Вступ.

1. Теоретико-методологічні аспекти визначення виробничої структури підприємства.

1.1. Сутність виробничої структури підприємства.

1.2. Характеристика елементів виробничої структури підприємства.

1.2.1. Поняття і види робочих місць.

1.2.2. Поняття і види дільниць.

1.2.3. Поняття і види цехів.

1.3. Фактори, що визначають виробничу структуру підприємства.

2. Види виробничої структури промислового підприємства.

2.1. Види виробничої структури підприємства.

2.2. Характеристика технологічної структури.

2.3. Характеристика предметної структури.

2.4. Характеристика змішаної структури.

3. Шляхи удосконалення виробничої структури підприємства.

3.1. Необхідність поліпшення виробничої структури підприємства.

3.2. Напрями удосконалення виробничої структури підприємства.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Підприємство як складна виробнича система має виробничу та організаційну диференціацію, що виражається в поділі його на виробничі, обслуговуючі підрозділи та апарат управління з певною функціональною структурою.

У процесі діяльності всі його підрозділи вступають у двосторонні вертикальні і горизонтальні відносини. Відносини по вертикалі пов’язані з ієрархічною структурою підприємства і управлінням діяльністю його підрозділів із одного центру – апарату управління. Горизонтальні зв’язки обумовлені внутрішньою кооперацією між підрозділами згідно з технологічною або продуктовою їх спеціалізацією.

Виробнича структура підприємства — це склад, кількісне співвідношення і розміри внутрішніх підрозділів, форми їх побудови та взаємозв'язку. Виробнича структура характеризує долю окремих підрозділів в чисельності працівників підприємства у випуску продукції, вартості основних фондів і т. д. Для підприємств є важливим встановлення оптимальної виробничої структури.

На виробничу структуру підприємства впливають такі фактори:

• масштаб виробництва;
• складність конструкції виробу;
• характер технологічного процесу.

Метою даної курсової роботиє аналіз внутрішнього економічного механізму підприємства, який діє через економічні інтереси та складається з комплексу економічних способів методів, важелів, нормативів, показників, за допомогою яких реалізуються об’єктивні економічні закони.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

• визначити сутність виробничої структури підприємства;
• охарактеризувати характеристика елементів виробничої структури підприємства;
• дослідити фактори, що визначають виробничу структуру підприємства;
• проаналізувати види виробничої структури промислового підприємства.

Наукова новизна роботиполягає в тому, що на основі аналізу різнопланових джерел розглядається проблема виробничої структури підприємства.

Об’єктом дослідженняє основи та загальні риси виробничої структури підприємства.

Предметом дослідженнявиступає аналіз аспекти визначення виробничої структури підприємства.

1. Теоретико-методологічні аспекти визначення виробничої структури підприємства

1.1. Сутність виробничої структури підприємства

Виробничий процес на кожному підприємстві визначає склад основних цехів, виробничих дільниць і робочих місць, а також характер виробничих зв'язків між окремими робочими місцями, виробничими дільницями і цехами. Ефективна робота підприємства значною мірою обумовлюються раціональним об'єднанням виробничих підрозділів, що входять до його складу. Це досягається в процесі формування і удосконалення виробничої структури підприємства.

Під виробничою структурою підприємства розуміється склад, форми побудови, розміри, кількісні співвідношення і взаємозв'язки виробничих підрозділів підприємства (цехів, дільниць, служб).

Поряд з виробничою розрізняють загальну структуру промислового підприємства. Крім виробничих підрозділів, загальна структура включає відділи апарату управління підприємством (конструкторський, технологічний, планово-економічний, фінансовий і т.ін.) і підрозділи з обслуговування працівників підприємства та їхніх родин (ЖКГ, підрозділу громадського харчування, дитячі дошкільні заклади, клуби, стадіони і т.ін.).

Внутрішня побудова підприємства, його виробничої та організаційної системи безпосередньо впливає на створення контуру комунікаційних зв’язків між його підрозділами. Тому питання структуризації відіграють велику роль під час формування його внутрішнього економічного механізму.

Виробнича структура перебуває в процесі постійного розвитку під впливом удосконалення техніки, технології, форм організації виробничих процесів та інших чинників.

У процесі формування виробничої структури необхідно враховувати чинники як зовнішнього, так і внутрішнього впливу, що створюють передумови побудови раціональних структур. До зовнішніх можна віднести економічні, правові, науково-технічні, соціально-культурні, екологічні, до внутрішніх – цілі та стратегії розвитку підприємства, ресурсні обмеження, специфіку продукції та технології її виготовлення, чисельність персоналу, потужність виробництва тощо[4, c. 195-196].

1.2. Характеристика елементів виробничої структури підприємства

1.2.1. Поняття і види робочих місць

Первинним елементом просторової організації виробництва, як і виробничої структури підприємства, є робоче місце. Робоче місце — це неподільна в організаційному відношенні (у даних конкретних умовах) ланка виробничого процесу, що обслуговується одним чи декількома робітниками, призначена для виконання однієї чи декількох виробничих або обслуговуючих операцій, оснащена відповідним устаткуванням і технологічним обладнанням.

Робоче місце може бути простим (один робітник обслуговує один агрегат), багатоверстатним (один робітник обслуговує групу машин), комплексним (колективним,) (група робітників обслуговує один агрегат).

Прості і багатоверстатні робочі місця характерні для дискретного виробництва. Комплексні робочі місця створюються в основному в галузях з використанням апаратурних технологічних процесів (хімічна, металургійна, харчова промисловість). Такі робочі місця обслуговуються групою робітників з певним розмежуванням виконуваних ними функцій.

Робоче місце може бути стаціонарним і рухомим. Стаціонарне робоче місце розташоване на закріпленій за ним виробничій площі, оснащеній відповідним устаткуванням, а предмети праці подаються до робочого місця. Рухоме робоче місце пересувається разом з устаткуванням у процесі обробки предметів праці.

В залежності від особливостей виконуваних робіт робочі місця підрозділяються на спеціалізовані й універсальні.

На робочих місцях здійснюється безпосередня взаємодія матеріальних і трудових факторів виробництва, на рівні робочого місця концентруються основні резерви зростання продуктивності праці.

Від рівня організації робочих місць, обґрунтованого визначення їхньої кількості, узгодження їх роботи в часі, раціонального розташування на виробничій площі істотно залежать кінцеві результати діяльності підприємства[1, c. 136-138].

1.2.2. Поняття і види дільниць

Наступним елементом, що знаходиться на другій сходинці ієрархічної побудови виробничої структури промислового підприємства, є дільниця.

Дільниця являє собою виробничий підрозділ, який поєднує ряд робочих місць, згрупованих за певною ознакою, що здійснює частину загального виробничого процесу з виготовлення продукції або обслуговування процесу виробництва.

Розрізняють виробничі (або технологічні), допоміжні та обслуговуючі дільниці.

1.2.3. Поняття і види цехів

На середніх і великих підприємствах окремі дільниці поєднуються в цехи. Останні на більшості промислових підприємств є основним елементом виробничої структури. Цех — це організаційно відособлений підрозділ підприємства, що складається з ряду виробничих, допоміжних і обслуговуючих дільниць і виконує певні виробничі функції, обумовлені характером внутрішньозаводської кооперації.

Цех — найскладніша система, що входить до виробничої структури і містить у якості підсистем дільниці і служби. Усі цехи промислового підприємства підрозділяються на основні, допоміжні та обслуговуючі. На окремих підприємствах створюються також підсобні і побічні цехи.

До цехів основного виробництва відносяться цехи, що виготовляють основну продукцію підприємства. До них відносяться:

♦ у машинобудуванні — заготівельні, обробні і складальні цехи:

♦ заготівельні (ливарні, ковальсько-пресові, штампувальні, пластмасові);

♦ обробні (механічні, термічні, деревообробні, зварювальні);

♦ складальні (вузлового складання, складання готової продукції, малярські);

♦ у чорній металургії — доменні, сталеплавильні, прокатні, трубопрокатні цехи;

♦ на підприємствах легкої промисловості — прядильні, ткацькі, оздоблювальні, фарбувальні, закрійні і пошивні цехи і т.ін.[8, c. 216-218]

Основне завдання допоміжних цехів — виробництво запасних частин і виконання усіх видів ремонту устаткування, виготовлення інструмента і виробництво різних видів енергії. До допоміжних цехів відносять: ремонтні, інструментальні й енергетичні.

Призначення обслуговуючих цехів — забезпечення всіх підрозділів підприємства складськими і транспортними послугами.

До підсобних цехів відносяться: тарний цех; цехи, що здійснюють видобуток і обробку допоміжних матеріалів (наприклад, кар'єр з видобутку формувальних земель, вогнетривкий цех — на металургійному заводі); цехи, що здійснюють підготовку основних матеріалів (наприклад, копровий цех, що забезпечує доменний, сталеплавильний і ливарний цехи металобрухтом).

Побічні цехи — це цехи, у яких виготовляється продукція з відходів виробництва або здійснюється відновлення використаних допоміжних матеріалів. Наприклад, цехи з виробництва товарів народного споживання на машинобудівних підприємствах, цех регенерації формувальної землі, олій, обтиральних матеріалів.

Перелік цехів залежить від виду виготовлюваної продукції і рівня спеціалізації підприємства. Зразок складу виробничих підрозділів великого машинобудівного підприємства представлений на рис. 1.

На великих підприємствах можуть створюватися корпуси, що поєднують ряд однорідних цехів. Наприклад, на великому машинобудівному заводі можуть створюватися корпуси заготівельних, складальних цехів; корпус цехів з виробництва товарів народного споживання (побутової техніки, спортивного інвентарю, дитячих іграшок і т.ін.)[10, c. 127-129].

1.3. Фактори, що визначають виробничу структуру підприємства

На виробничу структуру промислового підприємства впливає низка виробничо-технічних і організаційних факторів, найважливіші з яких наведені на рис. 2.

1. Характер продукції, що випускається, і методи її виготовлення. Конструктивні і технологічні особливості продукції, що випускається, та методи її виготовлення визначають склад виробництв, цехів, їхні розміри, вантажооборот і розмір території підприємства. Так, для підприємств видобувних галузей промисловості характерна одностадійна структура виробництва, а для обробних — багатостадійна.

Чим складніша продукція і технологія її виготовлення, тим різноманітніші внутрішньовиробничі зв'язки і складніша структура підприємства. Наприклад, підприємства з виробництва екскаваторів, прокатних станів, магістральних електровозів мають у своєму складі великі стале- і чавуноливарні, ковальсько-пресові цехи. Для зовнішнього і внутрішньозаводського переміщення предметів праці, готової продукції мають бути організовані залізничні перевезення. У той же час підприємствам, що випускають побутові холодильники, немає необхідності мати такі цехи, у їхньому складі переважають цехи зі штампування деталей, і також немає потреби у внутрішньозаводських залізничних перевезеннях.

У свою чергу, застосування нової техніки і технології, прогресивних матеріалів призводить до скорочення обсягів робіт з механічної обробки. Це зумовлює зміну структури підприємства за рахунок зменшення кількості механообробних цехів і збільшення питомої ваги автоматизованих дільниць, цехів і виробництв.

2. Характер виробничого процесу. В залежності від складу споживаної сировини і характеру готової продукції розрізняють наступні процеси:

♦ аналітичні (з однієї сировини одержують кілька видів продукції — нафтохімія, лісохімія, коксохімія);

♦ синтетичні (з різних видів сировини виготовляється один вид продукції);

♦ прямі (з одного виду сировини одержують один вид продукції)[12, c. 249-251].

Якщо, наприклад, на підприємстві переважають аналітичні процеси, то воно може мати один заготівельний цех і кілька випускаючих, які спеціалізуються на виготовленні різного виду продукції. У такому разі підприємство має розгалужені зв'язки зі збуту.

Для синтетичних процесів, навпаки, характерна розгалужена система заготівельних цехів. Початкова переробка сировини поступово переходить у більш вузьке коло обробних ланок і завершується одним випускаючим. У цьому випадку мають місце дуже трудомісткі роботи з матеріально-технічного забезпечення (МТЗ), управління заготівельним виробництвом.

На підприємствах з прямим процесом виробництва зазвичай створюється одна «виробнича нитка», виготовлення готового продукту може здійснюватися в одному цеху від початку до кінця.

3. Масштаби виробництва. Цей фактор впливає на розміри цехів, їхню кількість і спеціалізацію. Із зростанням обсягів виробництва створюються умови для поглиблення технологічної спеціалізації, створення предметно і подетально-спеціалізованих цехів і виробництв. За порівняно невеликих обсягів виробництва низка потреб може бути задоволена за рахунок кооперованих постачань. У зв'язку з цим у підприємства відпадає необхідність у тому, щоб мати у своєму складі деякі структурні підрозділи.

4. Спеціалізація і кооперування підприємства. Залежної від виду кінцевої продукції розрізняють підприємства, що спеціалізуються на випуску готових виробів, деталей, вузлів чи заготовок. Чим вищий рівень спеціалізації підприємства, тим за інших рівних умов менше в його складі різнойменних виробничих підрозділів, тобто простішою є виробнича структура.

За розвинутих форм кооперування немає необхідності в існуванні ряду підрозділів. У зв'язку з цим виникли підприємства механоскладального типу, які одержують заготовки по кооперації, чи складального типу, які здійснюють лише загальне складання виробу.

5. Ступінь охоплення стадій життєвого циклу виробів. В залежності від здійснення циклу «наукові дослідження — виробництво — споживання» ускладнюється і виробнича структура. Так, здійснюючи стадію «наукові дослідження», у виробничу структуру підприємства включаються дослідні й експериментальні виробництва.

В умовах ринкових відносин виробнича структура виходить за рамки «чистого» виробництва готових виробів і включає підрозділи фірмового обслуговування свого товару.

6. Місцерозташування підприємства. Даний фактор може впливати на склад основних і допоміжних цехів підприємства. Так, підприємство, розташоване в регіоні, який необхідно освоїти, за інших рівних умов буде мати більш складну структуру у порівнянні з підприємством, що знаходиться в промислово розвинутому районі.

7. Керованість об'єктами виробничої структури. Керованість об'єктами виробничої структури означає необхідність обліку кількості і розмірів створюваних підрозділів з позицій можливості ефективного управління ними[5, c. 136-138].

2. Види виробничої структури промислового підприємства

2.1. Види виробничої структури підприємства

Види виробничої структури підприємства в залежності від форми спеціалізації основних цехів

Суспільний поділ праці не обмежується спеціалізацією галузей і підприємств. Цей процес набуває свого подальшого розвитку у поділі праці всередині підприємства, справляючи істотний вплив на форму побудови його виробничих підрозділів. В залежності від форми спеціалізації основних цехів розрізняють три види виробничої структури підприємства: технологічну, предметну і змішану.

За формою спеціалізації основних цехів розрізняють технологічну, предметну та змішану виробничі структури. Ознакою технологічної структури є спеціалізація цехів підприємства на виконанні певної частки технологічного процесу або окремої стадії виробничого процесу (ливарні, термічні, механообробні, складальні цехи машинобудівного підприємства). Технологічна структура використовується переважно на підприємствах одиничного та дрібносерійного виробництва з різноманітною та нестійкою номенклатурою продукції.

Ознакою предметної структури є спеціалізація цехів на виготовленні певного виробу або групи однотипних виробів, вузлів, деталей з використанням різноманітних технологічних процесів та операцій (цех кузовів, задніх мостів, двигунів на автомобільному заводі). Предметна структура виробництва поширена на підприємствах великосерійого та масового виробництва з обмеженою номенклатурою та значними обсягами продукції. Проте на практиці — обмаль підприємств, де всі цехи спеціалізовані лише технологічно або лише предметно. Переважна більшість підприємств використовує змішану виробничу структуру, за якої частина цехів спеціалізована технологічно, а решта — предметне.

В залежності від наявності основних та допоміжних процесів розрізняють підприємства з комплексною та спеціалізованою структурою виробництва. Підприємства з комплексною виробничою структурою мають всю сукупність основних та допоміжних цехів, а з спеціалізованою структурою — лише їх частину. При цьому підприємства з спеціалізованою структурою поділяють на:

— підприємства механоскладального типу, які отримують заготівки від інших підприємств;

— підприємства складального типу, які випускають продукцію з деталей, вузлів та агрегатів, що виготовляються на інших підприємствах;

— підприємства заготівельного типу, що спеціалізуються на виробництві заготівок;

— підприємства, спеціалізовані на виробництві окремих деталей.

Формування виробничої структури здійснюється під впливом багатьох факторів. Головними з них є: виробничий профіль підприємства; обсяги виробництва продукції; рівень спеціалізації; місце знаходження підприємства.

Виробничий профіль підприємства, тобто характер та особливості продукції, що виробляється, безпосередньо обумовлюють хід виробничого процесу та склад відповідних підрозділів. Так, конструкція виробу передбачає певні технологічні процеси його виготовлення, певну їх послідовність та трудомісткість. Отже, вона визначає і певний перелік виробничих підрозділів, що здійснюють ці технологічні процеси. Складна технологія, таким чином, збільшує кількість підрозділів, які її реалізують, та призводить до більш розгалуженої системи зв'язків між ними[3, c. 257-259].

2.2. Характеристика технологічної структури

За технологічної структури кожний основний цех підприємства спеціалізується на виконанні певної частини (стадії) загального технологічного процесу, здійснюючи її за всіма видами основної продукції, що випускається підприємством. За умов технологічної структури цехи і дільниці створюються за принципом технологічної однорідності виконуваних робіт чи виробничих процесів з виготовлення різних виробів. Ця структура розвивалася у процесі підвищення технічної озброєності і масштабів виробництва. Окремі фази виробництва поступово виділялися в самостійні підрозділи. Наприклад, на машинобудівних заводах створюються ливарний, ковальський, механічний цехи, а усередині, наприклад, механічного цеху — токарські, фрезерні дільниці. На текстильних фабриках організуються прядильні, ткацькі, оздоблювальні виробництва.

Технологічна структура є характерною переважно для підприємств одиничного і дрібносерійного виробництва з великою і нестійкою номенклатурою продукції. Крім того, технологічна структура застосовується на підприємствах крупносерійно-го і масового виробництва, де з огляду на галузеві особливості та специфіку виробничого процесу основні цехи доцільно формувати за технологічним принципом (наприклад, металургійні підприємства, текстильні фабрики та ін.)

Переваги технологічної структури:

1. Забезпечується повніше завантаження устаткування;

2. Полегшується управління цехом, здійснення єдиної технічної політики в основних цехах.

Водночас для технологічної структури є характерною ряд істотних недоліків. Зокрема:

1. Розташування устаткування за технологічно однорідними групами (що є характерним для технологічних структур) призводить до складних маршрутів руху предметів праці, подовжує внутрішні перевезення і збільшує тривалість виробничого циклу;

2. Знижується відповідальність конкретних осіб за якість продукції і дотримання термінів її виготовлення, тому що кожний цех виконує тільки окрему стадію технологічного процесу;

3. Ускладнюється міжцехове внутрішньозаводське оперативно-календарне планування і регулювання виробництва[6, c. 143-145].

2.3. Характеристика предметної структури

За предметної структури основні цехи спеціалізуються на виготовленні будь-якого виробу чи групи однорідних виробів, вузлів, деталей із застосуванням найрізноманітніших технологічних процесів. У цехах предметної спеціалізації по можливості здійснюється замкнутий цикл виробництва, тому їх часто називають предметно-замкнутими. Так, на заводі вимірювальних приладів є цехи з виготовлення круглих і плоских калібрів, мікрометрів і Тій.; на взуттєвій фабриці — цехи чоловічих черевиків, жіночого модельного взуття і т.ін. Предметна форма побудови виробничої структури характерна в основному для підприємств крупносерійного і масового виробництва. Однак у деяких випадках предметна структура може мати місце в середньосерійному і дрібносерійному виробництві, де на основі широкої уніфікації деталей і вузлів різних виробів створюються умови для їхнього виробництва в значних масштабах.

Переваги предметної структури:

1. Підвищується відповідальність працівників, і в першу чергу керівництва цехів, за якісне і своєчасне виготовлення продукції;

2. Скорочується тривалість виробничого циклу (за предметної структури створюються більш сприятливі умови для впровадження нової техніки, механізації й автоматизації виробництва; розташування устаткування в ході технологічного процесу створює передумови для впровадження потокових методів організації виробництва);

3. Істотно спрощується міжцехове оперативно-календарне планування і регулювання виробництва.

Недоліки предметної структури:

1. Кожний цех повинен мати у своєму розпорядженні повний комплект устаткування, необхідний для виготовлення продукції, що призводить до збільшення загальної кількості його на підприємстві. Так, якщо на автомобільному заводі застосовувати в чистому вигляді предметну структуру, то виявиться, що в кожному цеху необхідно мати ковальсько-пресове устаткування, дільниці з формування і лиття чавунних, сталевих, бронзових деталей і багато чого іншого.

2. Частину устаткування неможливо повністю завантажити через відносно невеликий обсяг робіт даного виду в цеху.

З розвитком спеціалізації виробництва, стандартизації і уніфікації виробів та їх частин технологічний принцип формування цехів все більше доповнюється предметним принципом. Наприклад, на автомобільному заводі створюється кілька механоскладальних цехів, кожний з яких спеціалізується на виготовленні певного агрегату (цехи моторів, шасі і т.д.); на швейній фабриці можуть створюватися кілька пошивних цехів (цехи жіночого, чоловічого, дитячого одягу і т.д.)[11, c. 165-167].

2.4. Характеристика змішаної структури

Найбільшого поширення на практиці набула змішана (предметно-технологічна) структура, за якої частина основних цехів побудована за технологічним принципом, а частина — за предметним.

Так, на машинобудівних заводах заготівельні виробництва і цехи будуються за технологічним принципом (ковальсько-пресовий, ливарний сірого чавуну, сталеливарний), а обробні і випускаючі об'єднуються в предметно-замкнуті ланки. Ця структура особливо характерна для машинобудівних заводів з масовим і серійним типом виробництва.

Види виробничої структури підприємства в залежності від підрозділу, що є основою її побудови

В залежності від підрозділу, що приймається за основу побудови виробничої структури, вона може бути:

♦ безцеховою

♦ цеховою

♦ корпусною

♦ комбінатською

Безцехова структура характерна для дрібних підприємств з низьким рівнем технологічної концентрації. На таких підприємствах основним підрозділом, що покладено в основу побудови виробничої структури, є виробнича дільниця. Даний вид виробничої структури часто називають дільничною структурою.

За цехової структури основним підрозділом, що приймається за основу її побудови, є цех, який об'єднує ряд технологічних і допоміжних дільниць. Дана структура формується, як правило, на середніх і великих підприємствах і є найбільш розповсюдженим видом виробничої структури в промисловості.

Корпусна структура характерна для великих і особливо великих промислових підприємств. На таких підприємствах ряд цехів основного виробництва з технологічною чи предметною спеціалізацією об'єднується в корпуси. При цьому основним підрозділом, що приймається за основу побудови виробничої структури підприємства, є корпус (наприклад, корпус обробних, складальних цехів і т.д.).

Комбінатська структура формується лише на промислових комбінатах, які об'єднують ряд виробництв, що здійснюють:

♦ послідовну переробку сировини (чорна металургія, текстильна промисловість);

♦ використання (переробку) відходів виробництва (деревообробна, харчова промисловість);

♦ комплексну переробку сировини (підприємства, зайняті переробкою органічної сировини, поліметалевих руд та ін.).

Види виробничої структури підприємства в залежності від повноти охоплення основних і допоміжних процесів

Залежно від наявності і повноти охоплення основних і допоміжних процесів розрізняють підприємства:

♦ з комплексною структурою, яка характеризується наявністю всього комплексу основних і допоміжних цехів;

♦ зі спеціалізованою структурою, яка характеризується наявністю лише частини основних і допоміжних цехів[9, c. 347-349].

Теоретично більш прогресивною вважається спеціалізована структура, а підвищення спеціалізації виробничої структури підприємства (за рахунок розширення його кооперованих зв'язків і ліквідації підрозділів основного, допоміжного і обслуговуючого виробництва) є найважливішим напрямом її удосконалення.

Однак вибір виду виробничої структури конкретного підприємства в рамках даної класифікації необхідно здійснювати з урахуванням конкретних умов, тобто з урахуванням місця розташування підприємства і можливостей поглиблення його спеціалізації та розширення кооперування виробництва.

Так, підприємство, яке розташоване в промислово розвинутому районі (промисловому вузлі) і має можливості налагодження ефективних кооперованих зв'язків, буде формувати спеціалізовану виробничу структуру, а підприємство, розташоване в наново освоюваному районі, — комплексну.

На ньому зображують:

♦ будівельні елементи (стіни, колони, перегородки);

♦ технологічне устаткування;

♦ підіймально-транспортні пристрої;

♦ допоміжні приміщення і т.ін.

Існує два основних способи розташування устаткування:

♦ груповий — за видами устаткування (дільниці токарських, фрезерних верстатів); застосовується в одиничному, дрібносерійному і середньосерійному виробництві;

♦ предметний — в ході технологічного процесу; застосовується в крупносерійному і масовому виробництві.

Система показників оцінки генерального плану

Показниками ефективності розробки генерального плану є:

♦ розмір (площа) території підприємства, довжина комунікацій у розрахунку на одиницю продукції;

♦ ступінь забудови території.

Крім того, важливими показниками раціональної планіровки підприємства є:

♦ забезпечення нормальних санітарно-гігієнічних і виробничих умов;

♦ наявність резервної площі для розширення підприємства;

♦ естетично виразний архітектурний вигляд корпусів і службових приміщень[2, c. 186-189].

3. Шляхи удосконалення виробничої структури підприємства

3.1. Необхідність поліпшення виробничої структури підприємства

Ефективність виробництва значною мірою залежить від того, наскільки раціонально сформована загальна і виробнича структура підприємства. Удосконалення виробничої структури створює умови для інтенсифікації виробництва, ефективного використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів, підвищення якості продукції.

В організаційній структурі підприємства виділяють первинні і вторинні внутрігосподарські підрозділи.

Первинні внутрігосподарські підрозділи не можна поділити на постійно діючі інші структурні одиниці (бригади, ферми, механізовані загони).

До вторинних підрозділів (цехи, відділки, дільниці) входить кілька первинних.

Склад цехів та служб, що реалізують виробничий процес виготовлення продукції, форми їх взаємозв'язків покладені в основу організаційної структури підприємства. Відділення, цехи, виробничі ділянки, бригади і ферми виступають у сільськогосподарському підприємстві як ланки виробництва.

При класифікації виробничих підрозділів враховуються склад їх трудових колективів по професіях, принципах організації і спеціалізації.

Так, підрозділи, що складаються тільки з трактористів-машиністів, звичайно називаються механізованими бригадами або ланками. Якщо в трудовому колективі немає механізаторів, його відносять до підрозділів ручної праці. У сучасних умовах найчастіше зустрічаються змішані підрозділи.

У залежності від періодів і термінів функціонування внутрішньогосподарські підрозділи бувають постійні і тимчасові.

Технічний прогрес, розвиток спеціалізації і кооперування підприємств вимагають створення нових цехів, перепланування площ, зміни виробничої потужності і т.ін. Крім того, на деяких підприємствах існує необґрунтовано велика кількість дрібних цехів, дільниць з низьким технічним рівнем виробництва різних видів напівфабрикатів та послуг. В усіх цих випадках виробнича структура підприємств має бути переглянута з точки зору сучасних вимог.

Питання вибору і поліпшення виробничої структури виникають при будівництві нових, реконструкції чи розширенні діючих підприємств, зміні профілю їхнього виробництва, переході на випуск нової продукції[7, c. 51-53].

3.2. Напрями удосконалення виробничої структури підприємства

На промислових підприємствах удосконалення виробничої структури здійснюється за такими основними напрямами.

1. Оптимізація розмірів підприємства. Оптимальний розмір — це такий розмір підприємства, який за даного рівня розвитку техніки і конкретних умов місцезнаходження і зовнішнього середовища забезпечує виробництво і збут продукції з мінімальними витратами.

2. Поглиблення спеціалізації основного виробництва. Ступінь досконалості виробничої структури значною мірою залежить від вибору форми спеціалізації виробничих підрозділів, що повинні відповідати типу і масштабу виробництва.

На виробничу структуру підприємства позитивний вплив справляє розвиток агрегатної, подетальної і технологічної спеціалізації, що створює передумови для переходу від технологічної структури до предметної. Типовим прикладом можуть слугувати предметні і подетально-спеціалізовані заводи з виробництва окремих деталей машин (ресорні, підшипникові).

3. Централізація допоміжних і обслуговуючих служб підприємства. Централізація допоміжного й обслуговуючого виробництва, заснована на концентрації однорідних робіт, дозволяє, з одного боку, підвищити рівень механізації цих робіт і тим самим значно збільшити продуктивність праці, з іншого — спростити виробничу структуру шляхом скорочення зайвих і паралельно діючих виробничих підрозділів.

4. Відокремлення окремих видів технічного обслуговування виробництва і формування їх в самостійні підприємства. Значну питому вагу в структурі більшості промислових підприємств займають допоміжні цехи й обслуговуючі господарства. Наочне уявлення про це дає співвідношення між основними і допоміжними робітниками. Так, на багатьох підприємствах металургійної промисловості кількість допоміжних робітників складає приблизно 55 — 60 % від загальної кількості робітників, на підприємствах машинобудування і металообробки — 50 і 55 %, харчових — 40 — 45 % відповідно.

Відмежування від підприємств непрофільних виробництв, не зачіпаючи основного технологічного процесу, є одним із напрямків розукрупнення підприємств і удосконалення їх виробничої структури. В умовах переходу на ринкові відносини склалася тенденція створення невеликих підприємств на базі допоміжних господарств великих машинобудівних підприємств.

5. Спрощення виробничої структури за рахунок ліквідації зайвих ланок і переходу до безцехової структури.

6. Перехід від комплексної до спеціалізованої структури на основі розвитку галузевої і міжгалузевої спеціалізації і кооперування[5, c. 173-175].

Висновки

Розвиток виробничих та організаційних структур підприємства не можна розглядати ізольовано від структур управління, тому що виробнича та організаційна структури — це лише об'єкт управління. Раціональна структура апарату управління є основою планомірного та ритмічного функціонування виробничої та організаційної структури.

Основу діяльності кожного підприємства становлять виробничі процеси, які виконуються у відповідних підрозділах. Склад цих підрозділів саме і характеризує виробничу структуру підприємства. Існує декілька принципів класифікації виробничих структур.

В залежності від підрозділу, на закладі якого будується структура, розрізняють цехову, безцехову, корпусну та комбінатську виробничі структури.

За цехової виробничої структури основним виробничим підрозділом є цех, тобто адміністративне відокремлена частина підприємства, у якій виконується певний комплекс робіт у відповідності з внутрішньозаводською спеціалізацією. За характером своєї діяльності цехи поділяються на основні, допоміжні, обслуговуючі та побічні.

Основні цехи виготовляють продукцію, що призначена для реалізації на сторону, тобто продукцію, що визначає профіль та спеціалізацію підприємства.

Допоміжні цехи виготовляють продукцію, що використовується для забезпечення власних потреб усередині самого підприємства.

Обслуговуючі цехи та господарства виконують роботи, які забезпечують необхідні умови для нормального перебігу основних та допоміжних виробничих процесів.

Побічні цехи займаються, як правило, утилізацією, переробкою та виготовленням продукції з відходів основного виробництва.

У структурі деяких підприємств ~ існують експериментальні (дослідні) цехи, які займаються підготовкою та випробуванням нових виробів, розробкою нових технологій, проведенням різноманітних експериментальних робіт.

На невеликих підприємствах з відносно простими виробничими процесами застосовується безцехова виробнича структура. Основою її побудови є виробнича дільниця, як найбільший структурний підрозділ підприємства. Виробнича дільниця — це сукупність територіальне відокремлених робочих місць, на яких виконуються технологічно однорідні роботи або виготовляється однотипна продукція.

На великих підприємствах декілька однотипних цехів можуть бути об'єднані у корпус. У цьому випадку корпус стає основним структурним підрозділом підприємства. Така виробнича структура дістала назву корпусної.

На підприємствах, де здійснюються багатостадійні процеси виробництва, характерною ознакою яких є послідовність процесів переробки сировини (металургійна, хімічна, текстильна промисловість), використовується комбінатська виробнича структура, її основу становлять підрозділи, які виготовляють завершену частку готового виробу (чавун, сталь, прокат).

Виробнича структура — сукупність виробничих підрозділів підприємства із зазначенням їхнього складу, співвідношення та зв’язків між ними.

Виробничий підрозділ — структурна одиниця підприємства, яка виконує конкретну функцію виробництва та відповідає за неї.

Цех — організаційно та (чи) технологічно відокремлений структурний підрозділ, що прямо чи опосередковано бере участь у перероблені предмета праці на готову продукцію та складається із сукупності виробничих дільниць.

Відділення — структурний підрозділ цеху, який містить декілька виробничих дільниць, займає відокремлену територію та здійснює закінчену частку виробничого процесу з переробки предмета праці.

Виробнича дільниця — структурний підрозділ підприємства чи цеху, що об’єднує групу робочих місць, організованих за предметним, технологічним чи предметно-технологічним принципом спеціалізації.

Сучасне економічне становище, яке склалося на великих підприємствах, вимагає від управлінського обліку пошуку так званих прихованих резервів. З розвитком ринкових відносин ця тенденція буде поширюватися на всі підприємства. Тому побудова аналітичних рахунків на рівні виробничої дільниці є вимогою часу. Сьогодні вирішити це питання дозволяють сучасні автоматизовані системи, які мають вже досконаліше програмне забезпечення, яке відповідає вимогам національних стандартів.

Список використаної літератури

1. Бондар Н. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Наталія Бондар, Валерій Воротін, Олег Гаєвський,; За заг. ред. А. В. Калини; Міжрегіональна академія управління персоналом . — К.: МАУП, 2006. — 350 с.

2. Гетьман О. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Оксана Гетьман, Валентина Шаповал,; Мін-во освіти і науки України, Дніпропетровський ун-т економіки і права. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 487 с.

3. Економіка підприємства: Підручник/ ред. : Й. М. Петрович. — 2-ге вид., виправл.. — Львів: Магнолія 2006, 2007. — 579 с.

4. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ П. В. Круш, В. І. Подвігіна, Б. М. Сердюк та ін.. — К.: Ельга-Н: КНТ, 2007. – 777 с.

5. Єгупов Ю. Організація виробництва на промисловому підприємстві: навчальний посібник / Юрій Єгупов, ; Мін-во освіти і науки України, Одеський держ. економічний ун-т. — К. : Центр навчальної літератури, 2006. — 488 с.

6. Організація і планування на підприємстві: навчальний посібник / Г. А. Семенов, В. К. Станчевський, М. О. Панкова та ін ; М-во освіти і науки України, Гуманітарний університет " Запорізький інститут державного та муніципального управління ", Європейський університет управління, безпеки та інформаційно-правових технологій. Запорізька філія. — К. : Центр навчальної літератури, 2006. — 527 с.

7. Пуцентейло П. Р. Ефективність виробництва в підприємницьких структурах // Економіка АПК. — 2005. — № 6. — С.51-57.

8. Сідун В. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Вікторія Сідун, Юлія Пономарьова,; М-во освіти і науки України, Харківський держ. ун-т харчування і торгівлі. — К.: Центр навчальної літератури, 2003. — 435 с.

9. Селезньов В. Основи ринкової економіки України: Влада. Право. Підприємство. Фінанси. Податки. Маркетинг. Менеджмент. Торгівля. Реклама: Посібник/ Володимир Селезньов. — К.: А.С.К., 2006. — 687 с.

10. Семенов Г. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Григорій Семенов, Марина Панкова, Андрій Семенов,; М-во освіти і науки України, ГУ "ЗІДМУ". — 2-е вид., перероб. та доп. . — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 324 с.

11. Семернікова І. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Ірина Семернікова, Наталія Мєшкова-Кравченко,. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2003. — 311 с.

12. Шваб Л. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Людмила Шваб,. — 3-є вид.. — К.: Каравела, 2006. — 583 с.