істину якоїсь думки, ми вибираємо на користь її найсильніші на наш погляд підстави. Бажаючи переконати когось, вибираємо докази, які здаються найпереконливішими йому. Бажаючи перемогти противника, вибираємо докази, які найбільше можуть поставити його в затруднення. У суперечці для переконання слухачів ми пристосовуємовибір доказів не так до супротивника, скільки до слухачів. ( С.І. Поварнін. "Суперечка: Про теоріюі практикусуперечки").
Спростування доказів оппонента.
Спростуванняздійснюється 3 способами (на прикладах з роману Мельникова-Печерского "У лісах"):
1. Спростування хибноїтези фактамивважається найбільш дійовим методом. Тут можна використовувати аналіз реальних подій, статистичні дані, результати експерименту, свідчення. Купець Чапурін сперечається з чиновником Колишкіним. Купець доводить, що на річці Ветлугєє розсипи золота. Це викликає сміх Колишкіна. Тоді Чапурін показує йому склянкуз золотим піском. Колишкін перевіряє його і засвідчується, що це золото. Але купець вважає, що цей пісок потребує умілих рук, а інакше з нього одна гарьвиходить, і в доказ дістає гарь, нібито отриману від неправильного нагрівання золотого піску. Колишкін знову експериментально перевіряє гарьі доводить, що це сірчаний колчедан. Але до кінця переконати купця йому не вдається. Тоді він вдається до іншого способу.
2. Критика доказів оппонента. Ось як він це робить. Теза купця: на Ветлугєє золотий пісок, який він і купив. Критика Колишкіна: Хто промивав пісок? (Ніхто, його так із землі копають, а це неправильно). А багатий чоловік, що пісок продавав? (Ні, але продав золото в кілька дешевше йогосправжньої вартості: за 40 карбованців замість 300, отже, шахраї хочуть заманити купця). А в справахтебе звали? Грошей просили? (Просили, отже, хотіли обдурити). Висновок: Усі, хто продавав золото і запевняв, що його багато — одна злодійська шайка. 3. Спростування демонстрації — виявлення того, що теза протилежної сторони не випливає з аргументів. Повернімося до розмови купця з Колишкіним. Як до останнього доводу купець звертається до думки, що розмовупро золотоз ним вели прочанин, купець і ігумен скиту. Але становище цих людей об'єктивно ніяк пов'язано з наявністю золота. Помилятисячи свідомо запроваджувати в оману можуть і вони.
Гумор, іронія, сарказмпосилюють емоційне вплив на слухачів, допомагають розрядити напружену обстановку. Іронічнезауваження може викликати зніяковіння опонента.
Прийом бумеранга("бий ворога його ж зброєю") полягає втому, що теза чи аргумент звертається проти того, хто їх висловив. "Що він й справді, — подумав про себе Чичиков, — за дурня, чи що, приймає мене?"- і додав потім вголос: — Мені дивно, право: здається, між нами відбувається якесьтеатральне уявлення чи комедія, інакше я не можу собі пояснити… Ви, здається, чоловік досить розумний, володієте відомостями освіченості. Адже предмет просто фу-фу. Що ж він має? Кому потрібен? — Та ви ж купуєте, отже, потрібен. Тут Чичиков закусив губу і не знайшовся що відповідати. ( М. Гоголь. "Мертві душі" )
Зведення до абсурду— демонструється неправдивістютези, оскільки його слідства, суперечать дійсності. Знаменитий російський адвокат Ф.М.Плевако виступив у захист бабусі, яка вкрала бляшаний чайник вартістю 50 копійок. Теза прокурора булатакою: приватна власність священна; якщо дозволити людям зазіхати на неї, країна загине. М. Плевако виступив так: "Багато бід і випробувань довелося зазнати Росії за її більше ніж тисячолітнє існування. Печенеги терзали її, половці, татари, поляки. Двунадесять мов звалилася на неї, взяли Москву. Усевитерпіла, все подолала Росія, лише міцніла і росла від випробувань. Але тепер, тепер… бабуся викрала старий чайник ціною в 50 копійок. Цього Росія вже, звичайно, не витримає, від цього вона загине безповоротно." Вирок суду був виправдувальним.
Атака питаннями— важливо ставити запитання, відповідати завжди складніше, ніж запитувати. Мета цього прийому — перехопити ініціативу, зробити становище опонента важким. Припустимо, що я по-зрадницькому ловлю вас на слові, щоб видати поліції. Вас заарештують і потім судять. Але хіба в суді і в в'язниці вам буде гірше, ніж тут? Якщо зашлють на поселення і навіть на каторгу, то хіба це гірше, ніж сидіти в цьому флігелі? Гадаю, не гірше… Чого ж боятися? Певне, ці слова подіяли на Івана Демьяновича. Він покірно сів. ( А.П.Чехов. "Палата №6" )
Аргумент до людини— замість обгрунтування тези намагаються обпертися на почуття і настрої слухачів, починають оцінювати не вчинки людини, а його гідності та недоліки. Коли товариш прокурора зумів довести, що підсудний винен і не заслуговує виправдання, коли він усвідомив, переконав і сказав: "Я закінчивкнигу", — піднявся захисник. Усі нагострили вуха. Запанувала тиша. Адвокат заговорив, і … пішли танцювати нерви публіки!.. — Ми — люди, добродії присяжні голови, будемо ж і судити по-людськи! — сказав, між іншим, захисник. — Перш ніж постати перед вами, ця людина вистраждалашестимісячнепопереднє заключення. Упродовж шести місяців дружина позбавлена була свого улюбленого чоловіка, очі дітей не висихали від сліз продумку, що біляних немає дорогого батька! О, якщо б ви подивилися на цих дітей! Вони голодні, оскільки їх нікому погодувати, вони плачуть, оскільки вони глибоко нещасливі… Так погляньтеж! Вони протягають до вас свої руки, просячи повернути їм їх батька!.. Захисник говорив і… Факти він пропустив, а наголошував більше на психологію. ( А. П. Чехов. "Випадок з судової практики").
Уловкою називають кожен прийом, за допомогою якого учасники суперечки хочуть полегшити собі обставини та утруднитиїїдля опонента. Помилка багатьох питань— опонентові задають кілька різних питань під виглядом одного і вимагають сказати "так" чи "ні". Вихід із цієї ситуаціїв тому, щоб дати розгорнутувідповідь.
Відповідь питанням на запитання— не бажаючи відповідати на поставлене питання, полеміст ставить зустрічне запитання. — А почім купили душу у Плюшкіна? — шепнув йому Собакевич. — А Вороб'я навіщо приписали? — сказав йому увідповідь на це Чичиков. ( М. Гоголь. "Мертві душі" )
Відповідь в кредит— відчуваючи труднощі в обговоренні проблеми, сперечальники переносять відповідь на "потім", посилаючись на його складність.
Вихід з суперечкивідбувається в випадку, якщо один із учасників суперечки усвідомлює слабкість своєї позиції.
Зрив суперечкивиробляється шляхом постійного перебивання опонента, демонстрації та небажання слухати його.
"Аргумент до городового"активно застосовується в тоталітарних суспільствах. Теза чи аргумент оголошується небезпечним для суспільства. "Палочнідокази"можна визначити як особливу форму інтелектуального насильства. Учасник суперечки наводить такий доказ, який опонент має прийняти через страх чогось неприємного, небезпечного.
б.) Психологічні хитрощі
Психологічні хитрощі:
Ставка на помилковий сором. Люди часто бояться зізнатися, що вони чогось не знають. Цим користуються несумлінні полемісти. Наводячи недоведений висновок, опонент супроводжує його фразами "Вам звісно, відомо, що", "Загальновідомимє факт", "Наука давно встановила", "Невже ви досі не знаєте?". Тим самим робиться ставка на помилковий сором. Якщо чоловік, бажаючи не опустити себе в очах оточуючих, зізнається, що йому щось невідомо, він змушений буде погоджуватися з аргументами противника.
Аргумент "підлизування" — слабкий доказ супроводжується компліментами супротивнику.
Посилання на вік, освіту, становищевикористовуються для того, щоб приховати відсутність вагомих і переконливих аргументів. Досить часто ми зіштовхуємося з міркуваннями: "Ось доживіть до моїх років, тоді судіть", "Отримайте диплом, тоді поговоримо", "Займете моє місце, тоді розмірковувати будете". • Логічнадиверсія використовується опонентом, щоб переключити увагу слухачів на обговорення іншого твердження, не пов'язаного з початковоютезою. Щоб втекти від поразки, полеміст відволікається на сторонні теми.
Переклад суперечки на протиріччя між словом і справою. Щоб поставити противника у незручне становище, вказує на невідповідність між поглядами опонента і його вчинками.
"Подвійна бухгалтерія".Цей прийом інакше називають перекладом питання на точку зору користі чи шкоди. Недобросовісний суперечник користується слабкістю людської натури: коли ми відчуваємо, що дана пропозиція нам вигідно, ми цілком погоджуємося з ним, не з оглядуна вищу істину.
Зміщення часу дії— сперечальники підміняють те, що справедливо для минулого тим, що відбудеться вмайбутньому.
"Троянський кінь"– людина якасперечається переходить на бік противника, спотворює його тезудо невпізнанності, починає його палко захищати тим самим вже завдає удару по авторитету опонента.
Виведення противника з рівноваги. У публічнійсуперечці великий вплив на слухачів чинить навіювання, тому не можна піддаватися на самовпевнений, безаперляційнийтон.
"Читання в серцях". Опонент, використовуючи цей прийом, не зацікавлений розібратися в суті того, що сказав противник. Він намагається визначити лише мотиви .
Обструкція— зрив суперечки. Опоненту не дають сказати слова, тупотять, свистять тощо. Про Наполеонарозповідають, що під час переговорів з австрійським посланником він кидав на підлогу порцелянові вази, тупав… Заляканий посланник погодився з Наполеоном, аби лише припинити цю сцену.
Екскурс в історію викрутасів.
З античних часів виділяють і глибокі хитрощі. Наші предки були великими любителями таких "логічних" побудов, як: "Post hoc, propter hok" "Умозаключение", у якому тимчасова послідовність ототожнюється з причинно-наслідковою.
"Argumentum ad ignorantiam" Відлат. ignorantio — "незнання,недосвідченість". "Умозаключение", що спирається на "доказ" від "невідомості", від "незнання".
"Petitioprincipii"Від лат. petitio- "домагання, притязання". "Умозаключение", побудована на ототожненні"аргумент" і виведення. У грубійформі воно представленов широковідомому "рассуждении" чеховського персонажа: "Цього не можебути, оскільки цього не може бути ніколи".
"Quaesitio" — походитьвідлат. "розслідування", "слідство", "допит". Уловка, описана в деяких риториках епохи Відродження.
"Ingorantio elenchi" — "умозаключение", у якому доказ не має відношеннядо предмета суперечки і висновку. Наприклад, у жартівливій формі: Тому що "тому" закінчується на "у". Найчастіше вони ж використовувалися і як прийоми. Потрібно мати на увазі, що зазвичай носії подібної "логічної" аргументації самолюбиві, і тут потрібна поступка, тимчасове прийняття бо хитрощі можуть перетворитися на прийоми, пов'язані з різким зниженням, емоційного напруги. Нарешті, чимало викрутасів зі сферою почуттів. Найвідоміші такі.
"Argumentum ad populum"- відлат. populus — "народ, натовп". Гра на настроях натовпу, на його недо кінця усвідомлених симпатіях і антипатіях,та на собистих, приховуваних від людей інтересах запевняючого
"Argumentum ad misericordiam"- відлат. misericordia — "жаль, співчуття". Гра на жалю, почуттях милосердя, вибачення, що використовується переконуючим в прихованих особистих інтересах і без урахування інтересів людей, яких запевняють.
"Argumentumadbaculum"— від лат. baculum- "в медалі, ковіньку, жезл авгура". Шантаж, загроза застосування сили, які використовуютьсяв інтересах запевняючогоі нібито в інтересах запевняємого.
"Argumentum ad hominem"- відлат. homo — "чоловік". Гра на недовіру до тихрис, слабкостейхарактеру, вчинківособи, які не мають жодного стосунку до доказів. Використовується в прихованих особистих інтересах запевняючогобез урахування інтересів запевняємих.
"Argumentumadvericundiam" — від лат. verecundia- " глибока повага, благоговіння". Гра на довірі до "глобального авторитету". Використовується переконуючим в прихованих особистих інтересах і часто всупереч інтересам людей, яких переконують.
Уміння ставити розумні питання є вже важливаі необхіднаознака розуму чи прозорливості. Якщо запитання булосамепо собі без сенсуі потребує марних відповідей, то крім сорому для питаючого він має іноді ще той брак, що спонукає необачного слухача до безглуздихвідповідей і створює смішне видовище: один (висловом давніх) доїть козла, а іншої тримає під ним решето. ( І. Кант )
Питання бувають:
- „Восполняющие”- власне питання, зверненедо учасникадискусії і яке має змістовнувідповідь: Що Ви думаєте до питання запровадження страти? Ви виховуєте своїх дітей без фізичних покарань?
- Уточнюючі —— які корегують питання, що використовують в структурі частку "чи": Чи можна виховувати своїх дітей без фізичних покарань? Чи правильно ми Вас зрозуміли?
- Контакто-установлюючі: Ви не хотіли б додати до сказаного?
- За складом: прості — не можуть бути розчленовані: Коли починаються вступні іспити? Складні — переважно, складаються з кількох простих: Коли і які вступні іспити Ви здаєте?
- За формою: коректні — засновані на справжніх судженнях: Через що ти посварився вчора зі своїми друзями? Некоректні — засновані на хибних чи невиразних судженнях: За яким проблем Вам найчастіше доводиться сваритися зі своїми однолітками? Спочатку потрібно з'ясувати,чи свариться взагалі той зі своїми однолітками, а потім уточнювати, якапроблема.
- За характером: нейтральні: Ви стверджуєте, що джерело цих грошей дуже підозріле? Доброзичливі: Ви стверджуєте, що джерело цих грошей невідоме? Недоброзичливі: Ви стверджуєте, що ці гроші крадені? Ворожі, провокаційні: Ви, звісно, визнаєте, що…? Противника піодловлюють на помилці і демонструють слабкість його позиції.
Висновок
Людина, якаволодієриторичними навичками та вміннями, якаволодіє основними нормами літературноїмови, яка володіє мистецтвом красномовства почувається впевнено в різних ситуаціях побутового, соціального, ділового і професійного спілкування. Всеце дуже важливо для успішного рішення проблем, які постійно виникають укожній справі, що дає можливість в умовах відкритого суспільства повніше реалізувати гуманітарні цінності і підняти рейтинг сучасноїосвіченоїлюдини. Володіння риторичними навичками та вміннями дозволить володіти ситуацією в будь-якому випадку, а також навчитися виступати публічно так, щоб донести до аудиторії думки, впливати не тільки на розум, а й на почуття слухачів.
Використана література
- Александров Д.Н. Риторика: Учебное пособие. – М., 2002
- Алексеев Н.С. Ораторское искусство в суде. – ЛГУ, 1989
- Аннушкин В.И. История русской риторики. Хрестоматия. – М.: Академия, 1998
- Стец В.А. Основи ораторського мистецтва: Навчальний посібник. – Тернопіль, 1998
- Хоменко І.В. Еристика. Мистецтво полеміки: Навчальний посібник. – К., 2001