Вступ.

1. Управління формуванням портфеля фінансових інвестицій.

2. Забезпечення мінімальних інвестиційних ризиків.

3. Типи інвестиційних портфелів та їх доходність.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Останнім часом можна спостерігати розширення пропозицій банків для малого і середнього бізнесу. Стосується це передусім інвестиційних продуктів та послуг, що є альтернативою банківському депозиту. Продукти ці передбачають вищу дохідність, ніж у випадку з депозитами, оскільки мають за мету не просто заощадження, а інвестування з метою отримання прибутку. Однак більшість інвестиційних фінансових інструментів є достатньо складними, і підприємцю треба поступово вчитися ними правильно послуговуватися собі на користь.

Досі ризик і доходи розглядалися за кожним окремим проектом. Проте компанії мають на своїх балансах різноманітні активи та пасиви, а інвестори мають різні цінні папери у своїх портфелях. Очевидно, гроші вкладають, аби отримати максимальний дохід за заданого рівня ризику. Проте важливо врахувати показники окремих активів з погляду співвідношення ризику і доходу, а також особливий вплив цих співвідношень на ризиковість і прибутковість інвестиційного портфеля (інвестиційний портфель – колекція фінансових активів). Визначення ризику і доходу всього портфеля починається з підрахування стандартних відхилень і сподіваного доходу від окремих активів портфеля. Розподілити ризик на кілька активів, щоб зменшити загальний ризик, можна двома способами. Перший – додатково вкласти гроші в різноманітні активи портфеля, другий – знайти і придбати активи, доходи від яких мають іншу амплітуду коливань, ніж ті, що вже є в портфелі. Наповнення портфеля активами певною мірою зменшує ризик. Проте коли інвестори додають активи з такими самими відхиленнями і коливаннями, як і ті, що вже є в портфелі, ризик не зменшується.

1. Управління формуванням портфеля фінансових інвестицій

Основна мета формування інвестиційного портфеля полягає у забезпеченні реалізації найдохідніших фінансових інвестицій. До основних типів фінансових портфелів відносяться: портфель доходу, портфель росту, агресивний портфель, компромісний портфель, консервативний портфель.

Метою оптимізації портфеля цінних паперів є формування такого портфеля цінних паперів, який би відповідав вимогам підприємства як дохідністю, так і за ризикованістю, що досягається шляхом збільшення кількості цінних паперів в портфелі.

Кожне підприємство, що бажає розмістити вільні кошти на фондовому ринку, має свою шкалу оцінки ризику і дохідності. Висока дохідність для одного підприємства може показатися низькою для другого.

Підприємства вкладають свої капітали в цінні папери з метою отримання прибутків і збереження капіталу від інфляції. Щоб сформувати ефективний інвестиційний портфель цінних паперів, необхідно знати характеристики і значення різних видів цінних паперів, правила їх випуску, обігу, обліку, оподаткування та інші аспекти.

Портфелем цінних паперів називають сукупність усіх цінних паперів, які належать інвестору. При формуванні свого інвестиційного портфеля цінних паперів підприємство повинно забезпечити безпечність вкладення капіталу в цінні папери, задану прибутковість вкладень, зростання капіталу та його ліквідність.

У залежності від поєднання різних вимог до вкладення капіталу в цінні папери розрізняють наступні види портфеля цінних паперів:

· традиційний консервативний портфель;

· ризикований або агресивний портфель;

· комбінований портфель цінних паперів, який поєднує в собі елементи і ризикованого і традиційного портфеля.

Основним принципом оптимізації портфеля цінних паперів є принцип диверсифікації вкладень, тобто складення між безліччю різних за інвестиційними якостями цінних паперів з метою зниження ризику загальних втрат і підвищення сукупної прибутковості.

Ризикований портфель цінних паперів створюється звичайно на строк не менше 6 місяців. Для того, щоб ризик вкладення в такий портфель міг компенсуватися можливістю отримання високого прибутку, сума вкладення за оцінками західних експертів повинна бути в межах 200–300 тис. гривень.

Комбінований портфель цінних паперів знижує ризик вкладень капіталу, але також вимагає солідних стартових сум вкладення і на довгий період часу (більше 6 місяців).

Традиційний консервативний портфель в класичному вигляді складається з вільних грошових коштів підприємства і короткострокових вкладень у вигляді корпоративних акцій і облігацій та державних цінних паперів.

При формуванні портфеля простих акцій інвестору доводиться долати багато невизначеностей:

· невідомі заздалегідь майбутні фінансові результати емітента;

· невідомі заздалегідь час і величина виплати майбутніх дивідендів за акціями;

· невідомі заздалегідь ступінь ризику при інвестуванні в даний цінні папери.

Для усунення невизначеності при інвестуванні коштів в акції теорія і практика ринкового господарювання виробила визначені підходи до оцінки їх вартості:

· метод капіталізації чистого прибутку;

· метод капіталізації дивідендів;

· метод капіталізації грошових потоків.

Найбільш простою формулою визначення вартості акції є формула капіталізації прибутку:

де Р – теперішня вартість майбутнього доходу (чистого прибутку на акцію);

r – очікуваний (середній за період) майбутній чистий прибуток на акцію;

S – норма капіталізації або норма ризику.

Вкладення в цінні папери, якими управляють як одним цілим, розглядаються в якості портфеля цінних паперів. Структура портфеля відображає визначене поєднання інтересів інвесторів, а також консолідує в тій чи іншій мірі ризики за деякими цінними паперами. Це дозволяє розглядати портфель як цілісний об’єкт управління, що в свою чергу передбачає наступне:

· визначення задач, які стоять перед портфелем в цілому;

· розробку і реалізацію стратегії і тактики вирішення цих задач.

Тип портфеля – це його узагальнена характеристика з позицій задач, які стоять перед ним, чи видів паперів, які входять в портфель. До цінних паперів, які є об’єктом портфельного інвестування, відносяться:

· акції АТ;

· державні боргові зобов’язання (облігації, розміщені серед юридичних осіб, облігації місцевих органів влади);

· дохідні цінні папери;

· комерційні папери;

· депозитні сертифікати банків, чеки, ощадні сертифікати банків тощо. Розрізняють декілька типів портфелів:

· портфель зростання, що орієнтований на акції, а курсова вартістть швидко зростає. Мета – приріст капіталу інвесторів. Ось чому власникам портфеля дивіденди можуть виплачуватись в невеликому розмірі чи зовсім не виплачуватись;

· портфель доходу, метою якого є отримання високих поточних доходів. Відношення стабільно виплачуваного відсотка та курсової вартості цінних паперів, які входять в цей портфель, вище ринкового. Відповідно їх курсова вартість зростає повільніше;

· портфель ризикового капіталу – портфель, що складається переважно з цінних паперів молодих компаній агресивного типу, які обрали стратегію швидкого розширення;

· збалансований портфель, що складається частково із цінних з швидкозростаючим курсом, частково з високодохідних цінних паперів. В цьому портфелі можуть знаходитися і високоризикові цінні папери, мета – приріст капіталу і отримання високого доходу, відповідно до чого і загальні ризику будуть збалансованими. Такий тип портфеля частіше обирають інвестиційні фонди, оскільки він точно відповідає меті їх діяльності;

· спеціалізований портфель, за яким цінні папери об’єднані не за загальним цільовим, а за більш особистими критеріями (вид ризики, вид цінних паперів, галузева чи регіональна належність), наприклад:

1) портфель стабільного капіталу і доходу (однорідні портфелі, коротко– і середньострокових депозитних сертифікатів);

2) портфель короткострокових фондів (такий портфель характерний для взаємних фондів грошового ринку);

3) портфель середньо– та довгострокових фондів з фіксованим доходом (сформований, як правило, з облігацій);

4) регіональний чи галузевий портфель;

5) портфель іноземних цінних паперів;

Тип портфеля не є чимось постійним, він змінюється в залежності від стану ринку і відповідних змін цілей інвесторів.

З урахуванням української специфіки система цілей портфеля може бути представлена наступним чином:

· збереження і приріст капіталу;

· придбання цінних паперів, які за умовами обігу можуть замінювати готівку;

· доступ через придбання цінних паперів до дефіцитних продуктів і послуг, майнових і немайнових прав;

· розширення сфери впливу і перерозподілу власності, створення холдінгових та ланцюгових структур;

· спекулятивна гра на коливаннях курсів;

· дохідні цілі (зондування ринку, страхування від надмірних ризиків і т. ін.).

Для кваліфікованого управління портфелем необхідно керуватися відповідною портфельною стратегією, яка визначається:

· типом і цілями портфеля;

· станом ринку, його активністю, динамікою відсоткової ставки та курсовою вартістю цінних паперів;

· діючими законодавчими пільгами та обмеженнями;

· загальноекономічним станом (у тому числі такими факторами як фази економічних циклів, рівень інфляції);

· необхідністю підтримувати рівень ліквідності та мінімізацію ризиків;

· типом стратегії (коротко–, середньо– та довгостроковість).

Одним з основних способів зменшення ризику портфельних інвестицій є диверсифікація портфеля – таке комбінування його елементів, при якому досягається мінімізація ризику при збереженні можливого доходу.

Диверсифікація заснована на розбіжностях в коливаннях доходів та цін на об’єкти інвестування. Очікувана норма доходу з портфеля інвестицій представляє собою середньозважену величину по кожній окремій групі інвестицій, які входять в цей портфель. Ця величина, яку визначають символом Кр, розраховується наступним чином:

де Кр – очікувана норма доходу по всіх групах інвестицій;

хі – частка всієї групи, інвестована в капітал;

Кі – очікувана норма доходу за капіталом;

n – номер капіталу в інвестиційному портфелі.

Ризик для портфеля інвестицій вимірюється середнім квадратичним відхиленням розподілу доходів. Ця величина розраховується за наступною формулою:

де Крі – дохід за портфелем інвестицій при і–тому стані економіки;

Кр – очікувана норма доходу за портфелем інвестицій;

Рі – ймовірність настання і–того стану економіки.

Для формування диверсифікованого портфеля слід враховувати коефіцієнт кореляції між складовими його цінних паперів. При підборі цінних паперів таким чином, щоб їх доходність коливалась в протифазі (Ккор = –1) теоретично можливо сформувати портфель з нульовим ризиком.

2. Забезпечення мінімальних інвестиційних ризиків

Інвестиційний ризик уявляє собою можливість нездійснення запланованих цілей інвестування (таких, як прибуток або соціальний ефект) і отримання грошових збитків. Цей ризик необхідно оцінювати, обчислювати, описувати та планувати, розробляючи інвестиційний проект.

Розрізняють загальноекономічний ризик, що походить від несприятливих умов в усіх сферах економіки, та індивідуальний ризик, пов’язаний з умовами даного проекту.

Залежно від чинників виділяють такі види інвестиційного ризику :

· політичний ризик;

· загальноекономічний ризик;

· правовий ризик;

· технічний ризик;

· ризик учасників проекту;

· фінансовий ризик;

· маркетинговий ризик;

· екологічний ризик.

Інвестиційні ризики, пов’язані з діяльністю на фінансовому ринку, у свою чергу поділяють на три групи :

· ризики втраченого зиску;

· ризики зниження доходності;

· відсоткові ризики.

Сучасне ринкове середовище немислиме без ризику. За певних несприятливих умов ці ризики можуть викликати втрату не тільки прибутку та додаткового доходу від інвестицій, але й частини інвестованого капіталу. Ці обставини зумовлюють необхідність пошуку шляхів та способів зниження ризику при реалізації інвестиційних проектів.

Управління ризиками є комплексом методів і прийомів щодо аналізу, оцінки та зниження або нейтралізації негативних наслідків ризикових подій. У ході управління ризиком залежно від типу ризику його можна або повністю уникнути, або зменшити потенційно можливі наслідки. Якщо внутрішні ризики за рахунок якісного менеджменту можна зменшити та нейтралізувати, то стосовно зовнішніх ризиків можна говорити тільки про мінімізацію можливих наслідків. У загальному випадку послідовність аналізу ризику така:

• виявлення внутрішніх і зовнішніх факторів ризику;

• аналіз їх потенційної загрози інвестуванню;

• оцінка можливих фінансових втрат;

• визначення стійкості проекту до виявлених ризиків;

• встановлення критерію припустимого рівня ризику;

• розробка антиризикової технології управління інвестуванням;

• планування заходів щодо зниження ризику;

• моніторинг поведінки факторів ризику в ході інвестування;

• прийняття рішень щодо нейтралізації факторів ризику за наявності реальної загрози інвестуванню;

• зміни в інвестиційних планах для зменшення або нейтралізації загрози проекту;

• планування ефективного (з мінімальними втратами) вимушеного виходу з проекту;

• зупинка інвестиційного процесу за даним проектом і продаж активів або прав.

Комплексними діями інвестор може зменшити ризик, але повністю його усунути важко. У загальному випадку вибір інвестиційного проекту є компромісом між намаганням отримати прибуток і здоровим глуздом інвестора (рівнем ризику та його оцінкою)[8, c. 159-161].

Серед засобів нейтралізації або зниження ризику слід виокремити ряд загальноприйнятих прийомів та рекомендацій:

• страхування проекту як єдиного комплексу або, якщо це не вдається (через значний ризик українські страхові фірми можуть уникати цієї форми діяльності), — страхування окремих активів проекту;

• забезпечення високої ліквідності інвестицій. Бажано, щоб активи проекту мали ринковий попит не тільки з боку проекту. Це гарантуватиме можливість їх продажу в разі припинення проекту і зменшить збитки від болісного рішення щодо "виходу з проекту". Про ліквідність активів проекту слід подумати заздалегідь, до прийняття рішення щодо його реалізації;

• диверсифікація — розподіл капіталу за кількома об'єктами (проектами) з метою зниження впливу однієї негативної події на ефективність всієї програми інвестицій. Диверсифікація може здійснюватися також у межах одного проекту: орієнтація на кількох споживачів продукції проекту, організація збуту в різних місцях або регіонах, використання обладнання різних типів тощо. Диверсифікація є основним заходом зниження несистематичного ризику у фінансовому інвестуванні. У портфелі має бути кілька десятків інструментів з різним кореляційним зв'язком між собою (щодо дохідності в минулому) та з дохідністю ринку в цілому.

• Розподіл проекту на кілька частин і побудова об'єкта інвестування як об'єднаного комплексу таких етапів. Кожна з частин комплексу матиме змогу вступати в експлуатацію автономно, приносити прибуток і окупати витрати. Крім фінансової економії коштів завдяки більш ранньому введенню проекту, поетапність забезпечує перевірку комерційної реальності проекту й ранню діагностику доцільності проекту не на всьому інвестованому капіталі, а тільки на його частині ("обережна" тактика).

• Хеджирування — використання механізмів закріплення договірних умов у стосунках партнерів на прогнозний період з метою підстраховки обох сторін, що домовляються, від негативних змін у кон'юнктурі ринку в майбутньому.

У фінансовому інвестуванні під хеджируванням розуміють придбання прав на майбутні операції з цінними паперами.

• Своєчасне планування та створення необхідних резервів і запасів матеріальних, фінансових і часових ресурсів. Ці методи особливо важливі в умовах дефіциту фінансових ресурсів, що спостерігається в Україні. Мають формуватися обсяги та структура матеріальних резервів і запасів на непередбачувані витрати, резервуватися кошти на покриття випадкових витрат, пов'язаних з експлуатацією обладнання, змінами природних умов, поведінкою персоналу.

• Кваліфіковане відпрацювання договорів і контрактів між партнерами по інвестиційному проекту, своєчасне відпрацювання в них прав та обов'язків сторін в умовах можливих негативних подій і конфліктних ситуацій.

• 3 метою зменшення фінансових ризиків можуть застосовуватися спеціальні організаційні заходи зменшення потенційно можливих втрат від ризикованих інноваційних проектів через створення спеціальної фірми, що бере на себе потенційний ризик. Вона може виконувати функцію проектного менеджменту і візьме на себе можливі ризики для зменшення в разі потреби прямих втрат головного підприємства інвестора.

• В окремих випадках "передача" ризику організовується створенням фонду реалізації ризикованого інвестування. Він бере на себе керування піонерними проектами розвитку інших підприємств, на які не можна безпосередньо покласти ризик реалізації проекту, але вони розуміють доцільність проекту і можуть його фінансувати через такий фонд.

• Повноцінне інформаційне забезпечення інвестиційних планів, постійний інформаційний моніторинг ситуації на ринку, у партнерів, споживачів, в економіці країни загалом.

• Організація інвестування в "інтегрований" (взаємопов'язаний) бізнес, що охоплює основний проект і сферу постачання товарів і послуг для нього, а також сферу збуту продукції основного проекту. Це суттєво знижує ризик неадекватної поведінки партнерів проекту.

• Використання сучасних систем і засобів безпосередньої охорони майна проекту[4, c. 71-74].

3. Типи інвестиційних портфелів та їх доходність

Портфель росту являє собою інвестиційний портфель, сформований за критерієм максимізації темпів приросту капіталу, і що інвестується, в майбутній довгостроковій перспективі поза залежністю від рівня формування інвестиційного прибутку в поточному періоді. Іншими словами, цей портфель орієнтований на забезпечення високих темпів росту ринкової вартості підприємства (за рахунок приросту капіталу в процесі фінансового інвестування), тому що норма прибутку при довгостроковому фінансовому інвестуванні завжди вища, ніж при короткостроковому, формування такого інвестиційного портфеля можуть дозволити собі лише досить стійкі, у фінансовому відношенні, підприємства.

Стосовно інвестиційних ризиків розрізняють три основних типи інвестиційного портфеля: агресивний (спекулятивний) «портфель; помірний (компромісний) портфель і консервативний портфель. Така типізація портфелів заснована на диференціації рівня інвестиційного ризику (а, відповідно, й рівня інвестиційного прибутку), на який згоден іти конкретний інвестор у процесі фінансового інвестування.

Агресивний (спекулятивний) портфель являє собою інвестиційний портфель, сформований за критерієм максимізації порочного доходу або приросту інвестованого капіталу поза залежністю від супутнього йому рівня інвестиційного ризику. Він дозволяє одержати максимальну норму інвестиційного прибутку на вкладений капітал, однак супроводжується найвищим рівнем інвестиційного ризику, при якому інвестований капітал може рути загублений повністю або значною мірою.

Помірний (компромісний) портфель являє собою сформовану сукупність фінансових інструментів інвестування, за яким загальний рівень портфельного ризику наближений до середньо-ринкового. Природно, що за таким інвестиційним портфелем й норма інвестиційного прибутку на вкладений капітал буде також Наближена до середньоринкової.

Консервативний портфель являє собою інвестиційний портфель, сформований за критерієм мінімізації рівня інвестиційного ризику. Такий портфель, формований найбільш обережними інвесторами, практично виключає використання фінансових інструментів, рівень інвестиційного ризику з яких перевищу середньоринковий. Консервативний інвестиційний портфель забезпечує найбільш високий рівень безпеки фінансового інвестування.

Виходячи із цих основних типів інвестиційних портфелів формуються різні їхні варіанти, які використовуються при реалізації політики фінансового інвестування підприємства.

Такими основними варіантами типів інвестиційних портфелів є:

1) агресивний портфель доходу;

2) агресивний портфель росту;

3) помірний портфель доходу;

4) помірний портфель росту;

5) консервативний портфель доходу;

6) консервативний портфель росту.

Діапазон типів інвестиційних портфелів може бути розширений ще більшою мірою за рахунок їхніх варіантів, що мають проміжне значення цілей фінансового інвестування.

Визначення цілей фінансового інвестування й типу інвестиційного портфеля, що реалізує обрану політику, дозволяє перейти до безпосереднього формування інвестиційного портфеля шляхом включення в нього відповідних фінансових інструментів.

Інвестор формує свій інвестиційний портфель на підставі інвестиційної стратегії, яка визначає можливості поліпшення результатів діяльності підприємств за допомогою інвестицій (тобто окреслює напрями інвестування для одержання прибутку та зростання власних активів) і формує відповідного виду інвестиційні портфелі: портфель реальних інвестицій, портфель цінних паперів, портфель інтелектуальних цінностей.

Висновки

В умовах розвитку фінансового ринку України, розвитку ринкових відносин у всіх сферах життя принципи формування напрямків інвестування для учасників цих процесів набувають особливої актуальності. Кожен суб'єкт господарювання формує свій портфель вкладень, який називатимемо інвестиційним Портфелем підприємства. Інвестиційний портфель — це вибір різного виду та розміру інвестицій, що перебувають у розпорядженні інвестора.

Інвестиційний портфель — цілеспрямовано сформована сукупність об'єктів реального, інтелектуального та фінансового

інвестування, призначена для реалізації інвестиційної політики підприємства в майбутньому періоді (у більш вузькому, але найбільш частовживаному значенні — сукупність фондових інструментів, сформованих інвестором).

Головною метою формування інвестиційного портфеля є забезпечення реалізації основних напрямків інвестиційної діяльності Підприємства шляхом підбору найбільш дохідних і безпечних об’єктів інвестування. З обліком сформульованої головної мети будується система конкретних локальних цілей формування інвестиційного портфеля, основними з яких є:

а) забезпечення високих темпів росту капіталу в майбутній довгостроковій перспективі;

б) забезпечення високого рівня доходу в поточному періоді

в) забезпечення мінімізації інвестиційних ризиків;

г) забезпечення достатньої ліквідності інвестиційного портфеля.

Перераховані конкретні цілі формування інвестиційного портфеля значною мірою є альтернативними. Так, забезпечення високих темпів росту капіталу в довгостроковій перспективі деякою мірою досягається за рахунок зниження рівня поточної прибутковості інвестиційного портфеля (і навпаки). Темпи росту капіталу й рівень поточної прибутковості інвестиційного портфеля перебувають у прямій залежності від рівня інвестиційних ризиків. Забезпечення достатньої ліквідності може перешкоджати включенню в портфель інвестиційних проектів, що забезпечують високий приріст капіталу в довгостроковому періоді. З огляду на альтернативність цілей формування інвестиційного портфеля кожен інвестор сам визначає їхні пріоритети.

Альтернативність цілей формування інвестиційного портфеля визначає розходження політики фінансового інвестування підприємства, що, у свою чергу, визначає конкретний тип формованого інвестиційного портфеля.

За цілями формування інвестиційного доходу розрізняють два основних типи інвестиційного портфеля: портфель доходу й портфель росту.

Портфель доходу являє собою інвестиційний портфель, сформований за критерієм максимізації рівня інвестиційного прибутку в поточному періоді поза залежністю від темпів приросту капіталу, що інвестується, у довгостроковій перспективі. Іншими словами, цей портфель орієнтований на високу поточну ВІД' дачу інвестиційних витрат, незважаючи на те, що в майбутньому періоді ці витрати могли б забезпечити одержання більш високої норми інвестиційного прибутку на вкладений капітал.

Список використаної літератури

1. Інвестування української економіки: Монографія/ Аркадій Сухоруков, Сергій Пирожков, Георгій Шестопалов та ін.; Рада нац. безп. і оборони України, Нац. ін-т пробл. міжнарод. безпеки. — К.: Віпол, 2005. — 440 с.

2. Борщ Л. Інвестування: теорія і практика: Навчальний посібник/ Людмила Борщ,. — К.: Знання, 2005. — 470 с.

3. Гончаров А. Інвестування: Навч. посіб. для самостійного вивчення дисципліни/ Андрій Гончаров,; М-во освіти України, Харківський держ. екон. ун-т. — Харків: ВД "ІНЖЕК", 2003. — 329 с.

4. Грідасов В. М. Інвестування: Навчальний посібник/ В. М. Грідасов; В. М. Градісов, С. В. Кривченко, О. Є. Ісаєва; М-во освіти і науки України, Донбаська держ. машинобудівна акад.. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 163 с.

5. Данілов О. Інвестування: Навчальний посібник/ Олександр Данілов, Ганна Івашина, Ольга Чумаченко,; Державна податкова адміністрація України, Академія державної податкової служби України. — К.: Видавничий дім "Комп’ютерпрес", 2001. — 362 с.

6. Єрмошенко М. Аналіз і оцінка інвестиційних проектів: Навч. посібник/ Микола Єрмошенко, Ігор Плужников,; Національна Академія Управління. — 2-е вид.. — К., 2006. — 155 с/

7. Мойсеєнко І. Інвестування: Навчальний посібник/ Ірина Мойсеєнко,. — К.: Знання , 2006. — 490 с.

8. Сазонець І. Л. Інвестування: міжнародний аспект/ І. Л. Сазонець, В. А. Федорова; М-во освіти і науки України. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 270 с.