Згідно із загальноприйнятою думкою, життя на планеті Земля зародилося у воді, яка є обов´язковим компонентом організму всіх складових флори і фауни. За аналогією з атмосферою водну оболонку Землі, що включає океани, моря, озера, водосховища, ріки, підземну воду та ґрунтову вологу, вчені назвали гідросферою. У цілому, за різними оцінками гідросфера нашої планети за обсягами становить 1,4-1,5 млрд. км³, з яких на сушу припадає близько 90 млн. км³, або не більше 7% загального обсягу. При цьому 60% з них — це підземні води, 29 — льодовики, 0,875 — озера, 0,075 — ґрунтові води і лише 0,0012 млн км³ — вода річок.

За даними ФАО, доступними нині для використання людством можуть бути 9000-14000 км³ води, що дорівнює лише 0,001% усіх водних ресурсів планети, з яких людство використовує для своїх потреб близько 3600 км³ води. Ще майже 2400 км³ води потрібні для збереження екологічної рівноваги у системі басейнів рік та озер. Таким чином, можливості введення у використання людством обсягів води досить обмежені. При цьому, головним споживачем водних ресурсів є сільське господарство, яке використовує близько 70% загальних обсягів спожитої води. Промисловість використовує близько 21% і 10% — безпосередньо людина в домашніх умовах. Якщо на Близькому Сході сільське господарство використовує понад 90% усієї спожитої води в регіоні, а промисловість через її не-розвинутість — лише близько 3%, то в Північній Америці ці показники становлять відповідно 38 і 45%, а в Європі — навіть 33 і 50%.

Слід також зазначити, що якщо промисловість повертає безпосередньо у світовий водний басейн 95% спожитої води, людина — до 90%, то сільське господарство — лише 50%, оскільки значна її частка дренажується ґрунтом або випаровується у повітря.

Ще понад 50 років тому відомий західний дослідник S.W. Allen у своїй монографії, присвяченій збереженню природних ресурсів, дав чітку градацію використання води за її значущістю для світової спільноти:

1. Для потреб людини вдома і муніципальних цілей.
2. Каналізаційні стоки міст і промисловості.
3. При виробництві промислової продукції і в переробній промисловості.
4. При виробництві сільськогосподарської продукції (без витрат переробноїпромисловості).
5. Для виробництва електроенергії.
6. Для відпочинку: рибна ловля, плавання, полювання, зимовий спорт тощо.
7. Для навігаційних потреб — морський та річковий транспорт.

При цьому, за його даними, для виробництва 1 т заліза потрібно 65000 галонів води (близько 17 т), 1 т алюмінію — 120000 галонів (близько 32 т), а для вирощування 1 т сухої речовини врожаю — 300-500 т води.

Природно, що протягом років, які пройшли після опублікування цих даних, вже до 1976 року спеціалісти значно поліпшили технології виробництва, забезпечивши зменшення витрат води у промисловості. Так, на виробництво сталі її обсяги скоротилися до 2,8 т, у текстильній промисловості — до 60 т проти 200, целюлозно-паперовій промисловості — до 92 т проти 276, цукровій промисловості — до 13 т проти 54, а при виробництві крохмалю витрати води скоротилися в 20 разів².

Наочно витрати води на виробництво окремих видів промислової продукції наведені на рисунку.

Використання води у промисловості

У трансформованому вигляді наведемо дані щодо потреб води для виробництва деяких видів продукції АПК з розрахунку на 1 т: пшениці — 1200 т, рису — 2700, кукурудзи — 450, картоплі — 160, сої — 2300, яловичини — 15000, свинини — 6000, м´яса птиці — 2800, молока — 900 і сиру — 5300 т.

Але основним споживачем води, як уже зазначалося, є сільське господарство, про що свідчать дані таблиці 1.

1. Забір води по регіонах і секторах

За даними ШМЮО (станом на 1997 р.) сільське господарство в цілому у світі споживало 69% води, або понад дві третини обсягів, що використовувалися за рік людством. Слід додати, що якщо людині на день потрібно 20-50 л води, то для виробництва денної норми продуктів харчування в енергетичному вимірі до 3000 ккал — уже 3,5 т¹.

Згідно з доповіддю Генерального секретаря ООН, з´явилася тенденція загострення конкуренції між сільськими і міськими споживачами води як поверхневої, так і підземної. У цих умовах деякі країни, що розвиваються, спрямовують свої зусилля на упорядкування водовикористання через перерозподіл прав на використання водних ресурсів, торгівлю водними ресурсами й навіть через викуп фермерських господарств і перерозподіл їхніх прав на водні ресурси.

Виходячи з важливості водних ресурсів для людства, у Гаазі була прийнята спеціальна Декларація, основні положення якої такі:

1. Розуміння того, що доступ людини до чистої питної води як базової потреби повинно здійснюватися через її (людини) участь у процесі менеджменту води.
2. Забезпечення продовольчої безпеки через ефективніше використання води при виробництві продовольства.
3. Захист екосистем через сталий менеджмент водних ресурсів.
4. Забезпечення захисту від повеней, посух, забруднення та інших небезпек, пов´язаних з водою.
5. Підтримка кооперації й синергізму при різних цілях використання води в зонах спільного користування водними ресурсами кількох країн.
6. Розуміння того, що менеджмент води відображає економічні, соціальні, екологічні та культурні цінності, що тягне за собою цінову оцінку водних ресурсів.
7. Менеджмент водних ресурсів за участю громади і всіх заінтересованих.
8. Розуміння того, що в урбанізованих зонах менеджмент води фокусується на потребах міст та їх економіці.
9. Фокусування на потребах у воді промисловості при її відповідальності за якість води.
10. Розуміння того, що вода життєво потрібна для всіх форм виробництва енергії.
11. Формування понять того, що водна політика й менеджмент водними ресурсами залежать від якості доступних знань для тих, хто приймає рішення у цихсферах.

При обговоренні проблем, пов´язаних з водою, аксіомою є неможливість забезпечити без неї продовольчу безпеку, захист навколишнього природного середовища та сталий розвиток. Тому, природно, важливим є моніторинг водних ресурсів та їхнє використання, який здійснюється ООН (табл. 2).

2. Динаміка водних ресурсів

Насамперед бачимо, що у середньому в світі на душу населення на перший погляд цілком достатньо внутрішніх резервів, що оновлюються, — 7000 м³. Із розрахунку на день це становить понад 19 м³ на кожну людину. Але дуже велика різниця цих величин між регіонами планети. Так, якщо в регіоні „Латинська Америка і Карибський басейн» на кожну людину припадає 27,3 тис. м³ внутрішніх водних ресурсів, що оновлюються, то в Арабських країнах, значна частина території яких зайнята пустелями, ця величина дорівнює лише 500 м³, або майже у 55 разів менше.

При цьому щорічний забір води у даному регіоні поступається за обсягами тільки розвинутим країнам — відповідно 926 і 1058 м³ на людину. Більше того, якщо в регіонах „Латинська Америка і Карибський басейн» та „Південно-Східна Азія та Тихоокеанський басейн»використовується не більше 2% водних ресурсів, то в регіоні „Арабські країни» — понад 120%, що, безсумнівно, може призвести до „водного голоду» цих країн.

Зазначимо, що за оцінкою експертів доступ менше 1700 м³ води на людину характеризується як „водний стрес», однак 1,7 млрд людей живуть у місцевостях, де доступ води лише 1000 м³ на людину.

За даними «Світової комісії щодо води для ХХІ століття» 31 країна, більшість з яких належить до країн, що розвиваються, потерпає від нестачі води і до 2050 року їхня кількість може зрости до 55⁴.

Найбільші у світі водні ресурси на людину має Ісландія — понад 600 тис. м³, а найменші — Бахрейн — 7 м³. Слід також зазначити як негативне явище — скорочення внутрішніх водних ресурсів, що відновлюються, у двох найбільш населених країнах — Індії та Китаї, в яких загальна чисельність населення становить близько 40% світової. По-перше, водні ресурси цих країн набагато менше середньосвітових. По-друге, у кожній з цих країн вони скоротилися на 300 м³ на душу населення, або відповідно на 13,7 і 12%.

Зазначимо і такий факт, що починаючи з 1940 року, виснаження запасів водних ресурсів зростало на 2,5% за рік і наявність питної води на душу населення скоротилася з 17000 м³ у світі у 1950 році до 7100 м³ у 2000 році.

При цьому, за оцінками експертів, проблема „водного голоду» у найближчі роки зросте більше ніж у два рази. Якщо нині від нестачі води страждають 1,5 млрд людей, то до 2050 року їхня чисельність зросте до 3,5 млрд. і, на нашу думку, можливо, що „водний голод» призведе до „водних бунтів», як у 20072008 роках продовольча криза призвела до „голодних бунтів». Більше того, можливе виникнення військових конфліктів за водні ресурси.

Таким чином, найближчими роками людству доведеться кардинально переглянути систему водокористування в напрямі його економії для запобігання нестачі водних ресурсів як в окремих регіонах, так і на планеті в цілому.