Право дуже складне соціальне явище, і щоб розкрити його поняття необхідно відмежувати його від інших соціальних явищ. В нашій науці існує декілька концепцій до розуміння права: нормативний підхід та інші. Крім того, потрібно розрізняти пра­во, яке створене державою, і право природне, яке виникає в результаті історичного розвитку.

Нормативний підхід до розуміння права

Згідно із цим підходом норми права відрізняють від інших соці­альних норм за такими ознаками:

1) норми права регулюють і охороняють найбільш важливі суспільні відносини і соціальні цінності з позицій інтересів сус­пільства, держави і особи. Ці відносини визначаються грома­дянським суспільством і державною владою;

2) норми права, на відміну від інших соціальних норм, фор­мально виражені в системі діючих нормативно-правових актів (в законах). Вони мають характер офіційних юридичних доку­ментів. Інші норми можуть існувати в усній або в письмовій неофіційній формі;

3) норми права офіційно встановлені або санкціоновані дер­жавою; інші соціальні норми державою не встановлюються, хоча і багато прогресивних соціальних норм держава зацікавлена підтримувати;

4) норми права, на відміну від інших соціальних норм, є за­гальнообов’язковими для виконання всіма учасниками суспіль­них відносин, оскільки це офіційні правила поведінки і діяль­ності й держава використовує примус у випадку їх невиконання;

5) норми права охороняються державною владою від порушень на відміну від інших соціальних норм. Держава застосовує або може застосувати санкції за їх порушення;

6) норми права встановлюють юридичні права і обов’язки учас­ників суспільних відносин або офіційний правовий статус громадян, організацій, держави; інші соціальні норми можуть регламен­тувати моральні, політичні, релігійні та інші права і обов’язки,

7) норми права виражаються тільки в певних юридичних фор­мах (закони, постанови, укази, декрети, накази, загальнообов’яз­кові рішення) і мають чинність в часі, просторі і стосовно певних суб’єктів. Інші соціальні норми таких ознак не мають

Отже, право — це система або сукупність норм (правил поведін­ки), які мають офіційний формальний характер, встановлені дер­жавою, є загальнообов’язковими для всіх учасників суспільних відно­син, охороняються державою від порушень, виражають юридичні права і обов’язки і направлені на регулювання і охорону найбільш важливих суспільних відносин і соціальних цінностей.

Таке визначення права і його ознак характерне для норматив­ного підходу. Такі ознаки має і окрема норма права і, аналогіч­но, її визначення. Суть цих норм права зводиться до того, що вони виражають потреби і інтереси всього народу або певних класів чи соціальних груп. Разом із тим розуміння права зале­жить від того, чиї потреби і інтереси воно виражає і охороняє.

Таке розуміння права в значній мірі обмежено, оскільки воно ототожнюється із законами і іншими нормативно-правовими актами. В той же час закони можуть мати різний характер, в них можуть виражатися потреби і інтереси панівного класу або соці­альної групи. В зв’язку з цим можна виділити рабовласницьке право, феодальне право, буржуазне право, пролетарське право, загальнонародне право та інші види і типи права, залежно від типу держави, форм правління і політичного режиму. Право повинно мати загальнонародний характер, в якому повинні виражатись загальнолюдські цінності, потреби та інтереси кожної конкретної людини.

Право як соціальне явище потрібно відрізняти від безправ’я. З позицій моральної шкоди права право повинно виражати про­гресивні, демократичні ідеї: справедливість, рівність, свободу. Право в перекладі з латині є справедливість. Право є міра спра­ведливості між різними класами, соціальними групами і між людьми. Звідси випливає, що право — це такі норми, які вира­жають рівноправність всіх громадян. Право є також міра свобо­ди громадян, воно встановлює межі свободи всіх громадян, ра­зом із тим право встановлює міру відповідальності громадян за правопорушення, за матеріальну і іншу шкоду чи соціальну небезпеку. Право — це не вседозволеність, оскільки жити в суспільстві і бути вільним від суспільства неможливо. Таким чином, право — це антипод безправ’я, антипод правопорушень. Право — це досягнення певного рівня культури суспільства, в якому не повинно бути класового права, не повинно бути тру­пового, мафіозного, злочинного “права”. Таким чином, з по­зицій моральної школи, право зводиться до прав, свобод і обо­в’язків людини і громадянина, до їх рівності, свободи і відпові­дальності, до справедливості, закріплених в діючій системі пра­ва і законодавства.

В Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має най­вищу юридичну силу (ст.8). В ст.21 Конституції записано, що всі люди е вільні і рівні у своїй гідності і правах. Права і свободи людини є невідчужуваними. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспіль­ством (ст.23 Конституції). В ст. 24 Конституції стверджується, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Таким чином, нова Конституція Украї­ни виходить із принципів моральної школи права.

Право потрібно також розглядати як певний культурний, гу­манний засіб для регулювання суспільних відносин, для охорони соціальних цінностей, для управління суспільством за допомо­гою правового законодавства і державних органів. Право не може бути засобом придушення і гніту певних класів і соціальних груп. Воно є інструментом (засобом) становлення і розвитку демократії, зміцнення законності і правопорядку. Право є засіб соці­ального компромісу, засіб консолідації суспільства, народу, нації.

Крім того, з позицій моральної школи право залишається на папері і не може бути правом до того часу, поки не буде усві­домлене людьми, громадянами держави і суспільства. Не усві­домлені права, свободи і обов’язки громадян, державних уста­нов, підприємств і організацій не можуть реалізовуватись в життя Таким чином, право — це не тільки норми права (закони і т. п.), але й суспільна і індивідуальна правосвідомість. Право — це не тільки система норм законодавчих актів і правосвідомість суспільства, але і реальні правовідносини.

Соціологічний підхід до розуміння права

Законодавчі акти, які не реалізуються, не застосовуються в ре­альному житті, перестають бути правом, вони відмирають і стають “мертвим правом”. Живе право — це такі норми, які закріп­лені в законодавчих актах, усвідомлені населенням і діють, реа­лізуються в конкретних правовідносинах. Без реалізації закони залишаються “шматком макулатури” або історичними пам’ятни­ками права.

Право є антипод правопорушень, а правопорушення не зво­дяться до пошкодження того чи іншого кодексу чи закону. Пра­вопорушення наносять шкоду і мають соціальну небезпеку для реальних матеріальних і духовних цінностей суспільства, держа­ви і людей.

Крім того, потрібно підкреслити, що в суспільстві бувають ви­падки, коли закони не прийняті, а правовідносини сформува­лись на підставі моралі, угод, договорів, свідомості тощо.

Таким чином, в суспільстві можуть існувати правовідносини без законодавчих актів. Ці правовідносини можуть існувати та­кож на підставі звичаєвого права, прецедентного права, дого­вірного права, релігійного права (там, де існує система релігій­ного права).

Підводячи підсумки, можна підкреслити, що право може мати також природний характер, як сукупність суб’єктивних прав, сво­бод і обов’язків людей і організацій, які виникають в результаті вступу людей в економічні, політичні, торгові, сімейні та інші соціальні відносини. Природне право може бути оформлене і закріплене в законодавчих актах після діяльності правотворчих органів. Право, яке створене державою, іноді називають пози­тивним, об’єктивним правом, оскільки воно не залежить від волі конкретної особи. Право, яке зводиться до конкретних прав, свобод і обов’язків громадянина, підприємства, організації і дер­жави, називають суб’єктивним правом.

Таким чином, може існувати природне право, об’єктивне по­зитивне право і суб’єктивне право. В західних країнах ставлять питання і про існування права соціальних груп, колективів тощо.

Таким чином, право — складне явище, оскільки воно відобра­жає дуже складні економічні, політичні та інші соціальні відно­сини. Право, законодавство повинно відображати економічні, політичні закономірності розвитку суспільства, тоді закони бу­дуть мати правовий характер.

На підставі аналізу цих концепцій можна дати багато визна­чень права. Воно зводиться до нормативної концепції плюс мо­ральний, соціологічний, генетичний (природний) підходи. Пра­во — це система або сукупність формально виражених норм (правил поведінки), які відображають і регулюють найбільш важливі економічні, політичні та інші соціальні відносини (закономірності їх розвитку), встановлені або санкціоновані державою, мають загальнообов’язковий характер, виражають міру справедливості, рівноправності, свободи і відповідальності учасників суспільних відносин, охороняються державною владою від порушень, закріплюють юридичні права і обов’язки суб’єктів правовідносин, охо­роняють соціальні цінності суспільства, держави і громадян і на­правлені на розвиток демократії, зміцнення законності і право­порядку.