Актуальність теми дослідження є безперечною та викликана, насамперед, значенням адміністративного процесу взагалі, який урегульовує відносини між публічною адміністрацією та приватними особами, забезпечує захист прав та інтересів приватних осіб від порушень з боку публічної адміністрації. У зв’язку з кардинальним переглядом поняття та змісту адміністративного процесу в науковому середовищі необхідним є дослідження і питань, пов’язаних з ним. Тим паче, що питанню витрат в адміністративному процесі в адміністративно-правовій доктрині приділено фрагментарну увагу. Однак не слід зменшувати значення питань витрат в адміністративному процесі, адже вони стосуються безпосередньо і органів публічної адміністрації, і зацікавлених осіб, і осіб, що сприяють провадженню. За статистичними даними, в Україні у 2010 році за рішеннями місцевих та апеляційних судів загальної юрисдикції присуджено до стягнення та сплачено заявниками добровільно 758 млн. 892 тис. грн. судового збору (державного мита), що на 45 млн. 459 тис. грн. або 6,4 % більше, ніж у 2009 році (713 млн. 433 тис. грн.). Сума судового збору, що не сплачена внаслідок звільнення від сплати відповідно до чинного законодавства, становила 15 млн. 278 тис. грн. (у 2009 році – 13 млн. 105 тис. грн.), у тому числі у справах адміністративного судочинства – 8 млн. 997 тис. грн. Відповідно до судових рішень підлягає поверненню заявникам 16 млн. 076 тис. грн. судового збору. Такі вражаючі цифри свідчать про необхідність детального дослідження питань витрат в адміністративному процесі (в усіх його складових – адміністративно-процедурній, адміністративно-судочинській та адміністративно-деліктній).

Основоположною базою дослідження стали праці відомих вітчизняних та зарубіжних вчених-адміністративістів: В. Авер’янова, А. Агапова, О. Андрійко, Г. Атаманчука, О. Бандурки, Д. Бахраха, В. Бевзенка, Ю. Битяка, С. Буткевича, В. Гаращука, І. Голосніченка, С. Гончарука, Т. Гуржія, Е. Демського, С. Денисюка, С. Ківалова, Л. Коваля, Ю. Козлова, І. Коліушка, Т. Коломоєць, В. Колпакова, А. Комзюка, О. Кузьменко, Р. Куйбіди, Є. Курінного, О. Лагоди, Т. Мацелик, Р. Мельника, О. Миколенка, Н. Нижник, В. Олефіра, Г. Остапович, О. Пасенюка, В. Перепелюка, Л. Попова, Д. Приймаченка, А. Пухтецької, О. Рябченко, А. Селіванова, С. Стеценка, В. Сорокіна, В. Тимощука, Ю. Тихомирова, М. Тищенка, Ю. Шемшученка, В. Шкарупи, А. Школика та ін.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано відповідно до планів наукових досліджень Запорізького національного університету на 2005-2011 роки та комплексного наукового проекту «Основні напрямки реформування законодавства України у контексті європейської інтеграції» (номер державної реєстрації 0104U004048). Тема дисертації пов’язана з підготовкою змін до адміністративного законодавства та має безпосереднє відношення до Концепції адміністративної реформи в Україні, впровадженої Указом Президента України від 22 липня 1998 р. № 810 та Указом Президента України від 09 грудня 2010 р. № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади». Тема дисертації затверджена науково-технічною радою Запорізького національного університету 16 грудня 2010 р. (протокол № 4).

Мета і завдання дослідження. Мета роботи – на підставі аналізу наявних наукових, науково-публіцистичних та нормативних джерел, в тому числі і перспективного законодавства, визначити особливості витрат в адміністративному процесі з урахуванням сучасних поглядів на сутність останнього, а також сформулювати пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства в зазначеній сфері та практики його застосування.

Згідно з поставленою метою визначені такі завдання дослідження:

• охарактеризувати положення сучасної правової доктрини щодо адміністративного процесу як сфери об’єктивізації витрат;
• узагальнити основні підходи до поняття, виділити ознаки, мету та функції витрат в адміністративному процесі;
• розглянути історіографію дослідження витрат в адміністративному процесі у вітчизняній адміністративно-правовій доктрині та їх закріплення у законодавстві;
• охарактеризувати витрати в адміністративно-процедурній складовій адміністративного процесу, в адміністративному судочинстві, а також в адміністративно-деліктній складовій адміністративного процесу;
• узагальнити зарубіжний досвід нормативного визначення витрат в адміністративному процесі та визначити можливі шляхи його запозичення для України;
• визначити основні перспективи розвитку вітчизняного законодавства щодо витрат в адміністративному процесі.

Об’єкт дослідження – суспільні відносини, пов’язані з витратами в адміністративному процесі.

Предмет дослідження – витрати в адміністративному процесі за законодавством України: питання теорії та практики.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить сукупність методів та прийомів наукового пізнання, як загальнонаукових (діалектичний, історичний, логічний, системний аналіз тощо), так і спеціальних (документального аналізу, порівняльно-правового тощо). Так діалектичний метод пізнання процесів, пов’язаних з витратами в адміністративному процесі, дозволяє розглянути їх у розвитку та взаємозв’язку, виявити усталені напрямки і закономірності в цілому. Історико-правовий метод передбачає вивчення історіографії витрат в адміністративному процесі у їх розвитку, виявлення зв’язків минулого із сучасним (підрозділ 1.3), системно-структурний підхід застосовувався при визначенні окремих складових адміністративного процесу (підрозділи 1.1, 2.1, 2.2, 2.3), логіко-семантичний – для формулювання відповідних дефініційних конструкцій (підрозділи 1.1, 1.2, 2.1, 2.2, 2.3). Важливе значення має також порівняльно-правовий метод, який дозволив виявити переваги та недоліки зарубіжного досвіду нормативного визначення витрат в адміністративному процесі (підрозділ 3.1), та соціологічний метод, який використовувався для з’ясування думки фахівців-практиків щодо проблеми, яка досліджується (підрозділи 3.2). Методи моделювання, аналізу та синтезу були використані при розробці пропозицій з удосконалення законодавства. Специфіка об’єкту, що досліджується, його міжгалузевий характер передбачає застосування цілої низки наукових підходів: фундаментального, порівняльно-ретроспективного (підрозділ 1.3), органічної єдності теорії і практики (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3), поєднання критичного і раціонального (підрозділи 3.1, 3.2), єдності логічного та системного підходу (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3).

Нормативна основа дослідження – чинне та раніше діюче законодавство України, перспективне адміністративне законодавство.

Емпіричну базу дослідження становлять статистичні дані, що містяться на офіційному сайті «Судова влада України», акумульовані Вищим адміністративним судом України, територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Запорізькій області.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним з перших у вітчизняній адміністративно-правовій науці монографічним дослідженням, присвяченим витратам в адміністративному процесі. У результаті дослідження сформульовано ряд нових наукових положень та висновків, які виносяться на захист:

вперше:

• запропоновано авторське визначення поняття «витрати в адміністративно-процедурній складовій адміністративного процесу» як сукупності всіх грошових коштів, що сплачуються для проведення та супроводження розгляду та вирішення органами публічної адміністрації індивідуальних адміністративних справ; поняття «витрати в адміністративному судочинстві» як сукупності всіх грошових коштів, які зобов’язані сплатити сторони на законних підставах для розгляду і вирішення публічно-правового спору, переданого на вирішення адміністративного суду; поняття «витрати в адміністративно-деліктному провадженні» як сукупності всіх грошових коштів, пов’язаних із провадженням в справах про адміністративні правопорушення;
• окреслено генезис дослідження витрат в адміністративному процесі у вітчизняній адміністративно-правовій доктрині та їх закріплення у законодавстві, виділено такі етапи їх нормативного та доктринального розвитку: дореволюційний період (друга половина ХІХ ст.), радянський період (ХХ ст.), новітній період (ХХІ ст.);
• детально охарактеризовано адміністративний процес як сферу об’єктивізації витрат у якості збірного абстрактного поняття, яке охоплює самостійні процесуальні інститути – адміністративні провадження, тому запропоновано розглядати адміністративний процес у принципово новому значенні – через поєднання трьох основних складових: адміністративно-процедурної, адміністративно-судочинської та адміністративно-деліктної;

удосконалено:

• поняття та зміст адміністративного процесу як сфери об’єктивізації витрат;
• систематизацію та узагальнення зарубіжного досвіду нормативного визначення витрат в адміністративному процесі та можливі шляхи його запозичення для України;

набули подальшого розвитку:

• загальнотеоретичні засади адміністративного процесу та його структурний розподіл;
• обґрунтування необхідності реформування у сфері витрат в адміністративному процесі;
• визначення основних тенденцій подальшого розвитку нормативного визначення витрат в адміністративному процесі, пропозиції щодо вдосконалення законодавства та практики його застосування.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес і можуть бути використані:

• у науково-дослідній діяльності: результати дисертаційної роботи поглиблюють існуючі уявлення про сучасний стан та основні тенденції адміністративного процесу та питань витрат у ньому і можуть бути використані для подальших наукових досліджень з відповідної проблематики (акт впровадження Запорізького національного університету від 20.06.2011 р.);
• у правотворчій та у правозастосовчій діяльності: результати дослідження містять ряд пропозицій щодо прийняття нового та внесення змін до чинного законодавства (зокрема, щодо прийняття Адміністративно-процедурного кодексу України, Закону України «Про адміністративний збір», внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України, Кодексу України про адміністративні правопорушення тощо), запропоновані рекомендації можуть бути використані для підвищення ефективності практичного застосування положень щодо витрат в адміністративному процесі (акт впровадження Чернігівського районного суду Запорізької області від 02.06.2011 р., акт впровадження Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23.06.2011 р.);
• у навчальному процесі: матеріали дослідження можуть бути використані при викладанні студентам вищих навчальних закладів дисциплін «Адміністративне право України», «Адміністративний процес», «Адміністративна відповідальність», «Адміністративне судочинство», а також при підготовці наукових статей і повідомлень (акт впровадження Запорізького національного університету від 20.06.2011 р.,).

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації були оприлюднені на двох науково-практичних конференціях: «Правова держава: історія, сучасність та перспективи формування в Україні» (м. Запоріжжя, 2011 р.), «Сучасні тенденції розвитку національного законодавства України» (м. Київ, 2011 р.).

Публікації. Основні положення та результати дисертації відображено в 3 наукових статтях, опублікованих у виданнях, що визначені як фахові з юридичних дисциплін, а також у 2 тезах доповідей науково-практичних конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 179 сторінок. Список використаних джерел налічує 213 найменувань і займає 23 сторінки.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв’язок з науковими планами та програмами, мета і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, апробація результатів і публікації.

Розділ 1. «Загальнотеоретичні та історико-правові положення про витрати в адміністративному процесі», який містить три підрозділи, присвячено адміністративному процесу як сфері об’єктивізації витрат, поняттю, ознакам, меті та функціям витрат в адміністративному процесі, історіографії дослідження витрат в адміністративному процесі у вітчизняній адміністративно-правовій доктрині та їх закріплення у законодавстві.

У підрозділі 1.1. «Адміністративний процес як сфера об’єктивізації витрат» звертається увага на те, що адміністративний процес є специфічним явищем. Автор аналізує у ретроспективі «подвійний» підхід (поєднання вузького і широкого), згодом виокремлюється і третій підхід – «судочинський» (розуміння адміністративного процесу виключно як форми правосуддя). Однак, враховуючи сучасні правові дослідження, автор стверджує, що варто розглядати адміністративний процес (в тому числі як сферу об’єктивізації витрат) через поєднання трьох основних складових: адміністративно-процедурної, адміністративно-судочинської та адміністративно-деліктної. Адміністративно-процедурна складова стосується відносин приватних осіб із суб’єктами публічної адміністрації з приводу розгляду індивідуальних справ, адміністративно-судочинська – здійснення правосуддя та діяльності адміністративних судів щодо розгляду і вирішення публічно-правових спорів, адміністративно-деліктна – провадження в справах про адміністративні правопорушення. Саме в такому розумінні запропоновано розглядати адміністративний процес як сферу об’єктивізації витрат.

У підрозділі 1.2. «Поняття, ознаки, мета та функції витрат в адміністративному процесі» на підставі вивчення різноманітних наукових, навчальних, публіцистичних джерел різних історичних періодів формулюється висновок про відсутність у вітчизняній адміністративно-правовій доктрині комплексних монографічних робіт з відповідної проблематики. Аналіз енциклопедичної та довідникової літератури дозволяє сформулювати поняття витрат в адміністративному процесі та дослідити співвідношення терміну «витрати» із суміжними – «затрати», «видатки» тощо. Виділено основні ознаки витрат, визначено їх мету – відшкодування державі витрат, які будуть понесені органом публічної адміністрації або судом у зв’язку із розглядом певної справи, та відшкодування витрат особам, які сприяють здійсненню адміністративного процесу (витрати, пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, проведенням експертиз, витрати на правову допомогу тощо). На підставі аналізу наукових напрацювань у суміжних галузях знань стверджується, що витрати в адміністративному процесі виконують компенсаційну, превентивну та соціальну функції.

У підрозділі 1.3. «Історіографія дослідження витрат в адміністративному процесі у вітчизняній адміністративно-правовій доктрині та закріплення у законодавстві» виділено етапи становлення і доктринального дослідження інституту витрат в адміністративному процесі: а) дореволюційний період (друга половина ХІХ ст.) характеризується появою наукових робіт з питань адміністративного судочинства, відсутністю вчень про витрати в адміністративно-процедурній та адміністративно-деліктній складових адміністративного процесу, б) радянський період (ХХ ст.) ознаменувався розвитком інституту витрат в адміністративно-деліктній складовій, а також відсутністю будь-яких доктринальних досліджень щодо витрат в адміністративно-процедурній складовій, в) новітній період (ХХІ ст.) характеризується врегулюванням питання витрат в адміністративно-деліктній та адміністративно-судочинській складових адміністративного процесу, науковими обґрунтуваннями щодо прийняття Адміністративно-процедурного кодексу України. Автор дійшов висновку про тенденцію певної спеціалізації доктринальних досліджень витрат в окремих складових адміністративного процесу.

Розділ 2. «Витрати в окремих складових адміністративного процесу: правова характеристика» складається з трьох підрозділів і присвячений аналізу витрат в окремих складових адміністративного процесу: адміністративно-процедурній, в адміністративному судочинстві, в адміністративно-деліктній складовій.

У підрозділі 2.1. «Витрати в адміністративно-процедурній складовій адміністративного процесу» зазначається, що адміністративно-процедурна складова адміністративного процесу є найбільш об’ємною та несистематизованою. Адміністративно-процедурні аспекти спеціальним національним законодавством не врегульовані, що ускладнює і доктринальні дослідження питань витрат в адміністративних процедурах. Стверджується, що витрати в адміністративних процедурах у законодавстві України закріплені у «хаотичному» порядку – у законах, декретах, постановах, наказах тощо, для їх позначення використовують різні назви: «оплата», «державне мито», «реєстраційний збір», «ліцензійний збір», «плата» тощо, для визначення розміру використовують різні одиниці (коефіцієнти): неоподатковуваний мінімум, мінімальна заробітна плата, відсоткове відношення, фіксований розмір. Всі ці спроби нормативного регулювання лише вносять «безлад» у регулювання витрат в адміністративних процедурах і можуть порушувати гарантовані законодавством права осіб, істотно ускладнюють правозастосування. У зв’язку з відсутністю нормативного врегулювання адміністративних процедур (відповідно і питань витрат) аналізується проектне законодавство (Проект Адміністративно-процедурного кодексу України від 18 липня 2008 р. № 2789 та Проект Адміністративно-процедурного кодексу, запропонований Центром політико-правових реформ), де зміст витрат в адміністративних процедурах охоплює адміністративний збір та витрати, пов’язані із здійсненням адміністративного провадження.

У контексті сучасних адміністративно-правових доктринальних досліджень та правотворчих процесів логічним є співвідношення адміністративних процедур із суміжним поняттям – адміністративними послугами, пов’язаними з ними витратами. Звернено увагу на переліки платних послуг, що надаються різними органами публічної адміністрації, запровадження «універсамів послуг», «єдиних офісів», «єдиних вікон».

У підрозділі 2.2. «Витрати в адміністративному судочинстві» зосереджується увага на положеннях, закріплених КАС України, адже безперечним є той факт, що діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому КАС України, вимагає певних витрат. Дисертантом зазначено, що судові витрати складаються по-перше, із судового збору та, по-друге, із витрат, пов’язаних з розглядом справи (витрати на правову допомогу; витрати сторін та їхніх представників, що пов’язані із прибуттям до суду; витрати, пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; витрати, пов’язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи), – саме такою є законодавча класифікація судових витрат. У контексті розгляду витрат на правову допомогу розглянуто положення Закону України від 02 червня 2011 р. «Про безоплатну правову допомогу».

Приділено увагу Закону України від 08 липня 2011 р. «Про судовий збір», який набирає чинності 01 листопада 2011 р. Розглянуто підстави для звільнення від сплати судового збору, повернення судового збору, правила розподілу судових витрат. Автором зазначено, що судові витрати в адміністративному судочинстві є обґрунтованим і позитивним явищем з наступних причин: розмір судового збору за звернення до суду є невеликим, що сприяє доступності адміністративного судочинства; не сплачуються витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи; судові витрати дозволяють уникати необґрунтованих звернень до адміністративного суду, які зменшують ефективність його роботи; вони не є джерелом фінансування функціонування судів, адже це є прямим обов’язком держави; у випадку ухвалення рішення на користь суб’єкта владних повноважень інша сторона повинна компенсувати не всі судові витрати, а лише ті, що пов’язані з доказуванням; якщо позивачем є суб’єкт владних повноважень, а відповідачем – фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

У підрозділі 2.3. «Витрати в адміністративно-деліктній складовій адміністративного процесу» аналізується адміністративно-деліктний напрямок адміністративного процесу. Питання витрат в адміністративно-деліктному провадженні є дуже цікавим, однак майже нерозробленим, адже увага вченими-адміністративістами йому взагалі не приділялась. Важко посилатись і на законодавство, бо у діючому КпАП України від 07 грудня 1984 р. також не містяться положення про витрати провадження в справах про адміністративні правопорушення. Лише деякі статті фрагментарно фіксують положення, які мають певне відношення до витрат (ст. 275 КпАП України). Звісно, питання витрат не є основоположним в адміністративно-деліктному провадженні, однак його неврегульованість може обумовити складнощі на практиці. Звернено увагу на особливості провадження в справах про адміністративні правопорушення, які можливі в період проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 р. з футболу в Україні, у частині спрощеного порядку провадження, що дозволить скоротити і розміри витрат під час провадження в справах про адміністративні правопорушення.

До різновидів адміністративно-деліктного провадження віднесено і провадження в справах про порушення митних правил. З огляду на це зазначено, що Митний кодекс України, на відміну від КпАП, містить спеціальну статтю «Витрати у справі про порушення митних правил» (ст. 384). Проблему недостатньої врегульованості питань витрат в адміністративно-деліктному провадженні пропонується вирішити наступним чином: закріпити у КпАП України окрему главу (за зразком Митного кодексу України), присвячену витратам, де зазначити їх поняття та види, порядок виплати, цільове призначення, порядок відшкодування тощо.

Розділ 3. «Перспективи розвитку нормативних засад витрат в адміністративному процесі» складається з двох підрозділів і присвячений аналізу зарубіжного досвіду нормативного визначення витрат в адміністративному процесі та можливих шляхів його запозичення для України, а також основним перспективам розвитку вітчизняного законодавства щодо витрат в адміністративному процесі.

У підрозділі 3.1. «Зарубіжний досвід нормативного визначення витрат в адміністративному процесі та можливі шляхи його запозичення для України» підкреслено, що запозичення зарубіжного досвіду нормативного врегулювання в тій чи іншій сфері є одним із пріоритетних шляхів подальшого вдосконалення вітчизняного законодавства. Досвід нормативного визначення витрат в адміністративному процесі зарубіжних країн не завжди може бути лише позитивним, адже негативні явища властиві будь-яким процесам, однак у будь-якому разі таке дослідження лише на користь розвитку вітчизняної правової науки та вдосконалення національного законодавства. Зроблене застереження щодо тотального запозичення нормативного визначення витрат в адміністративному процесі зарубіжних країн для України, адже лише зважений критичний аналіз зарубіжного досвіду, поєднаний з власними правовими, історичними та національними традиціями, дозволить досягти ефективного результату. Дисертант наголошує на тому, що при аналізі зарубіжного досвіду нормативного закріплення витрат в адміністративному процесі більше уваги приділяється досвіду країн, які раніше входили до складу Радянського Союзу, країн Співдружності Незалежних Держав на тій підставі, що вони мають подібні правові системи з Україною (на відміну від європейських та американських держав), схожу систему побудови органів публічної адміністрації, спільні історичні традиції державотворення та правотворення. Зарубіжний досвід закріплення положень щодо витрат в адміністративному процесі є позитивним, зокрема: досвід Австрійської Республіки, Фінляндської Республіки, Республіки Білорусь в адміністративно-процедурній складовій адміністративного процесу (щодо існування адміністративно-процедурного закону взагалі та детальної регламентації в них питань сплати), досвід Латвійської Республіки в адміністративно-судочинській складовій адміністративного процесу (щодо встановлення точних розмірів судового збору) та досвід Російської Федерації в адміністративно-деліктній складовій адміністративного процесу (щодо визначення правил призначення витрат по справі про адміністративне правопорушення, підстав визначення розміру витрат, закріплення форми рішення про витрати по справі про адміністративне правопорушення тощо).

У підрозділі 3.2. «Основні перспективи розвитку вітчизняного законодавства щодо витрат в адміністративному процесі» розглянуто перспективи розвитку вітчизняного законодавства щодо витрат в адміністративному процесі в контексті трьох складових: перспективи розвитку вітчизняного законодавства щодо витрат в адміністративно-процедурній, адміністративно-судочинській та адміністративно-деліктній складових адміністративного процесу. Проаналізовано Проект Адміністративно-процедурного кодексу України від 18 липня 2008 р. № 2789, Проект Адміністративно-процедурного кодексу, запропонований Центром політико-правових реформ, Проект Кодексу України про адміністративні проступки від 26 травня 2004 р. № 5558 (суб’єкт законодавчої ініціативи – Кабінет Міністрів України), дослідження Центру політико-правових реформ у вигляді документу, представленого для обговорення, під назвою «Плата за адміністративні послуги: встановлення та використання». Проведений аналіз проектів нормативних актів у цій сфері дав підстави для виокремлення певних тенденцій щодо формулювання можливих моделей нормативного визначення витрат в адміністративному процесі: прийняття Адміністративно-процедурного кодексу України із детальною регламентацією в ньому поняття та розмірів адміністративного збору, витрат в адміністративних процедурах, а також Закону України «Про адміністративний збір», вдосконалення існуючих в Кодексі адміністративного судочинства України положень щодо витрат, доповнення Кодексу України про адміністративні правопорушення статтею щодо витрат в адміністративно-деліктній складовій адміністративного процесу.

ВИСНОВКИ 

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що полягає у визначенні та вдосконаленні теоретичних та практичних питань витрат в адміністративному процесі. Здобувачем сформульовано низку висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на вирішення зазначеного завдання. Основні з них такі:

1. Сформульовано визначення адміністративного процесу як збірного абстрактного поняття, специфічного правового утворення, яке поєднує самостійні процесуальні інститути: адміністративно-процедурний, адміністративно-судочинський та адміністративно-деліктний. Саме таким чином виглядає сучасний доктринальний погляд на сутність та зміст адміністративного процесу, який набуває актуальності та дозволяє розглядати будь-які питання (в тому числі і питання витрат) у рамках адміністративного процесу, полегшує спроби наукових досліджень та практичного застосування.
2. Встановлено, що особливості витрат в адміністративному процесі виявляються в такому: у суб’єктному складі осіб; вони є витратами по веденню певної справи; склад витрат передбачений законом. Витрати в адміністративному процесі є важливою і значущою категорією, вони запроваджуються з певною метою та виконують власні функції.
3. Виокремлено етапи нормативного закріплення та доктринального дослідження інституту витрат в адміністративному процесі та в правовій доктрині. Встановлено, що питання витрат в адміністративному процесі не має тривалого історичного наукового та нормативного підґрунтя.
4. Встановлено, що до витрат в адміністративній процедурі належить адміністративний збір та витрати, безпосередньо пов’язані із здійсненням адміністративного провадження. Визначено кілька основних проблем, які гальмують розвиток процедурних відносин: відсутність адміністративно-процедурного кодифікованого закону, законодавча неврегульованість питань сплати за проведення адміністративних процедур, неефективність використання державою коштів, що надходять від проведення адміністративних процедур. Задля впорядкування питань плати за здійснення адміністративних процедур необхідним є прийняття нормативного акту, який би містив вичерпний перелік адміністративних процедур, перелік органів, уповноважених на здійснення цих адміністративних процедур, перелік документів та (або) відомостей, необхідних для подання уповноваженому органу для здійснення адміністративної процедури, термін здійснення та розміри плати, що стягується при здійсненні адміністративної процедури. Також слід диференційовано підходити до питання витрат в адміністративних процедурах, виходячи з їх видів («заявні» та «втручальні» адміністративні процедури).
5. Встановлено, що принципи рівності всіх перед законом та неупередженості суду з мотивів матеріального становища, дотримуються. Таким чином, витрати в адміністративному судочинстві слід вважати необхідним правовим інститутом, який має власні особливості та призначення. Феномен витрат в адміністративному судочинстві полягає в тому, що вони покликані зробити його доступним, не перешкоджати праву особи на звернення до суду і водночас обмежити можливість безпідставних звернень та незаконних заперечень проти позову. Однак певна фрагментарність деякого нормативного врегулювання у сфері судових витрат зумовлює його подальшу розробку (порядок розподілу витрат, якщо сторін більше ніж дві, процедура звернення особи до суду для зменшення розміру судових витрат або звільнення від їх сплати, відстрочення та розстрочення судових витрат тощо).
6. Обґрунтовано твердження про те, що питання витрат в адміністративно-деліктному провадженні не врегульовані належним чином. В КпАП України відсутні спеціальні положення щодо витрат, а наявні положення про відшкодування витрат (інститути витрат і відшкодування витрат є близькими, однак різними за своєю природою). Проблему недостатньої врегульованості питань витрат в адміністративно-деліктному провадженні пропонується вирішити наступним чином: закріпити у КпАП України окрему главу (за зразком Митного кодексу України), присвячену витратам, де зазначити поняття та види, порядок виплати, цільове призначення, порядок їх відшкодування тощо.
7. Аргументовано думку про те, що позитивним є зарубіжний досвід закріплення нормативних положень витрат в адміністративному процесі, зокрема, таких держав, як: Австрійська Республіка, Фінляндська Республіка, Республіка Білорусь – в адміністративно-процедурній складовій адміністративного процесу (щодо існування адміністративно-процедурного закону взагалі та детальної регламентації в них питань сплати), Латвійська Республіка – в адміністративно-судочинській складовій адміністративного процесу (щодо встановлення точних розмірів судового збору), Російська Федерація – в адміністративно-деліктній складовій адміністративного процесу (щодо визначення правил призначення витрат у справі про адміністративне правопорушення, підстав визначення розміру витрат, закріплення форми рішення про витрати у справі про адміністративне правопорушення тощо).
8. Встановлено, що положення щодо витрат в адміністративно-процедурній складовій адміністративного процесу взагалі не закріплені у вітчизняному законодавстві, положення щодо витрат в адміністративно-судочинській складовій детально закріплені і в кодексі, і в законі, однак виникають певні складнощі саме при їх застосуванні на практиці, положення щодо витрат в адміністративно-деліктній складовій закріплені лише частково. Тому логічним і перспективним шляхом розвитку вітчизняного законодавства щодо витрат в адміністративному процесі є прийняття Адміністративно-процедурного кодексу України з детальною регламентацією в ньому поняття та розмірів адміністративного збору та витрат в адміністративних процедурах, а також Закону України «Про адміністративний збір», вдосконалення існуючих положень щодо витрат в Кодексі адміністративного судочинства України (стосовно витрат в адміністративному судочинстві), доповнення Кодексу України про адміністративні правопорушення статтею щодо витрат в адміністративно-деліктній складовій адміністративного процесу.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ автором ПРАЦЬ
за темою дисертації

1. Шевейко Р.І. Витрати в адміністративно-юрисдикційному процесі: проблематика дослідження у вітчизняній адміністративно-правовій доктрині / Р.І. Шевейко // Вісник Запорізького національного університету. Юридичні науки. – 2010. – № 3. – С. 115–117.
2. Шевейко Р.І. Витрати на правову допомогу як складова судових витрат в адміністративному судочинстві / Р.І. Шевейко // Вісник Запорізького національного університету. Юридичні науки. – 2010. – № 4. – С. 162–164.
3. Шевейко Р.І. Співвідношення судових витрат у провадженні по розгляду справ в порядку адміністративного судочинства з процесуальними аналогами в цивільному та кримінальному процесі / Р.І. Шевейко // Вісник Запорізького національного університету. Юридичні науки. – 2011. – № 1. – С. 198–203.
4. Шевейко Р.І. Співвідношення витрат в адміністративно-юрисдикційному процесі із процесуальними аналогами в кримінальному процесі / Р.І. Шевейко // Правова держава: історія, сучасність та перспективи формування в Україні : матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції, (м. Запоріжжя, 22 квітня 2011 р.) : у 2-х частинах. – Запоріжжя : ЗЮІ ДДУВС, 2011. – Ч. 2. – С. 206–
5. Шевейко Р.І. Співвідношення судових витрат у провадженні по розгляду справ в порядку адміністратвного судочинства з процесуальними аналогами в цивільному процесі / Р.І. Шевейко // Сучасні тенденції розвитку національного законодавства України : матеріали міжнародної науково-практичної конференції, (м. Київ, 19-20 травня 2011 р.). – Київ : Видавничий центр НУБІБ України, 2011. – С. 192–195