Необхідною передумовою вступу юридичної особи у цивільні правовідносини є наявність у неї правоздатності. Наділення організації правоздатністю є свідченням тривалого та нерозривного зв´язку між нею та державою, визначенням правових меж її участі у відносинах цивільно-правового характеру. Традиційно у цивілістичній теорії правоздатність юридичних осіб класифікувалась за таким критерієм, як мета діяльності, залежно від якої виділялася загальна та спеціальна правоздатність. Зазначені види правоздатності у той чи інший період отримали різне відображення у цивільному законодавстві, залежно від існуючих економіко-політичних умов.

Так, у ст. 26 Цивільного кодексу УРСР 1963 р. превалював принцип спеціальної правоздатності, згідно з яким юридична особа наділялася цивільними правами та обов´язками, що відповідали меті її діяльності [1]. Зміст спеціальної правоздатності полягає в тому, що за невідповідності цивільних прав та обов´язків меті діяльності юридичних осіб, пріоритет надається саме меті діяльності останніх, а отже, заперечується можливість мати цивільні права та обов´язки, що виходять за межі визначеної мети.

Із розвитком ринкових відносин спостерігається зростання ролі юридичних осіб у цивільному обороті, що викликає необхідність у розширенні обсягу цивільної правоздатності останніх. У новому Цивільному кодексі України (далі — ЦК України), прийнятому 16.01.2003 р., повною мірою була сприйнята дана тенденція, що дістала своє вираження у закріпленні принципу загальної (універсальної) правоздатності щодо організацій. Відповідно до ч.1 ст. 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов´язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Законодавець відмовився від диференційованого підходу у питанні наділення окремих юридичних осіб універсальною правоздатністю, закріпивши її за всіма юридичними особами.

Як слушно з цього приводу зазначає А. С. Довгерт, така позиція розробників ЦК України зумовлена вимогами реального динамічного життя, яке вимагає максимуму свободи в майнових відносинах для всіх юридичних осіб з метою більш повного задоволення інтересів індивіда та потреб цивільного обороту. До того ж, наділення всіх юридичних осіб загальною правоздатністю надає їм можливість, незалежно від виду та організаційно-правової форми, займатися на загальних підставах підприємницькою діяльністю [2].

Таким чином, на зміну спеціальній правоздатності юридичної особи, яка передбачалася радянським цивільним законодавством, прийшов принцип універсальної правоздатності, що є відображенням сучасної тенденції розвитку концепції цивільного права України як права приватного [3].

Структура універсальної правоздатності передбачає можливості мати як права та обов´язки, що відповідають меті діяльності юридичних осіб, так і права та обов´язки, що виходять поза її межі.

Отже, в побудові конструкцій як загальної, так і спеціальної правоздатності ключовим моментом виступає мета діяльності юридичної особи. Саме мета діяльності є необхідною умовою існування даних видів правоздатності, тим необхідним чинником, який спрямовує вектор їх розвитку.

На сьогоднішньому етапі розвитку цивільно-правової науки досить актуальним і таким, що викликає жваві дискусії у наукових колах, постає питання, пов´язане із дослідженням цивільної правоздатності тих суб´єктів права, що здійснюють виключну діяльність.

Правова категорія «виключна діяльність» відома цивілістиці. Зокрема В. І. Борисова говорить про підприємницькі товариства, які займаються виключними видами діяльності, що виключає у них можливість займатись іншими видами діяльності. Але, визначаючи вид правоздатності даних суб´єктів права, вчена наголошує на наявності у них не виключної, а спеціальної правоздатності [4].

Поняття виключної діяльності відоме і українському законодавству. Вказівка на даний вид діяльності зустрічається у багатьох нормативно-правових актах. Так, зокрема у ст. 48 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 17.12.2000 р. № 2121-Ш вказується, що банкам забороняється здійснювати діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам´ятних, ювілейних та інвестиційних монет) та страхування, крім виконання функцій страхового посередника. Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006 р. № 3480-ІУ поєднання професійної діяльності на фондовому ринку з іншими видами професійної діяльності, за винятком банківської, не допускається, крім випадків, передбачених законом. А у ст. 17 цього ж Закону визначено, що професійна діяльність із торгівлі цінними паперами на фондовому ринку є виключним видом діяльності, який провадиться торговцями цінними паперами — господарськими товариствами, а також банками.

У ст. 3 Закону України «Про туризм»від 15.09.1995 р. № 324/95-ВР зазначається, що для юридичних осіб (туристичних операторів) діяльність з організації та забезпечення створення туристичного продукту, реалізації та надання туристичних послуг, є виключною. А ст. 2 Закону України «Про страхування»від 07.03.1996 р. № 85/96-ВР визначено

конкретний предмет діяльності страховика, а саме: страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов´язана із формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.

Таким чином, законодавством визначається виключність окремих видів діяльності наступними двома способами:

—через пряму вказівку на заборону суміщення певних видів діяльності з іншими видами підприємницької діяльності;

— через перелік тих видів діяльності, якими поряд із виключною діяльністю займатися заборонено.

Спробуємо дослідити вплив факту здійснення юридичною особою тих видів діяльності, які належать до виключних, та доцільність виокремлення такого виду правоздатності, як виключна.

Для правильного розуміння поняття виключної правоздатності необхідно визначитись із тим, яка її правова природа, яку нішу вона займає у структурі цивільної правоздатності? Спробуємо відшукати відповідь на ці питання.

У першу чергу, визначимо зміст таких понять, як «мета» та «діяльність». Для правильного розуміння даних категорій звернемося до філософського словника. Мета — це очікуваний, бажаний результат. Діяльність включає в себе ті заходи, які є необхідними для досягнення поставленого результату [5]. Тобто мета та діяльність — це два самостійні поняття, кожне із яких має власне змістове навантаження.

Наші попередні міркування з приводу цивільної правоздатності юридичних осіб базувалися на тому, що ключовими поняттями для правильного її розуміння є мета діяльності останніх. Саме цей критерій був обраний нами для розмежування спеціальної та універсальної правоздатності. Мета — це той механізм, за допомогою якого здійснюється розмежування спеціальної та загальної правоздатності юридичних осіб, чинник, що визначає напрям розвитку зазначених видів цивільної правоздатності. При цьому мета у структурі спеціальної та загальної правоздатності юридичної особи виступає на перше місце, маючи пріоритет над видом діяльності.

Для характеристики виключної правоздатності визначальним є вид діяльності, а не її мета. Виключна діяльність у конструкції виключної правоздатності виступає замість мети у конструкції загальної та спеціальної правоздатності юридичних осіб. Виключна правоздатність включає в себе права та обов´язки, які можуть не відповідати меті створення юридичної особи, проте не розходяться із видом діяльності.

Це новий для сучасної цивілістики вид правоздатності юридичних осіб, у структурі якого права та обов´язки визначаються виключним видом діяльності.

Крім того, сьогодні спостерігається тенденція, коли законодавець ставить суворіші вимоги до порядку створення юридичних осіб, що займаються виключними видами діяльності. До такого твердження доходимо, проаналізувавши положення Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» від 15.05.2003 р. № 755-ІУ. Так, у ч. 1 ст. 3 даного Закону визначено, що його дія поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, а також фізичних осіб-підприємців. Разом із тим, ч. 2 ст. 3 цього ж нормативно-правового акта закріплює правило, згідно з яким законом можуть бути встановлені особливості державної реєстрації об´єднань громадян (у тому числі професійних спілок), благодійних організацій, політичних партій, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, банків, торгово-промислових палат, фінансових установ (у тому числі кредитних спілок), бірж, а також інших установ та організацій.

Отже, для окремих юридичних осіб специфіка державної реєстрації може визначатись іншими законами. Так, для прикладу, відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про банки та банківську діяльність» державна реєстрація банків здійснюється Національним банком України відповідно до вимог даного Закону та нормативно-правових актів Національного банку України. А ст. 11 Закону України «Про політичні партії в Україні» від 05.04.2001 р. № 2365-Ш вказує, що реєстрацію політичних партій здійснює Міністерство юстиції України.

Таким чином, у законодавстві передбачено більш суворі вимоги до порядку державної реєстрації тих юридичних осіб, що здійснюють виключні види діяльності. До того ж, законодавець встановлює вимоги щодо обов´язковості закріплення в установчих документах виду діяльності, який планує здійснювати юридична особа.

Вищенаведене дозволяє сформулювати наступні висновки:

1) критерієм розмежування спеціальної та загальної правоздатності юридичних осіб виступає мета діяльності останніх;

2) критерієм, що визначає виключну правоздатність юридичних осіб, є вид діяльності;

3) виключна правоздатність юридичної особи — це її здатність мати цивільні права та обов´язки,які відповідають обраному виду діяльності;

4) в зв´язку із проведеним дослідженням, вважаємо, що виключна правоздатність є самостійним видом цивільної правоздатності, який слід закріпити у цивільному законодавстві.

ПРИМІТКИ

1. Гражданский кодекс Украинской ССР : науч.-практ.ком./пер. сукр.;И. Г. Агапов, М. И. Бару,И.А.Беленчук[идр.]. — К.:ПолитиздатУкраины,1981. — 669 с.

2. Кодифікація приватного (цивільного) права України/ заред. А. Довгерта.— К.:Український центр правничих студій, 2000. — 336 с.

3. Цивільне право України :підруч. / Є.О.Харитонов, Н.О.Саніахметова. — К.:Істина,2003. — 776 с.

4. Цивільне право України :підруч.:у 2т./за заг. ред. В. І. Борисової, І. В. Спасибо-Фатєєвої,В.П.Яроцького. — К.:Юрінком Інтер, 2004. — Т. 1. — 480 с.

5. Философский словарь / под. ред. И. Т. Фролова. — 6-е изд., перераб. и доп. — М. : Политиздат, 1991.