Теоретична частина

Вступ

Економічна психологія в широкому розумінні є психологією суб’єкта господарських відносин, яким може бути одна людина, нація, організація чи держава. Як самостійна галузь знання, ця наукова дисципліна стала формуватися в першій третині ХХ століття, а в середині його остаточно підтвердила свою окремішність завдяки працям американського вченого Дж. Катони, який, вивчаючи відносини між психологією та економікою, запропонував перший проект емпіричного дослідження психологічних аспектів економічної поведінки (1951 рік).

Розвиток економічної психології розпочався з полеміки економістів і психологів щодо раціональної поведінки “економічної людини”, яка приймає економічне рішення. Поставивши за мету глибоке дослідження причин і факторів економічного вибору без певної інформації про результат, економічна психологія заявила про себе як наука психологічних факторів, що впливають на прийняття рішення суб’єктом економічної діяльності, який керується не теоретичними положеннями науки, а своїми уявленнями про економічну реальність.

1. Зародження економічної психології

Економічна психологія не виникла на порожньому місці. Її джерела можна відшукати ще у працях таких економістів, як А. Сміт (1723 – 1790 роки), який вважається засновником економіки як самостійної науки; А. Маршалл (1842 – 1924 роки), який створив мікроекономічну теорію; Дж. Кейнс (1883 – 1946 роки) – автор теорії макроекономіки. Їхніми зусиллями було сформовано теорію раціональної “економічної людини”.

Класична модель “економічної людини” передбачає незалежність її від інших діючих на конкурентному ринкові суб’єктів, раціональність; володіння новою інформацією про ситуацію, в якій вона діє, задовольняючи свої потреби; прагнення до максимізації своєї вигоди. Відповідно до змін самого ринкового господарства еволюціонував і образ “економічної людини”.

Одним з перших помітив, що модель „економічної людини” стає анахронізмом, Т. Веблен (1857 – 1929 роки). Він вважав, що головним мотивом економічної поведінки людей є прагнення підвищити соціальний статус, а це стимулює технічний прогрес. В зв’язку з цим Т. Веблен наголошував на необхідності дослідження людської природи, яка визначається, по-перше, психічним складом: інстинктами – цілями людської поведінки, що формуються в культурному контексті і передаються з покоління у покоління. По-друге, культурно-обумовленим характером – інститутами, засобами досягнення цілей. Отже, Т. Веблен вважав за необхідне у процесі дослідження економічної реальності звернутися до методів психології.

До психологічних та етичних проблем ринкового господарювання увагу науковців привернули ще у XVIII столітті представники німецької історичної школи економічної теорії: їхня модель “економічної людини” відрізнялась від класичної моделі А. Сміта. Критикуючи ідею “природної людини” А. Сміта, Б. Гільдебрандт і К. Кніс пропонували розглядати в якості об’єкта для аналізу в економіці народ як національно та історично визначене, об’єднане державою ціле. На думку Б. Гільдебрандта, окрема людина “як єство суспільне, є, перш за все, продуктом цивілізації та історії. Її потреби, освіта і ставлення до матеріальних цінностей, як і до людей, ніколи не залишаються однаковими, а географічно та історично безперервно змінюються і розвиваються разом зі всією освіченістю людини” [5, с. 76]. Отже, “економічній людині” історичної школи притаманні численні соціокультурні стереотипи, нав’язані зовнішнім середовищем. І тільки в цій якості вона може проявляти себе в господарській діяльності.

Вплив сучасної психології на модель „економічної людини” простежується наприкінці ХІХ – початку ХХ століть у працях інституціоналістів, які досліджували роль корпорацій, профспілок, політичних партій в узгодженні економічних дій індивідів. Послідовник Т. Веблена Д. Коммонс (1862 – 1945 роки) запровадив поняття “діючого” колективного інституту як регулятора колективних дій людей, котрий знімає антагонізм між ними.

Потреба переходу в дослідженні економічної реальності на рівень психології була обумовлена вступом розвинених країн в епоху постіндустріального суспільства. Зросло значення особистості в різних сферах економіки – виробництві, розподілі, обміні, управлінні. Індивід отримав матеріальну, інформаційну, енергетичну та інші можливості радикально впливати на результати діяльності організації та інших соціально-економічних систем як позитивно, так і негативно. Крім того, постіндустріальне суспільство змінило сферу споживання, поставивши за мету економіки задоволення потреб не стільки груп населення, скільки окремої особистості, індивідуума. В цих умовах моделі, розроблені в рамках класичної економічної теорії, виявилися неадекватними. Цілком зрозуміло, що коли постає завдання досліджувати такі дії людини і суспільства, як вибір рішення в економічній ситуації, а діюча особа – індивідуум, то необхідно звертатися до сфери спеціальних наук про людину, в першу чергу до психології.

Отже, економічна психологія започатковувалась як прикладна наука. Її завданням було дослідити причини невідповідності поведінки “економічної людини” економічній практиці. Хоча перші праці з економічної психології з’явилися ще наприкінці ХІХ століття (Г. Мюнстерберг), широкого визнання сформульовані в них ідеї не здобули. 1902 року французький соціопсихолог Г. Тард написав двотомник “Економічна психологія”, який теж не був належно оцінений.

Пізніше, в 1940-і роки, увагу наукової громадськості привернули роботи Дж. Катони. Вивчаючи поведінку споживача, він став одним з найяскравіших представників маркетингової гілки економічної психології. В 1970-ті роки створюється Міжнародна асоціація з досліджень у галузі економічної психології. Західні психологи активно вивчають економічну реальність, про що свідчить не тільки велика кількість досліджень з цієї тематики, але й заснування журналу “Економічна психологія”. Започатковуються й окремі галузі економічної психології, зокрема вікова економічна психологія, психологія споживача та інші.

2. Сучасні напрямки досліджень в економічній психології

Динаміка розвитку економічної психології пов’язана з закономірностями розвитку суспільства, в якому все більшого значення набуває потреба зрозуміти не тільки закономірності світу зовнішнього, предметного, але й внутрішнього, духовного. На цей час у міжнародній економічній психології сформувались такі напрямки досліджень: психологія підприємництва, психологія грошей, психологія споживання, психологія економічної поведінки, психологія накопичення, економічна соціалізація, психологія прийняття рішень.

У вітчизняній науці перші роботи з проблем економічної психології з’явились у 1980 – 1990 роках. В них досліджувалися засоби підвищення ефективності господарського механізму. Тематика економічної психології пов’язувалася з людським фактором у виробництві та проблемами управління, а сама економічна психологія розглядалась як наука про психологічні умови ефективного господарювання. Йшлося про необхідність використання керівниками психологічних знань для активізації людського фактора. Саме тому економічна психологія розвивається певний час у рамках промислової психології і психології управління [5; с.28]. Проте уже тоді з’являються праці, в яких обґрунтовується необхідність виділити економічну психологію в окрему галузь науки. Так, А. Кітов наголошує, що економіка і психологія – це галузі знань, які вивчають один і той самий об’єкт – людину. Економічна наука досліджує відносини людей в суспільстві стосовно “речей” і не приділяє уваги впливові суб’єктивних факторів на економічні відносини. Психологічна ж наука цілком зосереджується на людині, суб’єктивних аспектах суспільних відносин, абстрагуючись від конкретного економічного контексту. Значно глибше відображає економічне життя суспільства економічна психологія, яка об’єднує зусилля економічної і психологічної наук.

С. Малахов, один з перших радянських дослідників економічної психології, в дискусії щодо її предмета звернув увагу на розвиток на Заході “психологічної економіки” (або “поведінкової економіки”) та “економічної психології”. Він вбачав різницю між ними в методах дослідження. Психологічна економіка використовує абстрактно-дедуктивний метод, а економічна психологія – конкретно-індуктивний. Водночас межі між психологічною економікою і економічною психологією важко виявити, а їх предметні площини перетинаються [6; с.22].

В останні роки предмет економічної психології прагнуть уточнити як економісти, так і психологи. Російський психолог О. Дейнека вважає, що економічна психологія сформувалась на стикові політекономії, окремих економічних наук і соціальної психології. Предметом економічної психології, на думку О. Дейнеки, є відображення господарських відносин у свідомості і поведінці людини. Автор стверджує, що “в рамках цієї дисципліни вивчаються ефекти і феномени економічної поведінки, механізми і закономірності економічної діяльності, алгоритми і моделі, що описують економічні переваги, вибір, рішення і фактори, які впливають на досвід господарювання” [1, с. 29]. Враховуючи всю багатоманітність економіко-психологічних підходів та площини їх застосування, авторка загострює увагу на феномені економічної свідомості, що є властивим суб’єктові господарювання. Економічна свідомість розуміється як системна складова свідомості, вищий рівень психічного відображення економічних відносин суспільно розвинутою людиною.

Вітчизняна економічна психологія, аналізуючи специфіку матеріальних економічних умов сучасного життя суспільства, має водночас оволодівати надбаннями зарубіжних дослідників. Йдеться не про запозичення змісту. Оскільки наша економіка рухається до ринку не за західними взірцями, а своєрідно, то постає актуальне питання: що саме можна запозичити зі світового досвіду для розробки психологічних засобів впливу на нашу економічну реальність? Тобто необхідно розробити концептуальні основи вітчизняної економічної психології. Зміст цієї концепції має будуватися на аналізі особливостей нашого суспільства з використанням вітчизняних наукових досліджень в інших галузях знання: психології, соціальній психології, соціології, економіці, культурології, етнографії, історії тощо. Дослідження таких феноменів, як підприємництво, економічна соціалізація, психологія грошей, психологія прийняття економічного рішення тощо, матимуть практичне застосування, якщо проводитимуться в руслі концепції вітчизняної економічної психології. Вона може бути створена на основі моделі дослідження та аналізу діяльності суб’єкта господарювання з позицій її залежності від соціокультурного контексту, а також на основі використання здобутків української науки в галузі економіки знань, які підтверджують міждисциплінарний характер економічної психології.

Висновки

Отже, економічна психологія покликана вирішувати широкий спектр проблем на стикові психології та економічної науки. Слід зазначити, що в нашому суспільстві практикується зовсім інша, ніж на Заході, ієрархія пріоритетів у вирішенні прикладних економічних завдань. Ці пріоритети обумовлені, передусім, проведенням ринкових реформ і проблемами, які виникають у зв’язку з трансформацією суспільства. Це, перш за все, проблеми орієнтації особистості в умовах ринкової економіки. Такі як адаптація людини до нової економічної реальності, створення ринкової системи управління, стимулювання інвестицій, підтримка вітчизняного підприємництва, проблема бідності більшої частини населення. Це проблеми нашого сьогодення, необхідність дослідження яких обумовлена саме нашою економічною реальністю.

В останнє десятиріччя набирають обертів дослідження проблем економічної психології в Російській Федерації. Особливо цікавим є аналіз проблем, який традиційно здійснюється російськими вченими в рамках соціокультурного підходу. Соціокультурний підхід означає, що автори надають першочергового значення тим характеристикам людської особистості, які формуються та еволюціонують у певному соціокультурному середовищі, складовою частиною якого є також економічна культура. Саме соціокультурний підхід виявився найбільш вдалим для аналізу російських особливостей проблем економічної психології в умовах переходу до ринкової економіки.

Практична частина

Зазвичай при влаштуванні на роботу, кандидату пропонують заповнити анкету з деякими питаннями, які визначають його відношення до роботи, принципи, мотиви та навички потенційного працівника. Ми розробили ряд питань для подібної анкети й провели опитування серед 8 потенційних працівників, які висунули свої кандидатури на вакантне місце..

Опитувальник на співбесіду

• Чому Ви вибрали таку роботу?
• Чим Вам подобається наша компанія?
• Чому Ви пішли (вирішили піти) з останнього місця роботи; де Ви зараз працюєте?
• Чому Ви хочете працювати саме в нашій компанії?
• Яку користь Ваша діяльність як співробітника може принести нашій компанії?
• Назвіть свої найбільші переваги і слабкості як співробітника;
• Назвіть Ваші найбільші досягнення як фахівця; чи були у Вас невдачі у професійній діяльності, і які вони?

Аналіз відповідей. При відповіді на питання: «Чому Ви вирішили змінити роботу?» — більшість опитуваних (76 %) відповіли, що були відсутні можливості для професійного зростання, іншою причиною було — нерегулярність в отриманні грошової винагороди, віддаленість від дому, незручний графік роботи і т. п.

Коли ставилося питання про можливу майбутню роботу в новій компанії, потенційні працівники були зацікавлені працювати саме в цій компанії, й можуть бути їй корисні як фахівці.

Відповідаючи на питання про достоїнства і особливо недоліки, про досягнення і невдачі опитувані кандидати проявили достатню самокритичність до своєї персони.

При відповіді на питання «Чому ви бажаєте працювати в нашій компанії?», більшість опитуваних вже мали уявлення про компанію, очевидно тому 60 % опитуваних змогли широко відповісти чому їх зацікавила саме ця компанія.

Висновки. Аналіз анкетних даних кандидата дає змогу визначити ступінь його можливості виконувати певні виробничі функції. При цьому звичайно проводиться аналіз інформації, наявної в особовому листку кандидата, а також порівняння фактичних даних із розробленою відділом управління персоналом власною моделлю.

При ознайомленні з наявними даними про кандидата важливо враховувати:

— зовнішній вигляд заповнення особового листка обліку кадрів і автобіографії, розбірливість почерку та ясність викладу;

— пропущені або залишені без відповіді запитання анкети;

— перерви в роботі, особливо якщо вони перевищують встановлений термін;

— суперечності вказаних в анкеті даних;

— частоту зміни місця роботи та її причини (розчарування професією чи роботою, конфлікти з керівництвом або колективом, безперспективність роботи, звільнення за порушення трудової дисципліни, неналежні умови праці та ін.);

— причини, через які кандидат звільнився (його було звільнено) з останнього місця роботи;

— ступінь правдивості рекомендаційних листів.

Якщо в анкеті претендента 0% залишених без відповіді питань, висока точність виконання завдань анкети, і більше 80% вичерпних розгорнутих відповідей на відкриті питання — можна заявляти, що здобувачеві властиво бути виконавчим. Якщо ж крім заповнення анкети по кожному питанню все відповіді надані точно у відповідності з завданням питання (якщо потрібно підкреслити, то кандидат підкреслює; якщо потрібно поставити галочку, то ставить галочку, якщо потрібно написати «Так» або «Ні», пише «Ні» повністю, а не ставить прочерк) і до того ж в анкеті на кожний відкритий питання дано ґрунтовну, докладну, вичерпну відповідь, можна також говорити, що кандидату крім уміння підкорятися властиво і бути підлеглим. Бути більш успішним саме в ролі підлеглого.

Список використаної літератури

1. Данчева О. Практична психологія в економіці та бізнесі [Текст] : Навч. посібник / Ольга Данчева, Юрій Швалб, 1998. — 269, [1] с.
2. Ложкін Г. Економічна психологія [Текст] : Навчальний посібник / Георгій Ложкін, Валерій Спасєнніков, 2006. — 397 с.
3. Москаленко В. Сучасні напрямки досліджень в економічній психології // Соціальна психологія. — 2004. — № 2 (4). — C.3-18
4. Москаленко, В. Економічна культура особистості: соціально-психологічний аспект [Текст] : монографія / Валентина Москаленко, Юрій Шайгородський, Олена Міщенко, 2012. — 347 с.
5. Психологія діяльності організацій в умовах соціально-економічних змін : (на матеріалі освітніх організацій): монографія / АПН України, Ін-т психології ім. Г. С. Костюка, Лабораторія організаційної психології, 2008. — 199 с.
6. Соціологія і психологія [Текст] : навч. посіб. / М-во освіти і науки України, Львівський нац. ун-т ім. І.Франка, 2009. — 759 с.