Вступ.

1. Сутність грошей та основні теорії їх походження. Функції грошей та еволюція.

2. Типи та види грошей і розвиток грошових відносин.

3. Особливості функціонування грошового ринку в Україні в сучасних умовах розвитку економіки держави.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми дослідження. Одним з найважливіших чинників ефективного функціонування ринкової економіки є високий рівень розвитку грошово-кредитних відносин у суспільстві. Багатовіковий досвід розвитку світової економіки переконливо довів, що ринкові стимулятори суспільного виробництва найбільш ефективно діють в умовах, коли домінуючою формою економічних відносин є грошово-кредитна, за якої гроші втратили свою внутрішню (трудову) вартість і стали виключно кредитними. Водночас кредит став переважно грошовим і охопив майже всі економічні відносини. В цих умовах істотно розширились стимулюючі та регулюючі можливості таких ринкових важелів, як платоспроможний попит, ціна, фінансовий ринок, банківський кредит, державний кредит, процент, валютний курс. В умовах високорозвинутих грошово-кредитних відносин у розпорядженні держави з'явився такий могутній інструмент регулювання економічного і соціального розвитку, як монетарна політика.

В українській літературі багато уваги приділяється окремим аспектам розвитку грошово-кредитних відносин у наукових працях А. Гальчинського, В. Гейця, О. Дзюблюка, Т. Ковальчука, С. Корабліна, В. Матвієнка, І. Мітюкова, А. Мороза, М. Савлука, В. Стельмаха, А. Чухно.

Мета дослідженнявизначена на основі вивчення і узагальнення теоретичних розробок у сфері грошово-кредитних відносин, аналізу практики грошового обігу. Вона полягає в розробці науково-обґрунтованих принципів і напрямків розвитку грошово-кредитних відносин, визначення шляхів підвищення ефективності монетарної політики. Для досягнення вказаної мети поставлені наступні завдання:

— розкрити сутність та роль грошових відносин в ринковій економіці й обґрунтувати пріоритетність їх розвитку при формуванні ринкової системи України;

— визначити сутність грошей та альтернативні теорії їх походження;

— дослідити функції грошей;

— проаналізувати види грошових систем та їх еволюція;

— оцінити становлення та розвиток грошової системи України;

— розкрити роль грошової реформи в Україні;

— визначити сутність та види грошових реформ.

Об'єктом дослідженняє грошові відносини в умовах трансформаційної економіки.

Предметом дослідженняє поняття та виникнення грошей та грошових відносин.

Методи дослідженняґрунтуються на системному аналізі економічних явищ і узагальненні їх результатів. На основі діалектичного методу пізнання проведено вивчення та визначені напрямки вдосконалення грошово-кредитної системи.

1. Сутність грошей та основні теорії їх походження. Функції грошей та еволюція

В сучасній економічній літературі сутність грошей, як правило, визначається через їх функції. Функція являє собою конкретний прояв економічного явища, виражає основне призначення економічних законів, які діють в певній сфері економічних відносин.

По відношенню до сутності грошей в економічній літературі існують наступні підходи:

— прагматичне тлумачення,

— концепція представницької вартості,

— гіпотеза власної вартості неметалевих грошей. Прибічники прагматичного тлумачення вважають, що оскільки неречові, нерозмінні на благородний метал гроші фактично виступають в ролі виняткової о грошової о антипода, що протистоїть товарному світу, а процес ціноутворення здійснюється в цих грошах, то це доводить, що вони служать реальною мірою вартості товару. Таке тлумачення є достатнім для вирішення обмежених аналітичних задач, але не дає можливості проникнути в глибину сутності явищ.

Представники концепції представницької вартості розглядають паперові гроші в якості представників вартості товарів. Вони трактують сучасні неречові кредитні гроші в якості представників сумарної вартості всіх товарів на ринку, що втілюють суспільне необхідну працю, витрачену на виробництво цих товарів. В даній концепції відсутнє пояснення того, яким чином фіксується вартість, яка утримується окремою грошовою одиницею.

Гіпотеза власної вартості неметалевих грошей ґрунтується на тому, що нерозмінні на золото гроші є в сучасних умовах не представниками, а носіями власної внутрішньої вартості. Прибічники даної теорії припускають, що вартість грошей формується ніби в два етапи. Підставою її є праця, що витрачається при виробництві грошей і їхнє функціонування, що забезпечує вартість. Ця вартість знаходить свій вираз в ринковій ціні грошового матеріалу. Однак вона трансформується в деяку мінову вартість, на базі якої гроші виступають в ролі загального вартісного еквіваленту.

З загального вартісного еквіваленту, тобто міри вартостей товарів, гроші перетворюються в посередника при обміні товарами. Вони стають універсальним вимірником, технічним інструментом для порівняння вартостей різноманітних товарів. В даному механізмі гроші виконують роль лічильних грошей. При такому підході припускається збереження грошей в якості необхідного елементу господарського механізму. Гроші, що отримують від держави статус законного платіжного засобу, набувають безумовних прав на товари і послуги. Вони продовжують опосередковувати ринковий обмін товарів, однак при цьому в поняття гроші вкладається інший, більш полегшений зміст[2, c. 52-54].

Нерозробленість теорії сутності кредитних паперових грошей не заважає їм в країнах з розвинутою ринковою економікою виконувати відповідні завдання.

Своєю загадковістю дії гроші та їх походження завжди хвилювали думки людей. Гроші виникли так давно, що й на сьогодні цей процес викликає чисельні перекази і легенди, а також породжує багато нерозв'язаних запитань у економіці й політиці, теорії та практиці організації функціонування грошово-кредитної сфери. Численні спроби впродовж усього періоду з часу виникнення економічної теорії і до сучасності дати вичерпну відповідь на всі загадкові запитання умовно можна поділити на два теоретичні напрямки: раціоналістичну концепцію походження грошей та еволюційну.

Послідовники раціоналістичної концепції пояснювали появу грошей наслідком домовленості, угоди між людьми з метою спрощення і полегшення процедури обміну товарів. Її теоретичне обґрунтування здійснив ще Аристотель (IV ст. до н.е.) у праці «Нікомахова етика». Він писав: «Все, що бере участь у обміні, має бути якимось чином співставленим… за загальною домовленістю з’явилася монета… Від того й ім'я її, що вона існує не в природі, а за домовленістю». Для здійснення обміну «має існувати якась одиниця (виміру), при чому (обґрунтована) на умовності».

В наступні історичні епохи раціоналістична концепція походження грошей законодавчо була закріплена в нормах античного й середньовічного права. Карбування монет на честь приходу до влади коронованої особи римським правом так і проголошувалося, що гроші та їх вартість декретує імператор. Ідея про гроші як витвір домовленості («раціо» — розум) переважала аж до кінця XVIII ст., коли вагомі досягнення археологічної науки розвінчали її постулати. Водночас суб'єктивно-психологічний підхід до тлумачення походження грошей з позицій раціоналістичної концепції має місце у деяких працях і сучасних економістів. Зокрема, у підручнику П. Самуельсона «Економіка» стверджується, що гроші є штучною соціальною умовністю. Інший лауреат Нобелівської премії, американський вчений Дж. Гелбрейт гроші розглядає як наслідок угоди між людьми про закріплення грошової функції за коштовними металами.

Проте домовленість між людьми надто невагома, щоб стати підставою виникнення і функціонування грошей. Помилкове положення про те, що «монета існує не в природі, а встановлена людьми, тому їм під силу змінити її або вилучити з обігу» було використане представниками школи меркантилізму не тільки для заперечення товарної природи походження грошей, а й для обґрунтування відсутності зв'язку між грошима і коштовними металами. Водночас наукові відкриття поступово нагромадили значні матеріально-речові надбання, які дозволили відкинути ненаукові концепції походження грошей та розробити еволюційну концепцію[4, c. 27-28].

Послідовними прихильниками еволюційної концепції походження грошей стали основоположники класичної політичної економії А. Сміт і Д. Рікардо, К.Маркс та інші вчені: Вони довели, що провідними передумовами становлення товарно-грошових відносин та їх носіїв (грошей) стали процеси піднесення продуктивності суспільної праці до рівня створення додаткового продукту, який ставав предметом обміну між виробниками. Наступне поглиблення суспільного поділу праці й розвиток багаторівневої спеціалізації виробництва і суспільної діяльності людини розширили масштаби суспільного обміну і сформували історичний процес еволюційного розвитку грошей у таких формах:

а) простої, поодинокої або випадкової форми вартості;

б) повної або розгорнутої форми вартості;

в) загальної форми вартості;

г) грошової форми вартості j

Зазначимо, що кожна з цих форм послідовно відображає процес зародження і зростання ролі грошей та їх взаємодії з властивостями вищого ступеня розвитку товарного виробництва й обміну. Зокрема, вже перша проста, поодинока або випадкова форма вартості, виникнувши одночасно із зародженням обміну, започаткувала основоположні відносини товарного виробництва, в якому товари об'єктивно протистоять грошам. Зміст тогочасного обміну математично можна зобразити так:

х товару А = у товару В.

Тут обмін, охоплюючи якісну та кількісну сторони обмінюваних продуктів, показує, що товар А перебуває у активній відносній формі вартості, є носієм споживної вартості і виражає свою вартість у товарі В. Товар В фігурує у пасивній еквівалентній формі вартості, головне завдання якої — відобразити вартість товару А. Вже з першого обміну товар В як еквівалент виступив прообразом грошової функції, роль якої ще не закріплювалася за якимось товаром.

Відносна і еквівалентна форми вартості взаємообумовлюють і виключають одна одну. Водночас вони є полюсами і виразом одного й того ж виразу вартості.

При цьому відносна форма вартості означає, що це продукт праці, відображає його споживну вартість, що є результатом конкретної форми праці та становить вираз приватної праці виробника. В обміні власник цього продукту шукає такий товар, який би виміряв його вартість і забезпечив суспільне визнання як товару. Звідси випливають особливі властивості еквівалентної форми вартості:

а) споживна вартість товару — еквівалента в обміні стає матеріалом виразу вартості обмінюваної на нього іншої споживної вартості;

б) конкретна праця, затрачена на виготовлення товару-еквівалента, виступає формою вияву абстрактної праці;

в) приватна праця, що втілена у товарі-еквіваленті, виступає формою виразу її протилежності – суспільної праці.

З розширенням масштабів розвитку суспільного виробництва і поглибленням суспільного поділу праці всі продукти праці в процесі обміну зосередилися у відносній формі вартості і фактично склали сукупні властивості товарної маси, а оцінку суспільної вартості товарної маси та визначення кількості втіленої в ній абстрактної праці стали вимірювати на перших порах достатньо поширені та привабливі товари, які виконували грошову функцію[15, c. 32-34].

Наступні процеси еволюційного розвитку виробництва й удосконалення суспільного поділу праці поступово збільшували кількість обмінюваних товарів і створили потребу регулярності обміну та визначення місця зустрічей товаровиробників, тобто появи ринку, що, загалом, зумовило виникнення наступної, досконалішої форми вартості — повної або розгорнутої. На її основі обмін здійснювався як безперервний послідовний ланцюг усіх винесених на ринок товарів:

У такій формі обміну, залишки якої збереглися до XX ст. у окремих африканських племенах регіону озера Чад, величина вартості товару виражалася вартістю кількох еквівалентів. Це дозволяло точніше виміряти вартість обмінюваного товару, але означало незавершеність еквівалентної форми вартості. Поглиблення суспільного поділу праці створювало все нові види товарів, які збільшували еквівалентний ряд та ускладнювали процес обміну товарів потребою безпосереднього послідовного обміну на кожний із задіяних на ринку посередників. Більше того, відсутність якогось із товарів-посередників робила операцію обміну на бажаний товар неможливою.

Для спрощення і полегшення обміну товаровиробники стали вдаватися до використання третіх товарів, які найчастіше зустрічаються на ринку як посередники. Внаслідок розвитку цього процесу вартість звичайного товару стала виражатися поживною вартістю певного найпривабливішого товару-посередника, який в межах місцевого ринку перетворювався у загальний еквівалент. Так виникла загальна форма вартості.

Загальна форма вартості означала, що кожний товаровиробник отримав можливість продати свій товар чи обміняти його на інший за допомогою товару загального еквівалента на підставі відносин такого обміну:

Загальна форма вартості створила умови для обміну будь-якого товару на інший за допомогою товару загального еквівалента. Скажімо,

На основі розвитку загальної форми вартості поступово склалися місцеві ринки, на яких вартість ординарних товарів стала виражатися у споживній вартості панівних у них товарів-посередників (хутра, шкіри тварин, сушеної риби, солі тощо), а безпосередній обмін товарів переріс у їх обіг, що спростило, полегшило і прискорило обмін товарів та стимулювало зростання обсягів виробництва.

Розширення обміну за межі локальних ринків зумовило потребу переходу від товару-еквівалента до зародження і розвитку грошової форми вартості. В ній:

У грошовій формі вартості споживна вартість товару-еквівалента вже не має значення. Тому на вищій стадії розвитку товарного виробництва й світової торгівлі роль загального еквівалента міцно закріпилася за золотом. Як загальний еквівалент золото найпридатніше для виконання суспільних функцій. Воно володіє такими властивостями загального еквівалента, як однорідність, подільність, портативність, обмеженість у природі та велика вартість, здатне до тривалого зберігання[3, c. 35-37].

З появою грошей завершився процес розвитку форм вартості. Гроші надали можливість вимірювати вартість усіх інших товарів, а продукти приватної праці виробників через них дістали суспільне визнання. Товарний світ поділився на товари, що перебувають у відносній формі вартості, і гроші, як загальний еквівалент. При цьому золото як грошовий матеріал завжди перебувало у еквівалентній формі вартості, затрачена на його видобування конкретна праця була безпосереднім втіленням абстрактної загальнолюдської праці, а затрачена на його виробництво приватна праця — безпосереднім втіленням суспільної праці. Наступні процеси зростання суспільного виробництва й обміну зумовили появу в ролі грошей паперових знаків вартості і кредитних грошей та інших грошових форм, що здатні функціонувати паралельно з грошовим товаром чи без нього. Незалежно від форми гроші виконують суспільну функцію загального еквівалента, тому повсякденно використовуються для особистого і суспільного споживання.

Розгляд еволюційної концепції походження грошей показує, що:

а) гроші виокремилися з товарної маси як носії специфічних суспільних відносин;

б) процес становлення грошей охоплює тривалий період розвитку і поглиблення суспільного поділу праці та спеціалізації виробництва і суспільної діяльності. Ось чому гроші не можна відмінити декретом чи знищити процесом відмирання. Навпаки, вони вдосконалюють свій зміст і форми, існування;

в) не торкаючись економічної суті грошей, держава здатна визначати номінали, порядок їх емісії та інші елементи грошово-кредитної політики. З настанням демонетизації золота роль держави у контролі й регулюванні грошово-кредитної сфери суттєво зростає, але це не означає, що вона продукує гроші. І в сучасних умовах гроші створюють грошовий ринок; їх обіг і кількісна маса визначаються об'єктивними законами, які держава мусить враховувати[1, c. 28].

2. Типи та види грошей і розвиток грошових відносин

Виникнення грошей відбувалось шляхом поступового, стихійного виділення із загальної маси товарів такого, який починав відігравати роль головного предмета обміну. При цьому треба зауважити, що в того товару, який стає ще і грішми, з’являється крім основної корисності (споживної вартості) як предмета побуту та споживання ще й додаткова корисність загального еквівалента.

На початкових етапах розвитку гроші були представлені певними споживчими продуктами, які виступали матеріальними носіями вартості, що дорівнювала витратам виробництва цих продуктів. Такі гроші за ознаками свого матеріального тіла отримали назву продуктових грошей.

Проте худоба, зерно, хутро та інші види продуктових грошей мали певні вади як загальний еквівалент. Це, в першу чергу, неможливість довільного поділу таких продуктів без втрати ними своїх споживчих властивостей, а також неможливість тривалого зберігання деяких з цих продуктів. Саме через ці обставини поступово почався перехід до нових грошей, які отримали назву металевих. Металеві гроші — це такі гроші, матеріальне тіло яких виготовлено з певного металу, а загальним еквівалентом вони стають завдяки великим витратам виробництва на видобуток цього металу.

Такі споживчі властивості матеріалу, з якого виготовлялись металеві гроші, як однорідність, легка подільність, здатність до тривалого зберігання та висока трудомісткість за невеликої ваги привели до того, що цей вид грошей набув значного поширення. Слід додати, що протягом історії людства різні метали визнавались у різних суспільствах як гроші. Історії відомі мідні, залізні, свинцеві, бронзові, олов’яні та інші металеві гроші. Так, залізні гроші використовували стародавні спартанці, бритти, японці, деякі африканські народи. Олов’яні вживались у стародавній Мексиці, Римській імперії, середньовічній Англії, на острові Ява. Свинцеві кульки використовувались для дрібних платежів у Північній Америці. І тільки з IV—III ст. до н. е. функції грошей перебирають на себе благородні метали — срібло та золото. При цьому протягом тривалого часу ці два метали використовувались як гроші паралельно. Через це система грошового обігу, яка базувалась на використанні як грошей двох різних металів, отримала назву біметалічної. Проте потрібно зазначити, що паралельне використання двох металів як грошей мало свої вади. Найважливіша полягала в тому, що кількісне обмінне співвідношення між цими металами мало бути закріплене державою законодавчо. У той самий час реальне обмінне співвідношення, яке визначалось співвідношенням витрат виробництва на видобуток цих металів, постійно змінювалось під впливом багатьох чинників. А це викликало необхідність постійної зміни законодавчо встановлених пропорцій обміну цих металів між собою, що фактично ніколи своєчасно та оперативно не робилось, тому призводило до значних втрат як для окремих суб’єктів економіки, так і для держави. Через це остання робила дуже багато для того, аби суспільство визнало як гроші лише один метал. І в ХІХ ст. під впливом зростання сили та могутності держави в більшості країн роль грошей монопольно була закріплена за золотом, що означало встановлення золотого стандарту та перехід від біметалічної грошової системи до монометалічної. Монометалічною називається така грошова система, в межах якої лише один певний метал визнається за матеріальну основу грошей[3, c. 25-27].

Система організації металевого грошового обігу також постійно вдосконалювалась. Якщо на початкових етапах функціонування цих грошей в обігу були зливки (зливок — переплавлений у певну форму шматок металу), вага та проба яких іноді досить суттєво різнились (проба — вміст чистого металу у сплаві), то в подальшому їх замінила монета (певна кількість металу визначеної форми, ваги та проби з відповідним державним клеймом). Монета з’явилась як розвинута форма зливка і початково відрізнялась від нього лише зовнішньо. Проте за зовнішнім переходом від одного виду грошей до іншого приховується більш глибока відмінність, пов’язана з тим, що повноцінна монета — це не тільки товар, який відіграє роль загального еквівалента, але й знак вартості. У монеті не тільки міститься, а й зовні позначена наявність певної вартості чи певних витрат на її виробництво, що й надає їй можливості бути грішми — загальним еквівалентом. Тобто, з одного боку, повноцінна монета — це не стільки грошовий знак, скільки реальні гроші, а з іншого — реальні гроші виступають у цій формі саме як грошовий знак. Таким чином, повноцінна монета — це безпосередня єдність грошового знаку та реальної кількості грошей. При цьому сам по собі грошовий знак є зовнішнім відносно вмісту, позначуваного ним. Тому вміст може змінитись, а грошовий знак залишиться тим самим і буде позначати зовсім інший вміст, ніж той, що був на початку.

Повноцінна монета як певний вид грошей та форма прояву металево-грошової форми вартості являє собою зародок появи нового типу грошей — неповноцінних та нової форми грошової вартості — знаково-грошової. Але власний розвиток останньої починається тільки з моменту відокремлення грошового знака від повноцінних грошей. Її першим щаблем є монетно-знаковий, що має власні етапи розвитку. Першим з них став обіг неповновагових монет з дорогоцінних металів, які втратили частину ваги внаслідок природного стирання у процесі обміну. Особливість, з огляду на яку в обігу неповновагова монета може представляти повновагову, потім була використана для цілеспрямованого випуску неповноцінних монет з неблагородних металів, поява яких стала ознакою переходу до другого етапу монетно-знакової форми грошової вартості. Перехід до неповноцінних монет дозволив не тільки уникнути втрат, пов’язаних зі стиранням монети з дорогоцінних металів, але й дав змогу значно зменшити потребу у видобутку самих цих металів, що дозволило більш доцільно використати виробничі ресурси суспільства. Через значно менші витрати виробництва на виготовлення неповноцінних монет їх реальний вартісний зміст уже майже зник. Залишився лише його грошовий знак, який позначений на матеріальному тілі, що просто нагадує матеріальне тіло попередника. З переходом до паперових грошей зникає і будь-який натяк на цю згадку, а грошовий знак остаточно відокремлюється від реальної вартості, позначуваної ним[6, c. 21-23].

Паперові гроші —це такі гроші, які є лише знаками вартості, виготовленими з паперу, і які заміщують в обігу певну кількість повноцінних грошей. Паперові гроші початково випускалися державними казначействами у формі казначейських білетів для покриття дефіциту державного бюджету і були обов’язковими для приймання за всіма видами платежів відповідно до того номіналу, який на них зазначався.

Якщо монетно-знакова форма грошової вартості являє собою початок зникання реального вартісного змісту грошей, то паперово-знакова значно розширює і поглиблює цей процес. Паперові гроші є моментом заперечення реальної вартості, оскільки паперові гроші — це не стільки реальна вартість, скільки знаки вартості. Оскільки реальна вартість паперових грошей майже відсутня, то запровадження їх в обіг відбувалося на основі законодавчого зобов’язання та відповідного примусу з боку держави. При цьому методом підтримання їх примусового курсу на початкових етапах запровадження було часткове збереження їх обміну на золото. Тобто реальна вартість паперових грошей зникає настільки, наскільки грошові знаки перестають мати внутрішню вартість, але зберігається тією мірою, якою залишається зв’язок руху повноцінних грошей з цими знаками.

Дальшим запереченням реального вартісного змісту повноцінних грошей є кредитні гроші. Кредитні гроші — це такі гроші, які являють собою боргові зобов’язання суб’єктів економіки і завдяки цьому виконують роль знаків вартості в обігу. Першою формою кредитних грошей став вексель. Вексель — це торгове боргове зобов’язання, яке передбачає сплату певної суми грошей певною особою у визначений строк. Поява векселя зумовлена продажем товарів у кредит, коли покупець, не маючи в даний момент грошей, зобов’язується сплатити їх продавцю за отриманий від останнього товар тоді, коли гроші в нього з’являться. Тобто продавець стає кредитором, а покупець боржником. У цьому разі отриманим від власного боржника зобов’язанням кредитор сам може розрахуватись за придбані ним товари у третіх осіб, поставивши попередньо на векселі свій іменний підпис — індосамент. Таким чином векселі переходять із рук у руки і породжують вексельний обіг. Однак його межі дуже вузькі, оскільки не всі продавці можуть погодитись отримати у сплату за свій товар боргове зобов’язання невідомої особи. Цю проблему вирішила поява банкноти — боргового зобов’язання (векселя) банку. Банки, скуповуючи звичайні векселі, розплачуювались за них своїми власними векселями. У цьому разі векселедавцем виступала не окрема особа, а банк, який був не тільки більш відомим, а й більш платоспроможним, ніж будь-який інший комерційний векселедавець, що давало змогу значно розширити сферу кредитних відносин[12, c. 56-57].

Поява кредитних грошей, з одного боку, заперечує повноцінні гроші у такій їх істотній функції, як засіб обігу, оскільки в обмін на товар замість грошей видається боргове зобов’язання, а з іншого — останнє саме починає обертатися. На основі вексельного обігу виникає банкнота, що починає функціонувати і як звичайний засіб обігу. Саме тому рух кредитних і паперових грошей поєднується в єдине ціле. Нині випуском паперових грошей займається не казначейство, а центральний банк відповідної країни, який випускає власні боргові зобов’язання (монети та банкноти). Це приводить до того, що паперові гроші перетворюються за сучасних умов на кредитно-паперові, економічною основою яких є боргові зобов’язання держави в цілому. З припиненням вільного обміну паперових грошей на золото за твердо встановленим курсом воно перестає навіть номінально бути загальним еквівалентом, залишаючись при цьому звичайним товаром. Тобто втрачається останній зв’язок реальної вартості з її знаком на боці загального еквівалента у формулі обміну (х товару А = у товару Б).

Потрібно зазначити, що і нині процес розвитку матеріальної основи грошової форми вартості не припинився. Сьогодні у грошовому обігу все більше відбувається заміна руху навіть кредитно-паперових знаків вартості (монети та банкноти), які є борговими зобов’язаннями центральних банків відповідних країн, на рух певних доручень (чеки, квитанції тощо).

Виникнення цих доручень є результатом існування депозитів, тобто внесків певних сум грошей клієнтів банку на власний рахунок у цьому банку, а чеки та квитанції є дорученнями банку перерахувати кошти з належного власникові рахунку на інший. Усе це дає підстави говорити про появу нового різновиду кредитних грошей — грошей депозитних, які існують у формі записів на банківському рахунку, і хоча самі по собі ці доручення ще вільно не обертаються, але така перспектива не виключена.

Також досить значного поширення у промислово розвинутих країнах набули кредитні картки, що являють собою пластиковий носій, на якому записана в електронній формі інформація про розміри кредиту, що наданий власнику картки банком. У цьому разі під час купівлі товарів продавець відразу одержує свої гроші від банку, а покупець — банківський кредит на суму конкретної покупки. Через певний час цей кредит має бути повністю погашений власником картки. Кредитні картки є іменними і не обертаються.

Починають широко застосовуватися також і дебетні картки. Вони не тільки виконують усі функції кредитних, але й дозволяють попередньо вносити гроші на рахунки своїх власників. Сфера поширення дебетних карток поки що не велика, але активно розвивається. Потрібно зазначити, що кредитні та дебетні картки є носіями електронної інформації, а тому нині все частіше говорять про появу електронних грошей, які, будучи одним з різновидів депозитних грошей, існують у вигляді електронного запису в пам’яті банківського комп’ютера.

Розглянутий вище процес характеризує логіку історичного розвитку грошової форми вартості. Він є одночасно і логічним, оскільки відображає закономірний рух, і історичним, оскільки фіксує реальні історичні переходи. Інакше кажучи, у ньому реалізовано єдність логічного та історичного. Узагальнено цей процес та його етапи може бути подано у вигляді такої логіко-історичної схеми еволюції грошової форми вартості:

А. Товарно-продуктово-грошовий етап.

Б. Товарно-металево-грошовий етап [а) металево-зливковий; б) металево-монетний].

В. Знаково-грошовий етап [а) монетно-знаковий; б) паперово-знаковий; в) кредитно-паперово-знаковий; г) кредитно-паперово-електронно-знаковий].

Відповідно до розвитку грошової форми вартості можна виділити два найважливіших типи грошей: повноцінні та неповноцінні. Повноцінні гроші — це ті, які є загальним еквівалентом завдяки витратам виробництва на виготовлення їх матеріалу на рівні номінального знака вартості, який на них позначений. До повноцінних належать продуктові та ті металеві гроші, які виготовлені з благородних металів. Неповноцінні гроші — це ті, витрати на виготовлення яких є значно меншими ніж той номінальний знак вартості, який на них позначений. До них належать монети з недорогоцінних металів, паперові та всі види кредитних грошей[16,c. 56-59].

3. Особливості функціонування грошового ринку в Україні в сучасних умовах розвитку економіки держави

Державні заходи стабілізації грошового ринку в перехідній економіці України мають поєднувати довгострокове, стабілізаційне, а також тактичне або короткострокове регулювання. Стабілізаційне регулювання виходить за сферу компетенції НБУ і може реалізовуватися у складі урядових програм та має узгоджуватися із заходами бюджетно-фіскальної та валютно-курсової політики.

До цільових пріоритетних орієнтирів регулювання грошового ринку відносяться формування динаміки монетарних процесів, спроможних забезпечити існування ринкового середовища, яке адекватно реагує на заходи грошово-кредитної політики.

Поглиблення трансформаційних процесів пов'язано із поступовим зменшенням масштабів застосування методів прямого або адміністративного впливу та розширенням можливостей регулювання грошового ринку ринковими методами, в основі яких покладене використання механізму попиту та зміни пропозиції грошей.

Ринкові методі регулювання грошового ринку в перехідній економіці України представлені такими інструментами: визначення норм обов'язкових резервів, процентна політика, операції на відкритому ринку, політика рефінансування комерційних банків. Проте, більшість ринкових методів та інструментів регулювання грошового ринку застосовуються в обмеженому або деформованому вигляді порівняно з можливостями їх використання в сучасних ринкових економіках.

Така обмежена або низька ефективність державного регулювання грошового ринку обумовлена недостатнім розвитком ринкового середовища, низьким рівнем монетизації економіки, що не забезпечує адекватну реакцію на заходи грошово-кредитної політики. В широкому розумінні ефективність регулювання грошового ринку пов'язана з можливістю досягнення певних цільових орієнтирів: розміру процентних ставок, параметрів грошової маси, грошових агрегатів та обмінного валютного курсу. В міру відхилення отриманих результатів від цільового орієнтиру регулювання грошового ринку можна визнати низько ефективним або неефективним[4, c. 47-48].

Низька ефективність процентної політики НБУ пов'язана з неспроможністю зміни облікової ставки впливати на динаміку кредитних операцій комерційних банків і стимулювати економічну активність. В сучасних умовах ринкової трансформації найбільш суттєвий дефект регулювання грошового ринку пов'язаний з відсутністю достатньої кореляції між зміною пропозиції грошей та динамікою цін.

В умовах довгострокової політики НБУ на ревальвацією української гривні зростає значення ефективності валютно-курсової політики, яка пов'язана із забезпеченням цінової стабільності. Актуальною є розробка довгострокової програми забезпечення стабільності грошового ринку та збереження реальної купівельної спроможності національних грошей.

Сучасні проблеми розвитку грошового ринку в Україні переходять з площини інституційного становлення, пов'язаного з розвитком ринкового середовища, яке поступово стає все більш чутливим та прогнозованим для впливу ринкових методів регулювання в площину ринкового регулювання[5, c.88].

Стаття 99 Конституції України вказує:

1) Грошовою одиницею України є гривня;

2) Основною функцією Національного банку України є забезпечення стабільності гривні;

3) Найважливішим напрямком розбудови грошової системи України є забезпечення зростання довіри до національної валюти — гривні.

Об'єктивні чинники процесу запровадження національної грошової системи можна сформувати так:

Провідними складовими елементами грошової системи України стали:

а) види грошових знаків, що мають законну платіжну силу:

• банкноти — гривні, номіналом 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100,200;

• розмінна монета (копійка), що випускається в обіг номіналами 50, 25, 10, 5, 2, 1;

б) офіційний валютний курс гривні встановлюється НБУ на підставі торгів валютними цінностями на УМВБ за валютами (долар США, євро, рубль) на підставі крос-курсів;

в) порядок організації готівкового й безготівкового обігу. Їх регламентацію, в тому числі організацію міжнародних розрахунків здійснює НБУ. Його функціональним обов'язком є суворий контроль стану грошового обігу, забезпечення сталості національної валюти, регламентація емісії готівки, розробка правил і форм здійснення безготівкових розрахунків, способу і порядку платежів, контроль касових операцій;

г) орган грошово-кредитного і валютного регулювання — НБУ. Він є незалежним фінансово-економічним органом для здійснення самостійної національної грошово-кредитної політики. Правління НБУ приймає і затверджує постанови, положення та інші нормативні акти, що регулюють грошовий обіг, та координує діяльність комерційних банків[14, c. 59-60].

Висновки

Таким чином гроші – історична категорія, яка розвивається на кожному етапі товарного виробництва і наповнюється новим змістом, що ускладнюється із зміною умов виробництва.

Гроші розв'язали протиріччя товарного виробництва: між споживчою вартістю і вартістю. З появою грошей товарний світ поділився на дві частини: одна – товар-гроші, друга – всі інші товари. Споживча вартість сконцентрована з боку всіх товарів, а їх вартість – з боку грошей. Товари, які беруть участь в обміні, виступають як споживчі вартості. Гроші стають виразником цих споживчих вартостей всіх товарів через свою вартість.

Таким чином, особливість грошей полягає в наступному:

— гроші – це товар, що виділився стихійно;

— гроші – це особливий привілейований товар, який відіграє роль загального еквівалента;

— гроші розв'язали протиріччя між вартістю і споживчою вартістю, властиві всім товарам, в тому числі і грошам.

В той же час гроші, на відміну від звичайних товарів, є особливим товаром:

· споживча вартість товару, що виконує роль загального еквіваленту ніби подвоюється (крім конкретної споживчої вартості, вони мають загальну споживчу вартість, оскільки з їх допомогою людина може задовольнити будь-яку потребу);

· вартість грошей має зовнішню форму прояву до їх обміну на ринку. Товар-гроші завжди можна обміняти на будь-який інший товар, необхідний власнику грошей. В той час, як вартість звичайного товару прихована і виявляється в процесі обміну, коли товар продається на ринку.

З усього вищесказаного випливають три основні властивості грошей, які розкривають їх сутність:

• гроші забезпечують загальну безпосередню обмінність – за них купується будь-який товар;

• гроші виражають мінову вартість товарів – через них визначається ціна товару, а це дає кількісне порівняння різних за споживчими вартостями товарів;

• гроші виступають загальною матеріалізацією загального робочого часу, що втілюється в товарі.

Сучасна грошова система характеризується наступними загальними рисами:

— відміною офіційного золотого вмісту грошових одиниць, демонетизацією золота;

— переходом до нерозмінних на золото кредитних грошей, які за своєю природою небагато чим відрізняються від паперових грошей;

— збереженням в грошовому обігу декількох країн поряд з кредитними грошима паперових грошей у формі казначейських білетів;

— випуском банкнот в обіг з метою кредитування господарства, держави, а також приросту офіційних золотих і валютних резервів;

— розвитком та розширенням в грошовому обороті безготівкових розрахунків при одночасному скороченні готівкових;

— посиленням державного регулювання грошового обороту в зв'язку з постійним порушенням базового принципу грошової системи — відповідності кількості грошей об'єктивним потребам економічного обороту, яке веде до інфляційного процесу.

Список використаної літератури

1. Архієреєв С. Політична економія: Навч. посібник для студ. екон. спец. / Національний технічний ун-т "Харківський політехнічний ін-т"; Харківський економіко-правовий ун-т / Сергій Ігоревич… Архієреєв (ред.). — Х. : ТОВ "ПРОМЕТЕЙ", 2006. — 364с.

2. Башнянин Г.І. Політична економія: Підручник для вузів. Ч.1: Загальна економічна теорія. Ч.2: Спеціальна економічна теорія/ Г.Башнянин, П.Лазур, В.Медведєв. — К.: Ніка-Центр: Ельга, 2003. — 526 с.

3. Біленко Т. І., Бодров Володимир Григорович, Волинцев В. В., Глаголєва О. Б., Гримайло В. М. Політична економія: Навч. посібник / Володимир Олександрович Рибалкін (ред.), Володимир Григорович Бодров (ред.). — К. : Академвидав, 2004. — 672с.

4. Дмитриченко Л. Політична економія: навч.-метод. посібник за кредитно-модульною системою (для студ. спец. "Економічна теорія") / Донецький національний ун-т. Обліково- фінансовий факультет. Кафедра економічної теорії. — Донецьк : Норд-Прес, 2008. — 141с.

5. Заглинський А. Політична економія: Навчальний посібник/ Анатолій Заглинський, Микола Матусевич. — Рівне: ППФ "Волинські обереги", 2005. — 408 с.

6. Зазимко А. Політична економія: Структурно-логічний навчальний посібник/ Анатолій Зазимко; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. — 2-е вид., без змін. — К.: КНЕУ, 2006. — 358 с.

7. Кукурудза І. Політична економія: матеріали до лекцій та семінарів / Черкаський національний ун-т ім. Богдана Хмельницького. — Вид. 2-ге, доп. — Черкаси : Вид. від. ЧНУ ім. Богдана Хмельницького, 2007. — 368c.

8. Мельник Л. Політична економія: Навч. посіб. для підгот. бакалаврів з напряму 0501 "Економіка і підприємництво" в агр. вищ. навч. закл. III-IV рівнів акредитації — Д. : Пороги, 2005. — 430с.

9. Мочерний С.Політична економія: Навч. посіб./ Степан Мочерний,. — К.: Знання-Прес, 2007. — 687 с.

10. Оганян Г. Політична економія: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Міжрегіональна академія управління персоналом (МАУП) / Георгій Артемович Оганян (ред.). — К. : МАУП, 2003. — 520с.

11. Палехова В. Політична економія: підручник / Миколаївський держ. гуманітарний ун-т ім. Петра Могили комплексу "Києво-Могилянська академія". — Миколаїв, 2007. — 332с.

12. Політекономія: Підручник/ Ред. Ю.В. Ніколенко. — К.: ЦУЛ, 2003. — 411 с.

13. Політична економія: Навчальний посібник/ О. Є. Степура, О. С. Єремєєв, Т. Ю. Пономарьова, М. О. Степура; За заг. ред. О. С. Степури; Ін-т підприємництва та сучасних технологій. — К.: Кондор, 2006. — 405 с.

14. Політична економія: Навчальний посібник/ Т. І. Біленко, В. Г. Бодров, В. В. Волинцев та ін., За ред. Володимира Рибалкіна, Володимира Бодрова. — К.: Академвидав, 2004. — 671 с.

15. Політична економія: Навчальний посібник/ Костянтин Кривенко, Володимир Савчук, Олександр Бєляєв та ін.; За ред. Костянтина Кривенка,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2005. — 508 с.

16. Політична економія : Навч. посібники для екон. спец./ Ред. С. В. Мочерний. — Львів: Світ. –2006 — Ч. 1/ Л. Г. Андрєєв, З. Г. Ватаманюк, Т. В. Гайдай. — 2006. — 678 с.

17. Федоренко В. Політична економія: підручник / Валентин Григорович Федоренко (наук.ред.). — К. : Алерта, 2008. — 486с.